Дослівний переклад Велесової Книги 7 страница

... а не стане один день...

... іспрягли [*напружили] отці сили...

... рекли вони дітям бігти до кущів і ті...

... яко буде злий час...

... (п)ерво почали гради обгороджувати і кроми [*кордони], бо тих не мали...

... з того не поімемо...

... а тут Впаруна прийде і сей верже на о(них)...

... тут бо слава велика, і ту віщує Матирьва, крилами б'ючи...

... тако вороги втікали від нас...

… ті мужі суть прості... і…

… (с)лаві не шануються...

Дошка 22

А щє ботє сєн орцєно єсє, якождє Квасуро одєрзє о Бзєх таіноу утвржяшєтє Суриноу. А то бо єсє вжижєнє оутълієніє, яквє імяхом смє до Радогьщє о Бзієх сє радоваті а пліясяцє, вѣніє въргоша до Сварзє а зпієвама слву Бзієм сотвъріяшє.

Квасуро бяшє боіє-мєнжо силєнь, о Бзієх вързумлієн. А то бо то Ладо до нє пріхозящ а рцѣ му вързєтє мєди водоу а усирєтє є о Сунє, сєбто сурє утвьржісящ. А чє они брєндєтє і сєн прєтвъряшєтє до соуріці. І тоу пиймо во слвоу Бозькоу.

І то бо то бяшє о вєнцє, докіє а мєнж бяш отикратє вєльмь опозначєн, о рчєнє оцоі Блгоміро, а тоі одрзє од Свржєнц поучєньу, якождє ствъряйц Квасоуру, іжєщь рчєна єсє Соуринія. І тє б то єсє во Радгощє нашиа. Сєбто імєймо о всєнкє дєни, якожь пожніє соутвъріхом, а сє оурадогшєхомся о ти.

Ні єсє бо інодь, якожь, кий нє удържє сва єсть єсьтва, доразъ а рцє бєзоумьна – сєботь іє о Црнобъзє, а інь, іждє імє радгъщь, – іє о Бьлъбзіє. Такожєдь імяшєхом ісъкашєтє дрзі і врзі... Коваць бо мєчє нашія на оутвързєнє сили, а сє імо силоу Бождєньскоу поражєшєтє врзє нашія обополє.

Тобто Бъгомірє оурієчєнъ Твастирємъ, якождє тиє му порцє о слвієх, абиста она бяшєть, якождь Бзє ръкъошє іма сє іхва. Сєбьто оуставє родіа осєбє, якождь Бзі съпрічінє родь. А смє хом о родієх тиієх – роді такожь. Ісврг іє Оць, і проча соутє синє. А імях сєн корітє Іму такожь і ми, сєбо коріхом родцє, якожь єсє Оць Рдоу. А ти б то роді ієсьтватє о Киє до къніязє Кістє.

Сє бъ по годьстє пріє опороушєтєсє, а Русколаню опъоущєтє, до Кіє тєцєшєтє а сєндєтєся до зємє отиє. Тамождє іжьдєхьшія до прістєнпоу въріяжьскоу і сєбє браніцєсє од она. І такъва бяшє сє од лієти тисєнц трісєнт о Києвє-оцє, трісєнти о Карпаньстє жівотіє, і тисєнцє о Кієгрдіє. Іна частє ідє до Голоунє а тамо істасє, а іна о Кієгрдє. І пєрьва єсє Рєнсколанє і дрга – Киє, іякождє Сурєнь чтіає, по скотоу ходяєша а стадіа водяєша, дєсєнтє вієцє о зємь нашіу.

Сєбьто Голоунє бяшє град славєнь і три сєнтє граду сильна імє. І Києградє імє мєньші: ополуоднь дєсєнтє градє і вси, і сєліа ньмнъгоа доцєлъбо сєн битє. Во ступіях – всєкє роді, і житва сє мєнєтє ополоудєнь. І таква грьцєм ода омєнь по златоу цєпє і кола, а ождєрєлія до киркоа сва носіцє. Омієнє о пиво виньстє о грьк, і тврія овьна сва і омєнє тая. І бящє ти русіє оплоудєнь твъряцє град силєнь Соурєнж, яковъ нє сєздатє грьцієм. А ти ієго рострщє і рєнсє побіяшєтє хтяшє. І тому ідємо до нє а рстрщєхом осєлья грьцка. Єланє бо сіє соутє врзі рєнсколанієм і врзє Бозієм нашієм. Грєцьколанє соутє нє Бьзіє потщуть і нє до чъловієци. Они соутє іс камініє ізбрящєни подобієсє мєнжієм. А нашє Бзіє соутє виразє...

І такождє смє хом прящєхом оди годьє, іжья навлцєшєтє на главє своі рзіа од воліа а кравья. І кожіа навлцєша на чєрєсли сва. І тако мнісєтє сє оустрашє роуштє. І тиє одєвлєцєшєтє срачєси сва і, оголя чрьсли, ідєошіа до прє і прєборяє. І тєнькрати ідєхом оголєни до прє а побієдєхом я. Яко ста грєцьколан богаць, ізнієждє мєчцє сва, а тий бєндє брзіє унавієн од Ямє, якіє ждєшєть жртву сву до зємє, абитє пітє крєв го і животь го умєрщвлятє, і тиєм житє отам.

***

І ще буде хай речено єсь, якожде Квасуро¹ одержав од Богів тайну утверджувати Сурину. А то бо єсь вжижене утління², яке мали ми до Радогощі о Богах се радувати і плясати, віни вергнучи до Сварги і співами славу Богам сотворюючи.

Квасуро був бой-мужем сильним, від Богів врозумлений. А то бо Ладо до нього приходить і рече йому верзти меди водою і усурити їх на Суне, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську.

І то бо то було увінчання, доки і муж був коли-небудь вельми відзначений, наречений отець Благомир, а той одержав од Сварженця повчання, якожде створене Квасуром, іже речена єсь Суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того.

Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, – є від Білобога³. Також маємо іскати друзів і ворогів... Кувати бо мечі наші на утвердження сили, і се маємо силу Божеську поражати ворогів наших обаполи.

Тобто Богумир наречений Твастирем⁴, якож ті йому порекли про слов’ян, аби вони були, якож Боги рекли їм про них. Себто уставив роди осібно, якож Боги спричинили рід. І ми є з родів тих – роди також. Ісварг є Отець, а прочі суть сини. І мусимо се корити Йому також і ми, себо корилися родичі, якож єсе Отець Роду. А ті роди існували за Кия до князя Кісте.

Се бо по годській прі порушилося, і Русколаню упустили, до Кия (Києва?) текли [*одійшли] і осілися до землі отої. Тамож діждалися до приступу варязького і себе боронили од них. І так було се од літ тисячу триста по Кию-отцю, триста по Карпанському животу, і тисячу по Києграді. Інша частина іде до Голуні і там осталася, а інша – біля Києграда. І перва єсе Руськолані, а друга – Кия, якож Сурень чтить, за скотиною ходячи і стада водячи, десять віків по землі нашій.

Себто Голунь був град славний і три сотні градів сильних мав. І Києград мав менші: ополудні десяток градів і весі [*селища], і сіл немного доціла се було. Во степах – всякі роди, і житва се міняють ополудень. І так грекам в обмін на золоті цепи і кола, і ожерелія, [які] до ший своїх носили. Вимінювали на пиво винисте⁵ у греків; і творили овна [*розводили овець] своїх і міняли тих. І були ті руси ополудень творили град сильний Суренж, який не создати грекам. А ті його розтрощили і русів побити хотіли. І тому йдемо до них і розтрощимо оселля грецькі. Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги Богам нашим. Грецьколані суть не Богів потчуть і не человіци [*людей]. Їхні суть із каменя ізображені подобою мужам. А наші Боги суть вирази...

І також ми прялися од годів, іже навлекли на голови свої роги од волів і корів. І кожи навлекли на чересла [*стегна] свої. І так мніли се устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і переборювали. І багатократно ідемо оголені до прі і побідимо їх. Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо унавієн [*умертвлений] до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам.

_____

¹ Гнатюки не вважають це слово за ім’я.

² Тут мається на увазі утла жижа (рідота), інші перекладають "спраги вгамування".

³ Речення складене за зразком Гнатюків, у інших "про Чорнобога" або "про Білобога".

⁴ Див. пояснення на д. 6в.

⁵ Використаний варіант Гнатюків. У Яценка і Лозко – "пиво венедське для греків".

Дошка 21

Сє бо Хьрбєр оборєншєть тую силоу злую, обєсєнть опояшєньсть ває. І мієхом сєбто урьви храняшєтє, і сєнь хранє Бозєм ставієхомь, і грядіхомь стієнє о дубіє, і за осви часто по-другоу стієноу, і тамо храніхомь Бозє нашієх подоби. Імяхомь мнозіє храніє о Новугрду на Волхъву-рієціє, імяхомь о Києградіє по Бголясієх. І сє мяхомь на Волині дулєбстєі храніє, і о Сурєнжє на моріє Сурьстієм і Синієм. І сє вєлька оуразь іє на ни, якождє хранє сурєньстіє обити вразєма, і Бозі нашіє о прах тщєни валяхуться. Імуть бо сє рустічі, нє імуть сили одєрзєтє на вразє витєнжстє.

І сє бо імяхомь урьви, єкождє странмєжь, іжє ідє вночіє по лісєх і сє урьвє одієги сва на коусє. Такождє русіцє імяхомь урьви на русіцєм тієлєсі. І нє брєжієхомь о томо. І тщіхомьсє на хранієх славітє Бозє, яковє нє пріємлоуть жартвє нашіє, сє бо оураздєни сутє о нашє лєностє. Лє жє Птиця Матирь-Сва славу жєчє на ни і молі насо о тєхма, оцєву слву учєщєтє, і то нє імяхомь дєрзєстє статє на ратє а мєчєма свєма братє зємє нашіу од вразієм отрчєноу.

Сєбто тисєнц і тріє сєт храніємо свєнти нашіа. І днєсє жєни нашіє рєкчуть, яко сьмє благовіє і оутратіхомь розумство нашіє, і сємо яквє овча мало пєрєдо они, і нє смімо овлєцєтєсє браніє і мєчєм разєтє вразіє нашіє.

Сєбто Коупаль грєндєть до ни і рєчєть ни, яко імяхомь статє грдє і чісти тєлєси і душіє нашіє. І то вргнєхомь до стопи єіє, сє абихь сєн грєндл по ни і насо захряніщ, вєдоущь до прє зуріє і тамо сєн стахомь би до Сварзіє ліки. І сє, до сєчє шєдьшє, хвалохомь Бозє нашіє о браніє, яко о мірни днє. І сє бо Коупаліц жєчє ни, яко достоіхомь сє до она часа і бєндієхомь о славоу своу почєстєни і такождє со оци сопрчастєни.

***

Се бо Хорбер¹ поборов тую силу злую, [що] обсіла опоясувавши вас. І маємо себто урви хранити, і храми Богам ставимо, і грядемо стіни із дубів, а за тим часто другі стіни, і там хранимо Богів наших подоби. Мали многі храми в Новограді на Волхові-ріці, мали в Києграді по Боголісах. І се мали на Волині дулібській храми, і по Суренжі на морі Сурськім і Синім. І се велика ураз є на нас, якож храми суренські побиті ворогами, і Боги наші в поросі зневажені валяються. Мають бо се русичі, не мають сили дерзнути на вороже витяжство.

І се бо маємо урви, якож странмеж [*мандрівник], іже іде вночі по лісах і се урве одяг свій на куски. Також русичі мають урви на руськім тілесі. І не бережемо о тім. І намагаємося на храмах славити Богів, які не приємлють жертви нашої, се бо уражені суть нашими лінощами. Ле же Птиця Матирь-Сва славу рече на нас і молить нас про те, [щоб] отцівську славу учестили, і то не мали дерзості стати на рать і мечами своїми брати землю нашу од ворогів одторчену.

Себто тисячу і триста літ хранимо святощі наші. І днесь жони наші рекчуть, яко ми блаженні і втратили розумство наше, і самі як овча мале перед ними, і не сміємо овлочитися бронею і мечем разити ворогів наших.

Себто Купаль² гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими. І то вергнемось до стопи його, аби сен грядів по нас і нас охороняв, ведучи до прі сурової, і там сен стали би до Сварожих ликів³. І се, до січі шедши, хвалимо Богів наших о брані, яко о мирних днях. І се бо Купалиць рече нам, яко достоїмося до того часу і будемо по славі своїй почестені, і також з отцями сопричащені.

_____

¹ У Гнатюків "хоробрий".

² У Яценка "Коупаль" і "Коупаліц" жіночого роду.

³ У Яценка і Лозко – "до Сварги лицем".

Дошка 23

Сєбто Новьярє ідє одо Старєа, іждє бяша отаква русєчє. А сє ідє до пълднє і тамо грящєтє о стоупєх дєсєнтє вієци. Табто єсє таждє русє – ізбряшєть кнєзи своі. І тиа од роди своі, і роди доботша о плємє: коіждієму кнєзи своі. І о кнєзи іздієшє кнєзє старьша – і тоі єсє Вутєц о Прія. І такова жівєтє во зємє тєія.

Доли врязє прідоша на ни, і тамє ізбіяє они. І сє грьцколанє ідьшя о зємє тиа і сєднєшєся о ніѣ, і нє дєба о Русє. Сє б то русє ізмєчєся і налієсє на иієі, і одтрщє они до сва брєзє морьстє. Сє бо гьрєцколанє повєдьшіа ратє сви о жлєзна бръніє оцрчєна. І бя сѣчє тамо вєлика.

І грящуть врани о ядь мєнжскоу, іжє врждєна єсє до поліє а піяйшє очєси іхва. Граяхоуть врни о брящни а вєлика гряхоуть ста о пєли тая, і тамождь ієсє очєси грьцкіа і очєси руштє нє тргая. Там бо знащітоу імяхом, яко Бзє нє во(л)ящиа русє огинутє. І тамождь сє пєрєщєть Сунє з Мієсєщєм о тиа зємє, і Нєба сєн пєрєщєтє о кмить, абиа зєміє тая нє подлєнгла до роуцє єланьстє а пърбила руськоу. І тамождє сєн плачєть матка о дєцкє своя, якови врзієша крєвє о кмить тоу, і та кмитє сташєть рускєу.

Новаярь бяшєть тамо до днєсє. І зємє таа прєбєндє нашіа – о мєчє крєвє врзєнщєнь о ту. І такождє єланє рѣкоста о кнєзє старшє нашіє і повясть му, якождє нє хчє до зємє нєровь ходєтє, ніжє отроцє брятє, алєнь бо імє брєзє морьстє про сва. То імяхомь оуказіцю на дєнь нашь, якождє праоцє нашіа умєршє о кмить, і нє взяшь вразє нашіа зємє. Сєбто і днєсє іміємо оуказіцю, якождє нікій то бєрєть.

Сєбьто Гєрманьрєх ідє о полиноцє до ни, а імєхом сєн брянєтє зєми сваі. Тако ітє на нь, сєбь годьштіа зємь іє нашіа. А ту Білогорє сє хом усѣяхом кощє своі а крьвє своу полліяхом, і та єсє о ни.

Сє бо врєщєть Птиця Матєр-Сва о ни а славу рієчєть ни. Яхомь бо сьмє о ту мєчє нашія а ідєхомь до свєнти о поля. Одразієхомь врзі полноцніа а одвзєрщємь врзє полудєниа, а тєцєхомь на врзє сходниі, абѣхомь повєнжди руштє Грміци, якожь Оцє нашієго Парунє сини а Дажьба внуциє. Сєбьто Сварєць укажє намо, камо грєнстє обисва.

І тиє Гєрманьрєх одєйдє до полунцє, а єланштє о полудєнє. І такмо обєрієхом зємє нашіу до коупіцє і нє даяхом о синь бо цєнжє, нєбощєть о синє своя. Сє бо ідєть о ступи нашіа вєліцє множдєстви родоу інієх. А нє імяхом бяшєтє о мирна нєбо. Ждєхом о помуцє – та бо та іє у мисцє нашіа а о конціє мєчє, і тиєма сєчєхом врзє.

Сє врщєть Птиця Матрє-Сва о ни, абихомь сє ми вздєнли мєчє сва на захітє своу а ією. Сє біє кридлієма о зємє і прахь одтрзє до Сврзє. А сє бо врзєх о зємє а сє біє о нь, яко страшєсє за ни. І ту одрзєхом, оутворжєхом, яко крєчєть. Сє бо крєнчь тиє іє до сєрдіа нашіа. А то імяхом вѣдєтє, яку сурє піяшє. До сєчє грєндєхомь і тамо одржєшєхомь питву ініу, о Бозєх стварждєноу, і та будєть намо, яко Вода Жива опослієдє, о часє Трзнє влікєа, якова єсє о вся, іждє умєрє о зємє своа.

Сє бо Сваржєць зряй о ни од Сврзє своя чюдниа. А, зряшє ратє нашіа, лічє она, а прстє єніма овждє – нє імяй доситє; а то лічєть ієнжє прстє о нозє своі, а вієсть Праштирь нашє, яко смє сила вліка, а нє можє одоляшєтє ни вразє нашіа. А сє бо потцєхом ови а ждєнєхомь іє, докєндє они подяшуть о зємє а здєнхнєшєть о Марє, і Морь ю вєздьмє.

Сє бо рієчєхомь о сєрдє нашіа, якождє нє вратєхомьсє до огніци своі докєньждє ащє врзє іскашуть, і нє врзєхомь сєн тѣлєси нашіа, ащє врзє ящуть зєми нашіа. А рчєхомь о сєма, якождє Бзє нашіа гонзяхуть іє. Сє то убіє чьлюсни сва, радіє яхомь дєцки до копієх, яко сє вратєщєтє задє своя врзѣм. Сє бо лядви нашіа одврзієхомь і тлєцєхомь зємє нашіа до нє, аби удрзєшєтє овіє ажьдє до смєртєна часа, а Маріу зрятє даяшєтє. Сє бо Мора одстоупісє я одрєчє: "Нє імяхомь сила туа, абєстє одєрзієла вітєзє руштє." І такождє слва потєнчє до Сварзє, і тамо Бзє рєчуть, якождє хоробрє стє русє, а імяхом мясти про ви подєль Бзє прє Пєрунє а Дажба, Оца вашіа.

***

Себто Новояр іде од Старого¹, іже були отак русичі. І се ідуть до полудня і там граяли в степах десять віків. Тобто єсь також руси – ізбирали князів своїх. І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному князі свої. А із князів іздіяли князя старшого, і той єсь Отець на Прію². І тако жили во землі тій.

Далі³ варяги прийшли на нас, і там ізбили їх. І се грецьколани пішли на землю ту й осіли на ній, і не диба [*дбали] о Русі. Се б то руси ізмечилися і налізли на тих, і одторгли їх до їхнього берега морського. Се бо грецьколани повели раті свої в залізну броню оцерчені⁴. І була січа там велика.

І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая. Там бо защиту⁵ мали, яко Боги не волять русі загинути. І тамож се періщать Суне з Місяцем за ту землю, і Небо се періщить за кмить, аби земля тая не підлегла до руці еланської і пребула руською. І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською.

Новаярь був там до днесь. І земля та пробуде нашою – о меч кров вергнута за ту. І також елани рекли князеві старшому нашому і повістили йому, якож не хочуть до землі неровь⁶ ходити, ніже отроків брати, але ж бо мають берег морський за своє. То мали указицю на день наш, якож праотці наші умерли за кмить, і не взяли вороги нашу землю. Себто і днесь маємо указицю, якож ніхто то [не] береть.

Себто Германаріх іде з полуночі до нас, і маємо се боронити землі свої. Тако іти на них, себо годська земля є наша. І ту Білогор се усіємо кістками своїми і кров'ю своєю поллємо, і та єсь для нас.

Се бо верещить Птиця Матир-Сва про нас і славу рече нам. Беремо бо ми за ту мечі наші і йдемо досвіта в поля. Одразимо ворогів полуночних, і одвержемо ворогів полуденних, і течемо на ворогів східних, аби повели русів Громиці, якож Отця нашого Паруна сини і Дажбога внуки. Себто Сварець укаже нам, куди грясти [*наступати] навколо.

І той Германаріх одійде до полуночі, а елани – до півдня. І так обережемо землю нашу докупи і не дамо синам бо чужим, лише синам своїм. Се бо йде до степу нашого велике множество родів іних. І не маємо бути під мирним небом. Ждемо о помочі – та бо то є у місцях наших і на кінці меча, і тими січемо ворогів.

Се верещить Птиця Матре-Сва до нас, аби се ми підняли мечі свої на захист свій і її. Се б'є крилами о землю і прах одторже до Сварги. А се бо верже о землю і се б'є о неї, яко страшиться за нас. І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам. І то маємо відати, яку суру пили. До січі грядемо [*ідемо] і там одержимо питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за Землю свою.

Се бо Сваржець зрів на нас од Сварги своєї чудної. І, зріючи раті наші, лічив їх, і перстів немає вже – не мав їх досить; і то лічить інже персти на ногах своїх, і вістить Пращурам нашим, яко ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме.

Се бо речемо в серці нашім, якож не воротимося до огниці своєї, доки же ще вороги нишпорять, і не вержемо се тілами нашими, доки вороги беруть землю нашу. І речемо про те, якож Боги наші збавилися їх. Се то убіє челюсних [*передових воїнів] своїх, радить послати дітей до копій, аніж се вратити зад свій ворогам.⁷ Се бо лядви [*рани] наші одверземо і товчемо землю нашу до них, аби удержати її аж до смертного часу, і Марі зріти дати. Се бо Мора одступиться і одрече: "Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському." І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: "Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого."

_____

¹ Можливо, мається на увазі зміна фаз Місяця: після Старого Місяця приходить Новояр (Молодик), або йде мова про початок Нового року, що приходить на зміну Старому. Гнатюки вважають це слово за назву племені.

² Словом "Прія" можна означати не тільки битву, а й Богиню Прію. О.Знойко слов'янську Прію співвідносить з Афродітою, Фреєю, Фрігією. Напевне, вона уособлювала Зорю і є аналогічною Матир-Сві. Старший князь ставав наче Перун і міг бути отцем Прії-битви.

³ Яценко перекладає як "у низов'ях".

⁴ Слово залишено як в оригіналі "оцрчєна", воно нагадує "очерчена" (окреслена). Лозко перекладає як "захищена", Яценко – "закована", що має приблизно однакове значення. Сюди ж можна віднести і назву храмів – "церква", що теж є окресленням вмістилища, адже храми символічно можуть означати човен, хату, черево чи камін, в якому перебуває Сонце-зародок.

⁵ У Лозко і Яценка – "знак".

⁶ Лозко вважає, що це, можливо, неври, що згадуються Геродотом. Гнатюки натомість вважають, що пропущені літери і треба читати "землю н(ово)ярів".

⁷ Складне для перекладу речення. Варіант Яценко: "Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали молодих до війська, яке повернули спини свої до ворогів". Лозко: "Це той вбиває в голову синам своїм, котрих брали дітьми до списів…"

Дошка 24а

І сє грядєть сь сили многая Дєжбо о помощє людєм свєієм. І тако страхи нє імь, понєжди дрєвли, яко нови. О ни сє пєцийстє Тиє, і ряхом о Нієм, якождє хочєть. І сє ждієхом по свіє днє о Тиєм, яко імяхомь…

Сє бо Воронзєнєць бя мієсто, о яковіє усілішєсє годє, а русє сє бієтє. І то грєдо бя мало, а такожьдє по пріє тоє сожєгнєнто, і прах, і пупєли тиа вієтрієма ростршєни обасваполи. І мієсто сиє оставлієно, нєбожь зєміє тая руска іє. І сє нє озєрєщєтєсє о ніє, а нє забудєшєтє ю. Там бо крв оци нашієх сєн ліляшє, і такмо сє ми о правіє грондієхом о то.

Сє о Ворєнзєнціє слава тієкошєть по русієм, і тиіє сва розє імуть, і ящєтє о сієм, і сили іматє на конєщи сва. Одєрзєтє я о Русє огиє, бо сіє о рєнги, і руга імяшуть датє о конєнзи о свє і Огнєньци слузи. О тиа імяхомь држєтє сє щє ругу особіу: да імуть ядь і питву за часіє своя до смртє і слоуждієхоуть ни.

Сє бо многіа слєнжєшє кости своя о болоніє, якождє за часє Мєзєнміру. Тако антіє сьмє, імяхомь учту і славоу поющє Бозєм. І такьви славіє сьмє рчєніє, ніколіжьдє просяшє ніжіє. Слву рцієхомь, сє бо тє молинь твряшє. Омиієхомьсє тієлєси нашіа і рцієхомь слву такожьдє.

***

І се гряде з силами многая Дажбо на поміч людям своїм. І тако страхи не маємо, оскільки древні, яко нові. Про нас печеться Той, і рядимо до Нього, якож хоче. І се ждемо по свій день з Тим, яко маємо...

Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися годи, а руси се биті. І того града було мало, а також по пріє тієї спалений, і прах, і попіл того вітрами розтрушений обаполи. І місто сеє оставлено, небож земля тая руська є. І се не озирайтеся на неї, і не забувайте її. Там бо кров отців наших се лилася, і тому се ми вправі нагрянути на то.

Се про Воронзенець слава тече по русах, і ті свої роги¹ ймуть, і беріть о сім, і сили імати на конях своїх. Одержете його для Русі, [?] бо сіє для ренги, і руга² мають дати для князів своїх і Огневим слугам. Для тих маємо держати се ще ругу особу: хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і служитимуть нам.

Се бо многі сложили кості свої на болоні [*полі, низині], якож за часів Мезенмира. Тако анти ми, маємо учту і славу поючи Богам! І якщо славії ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи. Омиймо тілеси наші і речемо славу також.

_____

¹ Лозко читає як Сварог. Яценко і Гнатюки вважають, що це сурми.

² Можливо – "данина".

Дошка 24б

Піймо сурє питвоу о славоу ту пєнтєкрати дєно. І огніци узгнєхомь о доуби; і тако Снопа влєціємо а рціємо хвлу о нє. Ісьмє Дажьбови внуцє і нє смієхомь нєхатіє слави нашєа за вієци.

Сє бо антіє бяхомь по Русколані, і дрієвлє бяхомь русє а прєбєндьєхомь они. Сє о Волинь ідє опрєдєх і биє врзє, яко хоробріа єсє. І та Волиньє пєрвищє родо єсє, і сє осєрєньцє сє овиа. І антіє Мєзєнміру одєржєшєть побієди о годіє і рострщєшєть на оби. І сє по нієх тєкоста єгуни о крвє славниєх жадяшєсє. І та борба зуріва бя. І сє годє сообратішіа со єгуньшти і с нєма на оцє нашіє налієзє. І бистє розбієна і озніцєніа. Сєбьтє ідьшіа обрі на кнєнзє і забиє го. І сє Синє моріа одидіє од Русє.

Сє Бзє Руси нє бряшєшуть жртви людьскєа, ніжіє жівотніа, єдініє плодіа, овоштє, квієти а зрна, млєко, сурє пітноу о травієх озбраджєноу і мєди, ніколіждє жівіу птицю, анє рєнби. І сє врязє і єланштє Бозм даящуть жртвє ініу і страшноу чоловієчноу. І то нє імяхомь діятє, яко сьмє Дажбовє внуцє і нє імяхомь, крачєтє за інє стопи чіузєма.

***

Пиймо суру питну за славу ту п'ятикратно денно. І огниці розпалюємо біля дубів; і тако Снопа велечаємо і речемо хвалу про нього. Єсь ми Дажьбови внуки і не сміємо нехтувати слави нашої за віки.

Се бо антами були по Руськолані, і древлє [*раніше] були русами і пребули ними. Се на Волинь ідемо опереду і били ворогів, яко хоробрі єсь. І та Волинь першим родом єсь, і се осередок се їхній. І анти Мезенмира одержали побіду над годами і розтрощили на оба. І се по них текли [*прийшли] гуни о крові славних жадаючи. І та борьба сурова була. І се годи зібралися з гунами і з ними на отців наших налізли. І були розбиті і знищені. Себто пішли обри на князя і забили його. І се Синє море одійде од Русі.

Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну. І то не маємо діяти, яко ми Дажбові внуки, і не маємо крачити [*крокувати] за іними стопами чужими.

Дошка 24в

Сє жртьва нашіа іє мєд-сурє о дєвєнтєсили і щалє удіяня і на Сурі ставієна тріє дні, а по тієх скрєнз вълну ціждєна. І та бєндєшєть нашє жртва Бзєм Правієм, яквє соутє нашє праоцє, ібо сє одєідєхомь ото Дажьба і стахомь славні о славєнтє Бозє нашіє.

Ніколіжди просяхомь, ні моліхомь о благи сва. Сє бо Бозє рєкохуть намо: "Ходітє до Русє, а ніколіджє о вразє". Матєр-Сва Слва пояшєть ни спієватє витєжнєствє на вразє, і тому вієріхомь, яко слово іє о Птиціє Вишніє о Сварзє порстіє, лєтяшєтє одо ни...

Бо конєнзє нашіє ізбріашєхомь, да бєндєть властє ієх о ни пєцітєсє! І да прєідє враг за кроми нашіа, а кромє тьчєтє нє бєндєть, яко зовратє іє само Пєрунько. І то Сноп знаяє, яко смє моліхомь Славу і ніколіждє просяшє о іно, ніколє нє потрєбовахомь о жівотіє наохібьна.

Сє бо зрящєтє оцє нашіє Орєа, до облаки ходяшєтє, всхіцєна бяша, і всхіцєна силоу до Пєруньковє ковачтєнства. І зряй тамо Орє, яко Пєрунько ковашє мєчи на враги. І, ковацє, рєчє тому: "Сє стрієли а мєчє імяхомь на воє тиа і нє смєшєшє сєн боятє ієх, яко зніцоу ієх до пудіє, і кмота ієх бєндє умієшаніа до пєрстє бліжє, яко зємє о багни звієрєм. І бєндяшуть они, яко прасєтє умазанє од брєніа, і смрадє своі понєсящуть о слієдє сва. І тамо рєцєно бєндє о они, яко смрадни прасєти і свініє."

Сє бо рієкша Пєрунько, ковашєть мєчи, і Орєу то рєчє. І тоє Орє повєндє отєц нашієм. І такова бя нашє борба за жітвоу і вітєжєнства многаі вієки назади, а днєсє вієріхомь то нєбє тако.

***

Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі¹ удіяна і на Сурі [*Сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших.

Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: "Ходіте до Русі, і ніколи ж з ворогами". Матер-Сва Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас.

Бо князів наших ізбираємо, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о животі неохибного.

Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений² [*який має хист] будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: "Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней".

Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече. І то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многі віки назад, і днесь віримо то нібе так.

_____

¹ У Яценка – "щавлі", у Лозко – "шавлія".

² У Яценка – "взятий", у Гнатюків – "умілий, наділений".

Дошка 24г

Ідяхь одє тівєрсє і до Синіє морє, а Сурєнжє до ви і рєкохь вамо, яко жє вієдієхомь само, о то ізє старіа зємє нашіа сполєнства антієва, і тако жє ієстє за многиа крвє літєа по ніє. Руса будєшєть, яко руду ляхомь, а тако в жижєнь ю до концє. І будєть ото зємє нашіа – славєни плємєни і роди.

Сє бо славіхомь Бозє, ніколі жє просяшє, лєжє славіша силоу ієх. І тако жє вєлічахомь Пращуріа нашієго Сврга, кіє бя, бѣ а прєбєндє вожди о ни о вієк вієку до конця.

***

Ішли од тиверців¹ і до Синього моря, і Сурежа до вас і рекли вам, яко же відали самі, про ту ізстарі землю нашу спільноти антів, і тако же єсть за многа крові литої по ній. Руса буде, яко руду лили, і тако в жижень її до кінця. І буде та земля наша – славних племен і родів.

Се бо славимо Богів, ніколи же не просячи, лише славимо силу їх. І тако же величаємо Пращура нашого Сварога, який був, біє і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця!

_____

¹ Взято варіант Лозко і Гнатюків. Яценко поділяє слово і перекладає – "тих верхів", що теж логічно в даному тексті.

Поиск по сайту: