ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Академік І.П. Павлов зазначав, що кровообіг є основною, фундаментальною функцією організму. Ці слова свідчать про виняткову роль серцево-судинної системи в житті людини і тварин. До найважливіших функцій серцево-судинної системи належать забезпечення тканин та органів киснем і поживними речовинами, видалення з організму вуглекислоти та інших метаболітів, підтримання кислотно-основного балансу в організмі і нейрогуморальної регуляції. Широкий спектр функцій серцево-судинної системи зумовлюють значимість глибокого та послідовного дослідження її при різних патологічних процесах, оскільки хвороби серця і судин часто ускладнюють перебіг інфекційних, паразитарних та внутрішніх незаразних захворювань. Бешиха, ящур, чума, туберкульоз, сибірка, хвороби органів дихання, травлення, печінки і нирок та багато інших певною мірою супроводжуються серцево-судинною недостатністю. Нерідко тварини гинуть після ліквідації хвороб унаслідок незворотних дистрофічних змін у серці токсичного характеру.

Серед хвороб серцево-судинної системи виділяють перикардит (частіше – трав-матичний у великої рогатої худоби) та захворювання міокарда незапального характеру (міокардіодистрофію). Перикардит – це запалення вісцерального і парієтального листків перикарда, яке супроводжується нагромадженням у серцевій сумці ексудату з наступним порушенням кровотоку, скорочувальної функції міокарда та функціонального стану інших органів, а також застоєм крові та розвитком набряків. Міокардіодистрофія супроводжується змінами біохімічних, біоенергетичних та обмінних процесів у міокарді з наступним порушенням основних функцій серця. Вона часто є наслідком патології обміну речовин (кетозу, білом'язової хвороби, мікроелементозів тощо), пневмоній, різних інтоксикацій.

Рідше у тварин зустрічаються запалення серцевого м'яза (міокардит), ендокарда (ендокардит), пороки серця, міокардіофіброз та хвороби судин (артеріосклероз, тромбоз, розширення вен та ін.). Міокардит характеризується ексудативно-проліферативними процесами в інтерстиціальній тканині й альтеративними змінами м’язових волокон, підвищеною збудливістю міокарда, на початку хвороби – посиленням, а в подальшому – послабленням його скоротливої функції. Здебільшого він виникає як вторинне захворювання при інфекційних, незаразних і паразитарних хворобах та різних інтоксикаціях. Наслідком міокардиту і міокардозу є міокардіофіброз, при якому відбувається розростання сполучної тканини між м’язовими волокнами. Ендокардит розвивається найчастіше як вторинне захворювання інфекційно-токсичного та алергічного характеру, також виникає при переході запалення з міокарда. При хронічному перебігу ендокардит ускладнюється пороками серця.

У практиці ветеринарної медицини серцево-судинну систему досліджують у певній послідовності, починаючи із загального огляду тварин та пальпації грудної клітки в ділянці серця, досліджують при цьому серцевий поштовх. Потім проводять перкусію ділянки серця – з метою визначення його перкусійних меж і виявлення патологічного стану перикарда та міокарда. Найбільш поширеним й інформативним методом дослідження серця є аускультація. Після цього досліджують пульс і периферичні кровоносні судини. При необхідності використовують додаткові (спеціальні) методи: електрокардіографію, фонокардіографію, сфігмографію, артеріо- і флеботонометрію (вимірювання кров'яного тиску), рентгенологічне та ультразвукове дослідження, визначають швидкість кровообігу. Функціональний стан серцево-судинної системи оцінюють за пробами з дозованим навантаженням, спектральним аналізом варіабельності синусового ритму серця (САВСР). В останні роки стан міокарда досліджують за результатами визначення активності ферментів та їхніх окремих ізоферментів, умісту в сироватці крові білкових сполук – міоглобіну, міозину і кардіотропонінів Т та І.

Поиск по сайту: