КОНСТИТУЦІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (Великобританія) не має єдиного акту, що діє як конституція. За формою британська Конституція складається з 2 частин — писаної і неписаної. Ці частини складаються, у свою чергу, з різних, дуже різноманітних джерел точна кількість яких невідома, оскільки немає чітких критеріїв, за якими те або інше джерело слід відносити до складових частин Конституції. Ці джерела поділяються на 4 основних групи: статути, судові прецеденти, конституційні звичаї, доктринальні джерела.

Статут — акт (закон), що приймається обома палатами парламенту згідно з встановленою для цього процедурою і підписаний монархом.

Статутне право бере початок від Великої хартії вольностей (1215 р.), хоча вона була прийнята за іншою процедурою. Нині значення має не формальний зміст цього документа, а його розширювальне тлумачення юристами. До статутного права належать і інші акти парламенту з питань конституційного права. На сьогодні їх налічується близько 40. Найважливіші з них: Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р., Закони про парламент 1911 р. і 1949 р., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне представництво 1989 р., Акт про права людини 1998 р. (набув чинності з 2000 р.), Акт про Шотландський парламент 1998 р. тощо.

Конституційні звичаї — склалися в практичній діяльності найвищих несудових органів держави. Вони мають більш істотне значення, ніж судові прецеденти. Наприклад такі як: незастосування монархом права вето, порядок формування уряду, роль Кабінету міністрів, статус міністрів тощо. Судові прецеденти — це рішення з конституційних питань так званих високих судів (Апеляційного, Високого тощо). Вони є обов'язковими при розгляді в подальшому аналогічних справ. Хоча судові рішення об'єктивно існують в писаній формі, проте, доктрина відносить їх до неписаної частини права.

Доктринальні джерела — це думки видатних вчених-юристів з питань конституційного права. До них звертаються парламент і суди у разі пробілів в конституційному регулюванні.

Своєрідна форма Конституції Великобританії зумовила наступні її відмінності від основних законів інших держав:

1. Всі закони, прецеденти, конституційні звичаї мають, загалом, однакову юридичну силу. їх роль, вплив, юридична сила вимірюються тільки їх авторитетом.

2. Відсутність будь-яких особливих вимог до порядку прийняття, зміни або скасування законів, що вважаються конституційними. Тобто Конституція належить до гнучких, до актів змінюваних з дотриманням звичайної процедури в парламенті або в умовах звичайного судочинства.

3. Відсутність органів конституційного контролю, оскільки відсутні нормативні акти, що наділені вищою юридичною силою, з якими можна було б порівняти акти, що приймаються.

4. Значний формалізм, оскільки багато Норм чинні вже протягом декількох століть і відірвані від реальної ДІЙСНОСТІ:

Оскільки у Великобританії немає істотно вираженого юридичного поділу конституційних і інших норм, то немає і поділу прав, свобод і обов'язків особи на конституційні (основні) та інші. На практиці зміст основних прав визначається не стільки законами (хоча діє ряд спеціальних законів, починаючи з Білля про права 1689 р.), скільки судовими прецедентами і конституційними звичаями.

Головний принцип — громадяни мають право робити все, що не заборонено правовими нормами. Наприклад, політичні права і свободи, такі як свобода слова, зборів, мітингів, демонстрацій, регулюються в основному звичаями. У законодавстві ці свободи визначаються такими, що природно існують і встановлено лише певні вимоги до їх реалізації. Серед політичних прав найбільше значення мають виборче право і право на участь у референдумі.

У післявоєнні роки лівим політичним силам вдалося досягти значного розширення і практичної захищеності прав британських підданих в соціально-економічній сфері.

У Великобританії діє декілька парламентських уповноважених (комісарів, омбудсманів), зокрема уповноважений у справах адміністрації, який слідкує, зокрема, за дотриманням прав громадян органами влади.

Поиск по сайту: