Сучасна західна соціальна психологія не грунтуєтся на якійсь одній цілісній інтегративній теорії. Це радше психологія орієнтацій, напрямків, пов'язаних із іменами вчених, які їх започаткували. Враховуючи, що до 60— 70-х років XX ст. у світі домінувала американська соціальна психологія, можна говорити про американську традицію у цій науці. Йдеться як про теоретичні концепції, так і про прикладні аспекти, пов'язані з методами та техніками дослідження.
Визначити головні теоретичні орієнтації західної соціальної психології надзвичайно важко через відсутність критеріїв їх чіткої диференціації. У 60-х роках американськими психологами були запропоновані два принципи аналізу теоретичних позицій вченого: розуміння ним природи людини та головна проблематика досліджень. Пізніше була здійснена спроба конкретизації цих двох принципів шляхом введення шести критеріїв розрізнення теоретичних підходів, зокрема таких: головне джерело даних для спостереження; поняття, які використовуються для пояснення мотивації або, ширше, особистості загалом; роль свідомості в поведінці; роль несвідомого в поведінці; роль зовнішнього середовища; роль соціокультурного середовища.
Виходячи з цих критеріїв, більшість американських соціальних психологів виокремлюють три психологічні напрямки: біхевіоризм, психоаналіз, когнітивізм (гештальттеорію) та один соціологічний — інтеракціонізм ( хоча не всі представники психологічного напрямку виокремлють інтеракціонізм як теоретичну орієнтацію соціальної психології). Зокрема, американські соціальні психологи Дж.Мак-Девід та У.Херері до переліку головних соціально-психологічних теорій інтеракціонізм не включають (див. табл. 1).
Головна відмінність інтеракціоністської орієнтації від тих, які беруть свій початок у психології, полягає у самому підході до аналізу явищ. Для інтеракцюнізму головним е не окремий індивід, а соціальний процес як ціле або інтеракція індивідів у групі та суспільстві.
Таке розуміння поняття «інтеракція» (від англ. іnterасtіоп — взаємодія) відрізняється від того, яке дається в психологічно орієнтованих напрямках. Так, у когнітивістській та необіхевіористських орієнтаціях взаємодія розглядається як зовнішня умова формування соціальної поведінки. Для інтеракціоністів головним є аналіз внутрішнього боку взаємодії (інтеракції), того, якими засобами вона здійснюється та регулюється.
Інтеракціонізм виходить із тверджень засновника цього напрямку Дж.Міда про те, що аналіз людської поведінки неможливий тільки на грунті зовнішніх реакцій, без урахування суб'єктивного світу особистості, внутрішньої мотивації її дій. Саме тому головна увага в дослідженнях інтеракціоністів приділяється проблемам комунікації за допомогою символів, мови; структури особистості, її рольової поведінки; норм та установок як регуляторів соціальної взаємодії.
Порівнюючи інтеракціоністську орієнтацію з іншими, які беруть свій початок у психології, можна погодитися з думкою багатьох західних та вітчизняних дослідників, що саме Інтеракціонізм, особливо символічний Інтеракціонізм, рольова теорія та теорія референтної групи найближче підійшли до відповіді на питання про сутність соціально-психологічної реальності. Соціально-психологічні ідеї Дж.Міда в наш час розглядаються багатьма психологами як можливий варіант узагальненої соціально-психологічної теорії.
Враховуючи, що згадані теоретичні орієнтації досить повно аналізувалися в літературі, ми не будемо детально зупинятися на їхній характеристиці. Варто лише зазначити, що, починаючи з 70-х років, у США, а також у Західній Європі (Франція, Англія, Німеччина, Норвегія) йде перегляд зробленого у першій половині XX ст. американськими соціальними психологами, відбуваються пошуки нових підходів, перш за все теоретичних, які змогли б дати поштовх розвиткові соціальної психології, зробили б її дійсно соціальною, а не індивідуальною.
Головні теорії в соціальній психології за Дж. Мак-Девідом та У.Херері.
Теорія
Модель людини
ГОЛОВНІ
представники
Головні теоретичні аспекти
Внесок у соціальну психологію. Об'єкти досліджень
Оцінка
статусу у психологічній науці
Джерело даних
Уявлення про мотивацію
Психоаналітична
«Людина, яка бажає»
Фрейд, Абрахам, Фромм, Хорні, Юнг, Адлер, Біон
Вербальна поведінка, яка розглядається як
ДОСВІД
Наголос на джерелі енергії, а не на її спрямованості
Розвиток особистості, соціалізація, агресія, культура та поведінка
Зменшується (1968, 1974)
Когнітивна
«Людина, яка пізнає» (думає)
Левін, Хайдер, Піаже, Кольберг, Фестінгер
Вербальна поведінка, на підставі якої робитися висновок про реальний досвід
Наголос на спрямованості енергії, а не на її джерелі
Установки, мова й мислення, динаміка групових процесів, пропаганда, соціальна перцепція, «Я»-концепція.
Стабільно зберігає своє значення (1968). Найбільший авторитет (1974)