Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Професійна таємниця (за сферою діяльності)

⇐ ПредыдущаяСтр 25 из 32Следующая ⇒

Державна таємниця

Розділ XII

Комерційна таємниця

Вміння володіти професійною таємницею — важлива етична вимога (принцип),що складається з двох основних елементів: 1) нерозголошення службової таємниці громадянам; 2) нерозголо-шення службової таємниці колегам, що не мають безпосереднього відношення до розглядуваної справи.

Це правило є загальним для юристів всіх країн, особливо адвокатів. Так, у Канаді встановлені правила для адвокатів про конфіденційність інформації, одне з яких наголошує: «Юрист зобов'язаний дотримуватися повної конфіденційності всієї інформації, що стосується бізнесу і справ клієнта, отриманої в процесі професійних стосунків із ним, і не розголошувати таку інформацію поки не буде прямо або побічно уповноважений на те клієнтом або поки не повинен буде це зробити відповідно до вимоги закону».

Юрист зберігає право таємності стосовно кожного клієнта без винятку, незалежно від того, постійний він чи випадковий. Це правило діє й у тому випадку, коли юрист не продовжує вести справу клієнта через виниклі з ним розбіжності. Таємниця не пов'язує довірену особу часом і повинна бути збережена назавжди. Якщо юрист займається літературною працею (наприклад написанням мемуарів), то він зобов'язаний уникати розголошення конфіденційної інформації. Юристу доцільно уникати необачних бесід із жінкою (чоловіком) та іншими членами сім'ї про справи клієнта і припиняти будь-які розмови на цю тему навіть у тому випадку, якщо клієнт не названий. Це правило може не відноситися до фактів, що всім відомі, і усе ж юристу не варто брати участь в обговоренні цих фактів.

Часткове розголошення інформації може бути необхідним у разі подання протесту з позову в процесі розгляду справи клієнта. Юрист може розголосити інформацію партнерам по фірмі і неюри-дичному персоналу (секретарям та ін.) у випадку, якщо клієнт не має заперечень проти цього. Водночас юрист зобов'язаний попередити подальше розголошення інформації.

Санкціоноване розголошення інформації можливоу випадках, коли:

1) розголошення потрібно за законом або відповідно до судового порядку, але при цьому юрист повинен бути уважним і не розголошувати інформацію в більшому обсязі, чим це передбачено;

/ тична культура юриста

2) розголошення інформації необхідне для попередження злочину, і юрист має обгрунтовані причини вважати, що є можливість таким шляхом уникнути вчинення злочину;

3) розголошення може бути виправдане захистом юриста або його колег від будь-якого обвинувачення в їх протизаконній дії або неправомірній поведінці чи в отриманні хабара, але тільки в необхідних для справи межах.

Звернемося до окремих юридичних професій, котрим законами продиктовано дотримання таємниці.

Працівники міліції не мають права розголошувати відомості, що:а) стосуються особистого життя людини; б) принижують честь і гідність людини, якщо виконання обов'язків не потребує іншого (ст. 5 Закону України «Про міліцію»).

Слід звернути особливу увагу на слідчу таємницю,коли слідчий (служби безпеки, прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції) постійно і систематично отримує інформацію (у тому числі таку, що містить комерційну і банківську таємницю), необхідну для розслідування справи про злочин, що знаходиться в провадженні. Працівники слідчих органів можуть здійснювати в ході оперативно-розшукової діяльності про слухову вання телефонних переговорів і виїмку кореспонденції з метою: 1) одержання інформації доказового характеру про злочин; 2) вилучення повідомлень для припинення злочинних зв'язків підозрюваного з іншими особами; 3) розшуку обвинувачуваного; 4) забезпечення накладення на майно арешту (у цьому випадку підлягають вилученню і грошові перекази).

Через обставини, що склалися, частину інформації про хід і результати розслідування слідчий передає учасникам слідчих дій (спеціалісту, експерту, понятим при проведенні, наприклад, огляду місця події та ін.). Зберегти таємницю від працівників слідчих органів неможливо, але отримані таким чином відомості не підлягають розголошенню і повинні бути використані тільки для розкриття злочину. Успіх проведення розслідування залежить від нерозголошення наявних даних, зберігання в таємниці планових і вироблених дій. Зберігання таємниці визначає належне виконання професійного обов'язку.

Зберігання адвокатської таємниці(ст.ст. 7, 9 Закону України «Про адвокатуру») встановлюється для здійснення нормаль-

Розділ XII

ного правосуддя й забезпечення конфіденційності стосунків між адвокатом та його клієнтом.

Дані попереднього слідства, що стали відомими адвокату в зв'язку з виконанням професійних обов'язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокат не вправі робити конфіденційне сприяння органам, що здійснюють оперативно-роз-шукову діяльність. Не дозволяється розголошувати адвокатську таємницю особам, які здійснюють дізнання, слідчим, прокурорам, суддям.

Зберігання нотаріальної таємниці(Закон України «Про нотаріат», Інструкція про порядок провадження нотаріальних дій нотаріусами України) встановлюється для нормального вчинення нотаріальних дій і забезпечення конфіденційності між нотаріусом і клієнтами. Відомості про нотаріальні дії і документи нотаріус видає тільки громадянам і юридичним особам, за дорученням яких відбувалися нотаріальні дії. Це одна з гарантій захисту прав громадян і юридичних осіб.

Зберігання професійної таємниці суддями(Закон України «Про статус судів») означає, що судді зобов'язані не розголошувати відомості, що становить державну, військову, службову, комерційну і банківську таємниці, таємницю дорадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи на судовому засіданні, для забезпечення не-розголошення яких було прийнято рішення на закритому судовому засіданні.

Працівники прокуратури(стаття 7 Закону України «Про прокуратуру») не мають права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок або попереднього слідства до їх закінчення.

Працівники служби безпеки(стаття 7 Закону України «Про Службу безпеки України») не мають права розголошувати: 1) відомості, що становлять державну, військову, службову і комерційну таємниці; 2) інформацію конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні права, крім випадків, передбачених законодавством в інтересах правосуддя.

Таким чином, зберігання таємниці — непорушна вимога професійного обов'язку юриста. За порушення законодавства про державну таємницю встановлена адміністративна відповідальність.

/• пшчна культура юриста_______________________________ 287

§ 5. Присяга юриста

Адвокати, нотаріуси, судді, працівники правоохоронних органів (служби безпеки, органів прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції), вступаючи на посаду, приймають присягу й урочисто клянуться виконувати свої службові обов'язки і зберігати професійну таємницю. Присяга практикуючого юриста — мо-ікільно-правове зобов'язання перед професією, суспільством і державою.

Присяга (клятва, клятвена обіцянка) є формою визнання юристом об'єктивно існуючого політико-правового зв'язку його професійної діяльності з конкретним суспільством і державою. У той же самий час вона суб'єктивно відображає даний зв'язок, особистісну оцінку юристом своєї приналежності до даної держави і професійної праці в ній. Даючи присягу, юрист не просто співвідносить себе і визначеною професією, а усвідомлює свою приналежність до неї, до співтовариства юристів, до держави.

Прийняття присяги — це найважливіший момент у становленні молодого працівника як повноправного члена певного колективу і співтовариства юристів у цілому. Прийняття присяги відбувається не з першого дня юридичної діяльності, а після визначеного періоду ознайомлення з нею, осмислення свого призначення і пристосування до майбутньої професійної служби.

Перед прийняттям присяги молодому фахівцеві необхідно пояснити її зміст, значення самого акту прийняття присяги, моральну відповідальність за дотримання її вимог. Важливо, щоб той, хто приймає присягу, розглядав її як морально-правові вимоги до професії, яких він зобов'язаний постійно і неухильно дотримуватись.

Присяга проголошується особисто, а у випадку, якщо її приймає кілька осіб, що вступають ту ж посаду, — старший за віком, після чого він скріплює текст присяги власноручним підписом. Після цього зазначений бланк підписується керівництвом і прилучається до особистої справи того, хто прийняв присягу. Про прийняття присяги повинна бути зроблена також запис у трудовій книжці.

Присяга приймається один раз за всю службу (за місцем навчання або служби). Вступ на посаду відбувається з часу прийняття присяги. Після прийняття присяги видається посвідчення судді, нотаріуса й ін. Церемонія прийняття присяги закінчується виконанням Державного гімну України.

288__________________________________________ Розділ хЛ

День прийняття Присяги є святковим. На прийняття присяги! запрошуються керівники центральних органів влади, міністерстві і відомств, заслужені ветерани праці й інші видатні люди, керівним державної адміністрації і представники органів місцевого самовря-І дування, а також близькі родичі осіб, що приймають присягу, іншії гості.

Присяга члена Вищої ради юстиції (ст 17 Закон}' України «Про І Вищу раду юстиції»): «Присягаю сумлінно, чесно і неупередженої виконувати обов'язки члена Вищої ради юстиції з метою забезпе-І чення формування корпусу суддів із числа високопрофесійних і че-| сних юристів і додержання закону та етики в діяльності суддів! і прокурорів». Присяга члена Вищої ради юстиції складається наї засіданні Верховної Ради України перед вступом на посаду, але не пізніше двох місяців з дня призначення.

Присяга судді Конституційного Суду (ст. 7 Закону України «Про Конституційний суд України»): «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високий обов'язок судді Конституційного Суду України, поважати і захищати права і свободи людини, конституційний лад України та верховенство її Основного Закону, зберігати службову таємницю».

Присяга судді суду загальної юрисдикції (ст. 10 Закону України «Про статус суддів»): «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючи тільки закону, бути об'єктивним і справедливим». Присяга судді вимовляється перед Президентом України.

Присяга прокурора. Особи, що вперше призначені на посаду помічника прокурора, прокурора керування, відділу, слідчих прокуратури приймають «Присягу працівника прокуратури», затверджену Верховною Радою України. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.

Присяга нотаріуса (ст. 6 Закону України «Про нотаріат») дається особою, що вперше одержує право займатися нотаріальною діяльністю. Вона здійснюється в управлінні юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. В урочистій обстановці майбутній нотаріус дає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з закону і сумлінням, поважати права і законні інтереси громадян і організа-

Етична культура юриста____________________________ 289

цій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса». Бланк із текстом присяги підписує нотаріус, що її прийняв.

Присяга адвоката (ст. 15 Закону України «Про адвокатуру») приймається кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури під час видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Текст присяги адвоката: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержуватися законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти звання адвоката, бути вірним присязі». Присягу підписує адвокат, і вона зберігається в кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури.

Присяга працівника органів внутрішніх справ України затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 року, № 382. її текст: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок».

Присяга осіб начальницького складу, що вперше зараховуються на службу в податкову міліцію (міститься в ст. 23 Закону України «Про державну податкову службу»): «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), вступаючи на службу до податкової міліції, присягаю на вірність українському народові. Присягаю додержуватися Конституції і законів України, захищати права людини і громадянина, сумлінно виконувати свої обов'язки. Присягаю бути чесним і мужнім,

Розділ XII

пильно стояти на сторожі економічних інтересів Вітчизни, суворо зберігати державну та службову таємницю. Якщо я порушу присягу, готовий нести відповідальність, встановлену законодавством України». Особа начальницького складу податкової міліції підписує текст присяги, що зберігається в його особистій справі.

Присяга несе в собі особливе правове навантаження. Присягаючи, молодий фахівець бере на себе відповідальність виконувати визначене і виняткове коло обов'язків, за невиконання або неналежне виконання яких йому можна пред'явити претензію в порушенні присяги. Той, хто порушив присягу, несе дисциплінарну відповідальність.

§ б. Моральна деформація юриста-практика і її причини. Моральна відповідальність

Досвід діяльності юристів-практиків свідчить, що в основі незадовільної службової дисципліни, провин і навіть злочинів, вчинених ними (порушення службового обов'язку, розголошення професійної таємниці, порушення присяги, формалізм і спрощенство під час оформлення документів, неточне виконання наказів, порожня витрата робочого часу, поширення слухів і т. ін.), лежить не стільки слабкий професіоналізм, скільки низька етична культура, збиткова моральність, тобто моральна деформація юриста.

Воснові моральної деформації юриста знаходяться причини, що породжуються визначеними умовами громадського життя (зовнішні причини) і специфічним характером професійної праці (внутрішні причини).

Зовнішні причини моральної деформації юриста в сучасних умовах:

1) переоцінка відношення до ролі матеріальних стимулів праці, їх превалювання над морально-правовими орієнтирами в суспільстві;

2) криза ідеалів, невизначеність ідеологічної основи розвитку суспільства;

3) правовий і моральний нігілізм у суспільстві;

4) соціальна нестійкість у суспільстві;

5) слабка забезпеченість соціально-економічних прав і свобод людини;

6) корумпованість вищих посадових осіб у системі влади і управління;

Етична культура юриста_____________________________ 291

7) недосконалість законодавства та ін.

Деформація моралі деяких юристів — це результат моральної деформації, що відбувається у суспільстві. У свідомості великої кількості людей давно змішалися такі найважливіші поняття моральної культури, як «добро» і «зло», «справедливість» і «беззаконня».

Моральна свідомість і поведінка юриста формуються протягом його життя, а не надається вищими закладами освіти, хоча вони відіграють важливу роль у наданні допомоги для визначення морально-професійних орієнтирів майбутнього фахівця. На цьому етапі дуже істотно виявити, наскільки стійкий студент (курсант, слухач) у відношенні до деформації його моралі.

Необхідно проаналізувати досвід морального виховання майбутніх юристів у кожному закладі освіти. Варто будувати навчання у напрямку формування навичок правильного вирішення моральних протиріч, сприяти виробленню у студентів (курсантів, слухачів) гуманного ставлення до людей, почуття загостреної соціальної відповідальності і нетерпимого відношення до помилок у юридичній практиці.

Внутрішні причини моральної деформації юристів-практиків:

1)великий обсяг роботи, особливо у юристів правоохоронних органів, і відсутність контролю над виконавцями;

2) низький рівень морального виховання в колективах;

3) низький рівень кваліфікації, його невідповідність займаній посаді;

4) незадоволеність матеріальною винагородою за роботу і просуванням по службі;

5) незадоволеність результатами вирішення юридичних справ у зв'язку з корумпованістю деяких чиновників;

6) послаблення в деяких колективах почуття ділового товариства, підміна товариства «круговою порукою»;

7) нездатність протистояти негативному впливу з боку злочинного середовища, з яким вимушені спілкуватися юристи в процесі вирішення юридичних справ та ін.

Моральна деформація свідомості юриста — одна із самих негативних.Вона, як правило, призводить до професійно-правової деформації. Йдеться про ситуацію, коли досвідчений прокурор, слідчий, суддя знає норми, принципи моральної поведінки, але свідо-

Розділ XII

мо і цинічно порушує їх. У такій ситуації суспільству дуже важко
виявити порушення норм і принципів моралі (нерідко і норм права)
через те, що ці процеси чітко не виражені. і

На перешкоді моральній деформації повинна стояти моральна відповідальність юриста-практика.

Моральна відповідальність юриста-практика— постійна необхідність відповідати за свої дії, вчинки, поведінку, відносини у процесі практичної юридичної діяльності. Якщо умовно розділити моральну відповідальність на внутрішню (совість) і зовнішню (суспільні санкції), то центр її ваги припадає на відповідальність юри-ста-фахівця перед собою. Разом з тим в силу специфіки роботи більшості юристів-практиків вони знаходяться під пильним контролем суспільства, особливо в умовах побудови демократичної держави, коли люди не бояться відкрито критикувати чиновника будь-якого рангу, якщо він протиставляє особисті інтереси суспільним. У таких умовах юрист, який порушує норми моралі, повинен нести моральну відповідальність перед колегами і суспільством у цілому.

Великі проблеми виникають тоді, коли випускник юридичного вузу, що бажає сумлінно працювати, потрапляє в колектив із низьким рівнем етичної культури. Не завжди юрист-початківець вміє правильно оцінити таку обстановку і відстояти незалежність своїх моральних принципів, що врешті-решт може призвести до його моральної деформації.

Особа, крім загальнолюдських чинників, відчуває на собі вплив діяльності трудового колективу і психологічного клімату, що склався у ньому. Саме колектив є тим морально-правовим полем, де здійснюються основні запити особи в діловому співробітництві і суверенності, у розвитку і самореалізації, у прагненні жити і працювати за совістю і законом. Утиснення потреби окремої особи працювати за совістю і законом, продиктоване міркуваннями виправдання аморальності поведінки колективу, призводить до важких морально-психологічних конфліктів, що негативно позначається як на свідомості юриста, так і на результатах вирішення юридичних справ. Адже специфіка діяльності більшості юридичних професій потребує колективних зусиль. Тому відповідальність за порушення, допущені окремим юристом, повинна покладатися на колектив та його керівника, що зобов'язані забезпечити високу мо-

Ктична культура юриста___________________________ 293

ральність і законність у процесі здійснення своїх професійних функцій.

Відрадно, що аморальність колективу — не настільки поширене явище. Частіше юрист приймає якесь аморальне рішення сам і виправдовує його прийняття тиском з боку колективу. Юрист як особа має моральну свободу, об'єктивну можливість вибору варіанта поведінки. У повсякденній практичній діяльності він може вибрати серед безлічі варіантів поведінки найбільш оптимальну із його точки зору. Якщо юрист морально стійкий, спирається у своїх діях на норми моралі і права, то він зможе прийняти відповідальне рішення без морально-психічного тиску з боку колективу.

Отже, особа відповідальна за те, яку манеру поведінки (з наявних у колективі) вона обрала і реалізовує у своїх вчинках.

Розділ XIII ЕСТЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА-ПРАКТИКА

§ 1. Поняття, зміст і структура естетичної культури юриста

Естетична культура юриста-практика— це система естетичних почуттів, знань, умінь і навичок, що виражають ступінь оволодіння прекрасним і виявляються в поведінці юриста під час виконання своїх професійних повноважень.

Зміст естетичної культури юриста-практика:

Естетична свідомість Естетичні відносини Естетична поведінка

естетичні почуття, ідеї, настанови, смак естетичні взаємодія, конфлікт, авторитет, репутація «естета» та ін. естетичні вчинок, наслідки, практика таін.

Теоретичний аспект Практичний аспект

Структура естетичної культури юриста-практика:

1)наявність естетичних знань, естетичної інформованості: про прекрасне у природі, літературі, театрі, музиці, поезії, живопису й інших видів мистецтва; про красу явищ життя і професійної діяльності;

2) перетворення накопиченої інформації і естетичних знань у естетичне переконання, в уміння естетично сприймати й оцінювати як твори мистецтва, так і професійний обов'язок, усвідомлювати цінність і необхідність його «красивого» виконання;

3) готовність брати участь у створенні прекрасного, використовувати в професійно-правовій діяльності; вміти «красиво» говорити, організувати роботу, спілкуватися з колегами і клієнтами відповідно до естетичних знань і переконань (естетика поведінки, мови, одягу, робочої кімнати, документів, що оформлюються, та ін.).

Естетична культура юриста має внутрішню і зовнішню сторони. Остання виражається у формах її прояву (правова символіка, форма одягу, оформлення документів та ін.); внутрішня — в змісті, тобто у вимогах сприйняття прекрасного, що є глибинними властивостями, які характеризують юриста як особу (естетичний смак та ін).

Естетична культура юриста-практика _____________ 295

Естетична культура юриста — це результат його морально-естетичного виховання, покликаного забезпечити всебічне збагачення духовного світу, свідомого ставлення до громадянського обов'язку і службового етикету, розвиненого почуття прекрасного, що допомагає сприйняттю і виконанню норм і правил правової етики і юридичної деонтології. Естетична культура юриста розкривається через аналіз специфічного прояву ціннісного ставлення юриста до себе, своєї професії, колег, клієнтів.

Естетичне й етичне в культурі юриста складають нерозривне ціле. Будь-який вчинок або мотив його діяльності містять у собі одночасно як естетичну, так і етичну цінності: прекрасне або огидне (естетика), добро або зло (мораль).

Основні чинники впливу на естетичну культуру юриста:

1) умови і явища навколишньої дійсності, створені природою і людиною;

2) специфіка діяльності юриста, його професіоналізм, що потребує врахування «законів краси»;

3) внутрішня і зовнішня естетична культура колег і клієнтів;

4) твори мистецтва (музика, література, живопис та ін), що викликають переживання і створюють відповідні психофізіологічні настрої та ін.

§ 2. Форми прояву естетичної культури юриста. Манера поведінки

Формами прояву естетичної культури юристає елементи зовнішньої сторони його естетичної культури (манери поведінки, зовнішній вигляд, правові символи та ін), що обумовлені внутрішнім, моральним змістом і естетичним смаком юриста як особи і мають на неї зворотний вплив.

Внутрішня культура юриста виявляється в таких основних її зовнішніх формах: 1) манерах поведінки; 2) культурі промови; 3) культурі зовнішнього вигляду; 4) культурі організації робочого місця; 5) культурі підготовки юридичних документів.

У професійній діяльності юриста істотне значення має манера поведінки.Вона пов'язана з психофізіологічними особливостями особи і є невербальним (не словесним) засобом спілкування.

Види манери поведінки особи за її психофізіологічними особливостями:

296_________ ______________ ________ Розділ XIII

---------------------------------------------------------------------- ₁-------------

— мовна (голос, його тембр, інтонація);

— рухова (міміка, жести, рухи тіла);

— слухова (вміння слухати і чути);

— зорова (погляд).

Будь-яка людина, прийшовши на прийом до юриста, намагається психологічно оцінити свого співрозмовника. Від цього залежить, як правило, його поведінка і бажання допомогти в ході розгляду справи. Манера поведінки як форма прояву естетичної культури сприяє встановленню психологічного контакту між учасниками процесу.

В процесі розгляду юридичної справи важливо виявити і мати на увазі риси характеру клієнта, його смаки і схильності, почуття і наміри, домінуючий стан психіки за манерою поведінки (міміка, жестиі рухи).Завдяки цьому юрист одержує можливість своєчасно уявити загальну об'єктивну картину про конкретну особу, її можливі дії, рішення та вибрати відповідну тактику і стратегію у взаємовідносинах. При цьому потрібно враховувати, що манера поведінки самого юриста знаходяться під постійною увагою оточуючих.

Завдяки міміці можна з'ясувати багато що, тому юристу, якщо є можливість, краще знаходитися в прямому контакті із зацікавленими в справі особами. Мова жестів і тілесних рухів також несе певну інформацію для спостережливої людини. На міжособистісне спілкування впливає зацікавленість, що виявляється в жестах юриста.

Голос— це така ж характерна риса людини, як і відбитки пальців. Люди, як правило, прагнуть передати свої думки без врахування засобу їх викладу, не замислюючись про його значення для сприйняття оточуючими. Говорити можна голосно або тихо, гнівно або люб'язно, заспокійливо або подразним тоном. Завдяки інтонації, тембру голосу можна багато чого дізнатися про ставлення людини. Нерідко манера розмови робить на співрозмовника таке ж враження і вплив, як і розумні, ділові вчинки. Тому голос варто відносити до первинних проявів людської природи.

Швидкість промови відповідає темпераменту людини, її важко штучно змінювати, у кращому випадку лише на короткий час. Різкий темп промови типовий для легко збудливих, невпевнених у собі або недостатньо врівноважених людей (у юристів непевність у собі найчастіше може бути викликана недостатньою кваліфікацією і відсутністю досвіду).

Естетична культура юриста-практика_________________ 297

Для попередження непотрібного темпу промови юристу можна порадити попередньо проробити зміст і форму майбутньої бесіди (допиту), з'ясувати відомості, що стосуються особи співрозмовника і т. ін. Зрозуміло, що специфіка юридичної діяльності не дозволяє враховувати всі нюанси майбутньої бесіди. Тому юристу, поряд з ретельною підготовкою, варто передбачити і можливість імпровізації.

Ясний виклад{словам тісно, думкам просторо) — це кредо, яким повинен керуватися юрист у своїй розмові. Його наявність є показником культури промови.Думка, яка викладена чітко і логічно, є прикрасою розуму. Вправність і доречність сказаного має іноді вирішальне значення для розуміння суті справи. Доброзичливість надає розмові солідність і компетентність. Варто обережно виявляти дотепність, яка б жвава вона не була, тому що людина, перебуваючи в залежному становищі від юриста, не завжди його оцінить позитивно, тим більш що не всі люди здатні правильно сприймати дотепність, не говорячи вже про жарт.

Тон і манера розмовимають майже таке ж значення, як і її зміст. Варто звертатися на «ви», уникати занадто різкого тону в судженнях, тому що така манера говорити не сприяє позитивному вирішенню справи. Бажано, щоб промова юриста складалася з простих речень. У цьому випадку свідок, підозрюваний та інші учасники справи зможуть краще зрозуміти зміст сказаного, у тому числі і юридичні терміни. Нерідко правильну промову псують жаргонізми, слова-паразити, а також приказки, прислів'я, приповідки, уживані не до місця і неодноразово. Варто бути обережним із включенням у промову іноземних слів і виразів — їх значення може бути невідомим колезі або клієнту. Так, у процесі допиту слідчий повинен намагатися переконати, що він домагається не визнання, а правди або фактів, що сталися. Йому доцільно уникати вживання таких слів, як «вбивати», «красти», «зґвалтувати» або «признаватися». З психологічної і естетичної точок зору набагато корисніше використовувати помірну термінологію («вистрілити», «взяти», «мати секс» або «сказати правду»).

Ніколи не слід захищати свої переконання образливим тоном або підвищенням голосу, як би вони не були обґрунтовані. У житті і в юридичній практиці виникають ситуації, коли потрібно бути твердим, але навіть у таких випадках помірний тон промови і доб-

Розділ Х11І

розичливе ставлення до супротивника обоє 'язкові для юриста-професіонала. Сила доказу не в силі голосу, а у силі доказів. Промова повинна бути виразною, лаконічною, плавною, ритмічною, чіткою, зігрітою почуттям. Прикрашає промову образність: яскраві порівняння, метафори, афоризми, але їх вживання повинне бути до місця.

Важливо добре продумати, що і як слід сказати. Необхідно вміти сказати все, що необхідно, і не більше, ніж необхідно. Для юрис-та-практика характерним має бути вміння вислухати співрозмовника, з яким би ступенем важливості не була його проблема. Результати неуважного ставлення до слів співрозмовника: 1) особиста образа для того, хто говорить, що згодом може позначитися негативно на справі; 2) упущені деталі розмови, які іноді дозволяють швидше прийти до правильного рішення, ніж далекі від істини висновки, що зроблені з двох-трьох важливих подій. Вміння юриста (слідчого, адвоката та ін.) уважно вислухати вільну розповідь сприяє отриманню повної і достовірної інформації в ході бесіди з клієнтом.

Не можна удавати, що уважно слухаєш співрозмовника. Як би не прикидався юрист, відсутність інтересу або нудьга неминуче проявляються на обличчі або в жестах. Прикидання в екстремальних умовах сприймається образливо. Неприпустимо, наприклад, під час розмови займатися малюванням на папері або вживати їжу.

Під час бесіди необхідно повернутися обличчям до того, хто говорить і постійно підтримувати з ним візуальний контакт. Важливо враховувати вимоги, що стосуються того, як дивитися на співрозмовника. Слід пам'ятати, що наполегливий погляд часто викликає у людей почуття протесту, розглядається як вторгнення в сферу їх особистих переживань. Пильний погляд іноді сприймається як ознака ворожості. Важливо, щоб погляд юриста свідчив про його зацікавленість проблемою людини, яка прийшла до нього з надією отримати правову допомогу. Неприпустимо дивитися «крізь» очі співрозмовника в нескінченність. Природно, що такий погляд буде розцінено як неуважність, зневажливе ставлення, як підкреслена неповага.

Психологічне значення мають рівні, на яких знаходяться погляди юриста і співрозмовника. Погляд знизу, особливо при схиленій голові і напруженості, говорить про покірність, послужливість.

Естетична культура юриста-практика ________________ 299

Погляд зверху вниз при відкинутій назад голові означає зарозумілість, почуття переваги, презирство. Погляди повинні бути на одному рівні.

Таким чином, відповідність манер, зовнішнього вигляду, промови, жестів, міміки, пози, постаті, тону юриста в конкретній специфіці спілкування відіграють найважливішу роль у юридичній практиці. Іншими словами, вони є основою службового етикету юриста.

§ 3. Службовий етикет юриста

Службовий етикет юриста (від фр. еііяиепє — ярлик, етикетка) — стійкий порядок поведінки, що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається із правил ввічливого і належного (відповідно до статуту) обходження в службовому колективі і суспільстві. Стійкий порядок поведінки означає сукупність устояних правил, що стосуються зовнішнього прояву стосунків між людьми (манери, форми звертання і вітання, одяг та ін.).

Етикет включає правила з конкретними формами, що представляють собою єдність етичної (прояв турботи, поваги та ін.) і естетичної (краса, добірність поведінки) сторін.

Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливої значимості, тому що є суворо регламентованим церемоніалом, де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні виходити за межі жорстко встановлених рамок. Етикет виражається в системі правил поштивості, чітко класифікує порядок обходження з посадовими особами відповідно до їх рангу (до кого як варто звернутися, кого як слід титулувати), правил поведінки в різноманітних колах. Суворе дотримання службового етикету — важлива умова етичної і естетичної культури поведінки юриста.

Основне етично-естетичне правило службового етикету юриста — почуття такту.

Почуття такту юриста — це стан емоційного співпереживання з трудовим колективом і з кожним із його членів, уважне ставлення до особи клієнта, належна міра у виразах і вчинках. Почуття такту припускає вміння так поставити і викласти питання, щоб не викликати незручність в оточуючих.

Важливо постійно пам'ятати, що дотримання етикету і прояв такту — невід'ємна частина духовної культури юриста як службової особи, тим більше керівника. У цьому плані керівник повинен

Розділ XIII

бути зразком для своїх підлеглих. Грубість і нестриманість, не говорячи вже про етикет, не тільки гублять його авторитет, але і можуть призвести до конфліктних ситуацій у колективі. Так, ще у 1969 р. у наказі міністра внутрішніх справ СРСР «Про ввічливе й уважне ставлення працівників міліції до громадян» підкреслювалося: «Людину дратівливу, запальну і грубу на службу в міліцію допускати не можна. Коректність повинна бути невід'ємною якістю працівника міліції».

Форми ділового спілкування юриста, що потребують почуття такту:

1) повсякденний службовий контакт (прийом відвідувачів, відвідування громадян за місцем проживання, участь у нарадах, засіданнях і т. п.) — вміння слухати і непомітно спрямовувати розмову в ділове русло. Наприклад, як тільки підозрюваний заходить у кімнату для допиту, слідчий повинен із зовнішньою легкістю, швидко і природно взяти ситуацію під свій повний контроль. Як правило, людей більше вражає те, що вони бачать, а не те, що вони чують;

2) специфічні форми службового контакту (керівник і підлеглі, між колегами) — вміння робити зауваження без приниження гідності;

3) екстремальні форми контакту (під час обшуку, затримання і т. п.) — вміння не нав 'язувати своєї точки зору без достатнього обґрунтування;

4) невербальні і неспецифічні форми контакту (телефон, ділове листування, виступи по радіо, телебаченню і т. п.) —■ вміння бути лаконічним, чемним і вести розмову лише по суті.

Почуття такту юриста — це прояв самоповаги.

Нормативи службового етикету юриста, що свідчать про наявністьу нього почуттятакту:

коректність — не ставити запитань, що можуть викликати незручність у співрозмовника;

стриманість — не демонструвати свої манери, не виявляти надмірної наполегливості,

ввічливість — зовнішньо виявляти доброзичливість, звертатися по імені і по батькові, показувати щиросердечне ставлення;

люб 'язність — виявляти свою готовність зробити послугу тому, хто її потребує;

точність — своєчасно виконувати обіцяну або доручену справу;

Естетична культура юриста-практика______________ И

самоорганізованість — планувати роботу і виконувати 11 у її значені строки та ін.

У 1902 р. американський психолог У. Джеймс запропонуваи ир сту формулу, що дозволяє виявити ступінь самоповаги, від чого < лежить успіх.

Успіх

Самоповага=----------------

Устремління

Чим вище устремління, тим більшим повинен бути усні\ 11 устремлінням мається на увазі прагнення досягти визнання квалії] кованою працею.

Формулу успіху юристаможна подати таким чином:

С = (х + у+ г) К,

де С — успіх; х— компетентність (професіоналізм); у- п|і цездатність; г — вміння бути стриманим; К — коефіцієнт і ак і \

Іноді за етикетом приховується неповага і недоброзичливії- і Відірваний від морального змісту етикет легко може перетвори! ся в офіційну форму лицемірства.

§ 4. Традиції і ритуали в юридичній практиці Традиції— це стійкі неформальні звичаї і норми поведінки «С нів колективу (робочої групи), що складаються на основі заі альї прийнятих умов спільної діяльності і стають для них обов'я її вими. Це дотримання визначених правил поведінки, норм мора естетичних норм та ін.

Традиції можуть бути прогресивними (у такому випадку ЇХНЄ; тримання є бажаним) і негативними (їх варто викорінювані) 11| гресивні службові і трудові традиції юристів: готовність до саь пожертви при виконанні службового обов'язку, взаємодопОМО взаємовиручка, посвячення в посаду, дотримання ритуаліп. ушаної вання ветеранів праці, святкування Дня юриста, Дня міліції і і Ін Ритуал— це стійкий порядок урочистого здійснення якої і заходу поведінки, який склався протягом життєдіяльності декільї поколінь, що має символічну форму і підтримується громадські думкою, звичаями та іноді законами. Ритуал, як стійкий поряд поведінки, складається протягом життєдіяльності декількох ПОІ лінь і, як сукупність обрядів, супроводжує будь-який церемонія ний акт або становить його зовнішнє оформлення.

Розділ XIII

Без ритуалів не обходиться більшість етикетів.

Ритуали виникли в давнину у зв'язку з потребою людей зберегти і передати нащадкам трудові навички, світогляд, соціальні і культурні відносини свого часу. Поєднуючи пісні, танці, музику, фізичні вправи, перші ритуали виражали почуття, естетичне уявлення про навколишній світ і були однією з форм первісного мистецтва. Згодом до них вносилися зміни і доповнення, виникали нові ритуали (наприклад, ритуали українського козацтва). На появу ритуалів впливає мораль, політика, релігія, філософія. Ритуали втілюють їхні ідеї і норми в дії, однак не поглинаються ними і здатні впливати на суспільну свідомість, настрій.

Соціальний зміст ритуалу полягає в сприянні кращому засвоєнню індивідом групових і професійних цінностей і норм. Сила ритуалу укладається в його емоційно-психологічному впливі на особистість. На це спрямована естетична сторона ритуалу: музика, пісні, виразні жести, марші і т. п. Тому структуру ритуалу складає суворо регламентована послідовність громадських актів (дій): урочистих процесій, прийомів і обрядів, співів пісень, ігор і розваг.

Ритуальні дії поширені в усіх сферах соціальної дійсності: військова присяга; присяга юриста, судді, прокурора, нотаріуса й інших; посвята в студенти; інаугурація президента й ін. Офіційні ритуальні форми етикету широко використовуються в сфері дипломатичних відносин: дотримання так званого дипломатичного протоколу.

Види ритуалів:цивільні, побутові, релігійні і мілітаризовані — військові (у Збройних силах) і воєнізовані (у системі МВС та ін.). Мілітаризовані ритуали містять у собі ідеали мужності, героїзму, високої громадянської активності, відданості Вітчизні. їх можїіа розділити на такі види:

— урочисті;

— урочисто-траурні;

— ритуали покарання(в демократичних державах застосовуються у виключних випадках).

Так, урочисті ритуали міліції України являють собою естетичне видовище, що демонструє гармонію краси і сили. У них поєднані бойові національні традиції, мужність, велич, гордість за свою професію і Вітчизну. За допомогою змісту і форм ритуалів, які постійно вдосконалюються, підтримується зв'язок між поколіннями.

Естетична культура юриста-практика_________________ 303

Особливе місце серед урочистих ритуалів займає ритуал прийняття присяги, супроводжуваний виконанням Державного гімну України, віддачею честі Державному прапору, внесенням і виносом прапора під звуки маршу та ін. Музика — найбільш стійкий елемент ритуалу. Вона надає ритуалу форми вираження його сутності — урочистості і радості (урочисто-святковий ритуал) або урочистості і скорботи (урочисто-траурний ритуал).

Важливим елементом ритуалів міліції є стрій. Його характерні риси: стройова підготовка (чітке виконання команд, виправка, ритмічність кроку, бездоганність складних перестроювань, досконале володіння зброєю), форма одягу (необхідно бути по формі та охайно одягненим), злагодженість дій. Стройові огляди супроводжуються маршовою музикою, що сприяє пружинистій ритмічності, і піснею, що піднімає настрій.

Урочисто-траурний ритуал поховання із військовими почестями — данина поваги живих людей загиблим товаришам під час виконання ними службових обов'язків. Церемонія поховання із військовими почестями сумна і сувора. Вона супроводжується виконанням Державного гімну, прощальним салютом, урочистим маршем або почесним ескортом.

§ 5. Зовнішній вигляд юриста

Прислів'я «Зустрічають по одежині, проводжають по розуму» безпосередньо відноситься до естетичної культури юриста, що виражається в його зовнішньому вигляді. Зовнішній вигляд слідчого, прокурора, судді, адвоката, нотаріуса істотно впливає на ставлення до нього громадян.Відомий російський адвокат А. Ф. Коні радив молодим колегам: «Варто вдягатися просто і пристойно. В костюмі не повинно бути нічого вигадливого і кричущого (різкі кольори, незвичайний фасон). Брудний, неохайний костюм робить неприємне враження. Це важливо пам'ятати, тому що психологічний вплив на присутніх починається до бесіди — з моменту появи перед публікою».

Нерідко встановити контакт із людиною адвокату, слідчому, діз-навачу, оперативному працівнику не вдається саме внаслідок початкової антипатії, викликаної його зовнішнім виглядом: неохайним одягом або таким, що не відповідає діловим стосункам; неприємними манерами.

Розділ XIII

При першій зустрічі відбувається оцінка юриста з погляду сприйняття особливостей його поведінки і зовнішнього вигляду На основі такої оцінки юристу може бути дана своєрідна характеристика: як позитивна, так і негативна. Юрист повинен мати почуття прекрасного. Він не може не рахуватися з тим, яке враження він робить на людей своєю зовнішністю. В одязі він повинен віддати перевагу діловому стилю. У контакті з клієнтами, колегами важливо все: вираз обличчя, підтягнутість, зачіска, одяг, вміння вільно почувати себе в ньому та ін.

В умовах соціально-неоднорідного суспільства юристу доводиться спілкуватися з людьми, що відрізняються своїм матеріальним станом, проте на всіх він повинен робити приємне враження, оскільки він є для них втіленням справедливості і закону.

Неможливо розробити перелік рекомендацій, що стосуються, наприклад, одягу або зачіски юриста. Юрист сам створює свій імідж:. Головне, щоб він керувався почуттям міри й усвідомленням того, що є представником професійної (державної або приватної) служби для всіх тих, хто звертається до нього за юридичною допомогою.

Для окремих категорій працівників державної служби (органів внутрішніх справ, прокуратури, державних виконавців, Конституційного Суду України та ін.) встановлені стандарти зовнішнього вигляду: нормативно-правовими актами їм приписано носити спеціальну форму під час виконання своїх службових повноважень.

Законом України «Про Конституційний Суд України» (ст. 10) встановлені форма одягу і нагрудний знак судді Конституційного Суду. Суддя повинен бути одягнений у мантію під час відправлення своїх обов'язків на пленарному засіданні, засіданні Конституційного Суду і Колегії суддів Конституційного Суду.

Відповідно до ст. 12 «Положення про класні чини працівників прокуратури України» від 6.11.1991 р. працівники прокуратури,що мають класні чини, під час виконання службових обов'язків носять формений одяг.

Законом України «Про Службу безпеки України» військовослужбовці СБУ мають єдину форму одягу, що не може бути використана іншими особами.

У ст. 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» проголошується норма про те, що державний виконавецьпід час ви-

Естетична культура юриста-практика_________________ 305

конання своїх службових обов'язків зобов'язаний носити формений одяг.

Чітка регламентація носіння форменого одягу працівниками органів внутрішніх справпередбачена наказом МВС України № 802 від 27.11.1997 р., а також «Правилами носіння форменого одягу особами командного і рядового складу ОВС і військових внутрішніх військ МВС». Відповідно до цих нормативно-правових актів право носіння форменого одягу надається працівникам органів внутрішніх справ, що мають спеціальні міліцейські звання або звання внутрішньої служби. У службовий час працівники органів внутрішніх справ зобов 'язані носити встановлений для них формений одяг (крім спеціально призначених випадків). Одяг повинен відповідати затвердженим зразкам і описам, бути ретельно підігнаним, утримуватися в бездоганному стані.

Затверджена нова форма одягу для працівників міліції, яка кардинально відрізняється від попередніх тим, що навіть зовнішньо не асоціюється у свідомості громадян із радянською репресивною системою. Запропонована зміна назви міліції на поліцію в Україні покликана підкреслити, що, на відміну від міліції як «озброєного народу», поліція — це державний орган, що виконує правоохоронні функції на професійній основі.

Відповідно до принципів і норм правової естетики працівникам органів внутрішніх справ забороняється:

— носіння предметів форми одягу, спорядження, взуття, знаків розрізнення і нагрудних знаків змінених або не встановлених зразків;

— носіння на форменому одязі нагрудних знаків, які не передбачені правилами;

— одночасне носіння предметів різних форм одягу, а також Предметів форменого одягу разом з елементами цивільного одягу;

— носіння торб, парасольок яскравих малюнків і т. п.
Носіння форменого одягу працівниками правоохоронних органів

підкреслює державно-владний характер їх роботи. Формений одяг покликаний сприяти підвищенню офіційності у професійному спілкуванні: під час проведення допитів неповнолітніх, огляду місць події, обшуках і т. п.

Кожний юрист-професіонал, якщо для нього встановлений формений одяг, повинен носити його з честю і достоїнством, піклуватися про свій зовнішній вигляд, бути завжди підтягнутим і акуратним.

306

Розділ XIII

§ 6. Державна і професійно-правова символіка

Невід'ємною частиною естетичної культури юриста є розуміння, сприйняття і відповідне використання державної символіки, професійної емблематики, атрибутики.

Символ(від грец. «зітЬаІ», «зітЬаІоп» — знак, прикмета, ознака) — умовний, штучний знак, що представляє собою відмітну прикмету, художній образ, видиме. У широкому розумінні символ — це образ, узятий в аспекті своєї знаковості. Але це і знак, наділений всією органічністю і багатозначністю образу. Предметний образ і глибинний зміст виступають у структурі символу як два полюси, невіддільні один від одного. Зміст «просвічується» крізь образ символу і не існує окремо від образу. Сама структура символу спрямована на те, щоб дати через кожне окреме явище цілісний образ світу. Зміст розкривається в динаміці сприйняття: він не даний, а заданий і розрахований на активну внутрішню роботу сприйманого. Наприклад, хрест, зірка, свастика.

Формування системи загальноприйнятих у кожній державі символів уможливлює різноманітна комунікативна взаємодія суб'єктів. Символи перетворюють взаємодію в діалог, учасники якого здатні розуміти один одного. Мова спілкування — у його семіотичному¹, а не лінгвістичному змісті — виступає свого роду кодом, що містить визначені змісти, досить адекватно й однозначно сприймані суб'єктами й об'єктами впливу.

Загальним символом, що прийняла юридична громадськість усього світу, можна вважати богиню правосуддя — Феміду. її атрибути — ваги, меч — стали складовою частиною багатьох юридичних емблем.

Юридичний символ— це штучний знак (художній образ), якому надається особливий політико-правовий зміст у результаті його створення або санкціонування державою. Його можна назвати застиглою в зовнішній речовинній формі «юридичною емоцією». Цей офіційний знак підлягає охороні з боку держави і використовується в особливому процедурному порядку, встановленому законом.

¹ Семіотика — (від грец. зетіоііке — пов'язаний зі знаком) — наука про різні системи знаків. Семіотичний зміст мови спілкування міститься в зовнішній знаковій інформації — символіці. Знак здатний виступити як засіб сприйняття, передачі, перетворення і збереження інформації про предмет інтересу.

Естетична культура юриста-практика_________________ 307

За способами зовнішнього вираження розрізняють такі правові символи:

• Предметні (прапор, печатка юридичної особи й ін.).

• Символи-дії (церемонія підняття прапора, інаугурація).

• Образотворчі (герб, товарний знак).

• Звукові (гімн, звукові сигнали на водному транспорті й ін.).

• Світлові (сигнали світлофора).

• Язикові — письмові й усні.

За суб'єктами права юридичні символи можна поділити на:

• державні;

• комерційних організацій;

• приватних осіб та ін.

Центральне місце серед символіки займають державні символи,що використовуються в обрамленні державних установ під час виконання важливих процедур відповідно до встановленого порядку, ритуалів. У ст. 20 Конституції України державними символами України визначено: Державний прапор України, Державний герб України і Державний гімн України. Порядок їх використання встановлюється законом². Так, відповідно до ст. 11 Закону «Про Конституційний Суд України» невід'ємними атрибутами зали засідань Конституційного Суду є символи держави: прапор, герб. Такі ж атрибути має зал засідань Вищої ради юстиції України та інші державні органи.

В Україні відновлюється використання історичного терміну «клейноди» (від нім. Кіеіпод — коштовність) — військові знаки та атрибути, що символізують особисту гідність, волю визначеної спільності людей. Указом Президента України «Про офіційні символи глави держави» від 29.10.1999 р. були встановлені клейноди Президента України як офіційні символи глави держави. Відповідно до Указу символами глави держави стали:

прапор (штандарт) Президента України;

знак Президента України;

гербова печатка Президента України;

Булава.

Зазначені символи глави держави вперше були використані на церемонії інаугурації Президента України 30.10.1999 р. Контроль за

² На жаль, дотепер не прийняті закони, які деталізували б положення ст. 20 Конституції України щодо символіки країни.

308__________________________________________ Розділ XIII

порядком, що встановлений для використання офіційних символів глави держави, здійснюють Служба Протоколу Президента і Відділ державних нагород Адміністрації Президента України.

Державні нагороди — це своєрідні «візитні картки» історії і сучасності кожної держави: будучи показником цивілізованості суспільства, вони одночасно виступають певним виміром історичного шляху, пройденого інститутами держави.

Через відсутність нагородної системи, встановленої Верховної Радою, в Україні діє система президентських відзнак, що була заснована Указом Президента України від 18.08.1992 р. і закріплена п. 25 ст. 106 Конституції України. Серед багатьох нагород можна виділити почесне звання «Заслужений юрист України», що присвоюється Президентом України кращим представникам юридичної науки і.практики за істотний внесок у розвиток правової культури і високий професіоналізм.

Одним із важливих політико-правових атрибутів є емблема. Емблема (від грец. етЬІета — вставка, рельєфна прикраса) — умовне зображення поняття, ідеї; знак приналежності, власності. Емблема складається із символів і елементів (фігур), стосовно яких існує загальновизнана традиція або трактування форми в міжнародному або національному масштабі.

Емблеми державних органів — прапори, розпізнавальні знаки й інші символи встановлюються офіційним шляхом: або постановою Верховної Ради, або положенням Ради професійного юридичного об'єднання з обов'язковою реєстрацією цього положення в міністерстві юстиції.

Емблеми широко використовуються в юридичній практиці. Так, терези стали центральною фігурою знака судді загальної юрисдикції. Щит і меч — складова частина емблеми прокуратури України, інших правоохоронних органів. Емблемою міністерства внутрішніх справ України є щит із перехрещеними мечами, на якому зображений Малий герб України і стилізований восьмигранний символ МВС — кристал, абрис якого створюється 16-ма відрізками, з'єднаними під кутом 115 градусів. Цей знак містить у собі такі поняття, як непохитність і совість, підтверджені восьмигранним магічним символом. Емблема МВС стала основним нарукавним знаком (шеврон), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 27 серпня 1997 р. і обов'язковим для носіння на лівій руці форменого одягу.

Естетична культура юриста-практика_________________ 309

Крім основної емблеми, існують емблема служб і підрозділів МВС, що матеріалізовані у формі нарукавних нашивок для носіння на правій руці.

Свої емблеми мають науково-дослідні інститути юридичного профілю, виші юридичні заклади освіти: вони містяться на дипломах і нагрудних значках, що видаються випускникам.

Емблеми містяться на печатках державних органів (прокуратури, міліції, суду, нотаріату і т. п.). Так, ст. 4 Закону України «Про Вищу раду юстиції України» наголошує: «Вища рада юстиції має печатку із зображенням державного герба України й емблему Вищої ради юстиції, що затверджується її рішенням».

Емблеми, нагрудні значки, прапори мають спеціальне оформлення й ілюструють естетичну культуру їх творців. Кожна з установ або органів держави, зареєструвавши символіку на своє ім'я, набуває виключне право на її виготовлення і використання.

Невід'ємною частиною естетичної культури юриста є естетичність системи відзнак — заохочувальних (нагородних), службових, посадових, професійних.

Службові відзнаки: кокарди і петличні емблеми, нагрудні знаки — це свідчення приналежності до різноманітних юридичних служб. Вони використовуються в тих службах, де є відповідний формений одяг.

Посадові відзнаки свідчать про заняття відповідної посади або виконання відповідних повноважень. До них відносяться знак судді, нагрудні знаки працівників ДАІ, комендантського патруля, міліції метрополітену та ін.

Професійні відмінності вказують на рівень професійної, у тому числі юридичної, підготовки. До них відносяться відзнаки «Класний спеціаліст» внутрішніх військ МВС України, звання і відповідний нагрудний знак «Професіонал» Головного управління МВС (ГУМВС) України в Київській області.

Пам'ятні відзнаки встановлюються для того, щоб відзначити ювілейні дати, події особливого значення. Такі знаки було введено до річниці утворення Верховного Суду України, ювілейних дат окремих служб, підрозділів, закладів освіти МВС України, Служби безпеки України.

Символи, емблеми, відзнаки допомагають українському народу усвідомити себе як державну націю з багатою культурою і традиці-

⇐ Предыдущая 17 18 19 20 21 22 23 242526 27 28 29 30 31 32 Следующая ⇒

Поиск по сайту: