Рентгенодіагностика захворювань легень

Із рентгенологічних методів дослідження легень застосовують рентгеноскопію, рентгенографію, флюорографію і томографію. Рентгеноскопія легень є найбільш поширеним методом дослідження, який дозволяє візуально виявити в легенях зміни прозорості легеневої тканини, осередки ущільнення або порожнини, рідину або повітря у плевральній порожнині, плевральні спайки, функціональний стан легень і діафрагми. На екрані стежать за характером рухів, положенням і амплітудою переміщення діафрагми, за рухом тіні ребер, зміною яскравості легеневого фону при вдиху і видиху та за динамічними змінами патологічних тінеутворень. Рентгенографія дозволяє проглянути лише морфологічні зміни в легенях.

Кожне рентгенологічне дослідження легень починають з обов’язкового з просвічування, після чого визначають необхідність і характер рентгенографії. Перед дослідженням великих тварин протягом 6–12 годин витримують на голодній дієті. Неспокійних тварин фіксують. Рентгенівську трубку встановлюють так, щоб центральний пучок променів падав на середину 8–9-го ребра стоячої тварини. Трубка повинна знаходитися від грудної клітки на відстані 15–20 см, що забезпечує видимість легеневого поля в коня від 5–6-го до 15–16-го ребра. При такому положенні трубки рентгенівські промені спрямовуються зліва направо або справа наліво, проникаючи через усю товщу правої і лівої половини легень. Таке положення відповідає анатомо-топографічній і фізіологічній нормі органів, розміщених у грудній порожнині. Легенева тканина знаходиться в умовах природної аероконтрастності і дає диференційоване тіньове зображення без використання контрастних речовин.

За законами рентгенівського тінеутворення легеня, що прилягає до екрана або касети, проглядається чіткіше. Легеня з другого боку, що розміщена ближче до рентгенівської трубки, дає нечіткий, розпливчастий рисунок. Тому тварин досліджують з обох боків. Для одержання більшої чіткості зображення рентгенівську трубку щільно підводять до грудної клітки. Здорові легені майже не затримують рентгенівських променів. Вони дають світлий фон, на якому добре виступають тіні щільних органів грудної клітки (рис. 92). На екрані та знімку легені видно лише в міжреберних проміжках, інші ж ділянки прикриті інтенсивними тінями ребер, лопаток, плечових кісток, діафрагми та серцево-судинної системи. Рентгеноскопію легень у великих тварин проводять при напрузі 60–80 кВ і силі струму 5–10 мА.

Рентгенографію легень проводять на плівку розміром 30×40 см при відстані від фокуса трубки до касети 90–100 см або відстані від трубки до грудної стінки тварини – 20–25 см. Напругу та силу струму вибирають залежно від частоти дихання, чутливості плівки, вгодованості тварини, ширини грудної клітки тощо. При частих дихальних рухах експозиція повинна бути коротшою. Задовільні знімки одержують при напрузі 65–90 кВ, силі струму 100–120 мА та експозиції 0,25–0,50 с.

Основним методом рентгенологічного дослідження легень у дрібних тварин (вівці, кози, свині, собаки) є просвічування. Перед дослідженням тварин протягом не менше 6 годин витримують на голодній дієті. Грудну клітку просвічують у природному стоячому положенні тварини, оскільки воно відповідає фізіології органів і не позначається на частоті дихальних рухів, положенні та екскурсії діафрагми, пульсації серця, вентиляції легень та інших функціональних симптомах, які характеризують стан легень. Рентгенівські промені спрямовують справа наліво, трубку центрують в овець на середину 5–7-го ребра, у свиней – 8–9-го. Під час просвічування тварин дещо похитують, зміщуючи їх уперед і назад, що покращує видимість тих ділянок легень, які прикриті тінями від ребер, лопаток, плечових кісток та діафрагми. У дрібних тварин, на відміну від великих, легеневе поле можна оглянути повністю. Для одержання роздільних зображень легень роблять прямий знімок, фіксуючи тварину на спині або череві.

При рентгенологічній діагностиці захворювань легень і плеври різні морфологічні зміни визначають за двома основними ознаками – затіненням і просвітленням. Різна комбінація цих рентгенівських ознак разом із зміною або зникненням легеневого рисунка залежить від характеру розвитку патоморфологічних змін у легенях і плеврі, відображає протилежні процеси. Так, при зменшенні наповнення легень повітрям уражені ділянки, порівняно зі здоровими, інтенсивніше поглинають рентгенівські промені і дають симптом затінення, і, навпаки, при збільшенні наповнення легень повітрям поглинання променів зменшується, що на екрані чи знімку проявляється просвітленням. Таким чином, ці дві основні ознаки відображають різноманітні морфологічні зміни, які виникають при захворюваннях легень і плеври.

Затінення оцінюють за його розміром, формою, інтенсивністю, структурністю, контурністю та локалізацією. Обширне затінення може спостерігатися при лобарних (часткових) пневмоніях і ексудативних плевритах. При вогнищевій пневмонії розміри затінення будуть меншими.

За формою розрізняють затінення округлі (ехінококові міхурці), кільцеподібні (повітряні кісти, абсцеси, каверни), овальні (осумковані плеврити), трикутні (ателектази) та лінійні (сполучнотканинні розрощення в легенях по ходу бронхів).

Інтенсивність затінення залежить від кількості витісненого з легень повітря, товщини ушкодженої ділянки та характеру субстрату (ексудат, сполучнотканинні, фіброзні або рубцеві розрощення). За структурою затінення можуть бути рівномірними та нерівномірними (при ексудативному плевриті тінь рівномірна, а в стадії розсмоктування ексудату при крупозній пневмонії – нерівномірна). Контури затінень можуть бути чіткими (кіста легень, обмежена сполучнотканинною капсулою) і нечіткими (інфільтративні процеси). У різних ділянках легень можуть виявлятись поодинокі і множинні осередки затінення.

Рентгенологічні дослідження дозволяють виявляти різні захворювання органів дихання: бронхоектазію, бронхіт, пневмонію, плеврит, емфізему.

Бронхоектазія – це локальне розширення бронхів, яке характеризуються просвітленням на екрані овальної форми при відсутності секрету і затіненням – при його наявності. Порушення прохідності бронхів може бути частковим, клапанним (вентильним) або повним. Відповідно до цього виявляють гіповентиляцію легень, обтураційну емфізему та ателектаз.

Крупозне запалення легень рентгенологічно виявляється залежно від стадії розвитку захворювання. На початку хвороби (у стадії гіперемії) спостерігають посилення легеневого рисунка (за рахунок розширення капілярів), розлите й нерівномірне затінення з окремими осередками просвітлення. Над затіненням легені мають підвищену прозорість. У стадії гепатизації затінення стає більш обширним, інтенсивним й однорідним. Отже, рентгенологічне дослідження легень при крупозній пневмонії дозволяє не лише ставити діагноз, а й стежити за перебігом хвороби.

Бронхопневмонії рентгенологічно характеризуються появою в легенях поодиноких або численних осередків інфільтрації різної форми і розміру (рис. 93). Окрім того, в легеневому полі виявляють посилення легеневого рисунка.

При альвеолярній емфіземі легень рентгенологічно виявляють підвищену прозорість легеневого поля, незначну зміну прозорості легень у фазі вдиху і видиху, розширення задніх меж легень і міжреберних проміжків.

Рентгенівська картина ексудативного плевриту характеризується різким поділом проекції всього легеневого поля на нижню і верхню частини (рис. 94). У верхній частині контрастно виступають тіні хребців і ребер, у нижній частині грудної клітки виявляють суцільне, обширне, інтенсивне однорідне затінення, верхня межа якого має горизонтальний, із різким контуром край.

Лабораторні методи діагностики хвороб органів дихання

Дослідження крові

Більшість хвороб органів дихання характеризується розвитком запального процесу в дихальних шляхах або легенях, на який організм реагує захисною реакцією – посиленням лейкоцитопоезу (лейкоцитоз). Збільшується, як правило, кількість нейтрофілів. У лейкограмі спостерігається просте (регенеративне) зміщення нейтрофільного ядра – зростає кількість паличкоядерних, зрідка з’являються юні нейтрофіли. Лейкоцитоз і нейтрофілія є типовими для мікробронхіту, лобулярних і лобарної пневмоній. Для лейкограми при гострому перебігу пневмоній характерним є також зменшення кількості еозинофілів (еозинопенія) та лімфоцитів (лімфоцитопенія).

Для діагностики і, особливо, характеристики перебігу катаральної бронхопневмонії проводять ряд біохімічних досліджень. Кисневе голодування та інтоксикація зумовлюють розвиток дистрофії гепатоцитів, що у свою чергу призводить до порушення білоксинтезувальної функції печінки. Унаслідок цього в сироватці крові хворого молодняку зменшується вміст альбумінів та збільшується кількість глобулінів. Порушення співвідношення білкових фракцій при бронхопневмонії знижує колоїдну стійкість білків сироватки крові. Враховуючи розвиток диспротеїнемії, професор І.П. Кондрахін (1998) розробив метод прогнозування перебігу бронхопневмонії за біохімічним тестом. Суть цього методу полягає в осадженні грубодисперсних білків сироватки крові розчином цинку сульфату. Чим тяжчим є перебіг захворювання, тим більший у сироватці крові вміст грубодисперсних білків і тим інтенсивніше вони випадають в осад. Біохімічний тест дозволяє робити об’єктивний висновок про стадію запального процесу в легенях, ступінь тяжкості захворювання та ефективність лікування. У клінічно здорових телят 1–3-місячного віку показник біохімічного тесту становить 1,6–1,8 мл і більше, на початковій стадії хвороби (легкий і середній ступінь тяжкості хвороби) – 1,5–1,3 мл, при тяжкому і затяжному перебігу – 1,2 мл і менше. При показнику легеневого тесту 0,9–0,8 мл і менше прогноз хвороби несприятливий. Підвищення його свідчить про видужування тварини, а зниження – про неефективність лікування і поглиблення патологічного процесу.

До складу фракції альфа-глобулінів сироватки крові входять білки, які належать до групи білків "гострої фази" – гаптоглобін і церулоплазмін. Уміст їх, як і трансферину, у хворих на бронхопневмонію телят збільшується, що має пристосувальний характер. Водночас із цим знижується інгібіторний потенціал плазми крові, оскільки зменшується кількість α₁-інгібітора протеїназ та α₂- макроглобуліну, який є також інгібітором протеїназ (Козій Н.В., 2000). У крові хворих тварин підвищується вміст фібриногену, який бере участь у процесі гемокоагуляції, проявляє протизапальну активність. Причому, чим тяжчим є перебіг хвороби, тим вищий уміст фібриногену. Унаслідок цього розвивається пригнічення фібринолізу і посилюється гемоконденсація, що є одним із механізмів, який обмежує зону запалення. У цих змінах інгібіторів протеїназ і фібриногену є важливий біологічний зміст, оскільки при переважанні фібринолізу та елімінації фібрину запальний інфільтрат поширюється.

Функцію зовнішнього дихання характеризує газовий склад артеріальної крові. Для визначення його в артеріальній крові досліджують уміст кисню і вуглекислоти та парціальний тиск цих газів. Насиченість гемоглобіну артеріальної крові киснем у здорових тварин становить 96–99 %, парціальний тиск кисню – 80–90 мм рт. ст., уміст кисню – 18–20 об%, вуглекислоти – 40–43 об%. Насиченість венозної крові гемоглобіном при парціальному тиску кисню 40 мм рт. ст. становить 70–72 об%. При емфіземі легень та пневмонії насичення крові киснем знижується до 70–80 % (гіпоксемія). Стан артеріальної гіпоксемії супроводжується збільшенням вмісту вуглекислоти, тобто гіперкапнією.

В останні роки при діагностиці патології окремих органів визначають активність клітинних ферментів (розділ 1). Проте легені не містять специфічних ферментів чи ізоферментів, за активністю яких можна було б діагностувати патологію в них. У легенях міститься однакова кількість усіх ізоферментів лактатдегідрогенази, загальна активність якої при пневмоніях зростає.

Окремі інфекційні хвороби вірусної етіології перебігають з ураженням верхніх дихальних шляхів (парагрип, інфекційний ринотрахеїт, респіраторно-синтиціальна інфекція) або легень (аденовірусна бронхопневмонія). Діагноз на них підтверджується серологічним дослідженням – постановкою реакції нейтралізації: у сироватці крові визначають титр специфічних антитіл (на початку хвороби та через 20–26 днів після одужання). Збільшення титру антитіл у 4 і більше разів підтверджує діагноз.

Поиск по сайту: