Об'єкти практики оргггів дізнання

(відносини, що виникають і припиняются між суб'єктами в процесі
________________ здійснення дізняня)___ __ ____

Практичнадіяльність оранів дізнання:

1)мета і завдання, функції; 2) дії органіїдізнання і їх службових осіб по збиранню, перевірці й оцінці доказівдля встановлення злочинців, попередження і припинення злочинів; !) операції органів дізнання (комплекс дій дізнавачів по виявлешяс ознак злочинів, об'єднаних єдиною метою і спрямованих на вирішеїня окремого завдання в рам-ках юридичного процесу)

Внутрішня організація діяльності

(процесуальні провадження,
_______ стадії, режими)______

Засоби, способи, методи діяльтсті органів дізнання

(використовуються для досягнення меи, одержання результатів)

Результати діяльності оранів дізнання

Соціа. іьно-правовиї досвід,
накопичений в процесі добору доцільноо в діях і операціях службо­
вих осіб, уповноважених на проведенняіізнання, а також аналітігчно
осмислений та узятий на озброєння досіл здійснення наукових пра-
вових досліджень та правового навчаншу їх єдності і взаємодії_

Зауважимо, що органи дізнання мокна розділити на дві кате­горії: 1) універсальні (міліція, органи (езпеки, прокуратура та ін.);

Основні види юридичної практики______________________ 167

2) органи і посадові особи, для яких провадження дізнання не є ос­новною функцією.

Види практики всіх органів і посадових осіб дізнання:

практика міліції— діяльність у процесі дізнання в межах пов­новажень;

практика податкової міліції— діяльність у процесі дізнання в справах про ухиляння від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютного доходу;

практика органів безпеки— діяльність у процесі дізнання в справах, віднесених законом до їхнього відання;

практика митних органів— діяльність у процесі дізнання про контрабанду;

практика органів державного пожежного нагляду— діяль­ність у процесі дізнання в справах про пожежу і порушення проти­пожежних правил;

практика органів прикордонної служби— діяльність у про­цесі дізнання в справах про порушення державного кордону;

практика начальників органів управління Військової слу­жби правопорядку в Збройних силах Україниі їхніх заступни­ків з питань провадження дізнання — діяльність у процесі дізнан­ня в справах про злочини, скоєні військовослужбовцями Збройних сил України і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової час­тини;

практика командирів (начальників) військових частин, об'єднань, начальників військових установ— діяльність у про­цесі дізнання в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військово­службовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Зброй­них сил у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, об'єднання, установи або на вій­ськових об'єктах;

практика командирів кораблів— діяльність у процесі дізнан­ня в справах про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбо­вцями, а також у справах про злочини, скоєні працівниками Зброй­них сил України в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час походу за межами України;

Розділ VI

практика начальників виправно-трудових установ,слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховально-трудових профілакторіїв — діяльність у процесі дізнання в справах про злочи­ни проти встановленого порядку несення служби, вчинених працівни­ками цих установ, а також у справах про злочини, скоєні в розташу­ванні зазначених установ;

практика капітанів морських суден, що знаходяться в дале­кому плаванні— діяльність у процесі дізнання в межах повнова­жень.

Види практики працівників органів дізнання за характером по­вноважень:

практика з'ясування фактіву зв'язку зі вчиненням злочину, встановлення особи, що вчинила злочин, а також обставин, що є предметом доведення;

практика виконання конкретних дослідчих і слідчих дійу порядку і формі, спеціально передбачених кримінально-процесу­альним законодавством (обшук, виїмка, затримка та ін.);

практика пізнання криміногенних явищза допомогою систе­ми гласних і негласних пошукових, розвідувальних, контррозвіду-вальних заходів, широкого використання спеціальних оперативних і оперативно-технічних способів;

практика виконання покладених функцій органами попе­реднього слідства, прокуратури й інодісуду з метою сприяння успішному вирішенню ними завдань кримінального процесу.

Види практики працівників органів дізнання за тяжкістю зло­чинів:

Практика дізнавачів з досудового роз- Практика дізнавачів з досу-слідування кримінальних справ при на- дового розслідування справ явності ознак злочину невеликої і сере- про тяжкі й особливо тяжкі

дньої тяжкості__________________ злочини_______________

Види практики працівників органів дізнання в залежності від порушення чи не порушення кримінальних справ:

практика дізнавача в порушених кримінальних справах;практика дізнавача без порушення кримінальної справищодо вчинених злочинів — в порядку протокольної форми досудової під­готовки матеріалів.

Види практики працівників органів дізнання в залежності від обов 'язковості попереднього слідства:

Основні види юридичної практики______________________ 16"

практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідствоє обов'язковим;

практика здійснення дізнання в справах, у яких попереднє слідство неє обов'язковим.

Уході практичної діяльності дізнавач вирішує питання про відво­ди, заявлені під час проведення дізнання перекладачеві, експертові, фахівцеві; роз'ясняє і забезпечує права особам, що беруть участь у справі; забезпечує належне виконання протоколів здійснених ним слідчих дій; оцінює докази за своїми переконаннями; визнає відпові­дних осіб потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відпові­дачами і їхніми законними представниками; вживає заходів щодо за­безпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; виконує доручення слідчого і прокурора.

§ 12. Практика державної кримінально-виконавчої служби

Практика державної кримінально-виконавчої служби— це

постійна професійна правозастосовча та правоохоронна діяльність, здійснювана (згідно із законом) корпусом персоналу державної кри-мінально-виконавчої служби по примусовому виконанню криміналь­них покарань.

На Державну кримінально-виконавчу службу України поклада­ється завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Діяльність органів державної кримінально-виконавчої служби від­бувається на основі Конституції" України, законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та інших, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, чинних міжна­родних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також виданих відповідно до них нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади з питань ви­конання покарань. Враховуються належні етичні кодекси, згідно з якими персонал Державної кримінально-виконавчої служби Укра­їни повинен діяти на основі поваги гідності людини, дотримання її прав і свобод.

Державна кримінально-виконавча служба України склада­ється з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів

Розділ VI

управління, кримінально-виконавчої інспекції, устане виконання по­карань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань навчальних за­кладів, закладів охорони здоров'я, підприємств, усанов виконання покарань, інших підприємств, установ і організації. У своїй діяль­ності Державна кримінально-виконавча служба Уюаїни взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого амоврядування, підприємствами, установами та організаціями відпоідно до законо­давства, а також з відповідними органами іноземнк держав і між­народними організаціями на основі міжнародних дсоворів.

Зміст і структура практики державної крмінально-вико-навчої служби:

Суб'єкти практики державної кримінально-викоіавчої служби

(органи, відділи, установи, персонал)

Об'єкти практики державної кримінально-викоивчої служби

(відносини, що виникають, продовжуються, змінююься і припиня-ються між суб'єктами в процесі виконання кримінал них покарань) |

Практична діяльність державної кримінально-виконавчої служби:

1) мета і завдання, функції; 2) дії персоналу державні кримінально-виконавчої служби щодо виконання покарань; 3) оперції органів уп­равління, кримінально-виконавчих інспекцій, устано: виконання по­карань (комплекс дій осіб рядового і начальницькогоскладу держав­ної кримінально-виконавчої служби по виконанню скарань, об'єд­наних єдиною метою і спрямованих на вирішення окрмого завдання в рамках юридичного процесу)

Внутрішня організація діяльності

(процесуальні провадження,
_______ стадії, режими)

Засоби, способи, методи діяльності держеної кримінально-виконавчої служби

(використовуються для досягнення мети, одержанн результатів)

Результати діяльності державної кримінально-виконавчої служби

Соціально-правовий досвід,

накопичений в процесі добору доцільного в діях іопераціях усіх структур державної кримінально-виконавчої служби а також аналі­тично осмислений та узятий на озброєння досвід здійснення науко­вих правових досліджень та правового навчання у Ь єдності і взає­модії

Основні види юридичної практики______________________ 171

Види практики структурних елементів Держ:авної криміна-пьно-виконавчої служби України:

практика центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом — полягає у спрямо­вуванні, координуванні та контролюванні діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, видаванні наказів у межах своїх повноважень, організовуванні та контролюванні їх виконання; узагальнюванні практики застосування законодавства з питань ві­домчої діяльності, розробці пропозицій, спрямованих на її вдоско­налення, внесенні їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабінету Міністрів України;

практика територіальних органів управління (відділів) в АР Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі з питань виконання покарань — зводиться до здійснення керівни­цтва оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльніс­тю підпорядкованих їм органів і установ;

практика кримінально-виконавчої інспекції з питань ви­конання покарань — полягає у виконанні цим органом покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, у вигляді громадських робіт, виправних робіт та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звіль­нених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

практика установ виконання покарань та слідчих ізолято­рів — визначається особливостями відвідування цих установ і слід­чих ізоляторів та спеціальними вимогами режиму доступу на їх

територію;

практика воєнізованих формувань — вирізняється тим, що ці формування діють у складі органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та призначені для їх охорони та запобігання і при­пинення дій, що дезорганізують роботу виправних установ.

§ 13. Приватна юридична практика

Приватні юристи не є представниками держави. Вони не­залежні, покликані захищати інтереси своїх клієнтів. З економічної точки зору клієнт — це покупець послуг юриста. Як і будь-який інший продавець, юрист, котрий хоче домогтися успіху, повинен залу-

Розділ VI

чати до себе клієнтів, задовольняти їхні потреби й одержувати пла­ту за свою працю. Незалежність від держави юриста, що займаєть­ся приватною практикою, є визначальним чинником. Приватні юри­сти (нотаріус, адвокат) не користуються дотаціями з боку держави. Послуги такого юриста необхідні суспільству, що функціонує відпо­відно до норм права. У ділових аспектах приватної практики юрист керується звичайними ринковими принципами.

Україна знаходиться на шляху розвитку приватного нотаріату, адвокатури і т. д. Для неї досить корисний досвід приватної юриди­чної практики в посткапіталістичних державах.

У цих державах (наприклад США) приватна практика представ­лена в таких формах:

— одноособова практика,один юрист має свій особистий офіс;

— спільне користування офісом:два або більш юристів вико­ристовують одне приміщення і беруть участь у деяких витратах, однак мають своїх клієнтів і ведуть індивідуальний рахунок своїм доходам. Це найменш удала форма, оскільки часто юристи, що пра­цюють за згодою про спільне користування офісом, психологічно несумісні. Психологічна сумісність є однією з основних передумов створення юридичної фірми;

— юридична фірма:два або більш юристів використовують одне приміщення, розділяють витрати, клієнтів і доходи.

Переваги одноособової приватної юридичної практики:

1) можливість юристові самостійно приймати рішення про трива­лість часу своєї роботи і її розпорядку, тому що поруч немає інших членів фірми, котрі пред'являли б претензії з цього питання;

2) право самому вибирати клієнтів і справи, не вступаючи в зітк­нення з інтересами інших членів фірми, у випадках, якщо: а) не ба­жаєш відмовити клієнтові; б) бажаєш відмовити клієнтові, але зму­шений працювати з ним на прохання іншого юриста; 3) одержуєш весь зароблений гонорар.

Недоліки одноособової приватної юридичної практики:

— відсутність допомоги у випадку великої завантаженості робо­тою;

— самостійний пошук клієнтів;

— самостійне несення витрат на устаткування й інші матеріали, що може збільшити вартість одноособової практики;

і >( повні види юридичної практики________________________ 173

— самостійне вирішення адміністративних питань в офісі (аж до ремонту непрацюючого телефону);

— у випадку малого досвіду немає безпосередньої можливості і іередати великі і складні справи досвідченому юристові або прокон­сультуватися з ним;

— приреченість займатися невеликими справами, тому що кліє­нти для вирішення складних питань звертаються у великі юридичні

фірми.

Переваги приватних юридичних фірм:

1) можливість спеціалізуватися у визначених галузях права, що підвищує рівень послуг клієнтам і дає задоволення самим юрис­там;

2) можливість кваліфікованим юристам, котрі не вміють залу­чати клієнтів, одержувати достатній обсяг роботи за допомогою інших юристів;

3) можливість розподіляти вартість приміщення, устаткування й інших витрат між співробітниками, а також значна імовірність фірми одержати кредит;

4) забезпечення кожному юристові більш надійного заробітку за допомогою розподілу доходів юридичної фірми;

5) можливість займатися справою різним юристам у випадку одержання дозволу суду або згоди від клієнта, що не зв'язує юрис­тів плануванням роботи, характерним для одноосібно практикую­чих юристів;

6) можливість мати поруч джерело інформації — колегу, до яко­го можна звернутися за порадою при розгляді складних правових

питань.

Недоліки приватних юридичних фірм:

— втрата частини своєї незалежності, оскільки фірми вимагають групового прийняття рішень;

— неможливість одержати зароблені великі персональні гонора­ри через необхідність вносити їх у загальний дохід фірми, які роз­поділяються між її членами;

— збільшення обсягу управлінської діяльності в зв'язку з розши­ренням юридичних фірм і потреба в удосконалюванні управлінських

систем.

Якщо в США близько 72 % усіх юристів працюють у приватному секторі, тобто практикують самостійно, створюють невеликі пар-

1/4______________________________________________ Розділ VI

тнерства або працюють у великих юридичних фірмах, то в Україні поки немає великих юридичних фірм, що поєднують 100 і більше юристів. Однак швидко збільшується штат юристів філій великих іноземних юридичних фірм, для яких адвокатура закрита. Осно­вна частина юридичної практики здійснюється юридичними кон­сультаціями, об'єднаними в рамих колегій адвокатів. Як правило, у консультації працюють від 10 до25, іноді менше адвокатів. Загаль­на чисельність штату адвокатури за останні кілька років збільшилася в 2,5—3 рази. Міністерством юстиції України практикується видача (на основі Закону про підприємницьку діяльність) індивідуальних лі­цензій на заняття адвокатською практикою тим особам, що мають закінчену юридичну освіту (магістратуру), не є членами адвокатсь­ких асоціацій, здали іспит і одержали свідчення на заняття адвокат­ською діяльністю.

Юридичні консультації надають послуги з усіх основних галузей права, при цьому усе більше місце тут займає консультування з рі­зних юридичних аспектів підприємництва. Друга, традиційно зна­чуща область юридичної практики адвокатури — це представлення інтересів клієнтів у господарському (арбітражному) і загальному судах. На жаль, лише деякі юридичні консультації в змозі зрівнятися за рівнем кваліфікації з юристами філій західних юридичних фірм, особливо у консультуванні в таких нових, складних і винятково актуальних для українського бізнесу областях, як міжнародне комер­ційне право, міжнародне банківське право, міжнародно-правове ре­гулювання інтелектуальної власності і т. п., представляти клієнтів у міжнародних судових і арбітражних органах.

Придбана можливість для юристів України займатися приватною юридичною практикою погребує від них навичок і знань, необхід­них в умовах сучасної економіки

§ 14. Інтерпол як професійна міжнародна організація кримінальної поліції

Дотримання міжнародних стандартів у діяльності юриста проди­ктовано наявністю міжнародних організацій, у яких успішно спів­робітничають представники різних держав світу.

Прикладом може бути Інтерпол — міжнародна професійна ор­ганізація по боротьбі зі злочинністю. її прообразом є Міжнародна комісія кримінальної поліції, створена як постійно діюча організа-

< Основні види юридичної практики________________________ 175

ці я 7.09.1923 р. у Відні, що був тоді найбільш інформованим про зло­чинність у світі⁸. Під час фашистської окупації Австрії комісія була поставлена під контроль гітлерівської поліції безпеки (СД), у резуль-іаті чого її члени фактично самоусунулися від роботи.

Після закінчення Другої світової війни Міжнародна комісія кри­мінальної поліції була відтворена знову на конгресі в Брюсселі (1946 р.). її штаб-квартирою став Париж. У 1956 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції була перетворена на Міжнародну органі­зацію кримінальної поліції, одержала новий статут, у якому офіційно закріплений термін «Інтерпол». Штаб-квартира розміщена у м. Ліоні (Франція). Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асам­блея. На її засіданні обираються робочі органи — Виконавчий комі­тет, очолюваний президентом, і Генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем.

До складу організації входять національні центральні бюро (НЦБ). Нині їх 178 — по кількості держав, що стали краінами-уча-сницями Міжнародної організації кримінальної поліції. Вони висту­пають під відповідними іменами: «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Пекін», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Київ» та інші. Національні центральні бюро (НЦБ) є од­ночасно і підрозділами поліцій країн-учасниць, і структурними лан­ками Інтерполу. їх можна назвати «опорними пунктами» Інтерполу на місцях.

Україна прийнята до складу Інтерполу на б 1-й Генеральній аса­мблеї (4—10 листопада 1992 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. створене Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу, що виконує завдання по координації і взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами інозем­них держав про ведення боротьби з транснаціональною злочинніс­тю. Українське національне бюро Інтерполу входить до структури

апарату МВС.

Об'єктом практичного впливу Інтерполу і НЦБ держав-учасниць є так звані «транснаціональні» (міжнародні) злочинці і злочини.

Транснаціональними вважаються злочини:

1) окремі стадії й епізоди яких були скоєні на території різних держав;

⁸ Початком цієї організації можна вважати І з'їзд міжнародних співробітників кримінальної поліції, що відбувся 14—18 квітня 1914 р.

Розділ VI

2) наслідки яких виявляються за иежами країн, де вони були скоєні;

3) є небезпечними для внутрішнії інтересів більш ніж однієї країни.

Транснаціональними злочинцями вважаються:

1)правопорушники, що ховаються від покарання в іншій країні;

2) члени міжнародних кримінальних угруповань, що вчинили або організували злочини, які зачіпають інтереси декількох держав.

Так, сферами діяльності транснаціональних злочинних груп, пов'язаних з економікою, є індустрія наркобізнесу; протизаконний оборот зброї; торгівля радіоактивними матеріалами; викрадення і контрабанда автомобілів; організації злочинних нападів на ван­таж; організовані форми протизаконної міграції; організована про­ституція; торгівля органами людського тіла; організація злочинних зазіхань на об'єкти культури; комп'ютерні злочини; протизаконна торгівля дикими тваринами; протизаконне знищення небезпечних відходів; шахрайські операції з кредитними ресурсами; підробка грошових знаків; контрабанда; організований міжнародний теро­ризм (замовлені убивства); навмисне банкрутство й ін.

Для ефективної боротьби з транснаціональною злочинністю за допомогою кримінальної реєстрації Інгерполом розроблена систе­ма обліку і класифікації транснаціональних злочинців і злочинів. Існує загальна і спеціальна реєстрація. Об'єктом загальної реєст­рації є відомості про транснаціональні злочини і злочинців, а спе­ціальної — дактилоскопічні відбитки і фотознімки правопорушни­ків.

НЦБ Інтерполу в Україні— це сучасний підрозділ, потенціал якого відповідає міжнародним стандартам як у відношенні кваліфі­кації кадрів, так і в технічному забезпеченні. Кадри для Інтерполу готують установи освіти системи органів внутрішніх справ із чис­ла курсантів, що пройшли спеціальне навчання і володіють двома робочими мовами (робочими мовами Іитерполу є англійська, фран­цузька, іспанська, арабська).

Основні функції Національного Центрального Бюро (НЦБ) Ін­терполу в усіх країнах, як правило, єдгні:

1) забезпечення обміну офіційною і конфіденційною (оператив-но-розшуковою) інформацією з питань боротьби з транснаціональ­ною злочинністю між національними поліцейськими й іншими пра-

Основні види юридичної практики______________________ 177

ноохоронними органами, Генеральним секретаріатом ЦНБ Інтерпо-иу інших країн;

2) організація через відповідні національні органи охорони пра­вопорядку заходів щодо виявлення осіб, предметів, документів, роз­шукуваних державами-членами Інтерполу;

3) направлення у Генеральний секретаріат і у держави-члени Інтерполу прохань і оповіщень національних правоохоронних орга­нів про розшук осіб, предметів і документів, здійснення спостере­ження за особами, підозрюваними в злочинній діяльності, а також іншої інформації з метою попередження і розкриття злочинів;

4) формування банку даних про осіб, факти, предмети і доку­менти на підставі інформації, отриманої в процесі міжнародного поліцейського співробітництва;

5) сприяння (у межах своєї компетенції) реалізації рішень і реко­мендацій Генеральної асамблеї і Генерального секретаріату Інтер­полу, підготовка аналітичних документів із проблем міжнародного співробітництва в галузі боротьби зі злочинністю й ін.

Співробітництво України в рамках Інтерполу ґрунтується на національних законах і міжнародних зобов 'язаннях, прийнятих нею поза цією організацією.

Основний акцент у діяльності Укрбюро робиться на практичне сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в попередженні, розкритті і розслідуванні кримінальних справ, роз­шуку і екстрадиції (видачі) злочинців. Разом з функціями НЦБ Інте­рполу відбувається рівнобіжне розслідування кримінальних справ, оскільки в НЦБ надходять запити про дані злочини від слідчих че­рез Головне управління внутрішніх справ або Управління МВС України, що виконуються співробітниками Інтерполу. Сама криміна­льна справа в НЦБ Інтерполу не надходить і ним не розслідується. Вона знаходиться в слідчого, котрий дав доручення і запит. Після виконання доручень НЦБ направляє їх у вигляді супровідних доку­ментів до матеріалів кримінальної справи.

Можна виділити п'ять основних форм відносин у сфері між­народної боротьби зі злочинністю: 1)одержання доказів з-за ко­рдону для використання в розслідуванні; 2) видача злочинців (ек­страдиція); 3) передача кримінального провадження; 4) передача нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими особами; 5) передача засуджених осіб.

Розглядаються кримінальні справи в таких сферах: економіка і фінанси; інформатика, інтелектуальна власність; торгівля людьми; боротьба з незаконним виготовленням підроблених грошових зна­ків, документів; боротьба з незаконним оборотом наркотиків; боро­тьба з незаконним оборотом вогнепальної зброї, боєприпасів; бо­ротьба з тероризмом; попередження, розкриття і розслідування злочинів, пов'язаних із транспортними засобами й ін.

Розділ VII

ПРОФЕСІЙНА АТЕСТАЦІЯ ЮРИСТІВ-ПРАКТИКІВ І МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЇХ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ

§ 1. Кваліфікаційна атестація

юристів-фахівців як правова вимога визначення

їх професіоналізму

Атестація юристів-фахівців — система визначених нормати­вно-правовими актами оцінних дій по встановленню рівня кваліфі­кації юриста, відповідності посаді, росту і якості знань, характерис­тики професіоналізму.

Порядок атестації працівників юридичної праці визначений дер­жавою у відповідних офіційних документах: законах, указах мініс­терств і інших нормативно-правових актів.

Для проведення атестації створюються кваліфікаційні комісії.

Мета кваліфікаційної атестації фахівця — поліпшення якіс­ного складу працівників юридичної сфери, підняття професійного рі­вня кожного з них.

Завдання кваліфікаційної атестації юристів-фахівців:

1) визначення рівня професійної кваліфікації;_____________

2) встановлення відповідності займаній посаді;___________

3) вирішення питання про заохочення для стимулювання росту професіоналізму, розвитку морально-правового обов'язку і відпові­дальності за зміцнення законності, охорони і захисти прав громадян.

Правові заохочення в залежності від галузі права:

— конституційні (ордени і медалі як державні нагороди);

— адміністративні (дострокове присвоєння спеціального звання);

— трудові (нагородження Почесною грамотою). Правові заохочення в залежності від змісту:

— матеріальні (видача грошової премії);

— моральні (оголошення подяки);

— організаційні (підвищення в кваліфікаційному класі)._____

4) вирішення питання про покарання. Правові покарання — форма
і міра осудження протиправної і винної поведінки особи. Результа­
том такого осудження є обмеження в чомусь або позбавлення чогось.
Наприклад, зниження в кваліфікаційному розряді, накладення дисци­
плінарного стягнення, що розглядається як одна з умов усунення не-
доліків у роботі._______________________________________

Розділ VII

Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні...

Основні умови професійної відповідності юристів-практи-ків:

1) наявність необхідного мінімуму знань, умінь, навичок, отри­маних у результаті навчання і досвіду;

2) емоційно-вольова готовність до виконання професійної ді­яльності. Виявити це можливо за допомогою вивчення мотивів про­фесійного вибору, життєвих цілей особи, шляхів їхнього досягнення, особливостей світогляду, що відображають розуміння загальносоціа-льних і професійних проблем, зміст праці і службові прагнення;

3) здатність до конкретної професійної діяльності. Вона роз­кривається через інтелект, професійне мислення. Головні з них: уміння аналітично і логічно мислити, мати професійну спостережли­вість, оперативну і довгострокову пам'ять, творчу пошукову актив­ність і кмітливість.

У процесі атестації для оцінки ділової кваліфікації і профе­сійної майстерності застосовуються такі методи:

1)вивчення результатів діяльності за певний час (наприклад кількість розслідуваних справ, внесених протестів, пред'явлених і задоволених у силу обґрунтованості позовів);

2) узагальнення усних характеристик особи, що атестується, з боку керівників, колег та інших осіб, з якими здійснюється спів­робітництво;

3) вивчення складених керівниками письмових характеристик, в яких містяться відомості про успіхи або недоліки їх підлеглих за визначений час;

4) біографічний метод, що передбачає оцінку даних трудової біо­графії особи, що атестується (застосовується при переході працівни­ків у прокуратуру, суд та інші органи з правоохоронних та інших дер­жавних структур).

Основні групи вимог до атестації юристів-практиків:

тких визначень (наприклад «по-доб­
рому впертий», «надмірно скрупу­
льозний» і т. п.), перерахувань люд­
ських якостей взагалі, які не мають
безпосереднього відношення до оцін­
ки ділової кваліфікації і професійної
відповідності особи, що атестується.
Водночас в атестації необхідно від­
бити якості, які чітко і точно характе­
ризують діяльність працівника юри­
дичної сфери. Висновки повинні ви­
пливати з тексту атестації, бути стис-
лими, конкретними і чіткими____

У атестації-документі повинні міститися такі елементи харак­теристики:

1)оцінка практичної діяльності і професійних якостей особи, що атестується;

2) оцінка ставлення особи, що атестується, до колег по роботі;

3) оцінка колегами внеску особи, що атестується, у професійну діяльність колективу й у створення сприятливого клімату в ньому;

4) самооцінка особи, що атестується.

Висновок або рішення кваліфікаційної комісії викладаються в письмовій формі і повинні містити дату і місце його винесення, склад комісії, розглянуті питання, мотиви прийнятого рішення. Висновок або рішення підписується головуючим і членами комісії, які брали участь у засіданні. Член (члени) комісії, що має особли­ву думку щодо рішення або висновку, може викласти її в письмовій формі. Цей документ приєднується до справи, але розголосу не під­лягає.

§ 2. Кваліфікаційна атестація суддів

Кваліфікаційна атестація суддів проводитьсяіри представ­ленні до:

1) присвоєння кваліфікаційного класу судді, прзначеного на посаду вперше (проходять атестацію не пізніше біісяців із дня призначення);

2) присвоєння судді чергового кваліфікаційного пасу в зв'язку з закінченням установленого законом терміну йог перебування у відповідному кваліфікаційному класі;

3) дострокового присвоєння судді кваліфікаційно) класу, більш високого кваліфікаційного класу;

4) відновлення судді в кваліфікаційному класі наїснові заяви;

5) обрання судді в суд вищого рівня;

6) обрання суддею безстроково або при переведені в суд вищо­го рівня на основі заяви, що надійшла.

Крім того, кваліфікаційні комісії виносять рішені про застосу­вання до судді дисциплінарного стягнення.

Професійна атестація юристів-практиків і міжнародні...__ 183

У залежності від посади, стажу і досвіду роботи, рівня професій­них знань для суддів довічно встановлюються шість кваліфіка­ційнихкласів¹, рішення про присвоєння яких виносить кваліфікацій­на комісія:

З урахуванням досвіду роботи допускається присвоєння суддям більш високого кваліфікаційного класу без дотримання встановле­ної послідовності, але не більше ніж на два кваліфікаційних класи.

Кваліфікаційна атестація суддів проводиться у формах:

Кваліфікаційний іспит — атестація особи, що виявила бажан­ня бути рекомендованою для призначення на посаду судді вперше (або особи, з часу звільнення якої з посади судді пройшло 5 років); полягає у виявленні рівня готовності здійснювати правосуддя з пи­тань юрисдикції відповідного суду.

Кваліфікаційна співбесіда — перевірка (усна) знань професій­ного судді, установлення рівня його кваліфікаційної підготовле­ності, здатності підвищувати свій професійний рівень і здійснювати правосуддя, у тому числі у вищестоящих судах. Ступінь вимоги до знань судді залежить від того, на яку посаду і присвоєння якого кваліфікаційного класу він претендує.

¹ За суддею, що вийшов у відставку або на пенсію, зберігається привласнений йому кваліфікаційний клас.

і

Розділ VII

Поиск по сайту: