Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Організація роботи рентгенівського кабінету



Рентгенівський кабінет – це сукупність спеціально обладнаних й оснащених приміщень (процедурна, кімната управління, фотолабораторія, кімната лікаря), призначених для рентгенологічних досліджень. Площа кабінету, розрахованого на проведення практичної роботи, повинна становити близько 25–30 м2, висота – 2,5–3 м. У кабінетах навчальних закладів, де проводиться не лише практична, а й навчально-дослідна робота, для дослідження великих тварин і вільного переміщення їх потрібна більша площа. У кабінеті встановлюють фіксаційний станок. Стіни в кабінеті повинні бути капітальними, товщиною 1,5–2 цеглини й пофарбовані олійною фарбою на висоту 1,5–2 м. Капітальну стіну покривають баритовою штукатуркою товщиною 2–2,5 см на висоту 1,7 м або облицьовують просвинцьованою гумою, яка містить домішки свинцю. Підлога в кабінеті має бути дерев’яна, покрита олійною фарбою або лінолеумом. Якщо підлога проводить електричний струм, то з метою електробезпеки всі струмонесучі частини рентгенівського апарата розміщують на гумових килимках. Підведення електричного струму до щитка рентгенівського апарата здійснюють від окремої незалежної електромережі. Приміщення має бути сухим, з природним освітленням, обладнане примусовою припливно-витяжною вентиляцією з калорифером для підігріву повітря в зимовий час. Вхідні двері кабінету оббивають на висоту 150–170 см свинцевою пластиною товщиною 1 мм або гумою, яка містить домішки свинцю. Вікна і двері затемнюють шторами чи портьєрами із щільної тканини. Заклеювання віконного скла чорним папером чи фарбування його забороняється. Крім звичайного освітлення, необхідно передбачити адаптаційне (синє) світло, яке включається від штатива рентгенолога. Із зовнішнього боку вхідних дверей обладнують сигнальну лампу (червоного кольору), яка забороняє вхід до приміщення під час роботи. Включення її спільне із загальним вимикачем пульту управління.

Розміщення рентгенівського апарата в кабінеті має відповідати таким вимогам: робочий пучок променів при просвічуванні повинен бути спрямований у бік капітальної або добре захищеної стіни приміщення; рентгенівська трубка знаходитися на відстані не менше 2 м від тієї стіни, куди спрямовано робочий пучок променів; пульт управління апаратом – не менше ніж за 1,5 м від джерела випромінювання і позаду вихідного отвору трубки; рентгенівський апарат повинен мати надійне заземлення. Система вентиляції має забезпечувати не менше як одноразовий обмін повітря протягом години.

При кожному рентгенівському діагностичному кабінеті повинна бути рентгенофотолабораторія. Її розміщують у суміжній кімнаті з відповідним затемненням, щоб запобігти засвічуванню оброблюваної рентгенівської плівки. Площа фотолабораторії – 8–9 м2. У лабораторію необхідно підвести холодну й гарячу воду. Обладнання фотокімнати включає “сухий” стіл для зарядки і розрядки касет, “вологий” стіл для обробки плівки, 4 ванночки для обробки плівок, два ліхтарі з червоним фільтром, негатоскоп, шафу для зберігання касет, плівок і хімічних реактивів, шафу для сушіння плівок.

Основними документами рентенівського кабінету є акт приймання рентгенівського кабінету, санітарний паспорт на право його експлуатації, заводські інструкції, опис і схеми рентгенівських апаратів та їхні технічні паспорти, контрольно-технічний журнал кабінету, інструкція з техніки безпеки та виробничої санітарії, журнал інструктажу, протоколи дозиметричного контролю, довідки проходження медичного огляду й допуску до роботи персоналу кабінету, картки обліку індивідуальних річних доз опромінення персоналу кабінету, журнал обліку рентгенологічних досліджень тварин.

Охорона праці при роботі з рентгенівськими апаратами. Робота в рентгенівських кабінетах пов’язана із шкідливими виробничими факторами і вимагає захисту від дії рентгенівських променів та струму високої напруги. Найбільш небезпечним є рентгенівське випромінювання, тому радіаційний захист персоналу – одна з головних умов техніки безпеки та охорони здоров’я при проведенні рентгенологічних досліджень.

Рентгенівське випромінювання, як і інші види іонізуючого випромінювання, має виражену біологічну дію. При високих разових і сумарних дозах незворотні зміни можуть розвинутися як в органах, так і в цілому організмі. Особам, які працюють у рентгенівських кабінетах, необхідно правильно оцінювати радіаційну обстановку – передусім знати якісні й кількісні характеристики випромінювання.

При проведенні рентгенологічних досліджень повинен здійснюватися радіаційний контроль доз опромінення персоналу і пацієнтів. З метою обмеження опромінень і проведення дозиметричного контролю необхідно дотримуватися визначених гранично допустимих рівнів (ГДР) для всіх категорій осіб та граничних доз (ГД). Розрізняють поняття порогової дози і ГД. Порогова доза – це мінімальна доза опромінення, нижче якої ефект ураження не виявляється. ГДР – це найбільше значення індивідуальної дози за рік, яка не викликає патологічних змін. ГД – гранична доза за рік для обмеженої частини населення.

Відповідно до норм радіаційної безпеки (НРБ-76/87) визначено три категорії осіб, які працюють з іонізуючим випромінюванням. Для них установлено різні ГДР опромінення: а) категорія А – персонал рентгенівського кабінету, який постійно працює з рентгенівською апаратурою (ГДР становить 3,4 мР/год); б) категорія Б – персонал закладу, який працює у приміщеннях, суміжних із рентгенівським кабінетом, і не зайнятий безпосередньо роботою з рентгенівською апаратурою, а також особи, які інколи беруть участь у рентгенологічних дослідженнях (студенти, аспіранти) та власники хворих тварин (ГДР =0,24 мР/год); в) категорія В – населення регіону, області, держави (ГДР = 0,06 мР/год).

Вважається, що захист кабінету відповідає вимогам, якщо потужність дози випромінювання за радіаційним захистом не перевищує значень ГДР. При виявленні порушень вимог безпеки проведення досліджень у рентгенівському кабінеті припиняється. Робота відновлюється лише після усунення причин підвищеного випромінювання.

Захист від іонізуючого випромінювання передбачає дотримання комплексу організаційно-методичних і фізико-технічних заходів, використання сукупності засобів і пристроїв, призначених для зниження рівня опромінення до гранично допустимих величин. Засоби радіаційного захисту поділяються на колективні та індивідуальні. Захист приміщень, суміжних із тими, де розміщено рентгенівський апарат, забезпечується стаціонарними будівельними конструкціями з урахуванням їхніх захисних властивостей, виражених свинцевим еквівалентом. Забезпечення радіаційного захисту персоналу рентгенодіагностичного кабінету спрямоване на обмеження дії первинного, вторинного і розсіяного рентгенівського випромінювання, для чого користуються спеціальними пристосуваннями.

Для захисту від м’яких рентгенівських променів використовують алюмінієві фільтри товщиною 1–2 мм, які встановлюють у рентгенівській трубці перед отвором для виходу променів. М’які промені з малою проникаючою здатністю повністю поглинаються шкірою, викликаючи спочатку дерматити і подальші більш серйозні ураження.

Металевий тубус, прикріплений безпосередньо до трубки з боку отвору для виходу променів, обмежує ширину пучка рентгенівських променів, спрямованих на пацієнта. Широка металева основа та сам тубус, який містить свинець, поглинають і відсікають промені, що розходяться в різні боки.

На передній стінці екрана для просвічування встановлюють скло з домішками свинцю, яке захищає голову та верхню частину тулуба рентгенолога від рентгенівських променів при роботі апарата. Металеві козирки на екрані в місці прикріплення ручок захищають руки рентгенолога від променів, які пройшли поза екраном. Для захисту тулуба, ніг і рук використовують гумові фартухи, спідниці та рукавиці, які містять домішки свинцю (свинцевий еквівалент не менше 0,3 мм, тобто вони затримують рентгенівські промені так, як шар свинцю товщиною 0,3 мм). Використання засобів захисту без відповідного маркування забороняється. Нижня частина тулуба і ноги захищаються від рентгенівських променів ширмою, покритою такою ж гумою або листовим свинцем. Вона має вигляд дерев’яного щита висотою 1 м. Індивідуальні засоби захисту використовують також особи, які фіксують тварин при просвічуванні чи знімках. У кожному рентгенівському кабінеті має бути не менше двох комплектів захисних фартухів, спідниць і рукавиць. Проте слід пам’ятати, що абсолютного захисту від рентгенівських променів не існує. Частина прямих і розсіяних променів завжди потрапляє на рентгенолога. Ефективність захисту від рентгенівських променів визначають постійним дозиметричним і медичним контролем. При роботі рентгенівських апаратів у режимі просвічування та знімків контроль проводять на рентгенівській трубці при напрузі 100 кВ. Для радіаційного контролю використовують дозиметри типу ДРГЗ-01”Аракс”, ДРГЗ-03 “Аргунь”, ДРГЗ-0,4 “Катунь” та ін.

Медичний контроль здійснюють шляхом систематичного спостереження за станом здоров’я персоналу рентгенівських кабінетів. Є три види висновку про охорону праці: 1) стан охорони праці вважається задовільним, якщо доза опромінення персоналу за тиждень становить не більше 0,1 Р; 2) незадовільний і вимагає відповідних захисних заходів, якщо доза опромінення за тиждень перевищує 0,1 Р, але не більша 0,3 Р; 3) якщо доза опромінення перевищує 0,3 Р на тиждень, а створити кращий захист неможливо, робота припиняється.

Для створення безпечних умов праці в рентгенівських кабінетах необхідно дотримуватися захисту не тільки від рентгенівського випромінювання, а й інших чинників: електричного струму, пилу, парів шкідливих хімічних сполук, шуму, що виникає при роботі апаратури, тощо. Конструкція сучасних рентгенівських апаратів, як правило, запобігає доступу персоналу до струмопровідних частин. Усі високовольтні елементи надійно ізольовані, захищені металевою оболонкою, заземлені і при правильній експлуатації обладнання можливість ураження струмом високої напруги виключається.

Для запобігання надходженню свинцю в організм персоналу індивідуальні засоби захисту із свинцем перед використанням старанно обмивають теплою водою з милом; під рукавиці із просвинцьованої гуми і на них одягають тонкі бавовняні рукавиці; поверхні стаціонарних захисних пристроїв, виконаних із свинцю, покривають подвійним шаром фарби; після закінчення роботи в рентгенівському кабінеті слід проводити вологе прибирання з використанням 1–2 %-ного розчину оцтової кислоти. Свинцевий еквівалент засобів захисту перевіряють один раз на три роки.

При роботі рентгенівських апаратів протягом 5–6 годин у повітрі накопичується велика кількість озону та азотистих сполук, які шкідливо впливають на організм через дихальні шляхи, тому протягом робочого дня повинна працювати примусова припливно-витяжна вентиляція, яка має забезпечувати 3-разовий повітрообмін за годину.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.