Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціально­го страхування — некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча ди­рекція Фонду.

До складу правління входять представники держави, застра­ховані працівники і працедавці — по 15 осіб від трьох представ­ницьких сторін.

Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів, а представники працівників і роботодавців делегуються чи оби­раються об'єднанням профспілок і працедавців, які мають статус всеукраїнських.

Члени правління обираються на шестирічний термін і викону­ють свої обов'язки на громадських засадах.

Для вирішення найбільш важливих завдань Фонду правління Фонду створює на паритетних засадах постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій та інші.

Правління Фонду затверджує статут Фонду, кандидатури на посади директора виконавчої дирекції Фонду та його заступників, річні програми робіт та бюджети Фонду, структуру виконавчої дирекції Фонду.

Робочими органами виконавчої дирекції передбачені управлін­ня в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Се­вастополі, відділення в районах та містах обласного підпорядку­вання (рис. 13.10).

Для вирішення спірних питань при виконавчій дирекції Фон­ду та її місцевих органах створюються спеціальні комісії, до скла­ду яких на паритетних засадах входять представники працівників, роботодавців і місцевих органів виконавчої влади.

Фонд вирішує триєдине завдання: усунення небезпечних і шкід­ливих чинників, відновлення здоров'я та працездатності потер­пілих на виробництві, компенсації потерпілим матеріальних та Моральних збитків унаслідок ушкодження здоров'я.

Беручи участь у реалізації державної політики в галузі соці­ального захисту людей праці, Фонд:

Рис. 13.10. Схема управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків

— повністю відшкодовує збитки, заподіяні працівникові каліц­твом або іншим ушкодженням здоров'я, виплачує йому або членам його сім'ї одноразову допомогу, втрачений заробі­ток у разі тимчасової непрацездатності, пенсію при частковій втраті працездатності, пенсію у разі смерті потерпілого, орга­нізовує похорон померлого, оплачуючи пов'язані з цим ви- ₍ трати (рис. 13.11);

— організовує лікування потерпілих, їх перекваліфікацію, пра­цевлаштування осіб з відновленою працездатністю;

— надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань, організовує їх участь у громадському житті тощо.

Закон зберігає всі існуючі норми виплат потерпілим на вироб­ництві, в тому числі і норми, передбачені статтею 11 Закону "Про охорону праці", а також збільшує на 30—40 % кількість соціаль-

них послуг, які надаються працівникові у разі його травмування чи професійного захворювання.

Надання соціальних послуг і виплат потерпілому й особам, які перебувають на його утриманні, не залежить від того, зареєстро­ване підприємство, на якому трапився страховий випадок, у Фонді соціального страхування чи ні, травмування потерпілого відбуло­ся з його вини чи ні.

Якщо потерпілий або члени його сім'ї за станом здоров'я чи з інших причин не спроможні самі отримати та подати до район­ного чи міського відділення Фонду необхідні документи для при­значення страхових виплат, то їх отримує та подає відповідний страховий експерт Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Дія Закону поширюється також на осіб, які потерпіли у мину­лі роки і мали право на відповідні виплати та соціальні послуги.

Закон передбачає, що Фонд соціального страхування є правона­ступником державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці, які із введенням у дію цього Закону ліквідовуються (Фон­ди охорони праці на підприємствах передбачено зберегти).

Розділ13

Передбачено, що Фонд соціального страхування здійснює за­ходи, спрямовані на запобігання нещасних випадків, усунення загрози здоров'ю працюючих, у тому числі:

— надає допомогу підприємствам і організаціям у створенні та реалізації ефективної системи управління охороною праці;

— перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах;

— бере участь у розслідуванні нещасних випадків і професій­них захворювань;

— бере участь у розробленні та реалізації національної і галу­зевих програм покращення стану безпеки, умов праці та ви­робничого середовища;

— у здійсненні наукових досліджень у галузі охорони та меди­цини праці, організації розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працюючих, виконує інші роботи.

Усі профілактичні заходи, які здійснює Фонд, фінансуються самим Фондом, у тому числі розробляння, видання та доставлен­ия на кожне підприємство нормативних актів, науково-виробни­чих журналів, спеціальної літератури з охорони праці, а також навчання з питань охорони праці працівників, які вирішують завдання створення здорових і безпечних умов виробництва.

Виконання обов'язків щодо запобігання нещасних випадків і профзахворювань покладається на страхових експертів Фонду, які виступають у ролі радника чи консультанта для підприємств.

З появою служби страхових експертів і стійкого фінансування профілактичних робіт вперше стала можливою реалізація повно­цінної системи управління охороною праці.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

— проведення профілактичних заходів, спрямованих на усу­нення шкідливих і небезпечних виробничих чинників, за­побігання нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та інших випадків загрози здоров'ю застрахо­ваних, викликаних умовами праці;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на вироб­ництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

— відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахо­ваним і членам їхніх сімей.

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умо­вах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах,

Система управління та законодавство з охорони праці

організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі — підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктів підприємниць­кої діяльності.

13.2. Правові та організаційні питання охорони праці

13.2.1. Законодавство України про охорону праці

В основному Законі, Конституції України (ст. 43), вказується: "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом", "Використан­ня праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здо­ров'я роботах забороняється". Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45). Це право забезпечується наданням днів що­тижневого відпочинку, а також щорічної оплачуваної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Грома­дяни мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає пра­во на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втра­ти працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передба­чених законом.

Вказані права реалізуються шляхом виконання вимог, викла­дених у Кодексі законів про працю, Законах: "Про охорону праці", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епіде­міологічного благополуччя населення", "Про використання ядер­ної енергії та радіаційний захист", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про колективні договори і угоди", "Про Дорожній рух", "Про поводження з радіоактивними відходами". Положення вказаних Законів конкретизуються у відповідних пра­вилах, стандартах, нормах, положеннях, інструкціях та інших Нормативно-правових актах, перелік яких наведений у "Держав­ному реєстрі нормативних актів з охорони праці" (рис. 13.12).

Система управління та законодавство з охорони праці

Закон України "Про охорону праці"

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації кон­ституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умо­ви праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між працедавцем і працівником з питань безпеки, гі­гієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний по­рядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці базується на прин­ципах:

— пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідаль­ності працедавця за створення належних, безпечних і здо­рових умов праці;

— підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечен­ня суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій і продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних і нешкідливих умов праці;

— комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цьо­го питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

— соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на ви­робництві та професійних захворювань;

— встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підпри­ємств і суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

— адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

— використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

— інформування населення, проведення навчання, професій­ної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з пи­тань охорони праці;

— забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують

Розділ 13

проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а та­кож співробітництва і проведення консультацій між праце­давцями та працівниками (їх представниками), між усіми соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; — використання світового досвіду організації роботи щодо по­ліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжна­родного співробітництва.

Гарантії прав на охорону праці. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нор­мативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору працедавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих вироб­ничих чинників, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах згідно із законодавством і колективним договором.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконан­ня робіт підвищеної небезпеки та тих, які потребують професій­ного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіо­логічної експертизи.

Усі працівники, згідно із законом, підлягають загальнообов'яз­ковому державному соціальному страхуванню від нещасного ви­падку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, для людей, які його оточують, або для виробничого се­редовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або працедавця. Факт наявності та­кої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охо­рони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з пи­тань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Система управління та законодавство з охорони праці

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо працедавець не виконує законодавства про охо­рону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомо­га в розмірі, передбаченому колективним договором, але не мен­ше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я, згідно з медичним вис­новком, потребує надання легшої роботи, працедавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазна­чений у медичному висновку, і за потреби встановити скороче­ний робочий день та організувати проведення навчання праців­ника з набуття іншої професії згідно з законодавством.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного на­гляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівни­ком зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкід­ливі умови праці.Працівники, зайняті на роботах із важкими та шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються ліку­вально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінни­ми харчовими продуктами, газованою соленою водою, мають пра­во на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпу­стку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації.

У разі роз'їздного характеру роботи працівникові виплачуєть­ся грошова компенсація на придбання лікувально-профілактич­ного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продук­тів на умовах, передбачених колективним договором.

Працедавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівни­кові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору пра­цедавець повинен, не пізніше як за 2 місяці, письмово інформу­вати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг ікомпенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами інди­відуального захисту, мийними то знешкоджувальними засобами.

Нароботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також

Розділ13

роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метео­рологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за вста­новленими нормами спеціальні одяг, взуття та інші засоби інди­відуального захисту, а також мийні і знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з лік­відацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не перед­бачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначени­ми засобами.

Працедавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок прид­бання, комплектування, видачу та утримання засобів індивіду­ального захисту.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівни­ка працедавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуально­го захисту, мийних і знешкоджувальних засобів за свої кошти працедавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором, працедавець може додатко­во, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього пра­цівника вимагають їх.

Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті.Відшкодування шкоди, заподіяної працівни­кові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті пра­цівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещас­них випадків.

Працедавець може за рахунок власних коштів здійснювати по­терпілим та членам їхніх сімей додаткові виплати згідно з колек­тивним чи трудовим договором.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з не­щасним випадком на виробництві або професійним захворюван­ням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна пла­та на весь період до відновлення працездатності або до встанов­лення інвалідності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфіка­ція, а також працевлаштування згідно з медичними рекоменда­ціями.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випад­ком на виробництві або професійним захворюванням зараховується

Система управління та законодавство з охорони праці

до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до ста-жу роботи із шкідливими умовами.

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які використовують найману працю, та на всіх працюючих, і встановлює персональну відповідальність кожного працівника.

Згідно з Законом, працівник зобов'язаний не тільки знати і ви­конувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, але й дбати про особисту безпеку, а також про безпеку і здоров'я дов­кілля в процесі будь-яких робіт.

Створення на підприємствах служби охорони праці не знімає відповідальності з працедавця за створення безпечних умов на робочому місці.

Введено норму щодо проведення внутрішнього та зовнішнього аудиту за станом охорони й безпеки праці. Процедура включати­ме самостійне проведення працедавцем внутрішнього аудиту. Якщо під час проведення комплексної або цільової перевірки з'я­сується невідповідність фактичного стану охорони праці на під­приємстві з даними аудиту, буде проведено зовнішній аудит.

Таким чином, у Законі про охорону праці реалізована концеп­ція управління охороною праці в державі, яка полягає в пріори­теті життя й здоров'я працівників і у встановленні плати за ри­зик (пільги працівникам за шкідливі і важкі умови праці, дифе­ренційовані страхові тарифи, штрафні санкції) — як важелі здійснення державної політики в цій галузі. Крім того, встанов-лений принцип добровільності прийняття ризику. Тобто ніхто не має права направляти людину на ризик без її згоди. Одночасно встановлений принцип правового регулювання ризику шляхом І створення нормативно-правових актів, які визначають систему заборон і норм попередження нещасних випадків і профзахворю­вань. Встановлений порядок доступності і відкритості інформації з питань охорони праці.

У Законі встановлений механізм попередження шкоди людині й суспільству і механізм відшкодування завданого збитку, закла­дені правові норми управління охороною праці, які забезпечують організаційно-господарську та наглядову діяльність шляхом ви­значення повноважень, прав і відповідальності господарських органів, а також органів місцевого самоврядування і виконав­чих органів влади. Закон передбачає чітку систему державного управління охороною праці від уряду, при якому створена Націо­нальна рада з забезпечення безпечної діяльності населення до

Розділ13

підприємства. Підприємствам стає економічно невигідно мати не­безпечні та шкідливі умови праці.

Законом передбачається експертиза проектів з питань охоро­ни праці та створення відповідних експертно-технічних центрів введена сертифікація безпеки машинобудівної продукції. Мате­ріальні збитки від нещасних випадків несуть проектно-конструк­торські організації і заводи-виробники неякісної, небезпечної продукції.

Законом підвищена роль і престиж служби охорони праці, яка підпорядкована безпосередньо власнику (керівнику) підприємства і прирівняна до служб головних фахівців. У місцевих органах дер­жавної виконавчої влади створена служба охорони праці для орга­нізації і контролю цієї роботи на підприємствах регіону. Особли­ве значення в законі надається підвищенню рівня навчання керів­ного складу підприємств і робітників з питань охорони праці.

Працедавцям встановлені жорсткі вимоги щодо:

— впровадження ефективної системи управління охороною пра­ці на підприємстві, створення посадових інструкцій з пи­тань охорони праці;

— розроблення щорічних комплексних заходів з охорони праці, формування фонду охорони праці підприємства;

— обрання уповноважених з охорони праці трудових колек­тивів;

— розроблення розділу "Охорона праці" в колективному дого­ворі;

— ознайомлення (під розписку) кожного працівника з умова­ми праці на його робочому місці;

— проведення попереднього медичного обстеження робітників на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечни­ми умовами праці чи таких, де необхідний професійний відбір.

Законом не допускається керуватися суто економічними мір­куваннями при плануванні та організації виконання заходів щодо підвищення рівня безпеки та умов праці, попередження нещас­них випадків і профзахворювань.

Важливі питання охорони праці передбачені в Кодексі Законів про працю:

Стаття 153. На всіх підприємствах, в установах, організаці­ях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення

Система управління та законодавство з охорони праці

безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 154. Проектування виробничих об'єктів, розроблен­ня нових технологій, виробів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні проводитися з ура­хуванням вимог щодо охорони праці.

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засо­би, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, тех­нологічні процеси повинні відповідати нормативним актам з охо­рони праці.

Стаття 155. Жодне підприємство, цех, дільниця, виробниц­тво не можуть бути прийняті і введені в експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.

Власник, який створив нове підприємство (з об'єктами підвище­ної небезпеки), зобов'язаний отримати від органів державного на­гляду за охороною праці дозвіл на початок його роботи.

Стаття 156. Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів, устаткування та інших засобів вироб­ництва, а також впровадження нових технологій без дозволу ор­ганів державного нагляду за охороною праці забороняється.

Стаття 159. Працівник зобов'язаний:

— знати і виконувати вимоги нормативних актів з охорони пра­ці, правил поводження з машинами, механізмами, устатку­ванням та іншими засобами колективного й індивідуально­го захисту;

— дотримуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбаче­них колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підпри­ємства, установи, організації;

— проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

— співпрацювати з власником або уповноваженим ним орга­ном у справі організації безпечних і нешкідливих умов пра­ці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю людей, які його оточують, і навколишньому при­родному середовищу, повідомляти про небезпеку свого без­посереднього керівника або іншу посадову особу.

480____________________________________________________ Розділ 13

Стаття 160. Постійний контроль за дотриманням працівни­ками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

13.2.2. Порядок видачі дозволів Державним

комітетом з нагляду за охороною праці та його територіальними органами (Постанова КМУ від 15.10.03 № 1631)

Суб'єкт господарської діяльності, який має намір розпочати (продовжити) виконання роботи підвищеної небезпеки або експлу­атацію об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної не­безпеки (далі — об'єкти) за переліками чи проводити навчання працівників з питань охорони праці інших суб'єктів господарської діяльності, професійну підготовку, перепідготовку та підвищен­ня кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт підвищеної небезпеки (далі — навчання з питань охорони праці), повинен отримати відповідний дозвіл Держнаглядохоронпраці або його територіального органу.

Для отримання дозволу суб'єкт господарської діяльності або уповноважена ним особа подає (надсилає поштою) до Держнагляд­охоронпраці або його територіального органу за місцем розташу­вання заяву за встановленим зразком.

На початок (продовження) виконання роботи підвищеної не­безпеки — висновок експертизи щодо спроможності суб'єкта гос­подарської діяльності забезпечити дотримання вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки під час виконання заявленої роботи; на експлуатацію об'єк­та — висновок експертизи щодо відповідності об'єкта вимогам нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпе­ки (з урахуванням результатів сертифікації в системі УкрСЕПРО у разі її проведення) і спроможності суб'єкта господарської діяль­ності забезпечити дотримання вимог законодавства під час його експлуатації, а також експлуатаційну документацію (копії інструк­ції з експлуатації, паспорта, настанови тощо) українською або, як виняток, російською мовою (для об'єкта, який виготовлено за кордоном);

Система управління та законодавство з охорони праці

На проведення навчання з питань охорони праці — висновок експертизи Головного навчально-методичного центру або експерт­но-технічного центру Держнаглядохоронпраці щодо спроможності суб'єкта господарської діяльності проводити навчання з питань охорони праці.

Приклад

Об'єкти підвищеної небезпеки:

1. Об'єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна чи кілька небезпечних речовин у кіль­кості, що дорівнює чи перевищує нормативно встановлені порогові маси.

2. Об'єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються або зберігаються самозаймисті та легкозаймисті тверді речовини й матеріали у кількості, що дорівнює чи перевищує нормативно встановлені порогові маси.

3. Об'єкти, на яких утворюється горючий пил або волокно, здатні вибуха­ти, самозайматися, займатися тощо.

Перелік робіт підвищеної небезпеки (витяг):

1. Зварювальні, газополуменеві, наплавочні, напилювальні та паяльні ро­боти. Контроль за зварними з'єднаннями.

2. Роботи в охоронних зонах ліній електропередач діючих нафто-, наф­топродукте- та газопроводів, комунікації газових промислів, а також споруд на них.

3. Роботи в діючих електроустановках.

4. Роботи в зонах дії струму високої частоти, іонізуючого випромінюван­ня, електростатичного та електромагнітного полів, а також роботи із застосу­ванням лазерів.

5. Роботи на повітряних лініях зв'язку, які перетинають лінії електро­передачі та контактні проводи.

6. Роботи із застосуванням ручних електро- і пневмомашин та інстру­ментів.

7. Електропрогрівання бетону та електророзморожування ґрунтів, ро­зігрівання бітуму і смол.

8. Роботи в термічних цехах і дільницях на електротермічних установ­ках підвищеної та високої частот.

9. Вибухові роботи та роботи, пов'язані з утилізацією зброї, звичайних видів боєприпасів та виробів ракетної техніки.

10. Роботи з небезпечними речовинами та інертними газами тощо.

Допуск до виконання робіт підвищеної небезпеки

Згідно з Переліком робіт із підвищеною небезпекою, працівники, які ви­конують перелічені в ньому роботи, повинні проходити спеціальне навчання і щорічну перевірку знань з питань охорони праці.

Разом з тим, низка робіт, які виконуються періодично, потребують особли­вих заходів безпеки, і тому виконуються за спеціальним нарядом-допуском

Розділ 13

(при цьому слід мати на увазі, що є роботи, наприклад, в електроустанов­ках, газонебезпечні роботи тощо, які виконуються за спеціальними наряда­ми-допусками, передбаченими спеціальними нормативно-правовими ак­тами).

До цієї категорії робіт, в основному, належать:

а) роботи, що виконують усередині колодязів, тунелів, траншей, димо­
ходів, плавильних та нагрівальних печей, бункерів, колекторів, вихлопних
та інших шахт, а також у зачинених камерах, ресиверах, котлах та інших
посудинах;

б) ремонт стаціонарних і переносних ацетиленових генераторів, на кисне
вих станціях та на кисневих і газових трубопроводах, на газорозподільних
пунктах, газорозподільних станціях;

в) монтаж, демонтаж і ремонт вантажопідйомних кранів, підкранових
шляхів, вантажних і пасажирських ліфтів, важкого обладнання, такелажні
роботи з переміщення важких і крупногабаритних предметів без застосуван­
ня підйомно-транспортних механізмів;

г) чищення та ремонт посудин з-під токсичних речовин, повітропроводів,
фільтрів і вентиляторів витяжних систем виробничих і допоміжних підроз­
ділів, на яких збереглися високотоксичні та радіоактивні речовини;

ґ) отримання та транспортування сильнодіючих токсичних речовин, ба­лонів із стисненими газами, посудин із лугами та кислотами;

д) вантажно-розвантажувальні роботи на повітряному, автомобільному,
водному та залізничному транспорті, що виконуються робітниками, які за
лучені до них тимчасово;

є) земляні роботи у зоні розташування енергетичних комунікацій; ж) знешкодження високотоксичних і вибухових речовин тощо.

Перелік таких робіт необхідно уточнювати та доповнювати на кожному підприємстві, виходячи зі специфіки виробництва, місцевих умов і чинних галузевих правил. Такий перелік повинен бути введений у дію наказом.

Виконання перелічених робіт підвищеної небезпеки без оформлення на­ряду не дозволяється.

Особа, яка здійснює допуск до виконання робіт підвищеної небезпеки, несе відповідальність за своєчасне вимкнення енергоносіїв на дільниці виконан­ня робіт та надання пояснень відповідальному виконавцеві робіт про те, яке обладнання, комунікації та інші пристрої перебувають під напругою, мають високу температуру, тиск тощо.

Наряд видається на одного відповідального виконавця робіт і на одну бри­гаду. Він може бути виписаний на весь час, але не більше ніж на 5 діб.

Бланк наряду заповнюється у двох примірниках, чітко, без помарок і ви­правлень. Один примірник наряду вручається відповідальному виконавцеві робіт під розписку, другий залишається в особи, яка його видала. Обидва при­мірники підписуються допускаючим, а за необхідності — представником по­жежного нагляду. Рекомендується реєструвати бланк наряду у службі охо­рони праці.

Система управління та законодавство з охорони праці

Після закінчення робіт підвищеної небезпеки наряд закривається і повер­тається особі, яка його видала. Примірник закритого наряду зберігається протягом року.

Поиск по сайту: