Словник Велесової Книги

А

Адомор – варіанти: вавилонський воєвода, божество смерті, місто Тадмор (Пальміра). – 6в.

алдоріх (Олдоріх, Оторіх) – готський правитель. – 9б, 14, 18б, 27, 29.

Амастрида (Омастридья) – стародавнє місто в області Пафлагонія (Мала Азія), на місці сучасного турецького міста Амасра. Засноване у II тис. до н.е. під назвою Сезам, яку згадує, зокрема, Гомер в «Іліаді». За архаїчної доби Сезам був колонізований греками-іонійцями, а поруч із ним була заснована ще одна колонія – Кромна. Наприкінці IV ст. до н.е. правителька Гераклеї Амастрида об’єднала Сезам, Кромну і Китор в єдиний поліс, що на її честь отримав назву Амастрида (дав.-гр. Ἄμαστρις). У 265-260 рр. до н.е. Амастридою правив тиран Евмен, але врешті місто було приєднано до Понтійського царства. У 70 р. до н.е. Амастриду здобув Лукулл і в 66 р. до н.е. разом з більшою частиною Понту місто стало римським. За візантійських часів місто перетворили на фортецю, зокрема й з огляду на наскоки арабів. На початку IX ст. єпископом Амастриди був призначений Георгій. У 830 (або 860) р. Амастриду тимчасово захопила Русь, але розграбувавши місто, переможці залишили його. Про напад руського князя згадується в "Житії Георгія Амастридського". – 8(3).

Анти (Край Онтов, Онтува, антирі) – велика група слов’янських племен. Держава антів існувала від кінця IV до початку VII століття. Територія антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти представляють собою пеньківську культуру, а також черняхівську. За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході – долини Дунаю (Маврикій). "Історія готів" Йордана донесла до нас розповідь від 4 століття про союз племен антів на чолі з Божем. Антські воїни були численні та мужні. В 4 столітті анти постійно загрожували північному рубежеві Візантії по Дунаю, не раз долали його, вдираючись у межі імперії та часом навіть загрожуючи її столиці – Константинополю. – 4г, 7в, 7є, 24а, 24б, 24г, 8(27), 36а.

Араби (ораби) – основні народи і народності ряду країн Передньої Азії, північної та північно-західної Африки. – 14, 18а, 34.

арій – див. Ор. – 31.

арстія – невідома земля, дослідники припускають, що мається на увазі Арійська земля (Перська), бо далі йде край Інський, який, як версію, ототожнюють з Індійським краєм. На дошці розповідається про Індру: "І дитиною прийшов од землі Арстії до краю Інська". Як варіант припускаємо міфологічний підтекст цього речення: Сонце-Ядро має виходити, як дитина зі сходу (Арстії), а закінчує свій шлях на заході, тобто в краю "іншому" – потойбічному. Якщо подивитися на Триглав (Тризуб) зі східною орієнтацією, то в нижній (західній) частині бачимо Ядро-Індру. – 31.

аскольд (Аск) – варяг, що як непрошений князь, усівся правити русами: "Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погримів князю нашому і потовк того. Аскольд, а пізніше Дір (на д.29 Дір був раніше Аскольда), усівся на нас, яко непрошений князь… був той князь од греків крещений. Аскольд є темний воїн" [д.6е]. Варяги Аскольд і Дір згадуються в ПВЛ, як бояри Рюрика, що захопили Київ, і яких пізніше вбив Олег-віщій (див. ПВЛ рр. 6370, 6390). Треба також розглядати мітологічне походження Аскольда: "Старі речення повідають нам, якож прийшов на Русь інший Аскольд, і яко було три Аскольди-варяги" [д.29]. "Аскольд злий прийде на нас. То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну] і, творячи люби, іди до стягів наших." [д.7г]. Аскольд – символ зимового сну, смерті живого. За легендою він прийняв в хрещенні ім’я Микола, що тотожно Велесу. Недаремно в Києві є Аскольдова Могила – некрополь над могилою Аскольда. Слова льд і лад – одного походження і можуть означати лід, лад, спокій, впорядкованість, тобто заточення в яйце-зародок, човен, що характерно сну-смерті. Тому йде заклик пробудитися. Окрім того, ім’я Аскольд може означати Старого Бога (аs – Бог, old – старий), що відповідає бородатому Велесу (Миколі). Світоглядово старий і малий тотожні, тому в імені можна побачити і слово "Коляда" – новонароджене зимове Сонце, англ. "cold" – холод. Припускаємо, що Аскольд міг бути варязьким Богом нижнього світу, що проявляв себе у зимовий період – 6е, 6є, 7г, 8, 8(27), 29.

Б

бастар– син Сківа (Скіфа), батько Венда: "І се ті рекли: "Йдемо до землі Ільмерської і Дунаю". І так зробили, і Бастара, сина свого, оставив сторожити". Ім'я співзвучне з племенем бастарни, яке жило в гирлі Дунаю і на західних Балканах протягом останніх століть до н.е. і перших століть н.е. Також згідно письмових джерел бастарни мешкали на схід від Карпат у басейні верхнього і середнього Дністра, у лісостеповій смузі Північного Причорномор'я можливо аж до Дніпра. Північні межі ареалу їх проживання були невідомі античним авторам. – 17а.

БЕРЕГИНЯ – Богиня-захисниця, яка оберігає всіх і все: домашнє вогнище, рідну землю, людину, жінок-матерів і чоловіків воїнів. В тексті під Берегинею треба розуміти Матир-Сву. – 7ж.

берендеї – кочові племена, вірогідно, тюркського походження. Історики вважають, що вони споріднені з чорними клобуками. Берендеї селилися поруч з русами, особливо на берегах ріки Рось. Руські князі часто запрошували берендеїв до своїх військових походів, бо у тих була добра кіннота. В літописах ці племена згадуються аж до початку ХІІІ ст. Також див. Саха. – 6б, 8.

БІЛА ВЕЖА – укріплене місто, що згідно дошки 33 повинно бути поруч із дунайськими землями на Понтійському березі, можливо, це сучасний Білгород-Дністровський, фортеця якого будувалася з білого вапняку, місто відоме з 4 ст. до н.е. – 33.

БІЛОБОГ – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: "А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому." [д.11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Але іноді зазначається, що Білобог несе добро, а Чорнобог – зло: "Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога" [ВК,22]. Ушановують Білобога 15 липня. – 11а, 14, 22.

Білогор – не визначено про яке місце йдеться, є кілька сучасних місць із подібною назвою; в тексті зазначено, що Германаріх іде з півночі. – 23.

Білояр (Болоярь, род Бєляру)– родоначальник, що "кріпив град Сурож"[ВК,4в], а також "бив ягів" [ВК,8]. Можливо, Білояр уособлює Сонце, адже згадується на д.11б серед переліку сонячних Богів. Інший варіант: Білояр є тотожним до Велеса, як провідника між світами Нави і Яви, а Ра-ріка виступає кордоном: "… муж роду Бєляра іде по ту сторону Рая-ріки…" [ВК,9б]. Слід зазначити , що в "ІІ посланні св. ап. Павла до коринтян"(6;15) згадується демонічний Белійяар, що може бути тотожним Велесу. Через різницю в написанні імені, можливе роз'єднання персонажів, тобто припускаємо, що окрім епітета Бога, міг бути історичний князь. – 4в, 8, 9б, 11б.

Благомир – отець русів. – 22.

бобрець– воєвода, що по смерті отримав чин Перунь. – 18а.

БОГ, БОГИ – слов’яни розуміють Бога як найвищу істоту. З Богом ототожнюється Природа, Всесвіт. Найвищім Бог є єдиний і багатопроявний, кожний із Його проявів має своє ім’я і розглядається як окреме Божество. Кожний Бог слов’ян має чітку прив’язку до природної сутності, тобто відбувається уособлення проявів Природи через мітологічні персонажі. Це дає відмінність від біблійного віровчення, де Боги і святі діють як окремі від Природи істоти, хоча первісно ця прив’язка існувала. Багатопроявність Божественної сутності отримала у слов’ян велику кількість імен Богів і, відповідно, множину слова Боги. Серед імен слов’янських Богів є багато найменувань одного і того ж Божества, які часто можуть виявитися давніми епітетами, а пізніше стали сприйматися як власні імена. – 1, 3а, 4в, 4г, 5а, 6б, 6в, 6г, 6д, 6є, 7а, 7г, 7д, 8(2), 8(3), 8(27), 10, 11а, 11б, 12, 14, 15б, 16а, 17б, 19, 21, 22, 23, 24б, 24в, 25, 26, 28, 30, 31, 33, 35а, 36а, 36б, 37б, 38а, 38б.

БОГДАЖДЬ– одна з форм імені Дажбога. – 38а.

БОГОЛІСА – священні ліса, гаї з храмами, в яких славили Богів і правили обряди. – 21.

БОГУМИР – праотець слов’ян. Послухавши свою дружину Славуну, Богумир поїхав шукати своїм донькам чоловіків. Залишився ночувати біля вогнища під дубом (тотожність з Козаком Мамаєм, який уособлює Сонце, що заходить). Тут йому зустрілися три мужі – вісники на конях: Ранок, Полудень і Вечір, які шукали собі дружин. Ці вісники й стали чоловіками трьох доньок – Древи, Скреви і Полеви. Від цих родів пішли племена деревлян, кривичів і полян. А від синів Богумира Сіви і Руса пішли сіверяни і руси. За своїм ім’ям Богумир може уособлювати осіннє Сонце – Миробога. У ВК,10 сказано, що по Богумиру був Ор з синами своїми. Це наводить на біблійні паралелі, коли Іван Хреститель, являється предтечею Ісуса Христоса. – 9а, 10.

БОЖ БУС– легендарний князь Антії (русів), Германаріх розбив русів, і повержив Божа-Буса і сімдесят інших криженців, це призвело до консолідації та повстання Русі й розгрому готів: "Се Отці наші течуть на них, Германаріх розбив їх. І повержив руса Божа-Буса і сімдесят іних криженців його. І тут смута велика була на русах. І став молодший Вендеслав, і зібрав Русь, і веде її на них. І в той раз розтрощив годь..." [д.32]. У “Слові…” згадується "время Бусово". В книзі "Про походження й діяння готів" Йордан повідомляє, що король остготів Вінітар "послав військо в межі антів і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але надалі діяв рішучіше й розіп'яв короля їхнього Божа з синами його і 70 старійшинами для залякування". 374 року гуни обрали своїм великим каганом Баламира. Гуни спочатку підкорили антів, а потім, зібравши військо, Баламир пішов походом проти готів на чолі з королем остготів Германрихом й переміг їх. Відомо також, що Баламир покарав готського короля Вінітара за вбивство антського царя Божа. Легенда про розп’яття (чи поверження) Божа Бусааналогічна вченню про розп'яття Ісуса Христоса, а також про його 70 апостолів, яке могло виникнути на основі міту про погибель єгипетського Осіріса (Бусіріса). Можна припустити, що в історичні події, що пов'язувалися з антським правителем Божем, були вплетені міфологічні сюжети. У Києві є Бусова гора і Бусово поле. Священний птах лелека, має іншу назву бусол, приносить немовлят. Бус(а) – це також човен, корабель, а він є символом Місяця. – 32.

Бо(у)лгари – Велика Болгарія є тюркомовною давньою державою утвореною на території Приазов'я (7 ст.), була розбита хозарами і розійшлася окремими родами. Одні пішли на правобережжя нижньої течії Дунаю і асимілювалися із південнослов'янськими племенами (нині – Болгарія); інші пішли на північ і поєдналися з угро-фінськими племенами утворивши Волзьку Булгарію (нині – Татарстан, Чувашія та деякі навколишні землі РФ). Також є інші дрібніші нащадки булгар, що розчинилися з іншими народами. На д. 4б болгари згадуються разом із греками: "… греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчинити…". На д. 34 вказівка на північних булгар: "Се бо князю Кию до ума спаде ходити на болгар і ту рать пожене до полуночі і аж до Вороненця". – 4б, 34.

болорев – воєвода русів, що за настановою Матир-Сви побив спочатку гунів, а потім готів і замертвив сина Германаріха. – 8, 27.

БОровлень (Боревлень, Боровинь) – руський князь, що поборов елінів у берегів морських. – 18б, 28, 36а.

борей – Бог вітру, бурі. Бореєм греки називали холодний північний вітер або вітер з гір, а також Бога північного або північно-східного вітру. В тексті ВК ("Боряє гундяшєтє до полунщє") вітер дує на північ, тому мова може йти просто про бурю. – 5б.

боруслав – руський князь. – 25.

БОРУСЬ (Русь Боруська, борусенці) – назва одного з руських племен. "Бо" іноді можна сприймати, як причинно-наслідковий сполучник або як частку. – 3б, 4а, 4б, 6б, 6в, 6д, 7є, 10.

БОСПОР– протока, що з'єднує Чорне і Мармурове моря. В районі Боспору знаходився центр Візантійської імперії – Константинополь. Або мається на увазі Боспор – одна з античних держав Північного Причорномор'я з центром на берегах Керченської протоки (Боспор Кімерійський). – 19.

Бравелень– руський князь. Можливо, що це є Бравлин – князь Русі, який на кордоні VIII–ІХ століття зі своєю дружиною здійснив похід у Крим. Про цей похід Бравлина, зокрема про напад на Сурож (Сугдею, Судак), є відомості в «Житії Стефана Сурозького» (ХV ст.). – 28.

буріх – правитель готів. – 27.

В

Варяги– руська і грецька назва староскандинавських племен датчан, норвежців, шведів, а також загони професійних вояків, що водили купецькі каравани з Балтії в Греки. Є ще припущення про західнослов'янске походження варягів, див. Староград. – 2а, 4г, 6е, 7а, 7в, 7г, 7е, 7ж, 8, 14, 22, 29.

ВЕЛЕС– Бог таємничих знань, музики, поезії, матеріальних благ, покровитель тварин. Відображався у вигляді вола. Велес є зв’язковим світів Нави і Яви: провідник душ померлих до світу Нав і навпаки звідти приносить отрочат. Велес тягне в небі комнощ (човен) суражіїв [ВК,3а]. Велес навчив слов’ян землю орати і сіяти, а також всілякому ремеслу. Слово "скот" в давнину мало значення "багатство", "гроші". Скот вважався основним багатством племені, родини. Тому “скотій Бог” Велес є Богом багатства. До цього часу існує звичай залишати на зжатому полі жмут колосків “Велесу на бородку”. Трави, квіти, кущі, дерева називали “волоссям землі. Корінь “воло”, “вло” став складовою частиною слова “володіти”, “влада”. Велесу присвячена “Велесова книга” [ВК,16]. Велес тотожний ведичному Валу, біблійному Ваалу. Ушановують Велеса 11 лютого, 9 травня, 6 грудня. – 3а, 4б, 6в, 8(2), 11а, 16а, 20, 26.

великограддя – невідоме місто, згадується, що з нього був Верен, який правив 20 років. – 36б.

вендеслав – князь, що помстився готам за Божа-Буса. – 32.

Венеди (венди) – найдавніша назва слов'ян, під якою вони згадуються в античних джерелах. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами пов'язують пшеворську та зарубинецьку культури. – 7а, 7є, 8, 18а, 22, 8(27), 28, 36а.

вергунь (вергунець Ондер) – той, що вергне; мова йде про Бога-запліднювача. Вергунами називають випічку у вигляді перунових стріл, Ондер (Інтра) є нижнім Перуном. Див. Інтра. – 30.

верен – руський князь з Великограддя, що правив 20 років . – 36б.

вермани – вірмени, кавказький народ. – 14.

Весь – фінське плем'я, що населяло р-н Білого озера (нині – західна частина Вологодської обл. РФ). – 4б.

ВИРАЗ БОГА – кожен з проявів Бога має свій образ. Зображення слов’янських Богів були дуже стилізовані, символічні, де кожна деталь мала певне значення, на відміну від греків, статуї Богів яких були реалістичні, людиноподібні. Про це у ВК,22 написано так: “Грецьколані суть не Богів потчуть і не человіци [*людей]. Їхні суть із каменя ізображені подобою мужам. А наші Боги суть вирази.” – 22.

ВИШЕНЬ (Вишній, Вишня)– на д. 11а Вишень названий серед другорядних Богів. На д. 30 так названий Сварог: " Яко не маємо Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен." На д. 15б він виступає посланцем Сварога: "Се бо Вишень гряде на облаках до нас... І то Сварог мене послав до вас." Напевне, мова йде про Сонце, що йде по облаках, а потім, як посланець Сварога, Отця Небесного, йде до людей. Цей же сюжет відомий нам із Євангелій, де Ісус Христос, як мітологічне Сонце, посланий Богом Отцем на землю. Пор. Вишній з поняттям Всевишній, а також словами “вічність”, “весна”. Вишень співзвучний ведичному Вішну – бику, що проміряв широченний простір трьома кроками. Три кроки – народження, життя і смерть – Права, Ява, Нава. Враховуючі, що Вішну уособлює Сонце, яке їде по Всевишньому Небу, то можна припустити, що мова йде про Ранок, День і Вечір. На д.24в. Матир-Сва названа Птицею Вишнею, або ж на д. 37а вона звертається до Вишнього. – 11а, 15б, 24в, 30, 37а.

вісник у Сварзі – уособлення Сонця у вигляді вершника. При храмі в Арконі на о. Руяні (Рюген) тримали для Святовита білого коня, на якому він мав об'їздити світ і битися з ворогами. – 8(2).

Внуки (внуки Дажбові, внуки Сварога, внуки Божі) – руси названі внуками своїх Богів, бо вони, за вірою, є їхніми нащадками. Боги допомагають своїм внукам у боротьбі за життя, а також опікуються ними після смерті. Так само внуками руси названі в ПВЛ та "Слові". – 1, 3а, 7б, 19, 23, 24б, 32, 36а, 36б.

Вода жива – священна Вода, яку дають нам Боги для життя нашого Роду і воскресіння померлих: "…і миємо тілеса, умиємо дух свій в чистих Водах Живих і підемо трудитися, се о всяк день мольби творячи…", "І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на коні білому." [д.26]. – 6б, 7д, 8(2), 11а, 18б, 23, 26

водничі – водяні духи (божки). – 38а.

волга – найбільша річка Європи, впадає в Каспійське (Фасісте) море, розташована на сході від Русі. Див. Ра-ріка. – 4а.

Волинь (волиняни) – слов'янський союз племен (пізніше князівство), що жили в басейні південних притоків Прип'яті та у верхів'ях Західного Бугу (нині – Волинська обл., північна частина Львівської обл. і східна частина Хелмського та Замойського воєводства Польщі). – 21, 24б, 32.

Волохи – давня назва предків румунів і молдаван, що жили в Придунайських князівствах і в Трансільванії (нині – північна і східна частина Румунії). – 33 ур.

Волхви (волсви)– духовні провідники Русі. "І волхви жратву діяли Богам, хваленицю і славу." [д.7а]. Назва може походити від Велеса – Бога провідника в потойбічний світ і навпаки – в світ живих. Волхви допомагають Велесу, здійснюючи обряди священнодійства. Окрім того "волхв" близький до назви звіра вовка (волк, wolf), який має виступати охоронцем Вогнища – зародку Сонця, а духовні провідники у всеношних службах охороняли храмовий вогонь, щоб він встав зранку на Небі як Сонце. – 7а, 25.

ВОЛХОВ (Волхов-ріка) – єдина ріка, що витікає з озера Ільмер(Ільмень в РФ) і впадає в Ладозьке озеро. На річці розташований Новгород. – 21, 31.

ВОРОН – священний птах, уособлення темних сил. Назва птаха тотожна ведичному Варуні, Богу потойбічного світу. Див. Чорнобог. – 5б.

ВОРОНЖЕНЕЦЬ (Вороненець, Воронзенець) – древній руський укріплений город, можливо, сучасний Вороніж в Шосткінському р-ні Сумської обл. Територія Воронежа була заселена з давніх часів: виявлено поселення часів бронзи, скіфських часів, слов'янські VІІ-VIII ст. і староруський курганний могильник. Існує думка, що саме тут знаходилося згадане в літописі від 1177 р. місто Вороніж. Можна також припустити, що це сучасний обласний центр в РФ на однойменній річці Вороніж (впадає в Дон), але за історичними даними заснування міста-фортеці відбулося в 1586 р. – 4б, 4в, 6д, 24а, 29, 34.

ВОРОНЗЕНЕЦЬ-РІКА – можливо, ріка Осота, що протікає в межах Шосткінського району Сумської області. Ліва притока Десни (басейн Дніпра), на якій по обидва береги розташоване сучасне містечко Вороніж (див. Воронженець). – 29.

Впаруна– під цим Богом треба розуміти Перуна. Ім'я нагадує ведичного Варуну. Це можливо, бо в індуській мітології, відмінно від слов'янської, Індра замість Перуна займає верхню позицію і виступає громовержцем, а Варуна стає богом світових вод і доглядачем демонів. Руський світогляд у цьому питанні ближче до іранської віри і євангельської, де Андра-Андрій займають нижню, демонічну позицію і пов'язуються з водною стихією нутра (Нітро) – 20, 31.

Г

Германаріх (Германьрех, Герьманрех, Гематьрех, Єрменрех Ієрманріх) –готський князь, правив з 351 до 375 рр. – 5б, 6а, 6б, 6д, 8, 9а, 14, 23, 32, 37а.

Годське море– Азовське море. – 8(2), 9а, 9б.

годь – готи, народ, що вважається східними германцями, які первісно (на поч. н.е.) жили на о. Готланді у Балтійському морі, на південному узбережжі моря та пониззі Вісли. У ВК годь виступає ворогами русів. вони заселяли Приазов’я (Годське море), Дон. Вважається, що готи також заселяли Причорномор'я. Деякі дослідники ставлять під сумнів взаємодію русів з готами в період правління хозар (див. 4а, 4б), мовляв, що на той час їх вже не існувало і що є розбіжності з попередніми дошками, бо готи мали піти з Причорномор'я за ВК раніше.. Але є відомості, що частина готів залишилася в Криму аж до кінця ХVIII ст. За В.Седовим, антська група слов’ян сформувалася у ІІІ–ІV ст. в складі черняхівської культури в умовах взаємодії та симбіозу з іраномовним сартатським населенням. Саме ці свідчення істориків підтверджують взаємодію русів з іронцем Скотенем та їхню війну із залишками готів в часи існування хозар. Можливе ототожнення годі ВК з історичним племенем голяддю (Калузька, Смоленька, Московська, Тульська, Орловська обл. РФ), що теж вписується в розповіді про переміщення частини готів на північ від Дінця і Дону (див. 5б), тим більше, що плем'я голяді вважають балтійським. Тобто, в більш пізні часи нащадки могутніх готів могли зберігати свою культуру і формувати державні утворення, тому автори ВК розглядають їх, як один народ в різні часові періоди. – 4а, 4б, 5а, 6а, 6б, 6д, 8, 8(2), 9а, 9б, 13, 15б, 18б, 22, 24б, 28, 34, 36б, 37а.

ГОЛУНЬ (Голинь, Колунь) – священне місто русів, а також плем’я і земля. “І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. … да маємо частину русів Колунь [*можливо, це є Русколунь чи Русколань], яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.” [д.19]; “А Голинь-град був великий і багатий” [д.34]; якож маємо в спілці з іними творити державу велику, одродити маємо Рускень нашу в Голуні і трьома стами городів і сіл.” [д.36а]. ВК не вказує, де була розташована Голунь. Співзвучне з Голунью місто Гелон згадує Геродот, як дерев’яне місто будинів. Археологи припускають, що це Більське городище (м. Більськ, Полтавська обл.), яке відносять до скіфського періоду. Весь комплекс городища займає площу 5013 га. – 17б, 18а, 19, 22, 34, 35а, 36а, 36б.

Гора (Гори) – під назвою Гора(и) можуть розумітися Карпати, Київські гори, іноді припускають, що мова йде про Кавказ чи що інше. – 4г, 6а, 15а, 26, 28, 38а.

гординя – руський боярин. – 6д. На інших дошках слово суперечливе і можна перекласти "гординя" як "герой". – 4б, 7д, 7е.

ГОРИНЬ (Горуня) – Богиня-плакальниця; від горе, горювати. – 25, 30.

горислав – руський князь. – 25.

ГОРОВАТО – див. Хорив. – 4г.

готоріх – готський князь. – 27.

Греки (грецьколани, грецьлани, греці, елани) – народ що, жив на території Стародавньої Греції (Еллади). Також цим ім’ям на Русі називалися народи Візантійської імперії. На дошці 18б зазначено: "Греки бо міжду еланами плем'я осібно". Г. Лозко пояснює: греки – назва елінського племені, що жило біля гори Грайя в Беотії (на о. Евбея). Саме цю назву римляни поширили на всіх еллінів – 1, 2а, 4в, 6б, 6в, 6е, 6є, 7б, 7в, 7г, 7д, 7е, 7ж, 8, 8(2), 8(3), 10, 18б, 19, 22, 23, 25, 26, 8(27), 28, 29, 32, 34, 37а.

Гуларіх (Гуларек(х), Галарек(х)) – князь готів. – 6б, 6д, 7в, 8, 27.

ГУНИ (гуншти, єгуншти, єгуни, єнгуштяни, хуни?) – східноєвропейський народ ІІ-VI ст. невизначеного етнічного походження, що був ворожий русам. На д.7в написано "єнгуштяни", що нагадує нам сучасний народ інгуші (спорднені з чеченцями), який називають "північнокавказькими гунами". – 6б, 7в, 8, 8(2), 9б, 10,13, 17а, 20, 24б, 26, 27, 8(27), 32, 38б.

Д

Дажбог (Дажбо, Дажб, Даждьбог, Богдаждь)– Бог Сонця, правитель Прави і Яви, уособлення чоловічого начала. За давньою легендою Сонце уявлялось у вигляді бика. Хмари – це небесні корови. Бик запліднює корів, і ті проливають на землю небесне молоко – дощ, який дає життя природі. Тому Дажбога можна вважати й Богом дощу. Це підтверджується варіантом імені як Даждьбог (даждь – дощ). Ім’я “Дажбог” дослівно можна роз’яснити як “Бог, що дає життя”. Дажбог виступає сином Матері-ЗемлітаСварога: він вмирає і відходить до її лона, зранку знову народжується. Сварог наказав Ору слухатись Дажбога як Отця (д.25). Руси названі “Внуками Дажбожими” (див. також ПВЛ, "Слово"). Появі на небі Дажбога передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об’їзд. Сонячний Бог ще може пересуватися Небом (Сваргою) на човні-струзі: "Даждьбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя." [д.38б]. У грудні, коли ночі найдовші Дажбог помирає, а на наступний день зимового сонцестояння відроджується (свято Різдва – 25 грудня). Дажбог має чотири прояви: Коляда (зимовий), Ярило (весняний), Купало (літній), Лад (осінній). У святилищі човнового типу, а також у Триглаві, Дажбог стоїть праворуч (сонячний бік) від Перуна: “І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну нас, і буде се начальником. І як він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить.” [д.33].Щитом Дажбога є шестикутна зірка. Дажбог тотожний Свентевиту – західних слов’ян, Давату – геттів, Давиду та Ісусу – біблійним мітоперсонажам, Ра – єгиптян та ін. – 1, 4а, 4г, 6є, 7є, 8, 11б, 12, 16а, 17б, 23, 24а, 25, 31, 32, 33, 36б, 38а, 38б.

Дажбові вники – так у ВК, а також в "Слові", ПВЛ названо русів. Див. Внуки. – 1, 3а, 7б, 19, 23, 24б.

Дарій Перський – у 514–513 р. до н.е. цар Персії Дарій I спробував завоювати Скіфію переправившись через Дунай. Розуміючи, що сили нерівні, скіфи не стали приймати бій, а почали відступати вглиб країни, знищуючи джерела і спалюючи пасовиська. Перське військо дійшло аж до берегів Азовського моря, але так і не підкорило країну. Події описані Геродотом в книзі Мельпомена. – 8.

дасуво – невідоме зле плем'я, яке примусило отця Орія піти на інші землі. – 4г.

дворіччя – можливо, це мітологічні дві ріки, що обмежують земний світ на сході (Ра) і на заході (Дунай чи Дон). – 15 а.

Детеріх – князь готів. – 8, 28.

дівуна – ріка Двіна бере початок на Валдайській височині, впадає в Ризьку затоку Балтійського моря. – 6б.

Дір (Дірос) – Варяги Аскольд і Дір згадуються в ПВЛ, як бояри Рюрика, що захопили Київ, і яких пізніше вбив Олег-віщій (див. ПВЛ рр. 6370, 6390). У ВК, д.29 дає пояснення щодо Діра: "І се Дірос еланський, рече, змиритися йому [*Аскольду], бо се на столі [київському] прежді його. І се Аскольд овраждить [*забив] Діроса". Аналогічно до Аскольда розглянемо мітологічну версію щодо Діра. У ВК зустрічаються слова "дірѣ", "діроу" – провалля, землянка, або "одерень", "дере" – рабство. Припускаємо, що Дір може уособлювати сонячне божество, що заходить в діру (жіноче лоно), тому його Аскольд (Бог потойбічного світу) і забиває. Відповідно таке ім’я, як Андрій (Індра), означає проникнення в середину лона і тотожно смерті (30 листопада – смерть Андрія). Інше ім’я Олександр складається з двох частин "олекс" – олень (воїн) і "андр" – запліднювач. Тому можливо, що вислів "Дірос еланський", треба розуміти не грецький, а належний до оленя – символу заходячого Сонця. – 5а, 6в, 6е, 29.

діяє (Дяіє)– див. Питар Діяє.

домовичі – домовики, духи (божки) домів. – 38а.

дон (Дон-ріка) – четверта за величиною ріка Європи, впадає в Азовське море. – 4а, 5б, 9б, 28, 32, 27, 37а.

донець – або Сіверський Донець, права найбільша притока Дону. – 4а, 5б, 27, 32.

древа – дочка отця Богумира, родоначальниця племені древлян. – 9а.

ДревЛЯНИ (древичі) – східнослов'янське плем'я, що жили у прип'ятському Поліссі по Тетереву, Уші, Уборті, Ствизі до Случі, нині – північна частина Київської і північна частина Житомирської обл. Згадуються у "Повісті врем'яних літ". – 4б, 7а, 9а, 33.

Дреговичі – східнослов'янське плем'я, що жили між Прип'яттю і Зх. Двіною, нині – західна і центральна частина Білорусі. Згадуються у ПВЛ. Вважають, що назва дреговичі пов'язана з давньоруським словом "дрягва" – болото і вказує на характер місцевості, де жило це плем'я. – 19.

дуб – Дерево Всесвіту, якому поклонялися, як втіленню Сварога: "…огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш" [15б]. – 11б, 15б.

дулібське море – судячи з опису мається на увазі Чорне море, в розквіті своїх сил Дулібський союз міг його контролювати, хоча б північно-західну частину. – 34.

дуліби – одне із великих східнослов'янських племен чи об'єднань слов'ян, згадуваних у давньоруських літописах. Дулібів вважають предками волинян та бужан. Їхні володіння сягали Дунаю і Чорного моря: "І спом'янемо, якож римські орли пораждені були від дідів наших на усті Дунаєвому. І се Траян налізе на дулібів. І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх." [д.29]. Розгром аварами дулібського об’єднання в VII ст. дозволив полянам очолити державотворчий процес у слов’ян. – 7є, 21, 29.

дунай (Данай, Донай) – друга за величиною ріка Європи, впадає у Чорне море. – 6а, 6б, 7ж, 17а, 29, 32.

Е, Є

Єгипет (Ігіпет, (А)гіпітест) – країна на північному сході Африки і Синайському пів-ві в Азії. На півночі країна омивається Середземним морем, на сході – Червоним морем. Назва країни походить від давньогрецької грец. Αἴγυπτος (Айгюптос). Стародавні єгиптяни називали свою країну «Та-Кемет» — «чорна земля», або просто «Кемет» — чорна, протиставляючи землю родючої долини червоним піскам пустелі. – 6в.

Елани– див. Греки.

Єрменрех – див. Германаріх.

Ерек– припускають що це Рюрик, бо розповідях згадується разом з Аскольдом: "Тото бо варяги Ерек і Аськ усілися се на шию нашу і мразять [*паскудять] нам до крайнощів ті." [д.8]; "Се бо Аск і Ерек по Ніпру [*Дніпру] ходили по люд наш, звучи до борні." [д.8(27)]. За ПВЛ, Рюрик – руський князь, брат Синеуса і Трувора, засновник князівської династії Рюриковичів, правив у Новгороді вірогідно до 882 р. На думку дослідників, легенда про династію Рюриковичів виникла в ХІІ ст., при написанні ПВЛ. В давніших писемних текстах не згадується, що князь Ігор був сином Рюрика, а являвся місцевим київським князем. – 8, 14, 8(27), 29.

Ж

ЖАЛЯ (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. "Жаля жаліє над ворогами" [д.25]. Могила називається жальник; "жаліти" – заспокоєння людини; "желаю" (рос.) – бажання на майбутнє, в тому числі й бажання для померлого повернутися на цей світ. Відома також у "Слові": "За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". У різних перекладах ВК Жаля може бути ім'ям Богині або сприймається як слово "жаль". – 1, 8, 25, 30, 32, 37а.

Жертва (жратва) – жертвопринесення Богові. У ВК зазначається, яку жертву клали наші предки: “Ми же самі польову жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо покропимо на Коляди ягням і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну Гору.” [д.7а]; “… і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих” [д.26]; “Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну” [д.24б]. Також жертвою вважається життя віддане на полі бою: "Ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод" [д.7б]. Нечистиві померлі вважаються жертвою для Бога смерті Ями: "Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити" [д.22]. Див. Треба. – 6г, 6є, 7а, 7б, 8(3), 14, 15а, 20, 21, 22, 24б, 24в, 26, 8(27), 29, 30, 31, 33, 36а, 36б.

Жерці–руські священнослужителі, які приносили жертву Богам, давали знання народові, проводили обряди: "То бо жерці про Віду турбуватися речуть" [д.6д]. – 6д.

ЖИТТЯ ВІЧНЕ – за вірою слов'ян життя є вічним, душа перевтілюється воскресаючи у наступні покоління. Іноді Вічним Життям називають перебування душі з Богами: "О всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового". [11а]. – 7е, 11а.

Жмудь – литовське плем'я. – 8(27), 28.

З

ЗАГОГРІЯ – невідома країна, можливо, це просто "за горами", і сама дощечка розкриває мітологічні події, що пов'язані з рухом Сонця, а тотожний із ним рух нашого життя. – 15а.

ЗАМУНЬ КОРОВА (Земунь)– як прародителька русів згад. у ВК,7є: “І Дажбог нас родив крізь корову Замунь…”. У ВК,8(2) Корова якби поїдає день і проливає молоко вночі зірками: “Тут бо корова Земунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами.” Мається на увазі Молочна Стежка – наша галактика. За однією з легенд, Сонце-Дажбог уявлявся у вигляді бика, а хмари – це небесні корови, які проливають на землю молоко – дощ. Парою Дажбогу може бути також жіноча місячна сутність. Ім'я Замунь може означати Місяць (анг. – Moon), а роги Корови – це роги Місяця. – 7є, 8(2).

ЗАРЕБОГ – Бог Вранішньої Зорі. – 26.

земебог – за ім'ям, можливо, це є Бог Землі, або Бог, що засіває сім'я в Землю, тобто запліднює. – 36а.

ЗЕМЛЯ– Богиня Землі, правителька Нави. Земля є дружиною Сварога: "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні." [д.30]. Земля і Сварог, згідно Світового Яйця, породжують Сонце і Воду. Земля проявляється протягом року у різних образах, пропонуємо варіанти: Мара – ушановується 8-9 вересня, Ганна – 8-9 грудня, Лада – 8-9 березня, Жива? – 8-9 червня. Інші імена: Мати Сира Земля, Берегиня, Рожаниця. Земля тотожна біблійній Діві Марії (Марі). – 30.

зоря (Зориня, Зоря Красна)– Богиня Зорі. Можливе ототожнення Зорі і Матир-Сви, два крила якої символізують ранкову і вечірню Зорю – 6д, 7ж, 8(2), 26.

І

ізви – язи, яси. Сучасні осетини нащадки алано-ясів, що живуть у центральній частині Кавказу, обабіч Кавказького хребта. Див. Яси. – 35б.

Ільмерці (ільмери, ільми, кільмерці, ілери, ілірійці, Ільма-ріка, Ільмер-озеро, Ільмерська земля)– народ, споріднений з русами. ВК, 7є повідомляє нам: "Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера", тому тут записані, як один народ. Ільмер-озеро згадується на д. 15а: "Це Староград покинувши, пішли до Ільмер-озера і там утворили град інший – Новий". Напевне, що це озеро Ільмень в Новгородській землі, бо д. 21, 31 згадують Новгород на річці Волхові. ВК,17а пояснює, що ільмерська земля знаходиться на Дунаї. Відома історична обл. Іллірія у пн.-зх. част. Балканського півострова від середньої течії Дунаю до сх. узб. Адріатичного м., нині колишня Югославія та північна половина Албанії. Можливо, що якась частина населення під тиском завойовників могла переселитися на північні угро-фінські землі і побудувати Новгород. – 2а, 4в, 4г, 5а,7є, 8, 8(3), 15а, 17а, 8(27), 36б.

ІНТРА (Індра, Ондер, Нітро, Нідра, Інітра) – Інтра уособлює нижнього Перуна: “Се бо Ондера маємо, який є інший Перунець” [д.30]. Бог Інтра передав зброю Перуну [д.6г]. Близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Індрик відомий у слов’янській мітології ("Голубина Книга"), як Бог підземних вод, який прочищає джерела. Тотожний христосівському апостолу Андрію. Свято Інтри – 30 листопада. Вечір перед ним називається Калита. На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міти за участю Інтри: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони (за ведичною мітологією). Те що Інтра у слов’ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. На святі "Калита" танцюють навколо косого хреста. Цей символ ототожнює Інтру з фалосом і ядром (насінням). На Триглаві (Тризубі) Інтра символізує Яйце в нижній частині (нутро – нінтра [д. 8(27)]), а Перун – перо у верхній частині середнього зуба. – 6г, 6д, 7в, 8(2), 8(3), 30, 31.

ір – Ірій, Рай – місце перебування Богів і Предків: "Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас" [1]. – 1, 30.

ІРІЙ (Ір) – ім'я Отця, див. Ор. – 38а.

іронці – алани. Сучасні осетини нащадки алано-ясів, що живуть у центральній частині Кавказу, обабіч Кавказького хребта. – 2б, 4а, 16(рев.).

ІРШТІЯ ГОРИ – невідомі гори. Можливо, уривок ВК "і ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія" треба розуміти мітологічно, а гори ці є Ірські (Райські). – 15а.

Ісварг– див. Сварог. – 11а, 22, 30.

К

КАЛИЦЯ МАЛА– можливо, це інша назва Дону: "… і годь усілася на Калицю Малу і тече до берегів морських, і так землі одержали до Дону." [д.37а]. В Літописі Руському згадується битва русичів із татарами на річці Калка в 6732 р. Припускають, що це є річка Кальчик, права притока Кальміусу (Запорізька та Донецька обл.), але чіткої локалізації битви не знайдено. – 37а.

КАЛКА ВЕЛИКА – можливо, це інша назва ріки Волги (Ра): "І по тому Дону-ріці єсь Калка Велика, є кромь [*кордон] між нами і прочими племенами." [д.37а] Порівняймо цей вислів з іншим: "В ті часи Ра-ріка була кромь наш від інших земель." [д.10] Назва "Калка", може походити від слова "кальний" або "кал" – грязь, бруд, болото, щоправда до Дону чи Волги це не відноситься. Назва річки ще тотожна Калі (Каліки) – індуській богині смерті і знищення, тому назва річки може бути алегорією смерті, суму. (див. Каяла). В "Енеїді" І.Котляревський називає "Кальною" річку до Пекла. – 37а.

КАРИНЬ (Карина) – Богиня кари, скорботи. “Це Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли”. [д.25]. У ВК загадується поруч з Жалею і Горинь (див. д.25) Разом із Жалею ще згадується у "Слові": "За ним кликнули Карна і Жля, поскакали по Руській землі, смагу людям несучи в полум'яному розі". Птах смерті – крук (каркати). – 8, 25, 32.

КАРПЕНИ (Гора Карпенська, Хорпи Карпенські) – Карпатські гори. – 5а, 6д, 7а, 7г, 9а, 15а, 17а, 18а, 22, 36б.

КАРПЕНИ – руський рід, що жив в Карпатській державі. – 7а.

КАРПЕНСЬКА ДЕРЖАВА – держава в районі Карпатських гір. – 15а.

КАЯЛА – невідома річка. Можливо, трохи змінена Калиця. Згадується також у Літописі Руському під 6693 р. та в "Слові о полку Ігоревім" у зв'язку з походом Ігоря Святославича на половців. Чіткої локалізації немає, припускається навіть, що це є алегорична назва ріки жалю і суму, або є приблизна вказівка на розташування: "на ріці на Каялі, біля Дону Великого". – 38а.

КВАСУРА – русич, який вперше приготував священний напій сурину, одержавши від Богів таїну приготування. “Ладо до нього прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську.” – 22.

Київ (Києград, Кієв, Кий) – сучасне місто Київ на річці Дніпро, столиця України. – 4а, 7з, 18а, 21, 22, 31, 36б.

КИЙ – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Кияни (Русичі). Згад. у ПВЛ. За трьохмірним розподілом корабля Кий позначає щоглу. – 4г, 7з, 15б, 22, 31, 33, 34, 36а, 36б, 37б, 38а.

Кийська русь – Київська Русь, тобто Русь із центром у Києві. – 8 (27).

Кільмерці – див. Ільмерці. – 2а.

КІМОРІЇ– кімерійці, найдавніші з відомих за своєю назвою племен наших предків, що жили в Руському Причорномор'ї у II–I ст. до н.д. Вперше згадуються в "Одіссеї" Гомера (8 ст. до н.д.) та "Історії" Геродота (5 ст. до н.д.), а під ім'ям "гамірра" в ассірійських текстах 8-7 ст. до н.д. В 6 ст. грецькі колоністи Керченську протоку називали Боспором Кімерійським. Кімерійці робили походи в Малу Азію, де воювали з Урарту, Ассірією, Лідією. У 679-678 до н.е. Кімерійці були розгромлені ассірійським царем Асархаддоном. Більш успішними були їх військові дії на заході Малої Азії, в державі Лідія, де вони перебували до 60-х рр. 6 ст. до н.е. Країну кімерійців – Гамірр розміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Тісний зв’язок Північного Причорномор’я і Малої Азії підтверджується Гомером в "Одісеї": кімерійці воювали на стороні троянців; також однаковим стилем кам’яної кладки кімерійської фортеці (катакомбна культура XХ-ХV ст.), що була досліджена на дніпровському о.Байда і м.Троєю. Історична топоніміка пов'язує з кімерійцями територію Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кіммерійський, гора Кіммерік, Кіммерійський вал і т.д.). Над своїми похованнями (могилами) часто ставили кам'яні стели. Кімерійці займалися скотарством і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У кімерійців були в широкому вжитку бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд. Відомо багато поселень кімерійців під назвою багатопружкової, саботинівської і білозерської культур. До цього часу (бронзовий вік) відносяться ряд святилищ-обсерваторій, одне з яких реконструйоване на о.Хортиця. – 6е.

кісек (Кисень, Кисько, Кісте) – князь (бан) русі. Кисько відійшов від отця Ора і утворив свій рід. Можливе ототожнення Киська із заходом Сонця чи Місяцем (пор. з твариною потойбіччя кицькою, кишкою-лабіринтом, кісткою, косою Місяця) на противагу отцю Орію (сходу). – 17а, 17в, 19, 22, 35а, 35б.

кнудій – варяг, що прийшов з Аскольдом. – 29.

Коляда (Колендо) – наймолодший зимовий прояв Дажбога. Коляда являється у вигляді дитини, підлітка. Різдво Коляди святкують 25 грудня на зимове сонцестояння. Народженню Сонця-Божича присвяченні колядки. Вважається, що це є також Різдвом Дажбога, бо починається нове Сонячне Коло: "Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди". [д.31]. Західнослов’янський варіант імені – Поренут. – 7а, 11б, 31, 33, 37а.

колтове – кельти, племена, які населяли басейни річок Сени, Рейну, Лаури, верхнього та середнього Дунаю. – 8.

комонебранич – руський князь. – 25.

коноріх (конерот) – готський воєвода – 27.

Костобці – костобоки – слов’янське плем'я; згадуються як карпатське плем'я у Птоломея; існують надписи костобоцькою мовою, відомі імена їхніх князів; М. Грушевський вважав костобоків фракійцями. ВК повідомляє, що костобці поглинуті ілірійцями, а ті – русами. – 5б, 7є, 38б (ур.).

Край Зелений – первісне місце перебування слов’ян за морем або на берегах моря, за Ра-рікою (Волга). Можливе ототожнення з Раєм слов’янським на сході, бо перейшовши Ра-ріку, вони пішли на захід до Дону, де "Суне вночі спить". Тобто повторюється рух Сонця – вихід і захід до Світових Вод. – 9а, 9б.

Красна гора – свято ушанування Предків, інша назва Радуниця, Проводи. – 7а, 37а.

кривичі – східнослов'янське плем'я 6-9 століття, згадується у давньоруських літописах. Жили у верхів'ях Дніпра, Західної Двіни, Волги та в південній частині басейну Чудського озера. Головні міста: Смоленськ, Полоцьк, Торопець і, можливо, Псков. У кінці 9 століття земля кривичів ввійшла до складу Київської Русі. За легендою ВК кривичі пішли від дочки Богумира Скреви. – 9а, 33.

криворіг – руський князь. – 4в.

Кришень– згадується у ВК лише один раз у переліку Богів д.11б. Судити за цими короткими відомостями складно, тому можемо тільки приблизно визначити значення цього Бога, виходячи з наявної мовної тотожності і порівняння з відомими мітологічними персонажами. Всім відомий Крішна є аватаром Вішну, який був посланий на землю. Так як Вішну відповідає сонячному божеству, то Крішна символізує заходяче Сонце з переходом його у місячну сутність. Тому він "красний" (красень). Сонце виступає фалічним символом Батька Неба і він "крушить" перепону до нижнього світу і тим самим "покриває" (криша) Матір-Землю. Аналогом йому є Козак Мамай, що теж символізує Сонце, що закінчив свій об'їзд небом і сів відпочивати, грати на кобзі (Сонце грає), перед тим знявши шапку і, наче на молоду, поклав її на Землю, тобто "покрив". Наявність оселедця на голові Козака Мамая, як і у кришнаїтів, є ознакою місячної сутності і його образу – риби, як символу потойбічного світу. Таким же образом риби позначався і Христос, що спустився з небес до людей. Крішна також виступає в образі візничого, що ототожнює його з перевізником, який є теж ознакою Місяця. Тотожний до Кришеня має бути Бог місяця Хорс. Ім'я Бога також близьке до солярного символу "крижа" – хреста. – 11б.

кудесники (кудесниці)– чарівники, що чудесами допомагали русичам: "І зримо кудесники чудо велике творячи і з перстів, вержених до Сварги: раті встали Сварожі" [д.14]; "…іже істягнувши сили, ізо каменя чудеса творя, без коня повозки, і всяко діяти чудне мимо кудесниці, іже всяк гряде, яко кудесник" [д.25]. Під цим словом розуміються і священнослужителі: "І се всякий рід правився кудесником, жертви творячи. І всякий рід мав старого кудесника, іже іншим радогощі давав."[д.33]. – 14, 16а, 25, 33.

КУПАЛО (Купалбог, Купалва, Купаль, Купалиць) – літній прояв Дажбога. Купало уявляється у вигляді зрілого чоловіка. Його ще називають Богом плодючості, бо в цей час Сонце має найбільшу силу, що сприяє визріванню плодів. Ця ж сила надихає воїнів на відвагу. Різдво Купала святкують 24 червня на літнє сонцестояння. Західнослов’янське ім’я – Руєвит. Основне дійство свята починається в Ніч на Купала (23 червня) народними гуляннями з пусканням вінків, стрибанням через вогнище, пошуком квітки папороті. На ранок зустрічали новий прояв Сонця – Купалу. Купалбог править до Митнищ (осіннє рівнодення). "Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сотчений од віття зеленого і цвіту, і плодів." [д.8]; "Себто Купаль гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими." [д.21]; "І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити." [д.28]; "Купалбогу, який до Митнищ (Митниць) правити має і всячеське омовіння." [д.38а]. – 8, 11б, 21, 28, 38а.

Л

ЛАД (Ладо, Ладобог) – осінній прояв Дажбога. ВК,8 подає перелік Богів: "Володарі наші єдино єсть: Хорс і Перун (нижній і верхній світи), Яро, Купалва, Лад і Дажбог" (іде перелік проявів Сонця, відповідно: весняне, літнє, осіннє і зимове). Бог порядку, ладу: "І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі." [д.38а]. Друге ім’я осіннього Сонця – Мир. Обидві назви зафіксував В.Скуратівський у Карпатах. Об'єднуєчі імена людей – Ладомир, Володимир. Лада, як і Мира, ушановують на осіннє рівнодення – 24 вересня, коли відбувається завмирання природи до зимового сну: "То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну]" [д.7г]. – 7г, 8, 11б, 22, 38а.

ЛЕБЕДЕНЬ (Лебедян, він же Славер) – руський князь, син Кия, що сидів у граді Києві. – 34, 36б.

Леле– Бог кохання Лель, аналогічний до Купідона чи Амура, що відображалися у вигляді дитини – плоду кохання, звідси ляля – дитина. – 11а.

лісичі– лісові духи: "А в лісах дубових Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені". – 38а.

Літавія– литва, прибалтійський народ. – 8(27).

літич – Бог літа. – 11а.

луки сварожі (Райські, сині) – місце у Сварзі, де перебувають померлі і ходить Сонце: "І умре, і до Луки Сварогова іде" [д.7є], "А тої Води-Живиці п’ючи, живемо, доконе не прийдемо як свої до нього, убудемо до Лук Його Райських"[д.11а]. – 7є. 11а, 26.

ляхове – поляки. Напевне, якась частина поляків входила до складу Русі, наприклад, у вступній частині "Повісті врем'яних літ" повідомляється, що "радимичі ж і вятичі [походять] од ляхів". – 33.

М

магура– одна з назв Птиці Матир-Сви: "То бо Магура співає пісню свою до січі. А та Птиця од Інітра [*Індри] іде." Магура може бути тотожною Мегері – грецькій Богині відплати, тобто жінка приймає чоловіче насіння як плату, а народження дитини, як ранкового Сонця, є відплатою. Магура – це велика гора, як символ вагітності Землі, таку назву мають кілька географічних об'єктів: кілька гір в Карпатах, горні масиви в Словакії, печера в Болгарії, округ та місто в Бангладеш. – 6г.

Мар (Мар-Мора, Мор-Мара, Мара, Мора, Мор, Морок)– диви (демонічні істоти) смерті і хвороб: "Грозять суть нам болем і Маром-Марою і кінцем живота всячеським… Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви суть наше нещастя." [д.4г]. Ця сутність виступає як в чоловічому роді так і в жіночому: "І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме." [д.23]. Можливо, треба їх відрізняти, адже прийнято вважати Мару осіннім проявом Матері-Землі, вона в христосівстві – Діва Марія. На час її правління завмирає природа, готуючись до зимового сну. Подвійне ім'я Мар-Мора нагадує нам камінь марму(о)р, з якого робилися для знаті гроби: "Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну" [ПВЛ]. – 4г, 23, 38б (ур.).

МАТир-СВА (Матирь-Сва, Матиря-Сва, Матир-Слава, Славуна, Магура, Мати-Птиця, Птиця Вишня, Птиця Божеська, Красна Птиця, Перуниця, Суря, Сурянта)– віща птиця, посланниця Богів, що співає своїм воїнам "Пісню Ратну", а народу – Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Матир-Сва, як віща Птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Матир-Сва уявлялась у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім’я Перуниця – подруга Перуна. Ім’я Суря (ВК,8(3)) вказує, що ця Птиця від Сонця. Корінь сва-, слав- передає поняття святості взагалі. Також це слово може означати верхній світ Богів на протилежність нижньому. Можливе ототожнення дружини отця Богумира Славуни (Слави) і священної Птиці Матир-Сви. Взагалі Матир-Сва тотожна Богиням Зорі різних народів: Іштар, Істер, Іастер, Остар, Табіті, Денниці, Варварі, Вісті, Венері, Вікторії, Афродіті, Гестії, Еа та ін. За своїм ім'ям Матир-Сва найближча до Матарішван (Matariśvan) або Матарішва (Matariśva) – божественної птиці, втілення блискавки в Рігведі. Матарішван приніс «небесний вогонь» на землю, а мудреці з роду Бгрігу навчили людей користуватися цим вогнем. – 6а, 7б, 7в, 7г, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 8(3), 13, 14, 18а, 19, 21, 23, 24в, 27, 28, 29, 30, 36а, 37а.

маха– князь словен, що приєднався до руського куща. – 33(ур.)

мед-сура– див. Суриця. – 24в.

МЕЗЕНМИР – князь антів. – 24а, 24б.

МЕЗИСЛАВ – князь русів. – 25.

митниці – в оригіналі "Митніщі". Напевне, це свято, що присвячено осінньому рівноденню, бо Купалбог (свято на літнє сонцестояння – 24 червня) править до нього. У збірнику норм давньоруського права ХІ-ХІІ ст. "Руська правда" Ярослава Мудрого застосовується слово "мито", що здавна вживалося у торговій практиці. На підступах до міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де уповноважені князем збирачі стягували митні податки за перевезення товарів та прогін худоби. Тобто на осінній період масової торгівлі збирали державну подать з гостей (купців). З іншого боку, назва тотожна Митрі (Митя, Дмитро) – Богові мирого договору і відповідає слов'янському Миробогу – осіньому Сонцю, що миється у світових Водах. – 38а.

митриди – людність Понтійського царства, що розташовувалося навколо Чорного моря. Назва походить від імені царів Понту –Мітрідат. Чисельним складовим Понтійського царства були греки, тому далі в тексті митриди з ними ототожнюються. – 32.

місяць – згадується як Бог нічного світила: "… се періщать Суне [*Сонце] з Місяцем за ту землю". – 23.

мокошани – різновид лісовиків чи водяників. – 38а.

мокошем– бойовий порядок у вигляді півмісяця: "… за одне літо йшов мокошем на нас". – 27.

Молочна Стезя– наша галактика – Молочний (Чумацький) Шлях, яка проглядається на нічному небі у вигляді туманної зоряної стежки: "І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі". – 7ж.

мор (Мора, Морок) – диви смерті, див. Мар.

Н

Набсурсар (Набсур) – можливо, вавилонський цар Навуходоносор II (аккад. Набу-кудуррі-уцур, букв. «Набу бережи кордони») (630 – 562 до н. е.) – цар Вавилонії (7 вересня 605 – 7 жовтня 562 до н. е.). У грудні 601 року до н. е. Навуходоносор підступив до єгипетського кордону. Про участь у поході підкорених русів на д.6в: "Наші же люди ішли до подолу Набсурсара, за тим то ішли на Суре Єгипту" – 6в, 6г.

НАВА – духовний світ, потойбіччя, протистоїть Яві (світу життя), символізує світ предків, одна з трьох сутностей Триглава. Наватакож уособлює ніч, зиму. Потрапивши до Нави, душа отримує нове тіло і знову повертається у Яву (звідси – “на(о)вий”). Нава – це складова Всесвіту і ми мусимо її шанувати. Нава приносить шкоду тільки несвідомим людям. Свято в четвер перед Великоднем називається Навським Великоднем, цей день є поминальним. Руське "нав" – "мрець" і "місяць молодик", чеське нав – "могила", індійське наух – "смерть", грецьке неюс – "потойбічний світ", германське наус – "мрець". Останнє в деяких словосполученнях означає не тільки "хоронити", але й "відправляти на човні". Отож нау-с означало колись в індоєвропейських народів передовсім "човен", "корабель". – 1, 7д, 11а, 15а, 19, 22, 26, 37б.

НЕПРО (Непра, Непр, Ніпр, Непря-ріце) – ріка Дніпро, третя за величиною в Європі, найбільша в Україні, впадає в Чорне море. – 5а, 6а, 8, 8(2), 9б, 14, 15б, 8(27), 28, 29, 32, 33, 38а, 38б.

Неровь – Галина Лозко вважає, що це, можливо, згадувані Геродотом неври, що жили на Придністров'ї та Побожжі. Деякі дослідники ототожнюють плем'я неврів з назвою річки Нарва (пол. Narew, біл. Нараў) – річка в Польщі та Білорусі, права притока Вісли. Гнатюки натомість вважають, що пропущені літери і треба читати "землю н(ово)ярів", про Новояра йдеться в тексті. – 23.

Нітро (Нідра)– див.Інтра. – 6г, 30.

НОВГОРОД (град Новий) – город на річці Волхов біля Ільмень-озера, нині обл. ц. в РФ. – 15а, 21, 31.

новояр– новий Місяць: "Себто Новояр іде од Старого" (тобто після Старого Місяці йде Новий). – 23.

О

ОБІДОНОСИЦЯ (вона ж Діва-Обіда) – птах смутку, яка віщує біду, втрати на полі бою: "Да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали". [д.7б]. Обідоносиця згадується в "Слові": "Встала Діва-Обида в силах Даждьбожа внука, плещучи лебединими крильми…" Цифра "2" – д(і)ва малюється у вигляді лебедя, і позначає смуток, журбу, потойбічний світ. Два лебеді, що зійшлися носами, відображені в символі Триглава (два крайніх зуба), вони ж є символом жіночого лона, що в свою чергу виступає потойбічним світом, місцем смерті воїна (чоловічого прутня). – 7б.

обри – припускають, що це племінний союз аварів, що прийшов із Центральної Азії в басейн середньої течії Дунаю, в Панонію, де утворив державу Аварський каганат (VI—IX ст.). "ПВЛ" повідомляє, що обри воювали проти цесаря Іраклія, воювали проти слов'ян і примучили дулібів; за волею Бога всі до одного обри померли. – 24б, 32.

овсень (Овсена)– назва вказує, що це Бог осіннього періоду, часу завмирання природи: "І Стрибове лише плясали над ними, оплакуючи їх за Овсеня" [д.7ж]. Час вибирання князів також означається осіннім періодом: "І обирали князів од отців, ті бо були од Овсеня до Овсеня" [д.6б]. Згадується також свята: Овсена Велика і Мала [д.37а], які поки не визначені. Деякі дослідники вважають, що це новорічне свято спочатку припадало на 1 березня, а потім перенесено на 1 січня, але перелік свят на д. 37а вказує на останній період року. – 6б, 7ж, 37а.

огнебог (Огник, Огень) –одне з імен Бога вогню Семаргла, часто імена згадуться разом: Огнебог Семаргл. – 3а, 6е, 11б, 31, 36а, 37а, 38б.

оглендя – руський боярин. – 8, 8(2).

одокрехім – вірогідно, тут згадується Одоакр (Одонацер) (435–493) – римський правитель, що походив із племені ругів. Козаки вважали Одоакра руським князем, у ругіїв предків русинів. Так, у 1648 р., гетьман Богдан Хмельницький з приводу війни України з Польщею звернувся до руського народу із закликом "іти слідами свого славного предка Одоакра, який 14 літ володів Римом". Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 р. гетьман помер, генеральний писар Запорозького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: "Милий вождю! Древній руський Одонацер!" – 28.

олдоріх (Оторіх) – див. Алдоріх.

Омастрида – див. Амастрида. – 8(3).

ондер – див. Інтра.

онезьва – невідоме плем’я. Лозко припускає, що одне із скандинавських чи угорських племен (пор. з назвою озера Онега). – 15б.

онтува (Край Онтов) – див. Анти. – 8(27).

ОР (Арій, Ірій, Єрей, Орій)– за ВК праотець слов’ян: "Од отця Ора походимо" [д.6в]. Ор мав трьох синів, які розселилися в різних краях: "І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племені виникли" [д.4г]. В цих іменах пізнаються Кий, Щек і Хорив з ПВЛ, які стали засновниками трьох слов’янських народів – русів (киян), чехів, хорватів. За своїм ім’ям Ор близький до Ярила – весняного Сонця. Ярило своїм промінням запліднює землю. Плуг, яким обробляється земля вважається запліднюючим символом. Тому землю плугом орють (ярять, запліднюють), а людина, яка це робить – орач, він є онуком Дажбожим, тобто помічником Бога на землі. Народи, які походять від отця Ора, називаються орійці. – 2а, 4г, 6в, 8, 10, 24в, 25, 26, 31, 35а, 35б, 36б, 38а.

ОСЕДЕНЬ