 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
Відношення до політичних явищ
Розглянемо кожен з цих рівнів більш докладно. Світоглядніорієнтації визначаються вибором політичних позицій, виходячи з переваги цінностей — індивідуальних чи колективних, релігійних чи атеїстичних, національних чи інтернаціональ- ролітична культура юриста-практика _______________ 265 них, конфронтаційних чи консенсусних, прагматичних чи ідеалістичних та ін. Цей рівень соціально-культурної орієнтації — загальнородове джерело активності людини. Він залежить від загальної культури юриста, цінностей і орієнтирів загальнокультурного розвитку суспільства. Як правило, світоглядні орієнтації мають найбільшу інертність серед інших рівнів політичної культури юриста. Відношення юриста до влади(на відміну від іншого громадянина) як до публічного центру керівництва — прийняття (панування — примусу) має свою специфіку, що обумовлена його професійно-правовими знаннями і службовим становищем. Працівник юридичної сфери формує свою оцінку влади, її здібностей і меж у виданні законів, їх застосуванні на основі більш глибоких знань, чим працівник неюридичної сфери. На цій професійно-правовій основі він виробляє своє відношення як громадянин (а не як посадова особа) до своїх політичних прав і обов'язків. Тут юрист виступає як суб'єкт політики, для якого політичні і правові норми: 1) є засобом оцінок соціальних явищ і процесів; 2) закріплюють необхідну поведінку в конкретній політичній ситуації. Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів політики за їх порушення. Особливість політичної відповідальності полягає в тому, що вона настає за провинні діяння, а не за політичний недогляд, необережність, нерішучість та ін. Видами політичної відповідальності можуть бути осуд, відставка, позбавлення довіри, відкликання (наприклад депутата-юриста, обраного до парламенту). Рівень громадських уявлень юриста є ядром його політичної культури.Для юриста, який бере участь в політичному житті, принципове значення має сформований в його свідомості концептуальний підхід до співвідношення «держава — особа»: або пріоритет особи перед державою — гуманістичний (природно-правовий), або пріоритет держави перед особою — державницький (юридико-позитивістський). Концептуальний підхід до співвідношення «держава — особа» є більш значимим, ніж його партійні чи політично-групові симпатії. Він визначає його відношення до влади, закону, права, держави, партійних програм, до всіх політичних явищ. Юристу слід керуватися принципом паритету, балансу інтересів держави і особи у своїй практичній діяльності. Будучи офіційною особою держави
Розділ XI юрист-практик, з одного боку, є виразником її інтересів, а з іншого — захисником прав і свобод людини. Його професійно-правові обов'язки часто накладають істотний відбиток на політичні погляди. І нерідко сформований концептуальний підхід до влади вступає в його свідомості в конфлікт з його професійно-службовими обов'язками. Тут варто зробити вибір: або службова, або політична кар'єра, якщо політична активність юриста висока (наприклад керівництво партією, балотування кандидатом у депутати за партійним списком). Відношення юриста до різних політичних явищ:державної політики, міждержавних зв'язків, аж до ставлення до себе як суб'єкта політичної влади — визначається першими двома й особливо другим рівнем. Він передбачає реальне включення юриста у всі державні і суспільні справи, подолання розриву між загальними й особистими інтересами, підвищення активності у всіх сферах громадського життя. При цьому юрист не повинен боятися зміни політичного курсу держави. Керуючись Основним законом, він зобов'язаний толерантно ставитися до інакомислення, плюралізму думок при будь-якому політичному курсі держави. На кожному з рівнів політичної культури формуються ціннісні орієнтири юриста, що впливають на форми і різновиди його політичної поведінки. Рівні політичної культури юриста можуть містити прогресивні і регресивні елементи, включати елементи протилежної спрямованості. Важливо, щоб політична культура юриста була орієнтована на самоцінність особи, недоторканність і гарантії її громадянських прав, а форми його політичної діяльності, що є засобами вираження поглядів, були тільки законними. Говорячи про особливості політичної культури юристів-професі-оналів, слід зазначити, що в їхньому середовищі, як у суспільстві в цілому, можливі певні субкультури. Субкультура в політиці — це сукупність однорідних ціннісних орієнтацій і відповідних їм форм політичної активності груп. Субкультура груп юристів-практиківвідрізняється специфічними поглядами її членів на інститути влади, ставленням до правлячої еліти, зразками участі в управлінні, контролі й організації політичного життя. Ця специфіка обумовлена професійно-базовими установками, що складають ядро їх правової культури, стиль юридичного мислення. Політична культура юриста-практика_________________ 2ЬІ В основі виділення субкультури групи лежать варіанти базових цінностей. Субкультура володіє як раціонально усвідомленим поглядом, так і неусвідомленим відношенням до дійсності, що зміцнюють у їх носіїв єдині підходи, оцінки, асоціації політичних явищ і підсилюють почуття внутрішньої згуртованості. Кожна субкультура має певний соціальний масштаб, час існування і різний ступінь вкоріненості у свідомості і поведінці юриста. Розходження субкультур надають владі внутрішнє джерело еволюції і саморозвитку. Субкультура груп юристів-практиків здатна цементувати культуру суспільства і впливати на політичну стабільність, ефективність влади, порядок і умови прийняття й реалізації рішень, легітимність системи, її можливості адекватно реагувати на зовнішні зміни, законну міру застосування насильства з боку репресивного апарату держави. § 3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста Юристи-практики, як і всі громадяни, незалежно від сфери діяльності і займаної посади, можуть і повинні мати політичні погляди, бути прихильниками політичної платформи будь-якої політичної партії або руху, брати участь у виборах, обиратися самі. Юристи не повинні у зв'язку зі здійсненням ними своєї професійної діяльності позбавлятися волі вираження думок, і, зокрема, наданого їм права: а) брати участь в обговоренні проблем, пов'язаних з організацією і реорганізацією системи юстиції; б) вступати або вільно створювати місцеві, національні і міжнародні професійні організації; в) пропонувати і роз'ясняти розроблені проекти правових реформ в інтересах суспільства і інформувати громадськість про дані питання2. Будь-яке обмеження прав і можливостей особи юриста в самостійній переробці суспільного багатства, ціннісного освоєння суспільного досвіду зменшує роль політичної культури як у його поведінці, так і в політичному житті суспільства. Тому в ст. 35 Конституції України записано". «Кожний має право на свободу світогляду». Ця стаття відповідає ст. 19 «Загальної декларації прав людини» 1948 р.: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх ви- 2 См.: Стандарти незавнсимости юридической профессии //Советская юсти-ция. — 1991. — №№ 23—24. — С. 19—20.
Розділ XI раження». Отже, юристу як громадянину України дано право вільно поєднуватися в політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних та інших інтересів (за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки і суспільного порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей). Однак юристу як особі, що знаходиться на державній службі, встановлені обмеження в користуванні цим правом. Визначеним категоріям юристів законодавчо забороняється належати до політичних партій, брати участь у політичних акціях. Це невходження в суспільні об'єднання, що переслідують політичні цілі, і є принципомполітичного нейтралітету як необхідної умови нормального функціонування демократичної держави. Специфіка діяльності юристів як державних службовців, юристів — працівників правоохоронних і судових органів полягає в тому, що вони не можуть бути членами будь-якої партії. У противному разі вони втратили б здатність виконувати покладені на них функції і перетворилися б в арену міжпартійних дискусій або боротьби різних партійних інтересів. Єдино вірним виходом є деполітизація цих органів. Юристи повинні бути політично нейтральними і не порушувати норм стосовно їх фахів, закріплених у Конституції і законах про заборону політичної діяльності. Така позапартій-ність, обмеження політичних прав і свобод працівників судових і правоохоронних органів є формальною, державно-обов'язковою, узаконеною, легальною. Вона відповідає міжнародним актам: Міжнародному пакту про громадянські і політичні права, що був прийнятий на Генеральній Асамблеї ООН у 1966 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини й ін. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема, говориться про можливості обмежень стосовно створення суспільних асоціацій «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції» (ст. 22). Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, закріплюючи право на об'єднання (ст. 11), містить обмеження в користуванні цим правом «для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції, державного управління». Що стосується інших професій, то для них у міжнародних документах не встановлюються обмеження в створенні суспільних об'єднань і членства в них. У порівнянні з міжнародними документами законодавство України розширило коло юристів-практиків, яким Політична культура юриста-практика_________________ 269 заборонена участь у політичних об'єднаннях. Ця заборона відноситься не тільки до працівників міліції, але й до всіх правоохоронних і судових органів. Про категорії юристів, що неможуть бути членами політичних партій, чітко сказано в Законі України «Про політичні партії в Україні».До них, зокрема, віднесені: 1) судді; 2) працівники прокуратури; 3) працівники органів внутрішніх справ; 4) працівники Служби безпеки України; 5) юристи — військовослужбовці. Закон України «Про державну службу» не закріпив принцип політичного нейтралітету державного службовця. Однак у «Загальних правилах поведінки державного службовця » відзначено, що «державні службовці, з урахуванням конституційних прав, можуть брати участь у політичній або іншій суспільній діяльності лише поза межами їхніх службових обов'язків і в позаробочий час, щоб не підривати віру громадськості в неупереджене використання ними своїх функцій. Власні політичні погляди вони не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов'язків»3. Розглянемо конкретно, як виражений принцип політичного нейтралітету (неучасті в політичних партіях) у Конституції України і деяких спеціальних законах, присвячених діяльності працівників системи правоохоронних і судових органів. Відповідно до ст. 127 Конституції України професійним суддям заборонено належати до політичних партій і профспілок, брати участь у політичній діяльності, одержувати представницький мандат. У ст. 5 Закону України «Про статус суддів» підкреслюється: «Суддя не може належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької і творчої». Політична нейтральність судді вимагає від нього не виявляти політичні симпатії чи антипатії: не здійснювати матеріальної допомоги визначеним політичним партіям, не брати участь у політичних демонстраціях, не агітувати за кандидатів у депутати і т. п. Щоб бути незалежними, судді не повинні дозволити втягнути себе в партійні дебати, які обов'язково відбуваються в політичній системі будь-якого суспільства4. 3 Юридичний вісник.— 2000. — № 48. — С. 18. 4 Вимога позапартійності судової діяльності властива всім цивілізованим держа
Розділ XI Стаття 6 Закону України «Про Службу безпеки України» називається «Позапартійність Служби безпеки України». У ній вказується, що використання Служби безпеки України в партійних, групових або особистих інтересах не допускається. Діяльність партій, рухів і інших суспільних об'єднань, що переслідують політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється. На період служби або роботи за трудовим договором членство працівників Служби безпеки України в таких об'єднаннях припиняється. Як виняток, дозволяється членство працівників, що уклали трудовий договір зі Службою безпеки України, у професійних союзах. Стаття 3 Закону України «Про міліцію» проголошує, що під час виконання службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних суспільних об'єднань/А згідно ст. 18 цього Закону працівникам міліції забороняється бути членами політичних партій, рухів і інших громадських організацій, що мають політичну мету, а також організовувати страйки5 або брати в них участь. Працівникам органів прокуратури України не дозволяється бути членами громадських об'єднань, політичних партій і рухів, брати участь у їхній діяльності. Ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» підкреслює: «Співробітники прокуратури не мають права належати до яких-небудь політичних партій або рухів». Однак головне полягає не у встановленні обмежень, а в тім, щоб ніякі політичні переваги не виявлялися в практичній діяльності працівників юридичної сфери. Що стосується інших категорій юристів (нотаріус; адвокат; юрисконсульт; працівник органів реєстрації актів цивільного стану; юрист, що працює в органах законодавчої і виконавчої влади), то вони, як і будь-який громадянин, мають право створювати політичні партії і бути їх членами. Політична діяльність усіх категорій юристів-практиків, крім зазначених у Законі України «Про політичні партії України», яким вона заборонена, відбувається у таких формах: 1) політичноїучасті — пряме або опосередковане утягнення у розробку і реалізацію політико-управлінських рішень в країні, вплив 5 Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення трудової суперечки. Політична культура юриста-практика_________________ 271 на політичну спрямованість дій у міжнародному співтоваристві. Утягнення у політику на національному рівні припускає висування іюлітико-посадових осіб і вплив на їхню діяльність. Залучення до процесів політико-владних співвідносин відбувається у таких формах участі: виборах; референдумах; контролі за діяльністю політичних лідерів і інститутів; політичних мітингах, зборах, маніфестаціях; одержанні і передачі політичної інформації; політичних партіях і рухах, громадських об'єднаннях та ін.; 2) політичного функціонування— управління діяльністю політичних інститутів (державних органів, політичних партій і рухів), управління загальними справами і процесами задоволення потреб суспільства і соціальних груп: визначення механізму прийняття рішень, діяльність щодо прийняття рішень, добору і розстановки кадрів, контролю за виконанням рішень і роботи кадрів та ін.
Розділ XII ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА § 1. Поняття, зміст і структура етичної культури юриста Етична культура юриста— це система моральних принципів і норм, які сформувалися як результат почуттів, знань, потреб, переконань, що виражають у моральній поведінці юриста гармонію внутрішніх переконань і їх зовнішніх проявів. Етична культура — це природне ядро професійної культури юриста як особи, категоричне веління морально діяти під час виконання службових обов'язків. Вона не терпить неморальну діяльність, погрози, психологічний тиск, різні види насильства, інші негуманні засоби вирішення юридичних питань. Якщо професійно-правова етика — це живе функціонування моралі в процесі юридичної діяльності, то етична культура юриста, будучи основою правової етики, являє собою внутрішнє (природне) веління дотримуватися моральних принципів і норм, що сформувалися в суспільстві. Не можна говорити про будь-які особливі моральні принципи і норми суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, нотаріусів, юрисконсультів, тобто про такі норми, які були б притаманні тільки одній професії або спеціальності. Коли розробляються і затверджуються в державі етичні кодекси, що містять правила поведінки адвокатів, суддів, слідчих, нотаріусів, то в їх зміст вкладаються узагальнені спеціально-фахові нормативи (регулятиви) їх етичної культури. Ці нормативи відповідають міжнародним деонтологічним стандартам. Проте, будучи складеними з урахуванням культури конкретного суспільства і для певного національного ґрунту, вони є узагальненими, єдиними й обов'язковими для кожної юридичної професії в масштабі даної країни. Зміст етичної культури юриста:
/ тична культура юриста
ічдбувається самооцінка особи Теоретичний аспект Структура етичної культури юриста: 1)наявність етичних почуттів, знань, потреб; 2) перетворення етичних почуттів, знань, потреб у моральні переконання, звички морального оцінювання чужої поведінки; 3) готовність діяти, керуючись етичними знаннями і переконаннями, тобто чинити морально, по совісті. Основне етичне правило юриста — робити для клієнта все, що не заборонено законом, щоб він був спроможний зробити для себе сам, маючи для цього необхідні знання і навички, властиві юристу- фахівцю. Від рівня етичної культури юриста залежить якісне й ефективне ішконання обов'язків; збереження честі, гідності, ділової репутації людини, якій надається правова допомога; престиж самого юриста і його колег, а також юридичної професії в цілому. Рівні прояву етичної культури юриста: 1) відношення юриста до своєї професійної діяльності і її результатів (як особи-професіонала); 2) відносини з колегами по роботі (як члена робочої групи); 3) відносини з клієнтом, підсудним, підслідним та іншими людьми в процесі вирішення юридичної справи (як представника влади). Діяльність юриста характеризується щоденним спілкуванням з різними людьми, які залежать від нього, а тому потребують від нього дбайливого, коректного ставлення. Тільки при високому рівні моральної свідомості як результату моральних знань, переконань, потреб і при дійсно високоморальній поведінці можна говорити про етичну культуру юриста. Невиконання норм етичної культури може спричинити застосування санкцій аж до звільнення з рядів професії. Тобто етична культура передбачає етичні зобов'язання і відповідальність, що властиві юридичній практиці. Вони закріплені у професійних кодексах. Етичні вимоги, що характеризують етичну культуру адвоката, слідчого, прокурора та інших юристів, повинні знайти практичне застосування в їх професійній діяльності. В умовах побудови правової держави професія юриста покликана уособлювати собою добро, справедливість, законність та інші загальнолюдські цінності.
Розділ XII § 2. Кодекс професійної етики юриста Кодекс професійноїетики юриста— це система моральних принципів, що лежать в основі діяльності юриста, є його світоглядним і методологічним орієнтиром. Дати вичерпний перелік усіх моральних принципів юриста неможливо, тому що кожна особа індивідуальна і є носієм більшої або меншої їх кількості в різному поєднанні. Проте варто виділити основні моральні принципи, без яких не може відбутися юрист у правовій державі. Вони становлять зміст кодексу професійної етики юриста. 1. Дотримання принципів верховенства праваозначає усвідомлення юристом своєї місії служіння праву. Юрист-практик не повинен ототожнювати поняття права і закону, але він не може і протиставляти їх. Він зобов'язаний керуватися міркуваннями про те, що закон у правовій державі є правовим, справедливим, котрий підлягає точному виконанню. У випадку, коли якийсь закон, з точки зору юриста, не цілком відповідає ідеям правової держави, то він зобов'язаний стояти на сторожі дотримання прав людини відповідно до Конституції країни і міжнародних стандартів з прав людини. Кожен юрист покликаний вести боротьбу з правовою анархією, нігілізмом, бути «служителем» права, охоронцем закону. 2. Гуманне ставлення до людини— це ставлення до її життя іздоров'я, честі і гідності як вищої соціальної цінності. Для юриста важливо усвідомлювати свою роль, як представника держави у справі створення умов для реального здійснення основних прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, а також їх юридичної охорони і захисту. Однієї високої кваліфікації (диплома і атестації) недостатньо для того, щоб відбувся професійний працівник юридичної сфери. Необхідно турботливе ставлення до людини, з якою він стикається в процесі виконання своїх службових обов'язків. Кожен, хто за обставинами має спілкування з прокурором, слідчим, суддею, адвокатом і т. д., очікує, поряд із кваліфікованим виконанням обов'язків, поважного ставлення до себе. У ході професійного контакту з особами, що вчинили злочин, юрист не повинен втрачати витримки і самовладання, зобов'язаний шанувати їх права. Сформоване в моральній свідомості суспільства поняття повагипередбачає: справедливість, рівність прав, можливість найбільш повно задовольнити інтереси особи, довіру до неї, уважне ставлення /■ 'тичпа культура юриста______________________________ 275 ні її переконань, проблем, чуйність, ввічливість, делікатність. У гуманному ставленні до людини з боку юриста лежить визнання гідності особи. 3. Порядність— це вихідний принцип високого морального рівня виконання професійних повноважень. Порядність означає органічну нездатність до безчесного, низького вчинку. Вона виявляється насамперед у засобах і прийомах, використовуваних юристом у своїй діяльності. Для досягнення поставленої цілі юрист вибирає засоби і прийоми, що не суперечать нормам права і моралі, відповідають прийнятим правилам поведінки. Неможливо законодавчо регламен-іувати всі нюанси, що пов'язані з юридичною практикою, у деяких ситуаціях саме від порядності слідчого, судді, нотаріуса залежить доля, добре ім'я конкретної людини або її близьких. Порядність юриста-професіонала будується на таких якостях, як довіра і співчуття, чесність і правдивість1. Ці якості повинні виявлятися в усіх видах взаємовідносин: «керівник — підлеглі», «між колегами», «юрист — клієнт». 4. Довіраявляє собою ставлення людини до дій іншої особи, до неї самої і заснована на переконаності в її правоті, вірності, сумлінності, чесності. Якщо керівник бачить у підлеглому лише виконавця своєї волі, а не особу, між ними не виникне довіри. Черствість і брутальність і боку керівника, бажання «зірвати зло» на підлеглих, відсутність самоконтролю тільки створює нетерпиму обстановку в колективі. Ображений підлеглий, у свою чергу, може перенести таке поводження на колег і клієнтів. Ґрунтом для довіри може стати тільки турбота керівника про кожного підлеглого. Він має проявити увагу до проблем у родині підлеглого, якими він стурбований; у міру можливостей відгукнутися на прохання особистого характеру; уміти вислухати і дати пораду; зміцнити впевненість підлеглого в його професійній придатності; об'єктивно оцінити його як фахівця. Виконувати обов'язок керівника — це також захищати своїх підлеглих від погроз, насильства, наклепу, образи, жертвами яких вони стають під час виконан-1 Принцип правдивості передбачає надання тільки правдивої, суб'єктивно істинної інформації. Принцип чесності — ширший, крім суб'єктивно чесного ставлення до висловлення індивідуальних оцінок, особистої думки, власної правової позиції, він припускає також добросовісну (порядну, гідну, моральну) поведінку V взаємовідносинах із колегами і клієнтами.
г
ня своїх службових обов'язків, а також піклуватися про здорову морально-психологічну атмосферу в робочій групі (колективі). При такому підході підлеглий усвідомлює, що інтереси діла — це і його інтереси. Довіра між колегами відіграє величезну роль, тому що при індивідуальності праці юриста позитивний результат може бути досягнутий тільки спільними зусиллями всього колективу як об'єднання однодумців. Для довіри важлива вимогливість до себе і колег, вміння визнавати допущені помилки, надавати допомогу іншим. 5. Співчуття— це розуміння почуттів і думок іншого. Воно виражається в наданні моральної підтримки устремлінням людини і готовності сприяти їхньому здійсненню (наприклад, знаючи про недостатній досвід свого молодого колеги, надати йому посильну допомогу у складних ситуаціях). Довіра і співчуття стосовно клієнтів є важливими засобами встановлення морально-психологічного контакту. Використовувати надані державою повноваження необхідно розумно, в рамках закону, з урахуванням загальнолюдських цінностей. Так, норми моралі зобов'язують слідчого в процесі обшуку бережно ставитися до майна особи, що обшукується. Людина буде співробітничати з юристом (слідчим, адвокатом), якщо зрозуміє, що він співчуває їй і хоче допомогти шляхом встановлення істини в справі. Юрист не повинен виявляти агресивність, збентежувати клієнта, викликати в нього почуття провини (крім особливих ситуацій), придушувати його або, навпаки, помітно підстроюватися під позицію співрозмовника. Довіра і співчуття до людини виступають критеріями вибору слідчим, прокурором, суддею запобіжного заходу, а також визначення виду покарання, заснованого на приписах закону. 6, Чесністьпередбачає принциповість, вірність зобов'язанням, суб'єктивну переконаність у правоті проведеної справи, щирість перед іншими і перед собою, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Ця якість повинна визначати поведінку юриста у всіх випадках спілкування із клієнтом і взяття на себе зобов'язання щодо виконання таких значимих для нього дій: забезпечення безпеки клієнта або членів його сім'ї, створення всіх умов для захисту, обіцянку довести справу до кінця, які б труднощі не довелося перебороти. Чесність — це запорука моральних /• тична культура юриста____________________________ 277 стосунків в юридичній практиці. Дана вимога випливає з об'єктивної необхідності спільної діяльності, і виявляється у загальному інтересі — встановленні істини. 7. Правдивість юриста являє собою моральну якість, що харак 8. Сумлінністьозначає не тільки діяти компетентно (мати професійні знання, уміння і навички), але й з найбільшою віддачею власних сил і здібностей, докладанням всіх зусиль для виконання професійного обов'язку в найкоротші терміни і при максимальному врахуванні інтересів справи. Сумлінність передбачає компетентність, старанність і пунктуальність в процесі виконання професійних обов'язків. 9. Самовідданість виражається в діях, що за своїм характером представляють собою акт самопожертви — добровільного принесення в жертву своїх інтересів, а іноді і життя заради інтересів інших людей, досягнення поставлених цілей в ім'я справедливості. В умовах перехідного періоду нашого суспільства і держави, що супроводжується нестійкістю економічного, політичного і духовного життя народу, саме юристи, як носії високих етичних принципів, повинні стати зразком у виконанні своїх професійних функцій. Нерідко жертвуючи своїми особистими інтересами (як духовними, так і матеріальними), вони отримують задоволення від результатів своєї праці: якісного і повного розслідування кримінальної справи, вдалого захисту клієнта в суді і т. п. Так, вчинок працівника правоохоронних органів, що вступає в нерівну боротьбу із супротивни-
и
Розділ XII ком і не шкодує своїм здоров'ям, іноді не має, на перший погляд, істотного практичного ефекту, проте незмірно велика його моральна цінність. Такий вчинок сильніше впливає на свідомість і поведінку всіх членів суспільства — як законослухняних, так і злочинців. Зазначені принципи містяться в етичних (деонтологічних) кодексах юридичних професій. Деякі з них стали «заповідями» юристів-початківців. Наприклад, у СІЛА діють 10 заповідей суддів-поча-тківців: будьте ласкаві; будьте терплячі; будьте порядні; небудьте чванливі; ледачий суддя — поганий суддя; не бійтеся скасування ваших рішень вищими інстанціями; не буває неважливих справ; будьте оперативні; користуйтеся здоровим глуздом; просіть Божо провидіння про допомогу і наставляння. § 3. Професійний обов'язок юриста Професійний обов'язок юриста— це сукупність нормативів (вимог) правового і морального характеру, якими він повинен керуватися як у практичній юридичній діяльності під час здійснення службових повноважень, так і в повсякденному житті, поза служби. Часто професійний обов'язок збігається з юридичним обов'язком, особливо тоді, коли працівник не знаходиться на службі. Наприклад, затримка злочинця працівником міліції, який не знаходиться на службі, є його професійним обов'язком. Тобто професійний обов'язок ширше поняття «службовий обов'язок», що пов'язаний з виконанням функціональних зобов'язань. Обов'язок юриста, де б він не працював або служив, — не миритися з порушеннями законів, прав людини, інтересів суспільства і держави. Так, професійно-правовий і моральний обов'язок слідчого виключають зволікання з оглядом місця події або відмови від його проведення.
Поиск по сайту: |
276___________________________________________ Розділ XII
