Як окрема дисципліна, наука про взаємодію суспільства та природи була визначена у програмній статті американського вченого Р. Е. Парка, опублікованій у 1916 р. У 20-30-ті роки, виступаючи під назвами «human ecology» («людська екологія») або «social ecology» («соціальна екологія»), вона знайшла свій подальший розвиток у роботах американських соціологів Е. У. Берджесса, Р. Маккензі та ін. У зв’язку з тим, що у першій половині XX ст. соціоекологічна криза найбільш наглядно проявилася у великих індустріальних містах, в яких техногенна діяльність почала різко знижувати якість життєвого середовища, дана наука початково трактувалася досить вузько – як соціоекологія міст, абоурбосоціоекологія. Вона вивчала головним чином протиріччя, що виникали при взаємодії суспільства та природи у містах.
На жаль, у першій половині XX ст. ця наука так і не знайшла належного їй провідного місця у системі наукових дисциплін та в людській свідомості. Більшість людей тривалий час навіть не підозрювали про її існування, як і про існування самих соціоекологічних проблем. Лише після другої світової війни, коли взаємовідносини між суспільством та природою вступили у кризову стадію не лише у межах великих індустріальних міст, а й у масштабі всієї планети, і почалося швидке зниження якості навколишнього середовища, різко посилився інтерес і науковців, і широкої громадськості до цих проблем. Це дало імпульс для прискорення формування нової інтегральної міждисциплінарної науки, спрямованої на гармонізацію взаємовідносин між людським суспільством і навколишнім середовищем.
У 50-ті роки людську, або соціальну, екологію вже розуміють значно ширше – як науку, що розглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введення природного середовища у взаємозв’язок з людським суспільством як залежної і керованої підсистеми в межах великої системи «природа-суспільство», тобто соціоекосистеми. Значний внесок у розвиток цієї науки у цей час зробив американський вчений А. Гоулі, який у 1950 р, опублікував монографію «Людська екологія».
Одночасно відбувається становлення іншої, більш вузької наукової дисципліни – ecology of man (екології людини), яка вивчає медико-біологічні аспекти взаємодії людини як біологічного виду Homo sapiens з навколишнім середовищем. На жаль, ці дві різні наукові галузі – humanecologyта ecology of man у колишньому Радянському Союзі при перекладі іменувалися одним терміном «екологія людини», що призвело до змішування різних понять і подальшої термінологічної плутанини.
В сучасній науці існує цілий рід підходів до визначення соціоекології.
Так Е.В.Прусов вважає, що соціальна екологія – це теорія про шляхи та принципи перетворення людської діяльності у відповідності з об’єктивними вимогами законів саморегуляції біосфери.
В.Д.Комаров визначає її як інтегральну науку про закономірності розвитку соціоприродних відносин, про принципи і методи, спочатку оптимізації, а потім і гармонізації відносин суспільства та природи.
Ю.Г.Марков вважає, що соціальна екологія – це наука про конструювання оптимальних відносин між суспільством і природою, в результаті якого цілеспрямовано покращується якість природного середовища.
Г.О.Бачинський підкреслює, що соціальну екологію доцільно визначатияк інтегральну міждисциплінарну науку, що вивчає закономірності взаємодії суспільства та природи в межах соціоекосистем різного ієрархічного рівня і розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії.
Соціоекологія складається з теоретичного і прикладного напрямів.
Предметом теоретичної соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та оточуючого природного середовища й розробка на цій основі загальної програми оптимізації та гармонізації цієї взаємодії. Основна роль у формуванні цієї сторони предмета соціальної екології належить філософії, яка, формуючи теоретичні основи світогляду, дає і відповіді на найбільш загальні питання: що таке природа, людина, в чому полягає специфіка їх взаємодії, які головні пріоритети для людини у її взаємовідносинах з оточуючим природним середовищем. У той же часпредметом прикладної соціоекології, вважає він, є вивчення, моделювання і прогнозування соціоекосистем з метою їх оптимізації та управління гармонійним розвитком.