Дослівний переклад Велесової Книги 5 страница

Летить в Сварзі Перуниця і несе Ріг Слави, тож іспиймо його до кута! І кмети наші маємо забрати од ворогів наших. І та Перуниця рече: "І як русичі проспали орю свою? Боронити се должні у той день". А то була Суря рече: "І йдіть русовичі, щоб діяли для того: а куди будете іти од краю свого, то бо ми ударимося о стіну ту і утворите діру для нас і для наших, і будемо ми у себе цього дня. А кому присудить Перун, ті будуть в Раю їсти їжу вічну, в Сварзі возстане, тому що загине він днесь. І не маємо іншого вороття, аби ми ходили до життя. Ліпше бо мертвим бути, ніж живим отрочити на чужих, і те – ніколи! Живий отрок ліпший деспоту, ніж він потриканий".

Маємо наших князів слухатися і воювати [за] землю нашу, яко тії речуть нам. І той Інтра прийде до нас, аби се хранили ми силу до трави і стали твердо за кмети свої. Ободяшить [*огородить] бо сила Божеська нашу, і будемо незвитяжні на полях стояти. Пожертвуємо Богам своїм на руки їхні¹ і зримо² те, як ще стане кобім [*жереб], і должна бути долі³ вержена до праху в кров⁴ їхню.

Коли були кільце⁵ бити посміли, тако греки постали за тими, яко не імущі силу ту і суть збабилися, і також меча мали тонкого і з щитом легким, і борзо се онавилися [*знемогли] і землю кидали ту по слабості своїй. Бо не мали вони помочі од василевсів⁶, і должні самі стати на захист свій.

Той Суренж наш буде іним, і буде нашим, і ніколи не маємо слухати їхні речі. Вони бо уставили нам письмено своє, аби взяли його і втратили своє воспоминання. Тут був той ілар, який хотів учити дітей наших, должен ховатися в домах тих, аби його незнаючого навчити на наше письмо і нашим Богам правити требища.⁷

І то повів вам, що поперішите на греків, яко відаю бо се ясно про те: і видів, як Отці наші про те речили мені, що і нищимо їх, і знищемо Хорсинь і Омастриду [*Амастриду] мерзенну. І будемо великою державою з князями нашими, градами великими і незчисленно заліза [*залізної зброї]. І буде незчисленно потомків наших. А греків зменшиться, і будуть на мунуле своє дивуватися, і похитувати головами. Дійте так, бо буде на нас многі грози і громи гримітимуть, і єдва одна се перестане, друга починає. І так ми звитяжимо до кінця, утвердимося до віків множеських. Дяка Богам! І ніщо нас не знищить.

Станьте, як леви, один за одного, і держіться князів своїх. І Перун буде коло вас і побіди дасть вам! Слава Богам нашим до кінець кінця віків землі тієї, і до благ всяких Русі, отцівської Землі нашої! І так буде, бо ті словеса маємо од Богів.

_____

¹ Взятий варіант Яценка, Лозко перекладає "на ручаях".

² У Яценка – "зрушимо", у Лозко – "жертвуючи".

³ Взятий варіант Яценка – "додолу". У Лозко "долѣ" розуміється як Богині Долі.

⁴ У Лозко – "дом".

⁵ Варіант Гнатюків у розумінні "кільце стін", у Яценка і Лозко "кельти".

⁶ Лозко пояснює за Яценком як "імператорів", але, можливо, маються на увазі грецькі боги.

⁷ За А.Асовим тут мова йде про відомого ілара (македонця) Кирила (ІХ ст.). Лозко відкидає цю версію, вкладаючи інший зміст про волхва-ілара, що за грецького панування вчив Рідній Вірі.

Дошка 9а

О тоі час бя Богумір, муж Слви, а імя тріє дщєрѣ а двіє сині. Тиє бо вєідяша скуфє до стєнпи а тамо жівяі о травѣх по отцє вѣщася, і бояні бозєслушьни, а разуми вхіцнєі тако. А ту матє ієх, іжє рѣщна Славуні, про ова тврящі потрєбіу, і рѣшь ін до Богумірстє сємь дєнми: "А імам дщѣрѣ сва овдатє а внуча зрянтєі", – тако врѣщє. А повози упрєжє а ѣдє камосва. І пріѣдє до дуба стащя в полі, а оставісє нощє о вогніщє свє. І відѣ вєчєрє мужі тріє на комонях до нє стрємистєша. А рѣкста тиє: "Здравѣ буді! А що іщєшє?" Оповѣндє іма Богумір туги сва. А оні жє отвѣщаху, яко сутє самє о походь да імуть жєни. Обратісє Богумір на стєнпи сва а вєдє тріє мужі дщѣрѣм.

Ото сва трі роди ісшєдша, о Славни бящі. О ту бо похождяшуть дрєвляни, крвчє а полянє, яко пѣрьва дщєрє Богуміру імѣно імаі Дрєва, а друга – Скрѣва, а трєтіа – Полѣва. Синовє жє Богуміру імяшє сва імѣни: Сѣва і младцєі Рус. О тєно похождяшуть сєвєряни а русіє. Тріє бо мужі бяста тріє вѣсєнцє о утріє, о полуднѣ а в(є)чєрнѣ.

Утворісє роді тиє о Сєдмѣрѣцѣх, ідѣжє обітвашєхом за морья о краі зєлєнь а камо скоті водяй дрєвни ісходу до Карпєнстѣа Горє. То бяша она ляти прєд тісєнч тріє сти за Ієрманрѣху. О тѣ часє бя пря вліка о брєзѣх морє Годьстѣ. А тамо Праоцє накідьша кургала о сє камєніа бялао, под коя погрєбшя болярі а вуцє сва, яковє о сѣчѣ падьшя.

***

У той час був Богумир, муж Слави, і мав трьох дочок і двох синів. Ті бо водили скот до степів і там жили в травах з отцем віщалися [*радилися], і бояни¹ богопослушні, і розуми охочі також. І тут мати їхня, іже речена Славуна, про їхні творячи [*дбаючи] потреби, і рече вона до Богумира цими днями²: "І маємо дочок своїх віддати і внучат зріти [*очикувати або доглядати]", – так рече. І повози упряже і їде, кудись. І приїде до дуба стоячого в полі, і остався вночі біля вогнища свого. І виде [*баче] ввечері мужі троє на комонях до нього стрімилися. І рекли ті: "Здраві будь! А що іщеш?" Оповів їм Богумир туги свої. А вони же отвічають, яко суть самі в поході да ймуть жінок. Обратився Богумир на степи свої і веде троє мужі дочерям.

Од них три роди ізійшли, від Славни³ були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси. Троє бо мужі були три вісники: про утро, про полудень і вечір.

Утворилися роди тії у Семиріччі, де обітували за морем в краю зеленому і куди скот водили древніше ісходу до Карпенської Гори. То було це літ перед тисяча триста за Єрманаріха. У ті часи була пря велика на берегах моря Годського. І там Праотці накидали курган із каміння білого, під якими погребли боляр і отців своїх, які в січі пали.

_____

¹ У Яценка – "підкорялись і боялись".

² У Яценка – "се ми зробімо", у Лозко – "треба так зробити".

³ У Яценка – "і славні були", у Лозко – "що були слов'янами". Як варіант, можна розуміти, що це ім'я матері Славуни.

Дошка 9б

Прідошя із Крає Зєлєня о морѣ Годьско, а тамо пототщєшя годъ, яква намо путє прєткавяшя. А тако сє біяшєхом о зємє тєа, о жітнѣ нашя. До тє сва бяша оцє нашя о брѣзѣх морє по Ра-рієць а со вліка труднощє по нѣ правєщє сва людія а скотія на онь брѣг ідьшя Дону. А тамо годє відя, шєдь до полуднє. А Годьско морє відяі, а годє ізмєчєну протіву сєнбє статіся зряі. І тако нуждѣна сєн біятє а про жітню, а жівитва сва, якождє ієгунштє бяша по стопѣх оцєвє а налєзє на нє, людіа біаху а скотіа бєрущя. А тако род славєнь тѣкшя до зємє, індѣжє Сунє вноцє спяшєть, а камо траві многа о луцє тучна, а рѣнцє рєнби пълнѣна, а камо нікіі нє умрє. Годь бо бяша єщя на Зєлєнь Крає а малоу прєді оцє ідущя. Рай-рьєка єсь вліка і одѣляшить ни одє іна люди, а тєчє до морє Фасістє.

Ту бо муж роду Бєляру ідє по ту страніу Рая-рьєки а упрєзі тамо сіньстє, ідущя до фрянжєц, яко ієгуншті сутє на островє своя пожєдяшут гостє – да обєруть іє. Бя то за полусти ляти Алдорѣху, а ієсчє дрєвє она бя род Бєляров сильнімь єгуншті. Гостє одєніша сє за мужє Бєліяру а рѣкоша, яко да єму стрєбро за то а два комонє злата. Ідяху індѣ а ізстєчє грозє ієгунстє. А тако мімо ідяху годѣм, яквє сутє такождє зурівє на прядьво. А на Ніпєри а комонѣзє ієх нѣстє почєстєн а двачє данє бєряі. То бо гостє тє кунєщани сє поврташя до зємє сіньстє а нє прідє уж ніколібва.

***

Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а тамо потовклися [з] годью, яка нам путь перетнула. І тако билися за землю ту, за життя наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній переправили своїх людей і скотину на інший берег, ідучи [до] Дону. А там годь виділи, йшовши до полудня. І Годське море виділи, і годь ізмечену противу нас виставлену зріли. І так нужденно се билися і за житню, і життя своє, якож гуни були по стопах отців і налізли на нас, людей били і скотину брали. І так род славян тече до землі, інде Суне вночі спить, і де трави многа в луках тучних, і ріки рибою наповнені, і де ніхто не умрє. Годь бо була ще на Зеленому Краї і помалу перед отцями ішли. Рай-ріка єсь велика і одділяє нас од інших людей, і тече до моря Фасіст [*Каспійського].

Тут бо муж роду Бєляра іде по ту сторону Рая-ріки і упередив тамо сіньсте [*китайців], ідущих до фрягів, яко гуни суть на острові своєму піджидають гостей – да обберуть їх. Було те за півсотні літ до Алдоріха, а ще древніше цього був род Бєляров сильнішим гунів. Гості одяглись се за мужів Бєліяра і рекли, що дають йому срібло за то і два комоня¹ злата. Ідучи інде [*іншим шляхом] і ізтекли [*уникли] грози гунської. І тако мимо пройшли годів, які суть також сурові на прядьво² [*битву], а на Ніпрі [*Дніпрі] і князі їхні не єсть почесні і двічі дань брали. То бо гості ті кунещани повернулися до землі сіньсте і не прийдуть уж ніколи.³

_____

¹ У Яценка і Лозко "коней золотих". Тут, певно, мається на увазі якась міра, або, як вважають Гнатюки, монети із зображенням коня.

² У Гнатюків – "тканина".

³ На цій дошці вплетений мітологічний сюжет. Рід Бєляра (Білояра), повторює рух Сонця: ідуть із сходу, із-за річки Ра, яку ототожнюють із Волгою. Там же розташовується Рай слов’янський – Край Зелений. І рухаються вони до Дону, тобто на захід, де "Сонце вночі спить". Аналогічний сюжет на д.4г, де Отець Орій (уособлення Ярила) говорить: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають". Хуни можуть бути тотожними "ієгунштє" – гунам. Білояр ще згадується на д.11б серед переліку Богів.

Дошка 10

Богуміру бо Бозє даяшуть благи зємная, а тємо смє нє імяхомсє, яко намо бя інь. А старцє о роді обєрєшєхом яко комонѣзє, іжь од часи старі сутє нашє вуцє наімяхом раз всє. То бо бяші ко(мо)нѣзє долги час, а тіє о грьці нєзвєдшя, а стає до конць, яко обєнствє мужє. Томуждє од родьньє імяхом даватє до потомицѣ ієх, або тіє правіщітє ни.

А по Богуміру бяша Оріє со сини сва.

А колібва ієгунштє вєліка прю тѣяша оутворєніа вєлка зємє сва а тако ідьша вон отуду до Русє. Нині бя інь час, а імємо сє братє за ужьдя а тєнгнутє до прєду. А нє бодє жєчєно, яко сьмо оствяхом зємѣ нашєа а яхом іні. Ано да жєчуть, яко сьмє хом прящєхом вліцѣ о сєбє.

То боурусіцє нє оставішє стє грьці на зємє вашіу а пєристє сє обо ніу. О тє часи Ра-рьєцє битє кромѣ тєни о іни зємє. А днєсє возжядішясє врзє нашя на ни, а імємо сєн прящєтє о внучє нашія. Да удржѣхом ступє нашя а нє дахом зємє інам. Тако бо імяхом інако творяшєтє: а нє палтє дуби о поля сва, ніж(є) сѣнѣтє по тѣх а жятє жніу о попєлі, яко бо імяхом ступє травьні а скоті водяшєтє брєгоущя. Брєгоущя она ото вразєх.

***

Богумиру бо Боги давали блага земні, і того ми не маємо, яко нам було інше. А старців у роді обирали як князів, іже од часів старих суть наших отців найменували разом всі. То бо були князі довгий час, а ті греків незводили, і стояли до кінця, яко обов’язку мужі. Тому од родини мали давати до потомків їх, аби ті правили нами.

А по Богумиру був Орій з синами своїми.¹

А коли гуни велику прю затіяли [для] утворення великої землі своєї і тако пішли вон звідти до Русі. Нині настали інші часи, і маємо братися за узду і тягнути до переду. І не буде речено, яко ми оставили землю нашу і захопили інші. Ано да речуть, яко ми прялися [*билися] велично за себе.

То борусичі не оставили греків на землі вашій і билися за неї. В ті часи Ра-ріка була кромь [*кордон] наш від інших земель. І днесь зажадали вороги наші [йти] на нас, і ймемо се прящити за внуків наших. Да удержимо степи наші і не дамо землю іншим. Так бо маємо інако творити: і не палити дубів для полів своїх, ніж сіяти по тих і жати жнива у попелі, якщо бо маємо степи травні і скотину водити бережучи. Бережучи її від ворогів.²

_____

¹ За своїм ім’ям і діями Богумир має уособлювати Миробога – Сонце, що заходить. А Ор, що є після нього – Сонце, що сходить. Аналогічну картину ми бачимо в біблійній легенді про Ісуса Христоса і його предтечу Іоана Христителя. Причому така послідовність могла скластися, коли Новий рік святкували у другій половині року, наприклад, 1 липня, 1 вересня або 1 жовтня.

² Під час війни пропонується позбавитися полів і займатися скотарством, аби легше пересуватися минаючи небезпеку.

Дошка 11а

Сє бояшєтє пєрвіє Тріглву поклоняшєтєсє імахом а тому влікоу слву пояшєхом. Хваліхом Ісварга Діда Бжіа, якождє тєно єсє родоу Божьску нчєльніко а всєнску рдоу студіц вєчєн, яков бо тєчѣ влєтѣ од кринє сва, а во зімє ніколє жє нє взмрзє. А тоіа Водє-Жівєнцє пющє жівіхомсіа, доконє нє прєідєхом якождє свє к нєму, убєндєхом до Луцє єгоієх Раяістієх.

А і Бгу Пєр(у)нєві грмоврзєцу, а Бгу прє а борєніа орцѣхом жівєнта явлєниа нє прєставатє коліє врщатє в Явє, а кіі ни вєндє Стєзєоу Правоу до браніє а до Трізнєнє вліка о вся павшіа, яквє жє ідоут вє Жівєнтє Вѣчніє до Пълку П(є)руноіу.

А Бгу Свєнтовідіу слву рцѣхом: сє бо ста Бг Правіє а Явіє, а тому поієма пєсинієма, яко свт єсє, а чрєзь онє відяхом свієт зрящєтє а Явє битє. А і тоі нас о Навіє убрєжєшєт, а тму хвалу пъіємо. Пъєхом плясашєтє му а взивахом Бгу нашієму, якождє тоі Зємє, Слонцє-Сунє нашіу, а Звієздіа дрєзац, а Свт крієпцѣ. Творяцєтє слав Свієнтовідієвє влку! Слва Бгу нашієму!

То бо скрибєцєтє сєрдіє нашіє. А сє смє хом одркохом сєн одо злиа дѣяня нашія, а добру тєцєхом стє. Сє бо отрцє пущєніємо, обиймєсє а рѣєчєтє, сє утворяйшє: "Сє бо нь вієдьтє о умє ръзтргнєщєші, а почийстє сє, бо тє уміємо".

Сє бо таіна вліка єсє якождє Ісврг. Пєруно єсє а Свєнтовєнд – тиє два єсьва одържєни о Сврзі. А обаполи Я Бієлобг а Црнъбг сєн пєроутєсє. І тиє Ісврг држєшєтє, абиє она Свнту нє обить пъврзєщєну. По тиє обасва Хърс, Вльс, Стриб дєржєтє. Сє поза нь Вишєнь, Лєлє, Лієтіц,

***

Се бути перво Триглаву поклонятися маємо і тому велику славу поємо. Хвалимо Ісварга Діда Божого, який тому се роду Божеську начальник і всякому роду студиць [*джерело] вічний, який бо тече влітку од крини [*криниці] своєї, а взимку ніколи же не взмерзне. А тої Води-Живиці п’ючи, живемо, доконе не прийдемо як свої до нього, убудемо до Лук Його Райських.

А й Богу Перунові громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового.

І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Праві і Яві, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і через нього видимо Світ зріти і Яви буття. А й той нас од Нави убереже, і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше і Звізди держе, і Світ кріпить. Творіть славу Свентовидієву велику! Слава Богу нашому!

То бо скребеще серце наше. А се ми одречемося од злого діяння нашого, і добру текти. Се бо отроків пустимо, обіймемося і речемо, се утворивши: "Се бо нас ведіть до ума розторгнутого, і почнемо се, бо то уміємо".

Се бо таїна велика єсь, якож Ісварг. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому. По тих обох Хорс, Велес, Стриб(ог) держать. Се поза ними Вишень, Леле, Літич,

Дошка 11б

Радогщ, Колєндо а Кришєнь. І сє отва удрзєц Сивий Яръ а Дажбо. Сє бо іни сутє: Бієлоярє, Ладє, Коупало, сѣніц, жітнєц, вѣніц, зрніц, овсѣніц, просіц, студєць, лєдіц а лютєць, і по та – птічєц, звєрєнц, міліц, доздєц, плдєц, ягондєц, пчєліц, тръстіц, клєнчіць, єзєрєнц, вієтріц, сломіць, грібіць, ловіщ, бєсієдіць, снієзіць, страніць, свєнтіць, радіць, свієтіць, крвіць, красіць, травіць, стєблііць. А за сє соутє – родіць, маслієіць, жівіць, вієдіць, ліствіць, квієтіць, бодіць, звєздіць, грмічь, сѣміць, ліпєць, рибіць, брєзічь, зєлінць, горіць, страдіць, спасіць, лістєвєврзіць, мисліць, гостіць, ратіць, страніць, чурць, ръдіць.

А ту бо осва Огнєбг Сємьорєгєль і овчя яро, брзо, роздєно о чість. А то соутє Трєглви обціа, а сє сва о ніє ідє. А туждє отрочє одєвѣрзєшєші врата оніа а вєйдєші в онь. То бо єсє красієн Рай Славьсєк. Я тамо Ра-рієка тєнцє, якова одѣляшєшєть Сврьгу одо Явє. Я Чєнслобг уцтє днє нашія а рєчєть Бъгові чєнсла сва, а битє Днє Сврзєніу, ніжє ботє Ночє. А оусноутє ти, бо сє єсє, я всяк ясий єстє во днє Бжьстієм, а вносчє нікіі єсь інождє Бг-Дід, Дуб, Сноп нашь.

Слва Бгу Пєруну огнкудру, іжє стрѣліє на врзі вьрзє а вєрна прєд вєдє во Стьзѣ, понє вждє єсє тоіє въіньм чєсть а соуд а, яко злтроун, млств – вспрвдьн єст.

***

Радогощ, Колендо і Кришень. І се отих удержують Сивий Яр і Дажбо. Се бо іні суть: Білояр, Ладо, Купало, сіниць, житниць, віниць, зерниць, овсіниць, просиць, студець, ледиць і лютець, і по тих – птичиць, звіриниць, милиць, дождець, плодець, ягодець, пчелиць, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць, соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць, страниць, святиць, радиць, світиць, кровиць, красиць, травиць, стеблиць. А за цими суть – родиць, маслиць, живиць, відиць, листвиць, квітиць, бодиць, звіздиць, громиць, сімиц, липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць, спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць, чуриць, родиць.¹

А тут бо свій Огнебог Семорегель, і овча [*вівця] яро, борзо рождена в чистоті. І то суть Триглави чужі, а се свої од нього ідуть.² І тут же, отроче, одверзеш [*відкриєш] врата ці і ввійдеш в них. То бо єсь красен Рай Славянський. І там Ра-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви.³ І Числобог учте [*порахує] дні наші і речить Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі. І уснуть ті, бо се єсь, і всякий ясий [*живий]⁴ єсть во дні Божім, а вночі нікий єсть іноді – Бог-Дід, Дуб, Сніп наш.

Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть.

_____

¹ Деякі дослідники (Гнатюки, Піддубний, Гай Арсенія) намагаються пояснити цей перелік Богів і упорядкувати у вигляді календаря. Ми не бачимо в тому системності, а лише довільний перерахування, особливо це стосується другорядних божест, які уособлюють різні прояви природи.

² Складне речення для перекладу. Ориг. "роздєно о чість (часть)" Яценко перекладає як "роздане частинами"; ориг. "обціа", порівнюючи з "обчий, обций", перекладаємо як "чужуй", у Яценка – "вівці", У Лозко – "усе це – Сварга".

³ Ра-ріка ототожнюється із східною річкою Волгою. На краю Земля сходиться із Сваргою. І Сонце, народившись і пройшовши через річку, пішло до Сварги, а людина Явним (земним) життям. Див. Словник.

⁴ У Яценка – "живий", у Лозко – "ясний".

Дошка 12

Ащє сурі сяшєті, поємо хвлу Бгом а огніщу Пєруніу, іжє єсь рѣком "потіатіщ на врзі". А рцємо вліка Слву оцѣм ншім дѣдом, якові соутє вє Сврзє. Прчємо тако трічє а ідємо стд ншіх, вєдмо я на трвіє. Колі бо вєсті я на інь ступє, ідємо (в)ѣсті по дроузє.

Хвлу Бзєм вознсіашє, слву пъяхом, а тако до плднє. А рчємо Слву вліку Хрсу, злътрни коло вртящу. А суріану піємо а таждє до вчєрє. А по вчєрє, колі бо ождє огнщі слъжєна, заждіємо а Слву вьчєрніу пъіємо Дажбу наши, іжє, рєком, єс праді нашєіє, цим усі а очі стє биті. А, мовлєна творяшє, ідємо до сни. А тамо – вліка нєобясьни...

***

Поки сурі¹ сяють, поємо хвалу Богам і огнищу Перуна, іже єсь рекомий "потятич на ворогів". І речему велику Славу отцям нашим і дідам, які суть во Сварзі. Проречемо так тричі і йдемо [до] стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інші степи, ідемо вести по другому.

Хвалу Богам вознісши, славу поємо, і так до полудня. І речемо Славу велику Хорсу, злоторунні кола вертячому. І суряну п’ємо і так до вечора. А по вечору, коли бо вже огнища сложені, запалимо і Славу вечірню поємо Дажбу нашому, іже, речемо, єсь прадідам нашим, чим вуха і очі мають бути. І, молитву сотворивши, ідемо до сну. А там – велика необ’ясність [*таємниця]…

_____

¹ У Яценка – "зорі", у Лозко – "Сонце".

Дошка 13

Сє бо умная ізвєрзєц, хоробря оукрєпє, і тиє ідшє до Сунє восходящє, обапола рієку зряцє і тамо сѣдша, яко а Мтрє-Сва Слва ржєцє. А та обасва крідлєма освяждє она. І такождє бряшєшє зємє тую, а бранєтє о ню од асунє а гунштє, якождє готієм обрацєтє стрєла сва а мєчє отоцєна.

***

Се бо умних ізвергла [*проявила], хоробрих укріпила, і ті йшли до Суне всходячого, обапола ріку зріли і там сіли [*оселилися], яко і Матир-Сва Слава рече. І та обома крилами освятить її. І також брали землю тую, а боронить її од асуні¹ і гунів, також готам обертайте стріли свої і мечі одточені.

_____

¹ У Яценка – "ясів", у Гнатюків – "дасуні". Може бути, що асуни – це злі божества, що живуть проти Сонця (Сунь), і вороги поруз із ними, як темна сила.

Дошка 14

Понєждє сє ідє врг на нє, обєрєхом смє мєчє, а одєрзєхом вєщєна од Матєр-Сва словєси, якождє будоущая нашіа іє слвна, і тєцєхом до смртє, яко до празднованіа.

Рчєна намо о часи старє, коди жє яхомь храміє сва карпєнстє. І тамо яхомь гостє старє вєрманоє, арабовє і іні. Сє бо тє гостє Радгощє чтєни. І тако ящєхомь од одєн овєх гостіци. Сращє чєстєни іхва, бо чєщє Бозє і намо повєлєша. І цчтємо они.

Сє бо то іяхом оуказіцу на часє нашіє, абихомь нєхибє дієяхомь а Оцєм почєстє оуложіхомь. Нє прстє бєздѣяни тлцєхомь о дрєви, нєбожьтє рєнци нашіа оутрєнждєна о рали своі, а мєчєма іяхомь нєлєгностє нашіу. І тая намо повєлє іті на кроми нашіа а стєгнєтє єіє одо вражь.

Сє бо дими сє вздинущє тєчєхуть до Сврзє і тиа означєтє тугу вєлькоу на оцє, дєцкє а матє нашіа. І то єсє час борбє прідоущь. І нє сьмєхомь сєн баявєтє о друзє дѣли, інакождє об ови. Сє бо прідє воряговє до Нієпри а тамождє яхомь зємє нашіу. І тє то івєрьшє людіа і зємє под сє члнє братє. То бо нє смієхомь осогласітє іно, якождє о мєчє нашієм. І Єрєка отрщєтє одо зємє нашієх а трноутє до срящєнь окудва прєдє.

Сє бо кромє нашіа вразієма окроцєни, а зємє нашіа пєпєрєщєть враг. І то іє дължєнстє нашє, іна жєрятє нє хощаєшємь. Сє інь враг Гєрьманрєх ідє на ни ополуноцє, он іждє внук внучатє Оторєху. І сє вржєць на ни воє своі о розєх на чєли. Ворєнзє рєчєшуть намо іті о нє, і нє сьмєхомь вражєтє обопалє ієх, якождє сутє врзє, яквє пєрвє, а нєіма росдієлє промєждє.

Сє бо ясь ідє на ни о Танасу а Тамоторку моцєщна комоньства а ратє нєщєчіслєна. А тьма о тємє тєчє і такождє тєчяєть о ни. О сє нє імяхомь іна поможєнє, якождє Бзє воляй намо. І оудєсєнтєхомь сили своі а тієчєхомь на нь.

Сє Білєбог вєндє нашє ратє і комоньства. І тамо віждєхомь волшєвніци о лієсєх битьщє, ідущє о ратє а бєроущє мєча. І зряхомь кудєсніцє чюди вліцє твряшє, а ізо прстє, вєрзєнє до Сврзє, ратє встащі Свразіщє. А тиє тєчахуть на врзє а могилють іє. І тамо зряхомь птицє вєлкі лєтящуть до ни а вєрзєть сє на врзє.

Бієть кридєлєма Матр-Сва а клічєть ни, оякожди ідєхомь за зємє нашіу і добіхомься за огніщє плєми нашіа, сє бо сутє русічі. Тєцєтє, братє нашіє, плєми о плєми, родь о роді і біяшєтє врзє на зємє нашє, яква налєждє ни і ніколіждє іні. Тамо бо умрєшєтє, ані вєрнєтє зади сва. Нічє вамо нє острощєсє, нічє нє остасєщєсє, якождє єстє в руцєх Свражіцє. А Тиє вас вєждє во всіє днє до вітєзнєцтвє а гордінстви многая.

***

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія.

Речено нам про часи старі, коли же мали храми свої карпенські. І там були гості старі: верманове, арабове й іні. Се бо ті гості Радогостом чтені. І так брали од кожного з них гостиці¹. Сорочки честені їхні, бо честять Боги і нам повеліли. І честимо їх.

Се бо то мали указицю на часи наші, аби не хибно діяли і Отцям почесті уложили. Не персти бездіяльні товкли о дерево, небож руки наші утруджені о рала свої, а мечами добували незалежність нашу. І тая нам повеліла йти на кроми наші і стерегти їх од ворогів.

Се бо дими се вздунувши течуть до Сварги і те означає тугу велику на отців, дітей і матерів наших. І то єсь час борьби прийшов. І не сміли се баявити [*говорити] про другі діла, інакоже про ці. Се бо прийде варягове до Ніпра [*Дніпра] і там взяли землю нашу. І ті то вершили людей і землю під себе чільно брати. То бо не сміли согласити іно, якож з мечем нашим. І Ерека [*Рюрика] відігнали од земель наших і турнули його назад звідки прийшов.

Се бо кроми наші ворогами вкорочені, і землю нашу поперіщить ворог. І то є долг наш, іншої жертви не хочемо. Се інший ворог Германаріх іде на нас ополуночі, він є внук внучатий Оторіху. І се верже на нас воїв свої з рогами на чолах. Варяги речуть нам іти з ними, і не сміємо ворогувати обаполи їх, якож суть вороги, як і перші, і немає розділу проміжду [них].

Се бо ясь іде на нас від Танасу і Таматорку моцним комоньством і раттю незчисленною. І тьма за тьмою тече і так тече на нас. І се не маємо іної помочі, якож Божа воля нам. І удесятерили сили свої і потекли на них.

Се Білобог веде наші раті і комоньства. І там відимо волшебниці в лісах будучи, ідучи до раті і беручи меча. І зримо кудесники чудо велике творячи, а з перстів, вержених [*здійнятих] до Сварги, раті встали Сварожі. А ті течуть на ворогів і могилють їх. І там зримо птиці великі летять до нас і вержуть се на ворогів.

Б’є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і доб’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. Течете, брати наші, плем’я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А Той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многого.

_____

¹ Мається на увазі податок – гостинець.

Дошка 15а

Сє Старьградє понєхшє, ідьшіа до Ілмєр-єзєра, і тамо утворяі грд інь – Новь, і тамо прєбєндієхом. І ту Сврги пєрвіє Пращурє моліхом, сє Рді-Рожєнієць кринь є прєпросіхом, і то дуб о крєнь – хлєб нашь. Сврг, іжє твряі свєнт, – Бг єсє свєнту і Бг Првє і Явє і Навє. Сє бо імяхомь они во істьву. І сє істьва нашіє прєборяшєть сили потьємєстє і блгу вєндє.

Якождє праоци о бєндє твряі, о сємь вєдіа жртви о комоніє бієлє, і изидощьша одь крає Сєдьємрєцштіа о горє Ірштіа і Загьгріа обєнтьшіа вієк. І такова, понєхшьща, ідє на Двоєрієцє, і ръзбіяє оти комоньствєм своієми, і тєчє до Зєміє Сірштіє, і тамо ста. І пождіє ідьша горима влкіма, і сєнієзієма, і лєди. А отєчє до стєнпи, і тамо бєндєшь со стадіє своі, і скуфє біа.

Сє прьва Правє одрчєна Оцє нашіє Праоцє, дрьжящіа она вє пріє вліцєіє і сили даєть отрщєтє врзє. Нєбожєдь ідьшіа о пріє тєіє до горіа Карпєньстіє і тамо ріашє о чєли пєнти кнієзи і грді, і сєли огніщьстє, і трзі влікєа. І потієснєни бяшє…

***

Се Староград понехаявши, пішли до Ільмер-озера, і там утворили град інший – Новий, і там перебували. І тут Сварога перво Пращури молили, се Роду-Роженієць кринь його препросили, і то дуб в корінь – хліб наш.¹ Сварог, іже створив світ, – Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І ця істина наша переборює сили потемисті і [до] блага веде.

Якож праотці про майбутнє творили [*дбали], про це відали жертви на комоні білому², і ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія, і Загогрії [*можливо – "за горами"] обітали [*жили] вік. І так, понехаявшись, пішли в Дворіччя, і розбили тих кіннотою своєю, і течемо до Землі Сірської [*можливо – сірої], і там стали. І пізніше ішли горами великими, і сніжними, і льдяними. І отекли до степів, і там були з стадами своїми, і скотина була.³

Поиск по сайту: