Дослівний переклад Велесової Книги 9 страница

І се огидний Яма жереть убієних. І се ворони їдять очі їхні, і се трава росте скрізь щелепень їхню. І те зріти не могли, яко утратили до гори, і землі, і силу нашу. І невже будемо одерень взяті до рала їхнього, якож комоні, тягнути орію їхню і жнива їхні вінити, да їдять хліб наш, [а ми] їмо землю.

І те не можемо се явити до мислі нашою, і шиї наші не маємо доліти [*схиляти] до кметі. І се Боги наші долають ворогів наших. І зломіть хребти їхні, яко дерзіть не мають на святощі наші, і влачити жінок і дітей наших до торжищ і тамо лишати еланам і грекам за образи срібні і золоті.

Се ворогам речемо: зникніть се, якож Тьма по Сурі [*Сонцю]. І се Парун найде на вас і розтрощить вас, яко овець. І кратно оті тремтіли, і воїв Сварги убоялися. І се б то єсь знамя, якож у Ніпри проквіте лозиця взимку. І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити.

Се б то Марь іде на них і Мор. Се двоє оємщуть [*заберуть] сили їхні і омечуть їх під мечі наші. І се мощ меча омежує її. Се межа ділить нас, і межа та єсь полна крові. І ту переступити не достоїть для їх, тільки нам, і так було. І се Боровлень рече, якож сміємо ходити до них. І те знамя нам речеть, якож витяжити маємо, яко ми є венди.

І се венди осядуть на землі, де Суне-Сурь [*Сонце] спати вночі на златім ложі має. І там їхня земля єсь. Се Сварог отцям речить о тих, і також братарі наші суть у тім краї. І речемо о них, якож притечуть до нас за час зимень і подержуть нам. І се сила Бозька прийде до нас, і та нас удержить до кінця. А се венди, і до них ідемо помочі ще молити, і не маєте, якож всяк люд належить хранити самим.

_____

¹ Яценко виправив в оригіналі на "в ране", тому переклав "болить", а Лозко за ним "ранить". Тут "вержене" – повержене, на яке здіснили напад вороги.

² Варіант Лозко. Яценко перекладає "од укрів". Гнатюки переставляють – "Детеріх убив Одокреха" до відповідності з історичними відомостям про убивство за наказом Теодоріха римського правителя Одоакра. Також припускаємо, що слово могло бути невірно записаним і має інше значення.

³ Яценко пояснює як "падаємо на коліна", а у Лозко просто "поклоняємося".

Дошка 29

Сєбто трщєхомь об оніє о(н)ієгди. І да ідє слво нашіє о Правдіє, і такво обрієцієхомь Првду. І сє рцієхомь од старіє словєси, якови істєчіа од оцє нашіє, іжь бо бяшє силнє. І то імяхомь вржєшєтєсє до бразди ієх і тако потрачєтє до Онє.

Сє бо Асклд ідє со врязє свє до ни. А сє Асклд іє врг нашо. Сє рцє намо, яко ідє о захць нашіє і лжє, якождє ієсє врг досєтє, яко грьєк. І сє Асклд ієсє вряг оруждєнь про гостіє ієланстіє хрянєтє ідєждє ідящі сутє до Нєпря-рієцє. І сє Асклд прідшє до ни со Кнудієм о два сєт ліяти по Алдорієху і хочєшєть првєтє ни. І сє Дірос єланєсть орцє смієрє осьва, і сє на стлєсє прєждіє овє. І сє Асклд овраждєтє Діроса, і ієсє онь ієдєнь на місто то, і такождє є врг нашь, і нє хочаєхомь іє, якождє врга.

Старє рєчєнє повядоуть ни, якождє прідьша на Русіє інь Асклд, і яко бєндьшє тріє Асклді-врзі. І тиє врязі сєбє жріяхоуть. І нє соутє нашіє, ніждє цізи кнзіє, якови нє соутє кнзє, ніждє воє простіє, і силоу похицє владствє об овиа. І сє Єрєк ідьє...

І споминьємо, якождє ромєстє орлі пораждієнє бяшє од дієди нашіє на устіу Данаієвоу. І сє Тріань налієзє на дулєнбє. І сє дієдовє нашіа ідошіа на лієгионіє і розтрщєша ієх. І то бєньшє о тріє ста лєтє до нашіє доба. І сє імяхомь држєтє о памєнтє. І сє нє даіяхомь сє до Єрєку, яко сьмє нє дахомь і прєжди інієм. Імяхомь кнєзи свє а ругу ієм дахомь а дашєхомь до конціє. Ні ромє ні єланштіє нє владнєшєтє ни, і такождє прєбєндієхомь. І сє дулєнбіє рієчяшутє о ни, іякождє сємє братарє о овє. І то ієсє істьща правда, якождє тєчяшуть они одо ієдіна корєнцє, якождє ісьмє.

І сє взпоминьємо, якождє Троянь бя одо дієди нашіє рострщєнь і лєги іє одєрєнє брятє бяшє до поль нашієх. І тамо труждєшєсє про ни дєсєнтє ліяти і опущєнє єсє од ни. І сє роміє рєкощуть, яко сьмє врви. І сє грьціє рієкота обаполи, яко сьмє врви. І то імящуть одва хісєнсть, і обадвіє жадяшутьсє на зєми нашіа. І сє зємь іє, якождє взєму іє мєчєм і крвє. І та ієсє зємь.

І сє Тріань бєш за пєнтєсти ляти до годіє. І такожьдє днєсє рцієхомь, якождє валка нашіа нє прєстаніє до конціє жітьби нашієа. І сє достоіхомь пратєсє о жітьбоу нашіу мєчєма. Сє рієчєть вамо Хороугинь, сєн од Оцє Хоригє, і сє єсє просіць вашь о Бзєхь, якождє даяшуть они вамо силу і владнєсчь на зємє вашіу. Околієни сьмє о вразієх і прящєхомь. Сє бяша Вронзєнєц-рієка і градьба, і тамо оцє нашіє розтрщашхоу годє. І тако смьє розтрщашєхомь врзє ови. Сє собєньстви свє одяхомь і рцієхомь, якождє бєндє інь час на нє.

І тамо Матрь-Сва Слава пшєдь нам ідєть, якождє огєнь дашєть Пращуром нашієм. І сє Щурє нашіє вє Сварзіє радяшуться о ни. Сє бо Питєрє Діяіє молі о ни. І сє Орє зріяшєть на свє людь. І сє нє можяєхомь врнєтєтє тили сва врзієм. Сє бяш в Час Онь Дірось, і сє бяшь гьрєколанєць, і тоі посчєзнє. І прідє на нє Асклд і Єрєк. І то моліхь Бзє позбавитє русє о зли тая.

***

Себто речемо про Оне¹ завжди. І да іде слово наше о Правді, і так обретемо Правду. І се речемо од старих словес, якови істечуть од отців наших, іже бо були сильні. І то маємо вергтися до бразди їхньої і тако потрапити до Оне¹.

Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас. І сей Аскольд є ворог наш. Се рече нам, яко йде для захисту нашого і лже, якож єсь ворог досить, яко грек. І се Аскольд єсь варяг оруждень [*озброєний] про гостей еланських хранити, ідеже ходили суть до Непря-ріки. І се Аскольд прийшов до нас із Кнудіем через двісті років по Алдоріху і хоче правити нами. І се Дірос еланський рече змиритися йому, бо се на столі [київському] прежді його. І се Аскольд овраждить [*забив] Діроса, і єсь він один на місце те, і також є ворог наш, і не хочемо його, якож ворога.

Старі речення повідають нам, якож прийшов на Русь інший Аскольд, і яко було три Аскольди-варяги. І ті варяги собі жертвують. І не суть наші, і ні чужі князі, яко не суть князі, а вої прості, і силою похищають владу над нами. І се Ерек іде...

І спом'янемо, якож римські орли пораждені були від дідів наших на усті Данаєву. І се Траян налізе на дулібів. І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх. І те було за триста літ до нашої доби². І сеє маємо держати в пам'яті.

І се не дамося Ереку, яко ми не далися й прежді іншим. Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця. Ні роми, ні елани не владнили нами; і так пребудемо. І се дуліби речуть про нас, якож ми братарі з ними. І те єсь істинна правда, якож течуть вони од одного коренця, якож і ми.

І се вспом'янемо, якож Троян був од дідів наших розтрощений, і леги [*легенів, воїнів] його (в) одерень [*полон] брали були до полів наших. І тамо трудилися на нас десять літ і одпущені єсь од нас. І се роми речуть, яко ми ворове. І се греки речуть обаполи, яко ми ворове. І то мають обидва хосенс [*користь], й обоє жадають на землі наші. І се земля є, якож взята є мечем і кров'ю. І та єсь земля.

І се Троян був за п'ятьсот літ до годі³. І також днесь речемо, якож валка наша не перестане до кінця житьби нашої. І се достойно прятися за житьбу нашу мечами. Се рече вам Хоругинь, цей од Отця Хориги, і се єсь просиць ваш перед Богами, якож дають вони вам силу і владність на землю вашу. Околієні [*оточені] ми ворогами і прящемо. Се були Воронзенець-ріка і градьба [*град], і там отці наші розтрощили годь. І тако ми розтрощимо ворогів своїх. Се собенсть [*власність] свою повернемо і речемо, якож буде інший час для нас.

І там Матирь-Сва Слава перед нами ідеть, якож огень дала Пращурам нашим. І се Щури наші в Сварзі радіють про нас. Се бо Питер Діяй молять за нас. І се Ор зріє на свій люд. І се не можемо повернути тили свої ворогам. Се був в Час Он¹ Дірос, і се був греколанець, і той пощезне. І прийде на нас Аскольд і Ерек. І то молимо Богів позбавити русів од зла того.

_____

¹ Яценко – "про них". Гнатюки переносять до попередньої дощечки і подають закінчення так: "І ми втратили (зв'язок з вендами) назавжди". Використовуємо "Оне" в значенні, яке подає Лозко – "про минуле", але відповідно ставимо "Оне" з тим же значенням і в кінці абзацу, дивись також останній абзац дощечки, який підтверджує значення слова – "Час Оне" ("час минулий" – Лозко, "в свій час" – Гнатюки).

² Асколь і Рюрик відомі в 9 ст., а імператор Траян жив з 53 по 117 рік, тобто різниця між ними не в триста років, а близько 8 століть. Можливо, тут йдеться про "іншого Аскольда" (за текстом), невідомого історичним джерелам. Можливо, цей переказ волхвів зберігався у народній пам'яті, а пізніші писарі записали текст без змін, тому невідомо, який час автор вважає "нашою добою". (За Лозко).

³ Гнатюки пояснюють, що зазначена дата остаточного виходу готів з території Русі в 7 ст., Лозко вважає, що, можливо, йдеться про інші германські племена.

Дошка 30

Сє бо хрняшєхомь Питарє Дяіє, якожди тоіє особєнь іє сташєть о Матрі протієвє. Сє бо тє бєньшє о совстєнплєніа до Кринь. І та ідяшєть, рєнцєми вздіа до хлєнбь. І сє дашєть даж(д)є, якождє ідє і насіцєть. І то імяхом житєнь нашіу і жню вієнхомь о славє іє. Сє бо протієвє Іє Зємє нашіа і ту храніхомь, якождє Оци нашіє.

І сє повієнцєхомь Сварзє і Зєміє і правіхомь свадієбь о ти, якождє хомь сє тваріць іє Сварєжь і протієвє Іє жєна Іє. І сє праздєнсти імяхомь дієятє, якождє о мужє і жєніє, і сьмє діцє іє. І тако рєцієхомь бєндєшєтє тє здравіє битє і щастєнє, і іматє дєти многа, і сєбоу хвалішєтєсє. І тако зрятє до вод – боудє вєлєплодьніа. І сє даяшєтє мєнжє о свє Пітарє: і да обєнщєтє твієм будієшє плніа плдіє, і овощь, і зрни. І сє радієхомь о ти, і огураздь ящєть тіє. І то бяшєтє тако до конєщєнь дєн. Сє бо вієрни Твіє омолящуть о блазієх і добієх. Да бєндєшєтє іхма животь уснцєнь о птрієбни і о жрятє сє тіє о тому. І дрзєшєтє сєн о воладносчє Твіа. Вієргунь бо можашєть о хлябє даяшєтє, со імяхомь нужє нашіє. І моліхомь о тє.

Сє бо Ондєрє іміяхомь, якєвь іє інь Парунєць. І сє вєрджє врзє на хрбєтєщє і такождє отрщє глави іє, і жєчєть о нєби і кідьніє о моріа і пущє. І сє сушєна тєцє брзіє о краіє цуждє, і тамо іє до часи, ажьдє Питарє іє одовєндє. Мождєносчє ідяшєтє оспієтє і вєрждєсєтє на нє і тлєншєтє іє.

А то сєн моляху Бзєм о та Жаліє і Горуніє тоіє. І сіцє ста Бозє о мєжє то. Пєрндє – Сварєгь, і тоі одєвтщє руцє своя одє брадє і повєляшєть дажьдє тєцашєтє сєн до гомитє тоя. І сє пєрст усхліа насіцєтє сєн можашєть о воліє Бождєсьтє, і злащє сєн можашутє сє трцатє до твардєє, і сєн зряцєтє Сурє. І сє бо Сурє жівіашєтє оньвоу і плняцєтє силоу зєлєнє хкріа і злащє. І сє єрєньцє ожієть і зєлє нєсєть, і та вієни ращіє, і обєрєхомь овіа до жітєнєць нашієх. І сє вієноу одєвєржєхомь до ніє і рєчєхомь, яко вєргунієць Ондєрє оупаднєть до ни і сє расщє вієна і злацє тіа. І сє імяхомь ісцє ядєтє хлієби свіа.

Сє бо сє вєрзждєхомь о Нієдроу, і то дієяхомь брвнє опросчє, і рієцієхомь, якиє іздіє. А потієм заждієхомь огєни сильниа і вєрждієхомь до нє брвєнє тоє, якождє агєнь биєть до нєбєси. І тамо язєнь іє сє трзєшєть і сє двоя і тріє сєн дієлитє. І тє ієс знацє од Бозє, яко любісцє Жєрьтва тєа Онієм і хотяшуть оноу.

Ащє боть іє блоудєнь інь, яковє олєчашєть Бозє тоя, одієляшєтє о Сврги, ізвєрзждєнь будє із Рди! Яко ніє імяхомь Бозіа, развіє Вишєнь Ісврг і іни соутє множєстви, яко Бг іє ієдінь і мнъжєствєнь. Да сєн нє разділяшєть нікіє тоа множьства і нє рєчашєть, якождє імяхомь Боги много. А сє бо свєнть Ірє ідє до ни, і да боудіємь достіщєни Овіа.

***

Се бо хранимо Питар Дія, якож той особо є, став о Матері против¹. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дає даждь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його. Се бо против Нього Земля наша і ту хранимо, якож Отці наші.

І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні. І тако речити будемо тим здоровими бути і щасливими, і мати дітей многа, і собою хвалитися. І тако зріть до вод – будуть велеплодні. І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно. І се радіємо тому, і гаразд буде той. І то буде так до конечного дня. Се бо вірні Твої молять о благах і добрах. Да буде їхній живот усічений за потребою і жертвували се ті для того. І держалися се у владності Твоїй. Вергунь бо може од хлябів давати, коли маємо нужду нашу. І молимо про те.

Се бо Ондера² маємо, який є інший Парунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави їхні, і речеть³ до неба і кидане в море і в пущу. І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе. Можноносець⁴ іде оспять і вержить на неї і тліншить [*нищить] її.

І то се молились Богам про ту Жалю і Горуню⁵ тую. І се стали Боги о меж тих. Попереду – Сварог, і той одняв руки свої од бороди і повелів даждю текти се на гмиті ті. І се перст усохлий насититися міг з волі Божої, і злаки се могли торчати до тверді, і се зріти Суре. І се бо Суре живить ниву і повнить силою зелені укриття і злаки. І се яринець ожива і зілля несеть, і та віна ростить, і оберемо їх до житниць наших. І се віну одвержимо до них і речемо, яко вергунець Ондер упаде до нас і зростить віна і злаки ті. І се маємо справді їсти хліби свої.

Се бо вержемося о Нідру, і то діємо бревно очищуючи, і речемо, яке іздіє. А потім зажжемо огень сильний і вержемо до нього бревно те, якож огень був до Небес. І там язень її се терзав і се двоя і троя ділився. І то єсь знак од Богів, яко любиться Жертва тая Їм і хочуть її.

Якщо буде блудень іний, яков полічить Богів тих, одділивши од Сварги, ізвержений буде із Роду! Яко не маємо Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих. І се бо світ Іру йде до нас, і да будемо достойні Його.

_____

¹ Яценко і Лозко перекладають це слово "проти", як і на інших дошках. Гнатюки вважають це ім'я тотожне ведичній богині Землі-Матері Прітхіві, можливо, це ім'я має теж саме значення, адже Земля стоїть проти Неба і в дощечці розповідається про запліднення.

² Автори перекладів помилково ототожнюють Ондера (Інтру) з Перуном. На середньому зубі Триглава ядро зображено внизу, а перо – вгорі. Тобто Ондера-ядро – це нижній (інший) Перун.

³ Яценко перекладає як "мовить", Лозко – "вперіщить", Гнатюки – "гримить".

⁴ Лозко вважає, що допущена помилка і треба читати як "Дождєносчє" – Дощеносець.

⁵ У Гнатюків – це імена Богинь, у Яценка і Лозко – "жаль і горювання".

Дошка 31

Пожєчємо Ті, Бъжє, яко сє намо дєяцєші суру піті смьртну а на вразі грєндєшєші, а тоя біяшєші мєчєм Твоєм мовлєном, згоу а свѣнтєм мрщіші очєсиа. А нъщ на нє натєнчашє, аби сян знєщєнті. То оубо Пєроуну а то мовлєнхом сєн, яко ньснє збавітіхомсє врзі грябѣі. Да індє тоі дєн, яко хчєші Ти. А зобихімо – упрєн звєнцєші, а грьмі ті на ни. А то бо істє сіла Тва на нь: поля оплодняші – а грьм, і дєждє ліяшєті сє на они.

Тъму сє ми блазі, яко ідєхом по вълі Твоєі. Азъ бо утрєня слва Ті рєнщєна імах, а тако рцємо, яко блг єсь а подтащ благ нашіх, упръшєная они сутє, як овціа, утєчашут. Да імєші ни вє всі дні, а да будєхом Ті вірні і до концє слави Твоєя, Отщє бо нашє, сєн да вождє. А да бєндіші тако в усі дні.

Жьртву Ті првіхом – овщанє брашно а тако поєм слву а вєлікоща Твоя. Слвіхом Дажьбо, а будє Тоі нашь пъкрвітєл а застоупіщ од Коляди до Коляди. А плоді на полєх а даяшєт трви на скотія, а да намо во свє дніє гъвядіа оумножітісє а зьрна жітня множєств, абихом мєдъ віщі затвржєті а пєчі.

Бга свта слвіті Соуронжє, бость одрєчєно до зіми а тєці на льто. Тому бо поємо славу, яко оці во полѣх.

Слвіхом Огнєбга Сємирьгла, дрєво гризуща а сламу, а огнєкудєліцє розвіяштіа воутріє, вдєн а вчєрі. А Тому бихом дящі за соутворєнє брашно а пітія. Яко єсь єдінє хранім во попєлі, і Того вздиймо, а горіті...

Наступний текст д. 31, а також: тексти дд. 32, 33, фотокопії яких опубліковані в "ТОДРЛ" (1990. – Т. 43), узято з рукопису Ю.П. Миролюбова. (Пояснення Яценка).

Поиск по сайту: