Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ ТАРИФІВ



НА АКРЕДИТИВНІ ПОСЛУГИ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ, дол. США

(за експортними операціями)

* Н/д — нема даних.

Продовження таблиці

(за імпортними операціями)

При нарахуванні комісійних за здійснення тих чи інших опе­рацій співробітник відділу імпортних акредитивів користується відповідною ставкою, яка вказана в збірнику комісійних тарифів. такі збірники надсилаються на адреси всіх іноземних банків, які є кореспондентами домашніх банків, щоб працівники іноземних банків могли перевірити правильність нарахованих комісійних. Іноземні банки-кореспонденти надсилають на адресу домашніх банків збірники тарифів комісійних зборів, які вони застосовують у себе.

Нараховуючи комісійні за операції, спеціалісти банків повинні звертати особливу увагу, за чий рахунок сплачуються витрати — за рахунок бенефіціара чи за рахунок наказодавця акредитива. У випадку, коли згідно з умовами контракту й акредитива перед­бачається оплата всіх витрат за рахунок наказодавця акредитива, витрати обох банків (банку-емітента і банку-ремітента) відносять на рахунок наказодавця акредитива.

Якщо оплата всіх витрат за акредитивом передбачається за рахунок бенефіціара, вони оплачуються бенефіціаром. Стягуючи комісійні витрати з наказодавця акредитива, працівник банку-емітента дебетує рахунок наказодавця акредитива і кредитує ко­респондентські рахунки, а при віднесенні витрат за рахунок бе­нефіціара їх суму відраховують з платежу і зараховують на раху­нок доходів банку-емітента.

 

§ 5.1.7. Уніфіковані правила для акредитива

Використання акредитивів у міжнародних розрахунках регу­люється спеціальним документом — «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів», який розроблено Міжнародною торговельною палатою (МТП) у Парижі. Ці пра­вила періодично (один раз у вісім—десять років) переглядаються, доповнюються і змінюються виходячи з тенденцій розвитку між­народної торгівлі і розрахунків, упровадження нових способів передання інформації, прискорення перевезення вантажів тощо. Сьогодні діє редакція Правил від 1993 p. (публікація МТП .№ 500).

Уніфіковані правила визначають поняття і види акредитивів, способи і порядок їх виконання та передання, зобов'язання і від­повідальність банків, вимоги до поданих за акредитивами доку­ментів та порядок їх надання, інші питання, що виникають у практиці розрахунків за акредитивами, дають тлумачення різних термінів.

Правила є обов'язковими для банків, які приєдналися до них, та їхніх клієнтів, що здійснюють розрахунки за акредитивами. До документарного акредитива включається застереження про те, що Правила є складовою кожного виду акредитива, який застосо­вується при розрахунках між контрагентами

Інкасо

Інкасо це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розра­хункових документів суму коштів, що йому належить, від плат­ника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку. При цьому інкасо являє собою тільки інкасування паперів і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Для зменшення ризику несплати при інкасовій формі розраху­нків експортер повинен наполягати на наданні покупцем гарантії платежу, яку окремо видає банк. Гарантія в цьому разі повинна бути надана на термін, що перевищує термін сплати документів, і на суму, яка відповідає сумі наданих на інкасо документів.

 

§ 5.2.1. Види інкасо

Розрізняють два види інкасо — чисте і документарне.

Чис­те інкасо означає інкасо фінансових документів, які не супро­воджуються комерційними документами.

Документарне інка­со це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо, яке призначається для здійснення платежів насамперед тоді, коли експортер не хоче відвантажувати товар за відкритим рахунком, але водночас не має страхування ризику че­рез акредитив. Порівняно з поставкою за відкритим рахунком до­кументарне інкасо гарантує більшу безпеку, оскільки перешко­джає покупцеві отримувати у свою власність товари, не спла­тивши чи не акцептувавши вексель.

На відміну від акредитивної форми банки при документарно­му інкасо не беруть на себе зобов'язань здійснити платіж. Їх від­повідальність зводиться здебільшого до переказування і вручення Документів проти сплати чи акцепту, але без власного зо­бов'язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов'язань за інкасо. Завдяки меншій фо­рмальній строгості ця послуга пов'язана з меншими витратами і є більш гнучкою. Оскільки при документарному інкасо продавець до моменту відвантаження товару ще не може бути впевнений у тому що покупець дійсно зробить платіж, документарне інкасопідходить для здійснення платежів у таких випадках:

— продавець повністю довіряє покупцеві і впевнений, що останній оплатить відвантажені товари і надані послуги;

— політичні, економічні та правові умови в країні покупця вважаються стабільними;

— країна-отримувач не має імпортних обмежень (наприклад, валютний контроль), або вона надала всі необхідні дозволи.

 

§5.2.2. Фази документарного інкасо

Від першого контакту між продавцем і покупцем до повної реалізації угоди обидві сторони виконують певну роботу, яка умовно поділяється на три великі фази.

До першої фази належить досягнення домовленості про умови інкасо. Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу, обговорює їх з покупцем і включає у договір про купівлю-продаж.

У другій фазі видається інкасове доручення і подаються доку­менти. Після отримання замовлення або після укладення догово­ру про купівлю-продаж продавець відвантажує замовлений товар або безпосередньо на адресу покупця або на адресу посередника. Водночас він складає всі необхідні документи (рахунок-фактура, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару тощо) і відправляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банк-ремітент). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банкові.

У третій фазі платнику подаються документи. Інкасуючий банк інформує покупця про надходження документів, а також про умови! викупу. Він приймає платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума за інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховує її на рахунок експортера.

При інкасовій формі розрахунків, як правило, беруть участь чотири сторони:

— експортер (продавець, довіритель) — сторона,що виставляє документи на інкасо;

— банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає операцію щодо інкасування;

— інкасуючий банк, яким може бути будь-який банк, що бере участь у виконанні інкасового доручення, за винятком банку-ремітента. Цей банк подає документи платнику;

— імпортер (покупець, платник) — сторона, що здійснює пла­тіж або акцепт за отриманий товар.

 

Рис. 5.4. Розрахунки у формі інкасо

Позначення: 1 — укладення контракту; 2 — відвантаження товару експор­тером; 3 — отримання від перевізника транспортних документів; 4 — подання документів експортером своєму банку; 5 — відправлення документів банку-кореспонденту країни імпортера; 6 — подання банком отриманих документів імпортеру; 7 — отримання платежу від імпортера; 8 — переказування отрима­них коштів від імпортера банку-ремітента; 9 — зарахування банком-ремітен­том виручки на рахунок експортера.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за схемою, яка пока­зана на рис. 5.4. Після укладення контракту, в якому сторони, як правило, обумовлюють, через які банки проводитимуть розраху­нки, експортер відвантажує товар відповідно до умов його поста­вки. Отримавши від перевізника транспортні документи, експор­тер готує комплект документів (рахунки, коносаменти, серти­фікати якості тощо, а також, за необхідності, фінансові документи — тратти і чеки) і подає їх при інкасовому дорученні своєму банку-ремітенту. Банк-ремітент перевіряє за зовнішніми ознака­ми відповідність поданих документів переліченим в інкасовому Дорученні і відправляє їх разом з дорученням банку-кореспон­денту країни імпортера. В інкасовому дорученні банк експортера, як правило, дає інструкції щодо переказування коштів, отрима­них від імпортера, або (у разі необхідності) щодо векселів, акцеп­тованих імпортером (якщо такі направляються при інкасовому Дорученні). Отримавши інкасове доручення і документи, банк країни імпортера (інкасуючий банк, або банк, який подає доку­менти) передає їх покупцеві (імпортеру) для перевірки з метою отримання від нього платежу (акцепту тратти). При цьому інка­суючий банк може зробити подання платнику безпосередньо або через інший банк. Документи видаються платнику тільки проти платежу (акцепту тратти). Після отримання платежу від імпорте­ра інкасуючий банк переказує виручку банку-ремітенту поштою, телеграфом, каналами СВІФТ (залежно від інструкцій). Отрима­вши переказ, банк-ремітент зараховує виручку експортеру.

 

§ 5.2.3. Узгодження умов інкасо

Інкасове доручення може мати кілька видів інструкцій щодо видачі документів:

а) платнику проти платежу;

б) платнику проти акцепту;

в) документи без оплати;

г) акцепт із врученням доку­ментів проти платежу.

Вручення документів проти платежу. Банк, який подає до­кументи, може вручати їх платнику тільки проти негайної опла­ти. «Негайно» в міжнародній практиці означає «найпізніше, коли прийде товар». Якщо продавець (довіритель) не хоче довго чека­ти отримання своїх коштів, він в інкасовому дорученні повинен вимагати «платіж за першим поданням документів». При цьому в договір з купівлі-продажу і в рахунок необхідно включити пункт, згідно з яким документи повинні бути пред'явлені платнику не­гайно після їх надходження в інкасуючий банк.

Вручення документів проти акцепту. Банк, який подає до­кументи, вручає їх платнику проти акцепту тратти, яка підлягає сплаті протягом 30—180 днів після пред'явлення, чи тратти, що підлягає платежу в обумовлений сторонами термін.

Цей вид інструкцій використовується при розрахунках за ко­мерційним кредитом. Трасат до здійснення платежу вже вступає у володіння товаром. Він може продати його дуже швидко і тим самим отримати необхідні кошти для сплати векселя. Для про­давця після відвантаження товару забезпеченням може бути тільки акцепт трасата. Таким чином, у період до строку платежу за вексе­лем він ризикує, що може не одержати платежу. З метою зменшен­ня свого ризику продавець може вимагати, щоб акцепт був допов­нений авалем інкасуючого банку або іншого першокласного банку. При цьому аваліст за векселем солідарне відповідає разом з трасат том: він може відповідати за векселем, якщо трасат при настанні терміну платежу векселя не виконає своїх платіжних зобов'язань.

Зменшити свої ризики експортер може також шляхом отри­мання від банку імпортера банківської гарантії щодо забезпечен­ня платежів за контрактом.

Документи без оплати. Документи можуть бути видані без оплати під письмове зобов'язання платника здійснити платіж у ви­значений термін. Це письмове зобов'язання підписується покупцем і банком покупця. Текст листа складається, як правило, банком-ремітентом або продавцем, що виставляє інкасове доручення.

Акцепт із врученням документів проти платежу. Цей вид інструкцій використовується дуже рідко. У таких інкасових до­рученнях продавець вимагає, щоб трасат після пред'явлення до­кументів акцептував вексель строком закінчення його дії в зазна­чений час (наприклад, через 60 днів після пред'явлення). При цьому він може отримати документи тільки після платежу за век­селем. До цього часу товар повинен перебувати на зберіганні.

 

§ 5.2.4. Виписка інкасового доручення і подання документів

Після отримання замовлення на поставку або при укладенні договору з купівлі-продажу продавець відвантажує товар. При цьому виписуються рахунки, оформляються транспортні, страхо­ві та інші види документів.

Для продавця (експортера) ця процедура є основою для видачі банку інкасового доручення, яке має містити такі дані:

1. Номер і дату виписки доручення.

2. Повну і точну адресу платника (імпортера).

3. Довірену особу платника, якій інкасуючий банк повинен зробити подання згідно з інкасовим дорученням.

4. Назву і місцезнаходження експортера.

5. Назву і місцезнаходження банку-ремітента.

В інтересах чіткого виконання інкасового доручення ця інфо­рмація має бути повною і точною. Помилки в зазначених пунктах можуть викликати значні проблеми при виконанні інкасового до­ручення.

Інкасове доручення повинно мати також дані про:

— Назву валюти платежу і суму, що підлягає інкасуванню. Якщо документи, прийняті на інкасо, виражені у валюті, яка від­різняється від валюти платежу, то експортер повинен вказати курс перерахунку валют і спосіб чи джерело його визначення.

— Номер рахунку експортера в банку-ремітенті,на який по­трібно перераховувати виручку.

— Перелік доданих до інкасового доручення документів, що будуть видані платнику проти платежу і/або акцепту. Як правило, До них належать комерційні і фінансові документи.

У переліку доданих до інкасового доручення документів окре­мо вказується кількість оригіналів коносаментів та їхніх копій. Коносамент рекомендується виписувати на ім'я експортера (до­вірителя). Якщо товар поставлений на умовах СІФ, то у переліку документів указується страховий поліс, виписаний, як мінімум, на суму рахунку. Крім цього, в інкасовому дорученні повинні мі­ститися чіткі інструкції щодо:

— Умов і строків оплати виставлених на інкасо документів (чи підлягають документи видачі платнику проти акцепту або проти платежу, або на інших умовах).

— Необхідності учинення протесту чи інших юридичних дій у разі неакцепту і несплати векселів. У разі відсутності таких ін­струкцій банки, що беруть участь в інкасуванні, не зобов'язані учиняти протест замість експортера.

— Можливості прийняття часткових платежів за інкасо і передання проти часткових платежів документів платнику. Уразі відсутності таких інструкцій банки видаватимуть документи пла­тнику тільки після отримання повного платежу.

— Порядку й умов сплати комісійних і витрат, пов'язаних з інкасуванням, а також інструкцій на випадок відмови платника від сплати комісійних згідно з положеннями статті 21 УПІ.

— Умов інкасування відсотків за фінансовими документами згідно з положеннями статті 21УПІ.

Банк-ремітент перевіряє правильність оформлення інкасового доручення експортера і доданих до нього документів. Після цього складається інкасове доручення інкасуючому банку, і на всіх обо­ротних документах (тратти, коносаменти, страхові поліси) ро­биться передавальний напис на користь інкасуючого банку, який, якщо він є і таким, що подає документи, передає документи по­купцеві під їх оплату. Акцептовані фінансові документи залиша­ються в інкасуючому банку до настання строків платежу або від­правляються банку-ремітенту, а потім до моменту платежу банк-ремітент відправляє їх назад за кордон для оплати.

 

§ 5.2.5. Уніфіковані правила для інкасо (УПІ)

Розрахунки у формі інкасо досить поширені в міжнародній торгівлі. При цьому інкасо використовується як при розрахунках за умови негайної оплати, так і при розрахунках за комерційним кредитом.

Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших банківсь­ких операцій і регулюється спеціальним документом — Уніфіко­ваними правилами для інкасо, які розробила Міжнародна торго­вельна палата, створена на початку XX ст. у Парижі.

УПІ регулюють основні права й обов'язки учасників інкасо. Зараз діє редакція Правил 1978 р., що була введена 01.01.1979 р. Правила визначають види інкасо, порядок подання документів до оплати і здійснення оплати, акцепту, повідомлення про прове­дення платежу, акцепту або про неплатіж (акцепт) та інші питан­ня. До Правил приєднались банки більшості країн світу, в тому числі й Україна.

Інкасова форма розрахунків має певні недоліки. Основним з них е тривалість проходження документів через банки і, відпові­дно, періоду їх оплати (акцепту), який може забирати від декіль­кох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер має право відмовитись від оплати поданих документів або не мати дозволу на переказування валюти за кордон. У цих випадках експортер понесе витрати, пов'язані зі зберіганням вантажу, продажем його третій особі або транспортуванням назад у свою країну. У цьому зв'язку при розрахунках за інкасо можуть використовуватись рі­зні способи прискорення і додаткового забезпечення платежів.

Запитання для самоконтролю

1. Що являє собою документарний акредитив?

2. Які ви знаєте форми та види акредитива?

3. Що являє собою акредитив з негоціацією тратт?

4. За яких форм постачання продукції застосовується трансферабельний акредитив?

5. Які бувають конструкції акредитива?

6. Чим відрізняється акредитив з розстрочкою платежу від рево­льверного акредитива?

7. Скільки фаз має акредитив?

8. Що необхідно для відкриття акредитива?

9. З якою метою розроблені Уніфіковані правила для документар­них акредитивів?

10. З якою метою в міжнародних розрахунках використовують до­кументарне інкасо?

11. Скільки фаз інкасо ви знаєте?

12. Чим відрізняється документарне інкасо від чистого інкасо?

13. Які види інкасо вам відомі?

14. Якими нормативними документами в міжнародній практиці ре­гулюється документарне інкасо?


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.