В умовах переходу до ринкової економіки все більшу актуальність мають соціально-трудові відносини. Людство все гостріше відчуває необхідність рішення таких проблем як забезпечення повної зайнятості, підвищення продуктивності суспільної праці, розв’язання протиріччя між працею і капіталом, підвищення матеріального добробуту населення. Усі вище зазначені проблеми стосуються соціально-трудової сфери, а їх рішення багато в чому залежить від типу соціально-трудових відносин країни.
Як відомо, залежно від методів і способів вирішення трудових протиріч основними типами соціально-трудових відносин є:
Ø Патерналізм: характеризується жорсткою державною регуляцією соціально-економічних процесів.
Ø Соціальне партнерство: передбачає соціальний діалог, пошук компромісу в задоволенні господарсько-трудових відносин всіх сторін соціально-трудових відносин.
Соціальне партнерство:
- це сумісна діяльність суб’єктів соціально-трудових відносин, яка спрямована на узгодження інтересів і рішень проблем праці, в певшу чергу, в соціальній та виробничій діяльності людей;
- це специфічний вид суспільних відносин між різними соціальними групами, прошарками та класами, які мають суттєво різні соціально-економічні та політичні інтереси;
- це система правових норм і організаційних форм та методів узгодження інтересів партнерів в різних соціальних групах і структурах для забезпечення їх конструктивної взаємодії;
- це загальна діяльність уряду, підприємців і профспілок, яка спрямована на узгодження інтересів і рішень проблем, перш за все в соціальній та виробничій діяльності людей;
- це метод оптимізації, досягнення балансу інтересів роботодавців і найманих працівників;
- це сукупність соціально-економічних відносин між представниками найманих робітників, роботодавців і держави, які спрямовані на співробітництво, пошук компромісів, підготовку пропозицій відносно прийняття ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин, що виражають принципи соціальної політики держави.
Ідеологія соціального партнерства: соціальні конфлікти між обома сторонами розв'язуються не за рахунок протистояння різнохарактерних соціальних груп, а шляхом встановлення соціального миру, не за рахунок „конфліктного" суперництва, а за рахунок „конфліктної" співпраці.
Метою соціального партнерства є:
- забезпечення випереджаючого темпу росту продуктивності праці над темпами росту заробітної плати;
- постійне збільшення ВВП;
- безперервне вдосконалення техніки, технологій, впровадження НТП в виробництво;
- постійне покращення рівня життя населення;
- реалізації інтересів найманих працівників і роботодавців.
Соціальне партнерство виконує три функції:
- організаційну: гласність і чітко визначений порядок висновку угод, їх стандартизація;
- захисну:вирівнювання шансів працівників, недопущення змін в умовах праці не на користь працівника;
- „миротворчу”: на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висуваються нові умови.
Основні напрями соціального партнерства:
- залучення працівників до участі в управлінні виробництвом;
- заключення систем угод і колективних договорів;
- проведення переговорів на національному, регіональному та місцевому рівнях.
Передумови виникнення системи соціального партнерства:
1. Економічні: наявність середнього класу з заможних „синіх” і „білих” комірців; наявність цивілізованого класу власників з високою цивільною свідомістю і почуттям відповідальності перед суспільством; наявність добре сконструйованих органів, які представляють інтереси суб’єктів соціального партнерства.
2. Соціальні: гуманітарна основа суспільства, цивілізовані цінності населення до влади, національний суверенітет держави.
В основі цивілізованих відносин, що складаються між партнерами, повинні лежати принципи, що вироблені МОП, а саме:
- Свобода слова й об’єднання.
- Соціальна справедливість.
- Плюралізм.
- Бажання сторін досягти взаємного порозуміння та надання можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.
- Подолання будь-якої дискримінації.
- Надання працівникам нормальних умов праці.
- Повна зайнятість і підвищення життєвого рівня.
- Відмова від класової боротьби.
- Злиденність – це загроза для загального добробуту.
Законодавчу базу сучасного соціального партнерства в Україні складають закони України: закон „Про соціальне партнерство" „Про колективні договори і угоди", „Про оплату праці", „Про охорону праці" тощо. Цими документами передбачається, що система соціального партнерства включає проведення переговорів між зацікавленими соціальними інститутами щодо заключення договорів і колективних угод, тобто представляє собою взаємозв'язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, які забезпечують надійні гарантії і ефективне регулювання заробітної плати.
Отже, основними принципами соціального партнерства, які повинні бути в Україні, є:
- Законність.
- Повноправність і рівноправність сторін та їх представників.
- Сприяння держави розвитку соціального партнерства на демократичних умовах.
- Свобода вибору та обговорення питань, які входять в сферу соціального партнерства.
- Добровільність і реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони.
- Обов’язковість виконання досягнутих домовленостей.
- Відповідальність за виконання прийнятих зобов’язань.
- Контроль за виконанням досягнутих домовленостей.
Окрім загальних принципів соціального партнерства виділяють специфічні принципи організації роботи за такими напрямами:
- у процесі проведення колективних переговорів;
- при заключенні договорів і угод;
- при взаємних консультаціях і контролі;
- при дозволі колективних суперечок.
Принципи соціального партнерства, яких необхідно дотримуватися під час здійснення колективних переговорів:
- Трипартизм, тобто представництво держави або виконавчих органів влади, профспілок і підприємців.
- Рівність сторін на переговорах і недопущення ущемлення прав працівників і підприємців.
- Довіра у відносинах.
- Знання й повага щодо прав і обов’язків один до одного, недопущення конфронтації.
- Відкритість і доступність переговорів.
- Вміння слухати партнера, додержання культури полеміки, дискусії, критики.
- Обов’язковість і надійність, необхідність завершувати переговори домовленістю.
Принципи соціального партнерства,яких необхідно дотримуватися під час заключення колективних договорів і угод:
- Дотримання норм законодавства.
- Рівноправність сторін.
- Вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст договорів та угод.
- Добровільність прийняття зобов’язань.
- Реальність виконання зобов’язань, що беруться.
- Більша вигода для працівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.
Принципи соціального партнерства,яких необхідно дотримуватися під час взаємних консультацій і контролю:
- Регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва.
- Систематичність контролю і відповідальність за неподання інформації.
- Гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів і угод.
Принципи соціального партнерства, яких необхідно дотримуватися під час розв’язання конфліктних суперечок:
- Пріоритетність методів примирення, які повинні використовувати комісії з примирення та арбітраж.
- Використання страйку як крайнього засобу вирішення трудових спорів.
- Прагнення сторін до скорішого врегулювання конфлікту і підписання угоди.
В Українів системі соціального партнерства виділяють такі елементи:
- Сферу дії.
- Зміст колективних угод і договорів.
- Сторони переговорів і їх повноваження.
- Періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів.
Соціальне партнерство займає особливе місце в системі соціально-трудових відносин. Воно пройшло довгий шлях в своєму розвитку. До ідеї соціальної згоди людство йшло майже всю свою історію. Всі проблеми суспільних відносин розв'язувалися двома шляхами:
- шляхом боротьби за владу, тобто конфліктним,
- шляхом пошуку компромісів - консенсусним.
Причому слід зазначити, що на перших етапах розвитку людства переважав конфліктний шлях розв’язання проблем. Поступово, людство прийшло до консенсусного шляху. Історія свідчить, що будь-який конфлікт закінчувався переговорами, які вели до примирення сторін і укладення певного договору.
Основою соціального партнерства є угода, суспільний договір сторін щодо виконання певних умов співіснування на основі узгодження їх інтересів. Вчення про суспільний договір розробляли Т. Гобс, Д. Локк, В. Спіноза, Д. Дідро, Жан-Жак Руссо, І. Фіхге, А. Сен-Симон, Р. Оуен та інші.
Одним з важливих наслідків добровільної угоди є держава. Проблемам створення держави були присвячені праці Платона, Арістотеля, Цицерона і інших стародавніх мислителів.
Пізніше з'являється соціальний договір, який розглядається як узгодження інтересів різних соціальних груп в найважливіших сферах суспільства: виробництві, обміні, розподіленні і споживанні матеріальних і духовних благ.