Се перва Права одречена [*заповідана] Отцям нашим Праотцями, держала вона у прі великій і сили давала отрощити ворогів. Опісля пішли з боями тими до Гори Карпенської і там рішили [утворити] на чолі п'яти князів і городи, і села огнищанські, і торги великі. І потіснені були…
_____
1 У Яценка – "в Дуба мірку хліба", У Лозко – "кришили хліб". Можливо, мова йде про прохання до Рожаниць (дружин Сварога) для роду кринь (криниця, скриня – ознака жіночого лона) їхню препросили, аби вона відкрилася. А дуб в корінь (входження в лоно) дає хліб – плід.
2 Мається на увазі ворожіння на білого коня. Я. Головацький повідомляє: "Крім дорогоцінних скарбів, при тому храмі знаходився білий кінь, що належав божеству; тільки жрець міг його годувати і сідати на нього. Слов'яни думали, що на цьому коні їздить сам Святовит і б'ється зі своїми ворогами. Кінь той слугував для пророцтв перед початком якої-небудь справи". [Головацький, 19]. Слово "жереб" має два означення: умовний знак і кінь (жеребець). Інші перекладачі пояснюють речення, як принесення коня в жертву.
3 Як правило, ототожнюють цю подію з географічним пересуванням. На нашу думку, аналогічно до інших дощечок, мова йде про мітологічні події, що пов’язані з рухом Сонця. Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі. Див. також у Словнику ВК – Семиріччя). Гора(и) Іру – східні гори (дехто ототожнює їх з Уралом), із яких виходить Сонце (аналогічно у вавилонян на краю світу є гори-близнята, гори Машу з брамою, крізь яку проходить Сонце). Дворіччя – земне життя, яке обмежується двома ріками на сході і на заході. Земля Сіршті – може бути землею заходу, де сіріє, сідає (стає) Сонце. Інші перекладачі вважають, що то Земля Сирійська, але на д.6в вона названа "Осурє", "Сурє?". Сніг і лід в горах високих, може символізувати смерть і перехід у потойбічний світ.
Дошка 15б
(закінчення дошки 15а) … о годіє, киа сє бущіє до зходжіна Суніє. І отудє ідь до Суніє, до Нієпра-ріка, і ясьмо тамо.
Киє оутврждє нь грд, якє обитєвацє слвнє рді інє. І тамо сєн осєлєщєсє і огніщє твряє Дубу і Снъпоу, якєвь єсє Сврг – Пращоурь нашє. І сє крать налієзє на нє врг новь, осзєсчє, іжь крвє слвнєх піяйщь. І сє ратє сва устрмі Киє на нє. І зряіщі вє Сврзє воє тиа, Пєруньштє воє, іждє сє вєрьгоша на нє і потрщіає силу ієє, і до ньгє рстрщє. Покажєтє задє оньа.
І сє плємєно онєзьва налієзє іно на нє. І сієчіа бя влка, о пхіждєно бя до послієдь. І нашіє ратє, зряйє то, рієкста: "І Бзє нашіє ждєноуть врзє нашіє".
Сє бь тє Вишєнь грядєть на облцієх до ни і рчєть: "Дітє, гріадєтєсє градь вашь і крієпієстє іє, абіє бєндітє отцієни овієсна іньа врзє, і борба вашє бєндіє зура і кріпка. І то Сварг мєнє посшлєть до ви, сє ботьє іматіє сили нєбєсніа ошуіє і одієсни вашіа, – і такождє рцієх, – о ви нє бржєшєтє о Бзієх і такьво єстє самє прєд врзєма".
***
(закінчення дошки 15а) …годами, які се були до зходження Суні. І звідти ідуть до Суні, до Ніпра-ріки, і є ми там.
Кий утвердив наш град, який обітували [*обжили] славні роди інші. І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш. І се крать [*ще раз] наліз на нас ворог новий, жорстокий, іже кров славних пив. І се раті свої устримив Кий на них. І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. Показали зади вони.
І се племено онезьва налізло інше на нас. І січа була велика, і знищено було до посліднього. І наші раті, зріючи то, рекли: "І Боги наші женуть ворогів наших".
Се бо Вишень гряде на облаках до нас і рече: "Діти, городіть град ваш і кріпіть його, або будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба ваша буде сурова і кріпка. І то Сварог мене послав до вас, се будете мати сили небесні ошую [*зліва] й одесную [*справа] вас, – і також рік, – що ви не бережетеся про Богів, і так єсть самі перед ворогами".
Дошка 16а
Влєс-кнігу сіу птчємо Бгу ншєму, у кіє бо єстє прібєзіца сіла. В они врмѣни бя мєнж, яки бя блг а дблѣ, іжє рчєн бящ уцт в Рсі. А то імц жєну і два дщєрє. Імаста она скті: а кравє і многа овни с она, і бя ти во стоупѣх. А онігд нє імш мєнж про дщр сва. Так моля Бзі, аби рд згосєнє сє прсѣщє. А Джбо услиша млбоу ту а по млбє даяш му ізмлєно, яко бя ожєчани тая. Сє бо грєндє мєзє ни а імємо вржєтєсє – сє бо Ясна тчє му. Ту Бг Влєс отрчє нєся сєму. Грєдєхум сєн а імѣмо до Бзє наша, і тому рчємо хвлу: Бондє благслвєн вожди, нинѣ а прснє о вєки а до вєки. Рчєно єсє о кудѣсници, а тє пршєндшє нзоврцєтсє.
***
Влес-Книгу цю потчемо [*присвятимо] Богу нашому, в якій бо єсть прибіжиця сила. В ті времена був муж, який був благ і доблесний, іже речен був отцем1 в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони скотину: і корови, і многа овни з ними, і були ті в степах. І ніде не мали мужів для дочок своїх. Так молив Богів, аби роду згасання се присікли. І Дажбог услихав мольбу ту і по мольбі дав йому ізмолене, як було оречено теє. Се бо гряде межи них і маємо вергтися [*народжувати] – се бо Ясна тче2 йому. Тут Бог Велес отрочат несе сему. Грядемо се і ймемо до Бога нашого, і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку. Речено се о кудесниках, і те прошедше не зворотиться.
_____
1 Варіант Лозко, у Яценка – "у пошані, учестений".
2 У Яценка – "йде".
Дошка 16б1
За чєтрє вцє до Суронжєц хозяри пояша бо ти рді нашє. Одзбряшя нєсбо ни – со кнєзє одєрєнє бряти. Яко сє отрощіхом імо, а смє стхом хзрястє…
***
За чотири віки до Суронжеця хозари взяли бо ті роди наші. Одібрати несбуло нам – з князями одерень брати. Яко се отрощимо їм, і ми стали хозарськими…
_____
1 Уривок взятий з публікації Лозко з поясненням: Текст, який взято з видання М. Скрипника (т. 5, с. 6), вірогідно, був надісланий Куру і позначений його власними печатками. Літери й пояснення зроблені рукою і друкарською машинкою Ю. Миролюбова. У лівому верхньому кутку є зображення бика. Номер дошки 16-б написаний рукою М. Скрипника.
Дошка 16 (реверс)1
Рчє тму Хросу слву, ащє коє о мод у… Тєа од онє жє, яко смє жівєхом… Рчєно оцєма бящ… Врємєни давніая… Рчєно бя о вєлцєх трудєх… До гоур Карпаньскє… Од почтємо до Оріє… Цє стасєщі, кодо нємєнтє стоя сємо… Тако да мліхом Сурєжа… Чєсть і сілу до нєсє вржєщєтє одє іранєр… Бяхом тако з рсма отчаху он ста цє… вѣдє.
***
Речемо тому Хорсу славу, аще який мед у (усуряє)…Той од оне же, яко ми живемо… Речено отцями було… Времена давні… Речено було о великих труднощах… До гір Карпанських… Од почтемо до Орія… Це сталося, коли неминувати стати цьому… Так да молимо Сурежа… Честь і силу до нас вергли од іронців… Були так з русами потекли вони… вести.
_____
1 Ці уривки взяті з видання Гнатюків.
Дошка 17а
І сє бяшєтє кньзєвє Славну со братарє му Сківьу. А сє прє вєстє вьлкікє на въстєнцє. І сєі ти рєчєтє: "Ідємо до зємє Ільємєрстє а Дунає". І тако ієщєтє, і Бъстарє, сна свє, оставє острацє. І іломєрє осє тєцє на полуносчє і тамо свє гьрд Славєнь утвржє. А сє брат єго Скфє у моржє бяшєтє. І сє Бъстарє імє сна свє Вєндє. І по нє сітцє бяша внучєц Кісєк, кі жє владєц бяш ступє полудєнє і крвє многа і тамо ієси.
І отва бяшє прє вьлка за сє тє і зурєтє на обаполє одє Данаю до горє Русіщє і до Хорпє Карпєнстє. І тамо ряшєтє. Сє бо утврє колє і бєндєшєтє опрєц за нє. І такождє врзєм упорє твряє, о сє уразє онє і одстрщє од сє.
І сє родєм о томо рєчєтє і вєчє созвє єдіно, творяшєтє зємє нашіу. А тако стоятє зємє тєіє пєнтє сти лєтє. І сє засє утворє мєждє русічє усобіцє, і върждєшєтє сєн овє, і силоу стратєтє, імящєтє овє о соубоє і бєзълаждєнє свє. І такождє прідєтє врзє на Оцє нашіє о полудєнє і сє стрчєтє Сківскє зємє о побрєжє моржєнстє і ступи.
І сє тєчіяху овє на полуноцє. І срящєтє с фряцє о тождє, і даяху помощє на врзє. І сє Скуфіа Оцє натєчєсє і сразсєтє со вързє о силоу, і потлцє они. І сє ови бяшє ієгуни, попрвє до Русє ступіцє і тиє кратє одєстрщєнє бяшє. То іміяхомь за знацє, якождє іміяхомь і нині творітє.
***
І се були князі Славен із братом його Сківом. І се прі вели великі на востенці [*сході]. І се ті рекли: "Йдемо до землі Ільмерської і Дунаю". І так зробили, і Бастара, сина свого, оставив сторожити. І іломери [*ільмерці] оце течуть на полуніч і там свій град Славень утвердили. І се брат його Скіф у моря був. І се Бастар мав сина свого Венда. А по них цей був внучок Кісек, який же володарем був степу полуденного і корів многих і там єси.
І тоді була пря велика за се те1 і сурова на обополе од Данаю до Гори Руської і до Хорпів2 Карпенських. І там рядили. Се бо утворили коло і були захищені за ним. І також ворогам опір творили, щоб уразити їх і відкинути од себе.
І се родам про те рекли і віче созивали єдине, творячи землю нашу. І так стояла земля тая п'ятсот літ. І се знову утворилася між русичами усобиця, і ворогували вони, і силу стратили, маючи там сутички і безладдя своє. І також прийшли вороги на Отців наших від полудня і се втратили Сківську землю на побережжі морському і степи.
І се текли ті на полуніч. І зустрілися з фрягами там, і дали поміч на ворогів. І се Скуфія Отців повернулись і сразилася з ворожою силою, і потовкла її. А се ті були гуни, вперше до Русі ступили і ті кратно відбиті були. То маємо за знак, якож маємо і нині творити.
2 Гнатюки "хорпи" перекладають як "пасовища", Яценко, Лозко – "схили".
Дошка 17б
І сє бя іматє отєврцє, сєбто стоупни хорпє хранєтє іміяхомь, яко Оцє нашіє а Праоцє, іжє кърпяшєтє імашє о свє стоупє, і сє травє свє, і квєтєнь хранєтє умієща, якождє крьв совє ліяху о сєбо.
Колунє нашіу оставє врзієм. І та Голунє, колєм бяшє ота, вързієм тіжцчє о прстє ста. І сє грдє нашіє клоум ставєтє імяхомь, якождє Оцє нашіє, яковє острцє пряшєсє о Зємє на всєко кроки і до поудє спаднєшє, і лібатє ю, і тамо зємржєтє іміяє, і наспотє нє ідєшє воєждє.
Камо грєндєтє сєн ти дєнє, ідєжє нє імахомь онєкдє утулоу? І сє рцєхомь о то, яко Оцє нашіє, і сє борєхомь. І колібва порждєнє біяхомь. Сє Пєроунєц прідє до ни і тоіє повєндє ни: "І сє коліко іє праху на зємє, і такождє іє ото воє Сварзєнцє. Они помождєнє бєндєшєтє". Ратє ідяшєтє од облаки до зємє. І сє дідє нашє Дажбо о чєлє іхьва. І коліждє тоіє нє оборяшєтє сіць? Іми нє осомє, а то доцєлє нє можашєтє битє. І сє рцєхомь молитбу о Бзєм нашієм, аби ови намо поспєшєтє до помождєнє і датє вітєждєнє на врзє могощє.
І що сьмє о тєм, якождє Зємє нашіа утлчєна іє спатнієма ноги враждєнствє. І тяко зрчєхомь на тоя бєндєшєхомь, коі околи свє? І нє тєцчєхомь на они, і нтєцємо акиноу до дрєстє ієх, і нє вѣртєхомь іє о ранієх враждєнстєх, і нє оубієхомь онє, ієждє на ни налєзшє? О то рцєхомь: "На ви!".
***
І се б мали повернути, себто степові хорпи1 хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.
Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якож Отці наші, які хоробро прялися за Землю на всякому кроці і до поду падали, і цілували2 її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.
Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки є праху на землі, і також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І колиж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли.
І ще ж про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх3, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб’ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!"
_____
1 Під хорпами (див. і попередню дошку), певно. розуміються горби або могили (пор. гроби).
2 Варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "любили". Тут мається на увазі, що мертві воїни падають на землю і якби її цілують.
3 У Гнатюків – "не наточимо акінаки для животів їхніх" ("акінаки" в розумінні "мечі"), в інших – "не йдемо, а кинули до пащі їхньої". Можливо, тут вбачаємо відомий вульгарний вислів, аналогічно ворогів, щоб принизити, садовили на палю; акінаки на скіфських статуях тотожні фалічним символам.
Дошка 17в
Якождє тако рієх оно Кісєк на людє свє за часє напднєстє на овіє. І тоіє омързєшєсє о вразєх і токьщє на они, і потлцчє іє. Сє іміяхомь знак тоієі мощьєностє і нє мъгощєхом до Явє датє ови, сєбто би слабостщє. І сє імяхомь силоу, і сьмє мнозіє, і вразє нє соутє толки мнозіє, яко сьмє. І сьмє – русіцє, і вразіє нє соутє они.
А камо іє врждєна крєвь нашіє, тамо іє зємє нашіє. І сє вразіє вѣдіяшутє, і сє они сєн старашутєсє, і сє старощє іє марна. Будєтє, якождє овє біяшя о старє часє Оцієх нашієх. Рєчєхомь ієщє слови тиє назпамєнтє, абихомь нє ієдіни одо тіє словє нє оутратєтє і рцєхомь братрєм нашієм отакождє: "Сє сила Божстіє бєндєшєтє на ви, і ту овінтєзєтє врзє вашіє до концє. Іжє хчєшєтє Зємє вашіє, такождє врзєтє моу до оустє пълніє. А тє полока ону до дрстє свє а нє рчє, простіє, ніжє слъви свє. Будєтє синє свє Бгоувє, і сіла іхьва пєрєбєндєшєтє на ви до концє."
Нє іміяхомь анє чєрєвє нашіє наситєтє хлієбєм, сєбто пождєн на огнь вражєскь. І кравіє, нашіє скутє, трпяшєтє тугу такождє, і сє якождє ми. І сє акинє нашє харалужнє одрждєхомь одє полоудєнє борзіє, а бєдієхомь силни віщє врзє нашіє.
***
Якож так речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них. І ті омерзили на ворогів і текли на них, і потовкли їх. Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви1 дати його, себто бо слабість. І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними.
І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне. Будете, якож ті були у старі часи Отців наших. Речемо ще слова ті напам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: "Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока [*поковтає] ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого. Будете синами своїх Богів, і Сила їхня пребуде на вас до кінця."
Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто пожений [*спалений] на огні ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми. І се акини2 наші харалужні одержимо од полудня борзо, і будемо сильніші ворогів наших.
_____
1 Гнатюки виправляють на "Яму" – Бог смерті.
2 Взятий варіант Гнатюків в розумінні "мечі", у інших слово пишеться в оригіналі окремо – "ако інє".
Дошка 18а
Сєбто зряшєтє обєсва, да імєтє Птицю тую на чєлє вашєм. А та вєндє ви до витєжєнстє надо врзє. Сє бо ях іни Сва а тамождє сєн одєржєшєт. І ту красоущєсє прєд ни а влєцє свієтамє до сєнє.
І таква бяшєтє во інь часо, яко руштє ідяшє со вєндєма. І тиє хотяє унєстє Бозє сви до морє і тамо угнієздєсєша. І сє граді а пмоля, і бястщє тамождє многа зодъша, яко соутє боганстє. І та пмоля украсєни соутє злтєм і србрєм, і многая осє дрвєні Бзє, почтяшє, удѣщєтє ускусі. І та осє вієдома іним, і такождє тиа зрячєшє, а задєша на тоа, і пєрєщєшіа ови. І тамождє нє імящі родіцє нашіє покоєтєсє. Орабі ходящєшє до тє а трзящєшє на трзєщах о богъстви та. І тамождє оусєдшє отрцє, одєрєнє дашєісє.
І та зємє повієда єсчє мрзъстє прє і злиа оужівє. Сєбто ми одєндєша о горєх Карпєньстєх до Киа і тамо бяхом такождє вряждєнє о злєх язєцєх. Сє бо пояхом, яко сьми русє, о славнєх днєх сєх. А іміємо спєви тиа од Оцє нашіє о краснієм жітбє во ступіах а о славіє Оцєв.
Сє бо вієводо Бобрієцє, вєдштєі русє до Голинє, по смртє обрятщь чін Пєроунь. І хріябрє гордінствє то нє запоминьмо овєждє. А якождє єсьмє сині Оцєв нашєх, да іміємо любвє до памятє ієх а рцєхом о нє, якождє бяшє они силоу нашєу. А сила та ідє до ни од ієх жніу: лє вѣніємо, а лє вієну тягнєхом.
***
Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва1 і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви.
І так було во іні часи, яко руси йшли з венедами. І ті хотіли унести Богів своїх до моря і там угніздилися. І се [побудували] гради і помоля [*храми], і було там многа зодчих, яко суть багаті. І ті помоля украшені суть золотом і сріблом, і многая оці древні Боги, почитаючи, удіюють іскусно [*майстерно]. І то оце відомо іним, і також ті зріли, і заздрили на то, і періщили нас. І тамож не мали родичі наші покоїтися. Ораби ходили до тих і торгували на торжищах задля богатства того. І тамож усілися отроки, одерень даючися.
І та земля повідає ще мерзості прі і злі уживи [*вчинки]. Себто ми одійшли від гір Карпенських до Кия2 і там була також ворожість від злих язиків [*народів]3. Се бо поємо, яко ми є руси, про славні дні ці. І маємо співи ті од Отців наших про красну житьбу во степах і про славу Отців.
Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та іде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо.
_____
1 Варіант Гнатюків, де під "Сва" розуміється Матир Сва (Птиця), у інших – "свої".
2 Тут йдеться про град Кия.
3 Гнатюки дають варіант "язигами" – назва народу.
Дошка 18б
Рцієхом єсьмє о тієх, якові гобзяхуть о ни. І сє нє імяхом молбітцє і ряхом отва опрє студніє а родніці, ідєжє Вода Жівя тєцє, і тамо волба іє, і влці хіцнє нє ходяшєть о тєа.
Сє Олдорєху часє воспоміньємо, і тиє сє зва жрвєць, яква нє імє радєхом, обзтєпєн єсь, а словєсо нє држєшєть, і красєнє нашіа бєрє нагло а хітща я. І та овєздєва мєждє ни распрє: о бітісє за годіу? І то пжєжіхом а бистє по годі.
А тиа вєцє правіхомьсє од роди і кнєзє. І сє княз Борьвлєнь, якови ждє оборє єланє у брєнги морсті. О прє ідьмо на зажєнть тоу і тамо ріяхом скотіа, і скуфє дієяхом – попасєтє скотіа во стєнпєх, сєбто будє о ни. І таква грєцьколнє сєднєшіа поновіє і грєндіша грди і злобясє на ни. О тєм часіє ідяхом прочє до полночіє а тамо бихом двасти лєнта. І тамо сьмє ієсє соутє од час тєієх до ниньа.
І днєсє іміахом іна кніазє Борьвлєня, правнуцє о дяди свєо. І тоє рєчє: "Ідяшєтє до полоуднє на грєцьланє". Грєць бо мєждоу єланєоу плємє сєбєтно а трзє іміяі о ни в стнпієх о скоть нашоу а хочя бєратє она задарє. І то імяхом она стрщєтє оновіє до морія а гонієтє до сва краіє, якождє Руська зємє ієсє, і руська крєв о та зємє сєн ліящєшєтє до подє і та піяшє крєвь нашіу. На ни надєжєтє іма бєнтє, і ту браніхомь о всіа днє, якову трмємхом.
***
Речемо ми про тих, які бережуть нас. І се не маємо мольбищ і молимося про тих опре студні і родників, де ж Вода Жива тече, і там вольба є, і вовки хижі не ходять біля тих.
Се Ольдоріха часи воспоміньмо, і той се звався жервець1, якому не мали радіти, обстепен [*не степенний] єсь, і слова не держав, і красунь наших брав нагло і хитрощами їх. І те спричинило між нами распрі: чи битися за годів? І те пережили і були по годі.
А ті віки правили од роду і князя. І се князь Боревлень, який же поборов еланів у берегів морських. По прі ідемо ми на заженть2 ту і там розводили скотину і скотарі діяли – попасли скотину во степах, себто буде для нас. І так грецьколани сіли понову і заснували гради і злобилися на нас. О тім часі пішли проч на полноч і там були двісті літ. І там ми єсь суть од часів тих до нинішніх.
І днесь маємо іншого князя Боревленя, правнука по діду своєму. І той рече: "Ідімо до полудня на грецьлань". Греки бо міжду еланами плем'я осібно і торги мали з нами в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. І тому маємо їх відкинути знову до моря і гнати до їхнього краю, якож [це] Руська земля єсь, і руська кров на ту землю лилася до поду, і та пила кров нашу. На нас надія мала бути, і ту боронили у всі дні, відколи тримаємо.
_____
1 Лозко пояснює як "жрець", або "зажерливий". У Гнатюків – "лжец" (брехун).
2 У Яценка і Лозко – "пасовища", у Гнатюків – "туди жити".
Дошка 19
Сє бо відѣх сєн в Наві. І ту огнєви облацє, ізидєть од онє Зміє чюдєнь і отоцє зємє. І тєчяшєть крв із нє, і той лізя ю. І сє придєть Моуж силєн і розтрщє Зміє на дви – і ста два. І розтрщєть єщє – і ста чтвъри. І сє Муж вопішєтє Бозієм о допомщє. І тиє ідяшуть на комонієх од Сварзє і тоіє Зміє оубють. Сє бо тє сила нѣсть людьва, нєбощє чрніа єсь, і сє бо Зміє соутє въръзі ідущі од полудєнє, сєбто Боспъру.
Зби ти, яква дядє нашіє ратієма одтрщашє. І сє хотяшуть грцє оточєтє зємє нашіу. І ту нє дахомь, якождє соутє нашіє а нє опоустєм істварє та – Зміє єсь погибєлє на ни. Імяхомь сєн пратє і жівоти полождєтє за зємє нашіу. І та тєгнє бо од ни до полянє і дрєговіцє, а русє стяжуть до морє і горє, до ступє полєднє, і сє русє соутє. І од Роусє токмо імяхомь допомощє, якожє Дажби внуцє соутє.
Моліхомь Патарє Дяіє, яко тоі ізвєдє огнь, іждєть Матирь-Сва Слава прінєсєть на кридлієх свє Праоцєм нашієм. І ту пієснєма поємь одлє къстрбиціє вєчєрнє, ієжди повієхомь старє слови Слвє нашєа о свєнтє Сєдьміцє рієки нашіє, іждєхомь гради оцє нашє імах біяшє. І тоу зємє опоустішія, до зємє інє ідьшя, ідєжє смє хомь о часи ти дєржєвє. І за дрєвлєсть імяхом Кълоунє нашіє, і гради, і сєли, і огніцє о зєміє оутворяшєтє. Сєбто оумиємо тєлєси і душіє наши, да імяхомь частє русє Кълунє, єждє сильна бяшєшєть і на врзє страху ізумєтє навєдє.
Сє убо од Кисєнь овни ходяє тамождє. І та зємє єсь о дєнь тоіє хиждєна од ни... Они жє творящуть іна, абистє ни од старєдавнєстє ни одсрящєтє. І то зрім і рєнку дєржашє на ви, абистє вієдєлі, яко зурєнь дєнь ідє і крвє хочєть. І ту пролієхомь на зєміє свє русу. Сє Руса-грда камєніє вопіщуть на ни. І сє хомь імами грєнстє і срятє до смртє. Потчє, синє мє, а оумрє за нє...
***
Се бо видів сон в Наві. І тут огневі облаце, ізійде од них Змій чудень і оточив землю. І тече кров з неї, і той лизав її. І се прийшов Муж силен і розтрощив Змія надвоє – і стало два. І розтрощив ще – і стало чотири. І се Муж вопить до Богів про допомогу. І ті ідуть на комонях од Сварги і того Змія уб'ють. Се бо та сила не єсть людська, небось чорна єсь, і се бо Змій суть вороги ідущі од полудня, себто Боспору.
Забули1 ті, як діди наші ратями одтрощили [*відкинули]. І се хочуть греки оточити землю нашу. І ту не дамо, якож суть наша, і не пустимо істварь ту – Змій єсь погибель на нас. Маємо се прати і животи положити за землю нашу. А та тягнеться бо од нас до полян і дреговичів, а руси стяжуть до моря і до гір, до степу полуденного, і се руси суть. І од Русі тільки маємо допомогу, якож Дажби внуки суть.
Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх, де повідаємо старі слова Слави нашої про святу Седмицю рік наших, де гради отці наші мали були. І ту землю упустили, до землі іншої одійшли, де ми в часи ті державу [мали]. І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. Себто умиємо тілеса і душі наші, да маємо частину русів Колунь2, яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.
Се убо од Кисеня овни ходили там. І та земля єсь по днях тих хиждена [*украдена] од нас... Вони ж [греки] творять інше, аби нас од стародавності (нас) одвернути. І те зримо і руку держимо на вас, аби відали, яко суровий день іде і крові хочеть. І ту проллємо на землю свою русу. Се Руса-града каміння вопіють до нас. І се маємо іти і зріти до смерті. Потечи [*піди]3, сину мій, і умри за неї…
_____
1 Варіант Гнатюків, у інших – "відбиті".
2 Можна припустити, що це є згадуване на інших дощечках плем'я Русколунь (Русколань).
3 У Яценка – "піде", у Лозко – "почтіть".
Дошка 20
У першодруці "Жар-птици" зроблена примітка (цитується за "ТОДРЛ"; переклад з російської): "Дощечка №20. Ця дощечка фактично являє собою уривки тексту, списані з різних уламків, які знайдені у смітті і купах напівспалених паперів, книг, манускриптів та інших документів, зібраних вістовим полковника А. Ізенбека І. Кошелєвим.
Усі ці уламки частково роздавлені, частково відколоті від інших дощечок, а частково є залишками згорілих дощечок.
Були переписані лише ті тексти, які можна було розібрати. Вони пронумеровані не за змістом, а по порядку".
В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся.
… ро по-свє такожє ідцє, Птицю комоньстви ставяшіа. А врзє тую кридлєма сакроваста, а главоу бія. І зніщастѣ бяша тиє комоньцє, а ум істьягнув обрѣзаща рєнді сѣчє, а то вієдша колєм Пару...
… єхом такожьдє дєятє, аби хощстє досталвє побієди: н... онѣжящєтє ова, яко Сва імєхом, а ту бо днє жряхом, яко овща бієгоуща прєд н...
… ства скуфє а сурьмє родіцє дєсєнт сєт ляти скотіа пасѣхом а кмєтє роєм. І грьцє нашє жітва обєрєста а мєнє на сва дива благодєнтє а...
… Бо Влєсо научаі зємє раяті Пращурі такожьдє дєя…
… тому врєзмо до огніца трви а клєчві Влєса славіті...
… трікратє Русь погнєбшіа встанє...
… ієгунштє доцѣлє часє ни од іньскє отрєщєтє а нині здѣсє і...
... ко востатє іма сє кратє...
… тако стара пря ознікнє, а тако імяхом трават...
… многая плєми ідьшіа до стєпни наші...
… од стрѣли нє відяй Сунє...
… Русь єсь єдін...
… вопящєтє до Сварзє о помоцє Бжьск...
… гряхатє мєчи, нє слєнхатє гласи...
… я... к... а нє станє ієдін дєн...
… іспрягоша оцє сил ... ва овшє кмі...
… рѣчєху они дѣтєм бєзтє до кущє а та...
... ако бодє злая час ... по ... а
... єрва почяхом граді окрєнятє а кромѣх, бо тоі нє імяхом... лот...
... с тужь нє поімєімо по...
… а ту Впаруна прдє а сєі вєрьжє на о... н... а...
… ту бо слва влєка, а ту вѣщяйшє Матирьва кридлєма біащь...
… ко тако врєзі тѣскоша од ни...
… оіє мужі сутє простє... а...
… лви нє гобзящуться г... іа...
***
... по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставивши. І ворога тими крилами накривали, а головою били. І знищасті [*від знищити] були ті комонці, і ум істягнувши обрізали ряди січі, і то повели колом Пару(на)…
... (буде)мо також діяти, аби хотіли дістати побіди: не зніжилися вони, яко Сва маємо, і тій бо днесь жертвували, яко вівці побіжать перед н(ами)...
... скіфи і сурьми родичі, десять сот літ скотину пасемо і кмети раємо. І греки нашу житву обирали і міняли на свої дива благодатні і...
... Бо Велес навчив землю раяти Пращурів, також діємо...
... тому вержемо до огниці трави і клечви [*клечання] Велеса славити...
... трикратно Русь погнобша встане...
... гуни доціль часу нас од інших відривали і нині здєсь і...
... востати маємо ще кратно...
... тако стара пря виникне, і тако маємо тривати...