Види документів при міжнародних поставках

При міжнародних поставках використовуються відповідні ви­ди документів, які супроводжують пересування товару від про­давця до покупця. Їх поділяють на документи, які мають ознаки цінних паперів (наприклад, вексель, коносамент, складська розпис­ка (варант) і документи, які підтверджують і супроводжують товар (наприклад, рахунок-фактура, повітряно-транспортна чи залізнична накладна, документ про страхування, свідоцтво про походження то­вару, транспортна квитанція, упакувальна специфікація тощо).

Згідно з міжнародною практикою й уніфікацією форм міжна­родних розрахунків усі документи, які надаються при поставці товарів, поділяють на такі види:

• комерційні;

• транспортні;

• страхові;

• фінансові.

§ 3.3.1. Комерційні документи

Комерційні документи — це документи, в яких визначені грошові вимоги експортера до імпортера. Основним з комерцій­них документів є комерційний рахунок, або рахунок-фактура (додаток 4), в якому вказується сума, що виставляється до сплати. Комерційні рахунки, якщо немає інших вказівок, виставляються продавцем на покупця. Опис товару в комерційному рахунку має бути точним і повним, у всіх інших документах — у загальних виразах.

Обов'язковими реквізитами комерційного рахунку є: найме­нування продавця і покупця, номер укладеного контракту, пунк­ти відвантаження і призначення товару, номер і дата транспорт­ного документа, номер і дата контракту, повне найменування то­вару, кількість та ціна товару, загальна сума рахунка, що вистав­ляється до платежу, умови поставки.

У рахунку може бути вказана й інша додаткова інформація, що стосується кількісної та якісної характеристики товару, його упаковки тощо, залежно від вимог контракту чи акредитива. Особ­ливу увагу слід приділяти правильному зазначенню умов постав­ки в рахунку.

У випадку, коли комерційний рахунок виписується в одній ва­люті, а платіж має здійснюватись в іншій валюті, у рахунку необ­хідно вказати курс перерахунку.

Законодавство ряду країн вимагає легалізації комерційних раху­нків, тобто їх завірення торгово-промисловою палатою або консу­льством країни покупця. Завірений консульством рахунок ще на­зивається консульським рахунком. Він завіряється у консульстві країни призначення товару і підтверджує, що фактурована сума від­повідає фактичній товарній вартості. Всю інформацію (документи) про товар консульство отримує від покупця. Консульський рахунок-фактура полегшує правильну сплату мита в країні імпортера.Комерційний рахунок підписується двома особами без вказів­ки посад і без печатки. Якщо умовами контракту (акредитива) передбачена розстрочка платежу, то в рахунку обов'язково ро­биться посилання на цей пункт і вказується дата платежу.

§ 3.3.2. Транспортні документи

Транспортні документи виписуються вантажоперевізником як свідчення того, що товар прийнятий ним до перевезення. Транспортними документами є: при перевезеннях залізницею - залізнична накладна та її дублікат; при перевезеннях повітряним транспортом - авіанакладна; при перевезеннях автодорожним транспортом - автодорожна накладна; при морських перевезен­нях — коносамент.

Залізнична накладна та її копія (дублікат) використовуються при міжнародних перевезеннях залізницею вантажів. Накладна — це документальне оформлення договору перевезення між від­правником вантажу та адміністрацією залізниці. Основними ві­домостями, які містяться у накладній, є: назва станції призначен­ня і прикордонних станцій, назва вантажу, відмітка про сплату (чи сума) фрахту. При перевірці залізничних накладних особливу увагу приділяють графі «Одержувач». Це пов'язано з тим, що конкретний одержувач вантажу не завжди збігається з покупцем товару. Залізнична накладна, як правило, виписується на мові країни, що отримує товар. Найменування товару в накладній мо­же бути вказано в загальних виразах.

У залізничній накладній обов'язково робиться відмітка про кі­лькість товару або його вагу, причому, якщо подано кілька на­кладних, загальна кількість чи маса товару має дорівнювати зага­льній кількості або масі, що вказується в рахунку.

Копії (дублікати) накладних і подібні їм документи, які вида­ються перевізником, вважаються правильно оформленими, якщо на них проставлені штампи перевізника чи установи, яка видала документ, або стоять підписи сторін.

Необхідно мати на увазі, що коли транспортним документом є накладні, то оригінали цих документів завжди супроводжують вантаж і виписуються вони, як правило, на ім'я покупця.

Авіанакладна, або квитанція, повітряного сполучення — документ, який посвідчує наявність договору перевезення між відправником вантажу і перевізником на доставляння товару повітряними лініями. У накладній указуються: найменування аеропортів відправлення і прибуття, перелік доданих до накла­дної документів, загальна цінність вантажу, сума платежу за перевезення, дата видачі накладної та ін. Авіанакладна має бу­ти підписана не тільки представником перевізника, а й експор­тером.

Авіанакладна заповнюється відправником при здаванні ван­тажу. Складаються три її оригінали і дев'ять копій. Оригінали надаються перевізнику, одержувачу і відправнику вантажу. Копії розподіляються, якщо необхідно, між іншими перевізниками, од­на з них лишається в аеропорту першого перевізника, друга — в аеропорту призначення.

Для авіаперевезень авіанакладна є тим самим, що й коноса­мент при морських перевезеннях. Разом з тим існує одна прин­ципова відмінність: авіанакладна не є оборотним документом, її не можна передати іншій особі за допомогою індосаменту, вона також не є документом, що посвідчує право на вантаж. Накладна не має оригіналу, що передається одержувачу вантажу для на­дання йому права володіння товаром. Вантаж передається у роз­порядження названого одержувача після пред'явлення ним доку­ментів, що посвідчують його особу, а також при підписанні квитанції у прийомі вантажу і сплати необхідних зборів.

Автодорожна накладна виступає в ролі договору при вико­ристанні автомобільного транспорту. У ній указуються: дата від­вантаження товару, назва вантажу, що підлягає перевезенню, на­зва отримувача, вартість перевезення тощо.

Автодорожна накладна не є товаророзпорядчим документом, і вантаж видається вказаному в ній отримувачу.

Накладна складається у чотирьох примірниках (два для пере­візника і по одному — для продавця і покупця), підписується пе­ревізником і відправником вантажу. Якщо вантаж перевантажу­ється кілька разів і складається з партій, то виписується стільки накладних, скільки використовується транспортних засобів і пар­тій товару, що перевозиться.

Крім автотранспортної накладної, з вантажем відправляють такі товаророзпорядчі документи: упакувальні листи, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості та інші документи, які потріб­ні для ввезення в країну покупця і перетинання транзитних країн.

Коносамент — документ, що видається відправнику вантажу про прийняття товару для перевезення морем (додаток 5). Коно­самент виконує три головні функції: посвідчує прийняття вантажу до перевезення (дата виписки коносаменту є датою відвантажен­ня); слугує товаророзпорядчим документом; свідчить про укла­дення договору морського перевезення.

Виконуючи першу функцію, коносамент має вигляд розписки судовласника або його уповноваженого, що посвідчує наванта­ження товарів у відповідній кількості на судно для перевезення до встановленого місця призначення.

Друга функція коносаменту — надавати право власнику ори­гіналу розпоряджатися вантажем — робить його товаророзпоря­дчим документом. Це означає, що лише особа, яка вказана в ко­носаменті або має коносамент на пред'явника, може вимагати видачу товару, вказаного у коносаменті. Щоб продати товар, кот­рий перебуває в дорозі і представлений коносаментом, товаророзпоряднику достатньо продати або перевідступити свої права за коносаментом.

Третя функція коносаменту — це його здатність бути єдиним доказом наявності морського перевезення. Цю функцію коноса­мент виконує при перевезеннях товарів на суднах регулярних лі­ній або при поставках товару відповідними партіями. Якщо під вантаж фрахтується ціле судно або його частина, договір морсь­кого перевезення оформлюється чартер-партією або чартером.

Коносамент містить відомості про назву судна і його власни­ка; тоннажі судна; назви портів навантаження і розвантаження, кількість виданих примірників його оригіналів; він підписується капітаном судна або пароплавним агентом. Як правило, коносамент має вигляд надрукованого друкарським способом документа (мо­вою акредитива), в який вписуються зазначені вище відомості.

Розрізняють коносаменти іменні, ордерні і на пред'явника. Іменний коносамент свідчить про те, що товар має бути достав­лений відповідному одержувачу із зазначенням його назви й ад­реси. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента.

Ордерний коносамент виписується на користь відповідного одержувача або за його наказом і передбачає, що відправник ван­тажу може передати свої права третій особі, індосувавши коно­самент, тобто проставивши на звороті свій підпис і печатку. Та­кий коносамент використовується в тих випадках, коли платіж здійснюється проти надання документів банку.

Якщо в графі «Одержувач вантажу» немає ніякої вказівки або зазначено «Пред'явник», то такий коносамент має назву «на пред'явника». На пред'явника є також коносамент, що випису­ється за наказом експортера і містить на звороті бланкове індосо (підпис і назву експортера).

Коносаменти оформлюються у трьох і більше примірниках. Усі примірники або повний комплект коносамента є оригіналами, і на них ставиться штамп «оригінал». Кожний примірник коноса­мента підписується капітаном судна чи його агентом. У деяких випадках позначається порядковий номер оригіналу — перший, Другий, третій. У коносаменті обов'язково вказується кількість складених оригіналів. Крім оригіналів, може бути виписана не­обхідна кількість копій коносамента, які юридичної сили не ма­ють. Копії коносамента мають штамп «Копія». Кількість копій до складу примірників не входить. Коносамент має бути чистим. Чистим є той документ, який не має додаткових позначень або відміток про дефектний стан товару або упакування.

§ 3.3.3. Страхові документи

Страхові документи виписуються при відвантаженні товару на умовах С1Ф (CIF) або СІП (СІР). До, страхових документів на­лежать страхові поліси та страхові сертифікати. Ці документи видаються страховими компаніями і свідчать про наявність дого­вору про страхування.

Імпортери, як правило, страхують товари на свою користь або на користь інших осіб, які отримують вантаж. Коли страхування входить в обов'язки експортера, договір зі страховою компанією укладається на користь імпортера або третьої особи. Якщо останній покупець невідомий, то страховий поліс може випису­ватись на пред'явника.

У заяві про укладення договору страхування повинні вказува­тись такі відомості:

• точна назва вантажу, вид упакування, кількість місць та маса вантажу;

• номери та дати коносаментів або інших перевізних документів;

• вид транспорту;

• спосіб відправлення вантажу (у трюмі або на палубі, купою або поодинці і т. п.);

• пункти відправлення, перевантаження та призначення вантажу;

• вартість вантажу (страхова сума);

• вид страхової відповідальності (умови страхування).

Договір страхування вважається укладеним з моменту, коли прийняття страхування підтверджено страховою компанією у пись­мовому вигляді. На вимогу страховика страхувальник зобов'яза­ний видати йому страхові документи (поліс або сертифікат).

Страхові документи не повинні бути датовані пізніше дати відвантаження. Страхові поліси, як правило, виписуються у ва­люті платежу. Мінімальна сума, на яку страхується товар, дорів­нює 110% вартості СІФ відповідних товарів.

Основні реквізити страхового документа мають відповідати даним інших документів, а саме: назві товару, даті відвантажен­ня, номеру транспортного документа, назві одержувача вантажу, експортера тощо.

Крім одного з основних видів ризику — ризику часткової або повної втрати, у страховому документі можуть бути вказані і до­даткові ризики, які пов'язуються з форс-мажорними обставинами.

Страхові поліси, так само як і коносаменти, бувають іменні, ордерні або на пред'явника і можуть передаватися за допомогою простих або іменних індосаментів.

§3.3.4. Фінансові документи

До фінансових документів відносять чеки та векселі (прості та переказні). У міжнародному платіжному обороті найширше ви­користання мають векселі.

З метою уніфікації вексельного законодавства та усунення ко­лізій вексельних законів відбулося кілька міжнародних конфере­нцій, останню було проведено у Женеві у 1930 р. У результаті її роботи прийнято три вексельні конвенції. Проте не всі країни приєдналися до даної конвенції (рис. 3.1).

Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне та безза­перечне боргове зобов'язання. Існують два основні види вексе­лів: прості та переказн;(тратти).

Простий вексель — це боргове зобов'язання імпортера здійс­нити платіж.

Перекизнийвексель — письмовий наказ здійснити платіж пе­вній особі у певний строк, який виставляється експортером на іноземного імпортера.

У складанні простого векселя беруть участь дві особи — век­селедавець (платник) та векселедержатель (отримувач коштів за векселем), перевідного векселя — три особи — трасант (особа, яка видала вексель чи наказ платити), трасат (платник за вексе­лем) ти ремітент (особа, на користь якої видано вексель)^

Вексель складається за чітко встановленою формою. Його фо­рма та вигляд регламентуються певною системою міжнародного та національного вексельного права. У багатьох країнах для уні­фікації здійснення операцій з векселями розроблені вексельні формуляри. Інколи векселі виписуються і не на спеціальних бла­нках, проте вони повинні містити певний перелік обов'язкових реквізитів.

Рис. 3.1. Розмежування країн за їх належністю до певних систем вексельного права

До обов'язковихреквізитів простого векселя належать:

— назва «вексель»;

— проста і нічим не обумовлена обіцянка сплатити певну суму коштів;

— строк платежу;

— місце платежу;

— найменування отримувача коштів;

— місце і дата складання векселя;

— підпис векселедавця.

Обов'язковими реквізитамиперевідного векселяє:

— назва «вексель»;

— безумовний наказ сплатити певну суму коштів;

— назва платника (трасата);

— строк платежу;

— місце платежу;

— назва отримувача коштів (ремітента);

— місце і дата складання векселя;

— підпис векселедавця (трасанта).

Якщо у векселі відсутній хоча б один з перелічених реквізи­тів простого чи перевідного векселя, цей документ не матиме сили тратти чи простого векселя за винятком кількох випадків, а саме:

— за відсутності вказівки на місце платежу, місце позначене біля найменування платника і є місцем платежу векселя;

— за відсутності вказівки на місце видачі векселя, місцем ви­дачі є місце, вказане поряд з іменем векселедавця;

— вексель, у якому не вказаний строк платежу, є векселем, який підлягає оплаті за пред'явленням.

У міжнародних розрахунках, найчастіше використовуються акцептовані векселі. Акцепт векселя — це підтвердження трасатом своєї згоди здійснити платіж за векселем. Акцепт векселя здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці документа і підписується акцептантом. Необхідність акцепту спричинена тим, що зобов'язання трасата за переказним векселем виникають лише після його акцепту.

Гарантією за простими векселями і траттами є їх авалювання.

Аваль — це гарантія платежу за простим та переказним векселем з боку аваліста, якщо боржник не виконав своїх зобов'язань за векселем. Він здійснюється на лицьовому боці векселя або на до­датковому аркуші — алонжі і підписується авалістом.

Векселі є оборотними фінансовими документами. Їх передання здійснюється шляхом передавального напису — індосаменту. Такий напис здійснюється на зворотному боці векселя і підпису­ється індосантом.

Векселі, які виписані і підлягають оплаті в одній країні, нази­ваютьсявнутрішніми. Векселі, які виписані в одній країні, а під­лягають оплаті в іншій, єіноземними (зовнішніми).

В основі розрахунків при операціях з іноземними векселями важливе значення має вексельний курс. Під вексельним курсом розуміють ціну іноземного векселя у національній валюті. При котируванні короткострокових вексельних курсів за основу бе­реться курс «спот», при котируванні довгострокових вексельних курсів орієнтуються на курс «форвард».

Поряд з комерційними векселями широку сферу обігу мають і банківські векселі.Банківський вексель — це тратта, яку вис­тавляють банки на своїх іноземних кореспондентів. Імпортери, купуючи ці векселі у національних банків і пересилаючи їх для експортерів, погашають у такий спосіб свої боргові зобов'я­зання.

Використання чеків у міжнародних розрахунках регулюється одноманітним чековим законом, який було прийнято у 1931 р. на Женевській конференції. Він визначає форму, реквізити, умови подання до оплати, індосамент чека та ін.

Чек — це безумовний наказ чекодавця банку-платнику чи ін­шій кредитній установі оплатити за пред'явленням певну суму чекодержателю чи за його наказом за рахунок наявних у банку (депонованих) коштів чекодавця. Для клієнтів зі стійким фінан­совим становищем банк за наявності відповідної угоди може ви­дати чек без депонування коштів. Такі чеки називаються безвалютними, їх використання дуже обмежене.

Розрізняють чеки фірмові та банківські. Фірмовий чек - це чек, який виписується фірмою на отримувача коштів і виставляється на свій банк.Банківський чек — це чек, який виписується банком на банки-кореспонденти. Оплата за таким чеком здійснюється за рахунок коштів на кореспондентських рахун­ках банку.

Залежно від характеру використання чека і умов передання виділяють кілька видів чеків (рис. 3.2). Чек може передаватися однією особою іншій через індосамент, який здійснюється на зворотному боці чека. Індосамент засвідчує передання права за чеком і передбачає відповідальність особи, що здійснила індоса­мент, — індосанту перед держателями чека.

Рис. 3.2

Іменний чек — це чек, який виписується на користь певної особи. Передання чека проводиться за допомогою передавально­го напису з поміткою «не наказу», завірену нотаріально.

Ордерний чек — це чек, який виписаний на користь певної особи чи за його наказом. Передання чека здійснюється шляхом індосаменту (інколи з поміткою «наказу»).

Чек на пред'явника — це чек, який виписується на будь-яку особу і може передаватися як з індосаментом, так і без індо­саменту.

Як гарантія платежу за чеком використовується аваль. За за­конодавством США дозволяється й акцепт векселя. Аваль на че­ку здійснюється на лицьовому боці написом: «вважати за аваль» чи «як аваліст»,

У разі відмови від платежу за чеком держатель чека зо­бов'язаний заявити протест у встановлений строк. Відмова від оплати чека має бути підтверджена нотаріальним протестом або підписом банку на чеку про відмову здійснити платіж. У разі та­кої відмови держатель чека має право вимагати оплати від чеко­давця, індосантів, авалістів тощо.

Запитання для самоконтролю

1. Що являє собою зовнішньоторговельний контракт?2. Які ви знаєте умови поставок?3. Для чого розроблені правила ІНКОТЕРМС?4. Що являють собою комерційні документи?5. Які ви -знаете страхові та фінансові документи?6. Чим відрізняється простий вексель від переказного?7. З якою метою використовують переказні векселі?8. Що таке чек? Які форми чеків ви знаєте?9. Зо допомогою чого здійснюється передання векселів та чеків іншим особам?10. Які документи відносять до фінансових?11. Що таке вексель і які є його види?12. Які реквізити простого та переказного векселя?

13. Що таке банківський вексель?14. Що таке чек і які є його види?

Поиск по сайту: