Антропоекосистема як основний об’єкт дослідження екологї людини. Рівні дослідження антропоекосистем

Екологія людини, як і будь-яка інша наука, має свій об’єкт вивчення. Таким об’єктом є антропоекосистема.

Антропоекосистема (грец. antropos – людина, оіkos – оселя) – екосистема, в якій здійснюється життєдіяльність людини, соціальної групи.

Це просторовий підрозділ середовища існування людини, природні, соціально-економічні, виробничі, еколого-гігієнічні, культурно-побутові умови якого формують світосприйняття й екологічну свідомість, стан здоров’я, демографічну поведінку, фізичний вигляд, трудові навички, спосіб життя, традиції і звичаї, вибір релігії, професійні переваги та ін.

Кожна антропоекосистема характеризується певною внутрішньою однорідністю (гомогенністю) і вирізняється істотною різнорідністю (гетерогенністю) з-поміж сусідніх антропоекосистем. Типовим прикладом двох сусідніх антропоекосистем є місто і навколишня сільська місцевість.

Антропоекологічні дослідження на практиці передбачають вивчення різних антропоекосистем — міських,сільських, арктичних, тропічних, лісових, степових, сучасних, первісних, минулих епох, навіть можливих антропоекосистем близького чи віддаленого майбутнього.

Знання про антропоекосистему, отримані під час аналізування й оцінювання процесів, що відбуваються у ній загалом і в окремих її блоках, дають змогу прогнозувати поведінку системи, окреслювати методи управління якщо не всією системою, то, принаймні, окремими її блоками для оптимізації системи.

Для вивчення взаємодії окремої групи людей чи всього населення з навколишнім середовищем на обмеженій території на тлі конкретних зовнішніх умов розглядають різні процеси життєдіяльності населення. Складові життєдіяльності аналізують з огляду на такі показники середовища існування людей, як умови клімату, запаси і гідрологічний режим джерел водопостачання, їх хімічний склад, характер рельєфу й особливості рослинного світу, а також соціально-економічна ситуація в регіоні, місцеві і національні звичаї, релігія, ступінь забруднення довкілля, рівень благоустрою житла й забезпечення населення житлом, специфіка праці та її організація, тип харчування та ін.

Антропоекосистему утворює сукупність компонентів і поєднуючих їх процесів, що відбуваються у певному просторі і в конкретний проміжок часу. Для дослідницьких цілей зазвичай створюють моделі відповідних антропоекосистем (рис. 1.1).

У центрі моделі знаходиться спільнота людей, що взаємодіє з природою, господарством, соціально-економічними умовами та населенням, частиною якого є (населення міста – частина населення регіону, населення регіону – частина населення країни, працездатне населення –частина всього населення та ін.). Суттєво впливає на людину забруднення довкілля. Водночас всі елементи зовнішнього оточення взаємодіють між собою, формуючивелику систему.

Властивості окремих елементів і всієї сукупності чинників зовнішнього середовища та їхні перетворення зумовлюють зміни основних характеристик спільноти людей – демографічної поведінки, екологічної свідомості, рівня здоров’я, професійних переваг, рівня освіти і культури. Ці зміни можуть бути як позитивними, так і негативними.

Спільнота людей.Антропоекологічні дослідження зосереджено на вивченні умов, у яких здійснюється життєдіяльність спільноти людей, і тих процесів, що відбуваються усередині неї. Тому у представленій моделі цей блок розміщено у центрі.

Спільнота людей .– об’єднання людей, у якому створено і збережено упродовж певного (навіть короткого) періоду соціальний зв’язок. Залежно від цілей дослідження може бути обрано будь-яку спільноту людей: професійну (наприклад, шахтарі Донбасу), етнічну (кримські татари республіки Крим), вікову (літні жителі Закарпаття) та ін.

Людська спільнота, що взаємодіє з іншим населенням, бере участь у господарстві всього регіону і залежить від нього, а також перебуває у складних і суперечливих відносинах із довкіллям.

Вивчення життєдіяльності населення (праці, побуту, відпочинку, шлюбних відносин, культури, громадського життя, національних відносин) і чинників середовища, що впливають на неї, пов’язано з проблемами способу життя. Спосіб життя охоплює сукупність типових видів життєдіяльності соціальної групи. Під час його вивчення виявляють ціннісні орієнтації людей і причини їхньої поведінки, обумовлені укладом, рівнем та якістю життя.

Природа.Вона визначає найважливіші параметри господарства й умови життя населення, водночас перебуваючи під суттєвим впливом господарської діяльності людей. На життєдіяльність населення безпосередньо й опосредковано впливають як окремі компоненти природного середовища, так і їх сукупність. Серед них найістотнішими є: навколоземний шар атмосфери з усіма процесами і явища­ми, що відбуваються в ньому, природні води, ґрунтовий покрив, геологічна структура території. У регіонах, де господарська діяльність тісно пов’язана з експлуатацією біо­логічних ресурсів (мисливський промисел, заготівля цін­ної деревини та ін.), важливу роль у житті людей відіграє рослинний і тваринний світ. Біологічні компоненти ландшафту, що мають промислове значення, можуть бути джерелом небезпек. Можливі захворювання, зумовлені контактами з отруйними рослинами чи хворими і небезпечними тваринами, поширення інфекцій, збудники яких зберігаються у природі і переносяться тваринами.

У багатьох районах планети небезпеку для життя і здоров’я людей становлять стихійні явища – землетруси, повені, цунамі, урагани, зсуви, вулкани. У населення цих зон виробляється особливий стереотип поведінки, наприклад японці упродовж віків традиційно будують так звані паперо-ш будинки – легкі конструкції, найменш травмонебезпечні під час частих землетрусів. У районах, де протягом тривалого періоду року утримуються дуже низькі температури повітря, формуються своєрідний ритм і спосіб життя, порушення яких призводить до тяжких наслідків для людей.

Вплив природних умов позначається не лише на рівні популяційного здоров’я, а й на демографічній поведінці населення

Геохімічні дослідження показують, що надлишок чи нестача біологічно активних мікроелементів у ланцюгу «геологічні породи – ґрунт – сільськогосподарські культури – харчові продукти» призводять до тяжких захворювань (ендемічний зоб і його крайній прояв – кретинізм, гіпофлюороз, гіперфлюороз, ендемічна подагра та ін.), а серцево-судинні захворювання можуть спричинити ультрапрісні води.

Крім безпосереднього впливу на здоров’я, природні чинники впливають і на соціально-побутову інфраструктуру, покликану забезпечувати населенню життєвий комфорт.

Населення.Життєдіяльність будь-якої спільноти людей тісно пов’язана з іншим населенням, частиною якого вона є. Господарські навички, культурні традиції, релігія, система виховання, економічні процеси, торгівля, великі будівельні проекти, захист від зовнішнього ворога – усе це поєднує спільноти з іншими людьми, що живуть з ними в єдиному господарському, соціальному, політичному просторі.

Окремі людські спільноти можуть постраждати від ненавмисного чи навмисного втручання в їхню життєдіяльність інших людей. Корінні жителі ізольованих островів, не маючи імунітету до інфекційних хвороб, хворіли і навіть гинули внаслідок контактів з європейськими мореплавцями, серед яких були носії збудників таких захворювань.

Поширення інфекційних захворювань з одних регіонів в інші, від однієї групи людей до іншої і нині залишається нагальною проблемою. Епідемія СНІДу почалася на Африканському континенті й охопила увесь світ, пандемії різних форм грипу, виникаючи в певному регіоні, поширю­ються на всі континенти.

Відносини різних спільнот можуть ускладнюватися сутичками, протистояннями, навіть міжетнічними чи міжконфесійними (релігійними) війнами. Прикладом є багаторічний конфлікт між протестантами і католиками у Північній Ірландії, криваві сутички між племенами в Африці тощо. Сутички на побутовому ґрунті між різними групами населення спостерігаються у багатьох державах, навіть в Україні.

Отже, проблеми відносин окремих спільнот людей з іншим населенням є важливою складовою досліджень екології людини, взаємопов’язаних з такими дисциплінами, як політологія, соціальна психологія, етнографія, епідеміологія.

Господарство. Від рівня розвитку господарської системи у межах існуючої соціальної системи залежить якість життя населення.Господарство – процес взаємодії між людським суспільством і природою, унаслідок якого люди за допомогою своєї праці, використовуючи історично визначені знаряддя виробництва, в умовах конкретних виробничих відносин добувають необхідні засоби для існування і розвитку.

Господарську систему утворюють економічні об’єкти, у межах яких здійснюють виробництво і завершують його певний цикл у вигляді випуску готової продукції. Будь-який економічний об’єкт завжди містить елементи, необхідні для здійснення виробничого циклу: сукупність людей, пов’язаних із функціонуванням об’єкта, сукупність споруд, машин, комунікацій, а також специфічні форми громадської організації виробництва.

Різні типи людських спільнот характеризуються різним ступенем участі в господарстві населення, серед якого вони живуть. Історично існували спільноти людей, які можна впевнено ототожнювати з певним господарством, наприклад з натуральним виробництвом.

Суспільство має прагнути до максимального посилення виробничої функції господарства і мінімізації його негативних властивостей, однак ця проблема дуже складна. Наприклад, населення невеликого міста обслуговує єдине в місті підприємство, яке інтенсивно забруднює навко­лишнє середовище. Засоби на модернізацію підприємства відсутні, тому з метою захисту населення від шкідливих викидів приймають рішення підприємство закрити. Внаслідок екологічно правильного рішення населення міста залишають без засобів до існування. Саме тому фахівці з екології людини, які розглядають проблему системно, повинні здійснювати її всебічний аналіз, перш ніж пропонувати певні управлінські рішення.

Соціально-економічні умови.Цей блок поєднує велику кількість показників. Фахівці з екології людини використовують у своїх дослідженнях офіційні матеріали, опубліковні у збірниках Держкомстату України, які характеризують соціально-економічні умови життя населення. Серед них: розмір житлової площі на особу, рівень оплати праці, рівень безробіття, склад харчових раціонів, їх вартість та ін.

Забруднення навколишнього середовища.На умови життя людей суттєво впливають чинники середовища, що виникли внаслідок технологічної діяльності людства. Цей вплив постійно збільшується. Забруднення навколишнього середовища призводить до погіршення стану здоров’я населення, зміни демографічної поведінки, до руйнування і знищення рекреаційних ресурсів (усихання лісів, забруднення водойм і пляжів тощо), зниження урожайності і якості харчових та технічних культур, зниження продуктивності лісових насаджень, втрати пам’яток національної і світової культури, руйнування житлового фонду, транспортних комунікацій та ін.

Культура. Її розглядають як соціальну систему видів людської діяльності, сформованих на основі функціонально корисних для суспільства норм і цінностей і закріплених в суспільній практиці та свідомості суспільства.

У повсякденному житті культуру представляють матеріальні предмети, соціальні установки (інститути, традиції), духовні цінності. Формується культура через узагальнення досвіду багатьох поколінь як результат матеріальної і духовної діяльності всіх класів, груп і особистостей, що утворюють суспільство. Вона перебуває під впливом усіх елементів антропоекосистеми, у т. ч. релігії. У свою чергу культура впливає на життєдіяльність людей, на господарство і соціально-економічні умови, на ставлення людей до природи, до інших людей, до культурної спадщини і до інших культур, до проблем війни і миру. Спільноти з високим рівнем культури піклуються не лише про свій добробут, їх хвилює доля всього людства, оскільки вони розуміють свою причетність до світових проблем, свою залежність від їхнього вирішення.

Релігія.Вона є творенням людського суспільства, особливою формою пізнання ним себе самого і навколишнього світую. Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі дедалі більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості загальнолюдс­ких високоетичних моральних норм і цінностей. Релігія допомагає людям усвідомити, що зарозумілість і маніпулювання природою може обернутися проти них. Технологія надає людині фізичну владу створювати чи знищувати світ, релігія учить чеснотам, розвиваючи стриманість, скромність і звільняючи від егоїзму. Отже, прямо чи опосередковано релігія може бути могутнім джерелом екологічного захисту.

Демографічна поведінка.Ця система взаємозалежних дій чи вчинків спрямована на зміну чи збереження демографічного стану спільноти людей. Демографічна поведінка охоплює дії, пов’язані з відтворенням населення (шлюбна і репродуктивна поведінка), міграцією населення (міграційна поведінка), ставленням до свого здоров’я (поведінка самозбереження). Результати її виявляються через демографічні процеси, а найбільший інтерес вони становлять для регіональних антропоекологічних досліджень. Базові поняття демографії — «народжуваність», «смертність», «природний рух», «тривалість життя», «життєвий потенціал», «міграція населення» – мають ключове значення для екології людини. На демографічній поведінці населення, як і на будь-яких проявах його життєдіяльності, помітно позначаються зовнішні чинники. Наприклад, інтенсивне забруднення довкілля може суттєво вплинути на репродуктивну поведінкунаселення. Техногенні впливи призводять не тільки до без­плідності й ранньої смертності, а й до того, що в дуже заб­руднених районах деякі люди побоюються народжувати через страх появи дитини з уродженими дефектами.

Екологічна свідомість.Вона полягає у здатності розуміти нерозривний зв’язок людської спільноти з природою, залежність благополуччя людей від цілісності природного середовища і використання цього розуміння в практичній діяльності.

На формуванні рівня екологічної свідомості позначаються пережиті людьми будь-які екологічні катаклізми, що змушують замислитися над наслідками впливу на природу. Становлення екологічної свідомості є передумовою цілеспрямованої діяльності людської спільноти для збереження природи чи докладання зусиль з метою виправити екологічний дисбаланс.

Рівень здоров’я населення.Він є показником адаптованості конкретної спільноти людей до певних умов життя(антропоекологічної ситуації). Цей рівень можна оцінити чи «виміряти» за допомогою медико-демографічних коефіцієнтів захворюваності, інвалідності, смертності та ін. Рівень здоров’я залежить від природних, соціальних, еколого-гігієнічних умов і вказує, наскільки вони придатні для нормальної життєдіяльності.

Вплив природних чинників на здоров’я може призводити до метеостресів, загострення серцево-судинних захворювань, виникнення деяких форм онкологічної патології (наприклад, рак шкіри в районах з інтенсивною інсоляцією), розвитку ендемічних захворювань, зараження інфекціями, травматизму та ін.

Вплив шкідливих техногенних чинників на здоров’я населення зумовлює зниження працездатності і соціальної активності в умовно здорових людей; появу генетичних порушень, що зумовлюють виникнення спадкових хвороб (генотоксичний ефект); онкологічні захворювання; погіршення здоров’я дітей; збільшення кількості гострих і хронічних захворювань у працездатного населення, зростаннякількості випадків невиходу на роботу з причин хвороби; скорочення тривалості життя людей і погіршення його якості.

Вибір фаху.Як природні, так і соціально-економічні умови життя суттєво впливають на вибір професій (мешканець тундри не може стати хліборобом, а мешканець пустелі — лісорубом). Природні ресурси в ареалі проживання людської спільноти визначають характер діяльності людей. Вичерпування ресурсу спричиняє перебудову професійної структури спільноти. Обміління Аральського моря призвело до зникнення споконвічних для цієї території занять, — рибальства, ремонту суден, перероблення риби ти іи. За короткий проміжок часу структура трудових ресурсів суттєво змінилася.

Науковий прогрес, вирівнювання соціальних умов життя, поліпшення доступу до життєвих благ розширили нибір діяльності. Однак певні перешкоди у виборі професійної кар’єри продовжують існувати (національні, общинні, сімейні традиції, поділ роботи на престижну і непрестижну, почесну і принизливу тощо).

Освіта.У контексті аналізу структури антропоекосистеми її розглядають як соціальний інститут, що виконує в суспільстві такі важливі функції:

1) економічна: створення та підтримання професійної структури суспільства. Освіта формує працівників, що мають необхідні знання і навички для виконання необхідної для суспільства діяльності;

2) соціальна: передбачає соціалізацію особистості, тобто засвоєння нею у процесі становлення духовних і культурних цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних суспільству, соціальній групі чи спільноті людей;

3) культурна: полягає в тому, щоб використовувати накопичену культуру з метою виховання людей, формування їх творчих здібностей. Тому закономірно, що освіта виступає важливим чинником, який визначає поведінку людей.

Важливою складовою сучасної освіти є екологічна. Високий рівень освіти дає змогу ефективніше працювати, з максимальним ефектом використовуючи устаткування і природні ресурси без завдання шкоди довкіллю.

Отже, всі компоненти анропоекосистеми перебувають у тісному взаємозв’язку, формують її властивості і визначають життєздатність.

Поиск по сайту: