Трудовий потенціал як кількісно-якісна характеристика трудових ресурсів

Більш широким поняттям порівняно з «робочою си­лою» і «трудовими ресурсами» є поняття «трудового по­тенціалу». Він включає в себе сукупність якостей, що визна­чають працездатність людини, тобто фізичний, психоло­гічний, моральний потенціал, обсяг загальних і спеціаль­них знань і навиків.

Під трудовим потенціалом розуміється розвинута в даному сус­пільстві сукупність демографічних, соціальних та духовних характе­ристик і якостей економічно активного населення, що реалізовані або мо­жуть бути реалізовані в умовах осягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та системи відносин щодо участі в процесі праці та суспільній діяльності. Природною ос­новою формування трудового потенціалу є демографічне відтворен­ня, що забезпечує безперервне поновлення поколінь людей як фізич­них носіїв всіх соціальних якостей системи відносин. З іншого боку, трудовий потенціал — це є максимально можлива величина, що виз­начає участь працюючих у виробництві за екстремальних умов з ура­хуванням їх психофізичних особливостей, рівня професійних знань та набутого досвіду.

Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, під­приємства, території, суспільства. Трудовий потенціал складається з багатьох складових, основними з яких є здоров'я, нравственность, освіта, професіоналізм, творчий потенціал, ак­тивність, організованість, ресурси робочого часу.

Узагальненими показниками трудового потенціалу виступають:

— здоров'я населення, яке проявляється у середній тривалості життя, частці інвалідів, смертності за окреми­ми віковими групами;

— моральність населення характеризується відношен­ням суспільства до соціально незахищених верств насе­лення, релігійністю, показниками соціальної напруги, злочинністю;

— творчий потенціал населення проявляється в тем­пах науково-технічного прогресу, визначається кількістю патентів та міжнародних премій тощо;

— організованість на рівні суспільства оцінюють ста­більністю законодавства, стабільністю політичної ситуації.

— рівень освіти населення характеризується питомою вагою осіб з вищою освітою, середньою кількістю років навчання в розрахунку на одну людину, доступністю різ­них рівнів освіти;

— ресурси робочого часу характеризуються чисельністю працездатного населення, кількістю і часткою зайнятих, рівнем безробіття, кількістю відпрацьованих людино-днів за рік.

За обґрунтованим визначенням, трудовий потенціал є важливою динамічною соціально-економічною категорією, що характеризує трудові можливості та потенції індивіда, колективу, регіону, суспіль­ства до продуктивної праці та служить інтегральною оцінкою діяль­ності людини у сфері прикладання праці.

Як основу трудового потенціалу населення необхідно розгля­дати потенціал сукупної робочої сили, що є поєднанням робочих сил в єдиному процесі праці, яка завершується конкретним результатом.

Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99 були схвалені "Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року". У цьому документі дано чітке визначення поняття "трудовий потенціал" — це є сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за окремих ознак (стан здоров'я, психофізіо­логічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити тру­дову діяльність.

Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:

• поліпшення природної бази формування робочої сили;

• отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних
послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації
відповідно до суспільних потреб;

• здійснення повної продуктивності зайнятості;

• запобігання масовому безробіттю;

• поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я
і життя працюючих на виробництві;

• забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючо­го населення;

• посилювання відтворювальної, стимулюючої та регулюючої
функцій заробітної плати;

• забезпечення зростання реальних доходів населення;

• забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціаль­но-трудових відносин.

Основні напрями розвитку трудового потенціалу націлені на про­цеси модернізації у сфері зайнятості відповідно до потреб структур­ної перебудови господарського комплексу країни і розбудови со­ціально орієнтованої економіки.

Трудовий потенціал є джерелом забезпечення підприємств кадра­ми і має кількісні та якісні характеристики. Кількісна сторона трудо­вого потенціалу представлена чисельністю працездатного населення та безробітних, статево-віковою структурою.

У ринковій економіці змінюється підхід до формування трудово­го потенціалу, основний акцент переноситься на якісний його склад. Якість трудового потенціалу являє собою складну, багатоступеневу категорію. Основними якісними компонентами трудового потенціа­лу є психофізіологічна, соціально-мотиваційна, освітньо-професійна, інтелектуальна, культурна, творча, духовно-енергетична, релігій­на та ін. Якісні компоненти трудового потенціалу детерміновані ча­стковими показниками (параметрами), це є:

• психофізіологічна компонента, пов'язана зі здібністю і схильністю людини до праці, станом її здоров'я, типом нервової системи, витривалістю;

• освітньо-професійна компонента, пов'язана з наявністю загальних та спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, відповідальністю, професійною майстерністю;

• соціально-мотиваційна компонента, пов'язана із соціальною
зрілістю, рівнем свідомості, ідейної впевненості та раціональної поведінки, ініціативністю, діловитістю.

Соціально-економічний зміст поняття трудового потенціалу уможливлює здійснення кваліметричної оцінки більшості якісних компонент трудового потенціалу на різних рівнях аналізу суспіль­ства, підприємства, людини. Найважливіші якісні компоненти тру­дового потенціалу можна інтерпретувати у такий спосіб:

• здоров'я — рівень працездатності (кількість втрат робочого часу з причин тимчасової непрацездатності), середня трива­ лість життя, витрати на охорону праці та здоров'я;

• освіта — кількість спеціалістів з вищою і середньою спеціаль­ною освітою;

• творчість — кількість винаходів, раціоналізаторських пропо­зицій в розрахунку на одного працюючого;

• свідомість — втрати від конфліктів, страйків, міграції в діто­родному віці;

• професіоналізм — рівень якості продукції, втрати від браку, питома вага кваліфікованих робітників у загальній чисель­ності працівників.

Трудовий потенціал окремого робітника охоплює:

Ø психофізіологічний потенціал: здібності, стан здоров’я, працеспроможність, тип нервової системи;

Ø квалификаційний потенціал: об’єм, різнобічність загальних і спеціальних знань, трудові навички та вміння;

Ø особовий потенціал: рівень цивільної свідомості і соціальної зрілості, ціннісні орієнтації, потреби, відношення до праці.

Трудовий потенціал підприємства слід розглядати як сукупність таких елементів:

Ø кадрового: кваліфікаційний потенціал (професійні знання, вміння, навички) і освітній (пізнавальні здібності);

Ø професійної структури, яка обумовлена змістом праці, структурою професій та її зміною під впливом НТП;

Ø кваліфікаційної структури, яка визначається якісними змінами у трудовому потенціалі (зростанням навчань, знань, навиків);

Ø організаційної складової , яка передбачає високий рівень організації і культури праці, чіткість, ритмічність, узгодженість трудових зусиль і високий ступінь задоволеності працею.

Величина трудового потенціалу підприємства визначається розміром потенційного робочого часу, який можливо розрахувати як різницю між календарним фондом робочого часу та втрат робочого часу або як добуток кількості робітників, кількості робочих днів за рік та тривалості робочого часу у продовж зміни, коефіцієнта змінності.

Трудовий потенціал суспільства є похідною (производной) величиною від рівня розвитку продуктивних сил та стану здоров’я населення, від змісту загальної і спеціальної освіти, професійної підготовки.

Відтворення населення

Відтворення населення — це процес постійного понов­лення населення через зміну поколінь у результаті народжу­вання і смерті. Рух населення характеризується особливостями зміни чисельності та складу населення країни.

У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими.

Виділяють такі види руху населення:

природний — результат народження і смерті людей;

механічний — просторове переміщення населення;

соціальний — зміни освітньої, професійної та ін­ших структур;

економічний — зміни трудової активності населення.

У природному русі населення розрізняють типи відтворення: традицій­ний (спостерігається високий рівень народжуваності і високий рівень смертності) і сучасний (характеризується зменшен­ням рівня народжуваності, зменшенням рівня смертності і зростанням середньої тривалості життя).

Виділяють такі режими відтворення:

Ø розширене відтворення — характеризується переважан­ням народжуваності над смертністю та, відповідно, при­родним приростом населення;

Ø просте відтворення — характеризується постійною кількістю населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності;

Ø звужене відтворення — характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, внаслідок чого населення країни зменшується, як це спостерігається в Україні.

Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робо­чої сили.

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудо­вих ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.

Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості, а саме: із зростанням освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо (див. схе­му 1). Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення сукуп­ної робочої сили взаємно доповнюють один одного.

Формування механізму регулювання відтворення робочої сили слід розглядати як процес приведення до режиму активної взаємодії таких його складових: структурно-інвестиційної, соціально-еконо­мічної, фінансово-вартісної та організаційно-управлінської (див. схе­му 2 ). У межах кожної з них визначені найперспективніші на­прями регулювання і практичні дії, що мають бути реалізовані в найближчій перспективі та дозволять сформувати механізм, адекват­ний реаліям перехідної економіки.

Поиск по сайту: