Загальні принципи і правові основи банківської гарантії

У практиці проведення міжнародних розрахунків ефективно використовується такий інструмент, як банківська гарантія. Вона кваліфікується як зобов'язання банку сплатити відповідну гро­шову суму у разі невиконання або порушення контрагентами умов контракту. Значного поширення банківські гарантії набули у 70-ті роки, коли покупці з Середнього Сходу, що торгували на умовах негайного платежу або короткотермінового кредиту, ви­рішили захистити себе від невиконання постачальниками зо­бов'язань за контрактом.

У зовнішньоекономічній торгівлі для обох ділових партнерів часто виникає однакова проблема: продавцеві важко оцінити платоспроможність покупця, а останньому нелегко оцінити гото­вність постачальника виконати зобов'язання, його професійні та фінансові можливості. Таким чином, основною вимогою контра­гентів є забезпечення виконання зобов'язань партнером.

При тлумаченні терміна «гарантія» різні джерела неоднаково визначають її сутність. Одні розуміють під цим тільки самостій­не, незалежне від стану і реалізованості інших правових стосун­ків між боржником і кредитором, гарантійне зобов'язання. Іншіназивають гарантією різного роду гарантійні операції — від мо­рально зобов'язуючої заяви про патронат до поручительства і зо­бов'язання платежу.

Загальним для всіх таких операцій є поручительство гаранта сплатити борг або виконати послуги, якщо сторона, котра взяла на себе зобов'язання це зробити, не в змозі його виконати. Хара­ктерною ознакою гарантії є функція забезпечення, яка саме і по­лягає у забезпеченні платежу.

Міжнародна торговельна палата в Парижі видала основні пра­вила для гарантій, які називаються «Уніфіковані правила за дого­вірними гарантіями». Перше видання вийшло в серпні 1978 p.

Разом з тим на відміну від Уніфікованих правил для акредитива і Уніфікованих правил для інкасо основні правила для гарантій досі не вдалося реалізувати. Таким чином, уніфікації у сфері бан­ківських гарантій ще не досягнуто. В цілому для банківських гарантій використовується тільки право, яке діє за місцем перебування того банку, який видає гарантію бенефіціару. Тому для кожного окремого випадку переду­сім необхідно з'ясувати правове положення в тій чи іншій країні. Будь-яку заяву, яка називається «гарантією», необхідно ретельно перевіряти з правового погляду і на предмет дійовості. Насампе­ред необхідно перевіряти, в якому вигляді надано гарантію — як поручительство чи як зобов'язання здійснити платіж. Останнє ще має назву абстрактної обіцянки платежу.

§ 7.1.1. Поручительство

Відповідно до загального права іноземних державпоручите­льство є однією з форм гарантії і являє собою договір, згідно з яким одна особа (поручитель) бере на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов'язання у повно­му обсязі або тільки частково (рис. 7.1).

Поручительство має акцесорний характер і має силу тільки в тому випадку, коли діє головне зобов'язання. Акцесорний характер поручительства полягає в тому, що:

^— зобов'язання поручителя не може бути більшим за обсягом :або більш обтяжливим, ніж зобов'язання головного боржника. Однак воно може бути меншим і менш обтяжливим і стосуватися тільки частини боргу;

— за відповідних умов поручитель може використовувати право головного боржника на залік його вимог;

— поручителю належить право на всі заперечення проти вимог ;

— кредитора, які випливають з самого зобов'язання головного боржника.

Поручительство, за відсутності іншої домовленості, забезпечує не тільки основне зобов'язання головного боржника, а й додаткові зобов'язання, які виникають з основного відповідно до і закону, наприклад зобов'язання сплатити законні відсотки за прострочку платежу, відшкодування збитків, що мали місце при невиконанні зобов'язання, сплату договірної неустойки.

Вимоги до поручителя виставляються кредитором не раніше терміну, коли головний боржник повинен був виконати своє зо­бов'язання. Поручитель, який сплатив борг за головного боржни­ка, опиняється щодо нього в тому самому становищі, в якому пе­ребуває кредитор. До поручителя переходять усі права, що сто­суються боржника, які належали кредитору, включаючи забезпе­чення (заставу, іпотеку тощо).

Слід мати на увазі, що акцесорність є критерієм розмежування між поручительством і платіжним зобов'язанням (гарантією). Якщо акцесорність має місце, то мова йде про поручительство, якщо їїнемає, то про платіжне зобов'язання.

Принципові моменти, які відрізняють поручительство від гарантії:

§ 7.1.2. Платіжне зобов'язання

Платіжне зобов'язання є формою гарантії, яка створює не-акцесорне, абстрактне зобов'язання щодо бенефіціара (рис. 7.2). Гарант залишається зобов'язаним навіть тоді, коли зобов'язання, яке становить основу договору, з якихось причин утрачено. Він повинен без заперечення здійснити платіж на першу вимогу. То­му він може і буде тільки перевіряти, чи правильно запитана га­рантія, тобто чи виконані формальні умови згідно з текстом гара­нтії. Він не буде перевіряти матеріальну правомірність пред'яв­лення вимог за гарантією.

Така форма гарантії створює бенефіціару досить надійне пра­вове становище. Він може вимагати негайної виплати, причому принципал або гарант не мають права заявляти протест. Тим са­мим бенефіціар звільняється не тільки від ризику неплатоспро­можності основного боржника, а й від ризику процесуального за­перечення. Це пов'язано з тим, що саме боржник (продавець, експортер) повинен вимагати назад платіж, який зроблено за га­рантією, якщо він вважає, що несе відповідальність за незадовільне виконання контракту. І зовсім не кредитор (покупець, імпо­ртер) повинен домагатися реалізації своїх вимог, які виникають із незадовільного виконання контракту. Тут, як і при акредитиві, діє принцип «спочатку платити, потім вести судовий розгляд.

Поиск по сайту: