Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Рентгенодіагностика захворювань серця



Основним і загальнодоступним рентгенологічним методом дослідження серця є рентгеноскопія. Серце досліджують у природному стоячому положенні тварин. Ставлять їх правим боком до рентгенівської трубки, а лівим – до екрана. Екран повинен знаходитися від рентгенівської трубки на відстані не менше 80 см. У великих тварин рентгеноскопію серця проводять при напрузі 60–70 кВ і силі струму 5–10 мА. У дрібних тварин просвічування серця проводять при напрузі 60–75 кВ і силі струму 3–5 мА. Знімки серця у дрібних тварин роблять у лежачому боковому положенні їх з максимальним відведенням грудних кінцівок уперед. Трубку центрують на середину 4-го ребра, відстань до об’єкта має становити 30–50 см, розмір плівки – 24 х 30 см, напруга – 60–75 кВ, сила струму – 50–80 мА, експозиція – 0,1–0,2 с. Серце на світлому фоні легенів має вигляд густої, інтенсивно однорідної тіні. Від основи серця відходять тіні аорти, легеневої артерії, легеневих вен та каудальної порожнистої вени.

У великих тварин тіньовий силует серця видно не повністю, а лише його основу і верхньо-передню ділянку заднього контуру. Рентгеноскопія серця дає уявлення про пульсаторні його скорочення і тонус м’язів. Найсильніше пульсує задній контур серцевої тіні, що відповідає проекції лівого шлуночка серця. За характером пульсації визначають силу скорочення серцевого м’яза, ритмічність і систолічний об’єм крові.

При захворюваннях серця відхилення від норми можуть бути пов’язані як із ураженням самого серця, так і легенів та плеври. Спостерігаються також зміни форми, розмірів і положення, що може бути пов’язано з гіпертрофією серця, його розширенням і наявністю рідини в перикарді. Відхилення в положенні серця та його зміщення виявляють при однобічних патологічних процесах у легенях, плеврі та діафрагмі. При перикардиті рентгенівська симптоматика залежить від кількості рідини в перикарді. З нагромадженням випоту в нижній частині серцевої сумки змінюються форма, величина, положення і пульсація серця. Спочатку серце набуває трикутної форми, потім його тінь заокруглюється і збільшується у два і більше разів. Кардіо- діафрагмальний трикутник різко зменшується або зникає зовсім, тому тіні заднього контуру серця і діафрагми зливаються. У діагностиці перикардитів ураховують також майже непомітну пульсацію серця в нижній його частині. Рентгенологічним дослідженням при травматичному перикардиті в перикарді або в стінці серця можна виявити стороннє тіло, рівномірне збільшення в усі боки серцевої тіні й послаблення пульсації її контурів унаслідок накопичення ексудату в серцевій сорочці, рівномірне зменшення прозорості легеневого поля і відсутність кардіодіафрагмального трикутника. При наявності в навколосерцевій сорочці газів на екрані у верхній частині чітко виділяється просвітлення, на фоні якого простежується коливання ексудату.

Рентгенологічне дослідження застосовують також для діагностики розширення серця і захворювань аорти.

Ультразвукове дослідження серця

Проводять його зліва в ділянці серцевої вирізки легень. У коней і собак УЗД краще проводити в 4–5 міжребер’ях на 1–3 см вище ліктьового горба. При цьому можна визначити стан перикарда, наявність у серцевій сорочці рідини, роботу двостулкового і півмісяцевих клапанів, а також розмір відповідних отворів. У дрібних тварин досить чітко визначаються межі серця як із лівого, так і з правого боку.

У великих тварин ділянки серця, які прикриті легенями, не доступні для дослідження, оскільки ультразвук погано проникає через органи, що містять значну кількість газів, тому нині застосовують контрастні речовини. Введені внутрішньовенно, вони проникають у стінки альвеол і сприяють проходженню ультразвукових променів через легені.

АРИТМІЇ СЕРЦЯ

Пульс у здорових тварин ритмічний, тобто через рівномірні проміжки часу з'являються однакові за величиною і формою пульсові хвилі, а регулятором серцевого ритму є синусо-передсердний вузол (Кіса-Флека) (рис. 67).

 

 
 
Рис. 67. Провідна система серця: 1 –передсердя; 2 –шлуночки; 3 –синусо-передсердний вузол (Кіса–Флека); 4 –передсердно-шлуночковий вузол (Ашофа–Тавари); 5 –пучок Гіса; 6 –ніжки пучка Гіса; 7 – волокна Пуркіньє  

 


Ритмічний пульс є ознакою нормального стану таких властивостей серця, як автоматизм, збудливість, провідність і скоротливість. Порушення цих функцій викликає зміни в ритмічній роботі серця – аритмії, тобто зміну частоти, сили і послідовності серцевих циклів та їхніх окремих елементів. Найбільш повно аритмії серця в сільськогосподарських тварин вивчені Г.В. Домрачевим, В.І. Зайцевим, І.Г. Шарабріним, М.Р. Сьомушкіним, П.Ф. Філатовим та їхніми послідовниками.

Залежно від порушення якоїсь із функцій серця, розрізняють чотири групи аритмій. Перша група аритмій виникає внаслідок порушення функції автоматизму; друга – збудливості; третя – провідності, а четверта – через порушення скоротливої функції серця (рис. 68).

 

Рис. 68. Класифікація аритмій

 

Порушення функції автоматизму. Фізіологічним регулятором ритму серця є синусовий вузол. При порушенні функції автоматизму він може ним залишатися, але при цьому будуть змінюватися кількість і послідовність виникнення імпульсів. Ці ритми називають синусовими, або номотопними. Якщо відправною точкою імпульсів для скорочення серця стають інші центри, то такі ритми називають гетеротопними.

До аритмій, які виникають при порушенні функції автоматизму, належать синусова тахікардія, синусова брадикардія, респіраторна та нереспіраторна аритмія, блокада синусо-передсердного вузла (номотопні аритмії), атріовентрикулярний, або вузловий ритм та ідіовентрикулярний ритм (гетеротопні аритмії).

Синусова тахікардія проявляється збільшенням проти максимальної норми частоти скорочень серця. Причиною її є підвищення тонусу симпатичної нервової системи, що спостерігається при збудженні тварини, болях, гіпертиреозі, після інтенсивного фізичного навантаження. Синусова тахікардія може розвиватися як компенсаторне явище при анемії, серцево-судинній та легеневій недостатності. ЕКГ характеризується зменшенням інтервалів РQ, QТ і, особливо, ТР. Вольтаж і форма зубців при цьому можуть суттєво не змінюватися. У деяких випадках при підвищенні тонусу симпатичної нервової системи збільшується вольтаж зубців Р, R і, особливо, Т.

Синусова брадикардія – це сповільнення скорочень серця, порівняно з мінімальною для тварин певного виду нормою. Вона зустрічається при підвищенні тонусу парасимпатичної нервової системи, що може бути наслідком гіподинамії, у нічний час, при гіпотиреозі та деяких хворобах печінки. Послідовність зубців ЕКГ не змінена. Для ЕКГ характерним є, передусім, подовження діастоли (ТР), рідше – інтервалів РQ і QТ. Вольтаж зубців Р і Т здебільшого знижений. Іноді спостерігається невелике розширення цих зубців і комплексу QRS.

Респіраторна (дихальна) аритмія – це збільшення частоти скорочень серця при вдиху і зменшення їх при видиху. Найчастіше вона реєструється у здорових собак та інших дрібних тварин і розвивається в них, за спостереженнями академіка І.П.Павлова та його учнів, унаслідок подразнення закінчень блукаючого нерва у міжреберних м'язах, діафрагмі та легенях на висоті фази вдиху, що призводить до уповільнення ритму серця у фазі видиху і незначного прискорення його у фазі вдиху. Проганяння тварин або підшкірне введення атропіну сульфату усуває цю аритмію. Інколи таку аритмію виявляють у великих тварин при хворобах легень (альвеолярна емфізема легень, плеврит, пневмонія). На ЕКГ тривалість серцевих циклів при видиху збільшується, а при вдиху – зменшується (за рахунок змін інтервалу ТР). Форма передсердних і шлуночкових комплексів не змінюється.

Нереспіраторна аритмія проявляється різною тривалістю серцевих циклів. Інтервал Р–Р на ЕКГ має різну величину. Така аритмія не пов'язана з фазами дихання. Найчастіше її реєструють у здорових овець і вона є показником підвищення тонусу блукаючого нерва, що спричинює тимчасове порушення функції автоматизму серця.

Блокада синусо-передсердного вузла характеризується появою пауз у серцевій діяльності з випаданням повних серцевих циклів. Така аритмія є здебільшого наслідком значного підвищення тонусу блукаючого нерва і порушення в результаті цього автоматизму виникнення імпульсів у синусо-передсердному вузлі. На ЕКГ видно паузи з випаданням повних серцевих циклів (рис. ___). Блокаду спостерігають у лошат, собак, лисиць і песців, а також при хворобах центральної нервової системи.

Вузловий (атріовентрикулярний) ритм виникає при появі вогнища парабіозу в синусо-передсердному вузлі (Кіса-Флека). Автоматизм його тимчасово чи постійно усувається, а регулятором серцевого ритму стає вузол другого порядку – атріовентрикулярний (Ашоффа-Тавари), який розташований у нижній частині правого передсердя, праворуч від міжшлуночкової перегородки (див. рис. ____). Імпульси у шлуночки поширюються звичайним шляхом, а в передсердя – зворотним (ретроградно), тому на ЕКГ видно негативний зубець Р. Залежно від місця виникнення імпульсів, зубці Р розміщуються перед комплексом QRS, нашаровуються на нього або знаходяться після комплексу QRS перед зубцем Т. У першому випадку вузловий ритм називають супранодальним (nodus – вузол), у другому – мезонодальним і в третьому – інфранодальним (рис. 69, 70, 71).

 

 

Рис. 69. Супранодальний ритм. Негативні зубці Р розташовані перед шлуночковими

Комплексами

Рис. 70. Мезонодальний ритм. Зубці Р перед шлуночковими комплексами відсутні

 

 

Рис. 71. Інфранодальний ритм. Негативні зубці Р розташовані в інтервалі S–T




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.