За формою правління ФРН — парламентська республіка. Вищі органи держави, відповідно до Основного закону 1949 р., — Федеральний президент, Бундестаг і Бундесрат, Федеральний уряд і Федеральний конституційний суд.
Федеральний президент є главОю держави. Він обирається спеціальним органом — Федеральними зборами на 5 років. Президентом може бути обраний громадянин, який досяг 40 років, володіє виборчими правами. Одна і та ж особа може обиратися президентом тільки на 2 строки. Він не може бути членом парламенту, уряду, ландтагу землі, місцевих представницьких органів, займати керівні пости на підприємствах і фірмах, що займаються отриманням прибутку. Президент користується імунітетом. Повноваження Президента типові для глави парламентської республіки. Він промульгує закони, бере участь в засіданнях уряду, призначає і звільняє посадових осіб, здійснює право помилування. Президент є представником ФРНу відносинах з іншими державами. Від імені ФРН він укладає з ними договори, акредитує і приймає послів. Більшість актів Президента потребують обов'язкової контрасигнації главою уряду або міністрами, які несуть за них відповідальність.
Законодавча влада здійснюється федеральним парламентом, що складається з 2 палат Бундестагу і Бундесрата.
Бундестаг (нижня палата), у складі якого більше 650 депутатів, які обираються строком на 4 роки. У складі Бундесрата (верхньої палати) налічується близько 70 осіб, вони є членами урядів земель. Кожна земля має в Бундесраті від 3 до 6 голосів, залежно від чисельності її населення. Необхідно відзначити, що чисельність депутатів обох палат парламенту змінюється залежно від зміни чисельності населення країни. Палати обирають своїх голів, які керують роботою депутатів, і утворюють постійні комітети. Засідання палат, як правило, відкриті, якщо тільки депутати не приймуть рішення про проведення закритого засідання. Основний закон визначає коло питань, що віднесені до сфери виняткової законодавчої компетенції федерального парламенту і до сфери конкуруючої законодавчої компетенції федерації і земель. Крім того, у ст. 75 Основного закону перераховано ті питання, з яких парламент може видавати загальні розпорядження.
Процедура прийняття федеральних законів полягає в наступному. Законопроект приймається Бундестагом і відразу передається Бундесрату. Якщо Бундесрат не прийме цей законопроект, Бундестаг може протягом 2 тижнів зажадати скликання погоджувального комітету, в якому будуть представлені члени обох палат. Якщо комітет запропонує певні зміни до прийнятого законопроекту, то він повинен бути повторно розглянутий Бундестагом. Законопроект, прийнятий Бундестагом повторно, може бути знову відхилений Бундесратом протягом тижня. Тоді законопроект надсилається в Бундестаг утретє, і якщо за нього проголосують більшість членів Бундестагу, він вважається прийнятим.
Бундестаг наділений також контрольними повноваженнями щодо уряду. Вони виявляються у формах інтерпеляцій, усних питань, в роботі слідчих комісій, та у праві вимагати відставки уряду.
До складу Федерального уряду входять Федеральний канцлер — глава уряду, віце-канцлер, міністри, які очолюють міністерства, і міністри без портфеля. Президент висуває кандидатуру на пост Федерального канцлера, який обирається Бундестагом (якщо ця кандидатура не отримує більшості голосів членів Бундестагу, то Президент може розпустити палату). Міністрипризначаються і звільняються Президентом за пропозицією Федерального канцлера. Повноваження уряду досить широкі. Фактично уряд здійснює всі функції з управління державою, іиачні повноваження у виконавчої влади є і у сфері законо-данства. Уряд має право законодавчої ініціативи, при цьому Основним законом передбачається пріоритет урядових законопроектів над депутатськими. У разі відхилення урядового шконопроекту Бундестагом Президент за пропозицією уряду і і відома Бундесрата може оголосити щодо цього законопроекту пан "законодавчої необхідності", і тоді для набрання чинності іаконом достатньо прийняття його Бундесратом.
Відповідно до Основного закону члени уряду несуть відпо-мідальність тільки перед Канцлером. Роль Федерального канцлера в державному механізмі ФРН надзвичайно велика. Фактично він провадить основну лінію всієї внутрішньої і зовнішньої політики країни. У разі відставки Канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може виразити недовіру не всьому уряду або окремим його членам, а тільки Канцлеру. Федеральний канцлер відстороняється від посади лише у разі обрання нового (так званий конструктивний вотум недовіри — на відміну від деструктивного, який не вимагає нової кандидатури на пост глави уряду).