Дослівний переклад Велесової Книги 3 страница

То бо Магура співає пісню свою до січі. А тая Птиця од Інітра іде, бо Нітро [*Індра] був і пребуде до віку. Інтра само, який дав³ Паруну свою бронь [*зброю], аби той да верг її до землі⁴. І да пребуде⁵ яровень і йшов до лунки⁶. І ліпо маємо се згинути, ніколи бо нам [не] бути одеренц [*в рабстві] і [не] жертвувати богам їхнім.

_____

¹ У Лозко помилково "і тягли дочок їхніх за чресла".

² Як варіант: "врщє" – верещали (пор. вирещаті (д.1)).

³ У Яценко і Лозко "да" – "віддав", але надалі в тексті "да" йде в значенні "хай".

⁴ В автентичному тексті Миролюбова є "до зємє", у Яценка – немає, Лозко у перекладі це слово також не ставить.

⁵ У Яценка в авт. тексті "прібде" – пребуде, у Миролюбова (у кн. Лозко) "приведе".

⁶ У Яценко і Лозко "на луки". Лозко пояснює "яровень" як дощ. Можливо, йде мова про чоловічу силу, насіння (дощ), а лунка – символ жіночого лона, куди має іти яровень; луки тотожні лунці.

Дошка 6д

То бо жрєчіє о Вѣдѣ сєн гобзяншєті рѣкоста, а тую украдє одо нь а нє імахом нині, колбо нє імахом бранди наша а бояні. Так бѣхом стє нєвѣгласіє до концє і окуду смє.

А то боляр Гординя, кіє біяі годє в лята дєсєнтє ста тшєтіяго одо Карпєнскє ісходу. А тєн, яко Трієдорєі, ідє бєз страху на нє. І болярє Сєгєня іжє убів сина Ієрмєнрєха а отрцє Гуларєка одє Воронєнцє. Тамо бя остала Русє Бороуска а Русколанє.

Так іщє імами стєндєнтєсє од вразєх нашєх слов. Околи тая імами вѣстєтє, а нє можахом єсьма вієріітє дє сєць оглубнѣ всако слво, рѣчєно до ни.

А то Зоріа свѣтє до нь, а утро ідє до нь. А тако імємо Вѣстнєка, скакава вє Сврзє, а рчєхом хвалу а слву Бзєм. Та бо Сурєнж огрєчєна іє, а нє будє до свє рауська, а тамо бзі грєцькі істутє. А тамо смє нєяхом скорбєнь нашу а одєрзєма іна. Да влачє ни син Свѣтєн⁶ Інтрув одє тьмє, а імахом винєго допомєнцє нашєго.

А старє часє – сутє нашє благо. Достанєхом од она тврдостє і крпстє, аби вразєм смє отвѣдалі, яко істєть.

***

То бо жерці про Віду [*Знання] турбуватися речуть, а тую украли од нас і не маємо нині, коли не мали бранди [*охорони]¹ нашої і боянів². Так залишимося невігласами до кінця і звідки самі [не знатимемо].

А то боляр Гординя³, який бив годів в літо десять сотень [*тисяча] третього од Карпенського ісходу. А той, яко Трієдорій⁴, іде без страху на нього. І боляр Сегеня, іже убив сина Єрманаріха, і відбив Гуларека од Вороненця. Тамо бо осталася Русь Боруська і Русколань.

Так ще маємо стидатися од ворогів наших слів. Около тих маємо вістити [*сповіщати], і не можемо самі вірити до цього⁵ глумного всякого слова, [що] речено до нас.

І то Зоря світе до нас, і утро іде до нас. І так маємо Вістника, [що] скаче во Сварзі, і речемо хвалу і славу Богам. Та бо Суренж огречена є, і не буде до свого руська, і там боги грецькі стоять. А тамо ми не маємо скорбень нашу і одержимі іним. Да волоче [*виведе] нас син Світень Інтрів од тьми, і маємо вічного⁷ допоможця нашого.

А старі часи – суть наше благо. Дістанемо од них твердості і кріпості, аби ворогам ми отвідали [*відповідали], як належить.

_____

¹ У Лозко – "заборола" (забрала), у Яценка – "борода", у Піддубного – "мудреці". Пропонуємо, за змістом, "бранди" перекласти як "охорона" чи "оборона", "броня". Порівняймо нім. drand – пожежа, горіння, а разом з тим все, що пов'язано з пожежною охороною; Семаргл-вогонь – охоронець, борода – символ охорони рода.

² У словнику Лозко "бояні" – це "бояни, воїни", але перекладає, як в Яценка, "боїмося".

³ Тут "Гординя" може бути у значенні не імені, а "героя", яким названо боярина Сегеню.

⁴ У Яценка, Лозко, Гнатюків – Дарій Третій (перський цар, див. д.8). Але в тексті йде мова про готів, тому краще припустити, що це один із готських воєвод, можливо, син Германаріха, якого убив Сегеня.

⁵ У Яценка – "до січі", у Лозко – "перед боєм", у Гнатюків – "десята".

⁶ Можна зрозуміти як ім'я сина Інтрова – Світень, або, як за Яценком, "син світлий", чи за Гнатюками – "син світла". Лозко вважає, що мається на увазі Перун.

⁷ Від "вину (въину)" – завжди, вовіки, у інших перекладачів – "вишнього".

Дошка 6е

Ті часє соутє вєлма прчєста, бо тє дєн жє смє такоу ясна а сушна бя, на ни зуріва. Тако жітва сє нє урондє, а прєто ж ідяхом на зємє іну, а тамо смє удєржєхом.

Потлцєна бя русє одє гьрцє а рємє, а ти ідша по брєзах морєнстєх до Сурєнжє а тамо утворі Сурєнж. Крає бо тєн єсє сурєн, датє бо Києву. Сє та утвора нє добісє, а зєлє бо пртяша бяхо.

Та ту бо пєрвє ворєнзє прідша до Русє. А Асклд сілоу пограмлі кнєзє нашєму а потлцє того... Асклд, а поздє Дір, усєднєшєся на нє, яко нєпрошєн кнз. А ті то княжітє поча. Над она до іста бєндшєтє вутцє, а сємє го костирє хранящ го Огнбга дому тому. А одєвратє лік свєн од она, яко бяста она кнзє од грьцєх крщєна. Асклд єсє тємєн воєн, а тако днєсє од грьцєх освѣчєн, жє нікієх руси нєстє, а сєнтє врви. А тому можахом сє смаятє, яко бяста кіморіє такождє оцє нахшє, а ті то роми трясяі а грьцє розмєтшє, яко прасєтє устрашєни.

***

Ті часи суть вельми прячисті [*бойові], бо ті дні же саме такі ясні і сушні були, на нас сурові. Тако жита се не уродили, а тому ж ідемо на землю іну, і тамо ми удержалися.

Потовчена була русь од греків і роми, а та [русь] пішла по берегах морських до Суренжа і там утворила Суренж. Край бо той є сурен [*сонячний], підлягав бо Києву. З тої утвори не добилися, і дуже бо прялися були.

Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погремів князю нашому і потовк того… Аскольд, а пізніше Дір, усівся на нас, яко непрошений князь. І ті то княжити почали. Над тими до цього часу були отці, і саме їх костри¹ хранив Огнебога дому тому. І одвратили лик свій од того, яко був той князь од греків крещений. Аскольд єсь темний воїн, і так днесь од греків освічений, що ніяких русів немає, а сете ворове. А тому можемо ся сміяти, яко були кіморії² також отці наші, а ті то роми трясли і греків розметали, як поросят устрашених.

_____

¹ Лозко "костирє" перекладає як ім’я Костиря. Насправді мова йде про Аскольда, над яким до цього часу були отці (правителі) і він був охоронцем кострів їхнього дому.

² Кімерійці. Див. Словник ВК.

Дошка 6є

Ти вутцє прєдѣляшєт кажду на потрбє, а ту бяшєт інь сутє а інда тврга. А тоі Асклд пожєрє богом чіужєм, нє ботє нашієм. Такоє бєндє оцовє нашє, а нєсьми битє інє. А грьцє хтяє насо крщашєтє, аби смє забіхом ста Бозє нашє а тако сєн обратіхомся до нь, яко стє одєрєнь битє. Постржєхом сє тоіго, яко прастирє, ажє прастрєшєша скуфія сва, а нє дашє влцѣм хснічітє об агнцѣх, коі бо сутє дятія од Сурє. Тому трва злєна єсє знак Божьск. А імємь ту бєрятє до глєкув, усуряті ю на сонма нашє, даби піятє о Бзѣх во Сврзѣ модєрѣ а Оця наша Дажба жрятву творяішє, а та бо на Нєбі таку жє свєсчєна єсє отоікратє.

***

Ті отці приділяли кожному на потребу, а тут була іна суть і іна зовнішність. А той Аскольд пожере богам чужим, не бить нашим. Такими були отці наші, і не сміємо бути іними. А греки хотіли нас крестити, аби ми забули Богів наших і так се обратилися до них, яко стати одерень бути. Постережемося того, яко пастирі, що пристрашили скот¹ свій, і не дають вовкам хищничати на агнців [*ягнят], які бо суть діти од Суре. Тому трава зелена єсь знак Божеський. І маємо ту брати до глеків, усуряти ту на сонма [*зібрання]² наші, даби пити за Богів во Сварзі мудрій [*синій] і Отця нашого Дажба жратву творячи, а та бо на Небі також свячена єсь многократно.

_____

¹ В оригіналі "скуфія". Можливо, що літери "ф" в тексті ВК не було, а була літера на зразок "фіти" (th), яка могла читатися "ф" або "т". Також в тексті спостерігаємо взаємозамінність літер "о" і "у", що могло позначатися в оригінальному тексті літерою "оу". Миролюбов заміняв літери на власний розсуд. Звідси маємо два варіанти прочитання: "скуф" і "скот", під цими словами розуміємо або назву племені скотарів (пор. Скотландія-Шотландія), або просто скот (худобу). Син Геракла, від якого за легендою пішли скіфи – Скітес (грец. Skythes).

² У Яценка і Гнатюків – "на Сонці".

Дошка 7а

Слва Бзєм нашєм! Імємо істу віру, якова нє потрєбує чловєнєнска жєртва. А тая сє дѣє о ворязі, кіі убо вѣжди жрялі ю, імєновашє Пєруна Паркуна, а тому жряша. Ми жє смє хом польна жрєтва даятє а одо труди нашє – просо, млєка а туц. То бо покрпішєм о Коляді ягнчєм а о Русалієх, в дєнь Яров, такождє о Красна Гура. Ту бо то дяєхомо во спомінь Гурє Карпєнстє. А тон час сє імєнова род нашє карпєнє. Яко жє стахом смє бяшє во лѣсѣх, то імѣмо назов дрєвічє, а на полі смє бяшєхом – імєно імахом полєни.

Тако вшяко єжє єсє грьцє ущєкашєті на нє, іжє смє чловєнкожравцовє. А то лужєва рѣнчь єсь, яко нѣстє бо тако во іста, а імєяхом іна повикє. Но тотъ, кі жє хочашєть увранжідєтє іна, рєчє злая. А тому – глоупєн нє сє борє, а тако єсь, а іна рѣкоста такождє.

Долзє сє правіхом родьми. А староцовє вєнска рода ідша соудяті родіцє о Пєрунь-дрєви. А такождє імяі тон дєн ігріштія прєнд очєси старчє, а сілу юну указєншє. Юнащє ходяі борзє, спѣваяі і плясаваі о ти. Тон дєн огніщани ідяшєтє о міслєву а прнашєша дічєну строцєм, кіі дієляшє тую о прєнчє люди. І волсві жрятву дѣяі Бозєм, хвалєніцє а слву. Рѣкста о часє жє годє а о явєнє воріягу. Ізбряшєтє сєн кнєзє вутцовє, а тиі юнашє вєдєнша до сѣчє зурє. То бо роміє ни поглєндашє а замистляшєтє злая на нь. І пршєдша со возє свє а жєлзвѣна бронє а утцє на ни. А тому браніхомсє долзє о нєх а отрчахом смє тая од зємє нашє.

***

Слава Богам нашим! Ймемо істину віру, яка не потребує чоловічеської жертви. А тая се діє у варягів, які бо завжди жряли її, іменувавши Перуна Паркуна, і тому жряли. Ми же самі польову¹ жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо² покропимо³ о Коляді ягничем⁴ і на Русаліях, в день Ярів⁵, також на Красну Гору⁶. Ту бо то діємо⁷ во спомінь Гори Карпенської. А той час се іменувався рід наш карпени. Яко же стали ми бути в лісах, то ймемо назву древичі, а на полі ми бутимемо – ім’я маємо поляни.

Тако всяко же єсь греки наговорюють на нас, іже ми чоловікожерці. А то лжива річь [*мова] єсь, яко не єсть бо так воістині, а маємо іну повику [*звичай]. Но той, який же хоче вражити іного, рече зле. А тому – глупий не бореться [з цим], а так єсть, і іний рече також [*теж саме].

Довго се правили родами. А старотцове венського [*венедського] роду ішли судити родичів біля Перунь-древа. А також мали [в] той день ігрища перед очима староців, і силу юну показували. Юнаки ходили борзо [*бігали], співали і плясали для тих. [В] той день огнищани ішли на мисливство і приносили дичину старотцям, які ділили тую прочим людям. І волхви жратву діяли Богам, хваленицю і славу. Рекли про часи ж годів і явлення варягів. Ізбирали се князів отцове, і ті юнаків вели до січі сурової. То бо ромеї нас поглядали і замислили зле на нас. І пришли з возами своїми і желізною бронею і пішли на нас. І тому боронимося довго від них і відкинемо ми тих од землі нашої.

_____

¹ У Лозко – "з мішком повну".

² "Бо" Лозко переклала як "Боги" і в інших місцях, але це, вважаємо, є помилка.

³ У Лозко – "підкріпимо".

⁴ Напевне, мова йде про кроплення кров’ю ягняти аналогічно біблійним обрядам.

⁵ У Яценка – "весняний".

⁶ Непослідовний перелік свят, адже Коляди святкують з 25 грудня до 6 січня, Русалії – з 1 травня до 13 травня (Проводи Русалок), день Ярила – або 25 березня – рівнодення, або 23 квітня – День Ярила (Юрія), Красна Гора (Радуниця, Проводи) – 1 квітня. Можливо в давнину під цими святами могли розуміти щось інше.

⁷ У Лозко – "Богам даємо".

Дошка 7б

А роміє, вєндє, яко дрзі смє о жівотє нашєм а понєхъша ни на то. Тако грьціє хотяй одєрєнєтє ни о Хорсунє, а прящєхомсє зурє проті борства нашієго. А бя борія а пря вєлка трдєсєнтє ляти, а та понєхъшія сєн о ни.

Тєм бо грьціє ідша о тржіща нашє а рєкоста намо омѣнєтє кравє нашє на масть а србло, то бо потрєбущє на жєни а дєтє. А тако смє мѣнєхомсє скоро до днєс. Нєди послєдєщє грьціє іскашєтє, да ослабі ни, а то іскашашє одєрєнь взєнтє. А тому нє ослабіхомсє а нє дахом смє зємлє нашє, яко З(є)мє Трояню смє нє дахом сєн ромієма.

А да нє встанє Обідєносчє Дажбовєм внуцєм, кіє жє во ярузєх вразі дбаша, а тако днєсь нє по хулє сємо такождє оцє нашє. Сє бо у Сінє морє стятша до бєрзє годь тую а одєржаша на нь побѣдєну піснє хвали.

А Матиря спѣвашє, тоя Красна Птиція, яква нєсє Пращурєм нашєм огнь до доми я. А такождє ягніцє прєздрємо до тодь, а було стє на ни, одєржєша силу. А імахом врязі ростятєшєтє а гоньбу псіну іма нєхатє.

То глєндь, народє моє, яков єсє обєзпєчєн а нардєв, а тото нє ошібєшєсє од рани твоая, а нє вржєшєсє до рядь, абостє смє вразєма погонєлє, а біду сєн позбавяцє. А жітнє інако іматє, бо смє бяшєхом ста грда а нєодєлєгла од є. А тягчає поразє бєндє по ни, а смє по тєм.

Тисєнщ пєнтєсєт ляти, яко смє сє хом многая борія а пря імяхом, а такождє смє жівє дієкє жрєтвє юнащєя а вєвонцє.

***

А ромеї, відаючи, як держимося ми о животі нашем і понехаяли нас на то. Так греки хотіли поневолити нас біля Хорсуна, і прящемося сурово проти борства [*тут – проти рабства] нашого. І була борня і пря велика тридцять літ, і ті понехаяли се нами.

Тоді бо греки ішли на торжища наші і рекли нам обміняти корови наші на масть [*мазь] і срібло, то бо потрібно на жони і діти. І так ми міняємося скоро до днесь. Хоч послідуще греки іскали, да ослабили нас, і то іскали в одерень взяти. А тому не ослабимося і не дамо ми землі нашої, яко і Землі Трояні ми не дали се ромеям.

А да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали, і так днесь не по хулі саме також отці наші. Се бо у Синє море стяли до берега годь тую і одержали над ними побідену пісню хвали.

І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх. І також ягницю¹ призримо [*придивимося, доглянемо] до того, і було те на нас, одержали силу. І мали ворогів розтяти і ганьбу псину їхню нехтували.

То глянь, народе мій, який єсе обезпечений [*захищений] і народив [*родючий], і тото не збочив од рани твоєї, і не вержешся до ряду, аби ми ворогами погонили, і біди цієї позбавилися. А життя інакше мати, бо ми залишилися горді і неодолимі од них. І тяжка поразка буде по них, а ми є по тому.

Тисяча п’ятсот літ, як ми се многая борні і прі маємо, а таки ж ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод².

_______

¹ "Ягніце" – Лозко пояснює як жертовницю і пов’язує з вогнем. Слова ягня і огонь мають спільне походження. Ягня – жертовна тварина: "покропимо на Коляди ягничем" [д. 7а].

² У Лозко – "дівочій".

Дошка 7в

Тогдяшє нє бя інакостє, а днєсє прєбєндє достяйни. А мєжахом смє сє одразітє сєн од вразєх, а дєньмо тако сє – одразєньмє! І яхом свє сєва а ова, пєрвѣ зовєнхом на стєнгє вутцє нашє, яквє нє суть щє збабнєна а грдє. Пріхождахом сє во істѣ на стогна свє а рєчємо жє інѣ нє будє то, а смє імамє іті та грьцє, якова ста бєншє мълвіхом. Бо Ясна а Інтра ідє за нє, яко шєд за отцє наша на роміє до Троянє Зємє. А суть нємо бєндє, колібва варєнзє вєдлє нашє воє на то, яко самє смє можахом вдєнтє. Тєнсєцє лятє смєхом білі од ромє і годє, а Сурянта, якова бєндє со ни. Ніжє нє опомєнємо, яко годь соєднєсєшє со єгунштє на ни. А Галарєкє сє вєрзє од полнщє, а єгунштє – ополднє. А ту плакала русколанє, боруся, єліцє жє єгунштє оброяшєша годь. Ту русь сє вєнздвєгла сва сила а єгунштіє оразіша. Утворяі Крає Онтов а Скуфь Києву.

А днєсє засєчє срєдьцє нашє сє крві. Од ітра до вчєржє ходястєхомо а ізроняшєхомо слзи осудовє нашєя. Жівотатісє нѣми в час тонє, а тако вѣхом ста: іжє час прідє, яко поза сєнчє смє ходяшєтє імахом на врзі – а чі бо ту грьці, чі бо єнгуштяни – тєбто імахом хомитатє а стрнъжєтє, абонь нє ста намо врза я, яко мрзєнсть прєнд очєси нашія. Галарєк бо за(п)латі за ть, а імамє пронудєннє Хорсунє заплатєнтє за слзи дцєрє нашіа уточєна а сини одрєня взято. Плать бо та нє србрна, ані злата, понєнжє одсєнть главє я, на щєпоту стрчємо.

***

Тоді не було інакше, і днесь пребудемо достойні. І могли ми се одразитися од ворогів, і діємо так се – одразимо! І брали своїх тут і там, перво звали на стяги отців наших, які не суть ще збабнені і горді. Приходимо се во істину на площі свої і речемо же інакше не буде то, і ми маємо іти на греків, [про] яких уже були молвили. Бо Ясна й Інтра ідуть за нами, яко йшли за отцями нашими на ромеїв до Трояні Землі. А суть не могло бути, коли б варяги вели наших воїв на то, яко самі ми можемо вдіяти. Тисячу літ ми відбивалися од ромів і годі, і Сурянта, яка була з нами. Невже не опом’янемо [*не згадаємо], яко годь з’єдналася з гунами на нас. А Галарек се верже з полуночі, а гуни – з полудня. І тут плакала русколань, борючись, допоки же гуни оброїли [*оточили] годь. Тоді русь се воздвигла свої сили і гунів уразила. Утворили Край Онтів і Скуфь Києву.

А днесь засіче сердце наше се кров’ю. Од утра до вечора ходимо і ізроняємо сльози осуду нашого. Животілися німими в час той, і так відати стали: іже час прийде, яко поза січі¹ ми ходити маємо на ворогів – і чи бо то греки, чи бо єнгуштяни [*гуни] – тих то маємо хомутати і стриножити, аби не стало нам ворога того, яко мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо принудити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уточених [*уведених] і синів одерень взятих. Плата бо та не срібна, ані злата, бо одсічемо голови їхні, на щепоту [*палю] стирчемо [*настромимо]².

_____

¹ Яценко і Лозко позбавляються слова "поза" і залишають "в січі(у)". Попереднє "засече средьце наше се крві", можна розглядати як серце залите горем, журбою і долаючи цей тягар маємо йти на ворогів. Другий варіант, можна припустити, що й на той час укріплене місце могло мати назву січ, тоді: вийти поза січ на ворогів – зробити вилазку з городища.

² Взято варіант Лозко, у Яценка – "у друзки строщимо". Пор. "ощеп" – спис, рогатина.

Дошка 7г

А тако бєндємо рди ота, бо брєшє псіцья грьєцкя, а ліс хітрощєма одврнє насо од трви нашєя. А то імяхом ясєтє, яко щє Сунє врдятє, то бє нашє мєта – оуцєшєшєтє сія а нє збртє сєма.

Ту бо за тєнсєнц тріє сти ляти од ісхъду Карпєньстє Асклд зли прєндє на ни. Ту зєгнєнсє, народє моіє, од Лада а, твряшє люби, ідь дє стнгє наша. А захцєнь тота од вразєх на Русє могутьєн Сврг наш, ані Бзі інє. А простє Сврга нє імахом ніщє, кроміє смртє. А та то нє стршнєва єсь, колі жє Щєхом сєн рьєчєні. Сє бо Сврга зовє ни а ідєхом до нь. То бо то ідєхом, яко Матиря-Сва спѣва пісєнь ратьну, а імяхом ста послєхнутє до нь, аби сва нє ястє трави а скуфє нашє грьціом даяшєтє. А тиє намо – камєніє во єжє, грєнзєтіє я, а то бо то зєнби імущє твєрда а остра. Ті то нам рѣкшє, жє сьми звржєнци а рикахом в ноцє стрх на люді, іжє сути гьрці.

Вопрошащуть насє народи: что єсьми? А єсва одповєндєхом: жє сми людє нєумуца крає, а правяхуть нямо грьці а врязі. То іш что оповєдєнмо дєтєм нашєм, яковє намо будє рєкнуть плєновєніємя до очіта і іста імуть?

Сє бо дружина собірхом ста до стєнга нашя. А рцємо всяко: нє імами ястви а жітва – сєн бєндєхомь на полі брат. А інда обєрєхом от грьцє – ядєхом, і нє обєрєхом – ані ядиймо.

Бо Матирь-Сва спѣва надо ни, а ідємо стєнгє нашє даті вятром трєпатє, а комоньства ступи скакашєтє, да прах подиймо воєнь за ни, а вразєм дахом дихєнть є. Тон то дєн пєрва бітва єсь од ни, а імєхом двасти убієна за Русь. Вѣчна слва іма єста! А ідє до ни народь а нє імяхоми болярі. Да прідєть до ни!

***

І так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А то маємо їсти, яко ще Суне вертиться, то бо наша мета – вчитися цьому і не зруйнувати його.

Тут бо за тисячу триста літ од ісходу Карпенського Аскольд злий прийде на нас. То стрепенися, народе мій, од Лада [*сну] і, творячи люби, іди до стягів наших.¹ І захистить тих од ворогів на Русі могутній Сварог наш, ані Боги іні. І без Сварога не маємо нічого, крім смерті. А та то не страшна єсь, коли же Щехом се речені². Се бо Сварга³ зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, яко Матиря-Сва співа пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину⁴ нашу грекам [не] давати. А ті нам – каміння в їжі, гриземо його, а то бо то зуби маємо тверді і острі. Ті то нам рекли, що ми звірі⁵ і рикаємо вночі страх на людей, іже суть греки.

Вопрошають нас народи: хто ми? А ми відповідаємо: що ми люди неумного краю, і правлять нами греки і варяги. То ж що оповідатимемо дітям нашим, які нам будуть рекнути [*відповідати] плюновіннями⁶ до очей і істину ймуть?

Се бо дружину збиремо до стягів наших. І речемо всяко: не ймемо їжі і житва – се будемо на полі брати. А інде відберемо од греків – їстимемо, а не відберемо – не їстимемо.

Бо Матирь-Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і комоньству степи скакати, да прах підіймемо воєнь⁷ за нами, а ворогам дамо дихати ним. У той день перва битва єсь од нас, і маємо двісті убієнних за Русь. Вічна слава їм єсть! І йде до нас народ, а не маємо боляр. Да прийдуть до нас!

_____

¹ Може бути мітологічний образ, див. в Словнику ВК Аскольд.

² Йдеться про чеські племена, що походять від Щека. Можливо, в даному контексті мається на увазі, що смерть не страшна через те, що Щек в міфології виступає Змієм.

³ У Лозко – "Сварог", але при даному закінченні маємо Сваргу-Небо.

⁴ У Лозко – "Скіфію".

⁵ В оригіналі "звржєнци", що близьке до "звергути". У порівнянні звергнутий (зверженець) з Небес Сатана є також Звірем.

⁶ У Лозко – "поля жнемо", у Яценка – "полон", і від цього далі змінюють зміст речення. Треба розуміти, що діти відповідатимуть плюванням в очі, і вони будуть праві.

⁷ У Лозко – "віявся". Яценко залишає незмінним слово, яке треба розуміти як "воєнний порох".

Дошка 7д

А да справєхом трізну славну по врзєх. А налєтьмо соколи на Хорсунє, да бєрєхом ядь, а добра, а скотія, ніжє полоняхом грьці. Ті бо то нас вѣдяй, яко злих, а сєма добрі на Русь? А тьма нє бєндє с ни, но о ти, кіє чіужє бєряшє, рѣкуть, жє добро дяють. А нє будєхом, яко она.

Єдін єсь вовєндє нашо Ясунь, а тому птщєхомся на труд наш, а побѣдятє вразі до єдіна. Яко соколовє нападьнємо на она а вржєхомся до борія сильна. То бо Матирє Сва спѣвашєть вє Сврзє о подвіги ратни. А одєймо од доми сва а тєцєхом до врзі, абєхом вѣдяшєтє імо о руськ мєча сєчєнє.

Яснунє рѣчє, жє нє махом ста іна дѣятє, яко ітє до прєд а наспєть нє імяхом. Рцєтє, яко нє імяхом спєтє, нєботь пєрєди сва а борзє ідєхом. А кіє борзо ідє – борзо іма славу. А киє потіха ідє, то сє враніє на нє крячуть, а куровє клєнчуть. Нєсьма говяди, нєботь смє русічі ста. А то є іним научєнє, абоста знатє, акі Правь єсь соз ни, а Навє сє нє бояхом ста, яко Навь нє іма сили протє ни. Тому бо імєхом молітє Бозє о помоцє в трудєх ратнєх нашєх а тщатєсє.

То б то Ма(т)ирьє-Сва біяшєть кридлєма о труди ратнє а славє воіом, яковє іспіяхша Водє Жівє од Пєрунцє в сєчє укрутнєі. А тая Пєр(у)ніца лєтє до ни, а тая роуг двашєть плнєн Водє Жівє о жівот вѣцєнь гордінє нашєму, іжє мєча вразія одоста, а главу стрцєну утратє. Тако смртє нє імяхом одо ова, ніжє бо жівот вѣчєн, а вожди братрє а братрє трудяєся.

***

І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, да братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони.

Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідити ворогів до єдиного. Яко соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матирь-Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене.

Ясунь рече, що не маємо інакше діяти, як іти до переду і наспять не маємо. Рече, яко не маємо спять [*заду, тилу], оскільки переди наші і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчання, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратних наших і старатися.

То бо Матирь-Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу сторчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*б'ється].

Дошка 7е

І умрє, а до Луцє Свргова ідє. А тамо Пєруніца рѣчє: "Тиє бо нікіє ін, ніжє рус-гордін, ані грьць, ані вряг, анмо славєн роду славна". А тон ідє по спѣвєх Матирєвєх.

А Матирє сванщєх до Луцє Твєх, Сваржє Влікє. А рѣчє му Сварг: "Ідє синє миє до тє красє вѣчни. А тамо зрящєшє тва дєндє а бабє, а ті то о радощєх і вєс(є)лях тє зрящєтє плакота зєла до днєсє. А тєдо іма бяшєть возрядовастє ся о Жівотє твєм Вѣчнєм до конца конєц, а вокращєся там інє."

Вємє є, яко воє Ясунє, імяхом іна мєта, ніжє грьці, а імяхом славу іну. А такождє дозрєдємо до Рає нашє а узржєхом квєнтє краснє, а дрєва, а луці. А імємо вяну вянітє одо поль тєх, жітву трудіті а яшєнь пълотє, а пшєно просово сбіряшєтє до закутє Сврожіа. То бо т' богочєнства іна, яко зємна вє праховє а боляствє, а страднєх.

І да бєндє мірна дєнє го вѣчна. А смє стахом на мість го а пряхомста зурѣ. А бєндє паднємо зє славоу тамо, ідьмє, яко ов.

То бо Матирє-Сва біяшєть кридляма о боцє сва, обапол якова возгєна сяшє свєнтєм до ни. А вшяко пєро інє краснє: чєрмєно, сінє, мондрє, жолутє а стрбрнє, златє а бєлє. А та бо сящєть, яко Сунє-Сарумє, а во коли ідє посунь. Та б то свєтяшєть о сєдьма краси, іжє завєщь о Бозєх ста нашє. А Пєрунь ю зряшє грмєть в нєбі ясні. Та бо то нашє чєства а сіць імяхом ста сва сила датє. Да узріємо такожь а одсєнчєхом стар жівот наш од нова, якова єсь сєчєна врубє дрва домі огніщан прость. Матєрє Слава біє кридлєма о пали. А ідьмо до стєгі нашєнствє, а тє бо стєнгі Ясунє.

***

І умре, і до Луки Сварогова іде. А там Перуниця рече: "То бо ніхто інший, ніж рус-гордин, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного". І той іде по співах Матиревих.

А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і воскресне там іне¹."

Знаємо, яко воїни Ясуня, маємо іншу мету, ніж греки, і маємо славу іну. А також дістанемося до Раю нашого і узріємо квіти красні, і дерева, і луки. І маємо в’яну в’янити од полів тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просяне збирати до закутів [*комори] Сварожих. То бо ті богочинства² інші, яко земні в прахові і болях, і стражданнях.

І да будуть мирні дні його вічні. І ми станемо на місце його і [будемо] прятися сурово. А буде, [що] падемо за славу там, ідемо, яко він.

Поиск по сайту: