Вища рада юстиції здійснює дисциплінарне провадження

щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих су­дів, може притягнути до дисциплінарної відповідальності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і за­ступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів у разі по­рушення ними присяги та накласти на цих суддів такі стягнення:

1) догану;

2) пониження кваліфікаційного класу.

Підставою для відкриття дисциплінарного провадження є по­дання: 1) народного депутата України; 2) Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини; 3) члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень.

Дисциплінарне провадження щодо вищих посадових осіб Верхо­вних і спеціалізованих судів відкривається по постанові Вищої ради юстиції в 10-денний термін із дня одержання даних про дисциплі­нарну провину судді. А дисциплінарне стягнення до судді застосо­вується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після ви­явлення провини, але не пізніше року з дня здійснення провини. Якщо суддя протягом року з дня накладення на нього дисципліна­рного стягнення не одержав нового дисциплінарного стягнення, він вважається таким, хто не має дисциплінарного стягнення. Крім того, дисциплінарне стягнення, накладене на суддю, може бути до­строково знято Вищою радою юстиції за заявою судді, але не рані­ше шести місяців із дня накладення стягнення.

Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про при­тягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалі­зованих, апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів

не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а в разі додатко­вої перевірки обставин та матеріалів справи — не пізніше трьох мі­сяців з дня надходження скарги.

Після розгляду скарги судді або прокурора Вища рада юстиції при наявності для цього основ може.

— задовольнити скаргу, скасувати рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, закрити дисциплінарне проваджен­ня;

— задовольнити скаргу цілком або частково і змінити рішення відповідної кваліфікаційної комісії або органу;

— залишити скаргу без задоволення, а рішення відповідної ква­ліфікаційної комісії — без зміни.

Розділ IX ПРАВОВА КУЛЬТУРА ЮРИСТА

§ 1. Правова культура юриста і культурний стиль його професійної поведінки

Правова культура юриста — це система професійно-правових знань, умінь і навичок, що характеризують високий ступінь право­вого розвитку особи і її впливів на правову культуру суспільства за­вдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності із за­коном і деонтологічними вимогами.

Структура правової культури юриста:

1) правова освіченість (інформованість) — професійне знання законодавства й інших правових актів. Правова інформованість була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2) поважне відношення до права — компетентна переконаність у його необхідності, у соціальній корисності законів і підзаконних ак­тів, нормативних договорів і судових прецедентів, у правильності і справедливості правових норм; звичка дотримуватися законів і службових розпоряджень;

3) уміння професійно користуватися правовим інструментарі­єм — законами й іншими актами; виявляти правову активність під час виконання службових обов'язків і підкоряти свою поведінку вимогам правових норм.

Зміст правової культури юриста:

Правова культура юриста, формуючись в рамках професійної групи або без неї, завжди спирається на правову культуру суспільст-

Розділ IX

ва, «виходить» з неї. Одночасно вона піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку, виконує функції: 1) перетворюючу — постійне удоско­налювання методології права; 2) упорядковуючу (регулятивну) — упорядкування відносин між людьми за допомогою нормативних регуляторів; 3) аксіологічну (ціннісну) — ціннісний вимір права і всіх елементів правової системи; 4) правовиховну — подолання право­вого нігілізму, деформацій професійної свідомості і правового мис­лення; 5) правонаступну — передача правових традицій і досвіду наступним поколінням; 6) правопрогнозуючу — виявлення тенде­нцій і розробку напрямків наступного розвитку'. Згідно з «Основним принципам юридичної діяльності», розробленим ООН, юристи — це «основні представники здійснення правосуддя». Як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

Визначальною ознакою правової культури юриста є юридич-ність його службової діяльності¹, яка є спеціалізованою для кожної професійно-правової групи (суддів, прокурорських працівників, пра­цівників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів та ін.). При цьому в рамках професійно-правової групи можливі різні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників міліції спостеріга­ється розрив у правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів окремих підрозділів міліції: кримінальної, суспільної безпеки, транспортної, ДАІ, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників ДАІ відрізняється від аналогічної культури працівників підрозділу кримінальної міліції і т. д. Тут спостерігається загальна закономірність: чим ближче працівники міліції знаходяться до діяль­ності, здійснюваної в сфері права, тим вище рівень їх професійної культури.

Головне в правовій культурі юриста — високе місце права в юридичній практичній діяльності; дотримання необхідної про-

¹ На юридичність як на специфічну рису, що дозволяє виділити правову норму із загальної маси правил соціальної поведінки, уперше вказав Ж. Карбон'є (див.: Карбонье Жан.Юридическая социология. — М.,1986. — С. 154). А. Е. Жалин-ський назвав юридичність універсальною ознакою практичної діяльності юриста (див.: Жалинский А. 3. Професіональная деятельность юриста. Введение в спе-циальность. — М., 1997. — С. 40—44). Його позицію підтримали вітчизняні вчені (див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д.Юридична деонтологія. — К., 1999. — С. 205—206).

Правова культура юриста___________________________ 221

порційності між цілями професійної діяльності і засобами, що служать досягненню цілей. Останнє означає, що втручання юриста (відповід­но до повноважень) у свободу людини (клієнта) не повинно призводи­ти до неадекватного зменшення блага або вигоди цієї людини.

Правова культура юриста (на відміну від не юриста) має більш високий ступінь правової свідомості і мислення, оскільки вищою формою його правомірної поведінки є правова активність (загальна і професійна). Правова активність — соціально корисна ініціативна діяльність юриста-фахівця, яка перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки і спрямована на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Фор­мою вияву правової активності юриста-практика є насамперед сум­лінна службова діяльність.

Правова активність юриста-практика сприяє виробленню куль­турного стилю його професійної поведінки,що виражається в сукупності прийомів, за допомогою яких цей стиль досягається:

— ступінь засвоєння і вияву цінностей правової культури сус­пільства;

— специфіка професійної діяльності;

— індивідуальна неповторність творчості кожної особи.

Культурний стиль професійної поведінки юриста-практика харак­теризується сталістю дотримання принципів у юридичній практичній діяльності, специфічністю вирішення професійних проблем, особли­востями вибору варіанта професійної поведінки в межах, що визна­чені нормами права і деонтологічними нормативами.

§ 2. Роль правової культури юриста у розвитку правової культури суспільства

Роль правової культури юриста знаходить вираження у всіх вза­ємозалежних елементах правової культури суспільства:

1. Правосвідомості суспільства— відношенні суспільства, держави, особистості до права. Правосвідомістю юриста багато в чому визначається ступінь освоєння (вираження знання і розумін­ня) права громадянами, посадовими особами, їхньою орієнтацією на пріоритет прав людини. Від якісної роботи юриста залежить визнан­ня громадянином цінності права в сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його змісту, уміння витлумачити ті або інші поло­ження закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; застосовува-

222_____________________________________ Розділ IX

ти в практичній діяльності добуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, воль і законних інтересів; уміти пово­дитися в складних правових ситуаціях та ін. Однак це не означає, що законослухняний громадянин (не юрист) повинний осягти вер­шини юриспруденції. На відміну від юриста-професіонала він вико­ристовує мінімум правових знань, що потрібно для його роботи, по­водження в побуті, родині. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і волі, виборча систе­ма й ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького пра­ва, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне відношення до здійснення того й іншого. Громадянинові повинні бути в загаль­ному вигляді відомі норми, що передбачають і регулюють юри­дичну відповідальність, загальний порядок залучення до неї, вік, з якого настає юридична і насамперед кримінально-правова від­повідальність, а для комерсантів — цивільно-правова відповідаль­ність.

Професійна правосвідомість юриста є неабияким чинником впли­ву на загальний стан дотримання правових норм, що забезпечують права і волі людини. Вона відрізняється не просто стійко позити­вним відношенням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими розпорядженнями, тобто солідарністю із законодавцем. Розуміння корисності, необхідності і справедли­вості застосування закону, звичка його дотримувати, спираючись на знання і навички (тобто техніку) застосування права, — характерні риси правосвідомості юриста, що позитивно позначаються на право­свідомості людей, що з ним контактують.

Вплив юриста на правосвідомість суспільства здійснюється че­рез професійне виконання завдань держави: 1) юридичне забезпе­чення права громадян на доступ до правової інформації; 2) розвиток у громадян потреби не тільки знати право, але і дотримуватися його, підтримувати правопорядок.

2. У рівні розвитку правотворчої діяльності і якості зако­нодавства,ступеня збалансованого відображення в ньому інтере­сів суспільства, соціальних груп і особи. Від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури залежить якість законодавст­ва, його продуманість, погодженість, сполучення динамічності і стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття й опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних

Правова культура юриста____________________________ 223

законодавчих питань. Юрист бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь у складанні і систематизації інших право­вих актів, покликаний забезпечувати їхню досконалість.

Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України в Європу, зближенню національного законодавства з євро­пейським правом. Важливо, щоб юрист—учасник законодавчого процесу або учасник групи з підготовки проекту нормативного акта сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних кон­венцій у національне законодавство, і вони не залишалися на рівні побажань. Мають потребу в серйозній увазі юриста питання імпле­ментації² європейських конвенцій з питань забезпечення прав і воль людини.

3. У стані юридичної практики, насамперед діяльності су­дових, правоохоронних, контрольно-наглядових органів.Прак­тична діяльність юриста є показником рівня правозастосовчої культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодже­ній роботі з розгляду правових питань, юридичних справ, і доведенні їх до повного юридичного вирішення. Працівники суду, прокуратури, служби безпеки, міліції, митниці, адвокатури, нотаріату й інших дер­жавних і суспільних структур, де застосовується праця юриста, тільки завдяки професіоналізмові здатні підвищити правову культуру суспільства, соціальної групи, особи.

Головне полягає не лише в тім, щоб кожен юрист був проінфор­мований про національні і міжнародні норми по захисту прав і сво­бод людини, але і знав, яким чином упроваджувати їх у повсюдну практику правового захисту і вміло робив це.

Сьогодні в Україні є механізми, що так чи інакше забезпечують виконання приписів Конституції України, положень Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, рішень Євро­пейського суду з прав людини. В Україні діє Конституційний Суд. При кожному обласному управлінні юстиції створені регіональні відділення Національного бюро з питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. їхня діяльність спрямована на усунення порушень норм Конвенції, збирання доказів про пору-

² Імплементація — це організаційно-правова діяльність держави, здійснювана з метою своєчасної, всебічної або повної реалізації прийнятих нею зобов'язань відповідно до міжнародних прав.

Правова культура юриста

шення прав людини. Співробітництво державних і недержавних структур, покликаних надавати їм ефективну допомогу в справі за­хисту прав і свобод людини, здатне дати плідні результати, насам­перед підняти правову активність громадянин, без якої не може бути високого рівня правової культури суспільства.

4.У зміцненні режиму законності і правопорядку.Стан фа­ктичної упорядкованості суспільних відносин, урегульованих за до­помогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права, залежить насамперед від неухильного дотри­мання законів юристами як посадовими особами. Правопорядок у суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і кожного громадянина. Не можна утверджувати правопорядок неправовими засобами. Юрист — це барометр стану законності, а його переконаність у необхідності дотримання правових приписів є надійною основою режиму дотримання законності громадянами і зміцнення правопорядку в суспільстві. У механізмі зміцнення пра­вопорядку юристові належить відповідальна роль як стражеві прав людини.

Так, особливість роботи працівників міліції полягає в тому, що вони зіштовхуються із широкими шарами населення, найбільше частіше з людьми, що не порушують суспільний порядок, а зверта­ються за роз'ясненнями, довідками, допомогою, сприянням. Праців­ники міліції проводять профілактичні бесіди або просто відповіда­ють на запитання громадян. По їхніх діях, культурі громадяни часто судять про міліцію в цілому. З ростом правосвідомості і культури на­селення міліція частіше буде контактувати із законослухняною час­тиною населення. Від уміння поводитися, роз'ясняти норми права і виконувати професійні обов'язки залежить авторитет законів, дер­жави і міліції, правопорядок у суспільстві.

Рівень правової культури професійної групи юристів визначаєть­ся ступенем розвиненості культури кожного з його членів, його юри­дичної освіченості і рівня кваліфікації. Кожен юрист на своєму ро­бочому місці повинний відповідати займаній посаді, зміцнювати престиж своєї професії і підвищувати правову культуру суспільства.

§ 3. Професійне мислення юриста Професійне мислення юриста— вища аналітична здатність особи опосередковано й узагальнено за допомогою понять, су-

джень, умовиводів, що фіксуються словами, відображати істотні за­кономірні зв'язки правової дійсності, розв'язувати соціально-правові протиріччя. Це система інформаційно-правової насиченості юриста, що склалася завдяки установкам професійного призначення і дозво­ляє узагальнено орієнтуватися в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності.

Уміння юридично мислити означає цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах виниклих юридично значимих практичних за­вдань. Мислення судді, адвоката, слідчого — це практичне мислен­ня, воно на кожному етапі пов'язано з визначеними практичними проявами. На відміну від розумової діяльності юриста-теоретика (вченого), що здійснюється на шляху переходу від практики до абс­тракції (теорії), у юриста-практика інший шлях мислення: від абст­ракції доживої дійсності.

Так, оглядаючи місце події, слідчий знаходить сліди минулої події. Встановлюючи істотні, неминуче повторювані взаємозв'язки між подіями, слідчий шляхом логічного мислення реконструює ці­лісну картину можливого ходу події. Ця реконструкція відбуваєть­ся опосередкованим шляхом — через розуміння зв'язків між зовні­шніми проявами і сутністю того, що відбувалося в дійсності. Таке логічне відображення можливе на основі узагальнення і наявних знань. Однак цього недостатньо. Потрібна і нова інформація, що здобувається в процесі вивчення матеріалу справи й особи підозрю­ваного. Мислення зв'язує минулий досвід і знання зі знову отрима­ною інформацією, сприяє її аналізові, доборові необхідного, уявно­му вирішенню завдання.

Правове мислення являє собою процес розуміння соціально-пра­вової дійсності. Повсякденне правове мислення є невід'ємним еле­ментом механізму соціальної дії права і лежить у підставі правового мислення юриста, його правового почуття, правового інтелекту. Правова традиція і культура суспільства формують правове мис­лення і знову їм конструюються.

Форми правового мислення:

— встановлення загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері. Судження юриста повинно характеризу­ватися нормативністю, точністю, формалізованістю ви­сновків. Воно обґрунтовується перевіреними фактами, встановленими закономірностями, системою умовиводів

226___________________________________________ Розділ IX

Правовий — узагальнення властивостей однорідної групи правових умовивід явищ; одержання нового знання з наявних знань. Умови­від юриста не повинен виходити за межі норм, встанов-

________ лених законами та іншими юридичними джерелами права

Правове —розуміння сутності (істотних властивостей) конкрет-

поняття ного правового явища як різновиду певної групи таких

явищ. Даючи кваліфікацію тому або іншому явищу через

поняття (крадіжка, підробка, замах на вбивство та ін.),

юрист-практик підбиває підсумок творчої розумової дія-

________ льності, орієнтуючись на закріплене в законі поняття

Отже, у мисленні юриста моделюються об'єктивні властивості і взаємозв'язки між правовими явищами, їхні істотні загальні осо­бливості, що виражаються у формі суджень, умовиводів і понять. Весь процес мислення базується на співвіднесенні ситуативної інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформаці­єю, що зберігається в пам'яті індивіда.

Здатність правового судження виражається в тому, що відбува­ється розрив логічно замкнутого кола — норми (безлічі аналогічних ситуацій) і казусу (однієї із ситуацій) — через творчий акт форму­вання бажаного права, який поєднує життєвий і правозастосовчий досвід юриста-практика і виступає контекстом їх (норми і казусу) інтерпретації. Розуміння, інтерпретація, тлумачення — основні процедури правового мислення.

Основною функцією професійно-правового мислення є інте­рпретація, у ході якої відбувається осмислення, освоєння, розуміння соціально-правової дійсності. Мислення юриста-практика виступає як інструмент соціального життя, практичної здатності, що задо­вольняє не стільки потреби в знаннях про позитивне право, скільки в засвоєнні і формуванні власних нормативних суджень, правових поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій. Коли законодавець типізує соціально-правові явища і на їх основі формує юридичні по­няття і правові норми, іноді мимовільно відбувається перекручуван­ня соціально-правової дійсності. Воно згодом згладжується розсу­дом юриста (правозастосувача) при створенні проміжної норми, яка конкретизує загальну норму настільки, наскільки це можливо для справедливого вирішення справи. У ході тлумачення відбувається примирення різноманіття життєвих випадків з абстрактним і типі­зуючим характером правових конструкцій, що являють собою різні

Правова культура юриста___________________________ 227

аспекти того самого процесу — розуміння права. У процесі з'ясу-нання змісту правових норм у контексті конкретного випадку відбу­деться непомітне для тлумача співавторство або конструювання класного індивідуального змісту норми, що поєднує і «волю» зако­ну» і «волю законодавця» у «волі тлумача». Судове рішення лише частково може бути запрограмованим законодавцем — розгляд і ви­рішення юридичної справи вимагає широкого підходу до права.

Ефективність права і відправлення правосуддя судовою владою більше залежать від моральних якостей її кадрового складу, ніж від досконалості законодавства. Те ж слід сказати про кадровий склад правоохоронних та інших правозастосовчих органів.

Так, мислення працівника правоохоронних органів неможливо пізнати без вивчення специфіки правоохоронної діяльності, її при­роди, ролі волі і інтуїції слідчого, дізнавача, оперуповноваженого, експерта в збиранні та аналізі інформації про правопорушення. Вони дають ключ для збагнення моральних якостей і ціннісної по­зиції працівника правоохоронних органів, а також розуміння взає­модії ірраціональних і раціональних моментів його правосвідомості в ході тлумачення права.

Динаміка (процес) професійно-правового мислення має такі етапи:

1) виявлення, створення і формулювання ситуації, пов'язаної з певним об'єктом мислення, одержання його фактичної і правової характеристики, формулювання завдання (у слідчого цей почат­ковий етап розумової діяльності передує порушенню провадження у кримінальній справі);

2) аналіз можливостей використання правових засобів і способів вирішення завдання з урахуванням наслідків і існуючих обмежень (у слідчого цей етап виражається в складанні розгорнутого плану розслідування у кримінальній справі);

3) вибір оптимального варіанта рішення, визначення можливих результатів і негативних наслідків (у слідчого цей етап виявляєть­ся у тактичних комбінаціях, своєрідній програмі діяльності у ви­гляді сукупності слідчо-пошукових дій, націлених на розкриття зло­чину).

Результат мислення, як правило, залежить від того, що являє собою юрист як особистість з урахуванням його складної, навіть суперечливої індивідуальності. Особисті риси обумовлюють х а -

.—

рактер вибору при прийнятті тих чи інших рішень. Вибір є початком будь-якої діяльності, а розвиток мислення завжди безпо­середньо визначається самим вибором. Якщо немає вибору, нема і мислення і ухвалення рішення. Вибір мислення юриста — резуль­тат пошукової ситуації, а за змістом — вияв свободи волі і її обов'я­зкового компонента — відповідальності за вибір. Професійно-правове мислення юриста пов'язане з виконанням

суспільних і державних завдань за допомогою юридичних засобів

і способів, дій і операцій, винесених рішень і актів їх реалізації, надання конкретним суспільним відносинам і ситуаціям правової форми. Мислення юриста прагматично за своїм характером, оскіль­ки для нього важливий насамперед процес практичного здійснення прийнятих рішень, їх законності, відповідності компетенції, завдан­ням і функціям органу, який він представляє.

Якості професійно-правового мислення юриста:

— визначеність — уміння визначити проблемну ситуацію;

— оперативність — розумова готовність до спостереження за ходом ситуації, гнучкість у застосуванні методів;

— динамічність — орієнтація в ситуації, уміння охопити всю ситуацію, відокремити головне від другорядного, розвинути версію;

— логічність — послідовність розумового процесу, уміння роби­ти узагальнення в ході аналізу юридичних фактів;

— критичність — уміння піддавати критичному аналізу ситуа­цію та отримані юридичні факти;

— об 'єктивність — спрямованість на одержання неупередженої інформації про ситуації, додержання істини, для чого необхідне поєднання розрізненої інформації у певні системи зв'язків (гіпоте­зи, версії);

— глибина і широта — це якості, що доповнюють одна одну. Якщо глибина визначається ступенем проникнення в сутність дослі­джуваного об'єкта, то широта характеризується охопленням як до­сліджуваного явища, так і суміжних з ним сфер пізнання;

— гнучкість — здатність побачити досліджуване явище під но­вим кутом зору, розпізнати його нові властивості, переключитися на їх розгляд (наприклад слідчий повинен уміти швидко перебудову­ватися в пошуковій діяльності, відмовлятися від перевірки марної версії, помічати упущені можливості розслідування справи, перехо­дити до нових варіантів пошуку).

правова культура юриста____________________________ 229

Професійне мислення юриста залежить від його ерудиції, загаль­ної культури і професійного досвіду, а також від менталітету тієї етнокультурної спільності, представником якої він є.

У сучасного юриста має формуватися новий тип юридичного мислення, орієнтований на його професійну діяльність в умовах громадянського суспільства і правової держави.

§ 4. Деформації професійної свідомості юриста-практика: шляхи подолання

Деформації професійної свідомості юриста-практика(від лат. дегогтаио — скривлення) — усвідомлені і неусвідомлені зміни антиправового характеру, що настали у свідомості юриста в про­цесі його професійної діяльності і є показником відступу від норма­тивів правової культури. Деформації професійної свідомості юриста негативно впливають на юридичну практику.

Найбільш типові деформації професійної свідомості юриста: 1. Зловживання владою або службовим становищем, пе­ревищення посадових повноважень.Влада в будь-якому сус­пільстві — феномен, що багатьох «сп'яняє», позбавляє здорового глузду. Іменуючись представником влади, юрист може зловжити нею тоді, коли в його психології, мисленні «представник» виходить уперед самої влади. Міліціонер на посаді захищає насамперед установлений владою правопорядок. І він буде його захищати на­віть у сумнівних випадках. У того, хто наділений владними пов­новаженнями або здійснює їх, на першому місці у свідомості — установлення влади (закону), яку він зобов'язаний захищати. Але поступово від першого етапу — «захисту» влади — посадова осо­ба звикає до «стану» представника влади. А оскільки владі супе­речити не можна, у нього складається переконання в непогрішності своєї персони. Всі інші люди, не носії владних повноважень, у його свідомості перетворюються на потенційних порушників. Величина владних повноважень змінює погляди, світогляд їх носіїв. Вони увірують у помилкову тезу про те, що влада — усе, інші — ніщо. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити людину — дай їй вла­ду. Не усі витримують іспити владою. Якщо відняти в такої поса­дової особи прерогативи влади, то вона перетвориться або в без­помічну людину, або в «правдошукача» проти тих, у кого є влада. Право покликане стримати «запал» влади. Кримінальне законо-

230Розділ IX

Правова культура юриста___________________________ 231

давство України передбачає відповідальність за зловживання вла­дою або службовим становищем.

Приклад зловживання владою: перевищення або необмежене утримання особи під вартою, тоді як кожний має право на розгляд пред'явленого обвинувачення без невиправданої затримки терміну. Насамперед це стосується осіб, позбавлених волі надосудових ста­діях кримінального судочинства. Особа, котру затримали по кримі­нальному обвинуваченню, має право в будь-який момент поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності затримки або звільнення від суду (див. п. З ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права; «Звід принципів захисту всіх осіб, що затримані або утримуються під вартою у будь-якій формі», затверджених Генеральною Асамблеєю ООН 09.12.1988 р.);

2. Некомпетентність,тобто нездатність професійно здійсню­вати закріплений законами й іншими нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), нести відповідальність за їхнє здійснення відповідно до функцій і завдань органу (організації, установи, підприємства), де здійснюється юридична практична ді­яльність. Некомпетентність — результат відсутності спеціальних теоретичних і практичних знань, умінь і навичок, відсутність про­фесійного юридичного мислення. Вона виявляється в тім, що юрист не дотримується стадій ведення юридичної справи, не аналізує фак­тичну інформацію, не застосовує необхідні методи і процедури, тобто не має адекватної підготовки, яка відповідає стандартам юри­дичної професії.

Наприклад, некомпетентність слідчого в питаннях експертизи призводить до того, що експертизи призначаються і здійснюються до порушення кримінальної справи. Тим самим слідчі дії супрово­джуються порушеннями як процесуального, так і безпосередньо криміналістичного характеру. Загальним правилом є: процес при­значення і проведення експертизи починається з визначення вихі­дних даних. Вихідні дані — це ті параметри, що мали місце в мо­мент події. їхній механізм або інші деталі події повинні виявити експерти (наприклад наїзд на пішохода у темний час доби при включеному ближньому світлі фар). Однак найчастіше експерт одержує перекручені вихідні дані, що узагалі не можуть служити джерелом яких-небудь доказів по кримінальній справі. Тому на

основі таких даних, які не можна вважати достовірними, судами виносяться численні вироки.

Помилки (як результат некомпетентності слідчого або судді) виникають також під час проведення експертиз або у разі відмови в їхньому призначенні, коли вихідні дані сумнівів не викликають Слідчому і судді не потрібно досконально розбиратися в питаннях експертизи. Проте як посадові особи, що приймають рішення, осо­бливо в дорожньо-транспортних подіях, вони повинні вміти прави­льно сформулювати питання до експерта, розуміти можливості тієї або іншої експертизи. На практиці виходить інакше — часто вони непоінформовані про те, що ті або інші питання можуть бути вирі­шені із застосуванням спеціальних знань експерта (судова автотех-нічна експертиза, комплексна медико-автотехнічна експертиза). Не знаючи можливостей експертиз або не маючи ясного розуміння того, що саме необхідно з'ясувати, судді нерідко відмовляють у кло­потанні захисника про проведення експертиз. їх некомпетентність, грубі порушення законодавства призводять до неповноти судового розгляду і помилкових рішень.

3. Перекручуваннявідсотка розкриттяправопорушень є на­слідком закладеної ще за радянських часів установки на «викоріню­вання злочинності», що є критерієм оцінки роботи міліції, прокурату­ри, суду. Оцінка роботи правоохоронних і судових органів по відсотку розкриття правопорушень дотепер впливає на перекручування ста­тистичної звітності щодо злочинності, дезорганізує їх роботу. Уста­новка на «викорінювання злочинності» підштовхує до приховування повідомлень про злочини від реєстрації й обліку, відмови від пору­шення кримінальної справи, сприяє перекручуванню інформації про дійсний стан і динаміку злочинності і тим самим перешкоджає ро­зумній організації і плануванню оперативної і слідчої роботи. Зара­ди цього відсотка (щоб «славитися», а не «бути» професіоналами) відбувається розподіл злочинів на «важливі» і «не важливі» (з погля­ду оперативних працівників і слідчих), пошук формальних приводів для припинення справ «за згодою потерпілого», «за малозначністю» і т. п. Нерідко до розряду «серйозних» потрапляють такі справи, які можна швидше «оформити» як розкриті. Так провокуються численні факти процесуального спрощенства, а часто і відверті свавілля і сваволя. Прагнення схитрувати замість того, щоб активно працю-

232 Розділ

вати по розкриттю правопорушення, поступово стає другою нату­рою юриста-практика³.

Тут злої волі одного працівника, як правило, недостатньо. У про­цесі дезінформації поряд із виконавцем, як правило, беруть участь вищестоящий офіцер і начальник органу. Саме вони вимагають від виконавця «гарних» показників і прикривають його у випадках скарг і перевірок. В результаті виникає кругова порука, і начальник стає заручником своїх підлеглих. Так формальні показники про зни­ження злочинності видаються за боротьбу зі злочинністю.

4. Винесення обвинувального вироку з порушенням прин­ципу презумпції невинності. Бажання піднятися службовими сходинками не шляхом завзятої професійної праці, а більш легшим, обхідним шляхом штовхає юриста до обвинувачення невинних лю­дей у правопорушеннях з метою дати високі показники розкриття злочинів. Замість того, щоб виходити з принципу «презумпції не­винності», закріпленого ст. 62 Конституції України, юрист виявляє поспішність, розробляє одну тільки обвинувальну версію, не бере до уваги, що цій версії протистоїть, порушує послідовність дій з ме­тою обвинувачення підозрюваного в правопорушенні (так звана «натяжка» слідства). Покладання тягаря доведення невинності на самого обвинувачуваного, поводження з ним як із явно винним, на оголошення «щиросердого визнання» «царицею доказів» — дозво­ляють виносити обвинувальний вирок у відношенні особи, винність котрої «доведена» визнанням провини, отриманим під тиском і по­грозами.

На жаль, дозвільний принцип «дозволено тільки те, що не забо­ронено законом», який характеризує діяльність державних органів і посадових осіб, переноситься ними на громадян і їх об'єднання. В результаті ігнорується принцип, застосовуваний для громадян: «дозволено все, що не заборонено законом». Використовується будь-який привід для обвинувачення з тим, щоб показати себе «дбайливцем» законності і правопорядку. Працівникам правоохо­ронних органів не варто забувати, що основне їх призначення — охорона і захист прав і свобод кожної конкретної людини і громадя-

³ Справедливим буде врахувати і той факт, що сучасне навантаження на слідчих в Україні більш ніж у три з половиною рази перевищує науково обгрунтовані нор­ми. Слідчий спроможний якісно розслідувати не більше 35 справ на рік, проте в се­редньому по державі у провадженні одного слідчого знаходиться до 100 справ.

Правова культура юриста___________________________ 233

нина, а не розкриття злочину шляхом винесення обвинувального ішроку з порушенням принципу презумпції невинності.

5. Порушення Принципу «домірності покарання тяжкості
правопорушення» внаслідок схильності до кон'юнктури, до
прийняття рішень відповідно до минущих суспільних настроїв
і проведених державних «кампаній». Ця витрата юридичної про­
фесії виражається в порушенні принципу законності з міркувань
«бути на рівні» вимог часу, крокувати з ним у ногу, будь-що-будь.
Гак, в умовах панування командно-адміністративної системи чима­
ло осіб, що не займались комерційною діяльністю, але які були та­
лановитими «господарниками», притягались судом до кримінальної
відповідальності у зв'язку з проведенням кампанії по боротьбі з го­
сподарськими злочинами.

Важливо уникнути спокуси діяти відповідно до кон'юнктурних міркувань або на догоду їм виявляти млявість і нерішучість при очевидній необхідності термінового прийняття обгрунтованих, а не явно помилкових правових рішень. Юрист зобов'язаний завжди керуватися принципом законності незалежно від державних «кам­паній», не приймати рішень під впливом суспільних настроїв моме­нту, що нагнітаються засобами масової інформації.

Необхідно суворо дотримуватися принципу домірності покаран­ня тяжкості правопорушення, знаходити оптимальний варіант санк­ції за кожне правопорушення, тому що занадто м'яка санкція поро­джує безкарність і уседозволеність, а занадто жорстка — підриває довіру і повагу до закону.

6. Міркування корпоративної солідарності або сліпої віри
в службовий «мундир». Ця витрата юридичної діяльності вира­
жається в безоглядній вірі до дій колег-юристів. Наприклад, судді
нерідко виходять із переконання: якщо людина була заарештована
на попередньому слідстві, то і міра її покарання — позбавлення
волі. Нерідко судді переписують обвинувальний вирок і не підда­
ють перевірці результати слідства. У таких випадках правосуддя
має тільки видимість: відсутній критичний, ретельний аналіз, зва­
жена перевірка обставин справи, тобто по суті відбувається фабри­
кація судових рішень.

Багато адвокатів, які прийшли в адвокатуру із суду, прокуратури, слідчого апарату органів внутрішніх справ, використовують дружні відносини з колишніми колегами з метою одержання від них клієн-

Розділ IX

тів (підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних), перетворюються в їх так званих «кишенькових» адвокатів. Діючи поза правовим по» лем, вони порушують необхідний професійний рівень правової до­помоги, що вимагається від адвокатів.

При всій важливості згуртованості співтовариства юристів, ко­жен спеціаліст на своєму робочому місці повинен сумлінно викону­вати покладену на нього роботу.

7. «Зовнішній прес»або «телефонне право»— втручанні! в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені вла­дними повноваженнями, але не мають до них службового відношен­ня. Це стосується, як правило, діяльності слідчого, прокурора, судді або адвоката і виражається в тиску ззовні на процеси розкриття організованих злочинних угруповань, у тому числі й корумпованих: телефонному дзвінку, особистих переговорах з боку обласних і мі­ських державних адміністрацій або органів місцевого самовряду­вання. Факти втручання в хід проведення оперативно-розшукових заходів або розслідування кримінальних справ спостерігаються на рівні мерій міст, депутатів різних рівнів та ін. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду, закріплений ст. 129 Консти­туції України: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпо­рядковуються тільки закону», і ст. 126: «Вплив на суди будь-яким чином забороняється». Нерідкі випадки ігнорування принципу не­втручання в діяльність прокуратури по нагляду за дотриманням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, з боку органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій (рухів) і їхніх представників; порушуються права адвокатів шляхом втручання в їх правозахисну діяльність, тиску на неї. Юристи-практики, що ді­ють під впливом «телефонного права» всупереч закону, втрачають громадянську довіру до своєї діяльності, провокують загострення напруги в суспільстві. Особи, котрі впливають у будь-якій формі на працівника суду, прокуратури та інших правоохоронних органів з метою перешкоджати виконанню ними службових обов'язків або домогтися неправомірного рішення, повинні нести відповідаль­ність, передбачену законом.

Професійна деформація професійної свідомості юриста-практика виражається в:

1) неприкритій недобросовісності при розгляді справи (наприклад порушення слідчим порядку виклику і допиту свідка і потерпілого;

Правова культура триста___________________________ 235

іатягування адвокатом судового процесу шляхом використання рі­зноманітних процесуальних формальностей);

2) невірному уявленню про службовий обов'язок і інтереси служ­би, що захищаються (наприклад фальсифікація документів під час слідчих дій або повідомлення адвокатом суду помилкових відомос­тей);

3) використанні застарілих стереотипних підходів до упорядку­вання робочого плану і його здійснення;

4) застосуванні однотипних засобів спілкування з клієнтами без урахування специфіки справи й індивідуальності особи, яка має потребу в допомозі юриста;

5) «сліпому» слідуванні посадовим інструкціям, що нерідко су­перечать закону, незнання самого закону;

6) свідомому порушенні закону, його обході, невиконанні;

7) некритичному ставленні до висновків колег—учасників розслі­дування справи (наприклад нігілістичне ставлення слідчого до ви­сновків експерта-криміналіста);

8) порушенні точного і скрупульозного дотримання всіх прав під­слідного і підсудного (наприклад відсутність адвоката при затримці або арешті підозрюваного у вчиненні злочину суперечить Криміна­льно-процесуальному кодексу України);

9) ігноруванні принципу презумпції невинності, що є результа­том надмірної самовпевненості, підозрілості й інших негативних психологічних якостей;

10) корумпованості.

Цим переліком не вичерпуються можливі різновиди професійної деформації. Юрист повинен мати морально-психологічне загарту­вання і нести сувору відповідальність за кожну помилку в юридич­ній практиці.

Поиск по сайту: