Набуття права власності на земельні ділянки на підставі набувальної давності: український досвід 8 страница

[Держ]гідромет здійснює моніторинг забруднення ґрунтів сільськогосподарських земель пестицидами на 35 ділянках у 18 областях та важкими металами - у 20 населених пунктах. Проби відбираються кожні 5 років, а у містах Костянтинівка та Маріуполь на важкі метали - щорічно. Державна екологічна інспекція час від часу відбирає проби на більш як 600 промислових майданчиках. Державна екологічна інспекція та органи санітарно-епідемічної служби періодично відбирають проби на сільськогосподарських землях. Останні також здійснюють моніторинг якості ґрунту у жилих та рекреаційних районах міст.

Проблема: незважаючи на достатньо розвинене правове регулювання, через низку об´єктивних та суб´єктивних факторів спостереження за станом земель сьогодні не складають всеохоплюючої системи. Таким чином, моніторинг земель як система на сьогодні фактично відсутній.

50. Проблеми здійснення контролю за використанням та охороною земель як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Контроль за використанням та охороною земель, за законодавчим визначенням, "полягає в забезпеченні додержання ОДВ, ОМС, підпр, уст, орг і громадянами земельного законодавства України " (ст. 187 ЗК України).

На наш погляд, контроль за використанням та охороною земель більш доцільно визначити - як діяльність уповноважених суб'єктів із перевірки дотримання норм земельного законодавства, із вжиття заходів щодо припинення його порушень та притягнення порушників до юридичної відповідальності.

Функція контролю пов'язана із функцією моніторингу, проте, на відміну від моніторингу, для контролю характерний владний вплив на порушників.

За суб'єктом здійснення виділяють такі форми контролю: (1) держ, (2) самоврядний, (3) громадський.

Загальні положення про здійснення державного контролю у даній сфері визначені ст. ст. 187-190 ЗК, ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Наказом Держкомзему України" Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення держ контролю за використанням та охороною земель" від 12.12.2003 № 312, засади притягнення до адміністративної відповідальності за земельні правопорушення - КпАП України.

Відносини із здійснення контролю також регулюються законодавством, що визначає статус контролюючих суб'єктів.

- Державний контроль здійснюється органами: Держкомзему, у складі якого діє Держ інспекція з контролю за використанням і охороною земель. Мін екол та прир рес, згідно Ук ПУ від 9.12.10 Державна екологічна інспекція є самост органос і не діє у складі мін-ва; Мінагрополітики та продовольства – Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів; МОЗ України; Мінрегіонбуду та жкх України, місцеві державні адміністрації.

- Самоврядний контроль у галузі земельних відносин передб ст. 189 ЗК України, п. "ї" ст. ЗУ "Про охорону НПС". Порядок здійснення контрольних повноважень органами місцевого самоврядування визначається насамперед Законом України "Про місцеве самоврядування". Зокрема, п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону надає виконавчим органам рад повноваження із здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; ст. 48 передбачає засади діяльності тимчасових контрольних комісій ради. Оскільки на законодавчому рівні засади здійснення самоврядного контролю визначаються лише в загальному вигляді, існує практика деталізації положень Законів у актах самих органів місцевого самоврядування: див., наприклад, рішення Київської міської*ради № 16/890 від 25.09.2003 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".

Проблема - перешкодою на шляху здійснення контрольних повноважень ОМС є те, що передбачене законодавством право ОМС вимагати у землевласників та землекористувачів певні відомості щодо стану використання з/д не підкріплене санкціями за невидання інформації.

- Громадський контроль за використанням та охороною земель передб ст. 190 ЗК України, згідно із якою такий контроль "здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах. " На сьогодні відповідне положення поки що не затверджене.

Громадський контроль за використанням та охороною земель на даний час може здійснюватися в рамках громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища. Законодавчою основою для здійснення такого контролю є ЗУ «Про охорону НПС» наказ Міністерства екології та природних ресурсів України «Про затвердження положення про громадських інспекторів з охорони довкілля»

Контроль за використанням та охороною земель, за законодавчим визначенням, «полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України» (ст. 187 ЗКУ).

У доктрині земельного права державний контроль за використання і охороною земель визначається як врегульована нормами права владно організуюча діяльність спеціально уповноважених державних органів, спрямована на забезпечення додержання норм земельного законодавства всіма суб’єктами відповідних суспільних відносин, попередження та виявлення правопорушень, вжиття заходів впливу на порушників і поновлення порушених прав землевласників і землекористувачів. Саме у такому розумінні розглядатиметься даний термін нижче, оскільки, на наш погляд, воно більше відповідає тому значенню, якого надається терміну «контроль» у законодавстві.

Функція контролю пов´язана із функцією моніторингу, проте, на відміну від моніторингу, для контролю характерний владний вплив на порушників.

За суб´єктом здійснення виділяють такі форми контролю: (1) державний, (2) самоврядний та (3) громадський контроль.

(1) Загальні положення про здійснення державного контролю у даній сфері визначені ст. ст.. 187-190 ЗКУ, ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ПКМ «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів з державного контролю за використанням та охороною земель» від 20.05.2009 № 477, наказом Держкомзему «Про затвердження Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель» від 12.12.2003 № 312, засади притягнення до адміністративної відповідальності за земельні правопорушення - КУпАП. Відносини із здійснення контролю також регулюються законодавством, що визначає статус контролюючих суб´єктів:

• Держземагентства України - ст. 6 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель»;

Упродовж І кварталу 2009 року органами земельних ресурсів проведено понад 27 тис. перевірок стану дотримання вимог земельного законодавства; виявлено більше 17 тис. порушень; складено понад 10 тис. протоколів про адміністративні правопорушення; видано понад 16 тис. приписів; притягнуто до адміністративної відповідальності більше 8,7 тис. громадян і посадових осіб, на яких накладено штрафів на суму близько 1,65 млн. грн., з них стягнено понад 0,8 млн. грн. (49 % від загальної суми накладених); видано понад 5,6 тис. повторних приписів з метою контролю за усуненням виявлених порушень. До органів прокуратури для розгляду та подальшого реагування направлено понад 2 тис. матеріалів стосовно порушень земельного законодавства, проте до суду направлено лише 365 позовів (24 %). До органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування направлено понад 3,2 тис. клопотань щодо усунення виявлених порушень, однак з них задоволено лише 815 клопотань (25 % від загальної кількості направлених).

• Міністерства екології та природних ресурсів України, у складі якого ді є Державна екологічна інспекція - ст. 7 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ПКМ «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію» від 17.11.2001 № 1520;

• Міністерства аграрної політики і продовольства України, у складі якого повинна бути (ст. 9 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель») утворена Державна служба охорони родючості ґрунтів. Поки що цього не сталося, на даний час існує «державна бюджетна організація» Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів «Центрдержродючість» (Положення затверджене наказом Мінагрополітики України від 01.09.2000 № 167), що, як видається, не є повноцінним замінником служби;

• МОЗ України, у складі якого діє санітарно-епідемічна служба - див. ПКМ «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» від 22.06.1999 № 1109;

• Мінрегіонбуд України, в складі якого діє Державна архітектурно-будівельна інспекція - див. ПКМ «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію» від 18.10.2006 № 1434, ПКМ «Про затвердження Положення про державний архітектурно-будівельний контроль» від 25.03.1993 № 225;

• місцеві державні адміністрації - ст. 16 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», ст. 17 ЗКУ

(2) Здійснення самоврядного контролю у галузі земельних відносин передбачене ст. 189 ЗКУ, п.«ї» ст. 15 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища». Порядок здійснення контрольних повноважень органами місцевого самоврядування визначається насамперед ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, п.«б» ч. 1 ст. 33 Закону надає виконавчим органам рад повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; ст. 48 передбачає засади діяльності тимчасових контрольних комісій ради. Оскільки на законодавчому рівні засади здійснення самоврядного контролю визначаються лише в загальному вигляді, існує практика деталізації положень Законів у актах самих органів місцевого самоврядування: див., наприклад, рішення Київради № 16/890 від 25.09.2003 «Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві».

(3) Здійснення громадського контролю за використанням та охороною земель передбачене ст. 190 ЗКУ, згідно із якою такий контроль «здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по земельних ресурсах.» На сьогодні відповідне положення не затверджене.

Громадський контроль за використанням та охороною земель на даний час може здійснюватися в рамках громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища. Правовою основою для здійснення такого контролю є ст. 36 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та наказ Міністерства екології та природних ресурсів України № 88 від 27.02.2002 «Про затвердження Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля».

Здійснення заходів з охорони природи громадськими формуваннями також регламентується ЗУ «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000.

51. Проблема ведення державного земельного кадастру як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Законодавче визначення державного земельного кадастру наведене у ч. 1ст. 193 ЗК України:

"Держ зем кадастр — єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів."

На наш погляд, державний земельний кадастр - це сукупність юридично значимих задокументованих відомостей про земельні ділянки. А от ведення державного земельного кадастру - це, дійсно,система робіт.

Загальні положення, шо регламентують ведення державного земельногокадастру, містять:

- ст. 23 Закону України "Про охорону НПС" (передбачено існування кадастрів природних ресурсів);

- ст. ст. 193-204 ЗК України (Глава 34 "Державний земельний кадастр»

- пост КМУ "Про затв Положення про порядок ведення держ земе кадастру" від 12.01.1993 № 15;

До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, ЇХ кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях. Республіці Крим та Україні в цілому.

Складові державного земельного кадастру визначаються ст. 196 ЗК України:

"Державний земельний кадастр включає:

а) кадастрове зонування;

б) кадастрові зйомки;

в) бонітування грунтів;

г) економічну оцінку земель;

ґ) грошову оцінку земельних ділянок;

д) державну реєстрацію земельних ділянок;

е) облік кількості та якості земель."

Проблема - одним з головних недоліків існуючого земельного кадастрового обліку слід вважати його статистичних характер, просторові характеристики обліковувались з недостатньою точністю та ретельністю. У діючих автоматизованих кадастрових системах кадастровий план, як правило містить два базові інформаційні шари: 1) межі земельних ділянок 2) межі земельних угідь. Вчені-землевпорядники пропонують доповнити ці дані відомостями про належність ділянки до певного природно-сільськогосподарського регіону, межі захисних, охоронних та інших зон із особливим режимом, межі ділянок, включених до екологічної мережі, перспективні напрямки розвитку територій.

Проблема – Не прийнято ЗУ «Про державний земельний кадастр», чим порушується п. 4 Прикінцевих положень, унеможливлюється законне ведення державного земельного кадастру. Окрім ЗКУ основним актом, що регламентує ведення державного земельного кадастру є ПКМ «Про порядок ведення державного земельного кадастру».

Проблема – відсутн єдиного зем кадастру в межах України, що породжує 3 проблеми:

= обл, райони,міста ведуть власні кадастри, які не схожі між собою(інша система координат,програма яка обробляє дані викор-є інші параметри)

= захист цієї інформації, важко захистити 650 баз даних

= неякісний просторовий аналіз територій, вел кільк з/д які накладаються одна на одну

Ведення покладено на Держкомзем, але фактично значна кількість складових державного земельного кадастру покладені на інших суб’єктів..

Законодавче визначення державного земельного кадастру наведене у ч. 1ст. 193 ЗКУ:

«Державний земельний кадастр - єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками

багатьох державах кадастр як звід відомостей про об´єкти оподаткування є ровесником систем оподаткування, а отже, і самих держав823. Так, у Китаї кадастр існував вже 4000 років тому. Навіть у Біблії зустрічається згадка про прообраз земельного кадастру (Ієремія 32:8-16) - купча на землю підлягала оприлюдненню та зберіганню «на довгий час». Близько 3000 р. до н. е. у Стародавньому Єгипті було створено реєстр земель, що частково базувався на результатах зйомок земель. У Давньому Римі ще в VI ст. до н. е. проводилися описи земельної власності, чиє запровадження приписують Сервію Туллію. В цьому кадастрі виконувалась зйомка периметру ділянки нерухомості та встановлювався податок з врахуванням типу ґрунту, обробки, якості і продуктивності земельної ділянки. Відомо про введення в 594 р. до н. е. Законодавством Соломона функціонального кадастру Греції.

Визначною віхою у становленні земельного кадастру було запровадження в середині XI ст. у Англії реєстру земель під назвою Doomsday Book («Книга судного дня»). У середині XVI ст. у Швеції запроваджується реєстр оподатковуваних земель. Сучасні кадастрові системи світу переважно розвинулися з кадастрів європейських країн XVIII-XIX ст. ст..: кадастру Марії Терези {Maria Theresia Cadastre), впровадженого в Австро-Угорській монархії наприкінці XVIII ст., французького кадастру Наполеона (1807 р.) та Пруської поземельної книги -Gründbuch (1871 p.), яка вперше запровадила принцип конститутивності кадастрового запису - запис визнавався єдиним доказом існування права на землю.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів, а також для ведення містобудівного кадастру населених пунктів.

Загальні положення, що регламентують ведення державного земельного кадастру, містять:

• ст. 23 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (передбачено існування кадастрів природних ресурсів);

• ст. ст.. 193-204 ЗКУ (глава 34 «Державний земельний кадастр»),

• ПКМ «Про затвердження Положення про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12.01.1993 № 15;

• ПКМ «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру» від 02.12.1997 № 1355;

• ПКМ «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів» від 01.11.2000 № 1619;

• ПКМ «Про затвердження Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номера земельній ділянці» від 18.08.2010 № 749;

• наказ Держкомзему, Мінфіну України та Мінекономіки України «Про затвердження Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг» від 15.06.2001 № 97/298/124;

Окремо розглядатиметься нижче масив законодавства, що регламентує т. зв. державну реєстрацію земельних ділянок.

Склад земельно-кадастрової документації визначається п. 7 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого ПКМ від 12.01.1993 №15:

«7. До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди»

Інформатизація ведення державного земельного кадастру. У світі існує досвід відкритого та прямого доступу до баз даних реєстрації прав на земельні ділянки, досвід ведення реєстрів виключно у електронному вигляді або паралельно із паперовим способом.

Інформатизація та автоматизація ведення державного земельного кадастру в Україні передбачена ПКМ від 02.12.1997 № 1355 «Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру».

На думку фахівців, одним з головних недоліків існуючого земельного кадастрового обліку слід вважати його статистичний характер (починаючи з радянських часів актуалізація кадастрових даних підмінялася веденням статистичної звітності з кількісного обліку земель за формами № 6-зем, 6 а-зем, 2-зем), просторові характеристики обліковувалися з недостатньою точністю та ретельністю. У діючих автоматизованих кадастрових системах, впровадження яких спорадично почалося з 1990-х рр., кадастровий план, як правило, містить два базові інформаційні шари: (1) межі земельних ділянок (з характеристиками об´єктів нерухомості) та (2) межі земельних угідь. Вчені-землевпорядники пропонують доповнити ці дані відомостями про належність ділянки до певного природно-сільськогосподарського регіону, межі захисних, охоронних та інших зон із особливим режимом, межі ділянок, включених до екологічної мережі, перспективні напрямки розвитку територій.

Станом на 01.05.2008 в інформаційній базі державного земельного кадастру знаходилися: електронний реєстр переліків усіх правовстановлюючих документів, виданих фізичним та юридичним особам України з 1992 року по нині, а саме - державних актів на право власності на землю, на право постійного користування землею та довгострокових (терміном понад 5 років) договорів оренди землі в загальній кількості 10,8 млн. записів; електронні файли обміну даними результатів землевпорядних робіт з семантичними та картографічними даними на земельні ділянки, внесені до Державного реєстру земель та узагальнені в географічних інформаційних системах (ГІС) на рівні кожної області в загальній кількості 7,4 млн. земельних ділянок (за винятком м. Києва, де громадянам видано 64450 державних актів на право власності на землю); результати кадастрового зонування всієї території України на кадастрові зони та квартали в єдиній системі географічних координат у загальній кількості електронних файлів метричної інформації про межі по 56,5 тис. зон та 378,0 тис. кварталів; електронні реєстри переліків назв вулиць у 29 978 населених пунктах у загальній кількості 323 062 назви тощо.

52. Проблеми державної реєстрації прав на землю.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного
користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту
державної реєстрації цих прав.Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок

1. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у
складі державного реєстру земель.

2. Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право
власності на землю та на право постійного користування землею,
договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів
земельних ділянок;

б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну
ділянку.

+ ст.. 20 ЗУ «Про оренду землі»

Постанова КМ №1021 від 1.09.08

В спеціальній земельно-правовій літературі реєстрація прав на землю розглядається як юридично визначена діяльність суб’єктів земельних реєстраційних правовідносин спрямованих на внесення передбачених законодавством належно отриманих даних у спеціально призначеному для цього офіціальних документах уповноваженими державними органами з метою виникнення, зміни або припинення прав на землю у належних заінтересованих осіб, які її ініціюють та утверждають.

53. Проблеми здійснення державної землевпорядної експертизи як функції управління у галузі використання, відтворення та охорони земель.

Правові питання державної землевпорядної експертизи

Носік В.

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р.[1], земля, як об´єкт права власності Українського народу, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Державно-правове забезпечення раціонального використання і охорони земель, а також реалізації суб´єктивних прав на землю громадянами, юридичними особами, державою і територіальними громадами передбачає обов´язкове виготовлення і затвердження землевпорядної документації, передбаченої чинним Земельним кодексом (далі — ЗК). На основі такої документації органи державної влади розробляють і затверджують заходи використання і охорони земель, місцеві органи державної влади та місцевого самоврядування приймають рішення щодо перспектив використання земель на своїй території, надають земельні ділянки у користування, передають безоплатно чи продають у власність громадянам та юридичним особам земельні ділянки із земель державної і комунальної власності, легалізують у передбаченому порядку права на землю, встановлюють обмеження права власності і права користування земельними ділянками тощо.

Враховуючи юридичне значення землевпорядної документації, новий ЗК передбачає проведення державної експертизи окремих видів технічної документації у сфері землеустрою, проектів і матеріалів щодо використання та охорони землі. Відповідно до ч. З ст. 186 ЗК, прогнозні матеріали використання і охорони земель, проекти землеустрою, матеріали державного земельного кадастру, проекти з питань використання і охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічні матеріали обгрунтувань використання і охорони земель підлягають державній експертизі, яка здійснюється органом по земельних ресурсах відповідно до закону. При цьому у ЗК не визначена правова природа такої експертизи, не вказується на те, що це є самостійний вид експертної діяльності, не визначаються підстави, порядок і юридичні наслідки ЇЇ проведення. Крім того, в Україні немає й окремого закону, який визначав би підстави і порядок проведення такої експертизи. Юридичні аспекти державної землевпорядної експертизи недостатньо досліджені в теорії земельного права.

Відсутність закону про державну експертизу землевпорядної документації негативно впливає на стан реформування земельних відносин, перешкоджає прискоренню приватизації земель сільськогосподарського призначення і не дозволяє швидко та оперативно вирішувати питання про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення з метою поповнення місцевих і державного бюджетів через складність і довготри-валість проведення землевпорядної експертизи, а також через високу вартість робіт з її проведення. Найбільш виразно вказані проблеми проявляються у процесі приватизації земельних ділянок громадянами та юридичними особами, надання земельних ділянок в оренду чи у постійне користування, вирішення земельних спорів тощо. У цьому зв´язку в практиці приватизації земель сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення постають питання щодо правових підстав для здійснення державної землевпорядної експертизи технічних документів на виготовлення державних актів на право власності на землю, іншої землевпорядної документації та юридичного значення експертних висновків дляорганів місцевого самоврядування І місцевих державних адміністрацій щодо оформлення суб´єктивних прав на землю. Як свідчить досвід приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення в Україні, проведення землевпорядної експертизи є довготривалим в часі й вимагає від суб´єктів підприємницької діяльності додаткових фінансових коштів на її оплату. Крім того, подекуди одні й ті ж землевпорядні та інші документи підлягають державній експертизі по декілька разів.

Вирішення цих та інших важливих земельно-правових питань потребує науково-теоретичного визначення правової природи державної землевпорядної експертизи і законодавчого закріплення поняття цієї експертизи як правової категорії, визначення переліку об´єктів, суб´єктів, змісту землевпорядної експертизи, а також забезпечення організаційно-правового механізму її проведення, врегулювання інших питань, пов´язаних із здійсненням державної експертизи у сфері землеустрою.

В сучасних умовах правові основи і механізм здійснення експертної діяльності в окремих сферах суспільного життя України визначені у спеціальних законах^]. Водночас порядок проведення державної землевпорядної експертизи регулюється підзаконними нормативними актами. Зокрема, в Указі Президента України «Про Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах» від 14 серпня 2000 р. зазначається, що до компетенції Держкомзему України відноситься здійснення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-еконо-мічних обгрунтувань цих програм і планів[3]. Подібна норма була закріплена в попередньому Указі Президента України від 13 травня 1996 р. щодо правового становища Держкомзему України, на підставі якого було розроблено і затверджено нині чинне Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи^]. Оскільки укази Президента, накази Держкомзему України є підзаконними нормативно-правовими актами, то їх зміст має відповідати чинним законам України з питань землевпорядної експертизи. Однак спеціального закону з цих питань в Україні поки що не прийнято. В Положенні про здійснення державної землевпорядної експертизи також нічого не сказано про те, на основі яких законів розроблено цей документ. Виходячи з того, що в чинному законодавстві України поняття «землевпорядної експертизи» не визначається, а також не вказується на те, до якого виду експертизи відноситься така діяльність, то застосування того чи іншого закону з питань експертної діяльності у інших сферах суспільного життя до регулювання відносин у сфері державної експертизи землевпорядної документації створює певні труднощі у практиці реалізації суб´єктивних прав на землю, забезпечення охорони і раціонального використання землі.

Поиск по сайту: