Історія виявлення і дослідження Велесової Книги

ВЕЛЕСОВА КНИГА

Упорядкування, переклад, коментарі

Світовит Пашник

Запоріжжя

Року Божого 7521

Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7521 (2013). – 188 с.

Видається: 2009–2013.

У книзі використані малюнки Ярослава Свидраня.

Зв'язок:

Голова РПК

Світовит Пашник: 063-336-03-78, 066-153-71-79;

pashnyk@ukr.net

Інтернет-сторінки РПК:

Рідна Віра - http://svit.in.ua

Вісник Рідновіра - http://ridnovir.in.ua

Берегиня Роду - http://bereginya-rodu.org

Громада "Полум'я Роду" - http://yaro.dp.ua

Радіо "Сварга" - http://svarga.dp.ua/radio

Гутірка - http://svit.in.ua/forum

Група в Контакті - http://vk.com/club15588182

Група в Facebook - http://www.facebook.com/pages/Ruske-Pravoslavne-Kolo/164656026901985

Канал в Ютуб – http://www.youtube.com/user/RidnaVira

Велесова Книга – збірник духовних текстів прадавньої Русі. Молитви до Богів, історичні події, заповіти та заклики до Вітчизнолюбства і єдності Роду – все це надавало нашим Предкам сили для великих звершень, як у мирний час, так і у війнах з ворогами. Велесова Книга залишається богонатхненним твором і для сучасних русинів.

У книжці подано стародавні тексти та їх дослівний переклад. Слова, які зрозумілі читачеві, не змінені до вимог сучасного мовлення. В додатку містяться Словник Велесової Книги та ілюстрації.

Змiст

Фото дощечки № 16, зроблене Ю. Миролюбовим

Історія виявлення і дослідження Велесової Книги

Наше життя рухається вперед, та іноді треба озиратися назад, щоб згадати минулі часи і зробити правильні висновки, такому вчить нас Велесова Книга – збірка духовних текстів руського Роду. Ми вчитуємося в її слова аби зрозуміти призначення свого життя, згадати свій Рід, звідки походимо і куди йдемо. Це надає нам впевненості в собі, дає зрозуміти, що ми не самі, а з нами Боги і наші Предки.

Ми не знаємо, хто писав чи пізніше переписував Велесову Книгу, де вона зберігалася і як потрапила до маєтку останніх господарів. Це залишається в таємниці, і ми можемо тільки припускатися різноманітних версій. Для нас найголовніше, що її таки віднайшли випадково в буремні роки громадянської війни 1919 року.

Серпневого дня полковник царської армії Федір (Алі) Артурович Ізенбек потрапив на розгромлений маєток. Сам полковник не міг точно пригадати, де був маєток і кому він належав (згадував, що належав маєток чи князям Задонським, чи Донським, чи Донцовим). Вдалося відновити бойовий маршрут за свідченнями офіцерів полку Маркова, де служив Ізенбек командиром батареї.

Цей маєток, на думку Бориса Ребіндера, знаходиться у Великому Бурлуку (нині Харківська обл.) і належав Олександру Івановичу Задонському, ватажку дворянства в повітових містечках Волчанськ, і пізніше, Куп’янськ. Ребіндер повідомляє, що його сім’я добре знала Задонських, яка була знищена у серпні 1919 (за іншими свідченнями у грудні 1918) року.

Перекладач і дослідник Борис Яценко встановив, що 1680 р. помістя Великий Бурлук придбав полковник ізюмський і харківський Григорій Донець-Захаржевський (пом. 1691 р.). Згодом, аж до ліквідації української автономії, ізюмськими полковниками були його сини Федір та Костянтин і внук Михайло. На початку ХХ ст. помістя також належало старовинному родові Донців-Захаржевських.

Праві обидва дослідники: нащадок роду Андрій Якович Донец-Захаржевський побудував при садибі Преображенський храм (знищений), він же розпочав і будівництво палацу, який був закінчений його зятем – генералом Воїном Дмитровичем Задонським, героєм війни 1812 року.

Поиск по сайту: