Тема 13. Електричне поле на межі середовищ

Задачі

(54) На основі властивості потенціяльності електричного поля до­ве­де­мо, що при переході з одного діелектрика в інший тан­ген­ці­а­льна (до­тич­на) складова вектора напруженості не зміню­ється, а така ж складова вектора індукції змінюється пропор­ційно до діелек­трич­ної проник­но­сті.

Побудуємо на межі діе­лектрика пря­мо­кут­ний замкнений контур нескін­ченно малих роз­мірів (мал. 38) і застосуємо умо­ву потен­ці­яль­но­сті елек­тричного поля

Починаємо інтегрування з точки О. Ос­кі­ль­ки прямокутник не­с­кі­н­ченно ма­лий, то інтег­рування зводиться до до­да­вання скінченної кіль­кості до­да­н­ків. Остання рівність буде виглядати так:

де знак плюс ставиться тоді коли напрям обходу контура співпадає з додатнім напрямом осі і мінус – коли вони протилежні. Після спро­щень

або

Але і – це дотичні (тан­ге­нціяльні) складові век­то­ра в кож­ному з діелек­т­ри­ків, тому по­значимо їх від­по­відно і і останню рів­ні­сть напишемо так:

(1)

Зі співвідношення маємо

(2)

або

(55) На основі теореми Остроградського–Гауса доведемо, що при пере­ході з од­но­го діелектрика в інший нормальна складова вектора електричної індукції раптово змінюється на вели­чи­ну поверхневої густини вільних зарядів на межі середовищ.

Виділимо на межі середо­вищ об­ласть, обмежену кубом, грані якого Очевидно, що в межах цього нес­кін­чен­но малого куба поле можна вва­жа­ти од­но­рід­ним.

Знайдемо потік вектора індукції че­рез поверхню куба як суму потоків через його грані.

З мал. 39 бачимо, що пото­ки через бічні взаємно-проти­леж­ні грані одна­ко­ві за вели­чи­ною і протилежні за знаком, то­му потік через поверхню куба – це потік через його основи. Ці по­токи та­кож про­ти­лежні за знаком, але во­ни різні за вели­чи­ною. За тео­ре­мою Остроградського–Гауса

де – поверхнева густина ві­ль­них зарядів на межі середовищ.

З цієї рівності

або

(3)

що означає, що на межі середовищ нормальна складова вектора раптово змінюється на величину Якщо вільних зарядів немає, то, як видно з останнього рівняння, нормальна складова вектора не змінюється, тобто

(4)

У цьому випадку для векторів напруженості маємо співвідношення:

тобто нормальна складова вектора напруженості змінюється обер­не­но пропорційно до діелектричної проникності. Дійсно

(5)

(56) Доведемо, що вектор напруженості завжди нормальний до межі провідника з діелектриком.

Нехай перше середовище – це діелектрик, а друге – провідник. Оскільки в провіднику поле відсутнє, то і З рівностей (1) і (3) відповідно маємо: і що означає, що вектор напруженості в першому середовищі (діелектрику) є нормальним до межі середовищ. Зауважимо, що в цьому випадку не може дорів­ню­вати нулеві, бо на поверхні провідника в електричному полі обов’язково є індукований вільний заряд.

(57) Виведемо закон заломлення силових ліній на межі двох ді­е­лек­т­ри­ків.

З рівності (5) видно, що при , а з рівності (1) що свід­чить про те, що век­тор у двох сере­до­ви­щах має різ­ний нап­рям, тобто си­ло­ві лінії за­лом­лю­ються на межі середовищ (мал. 41). Установимо закон цього за­лом­лення.

З ма­люнка видно, що

Враховуючи, що а

маємо:

Порівнюючи цей закон заломлення силових ліній з відомим за­ко­ном залом­лення світла: бачимо, що на відміну від світла, яке за переходу в се­редовище з більшим показником залом­лення за­ломлюється до нормалі, лінії нап­руженості за переходу в се­ре­довище з бі­льшою діелек­трич­ною про­ник­ні­стю за­ломлюються від нормалі.

(58)Пояснимо принцип електрофото­гра­фу­вання (ксерографія).

Процес електрофотографування мож­на по­ді­лити на чотири етапи (мал. 42).

1. Заряджання фотопровідника. Провід під нап­ругою приблизно +5000 В за­ряджає фото­про­відник-речовину, яка в тем­ноті є діелект­ри­ком, а при освітленні стає про­відником. На межі металу і фото­провід­ника ви­никає інду­кований нега­тив­ний за­ряд.

2. Освітлення фотопровідника відбитим від тек­сту світлом. При цьому у фото­про­від­нику ви­никають вільні елек­трони і дірки, які ру­ха­ю­чись у про­тилежних напрямах, ней­тра­лі­зу­ють заря­ди в міс­ці освітлення.

3. Нанесення на фотопровідник нега­тивно за­рядженої фарби. При цьо­му фарба при­тя­гу­є­ться до областей, де залишився пози­тив­ний заряд (неосвіт­лені області).

4. Прикладання позитивно заряд­же­ного па­перу до розфарбованого фотопро­відника.

Цей спосіб копіювання винайшов в 1937 році американський ви­нахідник Честер Кар­л­сон. Назва «ксерокопія» походить від назви компанії “Xerox”, яка одна з перших розпо­чала масове виготовлення копіювальних машин.

Поиск по сайту: