Набуття права власності на земельні ділянки на підставі набувальної давності: український досвід 9 страница

Відповідно до згаданого вище Указу Президента України щодо правового становища Держкомзему, об´єктом землевпорядної експертизи мають бути програми, проекти, плани, а також їх тех-ніко-економічне обгрунтування у сфері землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин. Водночас у ч. З ст. 186 ЗК України по-іншому визначається перелік об´єктів державної експертизи, серед яких називаються прогнозні матеріали використання і охорони земель, проекти землеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти з питань використання і охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічні матеріали обгрунтувань використання і охорони земель. Порівнюючи наведені норми законодавчих актів з нормою ст. 5 Закону «Про наукову і науково-технічну експертизу», можна зробити висновок про те, що вказані норми в певній мірі кореспондують одна одній. Адже об´єктами науково-технічної експертизи також можуть бути проекти, програми, пропозиції різного рівня, щодо яких необхідно провести науково-обгрунтований аналіз і дати висновки про доцільність їх прийняття, впровадження, подальшого використання тощо.

Аналіз об´єктного складу науково-технічної експертизи та державної експертизи об´єктів, передбачених у ЗК, свідчить, що землевпорядну експертизу можна було б розглядати як різновид науково-технічної експертизи, спрямованої на дослідження, перевірку, аналіз та оцінку науково-технічного рівня проектів, програм і планів у сфері землеустрою, земельного кадастру, регулювання земельних відносин, а також підготовку обгрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об´єктів. Тому проведення землевпорядної експертизи повинно було б базуватись насамперед на основних засадах Закону від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» (із змінами і доповненнями від 21 вересня 1999 р.)[5]. Саме такий підхід до проведення землевпорядної експертизи використовує Держкомзем при вирішенні окремих питань, що постають в процесі здійснення такої діяльності. Зокрема, у виданій Держкомземом Вказівці «Про здійснення державної землевпорядної експертизи» від 01.07.1997 р. місцевим органам земельних ресурсів пропонується проводити експертизу за кошти замовника в розмірі, передбаченому в Законі «Про наукову і науково-технічну експертизу» [6].

Однак аналіз складу об´єктів науково-технічної і землевпорядної експертизи свідчить, що Закон «Про наукову і науково-технічну експертизу» має загальний опис об´єктів експертизи у науковій сфері й не охоплює всього переліку об´єктів, вказаних у ч. З ст. 186 ЗК. Для прикладу можна назвати технічну документацію по складанню і виготовленню державних актів на право власності на землю. Однак в Положенні про здійснення державної землевпорядної експертизи в п. 4.2.4. передбачається вибіркове проведення землевпорядної експертизи таких документів. При цьому в ньому не визначаються підстави, а також випадки, коли має бути проведена вибіркова експертиза технічної документації з виготовлення Державних актів на право власності на землю. В результаті на практиці органи земельних ресурсів проводять не вибіркову, а обов´язкову і суцільну землевпорядну експертизу цих документів за рахунок коштів організаторів проведення експертизи чи суб´єктів підприємницької діяльності. Однак така практика не узгоджується з вимогами Закону «Про наукову і науково-технічну експертизу», у якому визначені випадки обов´язкового, а також добровільного чи за рішенням відповідних органів проведення науково-технічної експертизи. На відміну від норм цього Закону, в Положенні про здійснення державної землевпорядної експертизи не визначено випадки, коли державна землевпорядна експертиза має бути проведена обов´язково. В результаті органи Держкомзему проводять землевпорядну експертизу практично у всіх випадках відведення земельних ділянок у власність суб´єктам підприємницької діяльності.

Відповідно до пп. 1.3.-1.4. Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, суб´єктами правовідносин у сфері проведення такої експертизи є органи Держкомзему, замовники та розробники проектної документації. До здійснення землевпорядної експертизи, в разі необхідності, можуть залучатись вчені та спеціалісти інших державних органів, наукових та проектних установ. Такий суб´єктний склад в цілому узгоджується із ст. 4 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність»., відповідно до якої експертизу можуть проводити органи виконавчої влади у межах своєї компетенції, підприємства, установи і організації всіх форм власності, окремі експерти, групи експертів та експертні ради. Водночас названий Закон містить закріплену в ст. 10 норму про те, що державну наукову і науково-технічну експертизу проводять органи виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Оскільки Держкомзем не належить до органів виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності, то проводити таку експертизу цей орган виконавчої влади не може. У цьому зв´язку, враховуючи особливості об´єктів та суб´єктів проведення землевпорядної експертизи, доцільно було б прийняти спеціальний закон про землевпорядну експертизу подібно законам України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 ро.[7], «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.[8] тощо.

Необхідність прийняття такого закону зумовлена також тим, що в чинному Положенні про здійснення державної землевпорядної експертизи не визначено правові підстави її проведення, що призводить до необгрунтованого проведення експертизи всієї технічної документації у сфері землеустрою, включаючи й ті документи, що необхідні для виготовлення державних актів на право власності на землю.

Потребує з´ясування також питання щодо юридичного значення висновків землевпорядної експертизи для органів місцевого самоврядування, які приймають рішення про відчуження земельних ділянок у власність суб´єктам підприємницької діяльності. Відповідно до Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, висновки такої експертизи можуть мати наступні три варіанти: а) проектна документація позитивно оцінюється (погоджується); б) проектна документація, яка не в повній мірі відповідає вимогам земельного законодавства і чинних нормативно-технічних документів, повертається на доопрацювання з вказівкою конкретних вимог, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до цієї документації; в) у випадку невідповідності проектної документації вимогам земельного законодавства або ж неприйнятності її щодо раціонального використання і охорони земель, така документація оцінюється негативно і не погоджується. Вказані висновки землевпорядної експертизи набувають правового статусу державної землевпорядної експертизи після затвердження їх відповідно керівництвом Держкомзему України, Держкомзему АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів.

Запропоновані у Положенні висновки державної землевпорядної експертизи можуть бути прийнятними для таких об´єктів, як проекти відведення земельних ділянок та інша проектно-технічна документація, що виготовляється до затвердження сільською, селищною, міською радою матеріалів попереднього погодження місця розташування об´єкта, а також проекту відведення земельної ділянки. Негативний висновок державної землевпорядної експертизи може бути підставою для відмови у затвердженні відповідною радою проекту відведення земельної ділянки та у продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

Інакше складається ситуація при проведенні державної землевпорядної експертизи технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на землю. Закріплений у чинному законодавстві України організаційно-правовий механізм продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення передбачає, що державна землевпорядна експертиза технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на землю має проводитись після того, як укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Це означає, що негативний висновок державної землевпорядної експертизи щодо технічної документації на виготовлення державного акта на право власності на землю не дає можливості покупцеві своєчасно оформити право власності на придбану земельну ділянку, оскільки органи Держкомзему утримують бланки державних актів на право власності і видають їх сільським, селищним, міським радам лише після підготовки і експертизи технічної документації на виготовлення державного акта на право власності на землю. Подібна практика оформлення права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення не узгоджується з новим Земельним кодексом України, відповідно до якого укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки є підставою для оформлення державного акта на право власності на землю.

Передбачений у Положенні про здійснення державної землевпорядної експертизи порядок її проведення визначає строки, протягом яких має провадитися землевпорядна експертиза залежно від того, на якому рівні вона проводиться. Зокрема, для Держкомзему України цей термін складає ЗО днів, для Держкомзему АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів — до 20 днів. Вказані строки проведення державної землевпорядної експертизи є чинними для всіх об´єктів, що передаються на експертизу. Оскільки процедура приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення включає підготовку і затвердження проекту відведення земельної ділянки, а також підготовку технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які розірвані в часі, то згідно з чинним Положенням про здійснення державної землевпорядної експертизи вказані строки її проведення мають бути подвоєні -спочатку для проекту відведення передбачається до ЗО (20) днів, а потім, після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки що до ЗО (20) днів для експертизи технічної документації на виготовлення державного акта на право власності на землю. Враховуючи, що технічна документація на виготовлення Державного акта на право власності на землю в більшості своїй дублює технічну документацію, що подається для проекту відведення земельної ділянки, вбачається, що проведення державної землевпорядної експертизи технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на землю є зайвим у процесі юридичного оформлення права власності на придбані земельні ділянки несільсь-когосподарського призначення.

З врахуванням викладеного можна зробити висновок про необхідність і доцільність розроблення і прийняття спеціального закону «Про Державну землевпорядну експертизу», який би визначав правові, організаційні й фінансові підстави експертної діяльності у сфері землеустрою та землевпорядкування, загальні основи і принципи регулювання суспільних відносин у галузі організації та проведення державної землевпорядної експертизи з метою забезпечення кваліфікованої підготовки прогнозованих матеріалів використання І охорони земель, проектів землеустрою, матеріалів державного земельного кадастру, проектів з питань використання і охорони земель.

Державну землевпорядну експертизу слід розглядати у законі як діяльність уповноважених органів державної влади, спрямовану на дослідження, перевірку, аналіз та оцінку об´єктів експертизи на предмет їх відповідності чинному законодавству, існуючим нормам і стандартам, а також підготовку обгрунтованих висновків для прийняття рішень у сфері використання і охорони земель, реалізації прав на землю. У пропонованому законі мають бути визначені також завдання і принципи державної землевпорядної експертизи, суб´єкти та об´єкти такої експертизи. При цьому в ньому важливо закріпити перелік об´єктів, які підлягають обов´язковій державній землевпорядній експертизі, і які - - вибірковій експертизі. Крім того, у законі варто було б визначити процедуру проведення державної землевпорядної експертизи, а також юридичне значення та термін чинності її висновків. Доцільно було б передбачити, що проведення державної землевпорядної експертизи фінансується за рахунок державного бюджету, а також визначити підстави і види юридичної відповідальності у сфері землевпорядної експертизи.

54. Проблеми розгляду земельних спорів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

У теорії земельного права, - розгляд земельних спорів – це діяльність органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади по вирішенню спорів, що виникли між суб’єктами правовідносин з метою захисту та відновлення порушених земельних прав сторін.

Процедура розгляду земельних спорів:

- порушення справи;

- розгляд спору;

- винесення рішення;

- виконання рішення.

Основною проблемою є відсутність висококваліфікованих спеціалістів. Відсутність чіткої процедури.

Майже не розглядаються спори даними органами

У правовій доктрині земельні спори визначаються по-різному:

• як «особливий вид правових відносин, в основі яких знаходяться розбіжності, що проявляються у процесі виникнення, реалізації, зміни чи припинення земельних прав, їх охорони (захисту) у зв’язку з порушенням прав та законних інтересів (чи їх визнанням) власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб´єктів земельних правовідносин»;

• як «неврегульовані конфлікти з приводу надання та вилучення земель, встановлення прав на них, встановлення та обмеження повноважень власників, володільців і користувачів землі, порушення майнових прав та інтересів, що захищаються, учасників земельних відносин»;

• як «спір з приводу наявного субактивного права на конкретну земельну ділянку в особи, якій вона надана (відведена у встановленому порядку)».

На наш погляд, земельними можна вважати будь-які спори, що виникають із земельних відносин.

Відповідно до ст. 158 ЗКУ, земельні спори вирішуються не лише (1) судом, а і (2) органами місцевого самоврядування та (3) виконавчої влади з питань земельних ресурсів:

«1. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

2. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

3. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

4. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

5. Уразі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.»

Деякі вчені вказують на неконституційність даного положення. На їх думку, воно суперечить ст. 124 Конституції України, за якою правосуддя здійснюється виключно судом.

На нашу думку, суперечність у даному випадку відсутня. Слід відрізняти поняття «вирішення спору» та «правосуддя». Вважаємо, що ці поняття співвідносяться між собою як ціле і частина. Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що при його здійсненні вирішення спору характеризується остаточністю і неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.

З іншого боку, на наш погляд, норми ст. 158 ЗКУ, які дозволяють вирішувати земельні спори іншим органам, крім суду (а відповідно, і ст. ст.. 159-161 ЗКУ, які регламентують різні аспекти вирішення спорів цими органами), є декларативними і не мають практичного застосування. Вирішення спорів органами місцевого самоврядування та земельних ресурсів (ч. ч. З та 4 ст. 158 ЗКУ) не передбачає ні остаточності прийнятого

рішення, ні його обов´язковості для сторін. З огляду на це, незрозуміло, навіщо потрібно таке вирішення спору, і чи взагалі можна вважати, що спір у даному випадку «вирішується».

Певна практика розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, втім, існує. Проте назвати такий розгляд «вирішенням» спорів важко. Наприклад, в м. Житомир діє комісія міськради по земельним спорам; аналогічна комісія діє в Костопільській міськраді; узгоджувальна комісія по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування діє Івано-Франківській міськраді тощо.

Такі комісії, наприклад, можуть пропонувати варіанти розподілу земельних ділянок, що перебувають у спільному користуванні. Діяльність, комісій, по суті, більше нагадує не діяльність суду, а роботу медіатора-по-середника, що сприяє досягненню сторонами мирової угоди.

Трапляються випадки делегування повноважень щодо вирішення земельних спорів місцевих рад місцевим органам виконавчої влади - див., наприклад, рішення Запорізької міськради від 15.10.03 № 43 «Про делегування повноважень Запорізької міськради районним адміністраціям щодо вирішення спорів з приводу суміжного землекористування». Як вже зазначалося, на наш погляд, «вирішення» земельних спорів в описаних випадках і повноваженням назвати важко, тому питання про те, чи відповідає закону делегування таких «повноважень», на детальний розгляд не заслуговує.

У більшості випадків спроба вирішити спір в позасудовому порядку виявляється невдалою, і врешті-решт спір опиняється на розгляді суду. З огляду на сказане, зосередимо увагу на вирішенням спорів судом.

Поиск по сайту: