Документарний акредитив

Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив.

Специфічність акредитивної форми розрахунків обумовлена цілою низкою умов та вимог, які мають бути виконані торговель­ними партнерами, а також банками. Комерційні банки з простого переказника грошових коштів, якими вони є при використанні відкритого рахунку та авансових платежів, перетворюються у заін­тересованих учасників розрахункової операції поряд із зовніш­ньоторговельними контрагентами.

До 80% платежів у світовій торгівлі здійснюється за допомо­гою акредитива. Це пов'язано з тим, що з усіх форм міжнародних розрахунків документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У ді­лових зв'язках з партнерами з тих країн, де держави контролю­ють зовнішню торгівлю, застосування акредитива в багатьох ви­падках є необхідною умовою для здійснення експортно-імпорт­них операцій.

Розрахунки у формі документарного акредитива більш харак­терні для угод, які передбачають платіж проти надання експорте­ром документів (готівковий платіж) або надання покупцю корот­котермінового (до одного року) комерційного кредиту. Викорис­тання акредитива для оплати товару на умовах довгострокового кредитування в практиці міжнародних розрахунків трапляється дуже рідко. Якщо кредит надається покупцю на тривалий термін, акредитив використовується в поєднанні з іншими формами роз­рахунків і покриває ту частину вартості товару, котра оплачуєть­ся проти подання банку комерційних документів, тобто готівкою.

При розрахунках за комерційним кредитом також можуть від­криватися акредитиви для акцепту й оплати строкових тратт (переказних векселів) бенефіціара (експортера), виставлених на банк, що виконує акредитив, або на імпортера. У цьому разі виконую­чий банк здійснює акцепт (акцепт та оплату) тратт. За допомогою акцепту банк дає згоду на виконання своїх зобов'язань за акреди­тивом. Надалі сторони вступають у правові відносини, які регу­люються нормами вексельного права.

Розглядаючи взаємозв'язки між договорами купівлі-продажу та акредитивами, зазначимо, що акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу (контракту) або ін­шого договору, на якому він може базуватися, і банки ніяким чи­ном не зобов'язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є посилання на такий договір. Аналогічно клієнт за результатами своїх взаємовідносин між банком-емітентом або бенефіціаром не може виставити претензію щодо зобов'язань ба­нку здійснити платіж, оплатити чи акцептувати тратту або негоціювати і/чи виконати будь-які інші зобов'язання за акредитивом.

Бенефіціар за акредитивом у жодному разі не може скористатися на свою користь договірними відносинами, що існують між ба­нками або між стороною, яка дала наказ відкрити акредитив, і банком-емітентом. Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, по­слугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких мо­жуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.

§ 5.1.1. Фази акредитива

Процес узгодження умов надання акредитива і термінів його виконання має три фази. На першій фазі розглядається пропози­ція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем об­говорює умови акредитива.

Друга фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та йо­го оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу (контракт). Вод­ночас він дає своєму банкові дорученняна відкриття акредитива.

Третя фаза є завершальною — товар поставляється і викону­ються умови акредитива. Експортер відвантажує замовлений то­вар і надає банку документи на оплату.

У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь такі сторони:

— акредитиводавець (той, хто віддає наказна відкриття акре­дитива) — покупець-імпортер;

— акредитивний банк—банк-емітент (банк покупця-імпортера);

— авізуючий банк — банк, якому доручається повідомити екс­портера про відкриття на його користь акредитива і передати йо­го текст;

— бенефіціар за акредитивом — продавець-експортер. Схематично розрахунки у формі документарного акредитива зображені на рис. 5.1.

Після укладання контракту експортер готує товар до відван­таження, про що повідомляє імпортера. Отримавши таке пові­домлення, покупець подає своєму банкові доручення (заяву) на відкриття акредитива. У цій заяві банку доручається відкрити товарний акредитив на умовах, які перелічені в ньому і відповіда­ють укладеному контракту. У заяві вказуються:

— наказодавець і бенефіціар;

— дата та місце закінчення акредитива;

— вид акредитива;

— авізуючий банк і банк, який підтверджує акредитив;

— спосіб відвантаження товару та виконання акредитива;

— опис товару та умов поставки;

— перелік документів, проти яких виконується акредитив;

— дата першого відвантаження;

— термін, протягом якого повинні бути надані документи;

— номер рахунку, з якого банк повинен списати кошти на оплату товару і комісійні банків.

Відкритий банком акредитив направляється експортеру, який указаний у цьому акредитиві.Як правило, акредитив направля­ється через авізуючий банк, що знаходиться в країні експортера.

Отриманий від емітента акредитив може бути авізований бан­ком без зобов'язань з його боку. У цьому разі авізуючий банк тільки перевіряє наявність документів за зовнішніми ознаками. Він не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу експортеру.

Якщо банк-емітент звертається до авізуючого банку дати під­твердження відкритому акредитиву, тобто додати власну гаран­тію платежу, то такий банк уже виступає в ролі банку, що підтвер­джує цей акредитив. Тоді відкритий акредитив має гарантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий — у країні покупця.

Далі відкритий акредитив підлягає переданню його бенефіціару. Отримавши акредитив, бенефіціар перевіряє відповідність йо­го умовам контракту. У разі невідповідності бенефіціар може сповістити свій банк про умовне прийняття акредитива і вимагати у покупця внесення необхідних змін до його умов. Якщо бенефіціар згоден з умовами відкритого на його користь акредитива, він у встановлені терміни відвантажує товар і, отримавши транспо­ртні документи від перевізника, надає їх разом з іншими докумен­тами у свій банк. Банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива і надсилає їх банку-емітенту для оплати, акцепту або негоціації. У супроводжувальному листі обов'яз­ково вказується, яким чином має бути зарахована виручка.

Отримавши документи, банк-емітент перевіряє їх, після чого переказує суму платежу банку експортера, дебетуючи рахунок імпортера. Банк експортера зараховує виручку бенефіціару. Ім­портер же, одержавши від банку-емітента документи, одержує за ними у власність товари від перевізника.

Банк-емітент може сам виконати акредитив чи уповноважити банк експортера (або інший банк) на виконання акредитива, здій­снивши платіж бенефіціару, негоціацію або акцепт його тратт.

Витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, як правило, бере на себе покупець, хоча він може вимагати в експортера, щоб той взяв на себе всі витрати і комісії або їх частину.

При виконанні акредитива не банком-емітентом, а іншим бан­ком (це може бути не банк експортера, а третій банк, що дав під­твердження) останній отримує за акредитивом право на вимогу від емітента платежу на відшкодування своїх виплат бенефіціару максимально швидким способом.

Вимога платежу за акредити­вом, яка називається рамбурсом, може направлятися не тільки банку-емітенту, а й третьому банку, якщо емітент надав йому право здійснити платіж за даним акредитивом. У будь-якому разі банк, на який виставлений рамбурс за акредитивом, є рамбурсуючимбанком.

Якщо акредитив відкривається як забезпечення платежу за ко­нтрактом, що передбачає надання покупцю короткотермінового комерційного кредиту, документи видаються банком-емітентом імпортеру без списання з нього суми платежу. Для експортера це не означає зменшення гарантії платежу, оскільки суму докумен­тів, поданих за акредитивом з відстроченим платежем, банк опла­тить після настання відповідних строків. Важливо, щоб докумен­ти були подані експортером у банк до закінчення строку дії акре­дитива і підтверджували виконання всіх його умов; у цьому разі зобов'язання банку щодо оплати цього комплекту документів діє до моменту настання строку платежу.

§ 5.1.2. Форми акредитива

У практиці міжнародних розрахунків розрізняють такі основні форми акредитива:

• відкличний;

• безвідкличний;

• непідтверджений та підтверджений;

• непокритий та покритий.

Відкличний акредитив у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом за вказівкою сторони, яка да­ла наказ на відкриття акредитива навіть без попереднього пові­домлення бенефіціара. Відкличний акредитив не утворює ніякого правового платіжного зобов'язання банку. Тільки тоді, коли банк-емітент або його банк-кореспондент здійснив платіж за докумен­тами, відкликання акредитива залишається без юридичної сили. Отже, відкличний акредитив не надає бенефіціару достатньої га­рантії. Він ніколи не підтверджується банком-кореспондентом і може використовуватись лише у ділових відносинах між партне­рами, які відомі одне одному як такі, що заслуговують на взаємну довіру.

На сучасному етапі відкличний акредитив використовується дуже рідко. Тому необхідно звертати увагу на те, щоб у дорученні на відкриття акредитива була чітко вказана його форма, бо якщо вона відсутня, то такий акредитив завжди вважається відкличним.

Безвідкличний акредитив дає бенефіціару високий ступінь гарантії того, що його поставки і послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Іншими словами, безвід­кличний акредитив, якщо надані документи й додержані всі його умови, є твердим зобов'язанням платежу банку-емітента. Для змінення та анулювання умов безвідкличного акредитива обов'яз­ково необхідна згода як бенефіціара, так і відповідальних банків. Якщо продавець бажає змінити або анулювати окремі умови ак­редитива, то він повинен вимагати від покупця видачі відповід­ного доручення банку-емітентові. Без такого доручення прийнят­тя змін, навіть часткових, не дозволяється.

Про відкриття безвідкличного акредитива бенефіціару повідом­ляється через банк-кореспондент. Останньому банк-емітент, який виконує акредитив, може лише доручити авізувати акредитив бенефіціара або підтвердити його. З точки зору додаткових зо­бов'язань безвідкличні акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені.

Прибезвідкличному непідтвердженому акредитиві банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. У цьому разі він не бере ніякого власного зобов'язання щодо платежу і, таким чином, не зобов'язаний його проводити по доку­ментах, які надані бенефіціаром, за свій рахунок.

Оскільки бенефіціар може розраховувати виключно на банк-емітент за кордоном, то він погодиться на безвідкличний непідтверджений акредитив лише в тому разі, якщо політичний ризик і ризик переказування коштів незначні. Якщо банк-кореспондент може покладатися на добрі стосунки з банком, що відкрив акре­дитив, а також стабільну політичну й економічну ситуацію, то він, як правило, здійснює платіж за документами без підтвердже­ння з метою швидкого проведення операції в інтересах клієнта.

При безвідкличному підтвердженому акредитиві банк-ко­респондент підтверджує бенефіціару акредитив. Тим самим він зобов'язується здійснити платіж за документами, відповідними акредитиву і поданими в строк. Отже, у цьому разі бенефіціар поряд з зобов'язанням банку, що відкрив акредитив, має юридично рівноцінне і самостійне зобов'язання банку-кореспондента здійснити платіж. Тому ступінь забезпечення платежу для нього істотно збільшується. Оскільки здебільшого такий акредитив під­тверджується банком у країні експортера, політичний ризик і ри­зик переказування коштів виключаються. У разі виникнення су­перечностей між контрагентами місцезнаходження підтверджу­ючого банку вважається місцем судовиробництва, де використо­вується місцеве право. При непідтвердженому акредитиві визна­чальним моментом для вибору місця судовиробництва е місце­знаходження банку, що відкрив акредитив.

Банк-кореспондент завжди може знайти багато причин щодо відхилення доручення на підтвердження акредитива. Тому украї­нським експортерам слід рекомендувати перед укладенням угоди й остаточним підписанням контракту консультуватися в банку з приводу, чи буде останній підтверджувати акредитив тієї або ін­шої країни, що відкривається тим або іншим банком, і на яких умовах. У такий спосіб можна запобігти неприємним ситуаціям для всіх сторін.

У міжнародній практиці розрахунків безвідкличний, підтвер­джений власним банком акредитив надає найбільші гарантії екс­портеру. Валютний ризик, що залишається і після гарантій, може бути застрахований форвардними, ф'ючерсними й опціонними контрактами тоді, коли відомий строк надходження платежу. Якщо дату платежу не визначено з самого початку, то банки, які прово­дять валютні операції клієнта, можуть запропонувати інші мож­ливості страхування валютних ризиків, наприклад, конвертувати відповідну суму у валюту платежу та зарахувати її на депозит.

Документарні акредитиви можуть бути покритими і непокритими.

Непокритими вважаються такі акредитиви, які підтверджу­ються банками без попередньо зарезервованих ними коштів кліє­нтів на своїх рахунках для оплати товару (послуги) за акредити­вом. Такі акредитиви використовуються тоді, коли банки дові­ряють один одному та своїм клієнтам, а ризики, пов'язані з пере­казуванням коштів, мінімальні.

Покритими вважаються акредитиви, при відкритті яких банк-емітент попередньо надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття), що належать імпортеру, на суму акре­дитива на термін дії зобов'язань банку-емітента з умовою мож­ливості їх використання для платежів за акредитивом. Покриття може надаватися кількома способами:

— кредитуванням на суму акредитива кореспондентського ра­хунку виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;

— наданням виконуючому банку права списати всю суму акре­дитива з рахунку банку-емітента, що ведеться в ньому;

— відкриттям банком-емітентом страхових депозитівабо депозитів покриття у виконуючому банку.

Використання покриття призводить до фактичного заморо-ження коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним. Але такий акредитив має найвищий сту­пінь гарантії оплати укладеного контракту. В акредитиві, що від­кривається банком, має бути чітко вказано, яким способом (з по­криттям чи без нього) він виконується.

§ 5.1.3. Види і конструкції акредитива

Якщо форми акредитива розрізняються за ступенем забезпе­чення бенефіціара, то види і конструкції акредитива розрізняються залежно від його використання. Позитивним є той факт, що акреди­тивна форма розрахунків у зовнішній торгівлі дає достатньо вели­кий спектр можливостей і для експортера, і для імпортера щодо здійснення платежів. У зв'язку з цим у всіх акредитивах має бути чітко вказано, як вони виконуються: чи за допомогою негайного платежу, чи платежу за рахунок кредиту, чи через акцепт або него­ціацію тратт. Тому залежно від передбачуваного способу платежу використовуються такі види і конструкції акредитива:

Окрім зазначених видів, у практиці міжнародних розрахунків також використовуються специфічні конструкції акредитива:

Акредитив з оплатою після пред'явлення (платіжний) най­частіше застосовується в міжнародних розрахунках. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються банком-платником безпосередньо після подання документів, які відповідають умовам акредитива. Послідовність проведення операції за акредитивом з оплатою пі­сля пред'явлення див. на рис. 5.2.

Банки мають право на певний час для перевірки документів, який не може перевищувати семи банківських робочих днів після дати отримання документів. Оперативна перевірка документів дає змогу бенефіціару отримати платіж або повідомлення про причини відмови в оплаті документів у прийнятні терміни. Три­вала перевірка документів затримує платежі і впливає на став­лення клієнтів, у тому числі і банків-кореспондентів, до роботи банку в цілому.

Позначення:

1 — укладення договору;

2 — доручення на відкриття акредитива;

3 — повідомлення про відкриття акредитива;

4 — підтвердження акредитива;

5 — поставка товару;

6, 7, 8 — передання документів, платіж.

Якщо виконуючий банк виявляє, що документи не відповіда­ють умовам акредитива, він зобов'язаний повідомити про це бенефіціара не пізніше сьомого банківського робочого дня після дати отримання документів. У цьому разі, якщо бенефіціар є клі­єнтом виконуючого банку, він має можливість виправити деякі розбіжності в документах і подати їх знову.

Якщо ж внесення по­правок з будь-яких причин неможливе, у міжнародній банківсь­кій практиці використовуються такі варіанти дій:

1. Виконуючий банк повідомляє банк-емітент про виявлені розбіжності і просить його, незважаючи на це, уповноважити на виплату.

2. Виконуючий банк пропонує бенефіціару відправити доку­менти в банк-емітент на ухвалення тому, хто віддав наказ відкри­ти акредитив, що за своєю економічною сутністю ідентично інка­совій формі розрахунків, оскільки саме покупець після ознайом­лення з документами приймає остаточне рішення про їх оплату.

3. Виконуючий банк може (однак це не є його обов'язком) оплатити документи «умовно» («під резерв»). При цьому якщо покупець або банк-емітент повідомляє про відмову оплатити доку­менти з розбіжностями, бенефіціар зобов'язаний відшкодувати бан­ку суму платежу, а також комісійні витрати і нараховані відсотки.

У платіжному акредитиві має бути вказівка стосовно тратти:

чи потрібне її використання, чи ні. Якщо тратта потрібна, то вона має бути виставлена після пред'явлення бенефіціаром на вико­нуючий банк і подана до сплати разом з іншими документами. Тратта в платіжних акредитивах виконує допоміжну роль, що підтверджується відкриттям значної кількості подібних акреди­тивів, які не вимагають виставлення тратт.

Акредитив, що передбачає акцепт тратт бенефіціара (акцептний акредитив). Назва цього виду акредитива говорить сама за себе. При акредитиві з акцептом тратт бенефіціар може ви­магати, щоб після виконання умов за акредитивом переказний век­сель, який він виставив на покупця, був йому повернений банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, що його акцептував. Замість платежу відбувається акцепт тратти.

Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку або для оплати в день настання строку, або, якщо він хоче одразу мати гроші, для дисконтування. Як правило, тратта зберігається в банку до настання відповідного строку платежу.

Тратта за акредитивом, що передбачає її акцепт, має строк дії від 60 до 180 днів. За зберігання тратти в банку та за її облік стя­гуються відповідні комісійні. Вони нараховуються в день акцепту тратти, однак за погодженням сторін в акредитиві може бути вка­зано, що комісійні сплачує імпортер. У цьому разі після обліку векселя продавець отримує суму векселя у повному обсязі, а сума комісійних буде дебетована з банку-емітента і покупця відповід­но. Якщо ж в акредитиві немає вказівок на сплату комісійних, то витрати відносять за рахунок бенефіціара, який отримує тільки чисту суму виручки за мінусом комісійних.

Утримувач акцептованої тратти при настанні терміну пога­шення буде її пред'явником, якщо вона йому повернена акцепто­ваним банком. Пред'явником може бути й інший банк, якщо він зробив облік тратти або зберігав її у своєму «портфелі». При на­станні терміну погашення утримувач тратти пред'явить її в банк, який зробив акцепт для розрахунків, при цьому кінцевий рамбурс проводиться банком-емітентом.

З самого початку появи цього виду акредитива його метою було гарантування імпортеру термінів платежу: поки настане час сплати, він уже зможе продати товар і за рахунок виручки спла­тити акцепт. Таким чином, імпортер позбавляв себе необхідності шукати гроші (кредит) на відповідну угоду.

Акредитив з розстрочкою платежу.Використовуючи цей вид акредитива, бенефіціар отримує платіж не проти наданих документів, а в дещо пізніший термін, який визначений в акредитиві. При цьому, якщо подані документи відповідають умовам акредити­ва, бенефіціар отримує письмову згоду банку-емітента здійснити платіж у визначений час. Так само, як і акцептний акредитив, акре­дитив з розстрочкою платежу дає змогу імпортеру вступати у воло­діння документами значно раніше, ніж буде проведений платіж.

Однак між цими видами акредитива є відмінності. Акредитив з розстрочкою платежу не може бути дисконтований подібно до векселя, оскільки тут є тільки бухгалтерська вимога. Вимогу з розстрочкою платежу банк може, однак, за відповідних умов ава­нсувати. Це, як правило, можливо тільки для банку-емітента або банку, що підтвердив акредитив. Разом з тим акредитив з роз­строчкою платежу з погляду комісійної винагороди може бути вигіднішим для бенефіціара, ніж акредитив з акцептом тратт.

Акредитив з «червоним застереженням» являє собою акре­дитив зі спеціальною умовою (вона спочатку виділялася черво­ним чорнилом), яка дозволяє авізуючому або підтверджуючому банку авансувати бенефіціара до подання обумовлених в акре­дитиві документів. Іншими словами, цей акредитив застосовуєть­ся як метод фінансування до відвантаження товару. Він передба­чає виплату відповідної суми авансу. Аванс може знадобитися бенефіціару для закупівлі та оплати призначеного для експорту товару (перед його відвантаженням покупцеві).

Авізуючий (підтверджуючий) банк може надати бенефіціару аванс (кредит) на двох основних типах «червоної» умови:

1) на незабезпеченій, або чистій, умові. У цьому разі авансу­вання здійснюється проти простої заяви бенефіціара щодо необ­хідності авансу для оплати за попереднє відвантаження товару;

2) на забезпеченій умові, яка ще називається «зеленою». Авансу­вання здійснюється проти зобов'язання бенефіціара закупити товар і подати в банк відповідні документи (складські квитанції і розписки, акти про приймання і здавання, розписки в отриманні авансового платежу тощо) разом зі страховим полісом, що покриває ризик по­жежі, а також зобов'язанням бенефіціара подати в строк коносамент або інші документи, які свідчать про відвантаження товару.

Виплата авансу хоч і проводиться з коштів банку-кореспон­дента, але під відповідальність банку-емітента. Якщо продавець не подасть у строк документи про відвантаження товару або не погасить аванс, банк-кореспондент має право дебетувати банк-емітент на суму авансу (разом із нарахованими відсотками), тоб­то набуває чинності право регресу. Банк-емітент утримує цю сумy з наказодавця акредитива.

Револьверний акредитив застосовується тоді, коли покупець віддає розпорядження поставляти замовлений товар частинами через відповідні проміжки часу (договір про поставки партіями). Револьверний акредитив покриває вартість часткових поставок і може мати, наприклад, таке застереження:

«Сума акредитива 100 000 дол., десять разів автоматично поновлюється до суми в 1 100 000 дол.»

Після використання перших 100 000 дол. автоматично набуває чинності наступний частковий платіж і так далі до загальної суми 1,1 млн. дол.

У револьверному застереженні, як правило, фіксуються конк­ретні терміни використання окремих траншів. Найчастіше рево­льверні акредитиви передбачають автоматичний порядок віднов­лення сум акредитива (квоти) через відповідний проміжок часу у міру використання акредитива або поновлення його до початко­вої суми (квоти) після кожного використання.

Розрахунки за револьверним акредитивом можуть здійснюва­тися на кумулятивній або некумулятивній основі:

• кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або частково невикористаних часток можуть додаватися до на­ступних сум;

• при некумулятивномуваріанті, навпаки, подальше вико­ристання своєчасно невикористаних часткових сум не дозволя­ється і до наступних сум не додається.

Визначальною перевагою револьверних акредитивів є те, що не потрібно на кожну партію товару відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, отримується економія на канцеляр­ських та інших витратах.

Акредитив, який передбачає негоціацію тратт (комерцій­ний акредитив). Негоціація являє собою купівлю-продаж вексе­лів та інших цінних паперів, які користуються попитом на ринку. Негоціюючим акредитивом називають комерційний (товарний) акредитив, який виставляється банком-емітентом у його націона­льній валюті та адресований безпосередньо бенефіціару акреди­тива. Доставляння адресату відбувається в основному через посе­редництво банку-кореспондента. У кредитному листі, який банк-емітент відправляє бенефіціару з повідомленням, він дає повно­важення останньому виставити вексель на нього, на іншого тра­сата, вказаного в акредитиві. Цей вексель може бути пред'яв­лений бенефіціаром разом з оригіналом кредитного листа, де вка­зується також перелік документів, для негоціації банку.

За умови подання банком правильно оформлених документів банк-емітент гарантує оплату за векселем. Практично кожний комерційний акредитив припускає негоціацію тратт у будь-якому банку, за винятком випадків, коли негоціація конкретним банком заборонена умовами акредитива. У рідкісних випадках вибір об­межується якимись конкретними банками. Таким чином, негоціюючий акредитив відрізняється від платіжного та акцептного тим, що тратти виставляються не на банк-посередник (авізуючий або під­тверджуючий), а на банк-емітент (причому останнє переважає).

Акредитиви з негоціацією тратт можуть оплачуватись як не­гайно, так і при настанні відповідного терміну. При цьому банк-емітент оплачує документи й акцептує тратти. Трапляються ви­падки, коли виконуючий банк може при проходженні документів здійснити їх негоціацію (купівлю), надаючи грошові кошти бе­нефіціару достроково. Банк, що здійснює негоціацію, бере з бенефіціара відсотки, які нараховуються за період між датою него­ціації і датою фактичного платежу від банку-емітента.

Негоціація може бути здійснена:

1) з правом регресу, тобто бенефіціар кредитується «під ре­зерв». Бенефіціар отримує гроші ще до того, як банк-емітент пе­ревірить відповідність документів умовам акредитива і дасть своє підтвердження на оплату. У цьому разі, перед тим, як здійснити проплату коштів бенефіціару, негоціюючий банк оцінює його кредитоспроможність;

2) без права регресу, тобто суму, яку сплачують на користь бенефіціара, негоціюючий банк може пізніше вимагати від нього для повернення. Якщо негоціацію здійснює підтверджуючий банк, то купівля документів завжди здійснюється без права регресу на бенефіціара. При цьому тип векселя, що використовується, не відіграє суттєвої ролі.

Акредитив з негоціацією тратт аналогічно акредитиву з роз­строчкою платежу та акцептному акредитиву надає широкі мож­ливості для негайного фінансування бенефіціара як з правом рефесу, так і без нього.

На відміну від існуючої практики для інших акредитивів, оплата комісій за комерційним акредитивом з негоціацією тратт, які виставляються за кордоном і оплачуються у валюті країни ба­нку-емітента, здійснюється за рахунок бенефіціара.

Акредитив «стенд-бай», або його ще називають резервним кредитивом,за своєю сутністю схожий з умовною гарантією, яка надається банком-емітентом. Він застосовується, насамперед, У СІІІА, оскільки за законодавством цієї країни більшість банків штатів не можуть надавати гарантії, у зв'язку з чим вони випи­сують акредитиви «стенд-бай». Разом з цим, в Європі цей вид ак­редитива стає досить поширеним.

Акредитиви «стенд-бай» через свій документарний характер підпадають під Уніфіковані правила документарних гарантій (УПДГст. 1,2).

За допомогою резервних акредитивівможуть бути гарантовані такі платежі та послуги:

— виплата за векселями, які підлягають оплаті після пред'яв­лення;

— погашення банківських кредитів;

— оплата товарних поставок;

— виконання договорів підряду на проведення робіт або на­дання послуг.

Резервний акредитив заснований на концепції відмови наказодавця від виконання своїх зобов'язань за контрактом. Бенефіціар резервного акредитива має право на проведення розрахунків тільки у разі небажання або неспроможності покупця оплатити товар або надані послуги. Так, якщо наказодавець не виконає га­рантованого платіжного зобов'язання, бенефіціар може спонука­ти банк-емітент зробити це, подавши у комплекті документів за­яву про невиконання наказодавцем своїх зобов'язань.

На відміну від документарних акредитивів, які забезпечують, насамперед, інтереси експортера, резервний акредитив як ін­струмент забезпечення платежу є більш гнучким та універсаль­ним. Зокрема, резервний акредитив може використовуватись ана­логічно документарному акредитиву для додаткового забезпечен­ня платежів на користь експортера, скажімо при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу. Але такий акредитив може бути забезпеченням повернення раніше сплаченого імпор­тером авансу або сплати штрафів на користь імпортера при нена­лежному виконанні експортером умов контракту, тобто захищати інтереси імпортера, виступаючи аналогом авансової гарантії або гарантії виконання.

Резервний акредитив застосовується практично до будь-якої угоди. Його можна використати замість гарантій виконання кон­трактів, виконання договорів підряду на роботи і послуги, оплати товарних поставок. Його випускають також для гарантування ба­нківських кредитів або як гарантії однієї фірми іншою за міжфірмовим кредитуванням. У широкому розумінні резервний акре­дитив слугує для покриття ризиків невиконання, пов'язаних з традиційними документарними акредитивами.

Переказний (трансферабельний) акредитив орієнтований на потреби міжнародної торгівлі. Він дозволяє торговельному посе­реднику передати своє право на отримання коштів з акредитива клієнту-постачальнику і тим самим дає змогу йому оформлювати угоди з обмеженим використанням власних коштів. При цьому торговельному посереднику його покупець виставляє безвідкличний акредитив, який має бути чітко визначений як трансферабельний.

Позначення: 1 —договір; 2 — договір; 3 — доручення на відкриття основ­ного акредитива; 4 — повідомлення на відкриття основного акредитива;

5 — підтвердження основного акредитива; б — доручення на переказування акредитива; 7 — повідомлення про відкриття переказного акредитива; 8 — підтвердження переказного акредитива.

За своєю сутністю трансферабельний акредитив являє собою зобов'язання банку, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) мо­же уповноважити обслуговуючий його банк передати своє право на отримання коштів повністю або частково одному або кільком постачальникам (другому бенефіціару).

Після отримання від банку повідомлення про відкриття такого акредитива торговельний посередник може доручити банку пере­казати акредитив на свого постачальника або другого бенефіціара. При цьому переказування має відповідати умовам першого акредитива, за деякими винятками.:

1) Назва й адреса наказодавця акредитива може бути замінена на назву й адресу першого бенефіціара (посередника). Це дає змогу приховати особу первинного покупця від другого бенефіціара.

2) Сума акредитива (і ціна за одиницю товару) може бути зменше­на, що дасть змогу першому бенефіціару отримати свій прибуток.

3) Термін дії акредитива і період відвантаження можуть бути скорочені, що дає змогу першому бенефіціару мати час для по­дання документів за акредитивом після того, як їх подав другий бенефіціар.

4) Перший бенефіціар може замінити рахунки-фактури, а та­кож тратти другого бенефіціара на свої власні. Однак, обмінюю­чи ці документи, банк має розраховувати на оперативне співробі­тництво торговельного посередника: якщо він не надасть зазна­чених документів на першу вимогу, на адресу банку-емітента можуть бути відправлені рахунки-фактури другого бенефіціара. Для запобігання подібних ситуацій банк часто вимагає від торго­вельного посередника надання рахунків-фактур одночасно з дорученням на переказування акредитива.

Трансферабельний акредитив може бути переказаний лише один раз, тобто другий бенефіціар не може переказати його третьому бе­нефіціару. Одначе «зворотний переказ» другим бенефіціаром пер­шому бенефіціару не є другим переказом акредитива. Обмеження можливості переказування акредитива спрямоване на те, щоб зме­ншити зловживання і помилки при переоформленні документів.

Трансферабельний акредитив має низку переваг для посеред­ників. По-перше, він дає змогу посередникові не використовува­ти своїх власних грошових коштів і кредитних можливостей бан­ку. Це особливо важливо, коли банк посередника неохоче надає кредити на його користь. По-друге, переказні акредитиви можуть бути використані в такий спосіб, що покупцеві залишається неві­домою особа першого постачальника. Це важливо, якщо посере­дник сподівається на укладення подібних угод у майбутньому. Для цього він повинен звернути увагу на те, щоб основний акре­дитив не передбачав ніяких документів, котрі могли б мати ім'я першого постачальника.

§ 5.1.4. Конструкції акредитива

У розрахунках між контрагентами трапляється, що торговель­ний посередник хотів би переказати свою вимогу за акредитивом якому-небудь постачальникові, хоча умови акредитива не допускають переказування або можливе переказування акредитива порушує положення ст. 54д Уніфікованих правил для документар­них акредитивів. Тоді він може скористатися двома конструкціями переказного акредитива, які щодо надійності не рівноцінні остан­ньому і які використовуються банками лише за відповідних умов. До них належать:

— акредитив «бек ту бек» (компенсаційний);

— перевідступлення виручки з акредитива (цесія).

Акредитив «бек ту бек» називається ще компенсаційним ак­редитивом і являє собою другий акредитив, який гарантується першим, що називається основним. Бенефіціар за першим акре­дитивом, як правило, є посередником, який, у свою чергу, від­криває акредитив на користь постачальника товару. Компенса­ційний акредитив незалежний від першого відкритого акреди­тива, хоча останній і є його першоосновою.

Акредитив «бек ту бек» використовується тоді, коли бенефіці­ар бажає надати банківське зобов'язання своєму постачальникові, коли переказування акредитива неможливе або коли перший ак­редитив невідкритий як «переказний». Можливі також і обмеження, що випливають з контракту, в якому містяться статті, відмінні від статей контракту перепродажу. Зауважимо, що конструкція ком­пенсаційного акредитива містить у собі власний ризик, і це по­требує особливого вивчення ділової репутації контрагента.

Даний акредитив використовується здебільшого при реекспортних операціях і за компенсаційними угодами. Практика засто­сування таких акредитивів обмежується в основному зустрічним виставленням акредитивів контрагентами одне одному в тому ж самому банку. При цьому умови обох акредитивів повинні збіга­тися до дрібниць, за винятком цін і рахунків-фактур. При переданні виручки за акредитивом бенефіціар асигнує всю виручку або частину її за акредитивом постачальнику.

Процедура відкриття акредитива «бек ту бек» досить проста. Спираючись тільки на наявність існуючого на його користь акре­дитива, банк комерсанта-посередника відкриває зустрічний акре­дитив на користь постачальника. При цьому банк обов'язково за­лишає за собою право бути місцем платежу за новим акреди­тивом. Інакше він може втратити суму акредитива, якщо докуме­нти загубляться на шляху між банком-кореспондентом та ним самим.

Банк також наполягатиме на гарантованому безперешкодному обміні рахунками-фактурами, оскільки основний акредитив, від­битий на користь комерсанта, використати за виставленим по­стачальником рахунком із зустрічного акредитива неможливо.

Дотримання термінів і відповідність документів відіграють вирі­шальну роль для контролю за угодою й одночасного отримання виручки. Тому багато банків не відкривають компенсаційних ак­редитивів, якщо перший акредитив не був відкритий або підтвер­джений ними.

Наказодавець компенсаційного (і бенефіціар першого) акре­дитива після заміни отримує різницю між вартістю рахунків-фактур та тарифами. Це його дохід.

Різновидом акредитива «бек ту бек» є «зворотний» акредитив. Процедура виконання цього акредитива аналогічна згаданій ви­ще, за одним винятком: посередник просить свій банк відкрити другий акредитив для свого контрагента як зворотний. Усі доку­менти за двома акредитивами (за винятком рахунків і тратт) повинні повністю збігатися. Однак необхідно враховувати, що не всі банки мають бажання відкривати подібні акредитиви. Таке бажання виникає тільки тоді, коли посередник вважається надій­ним і спроможним виконати свою частину операції і коли вона не перевищує ліміту за документарними операціями або за кредит­ною лінією, відкритою на установу посередника. Відповідно банк, оскільки він при цьому додатково ризикує, заінтересований у ви­конанні обох акредитивів у себе.

Якщо з самого початку посередник вважає за потрібне не ого­лошувати імена виробника і кінцевого покупця кожному з них, то перший акредитив не повинен мати документів, що розкривають адресу постачальника, а другий — адресу кінцевого покупця. А оскільки зворотний акредитив є самостійною операцією і не пов'язаний з переказуванням акредитива, то його виконання здій­снюється так само, як і у випадку простого акредитива. Усі обов'яз­кові документи виробник надає у свій банк, який після їх пере­вірки відправляє комплект документів у банк-емітент цього акре­дитива. Останній відносить відповідну суму в дебет рахунку по­середника. На цій же стадії здійснюється обмін рахунками і трат­тами, оскільки перший акредитив, відкритий на користь посе­редника, не може бути виконаний з простим використанням ра­хунків і тратт постачальника. Далі документи використовуються для виконання першого акредитива і виручка кредитується посе­реднику. Як і за трансферабельними акредитивами, дохід посере­дника складається з різниці між сумами рахунків.

Перевідступлення виручки за акредитивом (цесія) являє со­бою другу конструкцію переказного акредитива. Бенефіціар за акредитивом може перевідступити виручку за акредитивом по­вністю або частково на користь субпостачальника (зробити цесію). Той факт, що в акредитиві не вказано, що він є переказним, не стосується права цесії: за дорученням бенефіціара за акреди­тивом цесіонер (субпостачальник) отримує від банку заяву, в якій останній обіцяє йому сплатити відповідну суму з тих коштів, що надійшли в розпорядження за акредитивом. Іншими словами — цесія, це перевідступлення виручки або спосіб, за допомогою якого цедент (бенефіціар за акредитивом) може дати безумовне зобов'язання за акредитивом цесіонеру (безпосередньому поста­чальнику товару, якщо бенефіціар за акредитивом виступає в ролі посередника або субпостачальника) в тому, що його частина ви­ручки з акредитива буде перерахована йому за допомогою авізуючого або підтверджуючого банку.

Цю можливість використовують промислові підприємства, які перевідступають частину виручки за акредитивом субпостачальникам напівфабрикатів, матеріалів, деталей тощо. Вказівка в ак­редитиві на те, що він є переказним, не повинна зачіпати права бенефіціара перевідступити частину виручки, на яку він має або може мати право за акредитивом.

Подання документів у разі цесії на відміну від переказного ак­редитива залишається справою бенефіціара. Звідси цесія — лише умовне забезпечення: сплата відбувається тільки після здійснен­ня платежу за акредитивом, а цесіонер не має ніякої гарантії, що бенефіціар за акредитивом у строк надасть документи, які відпові­дають умовам акредитива. Отже, перевідступлення виручки за ак­редитивом передбачає довірчі відносини між цесіонером і бенефіціаром акредитива. Необхідно також враховувати, що цесія виручки не означає перевідступлення права працювати за самим акредитивом.

Для передання права вимоги згода боржника не потрібна, ціл­ком достатньо згоди між цедентом і цесіонером, у відносинах між якими цесія вважається такою, що відбулася в момент укладення угоди про неї. Для третіх осіб і самого боржника вона стає дійсною з моменту повідомлення останнього про те, що вона відбулася, після чого боржник стає зобов'язаним щодо нового кредитора.

Банки не мають права ігнорувати повідомлення про перевід­ступлення виручки. Вони підтверджують отримання повідомлення без відповідальності зі свого боку, посилаючись на те, що після пред'явлення документів заявка бенефіціара на перевідступлення буде прийнята до розгляду або (якщо вона вже надійшла) передають безумовне зобов'язання з їхнього боку. Як правило, вико­нуючий банк видає гарантійний лист з умовним зобов'язанням. Така форма досить зручна, якщо в майбутньому передбачається зміна валюти платежу.

Передаючи право вимоги, цедент відповідає тільки за здійс­нення цього права за умови, що така додаткова гарантія не пе­редбачена угодою про цесію. Обов'язки боржника щодо нового кредитора існують у тих самих межах, що й до першого, тому боржник може пред'явити цесіонеру заперечення, які він мав до першого кредитора (цедента).

§ 5.1.5. Відкриття акредитива

Після укладення угоди і підписання контракту сторонами ім­портер дає доручення банку про відкриття акредитива на користь продавця (експортера). У дорученні імпортер просить банк дати постачальнику товару зобов'язання здійснити платіж. Банк вико­нує це доручення лише тоді, коли акредитиводавець має відпові­дні активи або кредитну лінію, відкриту в ньому.

Імпортер повинен дуже ретельно сформулювати умови акре­дитива. Якщо йому бракує досвіду в складанні акредитивних до­ручень або самих акредитивів, які мають певні нюанси, він му­сить звернутися за консультацією до банківського спеціаліста. Мова йде не тільки про те, щоб умови платежу постачальника були відображені у формі і виді акредитива; не менш важливо, щоб були враховані власні потреби імпортера. Повні й чіткі умо­ви акредитива сприяють своєчасному відвантаженню замовлено­го товару в належному стані і за договірною ціною або наданню послуги відповідно до домовленостей.

Необхідність ретельного формулювання умов акредитива обу­мовлюється ще принципом його незалежності від основної угоди: акредитив за своєю природою — це угода між сторонами, яка юридичне відокремлена від договору купівлі-продажу. Для банку це означає, що він перевіряє документи незалежно від товарної угоди, яка лежить в основі акредитива, тобто банки мають справи тільки з документами, а не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, яких стосуються документи.

Якщо банк відкрив акредитив, то єдиною умовою для початку виконання його платіжного зобов'язання є подання у строк доку­ментів, що відповідають умовам акредитива. Акредитиводавець не може перешкоджати оплаті документів через те, що поставки товару або інші дії бенефіціара, як йому здається, не виконують­ся відповідно до контракту.

Для полегшення складання акредитивного доручення банки дають імпортерові спеціальний бланк заяви на відкриття акре­дитива.

Бланк заяви на відкриття акредитива заповнюється наказодавцем акредитива щонайменше у трьох примірниках. У заяві вка­зуються всі необхідні реквізити:

1) номер рахунку клієнта — наказодавця акредитива, з якого списується сума іноземної валюти для відкриття акредитива;

2) номер поточного рахунку, з якого оплачуються комісійні та інші накладні витрати банку (поштово-телеграфні витрати);

3) форма акредитива (відкличний чи безвідкличний);

4) спосіб передання бенефіціару повідомлення про відкриття акредитива (залежно від термінів виконання — поштою або теле­графом);

5) назва і сума іноземної валюти цифрами та прописом;

6) назва авізуючого банку;

7) назва банку, який виконує акредитив (точна і повна назва виконуючого банку іноземною мовою, адреса);

8) назва й адреса бенефіціара (іноземною мовою);

9) термін дії акредитива (дата закінчення терміну завжди вважається останнім днем, коли бенефіціар може використати акредитив, тобто надати документи);

10) часткова поставка/перевантаження (якщо часткова поста­вка або перевантаження не передбачається, то це має бути чітко вказано в акредитиві);

11) термін відвантаження, термін платежу;

12) назва товару (банки не повинні приймати дуже деталь­ний опис товару в акредитиві; щоб запобігти помилкам і непо­розумінню, вказуються тільки головні ознаки товару, його ма­са і ціна);

13) умови поставки товару (використовуються тлумачення пра­вил ІНКОТЕРМС);

14) перелік необхідних для оплати документів (рахунок-фактура, страхові документи, транспортні документи тощо);

15) підпис замовника;

16) інші реквізити, які строго відповідають умовам контракту.

Усі вказані реквізити перевіряє співробітник відділу імпорт­них акредитивів банку-емітента, отримавши від наказодавця ак­редитива заяву на його відкриття. Якщо перелік документів не вміщується на бланку заяви на відкриття акредитива, наказодавець використовує додаток до умов акредитива, який складається на окремому аркуші в такій самій кількості примірників, як і сама заява. Оригінал цього додатку підписується уповноваженими особами наказодавця і скріплюється печаткою так само, як і при оформлені акредитива.

При виявленні невідповідностей або певних помилок заява негайно повертається наказодавцеві без виконання із зазначенням | мотивів повернення для внесення необхідних корективів.

Якщо існує необхідне покриття угоди або ліміти кредитування і до доручення на відкриття немає ніяких зауважень, то акреди­тив відкривається. Банк, що відкрив акредитив, у більшості випа­дків направляє його для авізування у банк-кореспондент, котрий, як правило, перебуває в країні бенефіціара. Лише в особливих випадках повідомлення надсилається безпосередньо на адресу бенефіціара. Покупець отримує повідомлення про виконання як підтвердження відкриття акредитива.

На першому етапі роботи з заявою на відкриття імпортного акредитива після подання її в банк наказодавцем і перевірки пра­вильності її оформлення визначається спосіб виконання цього акредитива і встановлюються авізуючий і виконуючий банки. Акредитив залежно від фінансових інтересів уповноваженого ба­нку може бути відкритий на інший іноземний банк, а не на той, що вказаний наказодавцем у заяві на відкриття. Така зміна мож­лива тільки після отримання згоди наказодавця акредитива за умови, що останній узгодив це питання з бенефіціаром і отримав його згоду на зміну авізуючого і виконуючого банків. На бланку заяви на відкриття акредитива робиться відповідний напис, у якому вказуються прізвище і посада співробітника установи — наказодавця акредитива, з яким погоджене це питання.

Співробітник банку наказодавця на основі поданої заяви запо­внює акредитив і після узгодження авізуючого і виконуючого ба­нків повертає цей акредитив разом із заявою співробітникові від­ділу імпортних акредитивів банку-емітента. Отримавши заяву і перевіривши правильність заповнення акредитива, співробітник відділу імпортних акредитивів спочатку перевіряє візу відповіда­льної особи валютного відділу про наявність коштів на валютно­му рахунку наказодавця акредитива в банку. Після цього він фор­мує акредитивне досьє (заява і сам акредитив), реєструє його в спеціальному журналі за встановленою формою, яка передбачає присвоєння порядкового номера, а також указується термін його Дії, назва наказодавця, сума в іноземній валюті.

§ 5.1.6. Виконання акредитива

Спосіб виконання акредитива, так само, як і визначення аві­зуючого і виконуючого банків, установлюється відповідно до ін­струкцій наказодавця акредитива і наявності у банку-емітенті ко­респондентських рахунків за кордоном. Термін дії акредитива визначається, як правило, місцезнаходженням виконуючого банку.

Для експортера та імпортера процедура використання акреди­тива являє собою багатоетапний процес, який складається з цілої низки перевірок та дій. Після того як експортер у строк відправив товар або надав відповідні послуги, він ретельно перевіряє відпо­відність документів умовам акредитива.

Продавець, а потім і банк експортера повинні дійти висновку, що всі необхідні документи є в наявності, не порушують умов акредитива і не суперечать один одному. Це пов'язано з тим, що банк, приймаючи рішення про прийняття або неприйняття доку­ментів, дотримується принципів строгої відповідності цих доку­ментів умовам акредитива і дотримання термінів виконання.

Принцип строгої відповідності документів означає, що банк мусить ретельно перевіряти відповідність тексту поданих доку­ментів тексту умов акредитива і може робити платіж тільки про­ти документів, відповідних акредитиву. Навіть якщо основна угода виконана згідно з договором, банк повинен прийняти лише ті документи, які абсолютно відповідають акредитиву. Докумен­ти, які за зовнішніми ознаками суперечать один одному, розгля­даються як такі, що не відповідають за зовнішніми ознаками умовам акредитива. Якщо будуть подані для перевірки докумен­ти, які не вказані в акредитиві, вони не перевіряються банком. Банк у цьому разі або повертає їх відправнику або передає імпор­теру без відповідальності за правильність їх оформлення.

Принцип суворого дотримання термінів вимагає, щоб указана в акредитиві дата закінчення терміну для подання документів і останній термін відвантаження товарів суворо дотримувались. За документами, які надійшли пізніше вказаного терміну, банк має право не платити. Якщо в акредитиві не вказана остання дата по­дання документів, тоді вона збігається з датою закінчення термі­ну акредитива. Термін між датами видачі відвантажувальних документів та їх подання в банк повинен становити максимум 21 день, якщо акредитивом не передбачено більший проміжок часу.

Якщо дата закінчення терміну акредитива припадає на вихідні або святкові дні, то термін подання документів подовжується до наступного робочого дня. Разом з тим банки не приймають транс­портних документів, у яких указується більш пізня дата їх видачі, ніж дата закінчення терміну акредитива. Останньої дати відван­таження, зафіксованої в акредитиві, таке подовження не стосу­ється, і термін 21 день за акредитивом, який не має кінцевої дати відвантаження, не подовжується.

Під час перевірки поданих бенефіціаром документів співробі­тниками виконуючого банку можуть бути виявлені розбіжності з умовами акредитива або в їх оформленні.

До таких розбіжностей належать:

— неправильно оформлені транспортні документи;

— відсутність у транспортному документі вказівок про оплату фрахту або інших транспортних витрат;

— неправильний розмір суми оплати за акредитивом;

— страхування пізніше дати відвантаження товару;

— характеристика товару в рахунку не відповідає умовам акре­дитива;

— вага і ціна товару, що вказані в документах, не відповідають умовам акредитива;

— у рахунку вказані витрати, не передбачені умовами акреди­тива;

— не подані оригінали деяких документів або необхідна кіль­кість їх копій.

Виконуючий банк не може взяти такі документи до виконан­ня. Документи повертаються бенефіціару на доопрацювання для переоформлення у супроводі спеціального листа, в якому вказу­ються всі виявлені розбіжності. Також повертаються на доопра­цювання бенефіціару і документи, подані до оплати після закін­чення терміну дії акредитива.

Разом з тим у більшості випадків шукають альтернативні рі­шення, оскільки загальне повернення документів суперечить еко­номічним інтересам як бенефіціара, так і покупця. На практиці використовуються три основні варіанти рішення:

1) банк-кореспондент повідомляє банку-емітенту по телексу про невідповідність і просить його все ж дозволити здійснити оплату;

2) банк-кореспондент пропонує бенефіціару відправити доку­менти в банк-емітент на інкасо. У цьому разі покупець, сплативши вартість товару, стає володарем документів;

3) банк-кореспондент може оплатити документи «умовно». Якщо покупець або банк-емітент не заявить про свою готовність оплатити документи, які мають недоліки, бенефіціар зобов'я­заний повернути суму акредитива банку (включаючи комісійні витрати і відсотки). Застереження знімається, тобто платіж вва­жається закінченим, якщо покупець або банк-емітент приймає Документи з повною згодою (не робить зауважень).

Однією з можливих розбіжностей є перевитрата суми акреди­тива. Якщо акредитивом дозволяється оплата товару з 10-відсот-ковим відхиленням від його вартості, сума перевитрати може бути сплачена в цих розмірах з рахунку наказодавця акредитива ав­томатично, але тільки тоді, якщо документи перебувають у повній відповідності з умовами акредитива. Інакше при дотриманні всіх інших умов акредитива працівник виконуючого банку здійс­нює оплату документів у межах залишків коштів на акредитиві, а стосовно оплати перевитрат запитує наказодавця акредитива. Останній у цій ситуації може дати згоду на оплату перевитрат зі свого рахунку в банку-емітенті, з якого був відкритий акредитив, чи збільшити суму акредитива на оплату перевитрат, або дати ін­струкції банку-емітенту повідомити авізуючий банк стосовно передання документів, які покривають суму перевитрат, для оплати на базі інкасо, або відмовитись від оплати перевитрат і за допо­могою банку-емітента і авізуючого банку повернути бенефіціару без оплати документи, що покривають суму перевитрат.

У випадку, коли переоформлення документів з розбіжностями з певних причин неможливе з боку бенефіціара, останній може використати декілька способів урегулювання розбіжностей, які мають місце в документах:

1) Бенефіціар негайно зв'язується з наказодавцем акредитива і просить його уповноважити банк-емітент внести в умови акредити­ва ті чи інші зміни, що дасть змогу привести документи у повну відповідність з умовами акредитива (подовжити термін дії акреди­тива, подовжити термін відвантаження товару, змінити інші умови); можливе також прохання про акцепт документів з розбіжностями.

2) Бенефіціар просить виконуючий банк самостійно і за раху­нок бенефіціара по телексу або каналами SWIFT звернутися до банку-емітента з проханням внести необхідні зміни в умови ак­редитива або дати згоду наказодавця акредитива на оплату таких документів, не зважаючи на розбіжності.

3) Бенефіціар під свою гарантію просить виконуючий банк здійснити умовний платіж, про що виконуючий банк повідомляє банк-емітент із зобов'язанням на першу вимогу з боку наказодав­ця акредитива задовольнити за рахунок бенефіціара всі претензії, що виникають.

4) Бенефіціар може дати інструкції виконуючому банку напра­вити документи з розбіжностями на адресу банку-емітента без оплати — на схвалення, щоб банк-емітент при переданні таких документів наказодавцю акредитива уповноважив його самостій­но вирішити питання щодо їх оплати.

Зауважимо, що банк-емітент має право виставити претензію виконуючому банку щодо розбіжностей у документах і вимагати повернення сплаченої бенефіціару суми. Виконуючий банк зо­бов'язаний тримати документи і надавати їх у розпорядження банку-емітента до повної оплати поданих документів або до зняття

застережень щодо виплати. Банк-емітент втрачає право виставля­ти будь-які претензії з боку наказодавця акредитива, які виника­ють через розбіжності в документах.

Таким чином, зовнішньоторговельні банки — учасники зов­нішньоекономічної діяльності несуть повну відповідальність за своєчасну оплату поданих бенефіціаром документів, якщо ці до­кументи повністю відповідають умовам акредитива, а також за своєчасне врегулювання й усунення виявлених у документах розбіжностей шляхом проведення необхідної роботи зі своїми клієнтами — бенефіціаром для авізуючого банку і наказодавцем акредитива для банку-емітента.

Акредитивна форма розрахунків при здійсненні міжнародних операцій є найскладнішою і дорогою. За кожну операцію за акре­дитивом, а також за підвищені кредитні ризики банки беруть ко­місію вищу, ніж при інших формах розрахунків. Банки викорис­товують спеціально встановлені тарифні ставки комісійних збо­рів та поштово-телеграфних витрат, а також витрат за користу­вання системою SWIFT.

Українські та російські банки використовують такі види комі­сійних, як:

1) попереднє авізування акредитива;

2) авізування документарного акредитива;

3) відкриття і підтвердження акредитива;

4) переказ трансферабельного акредитива;

5) платежі, негоціація, перевірка, прийняття і відправлення документів;

6) зміна умов акредитива;

7) акцепт тратт;

8) поштово-телеграфні витрати;

9) витрати за відправлення повідомлень по системі SWIFT.

Клієнтам банків необхідно знати, що коли акредитив не вико­ристовується, або використовується частково, то отримана бан­ком комісія не повертається. Комісію з клієнта банк стягує поквар­тально, що означає: якщо акредитив відкривається з 10 травня з терміном дії до 15 серпня, то банківська комісія за відкриття стягується за два квартали, хоча в другому кварталі акредитив ді­ятиме тільки п'ять днів (перший період — квартал, тобто 90 днів, закінчується 10 серпня). Комісійні повинні стягуватися за весь період дії акредитива.

Кожне збільшення суми акредитива розглядається для розра­хунку комісії як самостійне відкриття акредитива; комісія стягу­ється в еквіваленті іноземної валюти.

Поиск по сайту: