Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослівний переклад Велесової Книги 1 страница



Використані переклади Бориса Яценка, Галини Лозко, Валентина і Юлії Гнатюків.

Подається разом з виправленим оригінальним текстом за рекомендаціями В. Шаяна, Б. Яценка, Р. Баганецького.

Оригінальний текст за Миролюбовим можна подивитися у виданні Г. Лозко, відтворенний текст стародавніми літерами – у виданні Гантюків.

Для зручності читання в оригінальному тексті подвійні літери в більшості випадків переведені до сучасного правопису: іі-й, іа-я, іу-ю, ьі(оі)-и (у інших джерелах пишуть ы, але літери "и" у ВК немає, то замінюємо згідно сучасного правопису). Літера ВК Y записана як о або у. Літерою є передаються дві сучасних літери – є або е, в деяких випадках кінцева є може не читатися. Літера ѣ залишена, в руській мові вона переважно перейшла в і, а в російській в е. Редуковані голосні також залишені в тексті, в сучасному правописі вони переважно переходять: ь на е, ъ на о. Можуть бути інші варіанти прочитання.

 

Дошка 1

 

Во тєчє оупамятохом добля наша стари часи, да ідємо камо – нє вєстє. А тако сьми зрємо воспять а рчємо: "Жє бо єсьми стидіхомся Навє, Правє, Явє знаті а обаполо тьрла вєдєтє а доуміті?"

Сє бо Да(ж)бо створящ(є) намо Вєйцє, яково жє ієстє свєт-зорє намє сящє. І во тия бєзодні повєсі Дажьбо Зємє нашє, абі тая удьржєна бя. Тако сє душє Пращурі соутє, а ті свєті зорєма намо од Іру.

Но грьці налєзша на Русє, твьрящі злая во імь Богоув. Ми ж єсьми нє вєхом ужі камо тєчаті а щча творіті.

Правє бо єсь нєвідомо уложєна Дажьбом, а по нь, яко пряжєся, тєчє Явє, і та соутворі Жівото нашо. А то, колі одідє, Сьмртьє єсь. Явь єсь тєкоуща, а творєно о Праві. Навєн бо єстє по тия: до тє єстє Нава, а по тє єстє Нава, а в Праві жє єстє Явь.

Поучіхомся стару а вржємощємося душі наша в он, бо єсь то нашє, яко сє боужіна ідє сєбо на коло ни. Тврящу Богоум сілу соузрєхом в сєбі, то бо дано Дар Бъгов, і нє потрєбуємо бо сє напрасніті.

Сє Душі Пращури наша од Іру сряшєті на ни. А тамо Жалє плакатіся а вирєщаті намо, яко сьми нє брєжєхомо Правє, Навє а Явє, нє бржєхом бо сє, на то а глузіхом. Сє істая – нєсьми достоіні биті Дажбові Внуці!

То бо моляі Богоум да імємо чістє душі а тєлєсі наша. А да імємо жівот со Праотці наша во Бъзєх сліяшєтєсє во єдін. Прауда тако: сє бо сьмє – Дажбові Вноуці!

Зрі, Русє, ко умє, якож оум вьлік Божьск єстє єдін со ни, а тому творяєтє а рєчащєтє со Бъзи воєдінє...

Брєнє бо єсь нашє жівотє а сьми такождє. І дє жє комонєзєм нашім работаті, жівящє во зємєх со тєлє овна?! І скътіє наша одє вразєм тєкущ на Свєрєдзь.

 

***

Во течії опам’ятовуємо1 доблесні наші старі часи, да ідемо куди – не вістимо. А так ми зримо воспять і речемо: "Же бо ми стидаємося Наву, Праву, Яву знати й обаполо тирла2 відати і доумити?"

Се бо Дажбо створив нам Яйце3, яково же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. Так се душі Пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру.

Но греки налізли на Русь, творячи зле во ім'я Богів. Ми ж самі не відаємо вже куди тікати і що творити.

Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся4, тече Яв, і та соутворює Живот наш. А то, коли одійде, Смерть єсь. Явь єсь текуча, і творена в Праві. Нав бо єсть по тій: до тої єсть Нава, і по тій єсть Нава, а в Праві же єсть Явь.

Повчимося старого і вержимо душі наші в нього, бо єсь то наше, яко се боужина іде5 себо на коло нам. Творящу Богом силу узріли в собі, то бо дано Дар Богів, і не потребуємо бо се напраснити.

Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля6 плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо. Се істина – не єсть ми достойні бути Дажбовими Внуками!

То бо молимося Богам да ймемо чисті душі і тілеси наші. І да ймемо живот з Праотцями нашими в Богах зливаючись воєдино. Правда така: се бо ми – Дажбові Внуки!

Зри, Русе, ко уму, якож ум великий Божеський єсть єдиний з нами, і тому творите і речете з Богами воєдино.

Бренне бо єсь наше живото і ми також. І де ж князям нашим работати, живучи на землі з тілом овна7?! І скотина наша од ворогів тікає на Свередзь8...

_____

1 В ориг. "вотсщ(ч)є оупамятохом", Лозко порівнює з "тщетно запамятовали", тобто "даремно забули", у Яценка "даремно згадали", у Гай "у скруті згадуємо" (пор. натще – не поївши, тщетно – порожнє, тъщий – порожній, марний, але тщаніє – старання, щирість, тщєта – старання, тщатєльно – ретельно, старанно). Більш вірогідно перше слово записано не вірно, треба читати "вотєчє (во течії, рухаючись, втікаючи) оупамятохом (опам’ятовуємо, згадуємо)".

2 В ориг. "обаполо търла вєдєтє". ВТС пояснює тирло як місце для відпочинку худоби, лігво чи кубло звірів, місце тимчасового поселення. Лозко перекладає як "навколишнє відати", дослівно "обабіч стійбища відати". Але можна зрозуміти і як місце, де тиряться (б’ються). Тоді за змістом тексту виходить, що мова йде про тирло-Праву, а відати треба Яву і Наву.

3 В оригіналі "вєйцє". Це слово іноді розділяють на частини, що приводить до іншого змісту, нами взятий варіант Яценка (Лозко, Гнатюків), який він, напевне, виводив від чеського "vejce" – "яйце".

4 Є варіант пояснення "пряжєся" – напружуючись, напружено, тобто саме життя (Ява) проходить в напрузі, а відпочинок (або смерть) – відпруження. Інші перекладачі вважають, що це "пряжа".

5 У Яценка – "бо вже найшло", Лозко і Гнатюки єднають слово "боужі-на" і пов'язують зі словом "Бог" (Божина). Можлива прив'язка слова до "бужать" – "вмирати", "спустити дух", тобто мова може йти про перевтілення душі по колу.

6 Жаля – Богиня жалю. Яценко і Лозко перекладають "від (з) жалю".

7 У Лозко помилково "з телятами й вівцями". Вислів "со тєлє овна" треба розуміти як "з тілом вівці", тобто з тілом боязливої вівці, князі не работають (не воюють).

8 Північ або земля племені свередзі (див. д. 4б, 8(27)), що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем на березі Балтії.

 

 

Дошка 2а

 

Муж прав, ходяй домовѣ, нѣсть, іжє рѣком, єстє хочящєт прав биті, но єсь, іжє слъвєси го а вьршєна до цѣ съвпадашєт. Тому рчєно єсь о стара або сьєми творялі бяхом лѣпая а, яко Дяді наші рѣклі, то усємь а боуду такождь.

За часі зъльнославні а боусі Русь потятя бя рукоу върозіу. А злочіна твъряі. І коняз тоі нємоцєн бя. І оусла сині сва до брань. А ти върягом подлєгоша, Вѣча нє брєгошя, ащє сого рѣчєно Вѣчєм, нє оуважі. Тому бо істє ростържєні а одєрєнь взяті. А та, колє рѣчємо днєсє: кънязі соутє наша, тому бо нѣстє…

До полудєнє ходяі, да імємо зємѣ намо бо а дѣцкѣм нашім. А тамо грьці налѣзша на нє, яко бо усѣдьліца на нь. А бія сѣча вєлька а многая мѣсяці. Стоікрати почінасє Русє а стоікрати розбієна бя од полуночє до полудєнє.

Тако скъті вѣдша праоцовє наша, а бя оцєм Орієм до Крає Руська вєдєні, понєвжді тамо прєбитя, утрпєніа многая нєсоуща – раніа хлуд нєсє. Тако отоідша до сіу а тако оусєлішася огніщани на Зємѣ Руштѣі. То бо сє оутворі за двіє тємє до суть. А по тѣма двѣ тємі врязі прідоша а зємє бєряі од хъзаром до роуцє сва. Тѣм бо одєрєнє работахомо.

Бя нароуд родічє с кільмєрстіі, а с того жє корєнє одвоста народо нашя. Ко прідє поздѣ до Русє Зємѣ а сєліщєся срєдє ільмєршті, тіі бо сутє брачкє нашє а намо подобі соутє. Ащє колі вороужнѣ, ті бо нас храніша од зли.

Вѣча імяі. Ащє сого рѣшєно о Вѣчѣ таки єстє, ащє сого нє рѣшєна – нє єстє би.

Ізбіраша къонязі од полюдя до полюдя, а тако жівяй. Ми жє сьми імо помочє даяхом, а тако бяхом. Зєлє бо знаяі твъріті, сосуді пєцєнє во огніщѣх, – а соутє бѣ гончарі доблі. Зємє раті а скотія водящєті бѣ розоумѣяі – таки отцє нашє соутє. А прідє род зол на нє, а налѣзє. А тому [Дошка 2б] бяхом понузєні оскочіті до лясія.

 

 

***

Муж прав, ходя домом1, не єсть, іже рече, що хоче правим бути, но єсь, іже слова його і звершення до цього співпадають. Тому речено єсь од стара аби самі творили були ліпше і, яко Діди наші рекли, то все і буде такождь.

За часи зільнославні2 і бусі3 Русь потята була рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані. А ті варягам підлягли, Віча не берегли, якщо чого4 речено Вічем, не зважили. Тому були розторжені і в одерень взяті. І так, коли речемо днесь: князі суть наші, тому бо не єсть.

До полудня ходили, да маємо землю нам бо і діткам нашим. А тамо греки налізли на нас, яко усілися на них. І була січа велика і многая місяці. Стократ починалася Русь і стократ розбита була од полуночі до полудня.

Тако скотину вели праотці наші, і були отцем Орієм5 до Краю Руського ведені, понині там перебувають, утерпіння многая несущі – ранній холод несе. Тако одійшли сюди і так оселилися огнищанами на Землі Руській. То бо се утворилося за дві теми6 до суть. А по тим двом темам варяги прийшли і землю брали од хозарів до рук своїх. Тим бо одерень работаємо.

Був народ родичем з кільмерцями, і з того ж кореня обидва народи наші. Хто прийде пізніше до Руської Землі і селиться серед ільмерців, ті бо суть братчики наші і нам подібні суть. Якщо коли ворожнеча, ті бо нас хранили од злих.

Віче мали. Якщо чого рішено од Віча, так єсть, якщо чого не рішено – не єсть бути.

Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми же самі їм поміч даємо, і так було. Зілля бо знали творити, посуд печений в огнищах, – суть бо гончарі добрі. Землю орати чи скотину водити бо розуміли – такі отці наші суть. І прийшов рід злий на нас, і наліз. І тому [Дошка 2б] були понужені відскочити до лісів.

_____

1 Гнатюки розділяють слово "до мові", пояснюючи "мовь", як місце священного обряду молитви й омовіння, але в інших місцях зустрічається слово "домовє" в значенні "дім".

2 В ориг. "зъльнославні". Яценко і Лозко перекладають як "злославні".

3 Сірі.

4 В оригіналі слово написано разом – "чесото", виправлено за аналогом нижче за текстом.

5 Отець Орій є мітологічним персонажем близьким до Ярила. Тому повідомлення, що він ввів Праотців до Руського краю, треба розуміти, як прихід із потойбічного світу, тотожно сходженню Сонця.

6 Тема – не визначена одиниця: тисяча чи 10 тисяч, або в розумінні "дуже багато". Так як далі в тексті зустрічаємо "І тако на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі." (д. 4б), то треба вважати, що тут тема – 10 тис.

 

 

Дошка 2б

 

Тамо жівємо, ловцє а рібаніа бихом. Умогліся од страсі уклоншєся. Тако бяхом єдіну тєму а почашхом градіє ставіті, огнща повсудє роскладаяті. По друзє тємє бя хлуд вєлік, а потягшєся єсьмє до полудєнє – тамо бо сутє мяста злачна. А тамо то іронєісті скоті наша ящі дєсєціноу. Ото сє оугодіхом, ащі би ті камо словєси дєржєті. А потягохом сє єсєми до полуднєна зєлєнотравіє а імхомо скоті мнозі...

 

***

Там живемо, ловцями і рибалками будучи. Умоглися од страху уклонитися. Так пробули одну тему і почали гради ставити, огнища повсюди розкладати. По другій темі був холод великий, і потяглися ми до полудня – там бо суть місця злачні. А там то іронці скотини нашої взяли десятину. Ото се погодилися, якщо би ті коли слова держали. І потяглися ми до полуденного зеленотрав’я і мали скоту много...

 

 

Дошка 3а

 

Мъліхом Влєса, Оіцє нашє, да потягнє в Нєбі комнощь Суражоува, да внідє на ни сурі вѣшаті, злоті коловє въртєщє. То бо Суньцє нашє, іжє святяі на домовє наша. І прєд онь лік блієд єсь лік огніщ домашєн.

Сєму Бгу-огніку Сьмурьглѣ рцємо показатісє а восташєтісє Нєбєсі а сє взєті ож до мудра свѣта. Нарцємо му імєіє Огнєбъжє а ідємо сє трудіті, ак і вск дєн, мълєня утврша, тѣлєси ядимо а ідємо до полє наші трудятісє, яко Бъзі вєлѣша вску мужу, іжє чінєн єсь трудітсєся на хлѣб свуі.

Дажбовє внуці (є)стє, любімічі Бъжьскі, а Бъзі скорорала ви тако дєсніцє дьржащі. Воспоємо слву Суражіу, а такождє мисліхом до вчєрѣ, а пєнтократо слвіхом Бзі вє дєнє. Піймо бо суріцу в знак благъсті а общностщє со Бзі, кіі бо сутє во Сварзіє, тако бо піоут за щастє нь.

Воспоємо славу Суражіу – а тє комонь злат Суражіщієв скакчєт в Нєбєсі. Дому ідяхом, трудьщєся. Тамо огінь утворджіхом а ядяхом покоръм наш. Рцємо: якова єстє ласкощє Божьска до ни, а отоідємо к сну. Дєн оубо прідє – а тємє нєястьіє. Тако жє дадєхом дєсєту Оцѣм нашім, а сєнту – на Власвє. А тако прєбухомо славні, яко жє слвім Бъзі нашє а мъліхомся з тєлєси омовлєні водоу чістоу.

 

***

Молимо Велеса, Отця нашого, да потягне в Небі комнощь1 Суражову, да зійде на нас сурі вішати, золоті колове вертячи. То бо Суньце наше, іже світить на домове наші. І перед його ликом блідим єсь лик огнищ домашніх.

Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого2 світа. Наречемо його іменем Огнебоже і йдемо се трудити, як і всяк день, моління утворивши, тілеси ядимо [*насичуємо] і йдемо до полів наших трудитися, як Боги веліли всякому мужу, іже чинен єсь трудитися на хліб свій.

Дажбові внуки єсть, любимичі Божеські, і Боги скорорала ваші тако [в] десниці держачи. Воспоємо славу Суражію, і такождь мислимо до вечері, і п'ятикратно славимо Богів в день3. Пиймо бо сурицю в знак благості і общності з Богами, які бо суть во Сварзі, тако бо п'ють за щастя наше.

Воспоємо славу Суражію – і той комонь злат Суражищев скаче в Небесах. Додому йдемо, трудившись. Там огінь утворюємо і їмо покорм наш. Речемо: яка єсть ласка Божеська до нас, і одходимо ко сну. День бо прийде – і тьми не стає. Тако же даємо десяту Отцям нашим, а соту – на Власове4. І тако пребудемо славні, яко же славимо Богів наших і молимося за тілеси омовлені водою чистою.

_____

1 Комнощь – сонячний човен (або візок), з кониками на краях, який тягне Велес. Такими ношами, де перебуває Сонце, також є роги Велеса. Волхви, що заміняють Велеса, супроводжують новонароджених (колиска), наречених (коляска) і померлих (труна-човен).

2 Мудрого – синього (блакитного), тобто мається на увазі, що світ має перевернутись на місце (нічне небо – це перевернутий світ) і з'явитися синє Свароже склепіння, на якому попливе комонь Суражіїв (Сонячний), тому вдень верхній світ (верхня голова Бога) символізує мудрість.

3 До Бога звертаються у молитвах п'ять разів: коли прокинулися, перед сніданком, обідом і вечерею, і коли спати лягають.

4 Пожертва для держави (Отцям) складає десяту частину від прибутку, а на "Власове" виділяють соту частину, що є пожертва на утримання храмів і волхвів, які є помічниками Велеса (Власа).

 

 

Дошка 3б

 

Ін бо кървєнь є сьватая а крявь нашє. Про то мълоуві, яко ізобряшті конязі Староці наша. А тако сє праві пєнтонадєсєчь вѣці кръз Вѣча. А соуборітіся на они соудіті вшяку отнонску подлѣгла в нощє. А тако сє праві наші оці. Всєнк імаі слово рєчаті, а тото бляго сут. Ратіхом отъ хъзяроу по вѣці Трояню, які првѣ насадісє со сині сва а внуці протівнє рєчєну Вѣчєм, бо рушті нє імяху радє владішє протівнѣ Вѣча.

Хозарстѣ бо ідша на нь, а ті нє імша воіовє... Та то росторгавіца бя пєнтосєнт ляти, і нє укончішася скоро, а стала намо тѣгла хзарстіго. Ібо покуду бо рушті пращєся, врзі на нь налєзє мнозі. А внуко Траянєн був самотєн со друзі мєногая і бя утщєн.

 

***

Ін1 бо кревність2 є свята і кров наша. Про те молва, яко ізбирали князів Старотці наші. І так се правили п'ятнадцять віків крізь Віче. А збиратися на нього судити всякого отцовству3 підлягало вночі. І так се правили наші отці. Всяк має слово речити, і то благо суть. Ратили од хозарів по вікові Трояню, які перві насадилися з синами своїми і внуками противно реченому Вічем, бо русичі не мали ради володіння противити Вічу.

Хозари бо ішли на них, а ті не мали воїв. Та то розторгавиця була п'ятсот літ, і не кінчилася скоро, і стала нам тяглом хозарським. Ібо покуда бо русичі прялися, вороги на них налізли многі. І внук Троянен був самотень з друзями многими і був зневажений4.

_____

1 "Ін" тут треба розуміти як "то", можна читати разом "інбо". Аналогічне речення на д.4г починається "ібо". Яценко і Лозко перекладають як "інша".

2 Спорідненість за кров’ю.

3 Яценко перекладає "старшин", Лозко – "аж ніяк". Але "отнина" – маєток, успадкований від батька, "отній" – батьківський, тоді за змістом: Отцям підлягає всякого судити на Вічах вночі.

4 В оригіналі "утщєн" у Яценка – (у полон) "уведений", Лозко – "змарнований" (як варіант – "убитий"), Гнатюки – "захоплений" (ворогами). На д.4г слово перекладають аналогічно, у нас – "утиснені".

 

 

Дошка 4а

 

Почасє жівот трудѣнь… А то бяш в ступѣх болярін Скотєнь, тиі бо нє подлєгшє до хъзяр. Бя іроністі, од Іроні помоці просяі, а тиє комоньства досілаяі, а бяша хъзарашті отърщєні. Іна боя рушті остасє под хъзяршті, кіі бо долѣзша до града Ківска і тамо усѣдшєсє… Ті жє руштічі, коя нє воліша подо хзаршті, ідша до Скотєнє, а тако Русь сє търловаша околѣ. Іроншті нєхащі свіковє наша, одєрєнь нє бєряй, а тако оставі русоум жівот русєк. Хъзярсштіі бєряху до работє своя одєрєнь, а дцкі а жєні вєліцѣ злѣ бя а твѣряі зло.

Ото убо годь, грябо, налѣзє на Русь околу Скотєнє, а тиі ізмєчіся а пращуровє наша потягоша на нь. Тадє комоньства іронштє утърчє а росбіяі годь. Рострщєні бяша годьсшті а бѣжє с полє.

То бо крєв бо ршта сє ліла, а чєрмна зємѣ бя. Пєрунамі рострсшчє Русь зємѣ годьску а мєчємі зніці всяка, і зємѣ іх, вємѣ ся, до сва прітчє. А оту бь хъзаршті пояша ни вє час ратєнь а налѣзохша на ни. І ту бо рушті утвржєшєсє до бранє, яко лєві, а рѣкша: "Пропадохом, бо яко жє Пєрун до нас нє дба". І тиі іма поможащє: а годь бя ураждєнах, а хъзаршті пєрвѣє укоусі прахоу, бяша пєрвѣі рострщєні.

А то Русь зєтхла до іх а рцє: "І цо, щє будє?" Хъзяршті бо утєкоша до Влзі о Дону а Дончу, тамо, страм імяй, усбєща воія іхо, вєргоша зємѣ мєжчі своа, тѣкъша околу нь очєсі тоікратє. Годь смѣстісє а отоідє до полуноцѣ, а тамо ізгмізѣ, ідяі далѣ.

Русь бо устріся до сє зємѣ, взятиія до Русє к рука, рєнці сва пдутърчє а рѣкша: "Прідє убо мілостиніща с Божєська! Хвалімо Дажьба ншіго а Пєруна-Златуса, іжє бя со ни". А тако пєрвѣі спояша славу Бозѣм на зємѣ чужсьтѣі. А рѣкша Русколунь: "Та іє зємѣ, а тамо сє потщіся вєльцѣ, а бистя оутвърітішєся зємі нашієі." Хъзярішті у боіща до зємѣ потієтѣ іна, колі Кіівѣ а Вѣлзі Русколунь боясє, утъвърді на Дончі по годі.

 

***

Почався живот трудень... А то був у степах болярин Скотень, той бо не підлягся до хозар. Будучи іронцем, од Іроні помочі просив, і ті комоньство дослали, і були хозари одторжені. Інші воїни руські осталися під хозарами, які бо долізли до града Київського і тамо усілися. Ті же русичі, які не воліли під хозарів, ішли до Скотеня, і так Русь се тирлувалася околь. Іронці не хаяли звікове [*звичаїв] наше, одерень не брали, і так оставили русам живот русек. Хозари брали до роботи своєї одерень, а дітям і жонам вельми злі були і творили зло.

Ото убо годь, грабуючи, налізе на Русь около Скотеня, а тії ізмечилися, і пращури наші потяглися на них. Тоді комоньство іронське утирче [*вдарило] і розбило годь. Розтрощені були годці і біже з поля.

То бо кров бо руська се лила, і чермна [*червона] земля була. Перунами розтрощила Русь землю годську і мечами знищила всякого, і землю їх, відомо ся, до своєї приточила. А тут бо хозари взяли нас в час ратний і налізли на нас. І тут бо руси утвердилися до брані, яко леви, і рекли: "Пропадемо, бо яко же Перун до нас не дба". І той їм поміг: і годь була уражена, а хозари перві укусили праху, були перві розтрощені.

І то Русь зітхнула до них і рече: "А що, ще буде?" Хозари бо утікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, вергнучи (на) землю мечі свої, тікаючи около наших очей кратно. Годь змістилася і одійде до полуночі, і там зникли, йдучи далі.

Русь бо направилася до цієї землі, взятої до Русі до рук, руки свої підутерла і рекла: "Прийде убо милостинь Божеська! Хвалімо Дажьба нашого і Перуна-Златуса, іже були з нами". І тако перві співали славу Богам на землі чужинській. І рекла Русколунь: "Та є земля, і тамо се постараємося вельми, і бути утворитися землі нашій". Хозари у боїщах до землі потяті іншої, коло Києва і Волги Русколунь боясь, утвердилися на Донці по годі.

 

 

Дошка 4б

 

Многая ємшці ідша со ніа такожді потрждаяісє. А от тиа бяшєті вольна а зуровєнє о пращурі. Влєсо бо научі тиа зємѣ раті а зърно сѣяті. Тако оубиша тиі пращурі огніщанама статі а биті зємєтрудіці. Рцѣмо бо, яко сє рѣчє в наші зємѣ, а нєно, яко грьці, жадішасє о руштѣ ієнзєку оростіті, булгарщі по(д)чіняті і нужє сва скъті вьдішіє сва во полѣх злачнѣх. А ізобряі тії маі од свє старотцє, од роду до роду – тако сє праві.

За дєсєнтє вєкоу забіша ова єсва, а тако роді жіяті особіцѣ плємєни... Сє зиват тє поляні, свєрєдзі а дрєвляни: тоу бо сутє вші русшті од роскоулунянє імаі. Одѣлєн єсті яко сумь, вєсє а чудь, а отудє прідє на Русь усобіца.

За другу тинсєнцє лєти подпадьшє раздялу а убудєсє самотносчє. А ста одєрєнь чюжім робіті: напєрвѣ годі, якова крѣпцѣ ю дєрща, а на друзѣ – хъзяріном, яко тиє зобіявішася с кагном... А тон є радѣнєм нашіім, по пєрвѣістоу гостѣма на Русі. О началу бяста вєлрѣціва, а потудѣ сташа зліє а рушіті утлущіті ста... Рѣкоста ти: "Камо грядьмо од оная? Камо жівот вольн обрящємо? Єсьми вліцѣ сірота, рєнка божьска од насє отвраті". А тако на двадєсєнтѣ тисєнцѣ лѣтѣх нє могоша соутворяшітєсє до Русь. А тамо прідє върязі а бєрє ту...

Бѣста она синовє влцію. Русь бо твъріся од полуночє, засє жє нє імахом можєності в лѣсѣх ілмєрштѣх соутвърі а тамо єсь. Кієві жє дана часть мала, тамо бо усѣдшєся ворязі, іжє соутє хіщніці. Повѣнстє Свєнтояржі, да узрѣмо зрачітѣльні того ту боляра, гордіну нашєго, які поразі годь со Скотіцєм. А бя тая слвная дѣяня од прєнходу слвєнстві людє на Русє дєсєнтє ста трєтшіго лѣта, бо наглѣ а грябѣ налѣзѣ на ни.

Тєндє Свєнторє бя єдіно то кнѣзі, іжє озборша борусічі на Рузколуні. А тиє взєньшє рузколунє а борусєн, ізмєчіша я, ідє на годь од Воронжєнца. Бія тамо дєсєнт тємє ізборня боянув комоньстѣ, ніколіжє пѣша. А тако сє вържєшєся на нь. Сѣча бя зла а крєнтка, а тая сє узуржіла до вчєрє. А бя по годі.

 

***

Многі ємшці1 ішли з ними також потруждаяся. І от того були вільні і зуровані [*гартовані]2 як пращури. Влесо бо навчив тих землю раяти і зерно сіяти. Тако прагнули3 ті пращури огнищанами стати і бути зємлетрудичами. Речемо бо, яко речеться в нашій землі, а не так, яко греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчиняти і нужити [*примушувати] собі скотину водити свою во полях злачних. І ізбирати тих мали од своїх старотців, од роду до роду – так се правили.

За десять віків забули своє єство, і так роди жили особими племенами. Се зовуться ті поляни, свередзі і древляни: тому бо суть всі руські од руськолунян мають [*походять]. Отділено єсть яко сумь, весь і чудь, і оттуда прийшла на Русь усобиця.

За другу тисячу літ підпали розділу і убудеся самотності [*лишилися самотніми]. І стали одерень чужим робити: наперво годі, які кріпко їх держали, і другим – хозарам, як ті об'явилися з каганом... А той є радінем [*приятелем] нашим, по первісту гостями на Русі. По началу були велеречиві, а потім стали злі і русів гнітити стали. Рекли ті: "Куди грядемо од них? Де живот вільний обретемо? Єсть ми волча сірота, рука божеська од нас отвратилася". І тако на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі. А тамо прийдуть варяги і беруть ту...

Були вони синами волчими. Русь бо творилась од полуночі, зась же не мала можливості в лісах ільмерських соутворитися і там єсь. Києву ж дана часть мала, там бо усілися варяги, іже суть хищники. Повість Свентояргу: да узримо зрачительно4 того то боляра, гординю5 нашого, який поразив годь із Скотичем. І було то славне діяння од приходу слов'янського люду на Русь десять сот третього літа, бо наглі грабіжники налізли на нас.

Тоді Свентор був єдиним то князем, іже ізбрали борусичі на Руськолуні. А той взяв руськолунь і борусів, ізмечів [*озброїв] їх, іде на годь од Воронженця. Було там десять тем ізбраних боянів комонних, ніколи піших. І так се вержеся на них. Січа була зла і коротка, і та се відіржала до вечора. І були по годі.

_____

1 Напевне, походить від слова "іємешь", "лемешь" – сошник, леміш, тобто ємшці – це землепашці, що співпадає з подальшим текстом. У Яценка – "викрадачі", у Лозко – "збирачі данини" або "крадії худоби", у Гнатюків – "полонені".

2 "Зуровані" від слова "зуріве" – суворий.

3 В оригіналі Миролюбова – "оубоіща", виправлено на "оубиша" – "биша" на інших дошках перекладається як "бути", замінено за змістом, як в Гнатюків, – "прагнули". У Яценка, Лозко – "побоялися".

4 З дбайливістю, з прихильністю (пор. заст. рачитель – дбайливець, прихильник, коханець). У Яценка – "навіч", у Лозко – "зримо образ".

5 "Гординя" у Лозко є власним ім’ям, Яценко перекладає як "герой".

 

 

Дошка 4в

 

Русь бо устріся на Зємє тую до сь. О тоі час ідша до Кііву върязі со гостє а біяху хъзярі. А каганъ хъзярьсштіі рѣчє до Скотєнѣ, помоцє помоляі. Одвъргнє тая Скотєнь а рѣчє: "Убо сі поможєштє самі свє". Вєчо русколуньє імалша дѣяті колі сва, то врожіца сіла ідє до зємѣ Воржєнцє.

Воронжєнєц бя дрєвєль, за многая вѣці уставєна, окрємлєн от налєзєніа на около. А та връяжіна ідє до Вронжєнцѣ а поя тиі, тако сусѣндла. Сє Русь огрождєна одє западу Сунѣ а шєд іні до Сурі на полдєнє а Суражьград утвржаша у морія, іжє грьці імяі. Тамо кряпіша гряд Суражь Білоярь.

Кріворг, бя тиі час конѣзь руштіа, бѣл голомбь пущашєт: камо тиі лѣтє – тамо іті. А тоі лѣті на грьцє. Кріврог налѣзѣ на нь а ростьрща тая. Ту бо грьці, яко лісі, осцастєм вртѣвяі, даяшє Крівргу зълъто руно а комоньцє стрєбнѣ. А тѣ Кріврг сє удржі на Сурожі. Оні жє, грьці, бяшті наколу нѣх. Кріврг догодіся, абистє русє отворжщєна тамо. А такождє грьці навѣржгоша на нь бояноув во жєлѣзѣх а побящі я. Вєлька вѣржєна єсь крєв руштіа до пауди, а нѣсць стєньга бія русіцом. Ілірмощє рѣчаша ж: "Єстѣ глупіці, а сьмє прітѣцѣмо до ви поможяшєті".

Потщємося на памєт іхо, яко свє Зємѣ Руську удобіша, а єсвє нашє староцство, які бо стратіті сіли Русь, на тѣхмо запасіщах со врзі наша. А крявє іх оудобіша зємѣ нашє. Сущі бо Богуні, які со Пєруном дѣляшуща, накувєндла мєчі сва до враг ініх. Ми жє імо помоліхомо сє намо у помоці...

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.