Концепція російського федералізму визначена, перш за все, Конституцією 1993 р. Стаття 5 Основного закону закріплює принципи державного устрою країни: державна цілісність, єдність системи державної влади, розмежування предметів віданНя і повноважень між органами державної влади федерації і її суб'єктів, рівноправ'я суб'єктів федерації, принцип рівноправ'я і самовизначення народів Російської Федерації.
Конституція Російської Федерації закріплює її суверенітет, який поширюється на територію всієї країни. Федеральна конституція закріплює єдине громадянство. Те, що кожна республіка має своє громадянство, не породжує інституту подвійного громадянства. Суб'єкти федерації (за винятком Татарстану і Чечні) 31 березня 1992 р. підписали Федеральний договір. Він включає 3 близьких за змістом договори про розмежування предметів відання і повноважень між федеральними органами державної влади і органами влади суб'єктів федерації різного виду. Суб'єкти федерації поділяються на 3 групи:
1) республіки, що мають статус держави;
2) политико-територіальні утворення: краї (6), області (49), міста федерального значення (2 — Москва і Санкт-Петербург);
3) національно-територіальні утворення: автономна область (1) і автономні округи (10). Всього суб'єктів федерації — 89.
Місцеве самоврядування є багатосторонньою діяльністю місцевого співтовариства з вирішення завдань, що стоять перед ним, на основі принципів самоорганізації, самофінансування, самовіповідальності з метою покращення якості життя населення відповідної території. Основи правового статусу місцевого самоврядування регулюються Конституцією і законом "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації", статутами відповідної території. Територіальною основою місцевого самоврядування є міські, сільські населені пункти і інші території з урахуванням історичних і інших місцевих традицій. Фінансово-економічною основоюмісцевого самоврядування є: муніципальна власність і фінансові ресурси (місцевий бюджет і позабюджетні фонди).
Представницькими органами місцевого самоврядування є думи, муніципальні збори, муніципальні комітети тощо. Вони обираються на основі традиційних принципів виборчого права відповідно до федеральних законів і законів суб'єктів федерації. Чисельний склад і повноваження таких органів визначаються статутом муніципального утворення.
Статутом муніципального утворення може бути передбачена посада голови муніципального утворення — виборної посадової особи, що керує діяльністю зі здійснення місцевого самоврядування на території муніципального утворення. Голова наділений власною компетенцією на вирішення питань місцевого значення. У статуті можуть бути передбачені інші органи місцевого самоврядування і посадові особи, як виборні, так і ті, які призначаються.
Закон передбачає можливість утворення територіального громадського самоврядування — комітетів, рад мікрорайонів, вулиць, кварталів, будинків.
Закон встановлює основні функції органів місцевого самоврядування, зокрема: здійснення нормотворчої і наглядової діяльності, забезпечення реалізації федерального і місцевого законодавства; володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю, місцевими фінансами; формування, затвердження і виконання місцевого бюджету; встановлення місцевих податків і зборів; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку території; забезпечення утримання і розвитку соціальної і інженерно-комплексної інфраструктури території; надання повного комплексу послуг населенню; охорона громадського порядку; забезпечення законності тощо.
Наділення органів місцевого самоврядування окремими державними повноваженнями здійснюється тільки федеральними законами або законами суб'єктів федерації з одночасною передачею необхідних засобів.
Федеральні органи і органи державної влади суб'єктів федерації наділені досить широкими можливостями для контролю за органами місцевого самоврядування.