У Лозко ці частини переставлені

Іда домі сва а і дамі сушті. Да святітася імєно го Індра, ак бо тоі ієс нас Бг а мєжє Бгі а Вєді знашті, так оспієм бяхом моштє Го. А імами стаді скотіа, іж брєжєхом от зла. Гобзявіся та стади, убржєн бяшєт, а так сємє го. А дєцко прідша од зємє Арстіі до края Інська. А тлуцємєхом до прідяті да Раі трвніа, скотом злащєнія.

Тамо вєсєліє вліко нас обуяша. А тамо рѣцє отєц Глс Аріув трі сини дѣляті на трі роді а іда до полуднє а то западаніу Слонцєвѣ. А т' бястє Кій, Щєк а Хорів. А так подѣла скт, ідша інь трі ръдіа, та сіда вськ до гмть сву. А Кій, бо рчє, става грду, а тому імє дано єс Кієв. Тамо зіму жівахом а тєцєм о всьнє сіц до плднє, і там скт псємо до прва лѣта.

Зємє нашє улєжєся од Суна до Суна Свєнрожіа. А влкі сутє тамо бо хоросі луці, а тамо вєдимо говяди, а проплодітісє імо воліу Дажьбу, Єго жє славхом. Ашчє бъ кий відяй тия, нє взєсящ хвалу Бозѣм, тріклят будє.

Слава Впаруні, Бгу нашієму, іжь бо ни хранящъ а такъ бъжъ здравію датєль, благі зѣмни подающь. Тому бъ палім огнь вѣщєнь в граді Новѣ на Влхові а на горѣ у лѣсов, а ть дубровѣ божъ брєзи, нєбъ дубія по ніва. Діжьбгі наші соуть в тому, яко Дажбє єсь даяті просяцім, а то Ть бъжь хваліхом.

***

Проречемо Тобі, Боже, яко се нам даєш суру пити смертну і на ворогів грядеш, і тих б'єш мечем Твоїм мовленим [*заговореним]¹, згою і світом мружиш очеси. А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити. То убо Перуну мовленмося [*молимося], яко не збавимося ворожих грабунків. Да іде той день, який хочеш Ти! А забудемо – упре [*вдарить] дзвенячи, і громи ті на нас. І та бо єсть сила Твоя на нас: поля оплодняться – а грім, і дощ ллються на них.

Тому се ми благі, яко йдемо по волі Твоїй. Аз бо утреня слава Тобі речена має, і тако речемо, яко благ єсь і податель благ наших, упрошені вони суть, як овці, утечуть. Да матимеш нас в усі дні, і да будемо Тобі вірні і до кінця слави Твоєї, Отче бо наш, се да завжди. І да будеш так в усі дні.

Жертву Тобі правим – овсяне борошно і так поємо славу і велич Твою. Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плоди на полях і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножиться і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти.

Бога світа славити Суронжа, бо ж одречено од зими і тече на літо. Тому бо поємо славу, яко отці в полях.

Славимо Огнебога Семиргла, древо гризущого і солому, і огнекуделицю [*вогнехурделицю] розвіває воутріє, вдень і ввечері. І Тому були вдячні за соутворене борошно і питія. Яко єсь єдин храним во попелі, і Того вздуймо, щоб горіти...

Ідемо [в] доми свої і дамо сушняку. Да святиться ім'я його Індра, ак бо той єсь наш Бог межі Богів і Веди знає, так оспіємо мощ Його. І маємо стада скота, іж бережемо од зла. Примножуються ті стада, убережені були, і так ми його [зберігали]. І дитиною прийшов од землі Арстії до краю Інська². І тучніємо³ по приходу до Раю травного, скотам злачному.

Там весілля велике нас обуяло. І там рече отчий Глас Аріїв трьом синам ділитися на три роди і йти до полудня і до западання Слонця [*Сонця]. А то були Кий, Щек і Хорив. І так поділили скот, пішли інь [*інші землі] три роди, та сіли всяк до гмиті своєї. А Кий, бо речуть, ставив град, і тому ім'я дано єсь Київ. Там зиму живемо і течемо по весні знов до полудня, і там скот пасемо до первого літа.

Земля наша уляжеся од Суна до Суна Сварожія. І великі суть тамо бо хороші⁴ луки, і там водимо говяди, і проплодитися їм волею Дажбога, Його ж славимо. Якщо б який видить те, не воздасть хвалу Богам, триклят буде.

Слава Впаруні, Богу нашому, іжь бо нас хранящь і так бож⁵ здравія датель, блага земні подающий. Тому бо палим огнь віщий в граді Нові на Волхові і на горі у лісів, і ті дуброви (а)бож⁵ берези, нема дубія по нивах. Дажбоги наші суть у тому, яко Дажбо єсь дающий просячим, а то Тебе бож⁵ хвалимо.

_____

¹ Варіант Лозко, у Яценка і Гнатюків – "мовлєном" – "блискавка". Далі аналогічне слово "мовлєнхом" уже всі перекладають як "молимося".

² Невідомо, що мається під землею Арстії, Яценко перекладає "землі оріїв" і далі із "інська" робить "Ін(д)ського, Лозко – "орійської", а "інського" ставить під сумнів (чи "індійського", чи "іншого"). На нашу думку, "Інського" треба розуміти як "іншого", порівняй на д. 20, 38а. Див. Словник ВК.

³ В оригіналі "тлуцємєхом". Переклали за близьким "тлустий" – "товстіємо", "жирніємо", "тучніємо", що відповідає змісту. У Яценко, Лозко – "думали", у Гнатюків – "придбали луки".

⁴ Взятий варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "Хорса". Ім'я Бога Місяця Хорса є тотожним до слова "хороший".

⁵ У Лозко і Гнатюків слово "бъжъ" перекладається іноді як "Бог".

Дошка 32

І сє бястє поврждєна Рузколанє одо годє Ієрмєнрєху. А тоі хтв жєну од родє нашє і ту поврєнждє. Сє Вуцєвє нашє тєчашутє на нє, Ієрмєнрєх розбієтє іє. І поврждєтє русє Божє-Бусє і сєдємдєсєнтє інє крижєнщє іє. І ту смута вліка бястє на русєх. І ста младєнч Вєндєславє, і сбєрє Русє, а вєдє ю на нє. І тоі крать рострщє годь, і нє да Жалє ні к кііу. Тєчєтє она до полноцє і тамо зъ(г)мєзєнц.

Сє ладісє Карєнє, сє радощєсє і Дядь нашє Дажбо, сє вєсєлє о то гордєньствє, яко одєржєшє оцє нашє многство комонє борзє о дби многа. І такождє зємє годьстя оста руська а до концє прєбоудєтє. А митрєдє рѣчєшє русє, якова можяшєтє сєлятєсє околи сва, і колібва оня згодьша. Тоіє грцє вєндє ю до прє, а о друзє, і бєзо концє. І тамо русє стратьшє сє доцєла, і мнозє воє падьша.

Ідє русє прєнч одо грцє і сєднє Дону а Донцє а поздє ідьша Нєпрє а Донає, і тамо мірнє жівє. І тєкрато врзє обрє налєзша на нє. І ащє нє одєржєхомьсє од обрє, збитє намо, якождє отрокоум, до концє дієлятє на нє. І то тєцєхом бршєтє Русє а зволєтє іє, сєбто самє згінєхом.

Сє старє родіцє рєчєхутє і ряхутє клєнтбу о вієрнощє і држашєтє іє аж до смртє, і сємє імяхомє умєртє, а Русє зволєтє. Рєчєх, іжє киє нє волєтє тєчє до прє, а тєчє домоу свє, уймєхомє удє го, а дахомє імях єго будєхомь до грцє, яко вола работатє. Кара го будєтє тяжка а род єго ізврзєтє, і Жалє нє оплачєтє єго, імєно єго забоуднєсєтє. І сємє витєнзє прєславієнє боудоутє од род до род нашієх.

Сьмє тоіє митрєдє породняшєхомь... І сьмє Рузколунє нє бржєхомь, і ту наглє відяхомь – прєдє ни ієгунштє. Тоіє, як влцє, ходяшєтє вночє, отрокієх хіцнєх. І то сьмє пєрєщєхомь об они і розтрщєхом іє. І сє утрпієхомь многа зла. І сє по ієгунштєх налєзє на нь вліка біда, сєбто обрє, яко пісєк морстєі, яковє рчєшє датє одєрєнє Русє цєлоу, і тємо обрєм оставіхомьсє. А сєн пєрєхомь а нє бистє ладу во русє. І сєто обрі одєржєстє сілоу вітєзєнтства на ни. І сє вуцє русє прємоучєнь бя од обрє дат воє свє, а грєдєшєтє на грцє. І сіа вєхомь, а нє імяхомь іна, а тако о вєчє удієяхомь по діє вуцє. І воіє ідяху до Донаю а далє і отудь сіа нє повртє.

О тоі час Воліня рѣкшіа о єдноцє нашіє; і рд од рду догоднєсє, і одєржєхомь силу вліку во єдєнь діан. А стєієнь час Оцє нашє годішася на они і бє по обрєх. Такожь днєсє імяхом статє до смртє а прятєсє о зємє до конціа. Нєбождє грєц ідє на нє а силоу грмє. Нєбтє Пєруно намо єсє Вутцє, а сє тоє грцє рострщємо. Зрятє камо вран лєтяшєть, а тамо будяє смртє, а лєтяшьєть тоіє до грк і то боудє.

***

І се була повержена Руськолань од годі Германаріха. А той хотів жону од роду нашого і ту поврежде [*убив]. Се Отці наші течуть на них, Германаріх розбив їх. І поверждеть руса Божа-Буса і сімдесят іних криженців¹ його. І тут смута велика була на русах. І став молодший Вендеслав, і зібрав Русь, і веде її на них. І в той раз розтрощив годь, і не да Жаль² ні до кого. Течуть вони до полуночі і там зникли³.

Се ладиться [*відпочиває] Каринь, се радується і Дід наш Дажбо, веселився з того горденства, яко одержали отці наші множество комоней борзих і добра многа. І також земля годська стала руською і до кінця пребуде. А митриди рекли русам, якова можуть селитися около них, і коли б вони згодилися. Ті греки вели їх [русів] до прі, і вдруге, і без кінця. І там руси стратилися доціла, і многі вої пали.

Іде русь проч од греків і сіли [на] Дону і Донці, а пізніше ідуть [до] Непра і Донаю, і там мирно живе. І багатократно вражі обри налізали на нас. І якщо не удержемося од обрів, бути нам, якож отрокам, до кінця працювати на них. І то тече боронити Русь і зволяти її, себто самі згинемо [*ціною свого життя].

Се старі родичі рекли і приймали клятву о вірності і держали її аж до смерті, і самі маємо умерти, а Русь зволити. Речуть, іже хтось не волів текти [*іти] до прі, а тече до дому свого, уймали уди [*оскоплювали] його, і дати маємо його будемо до греків, яко вола робітного. Кара його буде тяжка і рід його ізвержений, і Жаля не оплачеть його, ім'я його забудеться. А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших.

Ми з тими митридами поріднилися... І ми Руськолуні не берегли, і тут нагле видимо – перед нами гуни. Ті, як вовки, ходять вночі, отроків крадучи. І то ми перещемо об них і розтрощимо їх. І утерпіли многа зла. І се по гунах налізли на нас велика біда, себто обри, яко пісок морський, які речуть [*погрожують] дати одерень [*взяти в рабство] Русь цілу, і тим обрам оставили. І хоч перемося, та не було ладу в русів. І себто обри одержали силою витяженство над нами. І се отець русів⁴ примушений був од обрів дати [*відкупитися] воями своїми, і грядуть на греків. І се відали, та не мали іншого, і так на вічі удіяли по діях отців. І вої пішли до Донаю і звідти вже не повернулись.

А в той час Волинь рекла о єдності нашій; і рід до роду догодився, і одержали силу велику во єдин день. І в сей час Отці наші годилися на них і були по обрах [*перемогли]. Також днесь маємо стати до смерті і прятися за землю до кінця. Небождь греки ідуть на нас і силою гримлять. Нате Перун нам єсь Отець, і се тих греків розтрощимо. Зріть, куди ворон летить, і там буде смерть, а летить той до греків, і те буде.

_____

¹ Варіант Яценка. У Лозко і Гнатюків – "розіп'яв на хрестах". В оригіналі –"крижєнщє іє", можливо "щ" треба замінити на "ц" (Мироблюбов міг плутати літери), щоб утворився іменник, інакше зайвим є наступне слово "його", перекладачі йго просто викидають, бо не вписується. Порівняємо з крижаками (хрестоносцями), як посланниками Сонця. Див. у словнику Бож Бус.

² Жаля і Каринь подаються як імена Богинь за аналогією до інших дощок. Яценко і Лозко ці слова перекладають як звичайні.

³ Варіант Гнатюків, У Яценка і Лозко – "зимували". У оригінали Миролюбова (за Лозко) пишеться "змъсе".

⁴ В оригіналі у Миролюбова – "дусе". Гнатюки виправляють на "русе". У Яценка в оригіналі стоїть "Дзієз", у перекладі Лозко теж саме.

Дошка 33

Сєбто на дрєвлєй час мнозє род събрящу Вутцє, овє жє імяху старцє і вѣчє, іні бо імяшє кьнязє, іжє събряшє по сємдьмє колє од Колядє до Коляди. І сє вєсєк род правісє коудєсніцє, жртвє твуряє. І всякє род імяшє стара коудєсніко, іжє інєм радогощє даяє.

І сє првє іма на чєлє Дажбо, по нєм жє творі. Сє бо сьмє Главє рчєхом, яко ста ов одєсна нашіа, а будє сє начєнж. І паки овѣ стащь, а тому сє радієхом о сва, бя ощажє. І пиймо сє сурє оніа сєботь бо огрєндє сєя от они. Сє бо силоу істрєщє а моудростіу овлєчє.

І сє яху іня во мишлєнєх ідєху на врзє оц нашієх і разбіємо і...

Сє тряби нашіа о Сєдєнє імѣхомь, яко Оцє нашіа о Понєстьєм брєзі і оу Росіѣ-грдє імяшє бяшут. І сє рушті ідьша от Бѣлоі Вяжє і од Росіє о Нєпрє зємѣ. І тамо Киє утворє грд Кієв. І сє соукопіщє: поляни, дрєвляни, крвіщє і ляхъвє на кущу руську. І ста русічі.

***

Себто на древній час много родів обирали Отця, вони же мали старців і віче, іні бо мали князів, іже обирали по сьомому колу¹ од Коляди до Коляди. І се всякий рід правився кудесником, жертви творячи. І всякий рід мав старого кудесника, іже іншим радогощі давав.

І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну [*праворуч] нас, і буде се начальником. І паки він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить. І пиймо се суру – вона себоть бо прийшла сея од них. Се бо силою укріпить і мудрістю овлече.

І се брали інше во мисленнях ідучи на ворогів отців наших і розіб'ємо їх… (див. уривки)

Се треби наші по Оседеню маємо, яко Отцю нашому о Понтійському березі і у Росії-граді³ маючи був. І се руси пішли од Білої Вежі⁴ і од Росії на Ніпровські [*Дніпровські] землі. І там Кий утворив град Київ. І се скопище: поляни, деревляни, кривичі, ляхове на кущу руському. І стали русичі.

_____

¹ На сім років.

² Мається на увазі, що Дажбог стоїть на місці правої глави в Триглаві, що відповідає дійсності. При східній орієнтації це є сонячним боком. У церквах його місце зайняв Ісус Христос – праворуч від Царських воріт.

³ Напевне, це сучасне болгарське місто Русе на Дунаї (див. уривки д.33).

⁴ Біла Вежа повинна бути поруч із дунайськими землями, можливо, це сучасний Білгород-Дністровський, фортеця якого будувалася з білого вапняку.

Дошка 33 (уривки)

Поиск по сайту: