Основні риси професійного обов'язку

з внутрішніми особистими спонуканнями, переконаністю, совістю і пристрастю, не можуть бути гарантом того, що в процесі діяльності юрист не порушить свій професійний обов'язок. Необхідно мати ви­сокий розвиток морального відношення до обов'язку, щоб вчинки не відбувалися всупереч самосвідомості, а виконання обов'язку підкрі­плювалося велінням совісті; щоб дисципліна, як головне вираження професійного обов'язку, стала самодисципліною.

Самодисципліна можлива при наявності: 1) переконань особи, що поступово складаються в процесі суспільної життєдіяльності; 2) почуттів; 3) звичок; 4) самооцінки людиною своїх дій, спону­кань, моральних якостей; 5) самовиховання.

Самодисципліна виступає як внутрішня готовність додержувати­ся вимог закону, присяги і наказів керівництва, усвідомлювана як внутрішнє спонукання, як необхідність. Найправильніше, що може вимагати суспільство від юриста, — готовність виконати професій­ний обов'язок не під тиском (від кого б він не виходив), а по совісті, добровільно. Тому самодисципліна — це високоморальна поведін­ка, що виявляється на основі почуття обов'язку і совісті.

5. Визначається внутрішніми і зовнішніми моральними фак­торами: совістю, гідністю, честю, репутацією, що впливають на його професійну кар'єру. Совість— це внутрішнє усвідомлення морального обов'язку і відповідальності перед суспільством, що потребує самоконтролю, виконання норм особистої і службової поведінки, самокритичної оцінки вчинків. Тут обов'язок і відпові­дальність перед самим собою нерозривно пов'язані.

Совістьвиявляється в різноманітних формах:

1) моральному задоволенні (виконаний обов'язок; допомога людині, яка її потребує; захист від зазіхань злочинця);

2) почутті сорому (при вчиненні аморального вчинку; діянь, що відомі тільки особі, яка їх скоїла).

Гідність— це внутрішня самооцінка особою власних якостей, здібностей, світогляду, свого власного «я». У преамбулі Міжнарод­ного пакту про громадські і політичні права зазначено, що гідність особи є якістю, що притаманна всім представникам людського роду, із нього випливають невід'ємні права, на ньому засновуються сво­бода, справедливість і загальна злагода.

Честь — це громадська і власна оцінка особи, міра духовних, соціальних якостей громадянина. Поняття честі розкриває ставлен-

/• пітна культура юриста____________________________ 281

ми людини до самої себе і до неї з боку суспільства. Воно відіграє Мису ж роль у взаємовідносинах людей і регулюванні особою своєї поведінки, як і гідність. Моральна цінність особи в понятті честі по-іі язується з конкретним становищем людини, родом її діяльності і моральних заслуг, що за нею визнаються. На відміну від по­няття гідності особи, що грунтується на принципі рівності всіх лю­дей у моральному і правовому відношеннях, поняття честі припус­кає диференційовану оцінку людей.

Честь юриста — рушійна сила всіх моральних вчинків. Честь слідчого, адвоката, судді, нотаріуса та ін. невід'ємна від честі коле­ктиву, в якому вони працюють. Тому вони повинні уникати вчинків, які могли б завдати шкоди їхньому колективу. Честь колективу — це честь конкретного юриста.

Репутація(від лат. гериШіо — обмірковування, міркування) означає загальну думку про чиїсь достоїнства або недоліки. Ре­путація і честь — два тісно пов'язані поняття. Оцінка, що міс­титься в понятті честі, знаходить відображає в репутації. Честь потребує від людини постійної уваги до репутації як власної, так і колективу.

Було б неправильним протиставляти честолюбство честі. Здо­рове честолюбство повинно бути у будь-якого юриста, тому що воно визначає прагнення зайняти в ієрархічній службовій піраміді те міс­це, яке відповідало б його здатностям і затратам праці. Честолюб­ство, що розуміється правильно, не перешкоджає загальній справі, а, навпаки, розкриває додаткові резерви для її виконання. Здорове честолюбство юриста проявляється як мотив дій, що відбуваються заради досягнення людиною першості, верховенства, придбання впливу і ваги, а також з метою заслужити офіційне визнання і пов'я­зані з ним повагу і нагороди. Здорове честолюбство — одна з пе­редумов професійної кар'єри.

Професійна кар'єра— це просування по службі, що обумов­лене якістю виконуваної роботи, займаною посадою, стажем та іншими достоїнствами особи. Кожен вид юридичної діяльності має специфіку просування по службових сходах, порядок якого регла­ментується законодавством. Так, професійна кар'єра в органах вну­трішніх справ пов'язана з просуванням по службі і присвоєнням чергових спеціальних звань. Присвоєння класного чину працівни­кам прокуратури відбувається, як правило, у послідовному порядку

І

282___________________________________________ Розділ XII

з урахуванням його ділових і особистих якостей відповідно до займа­ної посади і стажу роботи. Передбачається також пониження в чині працівника прокуратури у випадку грубих порушень службового обов'язку або непристойної поведінки.

На жаль, поняття «кар'єра» скомпрометоване тлумаченням його в значенні «кар 'єризм», тобто лише в негативному сенсі як негативна моральна якість, що характеризує особу і її поведінку. Кар'єрист (у негативному розумінні) готовий виконувати висунуті до нього вимоги лише настільки, наскільки це сприяє поліпшенню його особистого стану, просуванню по службі. Для нього життєвим прин­ципом є не служіння загальній справі, а зовнішня демонстрація своєї прихильності вказівкам офіційних вищих інстанцій, щоб його «помі­тили». Маючи прагнення зайняти важливу посаду, він байдужний до долі людей.

Юрист, який наділений великими державно-владними повнова­женнями, просуваючись службовими сходинками, повинен пам'ята­ти, що не можна використовувати недозволені аморальні прийоми і засоби для досягнення своєкорисливих цілей. Кар'єру він повинен робити тільки «чистими руками».

§ 4. Професійна таємниця юриста-практика

Кожна людина має право на таємницю.

Право на таємницю— невідчужуване абсолютне право особи на приховання від інших осіб відомостей, що мають відношення до самопрояву її (особи) в суспільстві, якщо ці відомості віднесені до таємниць законом або якщо особа вживає заходів щодо нерозголо-шення якоїсь інформації.

Таємниці щодо об'єкта охоронюваної інформації: особисті; про­
фесійні. І

В Конституції України закріплено право громадянина на недотор­канність, на таємницю його особистого і сімейного життя («недото­рканність» і «таємниця» — два поняття, що характеризують приро­ду інституту приватного життя).

Особисті таємниці гарантовані конституційними нормами у формі права на невтручання в особисте і сімейне життя:

1) не допускається збирання, збереження, використання і поши­рення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Винятки стосуються випадків, що передбачені законом, коли це необхідно

Етична культура юриста____________________________ 283

■ інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав цюдини;

2) кожен громадянин має право знайомитися в органах держав­ної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організа­ціях із відомостями про себе (крім випадків, коли такі відомості с державною чи іншою захищеною законом таємницею);

3) кожному громадянину гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе та членів родини і права вимагати вилучення будь-якої інформації;

4) кожному громадянину гарантується право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної збиранням, збережен­ням, використанням і поширенням недостовірної інформації про особу і членів її родини.

Професійна таємниця, або конфіденційність(від лат. сопй-сіспйа — довір'я, довірчий, секретний, що не підлягає розголошен­ню, публікації), є однією з умов успішного здійснення професійної діяльності юриста, виконання його професійного обов'язку. Вона виражається в нерозголошенні конфіденційної інформації — відо­мостей, що знаходяться у володінні, користуванні і розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст. ЗО Закону України «Про інформацію»).

У чинному законодавстві України відсутнє чітке загальне форму­лювання поняття професійної таємниці², закріплені лише окремі її види: таємниця усиновлення; лікарська (медична) таємниця; комер­ційна і службова таємниця; банківська таємниця; таємниця слідства і дізнання; відомості про міри безпеки працівників судових, правоохо­ронних і контролюючих органів, учасників кримінального процесу; адвокатська і нотаріальна таємниці.

Носієм професійної таємниці є юрист-фахівець, до якого грома­дянин звертається за допомогою — працюючи у державних і приват­них структурах він покликаний зберігати як державну, так і комер­ційну таємницю