Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослівний переклад Велесової Книги 4 страница



То бо Матире-Сва б’є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, яко Суне-Саруме [*Сонце-Цар], і колами іде посунь. Та бо то світить сімома красами, іже завіщано Богами нашими. І Перунь її зріючи гримить в небі яснім. Та бо то наше честь3 і так маємо свої сили дати. Да узріємо також, і одсічемо стар живот наш од нового, яко єсь січені врубані дрова [в] домі огнищан простих. Матир Слава б’є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуні.

_____

1 У Яценка – "що продовжилося там з ними".

2 У Яценка і Лозко – "багатства".

3 У Гнатюків – "щастя".

 

 

Дошка 7є

 

Тамо Пєрунь ідє а, главу златоу трсєщє, молинє посєвахшєть до Сврзє сіняє, і та тврдєсє одо тиє. А Матирє-Слава спѣвашєть о трудѣах свакєх ратнєх, а мамєхом ста послєнхатє а хотяшєті бранє зурівє за Русь нашє а прасвнтоцє наша. Матирь-Слва сящєть до облцєва, яко Сунь, а вѣщашєть ни побѣди а згєнбєль. Ані сє бояхом ста, яко то єсь жівот зємєн, а віць єсь жівот вѣчєн. А тому імяхом ста дибатє вѣщє, яко зємно проть жє – ніцє. Смє на зємє, яко згі, а то зъгмізєхом ву тьмє, яко нє бяхом ста іста нікда на ні. Тако слва нашє отєцє до Матирь-Слвє а прєбєндє во нь до конца конєць зємстєх а інєх жітвє. То бє сва со стєн бояшєті сєн смртє, яко смє хом потоміцє славнє!

А Дажбо нас родівє крєнз Краву Замунь, а то бєдєхшємо кравєнцє: а скуфє, антівє, руси, борусєнь а сурєнжєци. Тако смє стахом дєдь русовє.

А с Пєндєбє ідьєма досє до нєбі Сварзє синєя. За стар час рибьяни остасє нє хотицє ідяшєтє до зємє нашєя а рцєхша, жє бо стє імяй добля. А тако ста ізгібоста сва, а нєдплодшєтє сєн з ни, а змржє, яко нєплодьва. Нісчо одє нь нє збєндє.

А нє вѣхом стє обцє о тєх костобцєва, суть она? Оні жда помоцє од Нєби, самова нє стахва сє трєндєтєсє, а тако ждє. Сє іна сташя: од іліроум поглцєна стахва. Ту бо рцєхом вшяко єсть, право жє нєдє сєн статє о добє тєя – а тако іліровє ста поглщна од ни.

А нє імахом тодє нікіх, тако дулєбова стахва одо ни, поврєнцєва на борусь. Мало збишашє ілєрува, нєботь рєчєни ілмєрстіє, а тє сє бо сєднєшє вєндлє ієзєра. А ту вєдєштіі усєшєдша даль, а ілмєстє осташє сєн тамо, і тако збєндє мало, а рєчє сва полєншє, і бяша.

Біє то кридлєма Матирь-Сва і спєвашєт пєсєн до сєчє. А та Птиця Сунє-Сарє нє єсь, а тая єсь од она ова ста бяша.

 

***

Тамо Перун іде і, главу златую трясучи, молнії посіває до Сварги синьої, і та твердіє од тих. А Матир-Слава співає о трудах наші ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир-Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель. Ані се боятися, яко то єсь живот земен, а вище єсь живот вічен. А тому маємо дибати віще, як земне проти нього – нице. Ми на землі, як згі [*іскри], і то згинемо во тьмі, яко ніби [не] існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матирі-Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних!

І Дажбо нас родив крізь Корову Замунь, і то будемо кравенці1: і скуфи, анти, руси, борусень і суренжеці. Тако ми стали діди русове.

А з Пендеба2 йдемо досі до неба Сварги синьої. За старі часи риб’яни осталися, не хотіли іти до землі нашої і рекли, же бо мають доблесті. І так стали ізгибатися [*гинути] самі, і не плодилися з нами, і вмерли, яко неплідні. Нічого од них не лишилося.

І не відаємо зв’язку о тих костобцях, [чи] суть вони? Вони ждали помочі од Неба, самі не стали се трудитися, і так ждали. Се інше сталося: од ілірійців поглинуті стали. Тут бо речемо всяко єсть, право же ніде се уставити про добу ту – і так ілірійці поглинені од нас.

І не мали тоді нікого, так дуліби стали од нас, повернулися на Борусь. Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера. А ті венеди усілися далі, а ільмери осталися там, і так залишилося [їх] мало, і рекли себе полянами3, і були.

Б’є то крилами Матирь-Сва і співає пісню до січі. А та Птиця Сунь-Сар4 не єсь, а тая єсь од нього була.

 

_____

1 Тобто походять від "крави" – корови.

2 Більшість перекладачів вважає, що "Пендебе" – це індійський Пенджаб. Припускаємо, що мова йде про нижній світ. Див. Словник ВК.

3 У Яценка – "і мову свою полишили".

4 У Яценка – "Зоря Сонця", у Лозко – "Сонце-Цар".

 

 

Дошка 7ж

 

А ту хом вєдѣтє імахом, да сєн збіряє род руськ до дєсѣнцє, а дєсѣнцє – до сти. А да тая напдяшєть о врзєх а пімєть є главє єва одтрчєца а тамо злая полєншєть – да звєжє хісніци та ядшя создєнхноуть.

Тєчашуть рієцє вєлкє на Русь. А многа вода є журшєсть спѣва стародавніа о ти болярі, якви нє сєн бояша до поль годє ідшіа а ляти многа сєн прящіа о волнєсть руську. Ті то славнє ніщо бєрьгшіа, ані жівоти сва, – тако рцє оньє Брєгинья.

А бієть кридлєма Матирь-Сва Слва а жєчєть о тиє потоміцѣ, яквє ні грьціом, ні врянзєм нє пода. Жєчєть тая Птиця о грдинієх борусєньштєх, яквє од роміє падша коли Данаєвє вєндлє Троянь-Валу. А тоє простъ трзни лєгьшя. А Стрібвє ієнвє плясащуть об онє, плакашє сія за Овсѣнє.

А в зіміє студієнѣ гурлихашєть обо нь жє рєв ступєнь. А голомбє-дівонка а тацє жєкочуть, яко погібъша тиє о славіє, ані оставє зємє свє врзѣма. Нєбо сьма – синовє такождє потоміцє, а ні лєншєнхом смє тако зємє нашє варєнзєм, ні грьцєм.

Ту Зорія Красна ідє до нь, яко жєна благва, а млєка даяшєть ни в сілоу нашіу а крєнпосць двужіла. Та бо Заринє Сунє вѣстща. А такождє слєнхшємо: сєн хом віѣстєцє комоньска скакшєтє до закату Сунє, абостє управєнствє бяш го члн злат ку ночі, а бяш бѣх воуз со волєма смірнама влєкуцєша по ступє синєа. Тамо бо лєгнь Сунє спатє во ночь. А то ж колібва дєн пшішєд ста до вєчєжѣ а другє скакашєць у Явє пршєдь вєчєрє. А тако рцє Сунє, жє воуз о вли єсь тамо а ждє го на Млєчєнє Стєзѣ. Ащє Зорія проліша в ступьѣ, позвана Матє, аби Сва поспьѣшєндла.

 

***

А тут відати маємо, да збирається род руський до десятків, а десятки – до сотень. І да ті нападуть на ворогів і поімуть їх голови одторчені [*відрубані] і там злих полишать – да звірі хижаки те з’ївши поздохнуть.

Течуть ріки великі на Русь. І многоводдя їх журчить співами стародавніми про тих боляр, які не боялися до полів годі іти і літа многі прятися за вольність руську. Ті то славні ніщо [не] берегли, ані живота свого, – так рече їм Берегиня.

І б’є крилами Матирь-Сва Слава і рече про тих потомкам, які ні грекам, ні варягам не піддалися. Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу. І ті без тризни полягли. І Стрибове лише пляшуть над ними, оплакуючи їх за Овсеня1.

А в зими студені гурлихав над ними же рев степовий. А голубки-дівоньки також рекочуть, яко погибли ті у славі, ані оставили землі своєї ворогам. Але ми – синове також потомки, і не лишемо ми також землі нашої варягам, ні грекам.

Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. А також слишемо: се вістиці комонські скачуть до закату Суне, аби управити його челн злат ко ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Суне спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме у Яві перед вечором. І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позвана Мати, аби Сва поспішила.

_____

1 Овсень мав опікуватися переходом до сна, смерті.

 

 

Дошка 7з

 

Тако рцѣмо смє, жє імахом красная вѣнцє Вірє нашє а нє імахом цизіа добіратєсє. Ту кнєз нашє рєчєшє, жє імахом ітє до Ясунє- боляривє, абєхом смє то ухраняли одо вразє по бєнсть рано, а поздѣнь час будє оконція поздѣ.

І да імєхом сила нашія по ступьѣ – Матирь, Сунє сва строянія: а кридлєва обаполє розєрщєна і тѣла вє срєдьці, а глава Ясунє – на рамєна го. Во(є)вєндцє славнє, яковє нє лєншєшуть в сєнчіѣ главє своя Ясунє а убрєготь ю до ова днє, колі би Щєху ідє до закату Сунє со воє сва, а Хрвать бєріяй свє воя. Тодь іна часть і Щєху сє лєншє з русєва: а тако з нєодѣлєнція зємє, а с ніхма утворє Русколанє.

Кій бо усєндєсє о Києвє, а тому смє хом подлєгцє, а з нім доцєлє сєн Русє стрящєм сєн. А тако будьва ни іна сила, нє ідєхом о ні, а со Русь, понєждє тая єсь Мать нашє, а тако смє – дѣцшті єіє, а бєдєхом до коньци о ню.

 

***

Так речемо ми, що маємо красне вінце Віри нашої і не маємо чужої добиратися. Тут князь наш рече, що маємо іти до Ясуні-болярина, аби ми то охраняли од ворогів якомога раніше, а пізніший час буде оконче пізно.

І да маємо силу нашу по степах – Матирь, Суне нашим вишикувану: а крила обаполи роз'єрщені [*розпростерті] і тіло в середині, а голова Ясуні – на раменах його1. Воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї Ясуні і убережуть її до того дня, коли би Щех іде до закату Суні з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань.

Кий бо усівся в Києві, і тому ми підлягли, і з ним до цього Русь будуємо. І так буде нам інша сила, не ідемо з нею, а з Руссю, оскільки тая єсь Мать наша, і так ми – діти її, і будемо до кінця з нею.

_____

1 Тут описується бойовий стрій русів у вигляді Матері-Птиці: ударний полк – Ясун і бокові допоміжні полки – крила.

 

 

Дошка 8

 

А тако ста мєрзє руси распрє а оусобіціа, а Жалє ста мєжє они. А почашє плакатє а виріѣкатє іма. Да нє гряднємо за они, яко тамо ста бєндє погєнбєль нашє, а дєпчємохомся до та поріа, якождіа нє збудє од ни ніщо.

Оспоминьмо о тѣ, яко об оцє Орєі єдін род славєнє, а п(о) оцє Оріє синовє го роздієлєнщєся на тріцю, а тако ста, о русколаніє а вієньціє, єжє сєн роздієлшєсє надвоі, та бо тва об боросієх, яквє бяшєтє рострждєна надвіє, а тогдіє імахомь скоро дєсєнтѣ.

А пощо гріяді грядяшєтє а грєндєє оустрояшієтє, колібва імахомь ста боляріна Огдєндѣ. А тиі болярін Оглєндя рѣчє: "Якождє імяхомь сєн дієляшєтєсє до бєзконцья? Та бо Русь єдіна можашєть, а нє дєсѣнцє!" А то родцє а родічі сєн дієльяшєсє а пот(є)чашє. А то крато врг налзє на ни. Імами бранітєсє о рцєнь, а нє жєчєтє, якова оцє іматє. Ащє бо іматє дєсєнть кравє а згінєшєші од враг, мала оущьчта ієсь. А прєбодєші в родіє до конціа, тва дєсѣнцѣ іма оутворяшєті тисѣнцє. Онѣгди тиє Оглєндіа кравє водія по ступієх. А ти, крато рцє словєси многая о родцієх свєх а почтієсє сам од сєбє вищіє пращурє а Орєа оцє, то то врдная твріяшє. Нє будєхомь смє іма настєнжєтє – сіцє бо сліда свє нє ідіємо.

По Галаррєхіє збєндє годє до полоунощіє а тамо ісчзніє. І Д(є)тєрєх вєдє ю, і посліє о ніх жє нє віхомь нісчо. А бєрєндіє ідьша до ни а рієкста намо, яко вєльмє вєлька утснієніа імаі од ягє, яквє поста на слієд ієгунштіі. А тако Болоярь ієма рціє: пождіатє. А прєшєдє до нь, а ходіє с пєнти тьми до нь нєожданіє, а біяі ягіє, кіє бо рострщє на всшє страни, яко влія жєніє є а бєрє крави єіє, і говіадіа, а дщєри, юнашє, а старьчє побіє наскрсь. Ми сьміє русічіє, іміяхомь грдітєсє походіу нашіу а држашєсє єдін одна, пріятєсє до смєртіє правіє.

На то єщє поминьмо Доріє Парцішьтєго, іжє на ни оуточєсє а побіє ни за нашіє роздієліани і оусобіцѣ. Тото бо врязіє Єрєк а Аськ оусієста сє на крєнкє наша а мрзяшєтє намо до кроміє ти.

Сьмє потоміци родоу Слвунє, кі прідє до Ілма-ріціє а оусієднєшєсє до годіа і ту будіє тисѣнцє ляти. Потчашє на ни кълтовє со жєлязва свє, а, поткяшіа ни, повратьшєсє до заходоу Суніє. Яква єсьва тврдіє роука држіащіа ни і того од рієла до ізмчєніа. А страхи му навєндіє на чріясли го, одтрщє од зєміє нашієя. А ілморшті на то глєндієшіа, нє сєн бранішасіа доциєла а загиніє. Ніщо смє нє могощіа то оутвортіатє іна, яко ілмє нє хочяшєтє жєлізва братє до рєнки сва, ані сєн бранєтє од врзѣх. Такова роді ізсхнєт імяшоуть або я іни наслієндѣли.

Грм грмищаєть в Сврзіє синіа. А іміахомь лієтєтє на врзі, яко ластіцє борзі а грьмавіє. А та бєнстрщь ієсє мєча нова а роуська. А мєта імахомь днєсє ініа, аби ста стоупа скоуфиня бола за ни, а вшіяка бродщіє в оніє защєзліє ста.

А єнмє нашє кравє тамо ходшєтє імоуть, а нашіє родіціє жітє імоуть. І бо колотвє вчєрєнщієіє соутє днєсє варєнзє і грьціє, іжє рієкома єланє єсь. А тиє, ко нє домислієва сєн до то, соутє іхьва буднсцє отроква і (о)дєрєнцє.

Бранісє, Зєміє Русє, а брань сєбіє, а тоб іна нє бєндла на тиі крчє, а то б то вразієма нє нєдла сєн охомитана а до воза правяждєна, яби тєнгла тєі, до камо хочьашєть цужєі владѣ, а нєбо то ти хошчашєшь ітє сама. Жалє вєлка с Каріноу тому, кіє нє дорозумієшєть словєси тає, а грм ієму нєб(є)стєнь, аби пврг сєн доліє а нє воста віщь.

Владь нашє єдінє єсє: Хорс а Пєрунь, Яро, Купалва, Лад а Дажбо. А коліждє Купалва прідє вє вієнчіє, кіє жє взлєжі на главіє го, сєтщєна од вієтвія злєна а цвѣтіє, а плди, тєн час імієхомь далєціє о Нієпріє а до Русє скакашєтє.

О смртє нашіє нє мисліхомь ста, а жівот нашє на полі єсь красєнь. Біє кридлієма Матирє-Сва Слва а жєчєть намо ітє до сієчіє, а махомь ітє. І нам ні до піру, ні до ядьва бряшна туки смащєна нєботь. Імяхомь спатє на сиріє зєміє а ястє трву зєлєноу, докудє нє бєндє Русє волна і силна.

За тєє часє, колібва годь ідє на ни од полунощє, Ієрмєнрєх сє (п)отоєжє ієгунштє а тако сє пдоржє о она. А смє імяхомь два вразі на два конція зєміє нашия.

А та Болорєв прєдо труди вєлкє а усумнєсє о то. Ту Матирь, лєтшіа, рєчє му, яко смієяі паднутє на ієгунштіа а пєрвієіє а рострщітє ю, а сєн повртатітєсє на годь. А тиі тако дієяшє: розбіє ієгуншти, а сє повієртє на годє. Тамо бо увржє синє Ієрмєнрєхє а замртвє.

 

***

І тако стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почали плакати і вирікати їм. Да не гряднемо за ними, яко там буде погибель наша, і допечемося до тої пори, якож не збуде од нас ніщо.

Спом’янемо про те, яко об отці Орії єдин рід славян, а по отцю Орію сини його розділилися на трійцю, і так стало, про русколань і венедів, єже се розділилися надвоє, та бо тих об борусах, які були розторжені надвоє, а тоді мали скоро десять.

А пощо гради городити і напади устроювати, коли маємо болярина Оглендю. А той болярин Оглендя рече: "Якож маємо се ділитися до безкінця? Та бо Русь єдина може бути, а не десять!" А то родці і родичі се ділилися і розтікалися. І то кратно ворог налізав на нас. Маємо боронитися о своїм, а не речити, яких отців маємо. Якщо бо маєш десяток корів і згинеш од ворога, мала учта єсь. А пребудеш в роді до кінця, твоя десятка має утворити тисячу. Колись той Оглендя корови водив по степах. А ті, [що] кратно речуть словеса многая о родичах своїх і почтують самі од себе вище пращурів і Орія отця, то ті вредно творять. Не будемо ми їм настежувати – тому бо сліду свого не ідемо.

По Галареху пішли годи до полуночі і там щезли. І Детеріх веде їх, і після о них же не відаємо нічого. А берендеї прийшли до нас і рекли нам, яко вельми великі утиски мали від ягів, які постали на слід гунів. І тако Болоярь їм рече: пождіть. І прийшов до них, і ходив з п’ятьма тьмами до них неждано, і бив ягів, яких бо розтрощив на всі сторони, як волів жене їх і бере корови їх, і говяди, і дочок, юнаків, і старців побив наскрізь. Ми єсть русичі, маємо гордитися походом нашим і держатися один одного, прятися до смерті правої.

На те ще пом’янемо Дорія Перського, іже на нас напав і побив нас за наше розділення і усобиці. Тото бо варяги Ерек [*Рюрик] і Аськ [*Аскольд] усілися се на шию1 нашу і мразять нам до крайнощів ті.

Ми потомки роду Славуни, який прийшов до Ільми-ріки і усівся до годів і тут був тисячу літ. Потекли на нас колтове [*кельти] із залізом своїм, і, зустрівши нас, повернулися до заходу Суні. Якщо єсь тверда рука держача нас і того од рала до ізмечення [*озброєння]. І страхи ми навели на чересла того, одтирчили [*одірвали] од землі нашої. А ілмерці на то гляділи, не боронилися доціла і загинули. Ніщо ми не могли те утворити іншого, яко ілми не хотячи заліза брати до рук своїх, ані боронитися од ворогів. Такі роди ізсохнути мають, або їм інші наслідуватимуть.

Грім гримить в Сварзі синій. І маємо летіти на ворогів, яко ластівки борзі і громовії. І та бистрота єсь меча2 нового і руського. І мету маємо днесь іншу, аби степ скуфський був за нами, і всякі бродяги в ньому пощезли.

І тільки наші корове там ходити мають, і наші родичі жити мають. І бо колотве [*кельти] вчорашні суть днесь варяги і греки, які речуться елани [*еллінами] єсь. А ті, хто не домислює се до того, суть їхні майбутні отроки і раби.

Бранися, Земле Руська, і борони себе, і тоб інша не була на тому корчі, а тоб то ворогами не була се охомитана і до воза прив’язана, аби тягла той, до куди хоче чужа влада, а ніби то ти хочеш іти сама. Жаля велика з Кариною тому, хто не дорозуміє словеса ті, і грім єму небесний, аби повергся додолу і не востав вище.

Володарі наші єдині єсь: Хорс і Перун, Яро, Купалва, Лад і Дажбо3. А коли Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів, той час маємо далеко к Непрі [*Дніпру] і до Русі скакати.

О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б’є крилами Матире-Сва-Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна.

За той час, коли годь іде на нас од полуночі, Єрманаріх се зміцнився гунами і так се підтримав їх. А ми маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.

І той Болорев перед трудами великими і усомнівався про те. Тут Мати, летячи, рече йому, щоб сміливо напав на гунів і перших розтрощив їх, а тоді повертатися на годь. І той так діяв: розбив гунів, а се повернув на годь. Там бо уверже сина Єрманаріха і замертвив.

_____

1 Взято варіант Гнатюків, у Лозко і Яценка – "на межі".

2 Гнатюки виправили слово "меща" (Яценко і Лозко перекладають "ознака, прикмета") на "меча".

3 В цьому місці подається системний перелік імен Богів: Хорс – нижній світ, Перун – верхній, це може відображатися у вигляді видовженого хреста-меча встромленого в півмісяць, що загалом може ще ототожнюватися з човном і щоглою або якорем, який пізніше перейняла юдо-христосівська церква. Далі йде перелік проявів Сонця, починаючи з весняного.

 

 

Дошка 8 (2)

 

Сє пшєлєтла до ни я сѣдлєся на дрєво, а спѣва Птьція. І вшяко пєро є інє, а сящє цвѣта рузна – ста і вночє, яко вдєн. А спѣва пѣснє до борія а до прє, то бяхом смє прящєхом о вразі.

Осьпоминьмо о то, яквє іє Оцєвє наша днєс во Сварзє синє а глєндє до ни. А сє лѣпє усмавасє до сєх. І тако смьмє со Оцє наша, нє єдінє смє. А мислєхом о помозє Пєруні. А то відѣхом, як скакшєть в Сврзѣ Вѣснєк на комоні білѣ, а тон мєча сдвінє до нєбєсє – а ростржашєть облцє а громі. А тєцє Вода Жіва на ни, а піймо тую, бо та вшяко од Сврога до ни жізнєвє тєцє. А ту піймо, яко істчнєцє жівота Бозка на Зємѣ.

Ту бо то Крава Зємунь ідє до поля синія а почєна ядстє траву ту, а млєко дава. І тєцє то млєко до хлябѣх а свѣтє вночє згвѣнздама над ни. А ту млєко відєімо сяшєтє намо. Та бо Путєнь Права, а інах нє імяхом іматє.

Ту чіувєі, потоміцє, слва тая а држі срєдъцє свє о Русє, яква іє а пшєбєндє нашє Зємє. А тую імємох бранітє от врзі а умрєтє за нь, яко дєн уміра бєз Сунє-Суранє. По то іжь іє тємєнь, я імя імє вєчєрь, а уміра вєчєрь, а іє ночь.

Вночє В(є)лєс ідє вє Сврзѣ по млєку нєбєствєну. А ідє до чєртозє сва а в зоріє сєдава до Врат. Тамо ждєхом свє спѣва зачатє а В(є)лєса слвітє од вѣк до вєк і хрміну ю, яква блєстчє огнєма многа, а ства ягніцє чста. То В(є)лєс учашє Праоцє нашє зємє раятє а злакє сѣятє, а жнятє вѣна-вѣнъча о полєх стрднєх, а ставєтє Снопа до огніща, а цтєть го, яко Оцє Божска.

Оцєм нашєм а матєрєм слва, яковє нас оучашє до Бозє нашє а водяша по рєнцє до Стєзѣ Правѣ. Тако ідєхом стє а нєбудєхом ста єква хлѣбожравцє, ніжє славунє-русє, яковє Бзєм славу спѣващут, а тако суть славунє о то.

Од морстє брєзє Годьска морє ідяхом до Нѣпри а індь нє зряхом смє іна бродєцє, яко рус. А ті то ієгунштє а яги суть отрщєни. Так бо імахом смє болярєна Оглєндє, якій намі погрдіся а нас бєрє до частє. Од йітра до йітра відяхом: іна злая сєн дѣятє на Русє а ждєхомь, іжь бєндє до добря. А то нє прібодє інакво, ніжє сила сва нє зплоциймо а вєзємо мєту єдну до мисліа наша. То бо глаголєшть вамо глас Праоцєв, а тому внємєтє, яко іна нѣсть дѣятє. Ідєімо до ступи нашія а борєймося за жіву нашу, яко (ѣ?)грдіновє, ніжє скоти бєсловєстнє, яквє ні вѣдящуть.

Ту бо Красна Зоря ідє а камєнія ніжєть на убранстви сва. А тую вѣтяшєхом одо срєдьція, яко русіцє, ніжє грьці, яковє нє вѣстнуть о Бзєх нашієх а рєкощуть злая нєвѣгласіа. То бо сєн смє хом імѣно Слви а слву одєукаждєхом іхва – на жєлѣзва іхва ідєхомстє ста а на мєч. Ту бо вєдмєдєва осташєся слєнхашєтє слву тую, а єланьє скакачушє останєсє а рцє інѣма о руси, ті б то нє убіють єіє о ніщє, нєботьва по нузѣ. Грьці бо враждєновая на похєнть сва. Ті бо то русовѣ грдіє суть а по хліѣбѣ дяшуть, ніжє грьць, якєв бєрє а сєн злобі на датчцє. То бо слву орліє клєкащуть на ова і сєва, яко русічі суть волнє а силнє по ступѣ.

 

***

Се прилетіла до нас і сіла на дерево, і співа Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співа пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами.

Споминаємо про те, як Отці наші днесь во Сварзі синій і глядять до нас. А се ліпо усміхнутися до сих. І так ми со Отцями нашими, не єдині ми. І мислимо о помочі Перуна. І то видимо, як скаче в Сварзі Вісник на комоні білому, і той меча здвине до небес – і розторг облаки і громи. І тече Вода Жива на нас, і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю.

Тут бо Корова Земунь іде до поля синього і почина їсти траву ту, і молоко дава. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами. А тут молоко видимо сяюче нам. Та бо Путень [*Шлях] Права, а іних не повинні мати.

То чуй, потомку, славу тую і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша Земля. А ту маємо боронити от ворогів і умерти за неї, яко день умира без Суне-Суране. По тому іже є темінь, а ім’я має вечір, а умира вечір, і є ніч.

Вночі Велес іде во Сварзі по молоку небесному. І іде до чертогу свого і в зорях сідає до Воріт. Тамо ждемо свої співи зачати і Велеса славити од віку до віку і храмину ту, яка блищить огнями многими, і става ягниця1 чиста. То Велес учив Праотців наших землю раяти і злаки сіяти, і жняти віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і чтити його, яко Отця Божого.

Отцям нашим і Матерям слава, які нас учили до Богів наших і водили за руку до Стезі Праві. Тако ідемо і не будемо лише хлібожравці, ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому.

Од морського берега Годського моря ідемо до Ніпри [*Дніпра] і інде не зріли ми інших бродичів, яко русь. А ті то гуни і яги суть відторгнуті. Так бо мали ми болярина Оглендю, який нами погордився і нас бере до часті. Від утра до утра відимо: інше зло се діє на Русі і ждемо, що буде до добра. А то не буде інакше, ніж сили свої не зплотимо і візьмемо мету єдину до мислі нашої. То бо глаголить вам глас Праотців, і тому вніміть, яко іншого не можна діяти. Ідемо до степу нашого і борімося за живу нашу, як гордіни2, ніж скоти безсловесні, які не відають.

Тут бо Красна Зоря іде і каміння [*коштовності] нижить на убранства свої. А тую вітаємо од серця, яко русичі, а не греки, які не вістять [*не знають] про Богів наших і рекочуть зле невігластво. То бо се ми маємо імено Слави і славу укажемо їм – на заліза їхні підемо і на меч. Тут бо ведмеді3 осталися слухати славу тую, а елани [*олені]4 скачучи осталися і речуть іншим про русів, ті б то не уб’ють їх просто так, тільки по нужді5. Греки бо ворожі на похіть свою. Ті бо то русове горді суть і по хлібові дякують, ніже грек, який бере і злобиться на даючого. То бо славу орли клекочуть там і тут, яко русичі суть вільні і сильні по степах.

_____

1 Лозко перекладає "жертовниця".

2 У Лозко враховано пораду Шаяна і перекладено "гридні", у Яценка – "герої" за аналогом "гордін, грдіе". У виданні Яценка (1995) слово в оригіналі записано як "ѣгрдіновє", якщо це вірно, то можна виводити від нього ім’я Ігор.

3 У Локо – "відьма-діва".

4 У Лозко – "елліни".

5 Взятий варіант перекладу Гнатюків. У Яценка і Лозко – "не уб’ють її (славу) в злиднях чи нужді". Напевне, тут образність: ведмеді – це руси, що слухають славу, а олені – це елліни, що речуть про справедливість русів.

 

Дошка 8 (3)

 

Колібва нашє пращурі Сарунжє сєн творяшєтє почінша, грєці, яквє прідє гостьєма до тржєщ нашєіх, прібитва глядяі. І зряша зємє нашє, осилаяй до ни множьства юнєцьства а домова будявяй, а гради про мєни і тржіца. А иєдна відѣхом воя іхва омєчєна і сброєна. А скоро нашє зємє пшєбірашя до рєнєк свє, а утворяі ігріщьтя інака, яко смє і ту зряшємо. Грьціовє суть прязднє, а славуні сєн отрощіша на нє. А тако нашє зємє, іжь чєтвари вѣцє бяша нашє, ста грьцька. І смє тамо, яко псі, да жєнуть ни скоро камєньєма вон отуду. І тая зємє огрьчєна іє. Тако днєсє імяхом ста смє достатє ю а крвє нашєу польятє, абиста бола родіва а жрна.

Лѣтѣ в Сврзѣ Пєруницья а нєсє роуг слвєна, ож іспиймо го до кута! І кмѣто нашє імяхом ста одѣстянє од врг нашєх. А та Пєруницья жєчє: "А яквє русічєштіє проспавья орю свє? Боріянєстє сєн длжни у тон дєн". А то боть Суря жєчє: "А ідѣ єстє русовіштє, ащє дѣяшєтє о тия: а камо бєндєтє ітє од крає свє, то бо смьє ударіхомсє о стєна та а утворжєхомстє діру про ни а про нашє, а бєндємо смє у сєбє однєсє. А кому осудѣ Пєрунь, тиє бодѣ в Раю ястє ядва вѣчна, о Сврзѣ одєстана, нєботьє загєнбєнє смє днєсє. А нє імяхом іна вратє, аби хом смє ходівяй о жівѣ. Лѣпє бо мртвєма бяшєтє, яко жіва отрочітє на цужья, а то – нікодь. Жівє отрок лѣпє дьѣспоту, жє іє потркава".

Імяхом нашє кнєзѣ слухатє сєн а ста воітє зємє нашью, яко тиє жєчуть намо. І та Інтра прідє до ни, або сєн хранялє смє силу до трвьѣ а сталі хом тврз о кмєнти сва. Ободяшєть бо сила Бозка нашєу, а бодѣма нєвитѣзньѣ о польѣ статє. Пожєрєхом Бзє сви на руцѣ ієх а зрушіхом і тая, яквє єштьє ста кобѣм, а длжна бяшєтє долѣ вржєна до праху вє крвъ іхо.

Колі бихом кєльщє бітє осмєлѣ, тако грьціє полуставєсє за тиє, яко нє імяшутє силу ту а соуть обабєнщє, а таквє мєча імяй тєнка а съ щітє лєгька, а бързо сє онавищєсє і зємє кидай ту о слабощє свє. Бо нѣстє іхма помощє од васілісєх, а длжнєва само статє на захіщє свє.

Ту Сурєнжє нашє бодѣ іна, а бодѣ нашє, а ніква нє імяхом слєнхашєтє іхва жєчє. Она бо уставє на ни письмєно свє, аби яхом оно а трачєхом свє оспоминьє. Ту боть тєн іларє, іжь хочашєть уцєтє дѣтѣ нашє, должєн ста ховатє сєн во домьѣх овѣх, абяхом го нєзна уцлєша на нашь письма а нашѣм Бзѣм правітє трєбіщья.

А то повьѣх вамо, жьє попрщєтє стє на гьрцєва, яко вѣх бо сєн іясѣнь о то: а відях, кі Оцє нашьє о тон жєксчє мі, жє і ньщєхом стє она, а зніцєхом ста Хорсинь а Омастридья мрзєсчіну. А бодѣхом ста вєлка дрьжявя со кнѣжє нашє, градє вєлкє а нєсчтєна жєлѣзва. А бодѣ нєсчтна потоміцьѣ нашья. А грьціє созъмьншуть сєн, а боудоть на міноулосчє сва діватєсє, а поківдьва глвама. Дьѣяшєтє тако, бо бодѣ на ни многа грза а грми грмѣнтєшє, а ідва ієдная сєн ставьєсє, друга почєна. А тако смє хом звєнтєзѣма до коньцє, утрвящєхом сєн до вьѣк множєскѣх. Дьѣка Бозѣм! І ніщо ни нє зніщєть.

Статє, яко лвіє, єдін за одѣнь, а држітє сєн ста кньѣзє свє. І Пєруньє бодѣ около ви а побьѣди дась на ви! Слва Бозъм нашиєм до конєць коньцє вьѣки зємє тия а до благ вшьякєх Русє, оцєвскія зємє нашьєі. А тако бодѣ, бо та словєси імяхом од Бозѣ.

 

***

Коли наші пращури Сарунж [*Сурож] се творити починали, греки, які прийшли гостями до торжищ наших, прибутків гляділи. І зріли землю нашу, посилали до нас множество юнацтва і доми будували, і гради для обміну і торжища. І одного разу видимо воїв їхніх при мечах і озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх, і утворили ігрища інакші, які ми і тут зріємо. Греки суть праздні, а славуни се отрощили на них. І так наша земля, яка чотири віки була наша, стала грецька. І ми є тамо, яко пси, да женуть нас скоро камінням вон звідти. І та земля огречена є. Тако днесь маємо ми дістати її і кров’ю нашою полляти, аби була родючою і жирною.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.