Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості

Вогнестійкість будівель або споруд визначається вогнестійкі­стю таких основних частин: протипожежних стін (брандмауерів), несучих стін, стін сходових клітин, колон, зовнішніх стін з навіс­них панелей і зовнішніх фахверкових стін, що несуть конструкції міжповерхових і горищних перекриттів, несучих конструкцій покриттів, внутрішніх ненесучих стін (перегородок).

Розрізняють вісім ступенів вогнестійкості залежно від класу довговічності будівлі або споруди за відповідними нормами про­ектування. Характеристика будівель і споруд за ступенем їхньої вогнестійкості згідно зі СНШом Ш-4-80 наведена в табл. 11.1,де вони наведені за міждержавним МНС 2.02-01-97, і їх є п'ять.

Фактичний ступінь вогнестійкості повинен бути не нижчим за необхідний ступінь вогнестійкості, наприклад, 0,25 год для плит, настилів, внутрішніх ненесучих стін (перегородок) і зовнішніх стін з начіпних панелей. Збільшення межі вогнестійкості будь-якої частини будівлі не є підставою для віднесення її до більш високо­го ступеня вогнестійкості. При визначенні фактичного ступеня вогнестійкості межі вогнестійкості перекриттів і покриттів ви­значаються мінімальною вогнестійкістю їх елементів. Так, якщо межі вогнестійкості залізобетонних плит і балок перекриття або

Таблиця 11.1. Характеристика будівель і споруд за ступенем вогнестійкості

і

Розділ 11

покриття дорівнюють відповідно 90 й 60 хв, то межу вогнестій­кості перекриття приймають такою, що дорівнює 60 хв.

При визначенні ступеня вогнестійкості не враховуються межі вогнестійкості другорядних конструктивних елементів (вікон, две­рей, несучих елементів сходів, покрівлі), тому необхідно брати до уваги відповідні вказівки норм (СНІП ИІ-4-80, ГОСТ 30244-94, ГОСТ 30402-96, ГОСТ 30444-97).

Вищенаведена класифікація будинків і споруд за ступенями вогнестійкості є одним із важливих показників при розробленні об'ємно-планувальних рішень і складанні генеральних планів будівництва об'єктів промислового й цивільного призначення.

11.5. Загальні основи розрахунку вогнестійкості будівельних конструкцій

Розрахунковий метод визначення вогнестійкості будівельних конструкцій включає статичний розрахунок, у ході якого визна­чають критичну температуру й критичний перетин конструкції, а теплотехнічний розрахунок — визначення часу, після закін­чення якого в конструкції виникає критична температура (рис. 11.2).

При статичному й теплотехнічному розрахунках визначають вогнестійкість будівельних конструкцій за трьома схемами і за методикою, викладеною в роботі М. Я. Ройтмана "Пожежна про­філактика в будівельній справі".

Схема 1 (рис. 11.3). Визначають час (межу вогнестійкості), піс­ля закінчення якого на поверхні, що не обігрівається (незверне-ної до вогню), будівельної конструкції підвищиться температура більше ніж на 140 °С.

Схема 2. Визначають час (межу вогнестійкості), після закінчен­ня якого на поверхні металевих конструкцій або на поверхні ар­матур виникне критична температура, у результаті чого конструк­ція втратить несучу здатність (рис. 11.4). Під критичною темпе­ратурою мають на увазі температуру, при якій нормативний опір (або межа текучості) знижується до величини робочих напруг.

Схема 3. Визначають час (межу вогнестійкості), після закінчен­ня якого внаслідок обвуглювання деревини площа перетину змен­шується й конструкція втрачає несучу здатність (рис. 11.5, а);

Розділ11

де t — тривалість пожежі, год; А_гор — площа поверхні горіння, м²; A_k — те ж конструкції, м²; ц — коефіцієнт акумуляції теплоти.

Температура при пожежі залежить від питомої теплоти й трива­лості. Оскільки питома теплота пожежі у будь-який час постійна, температура буде залежати лише від часу пожежі.

Руйнування при пожежі, що зазвичай супроводжується вибу­хами, призводять до додаткових навантажень на будівельні кон­струкції, які враховують при проектуванні (наприклад, шляхом устрою легкоскидних конструкцій, що стравлюють тиск, який утвориться в приміщеннях від продуктів горіння).

11.7. Найменші допустимі відстані між будівлями та спорудами

Щоб уникнути або зменшити небезпеку поширення пожежі на сусідні об'єкти й забезпечити належні умови для її ліквідації, між будівлями й спорудами встановлюють певні найменші (безпечні) відстані, які називають протипожежними розривами.

При визначенні протипожежних розривів враховують основ­ний чинник, що сприяє виникненню пожеж або вибухів на су­сідніх об'єктах, — дію променистої теплоти. Чинники, що обумов­люють можливість поширення пожежі при вибухах на техноло­гічних установках, а також метеорологічні умови при визначенні протипожежних розривів не враховують.

Протипожежні розриви згідно зі СНіПом ПІ-4-80, встановлю­ють залежно від призначення будівель і споруд, фактичного сту­пеня їхньої вогнестійкості, категорії пожежної небезпеки вироб­ничих процесів (ураховуються, в основному, в серії приміток до таблиць протипожежних розривів) тощо. Норми протипожежних розривів між виробничими будівлями, спорудами й закритими складами наведені в табл. 11.2.

Основним показником, що визначає величину протипожежних розривів, є ступінь вогнестійкості будівель і споруд. Отже, перші ніж приступити до складання генерального плану, необхідне кон­структивне пророблення кожного будинку з метою встановлений фактичного ступеня його вогнестійкості.

Якщо пожежо- і вибухонебезпечні виробничі процеси розмі щують на відкритих майданчиках, то розриви між ними, вироб

основи пожежної безпеки_______________________________________ 373

Таблиця 11.2. Протипожежні розриви між виробничими будів-лями, спорудами, закритими складами й допоміжними будівля­ми, розташовуваними на території підприємств і новобудов

Примітка. Розриви для будівель І і II ступенів вогнестійкості з вироб­ництвами категорії А, Б і В зменшуються з 9 до 6 м у випадку, якщо вони обладнуються автоматичними установками пожежогасіння, автоматичною пожеясною сигналізацією або якщо завантаження горючими матеріалами не перевищує 10 кг/м².

ничими, допоміжними й іншими будівлями та спорудами при­значають за відомчими нормами будівельного проектування.

У тих випадках, коли дотримання нормативних розривів не допускається, передбачено здійснення низки заходів, що їх ком­пенсують: устрій протипожежних стін, зниження категорії по­жежної небезпеки виробничих процесів, зменшення площі забу­дови будівель, устрій автоматичних засобів пожежогасіння тощо.

У СНіШ ПІ-4-80 наведені також норми протипожежних роз­ривів між будівлями або спорудами й відкритими видатковими складами вугілля, торфу, лісоматеріалів, легкозаймистих рідин і газгольдерами для горючих газів (табл. 11.3).

Таблиця 11.3. Протипожежні розриви між житловими, суспіль­ними будинками й допоміжними будівлями промислових підпри­ємств

РОЗДІЛІ 11

Величину розривів для сільських населених пунктів прийма­ють трохи більшою, виходячи з того, що в сільській місцевості значно менше можливості використати потужну пожежну техні­ку порівняно з населеними пунктами міського типу.

11.8. Протипожежні перешкоди

Протипожежні перешкоди призначені для запобігання мож­ливості поширення вогню вбік сусідніх приміщень або будівель. їх можна також застосовувати як укриття для підрозділів, що беруть участь у гасінні пожежі. До основних протипожежних пе­решкод належать перекриття з негорючих матеріалів, протипо­жежні зони й стіни (брандмауери). До допоміжних протипожеж­них перешкод у будівлях належать також теплові екрани, водяні завіси, димові й підривні люки.

До протипожежених перешкод, на відміну від СНіПу 2.01.02-85, віднесені лише протипожежені стіни, перегородки та перекрит­тя, а протипожежні двері, ворота, вікна, люки та клапани вважа­ються елементами заповнення прорізів у цих протипожежних перешкодах, і подані вони у табличній формі.

Зараз протипожежні зони проектуються досить рідко, за ви­нятком зон, що представляють собою вставку чи блок побутових або адміністративних приміщень у складі будинку, які виділя­ють різні за пожежною небезпекою виробничі процеси. Тому роз- глянемо конструктивні особливості протипожежних стін і най­важливіші вимоги пожежної безпеки для них. Протипожежною стіною (брандмауером) називається глуха або із прорізами, захи­щеними відповідним чином, стіна з негорючих матеріалів, яка має межу вогнестійкості не менше 2,5 год, що опирається безпо­середньо на фундамент і перерізує всі конструктивні елементи будівлі або споруди, із важкогорючих і горючих матеріалів.

У будівельній практиці протипожежні стіни застосовують для поділу виробничих процесів з різною пожежною небезпекою (прИ розміщенні їх в одній будівлі), поділу на секції більших за пло­щею будівель різного призначення, відділення складських і Д⁰' поміжних приміщень від виробничих, поділу складських будівель на протипожежні відсіки, зменшення протипожежних розривів між будівлями.

Основи пожежної безпеки

Протипожежні стіни можуть бути внутрішніми, якщо вони обмежують поширення пожежі всередині будівлі, і зовнішніми, призначеними для обмеження поширення пожежі на сусідні бу­дівлі або споруди.

Щоб протипожежна стіна в будівлях з горючих і важкогорю-чих матеріалів могла перешкодити поширенню вогню з однієї ча­стини будинку на іншу, піднесення гребеня протипожежної стіни над покрівлею з горючих матеріалів або над покриттям з негорю­чих чи важкогорючих матеріалів з горючим утеплювачем повин­но бути не менше ніж на 0,6 м; піднесення гребеня протипожеж­ної стіни над покрівлею з негорючих або важкогорючих матері­алів при горючому утеплювачі має бути не менше 0,3 м. Якщо покриття з негорючих матеріалів має негорючий утеплювач, то брандмауер може не перерізувати покриття й не підніматися над покрівлею (незалежно від групи займистості покрівлі).

У будівлях IV й V ступенів вогнестійкості протипожежна стіна повинна виходити за зовнішню площину зовнішніх стін, карнизів і звивів дахів не менше ніж на 0,3 м (якщо устрій таких виступів не є можливим або доцільним, допускається замінювати їх про­типожежними зонами з негорючих матеріалів шириною не мен­ше 1,8 м).

У протипожежних стінах, як і в перекриттях з негорючих матеріалів, з технологічних міркувань допускається передбачати прорізи, площа яких не повинна перевищувати 25 % площі про­типожежної стіни. Щоб уникнути поширення пожежі в суміжні приміщення, заповнення прорізів у протипожежних стінах (двері, ворота, вікна, люки й ін.) повинно бути негорючим і мати межу вогнестійкості не менше 72 хв.

11.9. Забезпечення безпечної евакуації людей

При проектуванні й будівництві будівель і споруд різного при­значення важливим завданням є створення найсприятливіших Умов для руху людини й забезпечення її безпеки у випадку ви­никнення аварійної ситуації (пожежа, загроза вибуху тощо).

Розглянемо деякі поняття й визначення, що зустрічаються ⁶ Нормах із евакуації людей з будівель і приміщень у випадку по­жежі.

Розділ 11

Шлях евакуації — це будь-яка ділянка на шляху руху до ви­ходу назовні із приміщення або будинку в цілому (проходи, кори­дори, сходи).

Евакуаційними вважаються виходи, які ведуть:

а) із приміщень першого поверху назовні — безпосередньо або
через коридор, вестибюль, сходову клітину;

б) із приміщень будь-якого поверху, крім першого, у коридор
або прохід, що веде до сходової клітини або безпосередньо
в сходову клітину, що має самостійний вихід назовні;

в) із приміщення в сусідні приміщення на цьому ж поверсі,
які забезпечені виходами, зазначеними в пп. "а" і "б", за
винятком випадків, зазначених у відповідних главах СНІП.

При проектуванні евакуаційних виходів з конкретного при­міщення в сусідні приміщення на цьому ж поверсі (крім примі­щень із виробництвами категорії А, В і Е, а також приміщень у будинках IV й V ступенів вогнестійкості) останні повинні бути забезпечені евакуаційними виходами назовні — безпосередньо назовні або через коридор, вестибюль, сходову клітину.

Важливою умовою своєчасної й безпечної евакуації людей з бу­динку під час пожежі є правильний вибір довжини шляхів еваку­ації. Одним із чинників, що визначають довжину шляхів еваку­ації, є призначення будинку (житлове, суспільне або виробниче). Іншим, не менш важливим чинником, є ступінь вогнестійкості будинку, оскільки вона впливає на швидкість поширення пожежі (чим нижчий ступінь вогнестійкості будівлі, тобто чим більше вона містить будівельних конструкцій з горючих матеріалів, тим швид­ше в ній буде поширюватися вогонь і тим швидше люди повинні покинути будинок). Граничнодопустимі відстані до евакуаційних виходів для будинків різного призначення приймають за ВІД" повідними главами СНіПу. Ці відстані встановлені нормами про-ектування з розрахунку, щоб тривалість виходу людей, які ева­куюються, не перевищувала допустимого часу евакуації, протя­гом якого забезпечується безпечний рух людей.

Класифікацію незадимлюваних сходових кліток доповнено новим типом — Н4, який, на відміну від інших типів незадимлю­ваних сходових кліток, може використовуватися не тільки біль зовнішніх стін будинку з віконними прорізами, а й усеередині будинку.

Основи пожежної безпеки

11.10. Обов'язки осіб, відповідальних за пожежну безпеку

Відповідальність за здійснення технічних рішень пожежної безпеки, закладених у проекті, а також за забезпечення пожеж­ної безпеки при виробництві будівельно-монтажних робіт покла­дається на начальників (виконавців робіт) будівельних ділянок. На окремих будівельних циклах, у виробничих і підсобних при­міщеннях відповідальність за дотримання засобів пожежної без­пеки покладається на керівників відповідних ділянок або об'єктів (начальників цехів, майстрів, бригадирів, завідувачів складами тощо).

В обов'язки осіб, відповідальних за пожежну безпеку, входить суворе дотримання засобів, встановлених законодавчими актами правил пожежної безпеки, своєчасне виконання розпоряджень органів Державного пожежного нагляду, організація навчання робітників і службовців правил пожежної безпеки та дій на випа­док пожежі.

Усі робітники та службовці, які працюють на будівельному майданчику, повинні знати правила пожежної безпеки й уміти вжити заходів до виклику пожежної допомоги й ліквідації поже­жі. З цією метою керівництво будівельного майданчика (ділян­ки) організовує інструктаж із пожежної безпеки.

Інструктаж буває первинний, який проводиться для робітників та службовців, які щойно поступили, і повторний (безпосередньо на робочих місцях особами, відповідальними за пожежну безпеку на цій ділянці).

Первинний інструктаж проводиться представниками пожеж­ної охорони або інженерно-технічними працівниками будівель­ного майданчика й має на меті ознайомити робітників і службов­ців із правилами й інструкціями з пожежної безпеки, з пожежо-небезпечними ділянками будівництва і необхідними заходами безпеки на цих ділянках, можливими причинами пожежі й захо­дами її попередження, а також із практичними діями на випадок Зникнення пожежі.

Крім первинного й повторного інструктажу, періодично з усі-ма робітниками й службовцями в обов'язковому порядку прово­дяться заняття із пожежно-технічного мінімуму.

Розділ 11

Детально питання навчання робітників і службовців правил пожежної безпеки викладені в Програмі проведення протипожеж­ного інструктажу й занять із пожежно-технічного мінімуму з ро­бітниками та службовцями промислових підприємств, будівництв та інших об'єктів.

Найчастіше пожежі, а іноді й вибухи на будівельних майдан­чиках виникають унаслідок порушення встановлених норм і ре­жиму пожежної безпеки робітниками та службовцями, особливо в тих випадках, якщо вони не проходили інструктажу, а також за відсутності громадських організацій із попередження й гасіння пожеж або при незадовільній їх роботі.

Нерідко виникнення пожеж на будівництві пов'язане з пору­шенням правил пожежної безпеки при зварювальних роботах, сушінні й обігріві будівель, при зберіганні будівельних та інших матеріалів тощо. Тому попередження пожеж за вищенаведеними умовами їх виникнення повністю залежить від керівників, робіт­ників і службовців будівельного майданчика, обов'язком яких є всіляке вбереження споруджувальних об'єктів від ушкодження або знищення вогнем.

11.11. Утримання територій і приміщень будівельного майданчика

До початку будівництва майданчик облаштовують дорогами й проїздами із твердим покриттям, зв'язаними з міськими магі­стралями, а також пожежним водопостачанням (у випадку відсут­ності поблизу водоймищ і водопроводів з пожежними гідранта­ми) і телефонним зв'язком для виклику пожежної допомоги у ви­падку пожежі. Дороги, проїзди й місця розташування джерел пожежного водопостачання (гідранти, водойми) освітлюють для зручності користування ними в нічний час.

Допоміжні будівлі й споруди тимчасового призначення розта­шовують у суворій відповідності із затвердженим будгенпланом на якому позначені й протипожежні розриви між основними й тимі часовими будівлями і спорудами. До початку будівництва обов'яз^-ково зносять усі будівлі, розташовані в протипожежних розривах між тимчасовими будівлями та спорудами і тими, що споруджу ються. Зводити тимчасові споруди, не передбачені будгенпланом не допускається.

основи пожежної безпеки______________________________________ 379

При будівництві будинків висотою в три поверхи і більше схо­ди, передбачені проектом, монтують одночасно зі зведенням бу­динку (це ж стосується й сходів, що з'єднують поетапно балкони або лоджії). Застосовувати в сходових клітинах будинків висотою більше двох поверхів дерев'яні драбини не рекомендується, тому до при виникненні пожежі вони швидко будуть знищені вогнем, у результаті чого ускладниться евакуація людей і гасіння пожежі. Допускається покриття негорючих щаблів дошками або полімер­ними матеріалами (для запобігання їх ушкодження).

Для вдалого гасіння пожежі у випадку її виникнення в будин­ку, що споруджується, зовнішні пожежні сходи й огородження на дахах (парапети), передбачені проектом, монтуються відразу ж після зведення зовнішніх стін і устрою даху. Конструкція бу­дівельних лісів повинна бути негорючою, однак настили й підмо­стки можна виготовляти з дерева. У спекотну пору року дерев'яні елементи будівельних лісів періодично поливають водою.

Для швидкої евакуації робітників у випадку виникнення поже­жі в будинку, що споруджується, будівельні ліси обладнують схо­дами або драбинами, встановлюваними через 40 м по периметру будинку. При будівництві будинків висотою в три поверхи й біль­ше слід застосовувати інвентарні металеві ліси. Горючі конструк­ції настилів повинні бути оброблені вогнезахисною сполукою.

На території будівельного майданчика встановлюють вказів­ники джерел пожежного водопостачання й первинних засобів пожежогасіння, а також вивішують плакати із пожежної безпеки й попереджувальні написи.

У процесі розвантаження й складування будівельних матері­алів і деталей стежать за тим, аби дороги, проїзди й під'їзди до будинків, джерела водопостачання й первинних засобів пожежо­гасіння не захаращувалися і щоб можна було безперешкодно ви­користати їх у випадку виникнення пожежі. Відходи горючих бу­дівельних матеріалів (деревні стружки й обпилювання, клоччя ^тощо) з будівельного майданчика щодня видаляють у спеціально ^Відведені місця, розташовані на відстані не менше 50 м від буді-^Вель і споруд.

Дерев'яні відходи в кількості, що не перевищує тридобового надходження їх з ділянок будівництва, допускається тимчасово зберігати безпосередньо на будівельно-монтажному майданчику на відстані не ближче 30 м від основних будівель, що споруджу­ються, і тимчасових підсобних будинків і споруд.

Розділ 11

Складування деревних обпилювань, трісок або рейок повинно бути роздільним, причому обпилювання зсипають у спеціально відведені місця або ящики. Інші відходи складують окремо від деревних відходів. Місця варіння бітуму розташовують поза бу­дівлями й спорудами на спеціально відведених майданчиках на відстані не менше 30 м від будинків і будівель IV та V ступенів вогнестійкості, 20 м від будинків і будівель III ступеня вогнестій­кості, і 10 м від будинків і будівель І й II ступенів вогнестійкості. Змішування бензину з бітумом проводять на відстані не менше 50 м від місця розігріву бітуму. Розводити багаття (наприклад, для спалювання відходів) і курити на території майданчика не допускається. Для паління відводять спеціально обладнані місця.

11.12. Сушіння будівель і споруд

Нерідко причиною виникнення пожежі на будівельних май­данчиках є неправильний устрій або експлуатація установок, які застосовують для пришвидшення процесів твердіння бетонів і су­шіння різних частин будинків та споруд.

Небезпека виникнення й поширення пожежі при проведенні цих робіт обумовлена наявністю значної кількості горючих мате­ріалів, які використовуються для опалубки, а також запасів рідко­го або газоподібного палива й джерел запалення у вигляді різного роду нагрівальних установок, особливо при неправильному їх уст­рої та експлуатації. Тому при штучному прогріві бетону дозво­ляється застосовувати пару, гарячу воду, нагріте повітря та елек­тричну енергію. Для теплоізоляції бетону можна застосовувати будь-які важкогорючі й негорючі матеріали. Застосування соло­ми, стружки й інших горючих матеріалів, за винятком зволоже­них обпилювань, не допускається.

При устрої тепляків варто застосовувати негорючі або важко-горючі утеплювачі; для фундаментів тепляків допускається за­стосування деревних обпилювань, оброблених глиняним розчи­ном або вапняним молоком.

При сушінні будинків за допомогою калориферних установок допускаються повітронагрівачі тільки заводського виготовлення, які встановлюють на негорючій основі на відстані не менше 5 М від будинків і споруд, що споруджуються. Паливна ємність повин­на мати місткість не більше 200 л і розташовуватися не ближче

Основи пожежної безпеки

10 м від повітропідігрівника й не ближче 15 м від будинку або споруди, що споруджується. Подання палива до повітронагрівача проводиться по металевому трубопроводу. Під час роботи уста­новки дотримуються правил безпечної експлуатації, не допуска­ється переміщення підігрівника або заправлення паливних баків, повторне включення підігрівника дозволяється тільки після пов­ного його охолодження тощо. З огляду на підвищену небезпеку калориферів з вогневим обігрівом, доцільно, де це можливо, за­стосовувати електрокалорифери, які менш небезпечні в пожеж­ному відношенні. У випадку використання для сушіння будинків газових сушильних установок треба виконувати такі правила: по­дача газу до повітронагрівача допускається по металевому трубо­проводі при тиску не більше 5000 Па; нагріте повітря в будинки подається при цьому по металевому повітроводу через дверні або віконні прорізи із протипожежними розділками. За наявності пересувної установки з окремо розташованим балоном із зрідже­ним газом, останній розташовують не ближче ніж за 1,5 м від установки й інших нагрівальних приладів і не ближче 1 м від електричного обладнання (електролічильників, вимикачів, розе­ток); відстань між газовим випромінювачем сушильної установ­ки і горючими елементами або матеріалами повинна становити не менше 1 м; між випромінювачем і важкогорючими елементами або матеріалами — не менше 0,7 м, а між випромінювачем і него­рючими елементами або матеріалами — не менше 0,4 м. Установ­ку, що працює, не можна залишати без нагляду. Не допускається також користуватися вогнем біля балонів з газами. При відчутті запаху газу установку негайно вимикають. Застосування сушиль­них установок з використанням газу небажане, тому що вони, зазвичай, не забезпечують повного згоряння газу, що може при­звести не тільки до утворення вибухонебезпечних сумішей у при­міщенні, але й до отруєння обслуговуючого персоналу.

При використанні пальників інфрачервоного випромінювання Для сушіння штукатурки приміщень до монтажу допускаються тільки газові пальники заводського виготовлення, обладнані ав­тоблокуванням для припинення подачі газу при загасанні паль­ника. Ці установки менше небезпечні в пожежному відношенні Порівняно з іншими методами. Однак, за певних умов пальники інфрачервоного випромінювання також можуть стати причиною Пожежі. їх небезпека обумовлена нагріванням поверхні кераміч­них насадок до, температури 800—900 °С, внаслідок чого можливе

Розділ11

запалення розташованих близько горючих матеріалів. За наяв­ності нещільностей газопроводів можливі також витоки газу, які у випадку застосування відкритого вогню можуть спричинити ви­бух.

Тому основними умовами безпечної експлуатації пальників інфрачервоного випромінювання є справність системи електроза-палювання й герметичність газопроводів, а також розташування пальників і балонів зі зрідженим газом (у пересувних установ­ках) на таких же відстанях від поверхні матеріалів і конструкцій, як і у випадку повітронагрівачів, що працюють на газі.

Застосування тимчасових металевих пічок і жаровень (манга­лів) для сушіння приміщень на новобудовах не допускається. Практика свідчить, що порушення цієї вимоги нерідко є причи­ною майже повного виходу з ладу зведеного будинку або споруди.

11.13. Проведення зварювальних та інших робіт, пов'язаних із вогнем

Найпоширенішими умовами виникнення пожеж є умови, по­в'язані з недопустимою за умовами пожежної безпеки появою різ­ного роду джерел запалення. Однією з таких умов є неправильна організація або самовільне проведення вогневих робіт (газове й електричне зварювання й різання металів, розігрів гідроізоля­ційних матеріалів). Тому всі зварювальні й інші вогневі роботи на будь-якій ділянці будівельного майданчика можна виконува­ти лише з письмового дозволу осіб, відповідальних за пожежну безпеку на будівництві.

До проведення зварювальних й інших вогневих робіт, згідно з Правилами, допускаються особи, що здали у встановленому порядку заліки зі знання вимог пожежної безпеки та отримали кваліфікаційне посвідчення й спеціальний талон (він видається терміном на один рік). Перед початком цих робіт з ділянки заби­рають горючі матеріали й забезпечують ділянку засобами поже­жогасіння.

При виконанні газозварювальних робіт небезпека виникнення пожежі або вибуху визначається наявністю відкритого вогню й об­ладнання, заповненого горючими газами (ацетиленові генератори й балони з ацетиленом, бутаном або пропаном). Ацетиленові гене-

Основи пожежної безпеки

ратори розміщують на відкритому повітрі або в добре вентильова­них приміщеннях. Встановлювати їх у підвальних приміщеннях це допускається. Місця проведення зварювальних робіт трансфор­маторів повинні бути очищені від горючих матеріалів і будівель­ного сміття в радіусі не менше 5 м. При проведенні газо- або елек­трозварювальних робіт слід пам'ятати, що зварювання, різання або паяння свіжопофарбованих або невисохлих конструкцій не допускається. Зварювання, різання чи паяння резервуарів, ци­стерн або баків з-під вогненебезпечних рідин або газів можуть бути допущеними тільки після попереднього їх промивання і подаль­шого продування гострою парою чи інертним газом.

11.14. Зберігання вогненебезпечних речовин і матеріалів

Порушення режиму зберігання матеріалів, використовуваних на будівельному майданчику, може призвести до виникнення й по­ширення пожежі. Вимоги пожежної безпеки при зберіганні речо­вин і матеріалів випливають із їхніх пожежонебезпечних власти­востей. При зберіганні речовин і матеріалів (як і при їх транспор­туванні) необхідно суворо дотримуватися встановленого порядку сумісності.

Легкозаймисті й горючі рідини на будівельному майданчику зберігають в окремих будівлях з негорючих матеріалів або на спе­ціально обладнаних відкритих майданчиках. Щоб уникнути роз­тікання рідин (при їх розливі) убік навколишніх будинків і спо­руд, складські будинки або відкриті площадки для рідин розмі­щують на більш низьких позначках, обваловують.

На будівельному майданчику між будинками, спорудами і скла­дами дотримують установлені нормами протипожежні розриви.

Якщо легкозаймисті (ЛЗР) й горючі рідини (ГР) зберігаються спільно, то 1 м⁸ ЛЗР прирівнюється до 5 м³ ГР. Якщо склад рідин граничить із будівлями, в яких розміщаються виробництва кате­горій А і Б, то зазначені в табл. 11.3 розриви збільшуються на 25 % . При підземному зберіганні ЛЗР і ГР розриви можуть бути скорочені на 50 % .

При місткості складу легкозаймистих рідин більше 2000 м³ і го-Рючих рідин більше 10 000 м³ протипожежні розриви визначають

Розділ п

за СНіПом П-106-79 "Склади нафти й нафтопродуктів. Норми проектування".

За будь-яких умов рідини, що мають температуру спалаху не вище 61 °С, не дозволяється зберігати або розливати в тару в під­вальних і напівпідвальних приміщеннях. Не можна також збе­рігати ці рідини у відкритій тарі.

Оліфу, мастильні матеріали й рослинні масла зберігають у ре­зервуарах або цистернах, заглиблених у землю, або в окремих ме­талевих посудинах (банки, бочки) в ізольованому приміщенні з не­горючих матеріалів. Зберігати зазначені матеріали разом з інши­ми горючими матеріалами (папір, клоччя тощо) не допускається.

Масляні лаки, спирт, а також смоли й терті фарби (масляні, ема­леві, силікатні, казеїнові) зберігають у добре вентильованих при­міщеннях з негорючих конструкцій, не допускаючи розміщення в них волокнистих матеріалів. Для зберігання фарб і лаків на осно­ві пожежонебезпечних розчинників використовують посуд, що за­кривається герметично.

Зберігання імпортних клеїв, мастик та інших пожежонебез­печних матеріалів і виробів, що не мають інструкцій з їх застосу­вання, не допускається.

У приміщеннях, де зберігають, виготовляють і застосовують ма­теріали, що виділяють пожежо- і вибухонебезпечні пари й гази, освітлювальні арматури, електродвигуни, проводки й інше елек­троустаткування повинно бути у вибухозахищеному виконанні згідно з Правилами устрою електроустановок (ПУЕ).

Рубильники для знеструмлення електричної мережі виносять за межі приміщення й встановлюють на стінах з негорючих мате­ріалів або стовпах у спеціальних ящиках.

Для гасіння загорянь, що виникають на складах вогненебез­печних рідин, використовують пінні, аерозольні або порошкові вогнегасники, сухий пісок, азбестові ковдри, вогнегасники на ос­нові двоокису вуглецю.

Гази, що зберігаються на будівельних майданчиках, можуть бути горючими (ацетилен, водень, пропан, бутан), такими, що підтримують горіння (кисень і стиснене повітря), окислювачами (хлор) й інертними (азот, двоокис вуглецю тощо). Пожежна не­безпека горючих газів визначається, як наголошувалося, здатні" стю їх у суміші з повітрям утворювати вибухонебезпечні концеН' трації. Для водню й ацетилену характерні порівняно незначні

Основи пожежної безпеки

концентрації нижньої межі запалення й досить широкий діапа­зон займистості (відповідно 4—72 % й 2,6—82 % за об'ємом). Цим, власне, і визначається підвищена небезпека ацетилену й водню.

Кисень і стиснене повітря небезпечні тим, що вони з'єднують­ся з багатьма елементами, викликаючи окисні реакції. Рідкий кисень, крім усього, здатний утворювати вибухові з'єднання з ма­стилом, вугільним порошком та іншими горючими речовинами.

Гази-окислювачі легко з'єднуються з багатьма елементами, сприяючи протіканню вибухових процесів. Так, хлор у суміші з воднем й ацетиленом спричиняє вибух при дії сонячних про­менів.

Інертні гази, будучи негорючими й такими, що не підтриму­ють горіння, проте становлять значну небезпеку (під дією тепла від нагрівальних приладів або в умовах пожежі вони розширю­ються й можуть розривати балони, а це буде сприяти поширенню пожежі й створювати загрозу для здоров'я й життя людей). Тому гази в балонах зберігають, дотримуючись певних правил пожеж­ної безпеки, а також Правил устрою й безпечної експлуатації по­судин, що працюють під тиском.

У закритих приміщеннях для зберігання горючих газів допус­кається застосовувати таке електроустаткування: проводки в ста­левих трубах (броньовані кабелі без зовнішніх горючих покривів можуть прокладатися відкритим способом); світильники серій НОБ, НІГ і ВЗГ (при зберіганні пропану й бутану) або В4А (при зберіганні водню); двигуни серій МА, ДО, КОФ і ТАГ (при збері­ганні пропану й бутану), СОГ (при зберіганні водню).

У приміщеннях для зберігання балонів з ацетиленом застосо­вувати будь-яке електроустаткування не допускається. Освітлен­ня може бути організоване через спеціальні скляні пройоми з ви­користанням спеціальних електричних світильників.

Балони з газами в кількості не більше 50 штук зберігають як У спеціальних будинках з негорючих матеріалів, так і під навіса­ми на відкритих майданчиках, причому наповнені й порожні ба­лони зберігають окремо. Балони із двоокисом вуглецю можна збе­рігати разом з балонами, заповненими будь-якими газами. Горючі гази, гази-окислювачі й гази, що підтримують горіння, не допус­кається зберігати разом: з легкогорючими речовинами (пенька, Клоччя, деревне вугілля, деревні стружки, папір тощо); з речови­нами, здатними викликати запалення (сірчана, азотна кислота, бром тощо); з речовинами, що самозаймаються при взаємодії

ІЗ 5-379

РОЗДІЛ 11

з водою (металеві натрій і калій, карбід кальцію тощо); з речови­нами, які при ударах розкладаються з вибухом (азотнокислий ка­лій, бертолетова сіль тощо). Горючі гази не можна зберігати з кис­нем і стисненим повітрям.

Відстань від складу газів до житлових і суспільних будинків повинна бути не меншою, відповідно, 50 й 100 м, а до будинків і споруд на території будівельного майданчика — не меншою 20 м.

Технічний карбід кальцію містить різні домішки, у тому числі й фосфористий водень, що при розкладанні карбіду водою здат­ний запалити ацетилен, який виділяється. Запалення ацетилену може відбутися також у випадку сильного розігріву карбіду при потраплянні на нього невеликої кількості води, що може мати місце за наявності нещільностей у барабанах, через які проникає вода, особливо під час дощів. Аби уникнути зволоження, бараба­ни з карбідом зберігають у сухих, добре вентильованих приміщен­нях. Для запобігання карбіду від випадкового зволоження (напри­клад, ґрунтовими водами) підлогу у приміщенні складу підні­мають над рівнем землі не менше ніж на 20 см або барабани вкладають на дерев'яні стелажі або підкладки висотою не менше 20 см.

Карбід зберігають в одноповерхових будинках, у барабанах, покладених не більш ніж у два яруси із прокладенням між ними дощок. Якщо місткість складу не перевищує 5000 кг, то будівля може бути будь-якого ступеня вогнестійкості. При місткості скла­ду більше 5000 кг будівля складу повинна бути І або II ступеня вогнестійкості та розділена стінами з негорючих матеріалів на відсіки місткістю не більше 5000 кг кожний.

Зберігання карбіду в підвалах не допускається. Склади карбі­ду кальцію за пожежною небезпекою належать до виробництв ка­тегорії А, тому протипожежні розриви до основних і допоміжних будівель, що споруджуються, приймають на 25 % більше. Роз­кривати барабани, розфасовувати або відпускати карбід кальцію безпосередньо в приміщенні для його зберігання не допускається. З цією метою виділяють спеціально пристосоване приміщення. У складі забороняється також зберігати будь-які інші матеріали або спорожнені барабани з-під карбіду. Застосовувати електро­устаткування в приміщеннях для зберігання й розфасування кар' біду не допускається з огляду на можливість виділення ацетиле­ну, що має підвищені вибухові властивості.

Основи пожежної безпеки

Негашене вапно (окис кальцію), як відомо, при взаємодії з во­дою виділяє значну кількість тепла, якого часто буває досить для запалення горючих матеріалів або конструкцій. Це є причиною великих пожеж, особливо в тих випадках, коли склади негаше-_Якого вапна розміщують у будинках з горючих матеріалів, які не мають достатніх протипожежних розривів до сусідніх будівель або споруд.

Негашене вапно зберігають у закритих складських приміщен­нях (за можливості, на більш піднесених ділянках, щоб уникну­ти затоплення їх під час паводків і дощів); підлогу складського приміщення піднімають над рівнем землі не менше ніж на 20 см. Навколо складу влаштовують стоки для відводу води.

У складах для зберігання негашеного вапна допускається за­стосовувати електроустаткування відкритого типу. Ізольовані про­ведення прокладають на роликах або ізоляторах (якщо приміщен­ня дерев'яне).

Ями для гасіння вапна слід розташовувати на відстані не мен­ше 5 м від місця його зберігання й не менше 15 м до сусідніх будинків або споруд.

11.15. Засоби пожежогасіння на будівельному майданчику

До початку основних будівельних робіт ділянку будівництва рекомендується забезпечувати постійним водопроводом і встанов­лювати на мережі пожежні гідранти. Пожежні гідранти встанов­люють у закритих колодязях, розташованих уздовж доріг і про­їздів на відстані не більше 100 м один від іншого і не більше 5 м від стін будинків. Місця установлення гідрантів позначають спе­ціальними показниками. У зимовий період колодязі гідрантів Утеплюють, щоб уникнути замерзання води в стояках. За немож­ливості устрою постійного зовнішнього водопроводу до початку ^0сновних будівельних робіт і за відсутності поблизу будівництва Природних джерел укладають тимчасові протипожежні водо­проводи або влаштовують тимчасово пожежні водойми місткістю не Менше 100 м³. Кількість водойм повинна бути такою, щоб від­дань між водоймами й кожним із будинків і споруд, що споруджу­ються, не перевищувала 200 м за наявності в пожежній частині

Розділ 11

втонасосів. Якщо на будівельному майданчику або на озброєнні пожежної частини є мотопомпи, цю відстань приймають відповід­но 100—150 м (залежно від типу мотопомпи). Щоб використову­вання водойми при пожежі було зручнішим і безпечнішим, відстань між водоймами й будинками або спорудами І і II сту­пенів вогнестійкості повинна бути не меншою за 10 м; для бу­динків і споруд III, IV і V ступенів вогнестійкості й відкритих складів горючих матеріалів ця відстань має становити не менше ЗО м.

Підсобні будинки, споруди і будинки, що споруджуються, за­безпечуються первинними засобами пожежогасіння за нормами, наведеними у Правилах пожежної безпеки при проведенні буді­вельно-монтажних робіт.

На окремих ділянках будівництва, крім того, обладнують по­жежні пункти (щити), які мають таке пожежне обладнання: со­кири, ломи, лопати, багри металеві, цебра, пофарбовані в червоні кольори, і вогнегасники.

Пожежне обладнання тримають у справному стані, а доступи до нього залишають вільними.

Різноманітні засоби, які використовуються для гасіння пожеж, називають вогнегасними, для чого можуть бути використані ре­човини й матеріали, що мають певні властивості у твердому, рідко­му й газоподібному стані.

До найбільш поширених для гасіння пожеж належать такі за­соби.

Вода здатна сприймати від палаючих речовин і матеріалів знач­ну кількість тепла. На нагрівання й перетворення в пару 1 л води витрачається близько 2688 Дж тепла.

Вода погано змочує багато речовин (наприклад, деревину й де­ревне вугілля, бавовну, вовну тощо), тому коефіцієнт її викори­стання при гасінні пожежі досить низький. Для підвищення змо­чувальної здатності води й збільшення ефективності гасіння в неї додають різного роду змочувачі, а також застосовують її у вигляді розпилених струменів, тому що в цьому випадку непродуктивні втрати її суттєво скорочуються. Тонкорозпилену воду використо­вують також для гасіння деяких легкозаймистих і горючих рідин-

Застосовувати воду для гасіння пожеж не допускається в тих випадках, якщо вона хімічно взаємодіє з тією чи іншою речови ною (наприклад, з негашеним вапном, карбідом кальцію, лужни ми металами тощо). Іншим недоліком води є її електропровідність.

Основи пожежної безпеки

тому застосовувати її для гасіння електроустановок не допускаєть­ся (за винятком випадків застосування тонкорозпиленої води).

Водяна пара чинить охолоджувальну дію на палаючі речови­ни, а також сприяє розведенню концентрацій реагуючих речовин у зоні горіння й ізолює її від навколишнього повітряного середо­вища. Водяна пара застосовується для гасіння загорянь і пожеж у різного роду апаратах і в закритих приміщеннях невеликого об'єму. Ефект гасіння за допомогою водяної пари досягається при масовій витраті його не менше 0,002 кг/(с х м³).

Вогнегасні піни отримують при змішуванні газу й рідини, в ре­зультаті чого утворюються пухирці, всередині яких знаходяться частинки газу. Для гасіння пожеж використовують хімічну й по­вітряно-механічну піни. Вогнегасні властивості піни полягають у тому, що вона, покриваючи поверхню палаючої речовини, ізолює її від зони горіння, зменшує надходження в неї горючих парів і газів і трохи охолоджує палаючу речовину.

Вогнегасні піни використовують для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, а також більшості твердих горючих речовин. У вогнище пожежі піну подають за допомогою спеціальних апа­ратів — пінних вогнегасників, пінних стовбурів або піногенера-торів.

В останні роки широке поширення отримала піна середньої й високої кратності, яку з успіхом застосовують при гасінні по­жеж у промислових і житлових будинках, на судах тощо.

Двуокис вуглецю (вуглекислий газ, вуглекислота ), азот і про­дукти згоряння рідких і твердих палив широко використовують У якості вогнегасіння.

Вогнегасні властивості двоокису вуглецю (як і інших інертних газів) полягають у тому, що він певною мірою ізолює палаючу поверхню від доступу повітря, охолоджує її й розбавляє концен­трацію реагуючих речовин, що надходять у зону горіння.

Швидке випаровування рідкого двоокису вуглецю супроводжу­ється утворенням "снігу" (ця властивість С0₂ використовується в спеціальних вогнегасниках). Вогнегасна концентрація двуоки-^СУ вуглецю при гасінні пожеж у закритих об'ємах становить до 30% (за об'ємом). Через те, що цей газ має токсичні властивості (Небезпечною для людини є концентрація 10 % і більше), при ^Гасінні пожежі варто негайно залишати приміщення при запов-ненні його двоокисом вуглецю. Двоокис вуглецю не проводить

Розділ 11

електричний струм, тому його використовують для ліквідації горіння в електроустановках. Для гасіння палаючого магнію, нат­рію, алюмінію й калію двоокис вуглецю застосовувати не можна, оскільки він розкладається з виділенням кисню й тим самим під­силює горіння. Ці метали можна гасити спеціальними порошко­вими вогнегасниками або рідким азотом.

Поряд із двоокисом вуглецю й азотом, для гасіння пожеж ши­роко застосовують галойодовані вуглеводні, до яких належать рі­динні сполуки "3,5", БФ-1; БФ-2, БМ і фреон (хладон) 114В2. їх вогнегасний вплив заснований на хімічному гальмуванні реакції горіння при введенні парів цих складів у зону пожежі.

У випадках, якщо застосування вищеперерахованих засобів неефективне або недопустиме, використовують спеціальні по рошкові сполуки. Для гасіння нафтопродуктів, спиртів, захисту трансформаторів застосовують порошкову сполуку ПСБ (на основі бікарбонату натрію). Для гасіння розплавлених лужних металів застосовують порошкові склади типу ПС. Порошок ПФ (на основі фосфорно-амонійних солей) застосовується для гасіння деревини, тканин та інших тліючих матеріалів.

11.16. Механізм припинення горіння

Горіння будь-якої речовини можна припинити, впливаючи фізичним або хімічним методом на реакцію горіння, внаслідок чого відбувається зменшення кількості тепла, що виділяється, зниження температури горіння і в результаті — припинення ре­акції. Виходячи з цього, розрізняють такі механізми припинення горіння: розведення концентрацій реагуючих речовин; ізоляція реагуючих речовин; охолодження реагуючих речовин; хімічне гальмування реакції горіння.

Перші три механізми становлять основу фізичного, а четвер­тий — хімічного методу впливу на реакцію горіння. У практиці гасіння пожеж нерідко використовують також різноманітні їхні комбінації.

Припинення горіння розведенням концентрації реагуючих ре човин полягає в розведенні повітря або горючої речовини, що наД" ходить у зону горіння, негорючими речовинами доти, доки суміш»

Основи пожежної безпеки

що утвориться в зоні реакції, стане негорючою. Речовини, що за­стосовуються з цією метою, повинні бути не тільки негорючими, а й малотеплопровідними, мати велику теплоємність і не підтри­мувати горіння. При цьому введення їх у зону реакції можливе тільки в розпиленому або газоподібному стані. Найбільш ужива­ними речовинами для припинення горіння розведенням концен­трації реагуючих речовин є азот, продукти згоряння, двоокис вуг­лецю, водяна пара.

Перераховані речовини можна вводити безпосередньо у факел полум'я, а також в об'єм приміщення, де відбувається горіння. У факел полум'я вогнегасні засоби вводять при горінні рідин і га­зів, які здатні перемішуватися з негорючими речовинами. Вве­дення вогнегасних засобів в об'єм приміщення, в якому відбуваєть­ся горіння, ефективне за умови певної герметизації приміщення (відсутність великої кількості відкритих прорізів). Вогнегасні засоби при цьому подають за можливості ближче до джерела го­ріння або рівномірно — вздовж стін приміщення.

Припинення горіння ізоляцією реагуючих речовин полягає в то­му, що горючу речовину або зону горіння відокремлюють від по­вітря. Якщо горюча речовина ізольована (наприклад, шар палаю­чої рідини засипаний піском або накритий повстю), то надхо­дження в зону горіння горючих парів неможливе, внаслідок чого горіння припиняється. Якщо зона горіння ізольована від навко­лишнього середовища (наприклад, апарат з палаючою рідиною закритий кришкою або азбестовим покривалом), у зону горіння припиняється надходження кисню повітря, без якого неможливе протікання реакції. Виняток становлять ті випадки, коли кисень утримується в самій горючій речовині, у кількостях, достатніх Для горіння (наприклад, у бавовні, целулоїдній кіноплівці тощо).

В якості вогнегасних засобів для гасіння пожеж ізоляцією реа­гуючих речовин використовують: тверді листові матеріали (повсть, азбест, металеві кришки й ін.), негорючі сипучі матеріали (пісок, тальк й ін.), рідкі речовини (хімічну й повітряно-механічну піну, йоду в чистому вигляді або з добавками, що підвищують її в'яз­кість і змочувальну здатність), газоподібні речовини: продукти згорання, азот, двоокис вуглецю.

Гасіння пожеж ізоляцією зони реакції застосовують при горінні Речовин у всіх агрегатних станах (твердому, рідкому й газоподіб­ному).

Розділ 11

Припинення, горіння охолодженням реагуючих речовин. Як відо­мо, горіння будь-якої речовини можливе в тому випадку, якщ₀ горючі пари, що виділяються нею, або гази нагріті до температу­ри запалення. Отже, охолоджуючи палаючу речовину, можна до­сягти такого стану, коли пари, які виділяються, запалитися не змо­жуть. Використовуючи цю особливість, можна припинити горін­ня на пожежі.

Вогнегасні засоби, які використовуються для гасіння пожеж охолодженням реагуючих речовин, повинні мати велику тепло­ємність, питому теплоту плавлення й паротворення, здатність рів­номірно розподілятися по поверхні палаючої речовини й добре її змочувати. Найпоширенішою речовиною з такими властивостя­ми є вода.

Одним із методів гасіння, заснованих на охолодженні зони реакції, є метод перемішування палаючої речовини (у сипучому або рідкому стані) з нижніми, більш холодними шарами. Унаслі­док цього відбувається охолодження верхнього шару й зниження швидкості горіння до таких меж, за яких горіння стає неможли­вим. Цей метод досить широко використовують для гасіння зерна в сил осах елеваторів і вогненебезпечних рідин у резервуарах.

Хімічне гальмування реакції горіння. Ефект гасіння пожежі полягає в тому, що в зону горіння подаються вогнегасні засоби, які здатні змінювати напрямок реакції завдяки різкому зменшен­ню кількості тепла, що виділяється при горінні. З цією метою застосовують газоподібні або легко перехідні в газоподібний стан, термічно нестійкі речовини, які здатні при розкладанні утворю­вати радикали або атоми, що активно реагують із проміжними продуктами реакції горіння. Цими властивостями володіють га-лойодовані вуглеводні (зазвичай це "3,5"; БФ-1; БМ і фреон 114 В2).

11.17. Особливості гасіння пожеж на будівництві

При виникненні пожежі або загоряння на будь-якій ділянці будівництва негайно вмикають пожежну сигналізацію (по місце' вому радіо або звуковими сигналами) і сповіщають про це в по жежну охорону, використовуючи найближчий телефон. Номер телефону пожежної охорони вивішують на видних місцях на бу

Основи пожежної безпеки

дівельному майданчику та біля кожного телефонного апарата з ви­ходом у міську чи об'єктову телефонну мережу. Про пожежу повідомляють чітко, з зазначенням адреси будівництва й прізви­ща особи, що повідомляє.

Одночасно з повідомленням про пожежу, робітники та служ­бовці (у першу чергу члени добровільної пожежної дружини) вживають заходів щодо його ліквідації й евакуації людей з пала­ючого будинку або приміщення, а також заходів щодо посилення охорони об'єкта. Для гасіння пожежі використовують наявні на будівництві первинні засоби пожежогасіння (вогнегасники, воду, пісок, азбестові покривала).

При загорянні ізоляції проводів або обмоток електродвигунів насамперед знеструмлюють електричну мережу (це робить черго­вий електрик або інша особа, що обслуговує електроустановку). Гасити пожежі на електроустановках, що перебувають під напру­гою, за допомогою води або пінного вогнегасника не допускаєть­ся, тому що це пов'язано з небезпекою ураження струмом. Елек­троустановки, що перебувають під напругою, можна гасити вуг­лекислотними й порошковими вогнегасниками або сухим піском.

При горінні лісоматеріалів або столярних виробів застосову­ють воду, збиваючи полум'я, в першу чергу, із зовнішніх повер­хонь, а потім — подаючи струмінь усередину штабеля або пакета. Періодично зволожують поблизу розташовані штабелі й будови з горючих матеріалів.

Горіння різних рідин ліквідовують за допомогою пінних і по­рошкових вогнегасників, сухого піску, азбестового покривала або повстини. Гасити палаючий бензин, гас або дизельне паливо во­дою не треба, оскільки рідини, легші за воду, спливають на її поверхню й продовжують горіти. При горінні рідин у ємностях (Цебра, відкриті бочки, листи) струмінь піни або вуглекислоти подають уздовж внутрішньої поверхні ємності.

При гасінні пожежі в складі карбіду кальцію й негашеного вап­на не можна застосовувати воду, тому що карбід, взаємодіючи ³ водою, виділяє ацетилен і настільки сильно розігрівається, що запалює його, а вапно, розігріваючись, сприяє розвитку горіння, а це може призвести до збільшення розмірів пожежі. У цьому випадку для боротьби з вогнем застосовують порошкові вогнегас­ники, повітряно-механічну піну, а також сухий пісок, азбестові покривала або повстину.

Розділ 11

При горінні складів або навісів для зберігання балонів з газа­ми використовують пінні вогнегасники, а балони інтенсивно охо­лоджують розпиленими струменями води. Якщо пожежа має більші розміри й балони встигли сильно нагрітися, їх охолоджу­ють із укриттів, тому що в цих умовах можливі вибухи балонів. При пожежі в приміщенні, суміжному зі складом або навісом, балони евакуюють (насамперед, балони з горючими газами) у без­печне місце. Від впливу тепла балони захищають за допомогою брезентів, які періодично зволожують.

Після прибуття на будівельний майданчик міської або об'єкто-вої пожежної частини члени добровільних пожежних дружин (ДПД), бойових розрахунків, а також інші робітники та служ­бовці виконують розпорядження керівника гасіння пожежі, дію­чи згідно з його вказівками.

Основи пожежної безпеки

Питання для перевірки засвоєння матеріалу

1. Поясніть сутність процесу горіння.

2. Які розрізняють види процесу горіння?

3. Що таке "коефіцієнт надлишку повітря"?

4. Як розрізняють температуру горіння?

5. Запишіть рівняння, яке описує швидкість тепловиділення.

6. Поясніть поняття "температура самозапалювання горю­чої речовини".

7. На які два види поділяють горючі речовини, виходячи з тем ператури самозапалювання?

8. Наведіть класифікацію речовин, що самозаймаються.

9. Поясніть поняття "запалення".

10. Як поділяють швидкість вигорання рідких горючих ре­човин?

11. Поясніть поняття "нижня концентраційна межа запа­лення".

12. Поясніть поняття "верхня концентраційна межа запа­лення".

13. Які концентрації сумішей називаються вибухонебезпеч ними?

14. Поясніть поняття детонації.

15. Яку температуру називають температурою спалаху?

16. За яким критерієм прийнято класифікувати рідини за сту­пенем їх пожежної небезпеки?

17. Які рідини відносять до легкозаймистих?

18. Які рідини відносять до горючих?

19. Чим характеризується небезпека пилу?

20. Який пил відносять до вибухонебезпечного?

21. Який пил відносять до пожежонебезпечного?

22. Які матеріали називають негорючими?

23. Які матеріали називають важкогорючими?

24. Які матеріали називають горючими?

25. Що розуміють під "вогнестійкістю"?

26. Поясніть поняття "межа вогнестійкості".

27. Появою яких ознак характеризується межа вогнестій­кості?

28. Яким чином визначаються межі вогнестійкості будівель-них конструкцій?

Розділ 11

29. Який основний метод визначення вогнестійкості будівель них конструкцій?

30. Чим визначається вогнестійкість будівель або споруд?

31. Які ступені вогнестійкості розрізняють залежно від кла су довговічності будівлі або споруди за відповідними нормами про­ектування?

⁴

Розділ 12

Поиск по сайту: