Набуття права власності на земельні ділянки на підставі набувальної давності: український досвід 7 страница

46. Проблеми розподілу і перерозподілу земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Ф-ія розподілу та перерозподілу – д-ть щодо надання з/д, зміна цільового призначення. Форми розподілу та перерозподілу земель – приватизація; продаж (в тому числі – на зем аукціонах); передача на праві користування (в тому числі, на умовах аукціону); вилучення, викуп з/д, зміна цільового призначення.

Проблема – повноваження ОМС, ОВВ щодо розподілу і перерозподілу земель в чинному ЗК врегульов на майбутнє, з урахування розмежування земель на землі держ і комун власності;

Проблема - Відсутність на законодавчому рівні чітких процедур набуття та припинення прав на земельні ділянки із зазначенням реальних строків проходження усіх документів.(погодження, надання висновків, виготовл правопосвідчуючих документів)

Проблема - до розмежування земель державної та комунальної власності існує колізія між повноваженнями місцевих рад щодо розпорядження землями у межах населених пунктів та повноваженням КМУ щодо укладення міжнародних договорів;

Проблема - законодавча неврегульованість окремих форм розподілу та перерозподілу окремих ділянок зон відчуження та зон безумовного відселення. Відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 84 ЗК до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, а відповідно до п. «є» ч. 4 ст. 84 ЗК – у приватну власність, належать ЗД зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи. Разом з цим, враховуючи, що на зазначених територіях припинена діяльність місцевих рад, відповідно до закону окремі форми розподілу та перерозподілу земель здійснює підрозділ Мінчорнобиля – Держ деп «Адміністрація зони відчуження і зони обов’язкового відселення», яка згідно з положенням «Про адміністрацію зони», затверджена постановою КМУ 11.08.2000 р № 1263, уповноважена надавати в оренду ЗД у зоні відчуження та зоні обов’язкового відселення на тих територіях, на яких відселені жителі та припинена діяльність рад;. для цілей, визначених ЗУ Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внасл Чорноб катастрофи.

Перша форма – приватизація земель,

Друга форма – продаж земель держ та комун власності на земельних аукціонах, але з урахуванням обмежень та мораторію.

ЗУ «Про першочергові заходи про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких зак-их актів України». Розділ 3 Прикінцевих положень… п. 12 – передбачити заборону на продаж земель с/г призначення до 01 січня 2010 року (проблема – не передбачений суб’єкт). Інше питання – чому тільки продаж? Адже фактично можна відчужити іншим чином.

Третя форма – надання ЗД у користування – оренда, емфітевзис, суперфіцій тощо у порядку проведення земельних аукціонів, так і без конкурентного надання.

Четверта форма – вилучення та викуп ЗД.

«тіньова схема» – відміна радою власних рішень. З даним питанням було внесено конституційне подання. Рішення КСУ за конституційним поданням Харківської міської ради (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009

47. Проблеми планування використання земель як функції управління у галузі використання відтворення та охорони земель.

На зак-му рівні не дається визначення «планування використання земель». У спеціальній земельно-правовій літературі цей термін розглядається - як діяльність уповноважених ОДВ та ОМС, що полягає у створенні, прийнятті перспективних програм (схем), використанні та охорони земельних відносин з урахуванням екологічних, економічних, історичних, географічних, демографічних та інших особливостей конкретних територій, а також прийнятті та реалізації на їх основі відповідних рішень.

Форми планування використання земель:

- розробка та затвердження програм використання та охорони земель;

- планування територій, у тому числі зонування земель

- природне с/г районування земель.

Правова основа – ст. 6 ЗУ «Про охорону НПС», ст.ст. 6, 8, 177,178 ЗК.

Проблема – станом листопад 2010 року ВРУ не затвердила загальнодержавну програму використання та охорони земель.

Існує 2 концепції затв-ні КМУ:

· націон екол політики Укр на період до 2020 року(розп КМУ 17.10.07 №880)

· концепція держ цільової прогр розвитку зем відносин в укр на період до 2020 року (розп КМУ 17.06.09 № 743)

Необхідно зазначити, що планування здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

Проблеми: на законодавчому рівні визначення поняття планування територій має обмежений характер. Так відповідно до ст 1 ЗУ «Про планування і забудову територій» планування і забудова територій розглядається - як процес, що полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень. А планування – як процес регулювання викор територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівельних документацій, ухваленні та реаліз відпов рішень. Тобто планування обмежується лише містобуд-м без врахув сбалансованого розв територій

Проблема – 30.06.10 був в 1 читанні прийнятий містобудівельний кодекстам у планування теж обмежений х-р

Проблема є фактична відсутність схем планування окремих частин територій Укр (областей та районів).

Переважна більшість генпланів населених пунктів була розроблена до 1991 року. За час незалежності України з них зкореговано лише 15 %.

У ЗУ «Про генеральну схему планування території України», який розрахований на два етапи: перший – до 2010 року, другий – 2011-2020 роки. У цьому законі не враховані чинники міжнародної інтеграції та міжнародного співробітництва.

Складовою» планування територій є зонування земель. Станом на квітень 2009 року Закон «про зонування земель» відсутній.

У чинному законодавстві України (наприклад, ст. ст.. 177-180 ЗКУ) термін «планування використання земель» вживається, проте не визначається.

Під плануванням використання земель у правовій доктрині прийнято розуміти діяльність уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, що полягає у створенні та втіленні перспективних програм (схем) використання та охорони земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, історичних, географічних, демографічних та інших особливостей конкретних територій, а також в прийнятті та реалізації на їх основі відповідних рішень.

Формами планування використання земель є (1) розробка та затвердження програм використання земель (державних, регіональних), (2) планування територій, (3) природно-сільськогосподарське районування земель.

На сучасному етапі у розвинених країнах світу територіальне планування є однією з головних функцій державного управління у галузі земельних відносин. Запроваджене у містах на початку XX сторіччя, у його 20-30 рр. планування все частіше починає поширюватися на всю територію тієї чи іншої країни (Англія, Італія, Франція, СІЛА, Данія та ін.). У різних країнах воно має різні назви: у Великобританії - «планування міської та сільської території», у ФРН - «планувальне упорядкування території», у Франції - «впорядкування території», у США - «зонування» або «планування поверхні» тощо.

(1) Правовою основою складання та затвердження державних та регіональних програм використання земель є норми ст. ст.. 85,116 Конституції України, ст. 6 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ЗУ «Про державні цільові програми», ст. ст.. 177-180 ЗКУ.

Прикладом програмних документів, що стосуються використання земель, є Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою ВРУ від 05.03.1998, Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 рр., затверджені Указом Президента України від 30.05.2001 № 372, Розпорядження КМУ від 26.09.2001 «Про затвердження заходів щодо реалізації Основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001-2005 рр.».

Держкомземом України ще у 2004 році було підготовлено проект спеціальної Загальнодержавної програми використання та охорони земель на 2005-2015 рр.779. Програма була схвалена КМУ та подана як законопроект до ВРУ780, проте ухвалена так і не була. Розпорядженням КМУ від 17.06.2009 № 743-р була схвалена Концепція державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року.

До регіональних програм використання земель належить, напр., Програма використання та охорони земель Сумської області на 2007-2015 роки, затверджена рішенням 15 сесії облради п´ятого скликання від 27.07.2007781.

(2) Планування територій у законодавстві визначається як «процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень» (ст. 1 ЗУ «Про планування і забудову територій»). Законодавче визначення не повною мірою відбиває суть даного терміну, що випливає із його вживання у законодавстві: насправді, планування територій здійснюється за допомогою не лише містобудівної, а і землевпорядної документації.

Правовою основою територіального планування є Закони України «Про основи містобудування» від 16.11.1992, «Про планування та забудову територій» від 20.04.2000, «Про Генеральну схему планування території України» від 07.02.2002, ст. 180 ЗКУ.

В рамках планування територій можуть складатися схеми планування території району та схеми планування території сільради. Відносини із складання таких схем регламентуються, відповідно, ДБН Б. 1.1-6-2007 «Система містобудівної документації. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження схем планування території району» та ДБН Б. 1.1-7-2007 «Система містобудівної документації. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження схем планування території сільради».

Зонування є різновидом територіального планування, здійснюється у межах населених пунктів, встановлює вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон (ст. 180 ЗКУ). На даний час зонування має здійснюватися при затвердженні схем планування територій на місцевому рівні (ст. 11 ЗУ «Про планування і забудову територій») та місцевих правил забудови (ст. 22 ЗУ «Про планування і забудову територій»).

Планування територій (що включає зонування) є альтернативою принципу встановлення «цільового призначення земель», який є несумісним з умовами ринкової економіки, із повноваженнями власника розпоряджатися власною земельною ділянкою783. У сучасних умовах жорстке визначення «цільового призначення» земельних ділянок повинне бути замінене виділенням однорідних за своїм режимом зон, де потрібні види землекористування запроваджуються або шляхом прямих заборон чи приписів, або запровадженням підвищених ставок податку чи інших заходів стимулювання. Зонінгові правила можуть встановлювати вимоги щодо площі земельної ділянки, її фронтального розміру (протяжності вздовж вулиці), відступів забудови (від меж земельної ділянки або червоних ліній), обмежувати висоту забудови, кількість поверхів, розміри будинків, відсоток забудови ділянки, розміри дворів та інших відкритих просторів, регламентувати розміщення і використання споруд і землі для різноманітних цілей (житла, виробництва, торгівлі та ін.). Правила повинні перешкоджати утворенню земельних ділянок, які не можна було б використовувати відповідно до їх вимог (насамперед щодо планувальних параметрів - розмірів, відступів, конфігурації тощо).

За кордоном вироблено досвід так званого «гнучкого зонування», що враховує природний контур місцевості. Методами такого зонування є «плаваючі зони» та «планова забудова» (що передбачає порядок ущільнення забудови земельної ділянки та інші вимоги з контролю за подрібненням земель). При такому зонуванні відмовилися від жорсткого планування і встановлення правового режиму на всій території адміністративної одиниці на користь більш гнучкого підходу, який полягає у встановленні правового режиму стосовно кожної конкретної ділянки. Архітектори і проектувальники все глибше починають розуміти значення найбільш повного врахування обмежень землекористування, зумовлені природними особливостями окремих земельних ділянок. Особливо важливою є міждисциплінарна оцінка впливу проекту землекористування на природу, формуванню якої сприяє екологічна експертиза.

(3) Природно-сільськогосподарське районування земель - «поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур» (ч. 1 ст. 179 ЗКУ). Районування є основою для розробки землевпорядної документації відносно земель сільськогосподарського призначення.

Здійснення природно-сільськогосподарського районування земель регламентується ст. 179 ЗКУ, ст. 26 ЗУ «Про охорону земель» від 19.06.2003, ст. 39 ЗУ «Про землеустрій» від 22.05.2003, ПКМ від 26.05.2004 № 681 «Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель», наказом Держкомзему від 10.11.2004 № 366 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення природно-сільськогосподарського районування (зонування) земель».

За часів СРСР при проведенні природно-сільськогосподарського районування території України було виділено п´ять природно сільськогосподарських зон та дві горні області789. У межах зон (гірських областей) виділялися провінції за показниками гідротермічного режиму. Провінції поділялися на округи (переважно за характером рельєфу), в межах яких, в свою чергу, було виділено біля 200 природно-сільськогосподарських районів 79°. У 2007 році ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на замовлення Держкомзему розроблена карта (схема) природно-сільськогосподарського районування України.

48. Проблеми здійснення землеустрою як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Землеустрій законодавчо визначається як "сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил" (ст. 1 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003, ст. 181 ЗК України). Фактично, таке визначення ототожнює землеустрій із регулюванням земельних відносин, тож на наш погляд, воно є надто широким.

В доктрині визначення відсутнє

При формулюванні визначення землеустрою потрібно виходити із того, що дане поняття на сьогодні об'єктивно несе певне смислове навантаження, яке обумовлюється законодавчо визначеним змістом землеустрою (ст. 184 ЗК України, конкретизація ЗУ "Про зeмлeycтpiй^,,), що включає:

а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувачів;

б)розробку загальнодержавної і регіональних програм використання таохорони земель;

в)складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічнихобгрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г)обгрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

г)складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь іземлекористувач ь та створення нових;

д)складання проектів відведення земельних ділянок;

е)встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

ж)складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економ обгрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з)розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використаннямта охороною земель;

и)здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання таохорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель."

Як бачимо, землеустрій складають насамперед різноманітні технічні заходи, причому до змісту землеустрою включається розробка землевпорядної документації, проте не включається її затвердження. Землеустрій доцільно визначати - як сукупність технічних заходів, що включають підготовку, складання, виконання та нагляд за виконанням проектної документації щодо використання, охорони та відтворення земель.

В межах функції землеустрою можна розглядати також державну землевпорядну експертизу (експертизу землевпорядної документації) - "діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет ЇХ відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи* (ст. І Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації"").

Відповідно до ст.. 26 ЗУ Про землеустрій розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону. Ліцензування таких робіт передбачене ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності

ПКМУ від 14.11.2000 «Про затвердження переліку органів ліцензування» органом ліцензування щодо здійснення землевпорядних робіт визначено Держкомзем України.

Згідно ЗУ «Про захист конституційних прав громадян на землю» встановлена 1) вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки при виділенні в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв);2) виготовленні документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до ст.. 121 ЗКУ. Закон встановлює граничний розмір вартості робіт на рівні 5 та 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виконання робіт з такими розцінками часто є невигідним і навіть збитковим для землевпорядних організацій. В таких умовах положення Закону часто ігноруються всіма землевпорядними організаціями, що здійснюють надання послуг в певній місцевості. Землевпорядні організації практикують затягування землевпорядних робіт, змушуючи замовника до неофіційних доплат.

Іншим шляхом обходу положень Закону є стягнення землевпорядними організаціями окремо коштів в оплату за виконання робіт із виготовлення право установлюючи документів, і окремо – за виготовлення проекту відведення, за встановлення меж тощо.

Землеустрій законодавчо визначається як «сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб´єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил» (ст. 1 ЗУ «Про землеустрій» від 22.05.2003, ст. 181 ЗКУ). Фактично, таке визначення ототожнює землеустрій із регулюванням земельних відносин, воно не відповідає існуючим правилам про землеустрій, будучи, на наш погляд, надто широким.

Цілий спектр визначень землеустрою пропонується у спеціальній літературі. Землеустрій визначається як:

«соціально-економічний процес цілеспрямованої організації території і засобів виробництва, нерозривно пов’язаних із землею, який відбувається під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин суспільства» (С. М. Волков);

«стан певного територіального устрою визначеної частини просторового базису, що створюється в результаті формування земельних об´єктів»; натомість, «землевпорядкування - територіально-функціональне планування землекористування сформованих земельних об´єктів» (С. П. Войтенко, М О. Володін);

«цілісна система взаємопов’язаних (організаційних, правових, організаційно-господарських, інженерно-технічних, еколого-економічних і соціальних) заходів і дій, спрямованих в кінцевому результаті на зміну або вдосконалення існуючого порядку і змісту використання або володіння землею. Він здійснюється з метою організації раціонального та найбільш ефективного використання землі (земельної власності) як в інтересах окремої людини, так і групи людей та суспільства в цілому» (Я. Я. Новаковський, А. М Третяк); «діяльність держави в галузі внутрішнього управління, яка має на меті спрямування розвитку земельного ладу в інтересах суспільного блага» (О. А. Хауке), та ін.

На наш погляд, при формулюванні визначення землеустрою потрібно виходити із того, що дане поняття на сьогодні несе певне смислове навантаження, яке обумовлюється не стільки законодавчою дефініцією, скільки законодавчо визначеним змістом землеустрою (ст. 184 ЗКУ), що включає:

«а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунтування встановлення меж територій з особливими природо-охоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання проектів впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних ділянок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею, у випадках, передбачених законом;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкуван ня угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов´язаної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.»

Конкретизація цих заходів передбачена ЗУ «Про землеустрій».

Як бачимо, землеустрій складають насамперед різноманітні технічні заходи, причому до змісту землеустрою включається розробка землевпорядної документації, проте не включається її затвердження. Таким чином, вважаємо, що землеустрій доцільно визначати як сукупність технічних заходів, що включають підготовку, складання, виконання та нагляд за виконанням проектної документації щодо використання, охорони та відтворення земель.

Поряд з тим, нам видається сумнівним віднесення землеустрою у тому розумінні, яке існує на сьогодні в законодавстві та спеціальній літературі, до функцій управління - адже така діяльність позбавлена владного примусу.

Виділяють стадії землевпорядного проектування:

• прогнозні, передпроектні землевпорядні розробки;

• проектні розробки (проекти землеустрою на окремі господарські структури);

• робочі проекти на окремі заходи щодо охорони земель, поліпшення земельних угідь тощо.

Залежно від завдань, змісту та методів проведення прийнято виділяти дві форми землеустрою: внутрігосподарський (організація території сільськогосподарських підприємств із запровадженням сівозмін, упорядкування сільськогосподарських угідь, розробка заходів щодо боротьби з ерозією тощо) та міжгосподарський землеустрій (утворення нових землекористувань, ліквідація черезсмужжя, встановлення меж населених пунктів тощо). Синонімом терміну «міжгосподарський землеустрій» є термін «територіальний землеустрій». А. М. Третяк виділяє також т. з. «зокремлений землеустрій», що передбачає складання робочих проектів з метою деталізації проектів внутрігосподарського землеустрою, виконаних на рівні схеми.

На наш погляд, в межах функції землеустрою можна розглядати також державну землевпорядну експертизу (експертизу землевпорядної документації) - «діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об´єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об´єктів експертизи» (ст. 1 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації»). Здійснення експертизи регламентується ч. З ст. 186 ЗКУ, ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», ПКМ від 12.07.2006 № 974 «Про затвердження Порядку реєстрації об´єктів державної експертизи землевпорядної документації та типової форми її висновку», наказами Держкомзему «Про затвердження Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації» від 03.12.2004 № 391, «Про організацію проведення державної експертизи землевпорядної документації» від 29.01.2009 №51.

У Держкомземі України, наприклад, в 2006 році проведено державну землевпорядну експертизу 1800 одиниць проектно-технічної документації, в т. ч. оцінено: позитивно - 839 (46,6 %), негативно - 239 (13,3 %), повернуто на доопрацювання - 722 (40,1 %).

49. Проблеми здійснення моніторингу земель та моніторингу ґрунтів як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (ч. І. ст. 191 ЗК України).

Здійснення моніторингу земель регламентують: ст. 22 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. ст. 191-192 ЗК України, ст. ст. 5, 8, 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (щодо моніторингу ґрунтів земель сільськогосподарського призначення), постанова КМ України "Про затвердження положення про моніторинг земель" від 20.08.1993 № 661, постанова КМ України "Про Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30.03.1998 № 391.

Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.

Залежно від охоплених територій здійснюється такий моніторинг земель:

· глобальний - пов'язаний з міжнародними науково-технічними програмами;

· національний - охоплює всю територію України;

· регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічнихта економічних умов;

· локальний - на територіях нижче регіонального рівня,до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.

Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки:

· стану використання угідь, полів, ділянок;

· процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;

· стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;

· процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;

· стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів ірадіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Незважаючи на достатньо розвинене правове регулювання, через низку об'єктивних та суб'єктивних факторів спостереження за станом земель сьогодні не складають всеохоллюючої системи. Таким чином, моніторинг земель на сьогодні фактично відсутній.

Проблема - Забезпечення здійснення моніторингу покладається на Держкомзем України. Складовою частиною моніторингу земель є моніторинг ґрунтів. Моніторинг родючості ґрунтів здійснює Мінагрополітики України відповідно до положень ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель. Безпосередньо моніторинг ґрунтів на землях сг призначення проводиться Дерд-ю службою охорони родючості ґрунтів.

Проведення моніторингу земель здійснюється в такому порядку: виконання спеціальних зйомок на місцевості та обстежень земель; виявлення негативних факторів, вплив яких потребує здійснення контролю; оцінка, прогноз, запобігання впливу негативних процесів.

Хоча порядок ведення моніторингу земель на сьогодні визначається постановами КМУ «Про затвердження положення про моніторинг земель», «Про положення про державну систему моніторингу довкілля» ці акти не є прийнятими у формальній відповідності та на виконання ст.. 191 ЗКУ. Вони були прийняті до набрання чинності ЗКУ 2001р., не враховують зміни у системі органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Вони можуть застосовуватись у частині, що не суперечить ЗКУ.

Моніторинг земель - це «система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів» (ч. 1. ст. 191 ЗКУ).

Здійснення моніторингу земель регламентується ст. 22 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (у складі моніторингу довкілля), ст. ст.. 191-192 ЗКУ, ст. ст.. 5, 8, 9 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (щодо моніторингу ґрунтів земель сільськогосподарського призначення), ПКМ «Про затвердження положення про моніторинг земель» від 20.08.1993 № 661, ПКМ «Про Положення про державну систему моніторингу довкілля» від 30.03.1998 № 391.

Поиск по сайту: