Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослівний переклад Велесової Книги 3 страница



То бо Магура співає пісню свою до січі. А тая Птиця од Інітра іде, бо Нітро [*Індра] був і пребуде до віку. Інтра само, який дав3 Паруну свою бронь [*зброю], аби той да верг її до землі4. І да пребуде5 яровень і йшов до лунки6. І ліпо маємо се згинути, ніколи бо нам [не] бути одеренц [*в рабстві] і [не] жертвувати богам їхнім.

 

_____

1 У Лозко помилково "і тягли дочок їхніх за чресла".

2 Як варіант: "врщє" – верещали (пор. вирещаті (д.1)).

3 У Яценко і Лозко "да" – "віддав", але надалі в тексті "да" йде в значенні "хай".

4 В автентичному тексті Миролюбова є "до зємє", у Яценка – немає, Лозко у перекладі це слово також не ставить.

5 У Яценка в авт. тексті "прібде" – пребуде, у Миролюбова (у кн. Лозко) "приведе".

6 У Яценко і Лозко "на луки". Лозко пояснює "яровень" як дощ. Можливо, йде мова про чоловічу силу, насіння (дощ), а лунка – символ жіночого лона, куди має іти яровень; луки тотожні лунці.

 

 

Дошка 6д

 

То бо жрєчіє о Вѣдѣ сєн гобзяншєті рѣкоста, а тую украдє одо нь а нє імахом нині, колбо нє імахом бранди наша а бояні. Так бѣхом стє нєвѣгласіє до концє і окуду смє.

А то боляр Гординя, кіє біяі годє в лята дєсєнтє ста тшєтіяго одо Карпєнскє ісходу. А тєн, яко Трієдорєі, ідє бєз страху на нє. І болярє Сєгєня іжє убів сина Ієрмєнрєха а отрцє Гуларєка одє Воронєнцє. Тамо бя остала Русє Бороуска а Русколанє.

Так іщє імами стєндєнтєсє од вразєх нашєх слов. Околи тая імами вѣстєтє, а нє можахом єсьма вієріітє дє сєць оглубнѣ всако слво, рѣчєно до ни.

А то Зоріа свѣтє до нь, а утро ідє до нь. А тако імємо Вѣстнєка, скакава вє Сврзє, а рчєхом хвалу а слву Бзєм. Та бо Сурєнж огрєчєна іє, а нє будє до свє рауська, а тамо бзі грєцькі істутє. А тамо смє нєяхом скорбєнь нашу а одєрзєма іна. Да влачє ни син Свѣтєн6 Інтрув одє тьмє, а імахом винєго допомєнцє нашєго.

А старє часє – сутє нашє благо. Достанєхом од она тврдостє і крпстє, аби вразєм смє отвѣдалі, яко істєть.

 

***

То бо жерці про Віду [*Знання] турбуватися речуть, а тую украли од нас і не маємо нині, коли не мали бранди [*охорони]1 нашої і боянів2. Так залишимося невігласами до кінця і звідки самі [не знатимемо].

А то боляр Гординя3, який бив годів в літо десять сотень [*тисяча] третього од Карпенського ісходу. А той, яко Трієдорій4, іде без страху на нього. І боляр Сегеня, іже убив сина Єрманаріха, і відбив Гуларека од Вороненця. Тамо бо осталася Русь Боруська і Русколань.

Так ще маємо стидатися од ворогів наших слів. Около тих маємо вістити [*сповіщати], і не можемо самі вірити до цього5 глумного всякого слова, [що] речено до нас.

І то Зоря світе до нас, і утро іде до нас. І так маємо Вістника, [що] скаче во Сварзі, і речемо хвалу і славу Богам. Та бо Суренж огречена є, і не буде до свого руська, і там боги грецькі стоять. А тамо ми не маємо скорбень нашу і одержимі іним. Да волоче [*виведе] нас син Світень Інтрів од тьми, і маємо вічного7 допоможця нашого.

А старі часи – суть наше благо. Дістанемо од них твердості і кріпості, аби ворогам ми отвідали [*відповідали], як належить.

_____

1 У Лозко – "заборола" (забрала), у Яценка – "борода", у Піддубного – "мудреці". Пропонуємо, за змістом, "бранди" перекласти як "охорона" чи "оборона", "броня". Порівняймо нім. drand – пожежа, горіння, а разом з тим все, що пов'язано з пожежною охороною; Семаргл-вогонь – охоронець, борода – символ охорони рода.

2 У словнику Лозко "бояні" – це "бояни, воїни", але перекладає, як в Яценка, "боїмося".

3 Тут "Гординя" може бути у значенні не імені, а "героя", яким названо боярина Сегеню.

4 У Яценка, Лозко, Гнатюків – Дарій Третій (перський цар, див. д.8). Але в тексті йде мова про готів, тому краще припустити, що це один із готських воєвод, можливо, син Германаріха, якого убив Сегеня.

5 У Яценка – "до січі", у Лозко – "перед боєм", у Гнатюків – "десята".

6 Можна зрозуміти як ім'я сина Інтрова – Світень, або, як за Яценком, "син світлий", чи за Гнатюками – "син світла". Лозко вважає, що мається на увазі Перун.

7 Від "вину (въину)" – завжди, вовіки, у інших перекладачів – "вишнього".

 

 

Дошка 6е

 

Ті часє соутє вєлма прчєста, бо тє дєн жє смє такоу ясна а сушна бя, на ни зуріва. Тако жітва сє нє урондє, а прєто ж ідяхом на зємє іну, а тамо смє удєржєхом.

Потлцєна бя русє одє гьрцє а рємє, а ти ідша по брєзах морєнстєх до Сурєнжє а тамо утворі Сурєнж. Крає бо тєн єсє сурєн, датє бо Києву. Сє та утвора нє добісє, а зєлє бо пртяша бяхо.

Та ту бо пєрвє ворєнзє прідша до Русє. А Асклд сілоу пограмлі кнєзє нашєму а потлцє того... Асклд, а поздє Дір, усєднєшєся на нє, яко нєпрошєн кнз. А ті то княжітє поча. Над она до іста бєндшєтє вутцє, а сємє го костирє хранящ го Огнбга дому тому. А одєвратє лік свєн од она, яко бяста она кнзє од грьцєх крщєна. Асклд єсє тємєн воєн, а тако днєсє од грьцєх освѣчєн, жє нікієх руси нєстє, а сєнтє врви. А тому можахом сє смаятє, яко бяста кіморіє такождє оцє нахшє, а ті то роми трясяі а грьцє розмєтшє, яко прасєтє устрашєни.

 

***

Ті часи суть вельми прячисті [*бойові], бо ті дні же саме такі ясні і сушні були, на нас сурові. Тако жита се не уродили, а тому ж ідемо на землю іну, і тамо ми удержалися.

Потовчена була русь од греків і роми, а та [русь] пішла по берегах морських до Суренжа і там утворила Суренж. Край бо той є сурен [*сонячний], підлягав бо Києву. З тої утвори не добилися, і дуже бо прялися були.

Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погремів князю нашому і потовк того… Аскольд, а пізніше Дір, усівся на нас, яко непрошений князь. І ті то княжити почали. Над тими до цього часу були отці, і саме їх костри1 хранив Огнебога дому тому. І одвратили лик свій од того, яко був той князь од греків крещений. Аскольд єсь темний воїн, і так днесь од греків освічений, що ніяких русів немає, а сете ворове. А тому можемо ся сміяти, яко були кіморії2 також отці наші, а ті то роми трясли і греків розметали, як поросят устрашених.

_____

1 Лозко "костирє" перекладає як ім’я Костиря. Насправді мова йде про Аскольда, над яким до цього часу були отці (правителі) і він був охоронцем кострів їхнього дому.

2 Кімерійці. Див. Словник ВК.

 

 

Дошка 6є

 

Ти вутцє прєдѣляшєт кажду на потрбє, а ту бяшєт інь сутє а інда тврга. А тоі Асклд пожєрє богом чіужєм, нє ботє нашієм. Такоє бєндє оцовє нашє, а нєсьми битє інє. А грьцє хтяє насо крщашєтє, аби смє забіхом ста Бозє нашє а тако сєн обратіхомся до нь, яко стє одєрєнь битє. Постржєхом сє тоіго, яко прастирє, ажє прастрєшєша скуфія сва, а нє дашє влцѣм хснічітє об агнцѣх, коі бо сутє дятія од Сурє. Тому трва злєна єсє знак Божьск. А імємь ту бєрятє до глєкув, усуряті ю на сонма нашє, даби піятє о Бзѣх во Сврзѣ модєрѣ а Оця наша Дажба жрятву творяішє, а та бо на Нєбі таку жє свєсчєна єсє отоікратє.

 

***

Ті отці приділяли кожному на потребу, а тут була іна суть і іна зовнішність. А той Аскольд пожере богам чужим, не бить нашим. Такими були отці наші, і не сміємо бути іними. А греки хотіли нас крестити, аби ми забули Богів наших і так се обратилися до них, яко стати одерень бути. Постережемося того, яко пастирі, що пристрашили скот1 свій, і не дають вовкам хищничати на агнців [*ягнят], які бо суть діти од Суре. Тому трава зелена єсь знак Божеський. І маємо ту брати до глеків, усуряти ту на сонма [*зібрання]2 наші, даби пити за Богів во Сварзі мудрій [*синій] і Отця нашого Дажба жратву творячи, а та бо на Небі також свячена єсь многократно.

_____

1 В оригіналі "скуфія". Можливо, що літери "ф" в тексті ВК не було, а була літера на зразок "фіти" (th), яка могла читатися "ф" або "т". Також в тексті спостерігаємо взаємозамінність літер "о" і "у", що могло позначатися в оригінальному тексті літерою "оу". Миролюбов заміняв літери на власний розсуд. Звідси маємо два варіанти прочитання: "скуф" і "скот", під цими словами розуміємо або назву племені скотарів (пор. Скотландія-Шотландія), або просто скот (худобу). Син Геракла, від якого за легендою пішли скіфи – Скітес (грец. Skythes).

2 У Яценка і Гнатюків – "на Сонці".

 

 

Дошка 7а

 

Слва Бзєм нашєм! Імємо істу віру, якова нє потрєбує чловєнєнска жєртва. А тая сє дѣє о ворязі, кіі убо вѣжди жрялі ю, імєновашє Пєруна Паркуна, а тому жряша. Ми жє смє хом польна жрєтва даятє а одо труди нашє – просо, млєка а туц. То бо покрпішєм о Коляді ягнчєм а о Русалієх, в дєнь Яров, такождє о Красна Гура. Ту бо то дяєхомо во спомінь Гурє Карпєнстє. А тон час сє імєнова род нашє карпєнє. Яко жє стахом смє бяшє во лѣсѣх, то імѣмо назов дрєвічє, а на полі смє бяшєхом – імєно імахом полєни.

Тако вшяко єжє єсє грьцє ущєкашєті на нє, іжє смє чловєнкожравцовє. А то лужєва рѣнчь єсь, яко нѣстє бо тако во іста, а імєяхом іна повикє. Но тотъ, кі жє хочашєть увранжідєтє іна, рєчє злая. А тому – глоупєн нє сє борє, а тако єсь, а іна рѣкоста такождє.

Долзє сє правіхом родьми. А староцовє вєнска рода ідша соудяті родіцє о Пєрунь-дрєви. А такождє імяі тон дєн ігріштія прєнд очєси старчє, а сілу юну указєншє. Юнащє ходяі борзє, спѣваяі і плясаваі о ти. Тон дєн огніщани ідяшєтє о міслєву а прнашєша дічєну строцєм, кіі дієляшє тую о прєнчє люди. І волсві жрятву дѣяі Бозєм, хвалєніцє а слву. Рѣкста о часє жє годє а о явєнє воріягу. Ізбряшєтє сєн кнєзє вутцовє, а тиі юнашє вєдєнша до сѣчє зурє. То бо роміє ни поглєндашє а замистляшєтє злая на нь. І пршєдша со возє свє а жєлзвѣна бронє а утцє на ни. А тому браніхомсє долзє о нєх а отрчахом смє тая од зємє нашє.

 

***

Слава Богам нашим! Ймемо істину віру, яка не потребує чоловічеської жертви. А тая се діє у варягів, які бо завжди жряли її, іменувавши Перуна Паркуна, і тому жряли. Ми же самі польову1 жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо2 покропимо3 о Коляді ягничем4 і на Русаліях, в день Ярів5, також на Красну Гору6. Ту бо то діємо7 во спомінь Гори Карпенської. А той час се іменувався рід наш карпени. Яко же стали ми бути в лісах, то ймемо назву древичі, а на полі ми бутимемо – ім’я маємо поляни.

Тако всяко же єсь греки наговорюють на нас, іже ми чоловікожерці. А то лжива річь [*мова] єсь, яко не єсть бо так воістині, а маємо іну повику [*звичай]. Но той, який же хоче вражити іного, рече зле. А тому – глупий не бореться [з цим], а так єсть, і іний рече також [*теж саме].

Довго се правили родами. А старотцове венського [*венедського] роду ішли судити родичів біля Перунь-древа. А також мали [в] той день ігрища перед очима староців, і силу юну показували. Юнаки ходили борзо [*бігали], співали і плясали для тих. [В] той день огнищани ішли на мисливство і приносили дичину старотцям, які ділили тую прочим людям. І волхви жратву діяли Богам, хваленицю і славу. Рекли про часи ж годів і явлення варягів. Ізбирали се князів отцове, і ті юнаків вели до січі сурової. То бо ромеї нас поглядали і замислили зле на нас. І пришли з возами своїми і желізною бронею і пішли на нас. І тому боронимося довго від них і відкинемо ми тих од землі нашої.

_____

1 У Лозко – "з мішком повну".

2 "Бо" Лозко переклала як "Боги" і в інших місцях, але це, вважаємо, є помилка.

3 У Лозко – "підкріпимо".

4 Напевне, мова йде про кроплення кров’ю ягняти аналогічно біблійним обрядам.

5 У Яценка – "весняний".

6 Непослідовний перелік свят, адже Коляди святкують з 25 грудня до 6 січня, Русалії – з 1 травня до 13 травня (Проводи Русалок), день Ярила – або 25 березня – рівнодення, або 23 квітня – День Ярила (Юрія), Красна Гора (Радуниця, Проводи) – 1 квітня. Можливо в давнину під цими святами могли розуміти щось інше.

7 У Лозко – "Богам даємо".

 

 

Дошка 7б

 

А роміє, вєндє, яко дрзі смє о жівотє нашєм а понєхъша ни на то. Тако грьціє хотяй одєрєнєтє ни о Хорсунє, а прящєхомсє зурє проті борства нашієго. А бя борія а пря вєлка трдєсєнтє ляти, а та понєхъшія сєн о ни.

Тєм бо грьціє ідша о тржіща нашє а рєкоста намо омѣнєтє кравє нашє на масть а србло, то бо потрєбущє на жєни а дєтє. А тако смє мѣнєхомсє скоро до днєс. Нєди послєдєщє грьціє іскашєтє, да ослабі ни, а то іскашашє одєрєнь взєнтє. А тому нє ослабіхомсє а нє дахом смє зємлє нашє, яко З(є)мє Трояню смє нє дахом сєн ромієма.

А да нє встанє Обідєносчє Дажбовєм внуцєм, кіє жє во ярузєх вразі дбаша, а тако днєсь нє по хулє сємо такождє оцє нашє. Сє бо у Сінє морє стятша до бєрзє годь тую а одєржаша на нь побѣдєну піснє хвали.

А Матиря спѣвашє, тоя Красна Птиція, яква нєсє Пращурєм нашєм огнь до доми я. А такождє ягніцє прєздрємо до тодь, а було стє на ни, одєржєша силу. А імахом врязі ростятєшєтє а гоньбу псіну іма нєхатє.

То глєндь, народє моє, яков єсє обєзпєчєн а нардєв, а тото нє ошібєшєсє од рани твоая, а нє вржєшєсє до рядь, абостє смє вразєма погонєлє, а біду сєн позбавяцє. А жітнє інако іматє, бо смє бяшєхом ста грда а нєодєлєгла од є. А тягчає поразє бєндє по ни, а смє по тєм.

Тисєнщ пєнтєсєт ляти, яко смє сє хом многая борія а пря імяхом, а такождє смє жівє дієкє жрєтвє юнащєя а вєвонцє.

 

***

А ромеї, відаючи, як держимося ми о животі нашем і понехаяли нас на то. Так греки хотіли поневолити нас біля Хорсуна, і прящемося сурово проти борства [*тут – проти рабства] нашого. І була борня і пря велика тридцять літ, і ті понехаяли се нами.

Тоді бо греки ішли на торжища наші і рекли нам обміняти корови наші на масть [*мазь] і срібло, то бо потрібно на жони і діти. І так ми міняємося скоро до днесь. Хоч послідуще греки іскали, да ослабили нас, і то іскали в одерень взяти. А тому не ослабимося і не дамо ми землі нашої, яко і Землі Трояні ми не дали се ромеям.

А да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали, і так днесь не по хулі саме також отці наші. Се бо у Синє море стяли до берега годь тую і одержали над ними побідену пісню хвали.

І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх. І також ягницю1 призримо [*придивимося, доглянемо] до того, і було те на нас, одержали силу. І мали ворогів розтяти і ганьбу псину їхню нехтували.

То глянь, народе мій, який єсе обезпечений [*захищений] і народив [*родючий], і тото не збочив од рани твоєї, і не вержешся до ряду, аби ми ворогами погонили, і біди цієї позбавилися. А життя інакше мати, бо ми залишилися горді і неодолимі од них. І тяжка поразка буде по них, а ми є по тому.

Тисяча п’ятсот літ, як ми се многая борні і прі маємо, а таки ж ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод2.

_______

1 "Ягніце" – Лозко пояснює як жертовницю і пов’язує з вогнем. Слова ягня і огонь мають спільне походження. Ягня – жертовна тварина: "покропимо на Коляди ягничем" [д. 7а].

2 У Лозко – "дівочій".

 

 

Дошка 7в

 

Тогдяшє нє бя інакостє, а днєсє прєбєндє достяйни. А мєжахом смє сє одразітє сєн од вразєх, а дєньмо тако сє – одразєньмє! І яхом свє сєва а ова, пєрвѣ зовєнхом на стєнгє вутцє нашє, яквє нє суть щє збабнєна а грдє. Пріхождахом сє во істѣ на стогна свє а рєчємо жє інѣ нє будє то, а смє імамє іті та грьцє, якова ста бєншє мълвіхом. Бо Ясна а Інтра ідє за нє, яко шєд за отцє наша на роміє до Троянє Зємє. А суть нємо бєндє, колібва варєнзє вєдлє нашє воє на то, яко самє смє можахом вдєнтє. Тєнсєцє лятє смєхом білі од ромє і годє, а Сурянта, якова бєндє со ни. Ніжє нє опомєнємо, яко годь соєднєсєшє со єгунштє на ни. А Галарєкє сє вєрзє од полнщє, а єгунштє – ополднє. А ту плакала русколанє, боруся, єліцє жє єгунштє оброяшєша годь. Ту русь сє вєнздвєгла сва сила а єгунштіє оразіша. Утворяі Крає Онтов а Скуфь Києву.

А днєсє засєчє срєдьцє нашє сє крві. Од ітра до вчєржє ходястєхомо а ізроняшєхомо слзи осудовє нашєя. Жівотатісє нѣми в час тонє, а тако вѣхом ста: іжє час прідє, яко поза сєнчє смє ходяшєтє імахом на врзі – а чі бо ту грьці, чі бо єнгуштяни – тєбто імахом хомитатє а стрнъжєтє, абонь нє ста намо врза я, яко мрзєнсть прєнд очєси нашія. Галарєк бо за(п)латі за ть, а імамє пронудєннє Хорсунє заплатєнтє за слзи дцєрє нашіа уточєна а сини одрєня взято. Плать бо та нє србрна, ані злата, понєнжє одсєнть главє я, на щєпоту стрчємо.

 

***

Тоді не було інакше, і днесь пребудемо достойні. І могли ми се одразитися од ворогів, і діємо так се – одразимо! І брали своїх тут і там, перво звали на стяги отців наших, які не суть ще збабнені і горді. Приходимо се во істину на площі свої і речемо же інакше не буде то, і ми маємо іти на греків, [про] яких уже були молвили. Бо Ясна й Інтра ідуть за нами, яко йшли за отцями нашими на ромеїв до Трояні Землі. А суть не могло бути, коли б варяги вели наших воїв на то, яко самі ми можемо вдіяти. Тисячу літ ми відбивалися од ромів і годі, і Сурянта, яка була з нами. Невже не опом’янемо [*не згадаємо], яко годь з’єдналася з гунами на нас. А Галарек се верже з полуночі, а гуни – з полудня. І тут плакала русколань, борючись, допоки же гуни оброїли [*оточили] годь. Тоді русь се воздвигла свої сили і гунів уразила. Утворили Край Онтів і Скуфь Києву.

А днесь засіче сердце наше се кров’ю. Од утра до вечора ходимо і ізроняємо сльози осуду нашого. Животілися німими в час той, і так відати стали: іже час прийде, яко поза січі1 ми ходити маємо на ворогів – і чи бо то греки, чи бо єнгуштяни [*гуни] – тих то маємо хомутати і стриножити, аби не стало нам ворога того, яко мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо принудити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уточених [*уведених] і синів одерень взятих. Плата бо та не срібна, ані злата, бо одсічемо голови їхні, на щепоту [*палю] стирчемо [*настромимо]2.

_____

1 Яценко і Лозко позбавляються слова "поза" і залишають "в січі(у)". Попереднє "засече средьце наше се крві", можна розглядати як серце залите горем, журбою і долаючи цей тягар маємо йти на ворогів. Другий варіант, можна припустити, що й на той час укріплене місце могло мати назву січ, тоді: вийти поза січ на ворогів – зробити вилазку з городища.

2 Взято варіант Лозко, у Яценка – "у друзки строщимо". Пор. "ощеп" – спис, рогатина.

 

 

Дошка 7г

 

А тако бєндємо рди ота, бо брєшє псіцья грьєцкя, а ліс хітрощєма одврнє насо од трви нашєя. А то імяхом ясєтє, яко щє Сунє врдятє, то бє нашє мєта – оуцєшєшєтє сія а нє збртє сєма.

Ту бо за тєнсєнц тріє сти ляти од ісхъду Карпєньстє Асклд зли прєндє на ни. Ту зєгнєнсє, народє моіє, од Лада а, твряшє люби, ідь дє стнгє наша. А захцєнь тота од вразєх на Русє могутьєн Сврг наш, ані Бзі інє. А простє Сврга нє імахом ніщє, кроміє смртє. А та то нє стршнєва єсь, колі жє Щєхом сєн рьєчєні. Сє бо Сврга зовє ни а ідєхом до нь. То бо то ідєхом, яко Матиря-Сва спѣва пісєнь ратьну, а імяхом ста послєхнутє до нь, аби сва нє ястє трави а скуфє нашє грьціом даяшєтє. А тиє намо – камєніє во єжє, грєнзєтіє я, а то бо то зєнби імущє твєрда а остра. Ті то нам рѣкшє, жє сьми звржєнци а рикахом в ноцє стрх на люді, іжє сути гьрці.

Вопрошащуть насє народи: что єсьми? А єсва одповєндєхом: жє сми людє нєумуца крає, а правяхуть нямо грьці а врязі. То іш что оповєдєнмо дєтєм нашєм, яковє намо будє рєкнуть плєновєніємя до очіта і іста імуть?

Сє бо дружина собірхом ста до стєнга нашя. А рцємо всяко: нє імами ястви а жітва – сєн бєндєхомь на полі брат. А інда обєрєхом от грьцє – ядєхом, і нє обєрєхом – ані ядиймо.

Бо Матирь-Сва спѣва надо ни, а ідємо стєнгє нашє даті вятром трєпатє, а комоньства ступи скакашєтє, да прах подиймо воєнь за ни, а вразєм дахом дихєнть є. Тон то дєн пєрва бітва єсь од ни, а імєхом двасти убієна за Русь. Вѣчна слва іма єста! А ідє до ни народь а нє імяхоми болярі. Да прідєть до ни!

 

***

І так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А то маємо їсти, яко ще Суне вертиться, то бо наша мета – вчитися цьому і не зруйнувати його.

Тут бо за тисячу триста літ од ісходу Карпенського Аскольд злий прийде на нас. То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну] і, творячи люби, іди до стягів наших.1 І захистить тих од ворогів на Русі могутній Сварог наш, ані Боги іні. І без Сварога не маємо нічого, крім смерті. А та то не страшна єсь, коли же Щехом се речені2. Се бо Сварга3 зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, яко Матиря-Сва співа пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину4 нашу грекам [не] давати. А ті нам – каміння в їжі, гриземо його, а то бо то зуби маємо тверді і острі. Ті то нам рекли, що ми звірі5 і рикаємо вночі страх на людей, іже суть греки.

Вопрошають нас народи: хто ми? А ми відповідаємо: що ми люди неумного краю, і правлять нами греки і варяги. То ж що оповідатимемо дітям нашим, які нам будуть рекнути [*відповідати] плюновіннями6 до очей і істину ймуть?

Се бо дружину збиремо до стягів наших. І речемо всяко: не ймемо їжі і житва – се будемо на полі брати. А інде відберемо од греків – їстимемо, а не відберемо – не їстимемо.

Бо Матирь-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь7 за нами, а ворогам дамо дихати ним. У той день перва битва єсь од нас, і маємо двісті убієнних за Русь. Вічна слава їм єсть! І йде до нас народ, а не маємо боляр. Да прийдуть до нас!

_____

1 Може бути мітологічний образ, див. в Словнику ВК Аскольд.

2 Йдеться про чеські племена, що походять від Щека. Можливо, в даному контексті мається на увазі, що смерть не страшна через те, що Щек в міфології виступає Змієм.

3 У Лозко – "Сварог", але при даному закінченні маємо Сваргу-Небо.

4 У Лозко – "Скіфію".

5 В оригіналі "звржєнци", що близьке до "звергути". У порівнянні звергнутий (зверженець) з Небес Сатана є також Звірем.

6 У Лозко – "поля жнемо", у Яценка – "полон", і від цього далі змінюють зміст речення. Треба розуміти, що діти відповідатимуть плюванням в очі, і вони будуть праві.

7 У Лозко – "віявся". Яценко залишає незмінним слово, яке треба розуміти як "воєнний порох".

 

 

Дошка 7д

 

А да справєхом трізну славну по врзєх. А налєтьмо соколи на Хорсунє, да бєрєхом ядь, а добра, а скотія, ніжє полоняхом грьці. Ті бо то нас вѣдяй, яко злих, а сєма добрі на Русь? А тьма нє бєндє с ни, но о ти, кіє чіужє бєряшє, рѣкуть, жє добро дяють. А нє будєхом, яко она.

Єдін єсь вовєндє нашо Ясунь, а тому птщєхомся на труд наш, а побѣдятє вразі до єдіна. Яко соколовє нападьнємо на она а вржєхомся до борія сильна. То бо Матирє Сва спѣвашєть вє Сврзє о подвіги ратни. А одєймо од доми сва а тєцєхом до врзі, абєхом вѣдяшєтє імо о руськ мєча сєчєнє.

Яснунє рѣчє, жє нє махом ста іна дѣятє, яко ітє до прєд а наспєть нє імяхом. Рцєтє, яко нє імяхом спєтє, нєботь пєрєди сва а борзє ідєхом. А кіє борзо ідє – борзо іма славу. А киє потіха ідє, то сє враніє на нє крячуть, а куровє клєнчуть. Нєсьма говяди, нєботь смє русічі ста. А то є іним научєнє, абоста знатє, акі Правь єсь соз ни, а Навє сє нє бояхом ста, яко Навь нє іма сили протє ни. Тому бо імєхом молітє Бозє о помоцє в трудєх ратнєх нашєх а тщатєсє.

То б то Ма(т)ирьє-Сва біяшєть кридлєма о труди ратнє а славє воіом, яковє іспіяхша Водє Жівє од Пєрунцє в сєчє укрутнєі. А тая Пєр(у)ніца лєтє до ни, а тая роуг двашєть плнєн Водє Жівє о жівот вѣцєнь гордінє нашєму, іжє мєча вразія одоста, а главу стрцєну утратє. Тако смртє нє імяхом одо ова, ніжє бо жівот вѣчєн, а вожди братрє а братрє трудяєся.

 

***

І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, да братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони.

Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідити ворогів до єдиного. Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матирь-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене.

Ясунь рече, що не маємо інакше діяти, як іти до переду і наспять не маємо. Рече, яко не маємо спять [*заду, тилу], оскільки переди наші і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчання, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратних наших і старатися.

То бо Матирь-Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу сторчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*б'ється].

 

 

Дошка 7е

 

І умрє, а до Луцє Свргова ідє. А тамо Пєруніца рѣчє: "Тиє бо нікіє ін, ніжє рус-гордін, ані грьць, ані вряг, анмо славєн роду славна". А тон ідє по спѣвєх Матирєвєх.

А Матирє сванщєх до Луцє Твєх, Сваржє Влікє. А рѣчє му Сварг: "Ідє синє миє до тє красє вѣчни. А тамо зрящєшє тва дєндє а бабє, а ті то о радощєх і вєс(є)лях тє зрящєтє плакота зєла до днєсє. А тєдо іма бяшєть возрядовастє ся о Жівотє твєм Вѣчнєм до конца конєц, а вокращєся там інє."

Вємє є, яко воє Ясунє, імяхом іна мєта, ніжє грьці, а імяхом славу іну. А такождє дозрєдємо до Рає нашє а узржєхом квєнтє краснє, а дрєва, а луці. А імємо вяну вянітє одо поль тєх, жітву трудіті а яшєнь пълотє, а пшєно просово сбіряшєтє до закутє Сврожіа. То бо т' богочєнства іна, яко зємна вє праховє а боляствє, а страднєх.

І да бєндє мірна дєнє го вѣчна. А смє стахом на мість го а пряхомста зурѣ. А бєндє паднємо зє славоу тамо, ідьмє, яко ов.

То бо Матирє-Сва біяшєть кридляма о боцє сва, обапол якова возгєна сяшє свєнтєм до ни. А вшяко пєро інє краснє: чєрмєно, сінє, мондрє, жолутє а стрбрнє, златє а бєлє. А та бо сящєть, яко Сунє-Сарумє, а во коли ідє посунь. Та б то свєтяшєть о сєдьма краси, іжє завєщь о Бозєх ста нашє. А Пєрунь ю зряшє грмєть в нєбі ясні. Та бо то нашє чєства а сіць імяхом ста сва сила датє. Да узріємо такожь а одсєнчєхом стар жівот наш од нова, якова єсь сєчєна врубє дрва домі огніщан прость. Матєрє Слава біє кридлєма о пали. А ідьмо до стєгі нашєнствє, а тє бо стєнгі Ясунє.

 

***

І умре, і до Луки Сварогова іде. А там Перуниця рече: "То бо ніхто інший, ніж рус-гордин, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного". І той іде по співах Матиревих.

А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і воскресне там іне1."

Знаємо, яко воїни Ясуня, маємо іншу мету, ніж греки, і маємо славу іну. А також дістанемося до Раю нашого і узріємо квіти красні, і дерева, і луки. І маємо в’яну в’янити од полів тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просяне збирати до закутів [*комори] Сварожих. То бо ті богочинства2 інші, яко земні в прахові і болях, і стражданнях.

І да будуть мирні дні його вічні. І ми станемо на місце його і [будемо] прятися сурово. А буде, [що] падемо за славу там, ідемо, яко він.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.