Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЯ ТА СУДИН



У практиці ветеринарної медицини все більше застосування знаходять додаткові (спеціальні) методи дослідження серця і судин. До них належать електро- і фонокардіографія, осцилографія, сфігмографія, рентгенографія і рентгеноскопія, ультразвукове дослідження. Останнім часом значна увага приділяється також лабораторним методам діагностики хвороб серця.

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ

Електрокардіографія– це графічна реєстрація електричних явищ у серці, що виникають при його збудженні. Крива, одержана при записі цих явищ, називається електрокардіограмою. Слід зазначити, що електрокардіограма є записом біострумів серця, тобто електричних явищ, а не скорочувальної функції серця.

Електрокардіографія є одним із найважливіших і об'єктивних методів досліджень у кардіології, оскільки електрокардіограма являє собою “письмову доповідь” про роботу серця, написану самим серцем. Початок практичної електрокардіографії пов’язаний з ім’ям голландського вченого В. Ейнтховена, який у 1903 р. створив високочутливий струнний гальванометр, що став основною частиною електро-кардіографа.

Струнний гальванометр мав високу чутливість і точність реєстрації, які забезпечували унікальну можливість оцінювати стан і ритм серця. Електрокардіограми, записані В. Ейнтховеном 100 років тому, відрізняються від сучасних лише технікою запису, а не їх змістом. У 1911 р. російські вчені А.Ф. Самойлов і В.Ф. Зеленін уперше дослідили електрофізіологічну суть електрокардіограми. Основи ветеринарної електрокардіографії, зокрема клінічної, започаткували Г.В. Домрачев, Р.М. Восканян, І.Г. Шарабрін, М.Р. Сьомушкін, В.І. Зайцев, П.В. Філатов, М.О. Судаков.

Фізіологічною основою електрокардіографії є біохімічні і біофізичні процеси, що відбуваються в серцевому м'язі під час його збудження і супроводжуються утворенням електричної енергії, виникнення якої пов'язане з переміщенням іонів. У стані спокою на зовнішній поверхні клітинної оболонки переважають позитивно заряджені іони натрію, а вздовж внутрішньої поверхні нагромаджуються негативно заряджені іони калію. Кожний позитивний заряд урівноважений негативним і становить електричний диполь. Таку клітину називають поляризованою (рис. 62, а). Вона є електронейтральною, і тому стрілка приєднаного гальванометра не відхиляється, а на папері буде реєструватись пряма (ізоелектрична) лінія. Якщо виникає імпульс збудження, то в цій точці опір клітинної мембрани зменшується, позитивно заряджені іони натрію рухаються всередину клітини, а негативно заряджені іони калію переміщуються з клітини назовні. Настає фаза деполяризації (рис. 62, б). Збуджена ділянка стає електронегативною щодо решти незбудженої поверхні клітинної мембрани. Процес поступового збудження клітини називається деполяризацією. У цей період гальванометр реєструє лінію, спрямовану вгору, потім вона опускається до ізоелектричної лінії, утворюючи гостру вершину.

Повна деполяризація м'язової клітини характеризується тим, що внутрішньоклітинне середовище змінює негативний заряд на позитивний, а поверхня мембрани, навпаки, із позитивно зарядженої стає негативною. У цей період різниця потенціалів відсутня (рис. 62, в), тому стрілка гальванометра знаходиться на нулі, а на папері з’являється пряма лінія.

Клітина, що перебуває у стані збудження, прагне швидко відновити свій початковий електричний стан. Відбувається зворотний рух іонів калію всередину клітини, а іони натрію виходять із неї. Тобто, за процесом деполяризації настає процес реполяризації – повернення клітини у стан спокою. Причому, фаза реполяризації починається на тій же ділянці, що й деполяризації (рис. 62, г). Під час реполяризації негативні заряди рухаються попереду позитивних, тобто мембранний струм має протилежний напрям. Стрілка гальванометра при цьому відхиляється у протилежний бік, а крива на папері відображає фазу реполяризації у вигляді лінії, спрямованої вниз від ізоелектричної. Із закінченням фази реполяризації внутрішньоклітинне середовище стає знову негативним, а зовнішнє – позитивним (рис. 62, д), різниця потенціалів відсутня, стрілка гальванометра встановлюється на нулі, і знову з'являється ізоелектрична лінія.

 

Рис. 62. Схема електричної активності ізольованого м’язового волокна

 

Запис електричних явищ, що утворюються в міокарді, аналогічний. Тканини тварин є добрим провідником. Тому біоелектричні явища, що виникають у серці, проводяться на поверхню тіла. Біоструми відводяться від поверхні тіла за допомогою електродів, з'єднаних з електрокардіографом.

На сьогодні у практиці ветеринарної медицини і науки найбільш широко використовують електрокардіографи з механічним записом електричних потенціалів серця, а також електрокардіографи з електронно-променевою трубкою. Як перші, так і другі можуть бути одно- і багатоканальними. Найбільш точну реєстрацію електричних потенціалів серця одержують за допомогою термозапису їх на спеціальній діаграмній стрічці. У практиці ветеринарної медицини найдоцільнішим є використання портативних транзисторних електрокардіографів із комбінованим живленням – акумуляторним і від електричної мережі. В останні десятиліття розроблена і запропонована радіотелеметрична апаратура, яка дозволяє реєструвати біоструми серця на відстані. Крім того, створені також фоноелектрокардіографи, які одночасно можуть реєструвати звукові та електричні явища в серці.

У практиці ветеринарної медицини найбільш широко використовують запропоновані Г.В. Домрачевим і Р.М. Восканяном відведення електричних потенціалів серця від грудних і тазових кінцівок (стандартні відведення): у великих тварин – у ділянці п'ясті грудних і плюсни тазових кінцівок, а в дрібних – у ділянці передпліччя і гомілки. Для цього на попередньо поголену ділянку шкіри накладають змочені теплим 5–10 %-ним розчином натрію хлориду марлеві прокладки, а на них – електроди. При цьому до електрода на правій грудній кінцівці приєднують провід апарата з червоним наконечником, на лівій грудній – із жовтим, на лівій тазовій – із зеленим, а до електрода на правій тазовій кінцівці – із чорним наконечником (він є заземленням тварини через електрокардіограф). У першому відведенні електричні потенціали серця відводять від обох грудних кінцівок, у другому – від правої грудної кінцівки та лівої тазової, а в третьому – від лівої грудної і лівої тазової кінцівок. У сучасних електрокардіографах при стандартних відведеннях електричних потенціалів у першому відведенні реєструють переважно електричні потенціали лівої частини серця, у другому – усього серця, а в третьому – правої його частини. Чутливість реєструючого пристрою електрокардіографа, як правило, установлюють так, щоб відхилення пера або електронного променя при різниці потенціалів 1 мВ становило на 10 мм (рис. 63).

 

Рис. 63. Електрокардіограф “Donix”(Україна)

 

Крім основних відведень від кінцівок, для реєстрації електричних потенціалів серця у великої рогатої худоби були запропоновані тулубо-фронтальні та сагітальні (Рощевський М.П., 1965), грудні, а також уніполярні й посилені уніполярні грудні та від кінцівок. При фронтальних відведеннях електроди накладають у краніальній частині лівого та правого плечових суглобів і в ділянці основи мечоподібного хряща. У першому відведенні електричні потенціали серця реєструються електродами, накладеними на краніальну частину правого й лівого плечових суглобів, у другому – на краніальну частину правого плечового суглоба та ділянку основи мечоподібного хряща. У третьому відведенні потенціали серця реєструються електродами, накладеними на краніальну частину лівого плечового суглоба і ділянку основи мечоподібного хряща.

Однополярні відведення відрізняються від звичайних біполярних тим, що індиферентним електродом є так званий центральний, який з'єднує всі три електроди. При посилених однополярних відведеннях індиферентним електродом є центральний, який об'єднує два електроди, а третій – диферентним (активним). Посилені однополярні відведення забезпечують більш чіткий запис електрокардіограми (з більшим вольтажем зубців) і дозволяють більш точно діагностувати захворювання серця.

Електрокардіограма (ЕКГ) складається з рівної ізопотенціальної лінії та п'яти зубців, які, як правило, позначають літерами латинського алфавіту (рис. 64). Три зубці (Р, R і Т), розміщені зверху над ізопотенціальною лінією, називаються позитивними, а два (Q і S), що знаходяться внизу від неї, – негативними. Як у нормі, так і при патології зубець R завжди позитивний, а зубці Q i S – негативні. Зубці та інтервали електрокардіограми утворюють два комплекси: передсердний, який складається із зубця Р та інтервалу PQ, і шлуночковий, що включає комплекс зубців QRS, інтервал ST і кінцеву частину – зубець Т.

Зубець Р утворюється при збудженні передсердь. У нормі праве передсердя збуджується раніше, ніж ліве, тому позитивна амплітуда правого передсердя (висхідна лінія) переважає негативну амплітуду лівого (низхідну лінію зубця), що робить зубець Р позитивним.

Інтервал РQ (від початку зубця Р до початку зубця Q) показує час проходження імпульсу від синусного вузла до м'язів шлуночків (передсердно-шлуночкової провідності). Далі йде шлуночковий комплекс QRSТ. Він складається з початкової частини – QRS, яка відображає поступове охоплення збудженням міокарда шлуночків, і кінцевої частини – зубця Т, який відображає процеси реполяризації (відновлення позитивного заряду), тобто обмінні процеси в міокарді шлуночків при переході їх із стану збудження у стан спокою. Сегмент у здорових тварин розміщений на ізоелектричній лінії. Він відповідає періоду повної деполяризації (появі негативного заряду) міокарда шлуночків, коли вони знаходяться у стадії повного збудження і різниця потенціалів між їх основою і верхівкою відсутня.

 

 

Рис. 64. Схема електрокардіограми (ЕКГ) коня

 

В ЕКГ розрізняють два періоди: систолічний – від початку зубця Р до кінця зубця Т і діастолічний (ТР) – від кінця зубця Т до початку чергового зубця Р. У свою чергу в систолічному періоді виділяють електричну систолу шлуночків серця, якій відповідає тривалість комплексу QRSТ.

Електрокардіограма при фронтальних відведеннях має дещо інший вигляд, порівняно з одержаним при стандартних відведеннях (рис. 65). Зубець Р у такій електрокардіограмі виражений чітко, завжди позитивний, часто – з невеликим розщепленням верхівки, зубець R – невеликої величини, і лише в деяких тварин він зрівнюється з глибоким S. Як правило, зубець S є найвиразнішим елементом ЕКГ. Він широкий і глибокий, його низхідне коліно круте, а висхідне – пологе. Добре виявляється позитивний зубець Т. Така форма ЕКГ у великої рогатої худоби вважається основною, оскільки при фронтальних відведеннях добре реєструються біопотенціали основи й верхівки серця, а при стандартних відведеннях – різниця потенціалів між точками тіла тварини, розміщеними лише в ділянці проекції потенціалів верхівки серця.

 

Рис. 65. Схема електрокардіограми корови при фронтальних відведеннях

При аналізі ЕКГ визначають: форму і спрямованість зубців від ізопотенціальної лінії, висоту або вольтаж зубців (у мм або в тV), тривалість зубців та інтервалів (у секундах), положення щодо ізоелектричної лінії та форму сегмента , напрям електричної осі серця – лінії, яка з'єднує дві точки в серці з найбільшою різницею потенціалів). За одержаними результатами визначають кілька показників, які виражають у процентах: систолічний – відношення тривалості електричної систоли шлуночків (QRSТ) до тривалості всього серцевого циклу (RR); відносну атріовентрикулярну провідність – відношення тривалості інтервалу РQ до тривалості всього серцевого циклу, довжину інтервалу РQ відносно електричної систоли шлуночків, тривалості зубців Р і Т до всього серцевого циклу.

Електрокардіограма дозволяє визначити порушення серцевого ритму, гіпертрофію відділів серця, запальні та дистрофічні процеси в міокарді, стан коронарного кровообігу, а також забезпечує об'єктивний контроль при застосуванні серцевих та інших лікарських засобів, які можуть викликати зміну функцій серця.

Так, зубець Р може бути збільшеним при гіпертрофії передсердь, симпатико-тонусі, при початковій стадії гострого міокардиту, або зменшеним і розширеним – при уповільненні проведення збудження по м'язу передсердь, що спостерігається при розвитку дистрофічних процесів у міокарді (міокардіодистрофії, у другій стадії гострого міокардиту). Широкий і розщеплений зубець Р, головним чином у I i II стандартних відведеннях, спостерігається при гіпертрофії лівого передсердя, а збільшений і з гострою вершиною у II i III відведеннях – при гіпертрофії правого передсердя. Негативним, тобто спрямованим униз від ізоелектричної лінії серця, зубець Р стає при виникненні імпульсу збудження не у вузлі Кіса-Флака, а в лівому передсерді або поблизу атріовентрикулярного вузла і поширюється в протилежному напрямі (знизу вверх).

Інтервал РQ може бути подовженим при збудженні вагуса та при морфологічних змінах міокарда передсердь і провідної системи, що можна диференціювати проведенням фізичного навантаження або атропіновою пробою. Якщо причиною подовження інтервалу РQ є ваготонія, то після проведення (проганяння) тварини або ін'єкції атропіну інтервал РQ зменшується, а при дистрофічних змінах міокарда він, навпаки, стає більш тривалим (при міокардіодистрофії та міокардіофіброзі). Зменшення довжини інтервалу РQ спостерігається при підвищеній збудливості міокарда, що є характерним для першої стадії гострого міокардиту.

Комплекс QRS може бути розширеним і деформованим (при міокардіодистрофії, перикардиті), а вольтаж окремих його зубців – більшим або меншим. Високий зубець R виявляють при першій стадії міокардиту, а низький, розширений і деформований, – при дистрофічних процесах у міокарді (міокардіодистрофії). Заокруглена вершина, розщеплення і розширення зубця R свідчать про ураження провідної системи серця та глибокі дистрофічні зміни міокарда. Збільшення вольтажу зубця R у першому відведенні виявляють при гіпертрофії лівого шлуночка (лівограма), а при гіпертрофії правого шлуночка він найвищий у III відведенні, а низький – у І відведенні при глибокому зубці S (правограма).

Розширення, притуплення і розщеплення зубця S є наслідком дифузних уражень міокарда шлуночків і його провідної системи.

Інтервал SТ збігається з ізоелектричною лінією ЕКГ. Зміщення його і деформація є наслідком недостатності коронарного кровообігу, зокрема при інфаркті міокарда, а тривалість залежить від частоти скорочень серця.

Збільшення вольтажу зубця Т є особливо характерним для гострого міокардиту, гіпертрофії серця, а зменшення вольтажу, розширення і деформацію його виявляють при ваготонії та дистрофічних змінах міокарда (друга стадія міокардиту, міокардіо-дистрофія, міокардіофіброз). При цих же захворюваннях зубець Т може бути негативним.

Електрокардіографії належить важлива роль у системі клініко-фізіологічного контролю при тренінгу спортивних коней. У більшості добре тренованих коней виявляють фізіологічну гіпертрофію лівого шлуночка. Зміни ЕКГ характеризуються збільшенням вольтажу зубців Р, R і Т, зменшенням інтервалів РQ і та відхиленням електричної осі серця в більшості коней уліво (Судаков М.О., 1965). Зубець Т, який у здорових коней часто буває двофазним, після фізичного навантаження стає позитивно високим, що свідчить про посилення процесів метаболізму в серцевому м'язі і добрий функціональний стан міокарда.

Патологічна гіпертрофія лівого шлуночка, яка відображає дистрофічні зміни міокарда в коней, проявляється значним збільшенням тривалості комплексу QRS (більше 0,15 с). Нерідко спостерігаються також зменшення вольтажу зубців Р, R і Т, незначне збільшення інтервалів РQ і QТ, систолічного показника, розширення зубця Т, деформація і зміщення інтервалу SТ, що свідчить про недостатність кровопостачання міокарда, особливо гіпертрофованої стінки шлуночків, і порушення в ньому обмінних процесів.

В. Ейнтховен, оцінюючи винахід струнного гальванометра, зазначав, що справжня цінність інструмента не така вже й велика, якщо її розглядати у відриві від тієї роботи, яку за його допомогою можна виконати. Пророчі слова В.Ейнтховена підтвердилися не лише бурхливим розвитком електрокардіографії, а й фонокардіографії та інших галузей електрофізіології. Електрокардіографія, як самостійна галузь знань, зайняла центральне місце в клінічній кардіології і водночас стала основою фундаментальних досліджень при вивченні серця. В.Ейнтховен з великою повагою ставився до своїх однодумців і соратників. У заключній частині своєї Нобелівської лекції він наголошував, що нова галузь в дослідженні хвороб серця була відкрита не зусиллями одного дослідника, а завдяки багатьом талановитим людям, які, поширюючи власні ідеї, не залежали у своїх дослідженнях від політичних кордонів. Ці ентузіасти витрачали свої сили в ім’я спільної мети – накопичення знань, завдяки яким могли б бути полегшені страждання людей.

Фонокардіографія

Фонокардіографія– це графічна реєстрація звукових явищ у серці (тонів і шумів). З цією метою найчастіше використовують дво- або багатоканальні фоноелектрокардіографи, які дозволяють записувати звукові явища одночасно з електричними. Фонокардіограма (ФКГ) здорових тварин складається з коливань, які відображають І і II тони серця, між якими розміщуються інтервали систолічної та діастолічної пауз (рис. 66). Перший тон серця на ФКГ представлений коливаннями, які виникають після зубця Q одночасно із записаною ЕКГ. Початкові коливання цього тону мають низьку амплітуду і відображають систолу передсердь. Центральна частина коливань першого тону відзначається високою амплітудою їх і є показником звуків, які утворюються при закритті атріовентрикулярних клапанів, що відповідає на ЕКГ зубцю S. Кінцева частина коливань характеризується нижчою амплітудою і відображає звуки, що утворюються при скороченні міокарда шлуночків і вібрації стінок аорти та легеневої артерії.

 

 

Рис. 66. Фонокардіограма (ФКГ) та ЕКГ при одночасному записі: 1 –перший тон;

2 –другий тон

 

Другий тон серця на ФКГ являє собою звукові коливання, які виникають при зниженні зубця Т одночасно із записаною ЕКГ, і відображають закриття півмісяцевих клапанів аорти та легеневої артерії. У нормі амплітуда коливань другого тону нижча за амплітуду коливань першого.

За допомогою ФКГ можна уточнити результати аускультації серця, особливо при появі ендокардіальних шумів, а також аритмії серця. ФКГ має велике значення в диференційній діагностиці пороків серця та інших його хвороб, які супроводжуються ендокардіальним шумом, а також змінами тонів серця.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.