Дослівний переклад Велесової Книги 2 страница

***

Русь бо устроїлася на Землю тую до сього. О той час ішли до Києва варяги з гостями і побили хозарів. А каган хозарський рече до Скотеня, помочі вимолював. Одвергнув те Скотень і рече: "Ібо сі поможете самі собі". Віче руськолуні веліло діяти кола [*оборону] свої, то ворожа сила іде до землі Воронженця.

Воронженець був древній, за многі віки уставлений, окремлений [*огорожений] от налізення [*нападів] навколо. А та врожина іде до Воронженця і взяла той, так осіла. Се Русь огорожена од западу Суні¹, а ішли інші до Сури на полудень і Суражград утвердили у моря, іже греки мали. Там кріпив град Сураж Білояр.

Криворіг, був той час князь русів, білого голуба пускав: куди той летить – тамо іти. А той полетів на греків. Криворіг наліз на них і розтерзав тих. Тут бо греки, як лиси, хвостом вертячи, дали Криворогові золоте руно і комонце срібне². І те Криворіг се удержав на Сурожі. Вони же, греки, були навколо них. Криворіг догодився, аби руси одкрилися там. А потім греки навергли на них боянів у залізах і побили їх. Багато вержено єсь крові руської до пауди³, і не єсть стягу [*поблажливості] було русичам. Ілірійці рекли ж: "Єсть глупці, і самі притечемо [*прийдемо] до вас помагати".

Подбаємося на пам'ять їх, яко свою Землю Руську удобили, і всіх наших старотцтво, які бо стратили сили Русі, на тих запасищах [*бойовищах] з ворогами нашими. А кров їхня удобила землю нашу. Сущі бо Богуни⁴, які з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів іних. Ми ж їм помолимося нам у помочі...

_____

¹ Тут і далі "Сун(і,є,ь)" означає "Сонце". Кінцева літера може не читатися. "Сун" є також складовою слів "Хорсун", "Ясун", "посунь", "асунє".

² Перекладачі ВК під комонцем розуміють коник чи кінську збрую, руно не перекладається – це руно чудесного золотого барана, що пов'язується з відомою грецькою легендою за участю Ясона. Спробуємо розгадати значення цих символів. Як правило, коли здають місто, то пропонують від нього ключ, який можуть подати на блюдці. Можливо така атрибутика і була запропонована. Під "комонцем" треба розуміти судно (порівняй: посуд, сосуд, від яких виводять це слово). Судна-човни, як і хати, часто закінчувалися кониками (див. іл. –комонце), а з конем пов'язаний срібний Хорс-Місяць. "Комонце" нам нагадує також "камін" – своєрідний човен, в якому перебуває золоте вогнище – зародок Сонця. На щоглі судна-комонця розпинають вітрило (руно часто теж показують розпростертим, в тому числі, і на скіфській пекторалі: див. іл. – руно), а на вітрилі відображають Золоте Сонце. Звичайно, що вітрила зі шкіри на той час не робили, а одяг від вітру – в самий раз. Сонце символізує Агнець Божий: "…на агнців, які бо суть діти од Суре (д. 6є)". В цій ситуації хрестовидна щогла, на якій кріпиться вітрило, виступає ключем. Так єгипетський хрест анкх називають «ключ життя», «ключ Нілу». Щогла як фалос-ключ відкриває вмістилище судна, скрині, міста, з цими образами пов'язане жіноче лоно. Під "руном" могла розумітися хоругва (аналог вітрила) з гербом міста. Ще варіант: "Суне спить на одрі золотому" (д. 26), що є практичним використанням руна чи вітрила.

³ Можна перекласти як "до низу, додолу" (пор. на д. 18б: "руська кров на ту землю лилася до поду (подє)", на д. 17б – "поудє"). Яценко і Лозко перекладають довільно: "пролилося на тій землі". Ще можливий варіант: "до паводи", тобто кров лилася рікою.

⁴ Під Богунами треба розуміти воїнів, що загинули і потрапили до Полку Перунового. У Яценка і Лозко – "Боги", але зміст у такому випадку неправильний, і втрачається частка "ні".

Дошка 4г

Соурожіу бо святоу биті над ни. А ідємо камо віждємо: зємѣ горіа а луцѣ морія.

А і то всєнко дєн ко Бозѣм зрящємо, якові єсь Свѣт, єго жє рѣчємо Пєрун, Дажбо, Хор а Яр і іно імєни. Тако спѣвахом слву Бзѣм а жівєхом мілостіу Божьску до нєждѣ жівота.

Сє гонзімо Сурож, а біє вразі наша, іжє соутє на тємѣзі ямі ползщімі, а гръзящє сутє намо болѣм а Маръм-Марою а концєм жівота всєнщскім. Явітісє Бгу сілну а біяті тєм мєчєм-молніім, а та іздхнє.

Суріа свѣті на нь а до нь а відімо всящская. Пєрвѣ бо слва Суріу-Стлудіду є, тєнь іждєнє злая. Із тєя тємѣ іздися, іздибшєсє зло плємєно дасуво. А то зло плємєно на Пращурі наша натєцѣ і налѣзє. І яся мнозѣ утщєні а умаржєні. А тоі Оріє-старотєць рѣчє: "Ідємо од зємѣ тоя, ідѣжє хуніє наша братчі забіуть. То бо то крвіві ощасті звѣрші скоті наша крадщі а дѣці збіящі".

А то бо то староцєць рѣк: "А тєчахом до інія зємѣ, якова тєчє мєди і млєціма, а ієсь та зємѣ". А тєчаху всі і синовє тріє од Орію. Бяшє ті Кіє, Пащєк а Горовато, окудь тріє слвні плємєни істкша. Синовє бяші хьробріє, водчі дроужіном. А тако сє сѣдщє на комонія а тѣчєху. За нь ѣдє дружіни мландєнчі, скоті – краві, повєнзи бищі а овцщі; тѣчашєті дѣцкі, староці, матєрє, жєні, якожє маръніє людіа. Тако ідѣша до плоуднѣ, до морѣя, мєчєма разіша врзі. Ідша до Горє вълікія а до пуді травнія, ідѣжє бяшєті злакоум мнозѣма. Тамо сє усєвсє Кіє, іжє бяш строіщєм Кііву. Та то бя Стл Русєк.

Многія крвѣ стіоіща тиі оход слвяном. Антіє нє брєгоша злом а тѣкъшя, камо Оріє рѣкстє. Ібо крвєнь є сьватая. А крявь нашє про то рчєшє, жє сьми всі єсьмѣ русічі. Нє слоухатєсє вразѣм, іжє рєкут: "нѣстє доблія". Од оцє Оріє ідѣмо, а тоі час од часу сє нарждаєця срєдє ни. Свіяжєсь ськ, бо єсь по самия смьртє...

Назазбєнджємо сьми такожє ільмці, якові насо храніша. Нє ідінѣ, а с нама сосліяхусє а крявь свє даяі намо. Дрівѣ бя на Русі хзаріє, днєс єсва върязі. Ми ж єсьмі русічі ніколі нє врязі...

Оставхом на сурю млєки нашя во травѣх за ночі, утлчємо до нь щалю а іні трвія, яко жє рѣкша прастароці, а даімо сє сурітіся. Я пімо трічі во слву Богом пєнтокрт дєннѣ. Та бо то нашя стара потчіна Бозѣм, длюжна єсь потрєбіті, а трєбь та буді повязом мєзі ни.

Ані Мара, ні Морока нє сміѣмо славіті. Ті бо то діви соутє нашє нєщасть... Нашє Дідо єсь вє Сврзѣ...

***

Сурожу¹ бо святому бути над нами. А ідемо куди відомо: землі горні і лукомор’я.

А і то всякий день ко Богам зримо, які єсь Світ, його же речемо Перун, Дажбо, Хор і Яр і іншими іменами. Тако співаємо славу Богам і живемо милістю Божиською до утрати живота.

Се втрачаємо Сурож², і там вороги наші, іже суть на темезі ями³ повзаючими, і грозять суть нам болем і Маром-Марою⁴ і кінцем живота всячеським. Явитися Богові сильному і бити тьму мечем-молнією, і та іздохне.

Сурія світить на нас і до нас і видимо всячеська. Перва бо слава Сурію-Світлодіду є, тінь ізжене злу. Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле племено дасуво. А то зле племено на Пращурів наших натече і налізло. І були многі утиснені і умаржені [*убиті]. А той Ор-старотець рече: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають. То бо то криваві хвостаті звірі скотину нашу крадуть і дітей забивають"⁵.

І то бо той старотець рік: "А течемо до іншої землі, яка тече медами і молоком, і єсь та земля". І течуть [*пішли] всі і синів троє од Орія. Були ті Кий, Пащек⁶ і Горовато, откуди три славні племена істекли. Сини були хоробрі, водчі [*провідники] дружинам. І так се сіли на комоней і течуть. За ними ідуть дружини младечі, скотина – корови, пов’язані бики і вівці; течуть [*ідуть] дітки, старотці, матері, жони, якож мирні люди. Тако ішли до полудня, до моря, мечами разячи ворогів. Ішли до Гори великої і до долини травної, де бути злакам многим. Тамо се усівся Кий, іже був строїщим [*будівничим] Києва. Та то був Стол Руський.

Много крові стоїв той похід слов’янам. Анти не брегли злом і текли, куди Ор рік [*указував]. Ібо кровень є свята. А кров наша⁷ про то рече, що ми всі єсьм русичі. Не слухайте ворогів, іже рекуть: "не єсть [у вас] доблесті". Од отця Орія ідемо, і той час од часу се нарождається серед нас. Зв'язано се сяк, бо єсь по самої смерті...

Не забудемо ми також ільмерців, які нас хранили. Не єдині, а з нами злилися і кров свою давали нам. Древно були на Русі хозари, днесь єсь варяги. Ми ж єсь русичі, ніколи не варяги...

Оставимо на сурю млеко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю⁸ й іних трав, яко же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина [*пригощання] Богам, повинні єсь потребити, а треба та буде пов'язом межі нас.

Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви суть наше нещастя. Наші Дідо єсь в Сварзі...

_____

¹ Тут "Сурож" треба розуміти як Сонце.

² Мова йде про захід Сонця. Можливе порівняння: захід Сонця тотожний захопленню ворогами міста Сурожа, про яке згадується в попередній дошці 4в.

³ Яценко і Лозко перекладають "у темній ямі". Можливо, треба вислів розуміти як "на дні ями".

⁴ Ім’я цього дева можна порівняти з назвою каменю – марму(о)ру, з якого виготовляли для знаті гроби: "Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну".

⁵ Виходячи із загального тексту, мова йде про потойбічний світ із злими силами, і отець Орій, який тотожний Ярилу, виводить людей із того страшного місця.

⁶ Пащек – Щек. У цьому варіанті ім'я нагадує слово "пащу", що цілком відповідає значенню Щека як Змія, а його образ ставився з пащею на носі човна. Аналогічно на грецьких кораблях попереду малювали голову, а сам корабель як велетенська риба (див. Словник ВК). Існує слово "пащека", що поєднує "пащу" і "щоку".

⁷ Тотожний вислів був на початку дощечки 3б: "Ін бо кървєнь є сьватая а крявь нашє".

⁸ Яценко перекладає як "щавлю", а Лозко – "шавлію" (лікарська рослина).

Дошка 5а

С пондрєбєнцє сє зачаті намо тиа околи. Рчємо такиждє: ляти до Діроу за тєнсєнцє пєнтє ста ідоша Пради наши до Гурє Карпанєскє а тамо сє осѣднєша, а жівя кладно. То бо роді сєн правішася од оці-родці. А старєнцє родоу бя Щ(є)к, од оірян тоі боущє. Паркун бо ни сєн благоволяшлєн, бо то утщєхомси. А тако сєц бяш жівут пєнтє ста ляти, а тамо (у)тчєхомсєн до восхдяцу Сунє а ідєхом до Ньпрє. Та бо рієка єсє до морнжє тєцяі. А то полуноцє сядшє на нє. А сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє, яко бо вутцє сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє. А тамо осєндєшіа пєнто сєнт ляти. В(ѣ)чє сєн правіша сєн, а тако Бозєма хранівєн одо многіа, рьчєси язєнцє.

Ілєрув бяща мностє, тамо осєдіци огніщани. А тако бо скотіа сєн вєндєнцє во ступиа. І тамо тако Бозєма сєн храніті можяшєт. Ако рцєві, одєхнє а пєнжіяшєті многа злато а богацє жівхоста.

***

З підкорення¹ се зачаті нами ті околиці. Речемо також: літ до Діра за тисячу п’ятсот стали іти Прадіди наші до Гори Карпенської і тамо се осілися, і живя кладно. То бо роди се правилися од отці-родці. А старцем роду був Щек, од оріян² той був. Паркун бо нам се благоволив, бо то устаралися. І так се був живіт п'ятсот літ, а там подалися до восходячого Суне і ідемо до Непра [*Дніпра]. Та бо ріка єсь до моря тече. І то полуночі сіли на ній. І се іменовали Непро Прип’яттю, яко бо отці се іменовали Непро Прип’яттю. І там осідалися п'ятсот літ. Віче се правило сім, і так Богами хранимі од многих, [що] речуться язичниками³.

Ілерів було множество, тамо осілися огнищанами. І так бо скотина се водилася в степах. І там тільки Богами се хранитися могла. Як речено, оддохнули [*відпочили] і нажили⁴ много золота і багато жили.

_____

¹ Варіант Яценка, у Гнатюків – "подробиці".

² Від отця Орія.

³ Нарікаються язичниками. У Яценка "які звалися язиги". Лозко перебудувала речення на "називаючи себе язичниками".

⁴ Гнатюки розбивають це слово на "Пєнжі" та "ящєті" і пов'язують з Пенджабом, що є недоречним (див. з цього приводу д. 7є і пояснення слова "Пендеб" в словнику ВК).

Дошка 5б

Сіцє сє ієзєнцє одовратішасє до полудєнє а само нєхая іни. А тако ідша, навєднє скотіа – говада своє і бєща. Ту птіци сріяща мноства, тєчіящєті до нє. А ті то галча і врані од яді лєтіяі, а бястє ядє вєліка в ступіях. То б ти плємєни о костобцє налязяі, а сіцѣ отвєрєжіті рани многая, а крвє ліяша ту. Внєзапи главє сякша врзіям свєма, а тия сутє врани ядла.

А тако Стріби свіщащутє во стпіях, а Боряє гундяшєтє до полунщє нєбєспєнцєтєса ни. Бія ту сѣча вєліка: єнзіцє а кустобцє сє разіті со злиє утєчєцє а вори говіяд нашєх. А тако бяшєт уборіца тая о дваста ляти. А нашє родічє тєчяшєті до ляші, прєбєндєни сутє а тамо сядша.

За сти ляті бяші тамо годє Ієрмєнрєхє а сє злобящи на ни. А ту бяша уборцє вліка, а годє бя потсняна а отрщєна до Дончє а Донє. А Ієрмєнрєх піяі віна – люби братр єстє позє воявєндє наши. А тако сє утворжєшєтіся. Бя жівутє новє.

***

Тож ці язичники одворотилися до полудня і самі не хаять інших. І тако ішли, ведучи скотину – говяду свою і биків. Тут птиці зріли множество, [що] текла [*летіла] до нас. А ті то галки і ворони од їди летіли, і була їда велика у степах. То бо ті племена від костобців налізли, і ті отвержили [*відкрили] рани многі, і кров ллючи ту. Внезапно глави сікли ворогам своїм, а ті суть ворони їли.

І тако Стриби¹ свистять во степах, а Борей² гундів до полуночі, небезпечуючи [*тривожачи] нас. Була тут січа велика: язичники³ і костобці се разили со злими втікачами і ворами говяд наших. І так була убориця тая о двісті літ. І наші родичі текли [*відійшли] до лісів⁴, прибули суть і там сіли.

За сто літ були там годи Германаріха і се злобились на нас. І тут була убориця велика, і годь була потіснена і отрощена до Дінця і Дону. А Германаріх пив вино – любим братом єсть поза воєводами нашими. І так се утвердилося. Було життя нове.

_____

¹ Вітри підвладні Стрибогу.

² Можливо, тут мається на увазі просто буря, бо за грецькою мітологією Борей – Бог північного вітру, а в даному випадку він дує навпаки.

³ Яценко вважав, що під цим словом треба розуміти плем'я язигів (див. ще подібні на д. 5а, 6г, 18а).

⁴ Гнатюки подають "до ляхів".

Дошка 6а

Од Оріє то сєо бящі наши отцє со боруси одо Ра-рієцє до Нєпрєни а Карпанєскє држава. По родіє ти сє праві ті одо родічє а Вѣча. А всак род на імєна свє родічє, кіє соутє правіщє і окуд ідє до Гурє тако. А тамо єсє коняжє а воєвєндцє-вутцє, люди да бранітісє одо сва врзі во славу Пєруніу!

А сіц Дажбова помуга навртісє на (н)и. Тако бя Доржава та Руска одо руси. А борусіцє ту бо борі, а вєлка нєпрстана бяшєтє вшак час, а многа сѣча суби, а бо то врзєма начатвєна а нчє нєскушєна до концєа, тако роміє а (г)одє.

Ту бо Єрмєнрєх ідє до нь а налзє на нь. І тако потлацєни смє бяхомє одо ромє і настчєнєа одо годє – мєзє два огніща тлятє а сє паліті. А ту бя вєлка біда: а жнєва наши опалєна, і нічє сє лішяно она, нєні жє димє і попєлєщє.

То бо прєлєнтє до ни Птіцє Бжєска а рчє: "Одоітє до полунощє а натятєсє на нє, коліждє ти ідяхутє до сєли наши". А по тє бєштє а тако. Утворяшє удшє до полунєщє, а натчємо сєн на нє, а роспріяя тая. Овитєзєтє на нє, а тако ідяшєтє до нє, а ставітєсє стаунама по Данаю. А ромі до ни сє врзєтєшашє а біяі сє много. Ту борзо утцєнє: бяша простєглавіті ни, а тако смє простіглавіхом єіє. А то тєма бя воі упростєглавєнєх. Вєльцє снєзє, хлади, глад моучіша наши людіє. Бо ставаяі трцє а лішашєся бєзо вшє, она тоікратє вєлцє устрадашєся, бо нєзалєглєсті імаі а ту твряі.

***

Од Ора то сього були наші отці з борусами од Ра-ріки до Непрени [*Дніпра] і Карпатської держави. По родах тих се правили ті од родичів і Віча. І всяк рід на ім’я своїх родичів, які суть правили і звідки ішли до Гори¹ також. А тамо єсь князі і воєводи-отці, люди да браніться од своїх ворогів² во славу Перуну!

І так Дажбова поміч наверталася на нас. Так бя Держава та Руська од русі. А борусичі тут бо боролися, і валка неперестанна була всяк час, і многа січа була, і бо то ворогами начата і нині нескушена³ до кінця, тако ромеї і годи.

Тут бо Германаріх іде до нас і наліз на нас. І так потовчені ми були од ромів і настигнуті од годів – міжи двух огнищ тліти і се палати. А тут настала велика біда: і жнива наші опалені, і нічого не лишилося нам, нині же дим і попелище.

То бо прилетіла до нас Птиця Божеська і рече: "Одійдіть до полуночі і нападете на них, коли ж ті підуть на села наші". А по те було і так. Утворили відхід до полуночі, і натечемо це на них, і розпріяли [*розбили] тих. Озвитяжились на них, і так ішли до них, і стивали станами по Данаю. І роми до нас се вверглися і били се много. Ті борзо спішили: хотіли простеглавити [*обезглавити] нас, а так ми простеглавили їх. І то тема [*багато] була воїнів упростеглавлених. Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей. Бо ставали [до] бою⁴ і лишалися безо всього, вони багатократно вельми устрадалися, бо незалежність мали і ту творили.

_____

¹ Мова йде про гори Карпати.

² У Лозко помилково "до Сварги".

³ Дослівно – "нез’їдена" (кушати – їсти), також близьке до "нескошена" (принцип той же). Може бути в значені "несплачена" (куш – винагорода, сплата).

⁴ Яценко перекладає "втікачами", Лозко – "повертаючись". Порівняємо: "Тадє комоньства іронште утърчє [*вступила в бій] а росбіяі годь." [д.4а] або "отрцє [*відбив] Гуларека одє Воронєнцє" [д.6д]. Тобто мається на увазі слово "торцем", "торч", яке тут замінено висловом "до бою".

Дошка 6б

Сєбто по сти двадєнсєнтє ляти бранє годє, напіраєма задѣ єгуншті а брєндє, шєдша до полуноцє мєзє Ра-рієка а Дівуна а тамо то прєпаднє. Ієрманрєх а Гуларєх вєд ю на новѣ зємлє. Сє бо єгунштє со брєндєма а говіяди сва єстє ста на тоі краіє. Тамо бя многа комонєва а говіяда, трава злачна, а Вода Жіва.

Ту бо Гуларєк прівєд нова сила свє, а одразівшє єгунштє жє за главє многа, а тєцє на ни. Ту бо родіцєвє соубрасє на комоніях а врзєшєса на нь. Зура сѣчє бяшєті тамо трієдєсєнтє дєн. А руси поустша годє дє зємє сва, яко та обєтова биті з ни.

Тєжцє врємєни наста. Налєзє на ни ромовє од Данає, грьці – ополєндє, а годє – ополонцє а полдєнє. Та бо то вєлка зла нє дѣляшє. А ромовє бяшєті во грдлѣх данаістєх, на ни взіраша а тако ждєх. Та то боря бяшєті намо вєліцє трвава а ніцє жє угодна Бзєм а людієм. Сє бо то нє імяхом іна прібєзєнцє, яко она.

А обірахом кнєзє од вутцє, ти бо бяшєтє од Овсєнє до Овсєнє, коєма жє платхом данє о полюдіа, а страшащєся водяхком стади сва, а робіхом зємє жітва нашія. Тако бяхом стапєндєсєнта ляти а творіша прю вєлку всєякодєн о єгунштє а о годє, а ніщо о бєрєндє. Тє бо ста імяі кнєза Саху а тоі, прємудрѣ, міра глядах од руси а бя нашє друг. Брєнда ходяі потіху. Сє бо єгуншти соутє воровє, а боря с німа бя тєншка. Та бо твєргасє ста ляти а єгуншті остасєшася на гдьстѣі зємє.

***

Себто по ста двадцяти літах брані годи, напираємі ззаду гунами і берендеями, відійшли до полуночі межі Ра-рікою і Дівуною [*Двіною], і тамо то припадли [*осіли]. Германаріх і Гуларех привели їх на нові землі. Се бо гуни з берендеями і говяди їхні стали на тому краї. Там були многа комоней і говяд, трава злачна, а Вода Жива.

Тут бо Гуларек привів нову силу свою, і одразивши гунів же за голови многі, і тече на нас. Тут бо родичі зібралися на комонях і вержуться на них. Сурова січа була там тридцять днів. І руси пустили годів до землі своєї, яко ті обіцяли бути з нами.

Тяжкі времена настали. Налізли на нас ромове од Даная, греки – [з] ополудня, а годи – [з] ополуночі і полудня. Та бо то валка зла не ділила. А ромове були во градах данайських, на нас взирали і так ждали. Та то боротьба була нам вельми тривала і ниць же [не] угодна Богам і людям. Се бо то не мали іншого прибіжища, як її.

І обирали князів од отців, ті бо були од Овсеня до Овсеня¹, котрим же платили данину з полюддя, і страхалися водити стада свої, і обробляти землю [для] житва нашого. Так були сто п’ятдесят літ і творивши прю велику всякодень з гунами і з годами, а ніяк з берендеями. Ті бо стали мати князя Саху, а той, премудрий, миру глядів од русів і був наш друг. Берендеї ходили потиху. Се бо гуни суть вори, і боротьба з ними була тяжка. Та бо тривала сто років і гуни осталися на годській землі.

_____

¹ У Лозко "Овсяної", але суть та ж сама – означення осіннього періоду.

Дошка 6в

То сє заяві за мєржєцє а ста гради градяшєтє Хоросун а іна воздєня. Русколанє, раздєрєна смутамі, ста творяшєті на полудєн, а борусє – на полнощє. Бя многая утєрпѣніа. Тобто породіцє нє хтяі, аби боруськє родіа соєдна о Русколанє. Про то жє два вієтва тая імєновашасє Вєлка і Мала Борусєнє. Сурєнжє сєн а зва Сурєнжка Руса.

А борусє праборя, тако бя тамо нє праборє, а долга вржда мєзє родіа раздірашєті борусєнє на частє. Тако борусєнжє нє могша статі грьціом, а скуфі наступєнє. Та то бяшєті жлута, а руси бяшєті руси а мєдроочітіє. Сілна а нєунавнє пря ошєд нєпрстанє, а колі жє на Сурєнжєнє нє бястє кнєжєнцє силна, або грьцє даваяі вразѣм віщтчє яко і нам.

От оцє Орєа а до Діру бяста тисєнцпатсєнто ляти. Сєцє парцє нашє вієста мєдвєна мєчє, так убо Твастєрє іма рєчє удієляті жєлзвєна а братє комонє, яковжє тєчяша од Бозє до ни. Тако бя Русколанє силна а тврда, то бо то от Пєруніа одєржашє ни. Колікратє ізволокша мєчє а одєрза на врзі, одтрчє я сва тєрєбо. Вутцє за Орєа рода славєна а сілна, якови жє Осуру біяі, а Ігѣпєт, а Астарє. На ті жє часє нє імамєхом єднаота а бяхом ста, яко воща бєзо Влєса. Тоі бо рєкл о ни, яко імѣмо ходяті пшімо, нєгда жє кріва, а того нє слоухашєхомся.

То бо то парцє убіряі вєлку частє руси, Набсуру потчєна. Нє стрєжєшєнцєсє бо тая одо вразєх, а тако налзє на ова – Адомору звѣтася. Ідша клоніті главє сва подо вразкє бічє. Та то силна вршті натєцєна обо тріє. А ті то ходяшє со говіядє до заходу Сурє а тамо сє страті. Нашє жє людіє ідяшє до подє Набсурсара, за тєм то ідяшє на Сурє Агіпѣтєстє.

***

То се заявилися із-за моря і стали гради городити Хоросун і інші возвели. Русколань, роздерена смутами, стала творитися на полудні, а боруси – на полуночі. Були многі утерпіння. Тобто породичі не хотіли, аби боруські роди з’єдналися в Русколані. Про те ж дві вітки ті іменовалися Велика і Мала Борусень. Суренж цей і звався Суренжська Русь.

І боруси приборолися, тако було там не приборство¹, а довга вражда межі родами роздирала борусенів на часті. Тако борусенці не могли стати [проти] греків, і скуфи² наступали. Та то були жовті, а руси були русими і мудроочими [*синьоокими]. Сильна і неунавна³ пря ішла непристанно, і коли ж на Суренжені не було княжества сильного, або греки давали ворогам віщтче⁴ як і нам.

Од отця Орія і до Діра було тисяча п’ятсот літ. Сіце парци [*перси] наші знали⁵ мідні мечі, так було Твастирі⁶ їм рекли удіяти залізні і брати комоней, які ж течуть [*сходять] од Богів до нас. Так була Русколань сильна і тверда, то бо то од Перуна одержали ми. Кількократно ізволікали мечі і одержимо на ворогів, відкидали їх [од] своїх требищ. Отці од Орія рода славні і сильні, які же Осуру (Сирію) били, і Єгипет, і Астару. На ті же часи не мали єдності і залишилися, як віск без Велеса. Той бо рік о нас, як маємо ходити прямо, ніколи же криво, і того не слухаємося.

То бо то парци забрали велику частину русів, Набсуру підчинили. Не стережуться бо ті од ворогів, і тако налізе на них – Адомору звітася⁷. Ішли клонити голови свої під ворожі бичі, та то сильна вертілася оточена між трьох. А ті то ходили з говядами до заходу Суре і там се стратили. Наші же люди ішли до подолу⁸ Набсурсара, за тим то ішли на Суре Єгипту⁹.

_____

¹ У Яценко і Лозко – війна. Можливо, мається на увазі, що боруси хотіли один одного приборкати (підкорити, усмирити), а насправді ворогували.

² Тут народи Азії, скотарі.

³ Неунавна, безупинна. Для розуміння слово розділимо на частини "не у навна", Нава – місце спокою і кінця життя.

⁴ Слово неясне, Яценко подає "відкупне". Можливо, мається на увазі, що греки, хитруючи, платили русам для війни з ворогами, але й тим ворогам платили, щоб билися з русами.

⁵ В оригіналі "вієста" – вістили.

⁶ У Яценка і Лозко – майстри (ведичний Тваштар – "майстер", "творець"). Лозко пояснює ще як епітет Сварога-Творця, отця Богумира. Пор. англ. twist – повертати, вигинати, звивати. Сварог як Творець породжує Сонце (життя) і повертає по колу назад через вісту-зорю, тобто Сварог – обертаючий.

⁷ В оригіналі "Адомору звѣтася", у Яценко і Лозко – "Адомор звався той" (існує ім'я Адомар, але цього історичного періоду нами не знайдено), Гнатюки вважають, що то образ (демон) смерті – "вели до погибелі". Тобто розуміємо слово як "віддали життя" ("віта" пов'язане із життям, світом, цвітом). Ще, як варіант: мова йде про Тадмор (Пальміру), тобто маємо: "Адомору підкорилися (звітувалися)".

⁸ У Яценка і Лозко "на долини". Тут мається на увазі, що люди пішли під Набсурсара, тобто у його підпорядкування, наприклад: Київський Поділ є не тільки місце робітників у долині (низу), а й підлягає Києву.

⁹ У Яценка, Лозко – "на Сирію і Єгипет", у Гнатюків – "на сонце Єгипетське". Старогрецькою – Айгюптос. Маємо два можливих варіанти. Див. Словник ВК.

Дошка 6г

Длугва бяшєтє ляти одєрєнє трватєсє. А тако пршєдє дєня, руси утєцєша одо Набсурсару. Парцє бо нє тєкоша за нє, а тако ідяі до краіє нашєх а тамо бо слєнша пѣснєша наша до Інтру. А вола насє, абихом сталє вѣровашє, бяхом ста со Бзєх нашєх, а до свє Бзє нє нутє.

Нашє отсє єдінє смє хомита носяшєтє імяхом, а ніколє смє називатє інакождє, яко єзєцє, колі бо одєрєнь баблуську тєрпяі. А князєм іх бя ту Набсурсар, кій бо іхва подчіняшєт. А тѣ сва юна даяі до воє а тягєндло до чурси а чрєсл на лані та утєрпѣніє імяі. А ти бія кіємі, то тєрпя нє могостєхом тако а нє можахом, а рцємо іма: жє ста нє імами до срєдьця наша.

Яко в тєі дєнь, колі бяшєт вєлка трясєва а зємєврєтєнь, а о врзєсѣх бисва до Сврзє. Тамо комоньвє а воли мєтяшєся а врщє. Забєрєхом свє стади і вєржєхомся до полунощє а упасєхом души наша. А тако Бзѣма хранєнстє будєва, а ніжє споцєно трацємо сині сва а сва дщєрє, а тако жєни. А будєхом одє простє сва – ужєі сва стєхом. А нє бяхом смє тєнти, єжє ідша на чєлє ратє, а обєрєньсє до тьвє свє, а ходяхом бо ніжє псіє. Потоміцє смє Славунє, в грді смє биті можашєм а нє брєжєхом єства.

То бо Магура спѣва пѣснє сва до сѣчє. А тая Птиця од Інітра ідє, бо Нітро бя а прєбєндє до вѣк. Інтра само, кіє да Парунє сва бранє, абистє тиє да вржєшєт ю до зємє. А да прібдє яровєн а шєд о лунчє. А лѣпє імємо сєн согмізєтє, ніколі бо сва биті одєрєнцє а жряті бозєм іхва.

***

Довго бути літам одереня триватися. І так прийшов день, руси утекли од Набсурсара. Парци [*перси] бо не текли [*гналися] за ними, а так ішли до країв наших і там бо слухали пісні наші до Інтри. І воля наша, аби стали вірувати, залишилися з Богами нашими, і до своїх Богів не нудили.

Наші отці одні се хомита носити мали, і ніколи ми [не] називалися інакше, яко язичники, коли бо одерень вавилонську терпіли. А князем їх був той Набсурсар, який бо їх підчиняв. А ті свою юнь давали до війська і тягла до чурси [*каналів] і до чресел [*плугів]¹ на лани та утерпіння мали. І тих били киями, то терпіти не могли таки і не втерпіли, і рекли їм: це стало не приємно до серця нашого.

Яко в той день, коли була велика трясева [*землетрус] і землеверетень, і вержеться був до Сварги. Там комоні і воли металися і вертілися². Забрали свої стада і вержемося [*кинулися] до полуночі і спасли душі наші. І так Богами хранимі будемо, а ніж почислено втрачаємо синів своїх і своїх дочок, і також жінок. І будемо од простоти своєї – вже своїми ставши. І не будемо ми тими, іже ішли на чолі раті, і обернемося до того свого, і ходимо бо ніже псів. Потомки ми Славуни, в гордості ми бути можемо і не бережемо єства.

Поиск по сайту: