Проблеми ефективності правового забезпечення приватизації земель в Україні

Ковальчук Т., Коваленко Т., Мірошниченко А.

У теорії земельного права України приватизація земель (земельних ділянок) розглядається як багатоаспектне поняття: як складова земельної реформи; як одна із правових форм набуття права приватної власності на земельні ділянки; як різновид земельно-процесуальних правовідносин; як одна із гарантій реалізації земельної правосуб´єктності громадян України щодо виникнення права приватної власності на земельні ділянки тощо.

В юридичній науці питанням приватизації землі в Україні присвятили свої дослідження В. І. Андрейцев [1], А. І. Берлач[2], В.П.Жушман, 3. Ф. Самчук [3], О. І. 3аєць[4],Т.О.Коваленко [б], Т. Г. Ковальчук [6], В. Корнієнко [7], К. І. Кучерук [8], В. В. Носік [9], П. Ф. Кулинич [10; 11], М. В. Шульга [12] та ін. Водночас розвиток чинного земельного законодавства, факти порушень земельних прав громадян зумовлюють необхідність дослідження ефективності правового забезпечення приватизації землі в Україні.

Стан законодавства

Реалізація ч. 2 ст. 14 Конституції України щодо можливості набуття права приватної власності на земельні ділянки громадянами України виключно відповідно до закону обумовлює необхідність закріплення в 3емельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. (далі — 3К України) чітких та зрозумілих процедур приватизації земель із визначенням конкретних строків здійснення всіх юридично значимих дій та юридичних гарантій захисту земельних прав осіб у випадку їх порушення.

Можливість приватизації земельних ділянок передбачена, зокрема, статтями 116, 118, 121, 125, 126, 151, 202 та ін. 3К України, реалізується через декілька процедур (моделей приватизації). В свою чергу, кожна модель складається із багатьох стадій, проходження процедури залежить від багатьох органів. Через таку побудову вона є тривалою, при цьому тривалість та складність процедури часто не забезпечують законності та обґрунтованості прийнятого рішення, про що свідчать широковідомі факти про «розбазарювання» земель Південного берега Криму, природоохоронних територій в м. Києві тощо [13; 14; 15].

Аналіз норм 3К України, законів України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р. № 858-ІУ, «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. № 973-ІУ, «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 р. № 899-ІУ, підзаконних нормативно-правових актів свідчить, по-перше, що чинне земельне законодавство в частині регулювання процедури приватизації земель не є чітким і послідовним, у спеціальній земельно-правовій літературі виділяється від шести до восьми моделей приватизації земельнихділянок [16; 17]. По-друге, можна зробити висновок про відсутність у більшості стадій процедури приватизації земельних ділянок конкретних строків виконання тих чи інших юридично значимих дій, що на практиці призводить до зловживання з боку органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та порушення прав громадян України у процесі приватизації земельних ділянок. Ще більш ускладненою стала процедура приватизації земельних ділянок після внесення змін і доповнень до ЗК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 р. № 509-УІ, яким приватизаційна процедура доповнена стадією так званого вибору місця розташування земельної ділянки.

Аналіз практики застосування законодавства про приватизацію земель останніми роками свідчить про те, що загалом приватизація земельних ділянок начебто призначена для того, щоб стимулювати корупцію, посилювати соціальну нерівність, «в ручному режимі» розподіляти основне національне багатство — землю. Від такого становища не виграють ні громадяни, які теоретично мають право на безоплатну приватизацію, ні держава, яка не отримує жодної винагороди за відчужені землі.

На основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування можна визначити соціально-економічні, нормативно-правові та процесуальні (процедурні) проблеми здійснення громадянами України права на приватизацію земельних ділянок, що значно впливають на ефективність правового забезпечення зазначених процесів в Україні.

Поиск по сайту: