Купівля банками іноземної валюти для міжнародних розрахунків

Безпосередню участь у міжнародних розрахунках беруть ко­мерційні банки. Вони на вимогу своїх клієнтів купують та про­дають іноземну валюту. Наприклад, імпортерам доводиться роз­раховуватись за придбаний товар іноземною валютою. Для цього вони звертаються в банки з проханням купити їм необхідну кіль­кість іноземної валюти в обмін на наявну у них валюту своєї країни. У свою чергу, експортери також отримують платежі в іноземній валюті.

Вони мають:

— тримати ці кошти на валютному рахунку в банку (якщо це дозволяє валютне законодавство країни);

— конвертувати іноземну валюту в національну;

— конвертувати іноземну валюту в інші іноземні'. Українське законодавство дозволяє зберігати частину валют­них надходжень (50% валютної виручки експортерів підлягає обов'язковому продажу на міжбанківському ринку) на рахунках у комерційних банках. Але зберігання коштів на валютному ра­хунку є доцільним, якщо:

а) експортер розраховує на те, що він регулярно здійснювати­ме платежі та отримуватиме надходження саме в цій валюті;

б) експортер сподівається, що в недалекому майбутньому від­будеться девальвація національної валюти, яка призведе до знач­ного зниження доходів від експорту.

Наприклад, у 1993—1996 pp. рівень девальвації української валюти був дуже високим. Це примушувало експортерів приховувати валютну виручку, оскіль­ки валютне законодавство України передбачало обов'язкову кон­вертацію експортних надходжень. 1 навпаки, стабільність гривні стимулює експортерів до продажу майже 80% валютної виручки.

Необхідність продажу валюти експортерами може бути обу­мовлена такими причинами:

1. Більшу частину витрат та платежів (купівля сировини для ви­робництва продукції, оплата транспортних витрат на території краї­ни, податки тощо) фірми здійснюють у національній валюті, тому у них виникає потреба обмінювати іноземну валюту на національну.

2. Фірмам для внутрішніх потреб не вистачає оборотного ка­піталу, і вони його поповнюють за рахунок конвертації іноземної валюти в національну.

Необхідність купівлі валюти імпортерами обумовлюється тим, що їм доводиться платити іноземною валютою за товар, який во­ни завозять з-за кордону. Для цього вони звертаються у банк з проханням купити необхідну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.

Отже, в учасників міжнародних економічних відносин постій­но виникає потреба купити або продати іноземну валюту. Вони здійснюють цю операцію через свій банк.

Банки купують та продають іноземну валюту на валютних ри­нках: національних, регіональних, світовому. За формами своєї організації валютні ринки бувають біржовими та позабіржовими (міжбанківськими).

Біржові валютні ринки — це організовані ринки, які пред­ставлені валютними біржами.

Валютна біржа — зазвичай не комерційне підприємство, оскільки її головна мета полягає не в отриманні прибутку, а в організації торгів валютою і в мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів. У деяких країнах (наприклад, в Японії, Німеччині, Франції, Росії, Україні та ін.) роль ва­лютних бірж полягає у встановленні офіційного курсу валют, який практично не відрізняється від міжбанківського курсу.

Левова частка валютних угод здійснюється на неорганізова­ному, позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери безпосередньо проводять операції між собою з використанням електронного або супутникового зв'язку.

Головними функціями валютних ринків є:

• своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

• регулювання валютного курсу;

• диверсифікація валютних резервів;

• страхування валютних ризиків;

• отримання прибутку учасників валютного ринку;

• проведення валютної політики, спрямованої на державне регулювання національної економіки, та узгодженої політики в межах світового господарства.

Купівля та продаж іноземної валюти для міжнародних розрахун­ків здійснюється банками, як правило, в безготівковій формі, на міжбанківському валютному ринку. Його частка в загальних обся­гах валютних операцій становить приблизно 95%. На валютних ринках щоденно укладається угода на десятки трильйонів доларів.

Валютні операції банків неможливі без обміну валют та їх ко­тирувань. Котирування валют означає фіксацію курсу національної грошової одиниці до іноземної. Котирування валют на ринку здійс­нюють комерційні та державні банки. При цьому курс національної грошової одиниці може визначатися у формі прямого котирування, коли за одиницю береться іноземна валюта. Наприклад, $ 1 = 5,53 UAH (код гривні) в Україні, або $ 1 = 132,08 JPY в Японії.

Як правило, усі валюти (за винятком англійського фунта стер­лінгів та кошика валют) порівнюються з американським доларом (USD). Використання долара як базової валюти відображає роль американської валюти як загальновизнаної розрахункової одини­ці, що використовується в міжнародній торгівлі.

При укладенні валютних угод може застосовуватись непряме котирування, коли за одиницю (базову валюту) береться націона­льна грошова одиниця. Непряме котирування використовується у Великобританії, де всі валюти порівнюються з фунтом стерлінгів. Наприклад, 1 ф. ст. = 1,45 дол. США. Використання непрямого котирування дає змогу зіставити курс національної валюти з іно­земними валютами на будь-якому валютному ринку. А сполу­чення прямого та непрямого котирування дає можливість порів­нювати валютні курси без додаткових розрахунків.

Купівля та продаж валют банками здійснюється за різними курсами, які ще називаються курсами покупця та курсами про­давця, або, за банківською термінологією bid та offer.

Курс покупця — це курс, за яким уповноважений банк купує іноземну валюту за національну на ринку.

Курс продавця — це курс, за яким банк продає валюту на ри­нку. Банки продають іноземну валюту за національну дорожче, ніж купують її за курсами продавця. Різниця між курсом продав­ця та покупця називається маржею. Маржа покриває витрати ба­нку і формує його прибуток від валютних операцій.

Купівля-продаж іноземної валюти банками для міжнародних розрахунків у кожній країні світу здійснюється відповідно до її чинного законодавства. В Україні операції з купівлі-продажу ва­люти регламентуються Правилами здійснення операцій на між­банківському валютному ринку України, прийнятими Національ­ним банком України 18 березня 1999 р. № 127.

Правила визначають структуру українського міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі валютою на ньому. Згідно з правилами НБУ, операції на міжбанківському ва­лютному ринку України можуть здійснювати лише його суб'єк­ти, до яких належать:

— Національний банк України;

— уповноважені банки (комерційні банки, які отримали лі­цензію НБУ на право здійснення операцій з валютними цінно­стями);

— уповноважені фінансово-кредитні установи (які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з валютними ціннос­тями);

— валютні біржі.

Необхідною умовою роботи банків на валютному ринку України є отримання генеральної або індивідуальної ліцензії, які видає НБУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам для здій­снення валютних операцій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Такими операціями можуть бути:

— вивезення, переказування і пересилання за межі України резидентами і нерезидентами відповідної суми іноземної валюти;

— ввезення, переказування, пересилання в Україну її власної валюти;

— надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті;

— використання іноземної валюти на території України як за­собу платежу або як застави;

— розміщення валютних цінностей на рахунках та у вкладах за межами України;

—здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через при­дбання цінних паперів.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необ­хідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та фінансово-кредитні установи здійс­нюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на міжнарод­них валютних ринках відповідно до правил, установлених на цих ринках, та нормативно-правових актів НБУ, що регулюють про­ведення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

На сьогодні правилами здійснення операцій на міжбанківсь­кому валютному ринку України значно обмежується вільний до­ступ до купівлі валюти банками у зв'язку зі складністю економі­чної ситуації в державі. Купівля-продаж валют першої групи класифікатора (американський долар, євро, німецька марка, ро­сійський рубль) за гривні між уповноваженими банками України проводиться в банківські дні лише у певний проміжок часу (Тор­говельна сесія), що встановлюється та змінюється на підставі окремого рішення НБУ. (Згідно з рішенням НБУ від 25 квітня 2000 p. Торговельна сесія триває всього дві години: з 12.30 до 14.30.) Купівля-продаж валюти банкам за гривні поза межами Торговельної сесії забороняється.

В операційний час до початку сесії комерційні банки викону­ють заявки та доручення своїх клієнтів на продаж та купівлю іно­земної валюти. Незадоволені заявки та доручення клієнтів банки групують у вигляді зведеної нетто-купівлі або нетто-продажу та подають до НБУ.

Уповноважений банк може взяти участь у Торговельній сесії тільки як продавець або як покупець (обмеження участі банків з метою ліквідації спекулятивних операцій на валютному ринку). Одночасне подання заявок на купівлю та продаж валюти, зміна суми заявки або перевищення заявленого обсяг)' операцій під час сесії не допускається.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

— договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з законодавством України має силу договору;

— вантажна митна декларація;

— акт здавання-приймання,акт виконаних робіт (наданих по­слуг) або інший документ, що свідчить про надання послуг, ви­конання робіт;

— документи, передбачені при документарній формі розра­хунків (акредитив, інкасо);

— довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента в гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті, що визначений резиден­том як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентами в цій іно­земній валюті, у разі купівлі іноземної валюти першої групи Кла­сифікатора (строк дії довідки 90 днів). Зазначена довідка пода­ється клієнтом уповноваженому банку також під час купівлі та перерахування будь-якої іноземної валюти на користь нерезиден­тів, які розташовані в офшорних зонах.

Купівля іноземної валюти з кореспондентських рахунків бан­ків-нерезидентів у гривнях здійснюється згідно з вимогами по­ложення про відкриття та функціонування в уповноважених бан­ках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затвердженого постановою Правління НБУ від 26 бе­резня 1998р.№ 118.

Міжнародні розрахунки здійснюються не тільки за експортно-імпортними операціями (рахунок торговельних операцій платіж­ного балансу держави). Країни ще мають певні зобов'язання за капітальними операціями (рух інвестиційного капіталу), для роз­рахунків за якими необхідна також іноземна валюта.

В Україні купівля іноземної валюти на міжбанківському рин­ку резидентами з метою виконання зобов'язань за капітальними операціями здійснюється за тими ж правилами, що й купівля ва­люти для обслуговування експортно-імпортних операцій. Підста­вою для купівлі валюти є такі документи:

а) оригінал кредитного договору (угоди позики), який свід­чить про необхідність виконання резидентами (суб'єктами під­приємницької діяльності) зобов'язань в іноземній валюті;

— оригінал реєстраційного свідоцтва або індивідуальної ліце­нзії НБУ на одержання резидентом кредиту, позики в іноземній валюті від кредитора, виданої НБУ з відміткою уповноваженого банку, що обслуговує кредит, про обсяг фактично одержаного ре­зидентом від нерезидента кредиту;

—довідка уповноваженого банку із зазначенням даних про суму фактично одержаного резидентом кредиту, стан погашення заборгованості за кредитом (окремо за основною сумою бо­ргу та окремо за сплатою відсотків, комісій тощо) та обсяг ра­ніше придбаної іноземної валюти на погашення заборгованості за кредитом;

— документи (копії), передбачені чинним законодавством, про правомірність виконання таких зобов'язань (індивідуальні ліцен­зії НБУ та додатки до них, гарантії Кабінету Міністрів тощо);

б) договір про інвестиційну діяльність, документ про фактич­не інвестування, які свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку (доходу), отриманого нерезидентом на закон­них підставах в Україні; документи з Державної податкової ін­спекції;

в) виписка з рахунку клієнта банку про надходження інозем­ної валюти (з копією платіжного документа, отриманогочерезсистему SWIFT) та підтвердження конвертації її у гривні;

г) депозитний договір, ощадний (депозитний) сертифікат, які підтверджують необхідність виконання уповноваженим банком зобов'язань в іноземній валюті перед власником депозиту (вкладу);

д) усі види договорів про забезпечення виконання зобов'язань в іноземній валюті.

Угоди, які укладені банками на купівлю валюти, є дійсними тільки тоді, коли уповноважені банки та фінансово-кредитні уста­нови підтверджують їх не пізніше дня укладення угод виключно через «Систему підтвердження угод на міжбанківському валют­ному ринку України НБУ».

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, пов'я­зані з міжнародними розрахунками, підлягають валютному конт­ролю з боку державних органів управління. Головним органом валютного контролю є Національний банк України. Водночас відповідні функції валютного контролю мають також Державна податкова інспекція, Міністерство зв'язку України та Державний митний комітет.

Запитання для самоконтролю

1. З якою метою відкриваються кореспондентські рахунки в банках?

2. Які види кореспондентських рахунків ви знаєте?

3. Що являє собою система SWIFT?

4. Яким чином вона прискорює проведення розрахунків між бан­ками?

5. Де купують банки іноземну валюту для проведення міжнародних розрахунків?

6. Що являє собою валютний ринок і які види валютних ринків ви знаєте?

7. Що таке котирування валют?

8. Чим відрізняється курс продавця від курсу покупця іноземної ва­люти?

9. Які документи необхідно пред'явити для відкриття та ведення валютних рахунків в Україні?

10. Чим відрізняються поточні валютні рахунки від розподільчих валютних рахунків?

11. Яким чином здійснюється купівля банками іноземної валюти на українському міжбанківському ринку?

Поиск по сайту: