Платіж на відкритий рахунок

Значне місце в міжнародних розрахунках посідає форма, за якої платежі здійснюються через так званий відкритий рахунок. Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми по­точної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлен­ня документів на адресу імпортера експортер заносить суму вар­тості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі прове­дення. Таким чином, ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.

Другою особливістю цієї форми розрахунків є те, що товаро-розпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, у зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів по­кладається на плечі учасників угоди, передусім експортера. Ще одна особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком за­лежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними здійсню­ватимуться не за кожною окремою партією товару, а у відповідні терміни — зазвичай в кінці місяця або кварталу. Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі. Платіж на відкритий рахунок — найризикованіша для експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли до покупця разом з товаророзпорядчими документами, постачальнику залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисци­пліну покупця. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунку аналогічний ризику непостачання товару або недопостачання товару експор­тером при авансових платежах. Розрахунки за допомогою відкри­того рахунку доцільно використовувати, як правило, у разі, якщо:

— між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі і довго­строкові ділові стосунки;

— торгівля між країнами відносно вільна від державних обме­жень і міжнародного регламентування.

Невелике зниження ризику несплати для постачальника при використанні відкритого рахунку можливе, якщо контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця, і невиконан­ня зобов'язань одним із них може викликати аналогічні дії друго­го. У зв'язку із цим така форма розрахунків використовується дуже рідко при односторонніх поставках і частіше — при дво­сторонніх.

До недоліків розрахунків за формою відкритого рахунку та­кож належить уповільнення обігу капіталу експортера, що іноді викликає в нього необхідність удаватися до банківського креди­ту, а також до значних обсягів роботи з обліку продажу.

Розрахунки за відкритим рахунком найбільш вигідні для по­купця, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні/інспекції товару, тобто відсутній ризик непоставки товару (який не достав­лено, або поставки товару неналежної якості), що існує при аван­сових розрахунках. Ця форма розрахунків є найдешевшою і хара­ктеризується відносною простотою виконання. Цим пояснюється її велика популярність при розрахунках між країнами ЄС. Навіть постачальники визнали зручність торгівлі на умовах відкритого рахунку, особливо при тривалих ділових відносинах і поставках товару дрібними партіями.

Практика свідчить, що для досягнення більшої надійності пла­тежу за відкритим рахунком експортери наполягають на вистав­ленні на свою користь платіжних гарантій першокласних банків. Виставлення банківських гарантій при використанні таких форм розрахунків, як відкритий рахунок, авансовий платіж, інкасо — звичайна світова практика, і вимога про їх надання під час пере­говорів, як правило, приймається протилежною стороною без протидії.

Платежі у формі відкритого рахунку займають значне місце в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи — до 60% усіх платежів. Це пояснюється тим, що в 60-х роках на сві­товому ринку з'явився надлишок товарів, що привело до виснов­ку: покупець завжди правий. Продавець повинен впроваджувати все більш пільгові умови продажу, серед яких чільне місце посідає платіж у формі відкритого рахунку. Більше того, у банківсь­кій і торговельній практиці низки країн, зокрема Великобританії, розрахунки в такій формі асоціюються з продажем у кредит, ін­шими словами, під ними розуміють розстрочку платежу. При цьому постачальники мають достатньо легкий доступ до інфор­мації про кредитоспроможність і платіжну дисципліну потенцій­них дебіторів. Подібна інформація може бути отримана від спеці­альних установ або факторингових фірм.

У країнах СНД, зокрема в Україні, форма відкритого рахунку недостатньо поширена, а для багатьох постачальників просто не­можлива. Це пояснюється низькою платіжною дисципліною, ін­фляцією, відсутністю доступу до інформаційної бази даних про статус і фінансовий стан фірм, а також відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків у цій формі, легітимне контро­люючій і регулюючій відповідальності платника за невиконання взятих платіжних зобов'язань.

Українська практика позначається на діях внутрішніх поста­чальників при укладенні зовнішньоторговельних контрактів, ко­ли авансовий платіж часто використовується як єдина і вигідна форма розрахунків. Якщо іноземний покупець виставляє зустріч­ні пропозиції щодо використання інших, взаємовигідних форм розрахунків, постачальник, часто через відсутність подібної прак­тики, виявляється неспроможним вести переговори на неналеж­ному рівні. З розширенням практики зовнішньоторговельної дія­льності підприємств і поглибленням теоретичних знань керівни­ків фірм у цій сфері з'явиться досвід у виборі найоптимальніших форм і умов платежу відповідно до світової практики.

§ 4.4. Банківський переказ

Форми міжнародних розрахунків різняться за розміром участі комерційних банків у їх проведенні: мінімальна участь банків спостерігається при банківському переказі (виконання платіжно­го доручення клієнта), більш значна — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і видача їх платнику відповідно до інструкцій довірителя) і максимальна — при акредитиві (надання бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що утри­муються в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу Для експортера: мінімально при банківському переказі за факти­чно поставлений товар, максимально — при акредитиві, який за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого то­вару банком, що відкрив акредитив.

Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перека­зи здійснюються у безготівковій формі, тобто через посередницт­во платіжного доручення, яке адресує один банк іншому. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи (рахунки, транс­портні та інші документи) направляються від експортера імпор­теру безпосередньо, минаючи банки. Комерційний банк виконує тільки платіжне доручення іноземних банків або оплачує відпо­відно до умов кореспондентських відносин виставлені на нього банківські чеки за грошовими зобов'язаннями іноземних імпо­ртерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями українських імпортерів.

Банківський переказ являє собою просте доручення комер­ційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми.

У розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельного контракту має бути вказано, що розрахунки за поставлений товар роби­тимуться у формі банківського переказу. При цьому дається докладний перелік документів, які направляються від експортера імпортеру (за видом і кількістю). Крім того, мають бути вказані банківські реквізити отримувача переказу (номер рахунку, назва банку експортера, адреса), а також в які терміни здійснювати­меться платіж.

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідної заяви на оплату контракту (додаток 1). Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передання документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту подання платіжного дору­чення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, отже, стягують мінімальну комісій­ну винагороду. При банківському переказі комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця, відповідно до тарифів комі­сійного винагородження комерційного банку за роботу з клієнта­ми (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у відсотках). Банк імпортера, прийнявши заяву на переказ від клієнта-імпортера, надсилає від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим способом, який вказується в заяві клієнта: поштою, телексом, через систему СВІФТ (SWIFT). Зараз у міжнародній банківській практиці використову­ється відправлення платіжних доручень або телексом, або кана­лами системи СВІФТ.

Після отримання платіжного доручення банк експортера пере­віряє його правильність і зараховує отриману суму на рахунок експортера. Це схема банківського переказу за фактично постав­лений товар. Вона вигідніша імпортеру, оскільки останній отри­мує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

У міжнародній банківській практиці використовують і інший вид банківського переказу — в оплату авансу за контрактом. Ін­коли у розділі «Умови платежу» контракту міститься положення про переказ деякого відсотка вартості контракту авансом, тобто до початку відвантаження товару експортером. Переказ авансу, як правило, здійснюється у розмірі 10—30% вартості контракту, а оплата частини, що залишилася, здійснюється за фактично по­ставлений товар. Переказування авансу до початку відвантажен­ня невигідне імпортеру, оскільки утворює для імпортера ризик втрати грошей у разі непоставки товару експортером. У міжнаро­дній банківській практиці існує кілька способів захисту імпорте­ра від ризику неповернення/втрати авансу у разі непоставки то­вару експортером:

— банківська гарантія на повернення авансу;

— документарний або умовний переказ.

Якщо в «Умовах платежу» контракту міститься положення про переказ авансу під гарантію першокласного комерційного бан­ку на повернення авансу, то до переказу авансу фірма-експортер (принципал по гарантії) звертається в один із банків своєї країни (банк-гарант) з проханням надати гарантію на повернення авансу на користь імпортера (бенефіціара по гарантії). Як правило, бан­ки беруть високу комісію за надання такої гарантії (до 10—15% суми гарантії). Основний зміст гарантії полягає в тому, що банк гарантує імпортеру повернення переказного авансу у разі непо­ставки товару (невиконання контракту). Крім того, обумовлюєть­ся те, що гарантія має безвідкличний і безумовний характер, а та­кож, що банк-гарант поверне суму авансу з урахуванням від­сотків, отриманих за весь період користування коштами.

Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу з умовою, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фа­ктичне перерахування авансу на його рахунок тільки проти по­дання транспортного документа. При цьому вказується період, протягом якого має здійснитися відвантаження, і подання доку­мента, який свідчить про таке відвантаження.

Банківський переказ у розрахунках за експортні товари та надані послуги. Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь того, хто отримує переказ, тобто клієнтів банку або клієнтів бан­ків-кореспондентів цього комерційного банку усередині країни — за умови визначення в платіжному дорученні одного із зазначених нижче способів відшкодування сум, що виплачуються:

— зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в банку пе­реказника;

— зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в третьому банку;

— надання права дебетувати сумою переказу рахунок «Лоро» банку переказника в комерційному банку.

Платіжні доручення іноземних банків надходять у вигляді пош­тових, телеграфних доручень або доручень, отриманих каналами СВІФТ. Телексні платіжні доручення повинні мати перекладальний ключ. Поштові платіжні доручення підписуються уповнова­женими посадовими особами іноземного банку. Телексні дору­чення, що не мають перекладального ключа, і поштові дору­чення, не підписані або підписані не за формою, до виконання не приймаються. Виконання платіжних доручень, що надійшли від іноземних банків, починається з перевірки і проставлення відміт­ки (штампу) про відповідність ключа або підпису.

На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер за встановленою формою, тобто дебетується рахунок «Ностро» банку в тому банку, від якого надійшло платі­жне доручення, і кредитується розподільний рахунок клієнта.

У тексті меморіального ордера обов'язково вказується дата ва­лютування, що вказана в платіжному дорученні банку-кореспон­дента.

Суми документарних переказів, що надійшли від банків-кореспондентів, не зараховуються на рахунок клієнта, облікову­ються на проміжному рахунку до надання їм указаних у дору­ченні документів у встановлені строки. При неотриманні доку­ментів у іноземного банку переказника запитують інструкції сто­совно переказу.

Комерційний банк повинен сповістити клієнта, який отримав переказ, про отримані на його ім'я платіжні доручення іноземних банків, що залишаються без виконання з тих чи інших причин (відсутність валютного покриття або валютного рахунку тощо).

Для більш чіткої роботи у формі банківського переказу коме­рційний банк повинен регулярно повідомляти своїм клієнтам про перелік своїх кореспондентських рахунків усередині країни ізакордоном, з тим щоб клієнт у момент укладення контракту інфо­рмував про це фірму-імпортера для здійснення чіткого переказу коштів на рахунок експортера в його банку.

Банківський переказ у розрахунках за імпортовані товари й отримані послуги. Комерційний банк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і установ, які мають у банку поточний ва­лютний балансовий рахунок,:

— на переказування валюти за кор­дон для оплати вартості імпортованого товару, товарних доку­ментів або документів про надання послуг; як авансові плате­жі, передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів;

— для оплати простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; для погашення заборгованості, що з'явилася в резуль­таті перерахунків, та на інші цілі, пов'язані з імпортом та екс­портом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

Переказування коштів за кордон за дорученням клієнтів коме­рційних банків здійснюється на основі заяви на переказ, в якій, зокрема, вказується:

— сума переказу в іноземній валюті (цифрою та прописом);

— спосіб виконання переказу (поштою, телеграфом або кана­лами СВІФТ);

— назва сторони, що отримує переказ, її точна адреса і номер рахунку в банку;

— назва банку, клієнтом якого е той, хто отримує переказ;

— мета та призначення переказу;

— номер і дата зовнішньоторговельного контракту;

— назва товару;

— номер рахунку клієнта, з якого має бути списана сума пере­казу, а також можливі витрати і комісія за виконання переказу.

При переказуванні коштів за фактично поставлений товар (на­дані послуги) необхідно вказати дату його прибуття в країну, при переказуванні для оплати авансу — відсоток авансу.

На заяві на переказ обов'язково вказується спосіб передавання платіжного доручення за кордон. Як уже було сказано, викорис­товується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою, те­лексом або каналами СВІФТ. Переказування телексом або кана­лами СВ1ФТ здійснюється за рахунок переказника і через списання суми вартості повідомлення з рахунку клієнта відповід­но до встановлених тарифів у кожному конкретному банку.

Більшість банків, наприклад у США, не приймають до вико­нання платіжних доручень, що надійшли поштою, або вимагають додаткового підтвердження їх телексом. Каналами системи СВІФТ передаються повідомлення тільки в ті банки, які входять до такої системи банківського зв'язку. Заява на переказ підписується від імені організації уповноваженою особою і скріплюється печат­кою. При отриманні заяви на переказування коштів за кордон відповідальний виконавець комерційного банку перевіряє прави­льність її оформлення відповідно до нормативних документів, звіряє підписи і печатки зі зразками.

У разі неправильного оформлення заява на переказ поверта­ється клієнту не пізніше наступного робочого дня разом із супро­воджувальним листом, в якому вказуються причини повернення.

Особливе значення в момент приймання заяви має перевірка сальдо рахунку клієнта, тобто наявність коштів, необхідних для переказування, а також оплати комісії за виконання переказу.

На прийнятій до виконання заяві на переказ відповідальний виконавець проставляє штампи із зазначенням дати і реєструє його або у книзі реєстрації переказів за кордон, або в автоматич­ному режимі. Виконання поданих заяв на переказ здійснюється, як правило, протягом трьох робочих днів.

У день виконання платіжного доручення в банку робиться відповідний запис по балансу або у формі виписки меморіально­го ордера, або в автоматичному режимі, а саме: сума платіжного доручення списується з рахунку клієнта і кредитується на рахун­ку «Ностро» в банку-кореспонденті. Сума комісії відповідно до існуючого тарифу списується з рахунку клієнта і кредитується на рахунок доходів банку, суми телексних витрат або витрат за ко­ристування мережею СВІФТ списуються також з рахунку клієнта і кредитуються на рахунку доходів банку. У меморіальному ор­дері обов'язково проставляється термін валютування. Якщо ва­люта платежу відрізняється від валюти, у якій ведеться рахунок клієнта, в момент платежу робиться перерахунок валюти платежу у валюту рахунку за діючим курсом на валютному ринку і спи­сання з рахунку відповідної суми валюти.

Поиск по сайту: