Проблеми і перспективи розвитку системи охорони інтелектуальної власності України

Нагальна необхідність ефективної охорони інтелектуаль­ної власності для України зумовлюється проголошеною стратегі­єю побудови цивілізованих ринкових відносин, інтеграції в сис­тему міжнародного інноваційного співробітництва, забезпечення соціальної орієнтації національної економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку. Без сумніву, становлення ефе­ктивної системи охорони інтелектуальної власності є нагальною необхідністю для України у зв'язку з її намірами інтегрувати до глобального простору.

В рамках розробки ефективної системи охорони інтелектуаль­ної власності держава має забезпечити дієву правову охорону об'єктів інтелектуальної власності. Аналіз проблемних аспектів національного правового поля у сфері інтелектуальної власності дозволяє дійти висновку, що основними серед них є охорона прав виробників аудіовізуальної продукції, комп'ютерних програм і баз даних. Створенню в нашій країні ефективної системи охоро­ни інтелектуальної власності перешкоджають недоліки правового поля; нерозвиненість судової практики і відсутність спеціалізо­ваного суду з питань інтелектуальної власності; зневага суспільст­ва до прав інтелектуальної власності; відсутність належного ін­формаційного забезпечення діяльності у сфері інтелектуальної власності. Серед проблем правового регулювання інтелектуаль­ної власності в Україні найважливішими є відсутність норматив­но-правового забезпечення розвитку франчайзингу, ефективної охорони торговельних марок, фірмових найменувань, раціоналі­заторських пропозицій, порід тварин; охорони фольклору, народ­них художніх промислів, а також наявність численних прогалин в антимонопольному законодавстві [59, сс. 27—42]. Вдосконален­ня національного правового поля у сфері інтелектуальної власнос­ті дозволить підвищити конкурентоспроможність національної економіки та сприятиме інтеграції України до світового техноло­гічного співтовариства.

Інтелектуальна власність формує досить специфічний сегмент ринку, який в Україні вже існує. Проблема створення в Україні сучасного ринку інтелектуальної власності полягає в тому, що нині інноваційні підприємства, засновані на сучасних науково-технічних досягненнях, є далеко не головним чинником розвитку національної економіки. Вкрай необхідним для держави є запро­вадження підприємництва, заснованого на науково-технічних до­сягненнях, які мають попит на світовому ринку. Ефективне функ­ціонування конкурентоспроможного ринку інтелектуальної влас­ності неможливе без системи оцінки та обліку інтелектуальної власності. В Україні здійснені певні кроки до створення норма­тивно-методичної бази та організаційної структури, що забезпе­чує процес оцінки інтелектуальної власності. Головним у вирі­шенні зазначеної проблеми має стати прийняття закону щодо оцінки та оціночної діяльності об'єктів інтелектуальної власнос­ті. Відсутність нормативно-правового регулювання питань, пов'язаних з необхідністю здійснення оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності, зумовлює необхідність розробки нор­мативних актів, які б визначали порядок оцінки таких об'єктів.

Інноваційну діяльність в Україні стримують невирішені на державному рівні фінансові та техніко-економічні проблеми, зо­крема слабкий розвиток матеріально-технологічної й виробничої бази, складнощі фінансування ризикових інноваційних процесів, відсутність стрункої системи обліку та порядку визначення ціни об'єктів інтелектуальної власності. Нематеріальні активи містять у собі закладені їх розробником витрати, пов'язані з їх створен­ням та правовим захистом; ціна на них має визначатися з ураху­ванням їх технологічної цінності, балансової вартості, прибутко­вості, надійності їх захисту, ступеню новизни, економічного ефекту, ціни аналога тощо. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу в цій сфері (в т.ч. через відсутність антимонопольного та патентно-ліцензійного ре­гулювання питань технологічного оновлення виробництва). На­ціональні підприємства фактично позбавлені стимулів до іннова­ційної діяльності. Отже, найближчим часом необхідно розробити інструментарій, який би дозволив наблизитися до реалістичних вартісних оцінок інтелектуальної власності, заснувати та розви­нути відповідні соціальні, політичні, економічні інститути.

Проблема адаптації системи охорони інтелектуальної власнос­ті України до загальносвітових технологічних змін обумовлена виникненням принципово нових можливостей відтворення об'єк­тів, що захищаються правом інтелектуальної власності. Науково-технічна революція спричинила істотну диференціацію структу­ри системи охорони інтелектуальної власності та ускладнення її механізмів. Особливого значення набуває охорона нових техно­логічних об'єктів, до яких належать комп'ютерні програми, біо-технології, інтегральні мікросхеми, цифрові технології. Частково ці проблеми вже врегульовані ВОІВ та Угодою ТРІПС. Водночас виник надзвичайно складний комплекс проблем, пов'язаний з ін­формаційними потоками, комерційною та іншою діяльністю в мережі Інтернет і необхідністю пристосування структур захисту інтелектуальної власності до діяльності з використанням новітніх інформаційних технологій. У випадку невжиття своєчасних захо­дів для усунення цієї проблеми Україні в близькій перспективі загрожує істотне відставання національної системи охорони інте­лектуальної власності, що перешкоджатиме конкурентоспромо­жності національної економіки.

Для формування дієвої системи охорони інтелектуальної влас­ності необхідне створення ефективної судової системи. Чинне за­конодавство України передбачає досить широкий спектр засобів захисту прав інтелектуальної власності. Однак це не означає, що такі засоби ефективно застосовуються, адже реалізація кожного з них вимагає створення досить складного механізму, в котрому мають взаємодіяти як самі правовласники, так і компетентні дер­жавні органи та громадські організації. І якщо система цивільно-правових заходів та адміністративного захисту є більш-менш усталеною, то проблема судового захисту стоїть надзвичайно го­стро. Аналіз практики останніх років показує, що в Україні, як і в інших державах пострадянського простору, існує тенденція до збільшення кількості спорів у сфері інтелектуальної власності. Хоча однозначної статистики з цього питання немає, за деякими оцінками до 85 % спорів щодо порушень прав інтелектуальної власності вирішуються мирно (в позасудовому порядку, в тому числі шляхом переговорів). Особливістю спорів у сфері інтелек­туальної власності, які підлягають розгляду в судах, є те, що во­ни, як правило, стосуються технічних та інших спеціальних пи­тань, котрі не можуть бути вирішені судом загальної юрисдикції або господарським судом без залучення фахівців-експертів. Ефе­ктивним вирішенням проблеми може стати створення спеціалізо­ваного судового органу, до компетенції якого належав би розгляд всіх спорів про порушення прав інтелектуальної власності. Ство­рення такого суду дало б можливість розвантажити цивільні суди від невластивих для їх компетенції справ та забезпечити кваліфі­коване та швидке вирішення спорів у сфері інтелектуальної влас­ності. Адже нині перевантажені кримінальними та цивільними справами судді, не маючи досвіду та належного рівня спеціальної підготовки, не в змозі кваліфіковано діяти у новій, невідомій їм сфері діяльності.

Більш того, жоден з інститутів судової експертизи (ані науко­во-дослідні установи судової експертизи Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я, ані експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України) не має в своєму штаті фахів­ців з інтелектуальної власності, які б мали достатній досвід та кваліфікацію для проведення цього виду експертиз. Нині лише один з п'яти діючих в Україні науково-дослідних інститутів су­дової експертизи (Київський НДІСЕ) намагається проводити екс­пертні дослідження з питань інтелектуальної власності. Однак можливості КНДІСЕ в цій сфері дуже обмежені, оскільки Інсти­тут не має атестованих експертів з цієї спеціальності. Добір фахів­ців, що здійснюють разові завдання, невеликий: патентні повірені та співробітники Державного департаменту інтелектуальної вла­сності. Для ефективної роботи експертний орган з питань інтеле­ктуальної власності повинен мати фахівців, щонайменше, дев'я­ти експертних спеціальностей, а в деяких випадках необхідне за­лучення водночас декількох експертів з різною базовою підго­товкою.

Вимагає реформування система міжнародної реєстрації вина­ходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних ма­рок, географічних зазначень за рахунок коштів винахідників (розробників). З кількох десятків тисяч зареєстрованих винахо­дів, торговельних марок, промислових зразків і корисних моде­лей в Державному департаменті інтелектуальної власності Мініс­терства освіти і науки України тільки близько двох десятків пройшли перереєстрацію в Європейському патентному відомстві та дістали визнання на міжнародному рівні. Це пояснюється тим, що для отримання міжнародного патенту винахіднику необхідно витратити близько 20 тис. дол. СІЛА, а державні і комерційні структури, в яких працюють розробники, не готові профінансу-вати такі реєстраційні збори та патентні мита. Міжнародна реєст­рація цих небагатьох українських винаходів була здійснена вик­лючно за рахунок міжнародних наукових грантів. Уряд України не надав жодної фінансової підтримки винахідникам для патен­тування перспективних винаходів в Європі, СІЛА і Японії.

Формування розгалуженої державної системи охорони інтелек­туальної власності значно підвищило б ефективність охорони прав авторів і винахідників, адже утворення підрозділів з питань захисту прав інтелектуальної власності у складі МВС та Держмит-служби мало відчутний позитивний вплив. Такі підрозділи доціль­но утворити в СБУ та Мінекономіки. Досвід більшості країн сві­ту переконує, що створення ринку інтелектуальної власності по­чиналося з об'єднання зусиль державних інституцій (від авторсь­ких агенцій до поліції та податкових служб). Необхідним для України нині є досягнення найвищого рівня координації діяльнос­ті органів виконавчої влади та застосування ними перевірених світовою практикою заходів боротьби з порушеннями прав інте­лектуальної власності.

Проблема неефективності системи державних органів полягає насамперед в нестачі ресурсів (як фінансових, так і фахових), від­сутності технічного забезпечення спеціалізованих органів і не-кваліфікованості державних службовців. Необхідно вирішити питання формування бюджету Інституту промислової власності. В США, наприклад, на фінансування Патентного відомства вит­рачаються значні видатки бюджету, а Патентне відомство забез­печує великі надходження до бюджету (в т. ч. прибуток від між­народного обміну технологіями). Як правило, за умов функціону­вання ефективної патентної системи, державний орган, уповно­важений здійснювати діяльність у сфері патентування, забезпе­чує надходження до бюджету доходів, розмір яких значно пере­вищує суму бюджетних видатків, спрямованих на його фінансу­вання. Якщо наділити патентний орган правом використовувати частину доходів від діяльності з видачі патентів та ліцензування, такі ресурси можуть бути ефективно використані в адміністратив­них цілях.

Важливими проблемами є відсутність національної системи інформації з питань інтелектуальної власності, неналежний рі­вень фахової підготовки суддів, працівників органів МВС, СБУ, митної та податкової служб та інших спеціалістів, діяльність яких пов'язана з відносинами інтелектуальної власності. Нині в межах системи охорони інтелектуальної власності функціонує ЗАТ «Ін­ститут інтелектуальної власності і права»; сформовано й укомп­лектовано кваліфікованими викладацькими кадрами спеціалізо­вані кафедри; в деяких вищих навчальних закладах запроваджені учбові курси з предмету інтелектуальна власність. Втім, пробле­ма підвищення рівня освіти й кваліфікації посадових осіб, зайня­тих у сфері державного регулювання інтелектуальної власності, залишається актуальною. З огляду на це необхідно забезпечити підготовку фахівців з цих питань на умовах державного замов­лення, зокрема, за направленням органів державної влади, закла­дів освіти, науки, культури.

Проблема традиційної недооцінки значення інтелектуальної власності в економічному, соціальному і суспільному житті краї­ни успадкована від СРСР. Така недооцінка має поступитися міс­цем традиції поваги й підтримки інтелектуальної власності. Заз­начена проблема, зокрема, проявляється при визначенні джерел надходження коштів до бюджету, коли поза увагою держави за­лишаються важливі сфери національної індустрії, які є потенцій­ним найбільш перспективним джерелом приросту ВВП. Тим ча­сом в США підприємства й організації, пов'язані з усіма формами ліцензованого використання об'єктів інтелектуальної власності, щороку забезпечують до 5 % приросту ВВП. Якщо ж говорити про прибутки від інтелектуальної власності в США, то вони перевищують показники таких галузей, як літакобудування та сільське господарство. Аналогічна картина спостерігається в Німеччині, Японії та інших країнах центру. Прямий результат правомірного, упорядкованого використання в загальнодержав­них масштабах об'єктів інтелектуальної власності — це сотні ти­сяч сталих робочих місць, відчутне звуження тіньового сектору економіки, її успішний стабільний розвиток.

Проблеми інноваційного розвитку, що зумовлені недостатнім забезпеченням інтересів національних авторів і виконавців, най­більшою мірою пов'язані з відсутністю ефективної охорони об'єктів авторського права і суміжних прав, що спричиняє поши­рення «піратства» у зазначеній сфері. С. Лебідь виділяє наступні форми протиправної діяльності у сфері інтелектуальної власності:

— незаконне ввезення й подальше розповсюдження шляхом оптового продажу контрафактних компакт-дисків з записом му­зики, фільмів, комп'ютерних програм;

— незаконне виробництво аудіокасет, відеокасет і компакт-дисків з порушенням авторських прав та подальше їх розповсю­дження шляхом оптової торгівлі в регіонах України;

— дрібнооптова й роздрібна торгівля аудіовізуальною продук­цією на лотках, у кіосках, на ринках, у місцях, не призначених для торгівлі, не маркованою голографічними марками (всупереч Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуаль­них творів і фонограм»);

— порушення авторських прав на ринку комп'ютерного прог­рамного забезпечення (так зване «комп'ютерне піратство») у фо­рмі незаконного відтворення й розповсюдження комп'ютерних програм на носіях інформації (дискетах, компакт-дисках), неза­конної інсталяції програмного забезпечення на комп'ютерну тех­ніку, використання неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення при здійсненні господарської діяльності (у бухгал­терському обліку, виробничій діяльності, наданні комп'ютерних послуг) [38, с. 26].

Проблема «піратства» постала для України не лише на націо­нальному, а також на міжнародному рівні, викликавши жорстку реакцію уряду США. 30 квітня 1999 р. у доповіді Офісу ТП США вперше відзначається, що Україна заступила Болгарію як країна, що являє найбільшу загрозу промисловості музичних компакт-дисків в Європі. «Східноєвропейські експортери — «пірати», які зазвичай пов'язані з організованими злочинними угрупованнями, перемістили свої операції в Україну, яка нині вважається най­більш проблемною територією в Європі», повідомлялося в інфор­мації агентства «Рейтер» від 11.06.1999 р. Така оцінка призвела до переведення України до списку «пильного спостереження», який складається Офісом ТП США згідно з положеннями відпо­відних законів. 5 червня 2000 р. в ході візиту Президента США Б. Клінтона в Україну сторонами було узгоджено Спільний план дій по боротьбі з «піратством» в галузі оптичних носіїв інформа­ції. 13 березня 2001 р. Офіс ТП США визначив Україну як «пріо­ритетну іноземну країну» (Priority Foreign Country) «Списку 301». 7 серпня 2001 р. уряд США прийняв рішення про призупи­нення спеціального статусу безмитної торгівлі з Україною у зв'язку з її нездатністю зупинити незаконне виробництво оптич­них носіїв інформації, а 24 серпня реалізував це рішення. ТП США заявив, що Україна є найбільшим експортером нелегальної аудіовізуальної продукції, у зв'язку з чим американська промис­ловість зазнає щорічних збитків у розмірі 200 млн доларів США. 20 серпня 2001 р. США оголосили про свій намір запровадити санкції проти України з огляду на невирішення нею питання що­до вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної власнос­ті; США висунули вимогу про прийняття Закону України «Про особливості підприємницької діяльності у сфері виробництва, експорту та імпорту дисків для лазерних систем зчитування». 23 січня 2002 р. американська сторона визнала неадекватними дії української влади та ввела проти України фінансові санкції на український експорт на суму 75 млн дол. США. У звіті Офісу ТП США за 2004 рік зазначалося, що Україна залишається «пріори­тетною іноземною країною», тобто лідирує у списку найбільш серйозних порушників прав інтелектуальної власності. Звіт від­значав необхідність вжиття заходів щодо подолання «піратства» у сфері оптичних носіїв інформації, реформування митної полі­тики з метою припинення використання митної території України в цілях перевезення і збереження «піратських» компакт-дисків з інших країн-порушників (зокрема, Росії), а також вирішення проб­леми неправомірного відтворення торговельних марок. У звіті підкреслювалося, що нездатність України адекватно захистити права інтелектуальної власності серйозно підриває її спроби роз­винути торгівлю й залучити інвестиції, а також створює перешко­ди для вступу України до Світової організації торгівлі [176; 177].

Наприкінці квітня 2005 р. Верховна Рада України прийняла у другому читанні поправки до проекту Закону «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазер­них систем зчитування». У відповідь, 31 серпня 2005 р. уряд США скасував торговельні санкції, запроваджені в 2002 р. Крім цього, останнім часом було впроваджено комплекс організацій­но-правових заходів щодо створення дієвого механізму протидії нелегальному виготовленню й розповсюдженню «піратської» продукції. Законом України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» було встановлено нові фор­ми регулювання виробництва цієї продукції через впровадження системи маркування кожного примірника аудіовізуальних творів і фонограм, а також створено Єдиний реєстр одержувачів конт­рольних марок. Звіт ТП СІЛА від 23.01.2006 р. відзначав прогрес України у сфері охорони інтелектуальної власності і проголосив поновлення щодо нашої країни Генеральної системи преферен­цій, скасованої в 2001 р., та виключення України зі списку поруш­ників «найбільш пильного спостереження». Генеральна система преференцій (ГСП) передбачає митні пільги при ввезенні товарів

в СІА.

Забезпечення прав авторів і виконавців вимагає підвищення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав. Досвід країн-членів Міжна­родної асоціації інтелектуальної власності, кількість яких сягає 80-ти, свідчить, що для створення ефективної системи криміналь­ного переслідування необхідно впровадити запобіжні криміналь­ні санкції за неправомірне використання авторського права; ор­гани перевірки мають бути уповноважені конфісковувати «пірат­ську» продукцію та обладнання для її виробництва, а також до­кументацію як докази злочину; суд має накладати попередню судову заборону, яка б діяла до кінця процесу і підкріплювалася суворими санкціями за порушення; судовий розгляд таких справ має відбуватися оперативно. Порівнявши середні величини мак­симальних штрафних санкцій та строків ув'язнень в Україні з ін­шими країнами, можна зробити висновок, що розміри штрафів залежно від рівня суспільної небезпеки протиправного діяння в Україні та в інших країнах зростають, а строки ув'язнення в Україні за подібні протиправні дії мають один рівень — два роки. В Кримінальному кодексі України максимальний термін ув'яз­нення за порушення авторського права саме такий. А у світі в се­редньому цей строк становить десять років. В той самий час у країнах з низьким рівнем «піратства» (СІА, Франція) санкції збільшуються вдвічі. Отже, чинні правові механізми боротьби з «піратством» в Україні не повною мірою відповідають світовим тенденціям. Для подолання «піратства» в Україні необхідно під­вищити рівень покарань за злочини в цій сфері залежно від рівня суспільної небезпеки правопорушень (покарання має бути адек­ватним суспільній небезпеці злочинів) та підвищити рівень пра­вової культури й правосвідомості суспільства.

З огляду на інтеграцію до глобального інноваційно-техноло­гічного простору Україна повинна розробити національну стра­тегію охорони інтелектуальної власності, здатну позитивно вплинути на розвиток національної інноваційно-технологічної сфери. Це можливо за умови розробки національного правового поля, покликаного забезпечувати охорону як прав власників, так і інтересів суспільства — тобто за умови встановлення оптималь­ного режиму охорони. Оскільки національне законодавство Украї­ни характеризується низьким рівнем охорони інтелектуальної власності, що пов'язано з недосконалою законодавчою базою, розбудова правового поля України у сфері інтелектуальної влас­ності має відбуватися в напрямку забезпечення власників інтелек­туальної власності належним рівнем охорони їх прав. Законодав­ство України у сфері інтелектуальної власності характеризується великою кількістю прогалин.

Відсутність належного правового регулювання у сфері охоро­ни комп'ютерних програм зумовлює незахищеність прав вироб­ників таких програм і спричиняє зниження інноваційної активно­сті у сфері комп'ютерних технологій. Україна повинна сформу­вати гнучкий підхід до охорони комп'ютерних програм, який би не суперечив її зобов'язанням і надав можливість залучення норм патентного права. Для ефективної охорони комп'ютерних про­грам в законодавстві слід передбачити не лише можливість охо­рони нормами авторського й патентного права, а також розроби­ти типові договори на створення й використання комп'ютерних програм, які доцільно виділити в окрему групу договорів в Циві­льному кодексі України.

З огляду на заповнення прогалини щодо правового регулю­вання режиму охорони комерційних найменувань слід прийня­ти спеціальний закон про комерційні (фірмові) найменування. Комплексний спеціальний закон повинен вирішити проблему співвідношення прав на комерційне найменування та суміжні об'єкти промислової власності — торговельні марки, наймену­вання місця походження товару. Необхідно розробити і прий­няти також закон про охорону комерційної таємниці (секретів виробництва).

Важливого значення набула проблема правового регулювання охорони доменних імен. З метою надання статусу об'єкта інтелек­туальної власності доменному імені доцільно здійснити перене­сення доменного імені до сфери права інтелектуальної власності шляхом реєстрації доменного імені або його розпізнавальної час­тини як торговельної марки.

Необхідність вдосконалення правового регулювання відносин франчайзингу пов'язана зі зростанням його ролі, що зумовлено зменшенням частки традиційного виробництва і витісненням йо­го сектором сфери послуг, а також суцільною інформатизацією економіки, за умов якої інтелектуальна власність стає основним капіталом. Здійснення підприємницької діяльності на умовах до­говору франчайзингу знижує підприємницький ризик, оскільки в цьому випадку відбувається використання бізнесу, репутація та імідж якого вже сталі, який довів свою ефективність. Договірна передача прав інтелектуальної власності на умовах франчайзингу сприяє малим підприємствам і фізичним особам-підприємцям у налагодженні стабільного прибуткового бізнесу. У зв'язку з цим розробка правового поля в сфері регулювання договору франчай­зингу в Україні має стати для національного законодавця пріори­тетним завданням. Договір франчайзингу є самостійним інститу­том договірного права, який з прийняттям Цивільного кодексу України представлений в національному законодавстві як окре­мий вид договірних відносин — договір комерційної концесії. Втім положення Цивільного кодексу мають загальний характер, а спеціальне законодавство, яке б розвивало норми кодексу щодо договору комерційної концесії, нині відсутнє.

На міжнародному рівні Україна має зосередитися на вирішен­ні проблеми адаптації національного законодавства до міжнарод­них вимог, зокрема положень Угоди ТРІПС та інших міжнарод­них договорів. Незважаючи на прогрес адаптації українського законодавства до міжнародних норм, повна відповідність чинних національних правових норм вимогам Угоди ТРІПС ще не досяг­нута. З огляду на це мають бути внесені зміни і доповнення до Кримінального кодексу і Кодексу про адміністративні правопо­рушення України з метою посилення санкцій за порушення прав інтелектуальної власності. В Митному кодексі України з метою розвитку положень щодо протидії переміщенню на митну тери­торію України товарів, що порушують права інтелектуальної власності, слід визначити заходи недопущення переміщення че­рез митний кордон України таких товарів або предметів.

Як зазначено в розділі 2, незважаючи на те, що міжнародні угоди мають на меті уніфікацію правового поля країн-учасниць глобалізації, норми Угоди ТРІПС носять гнучкий характер, що дозволяє Україні врахувати особливості економічного розвитку при формуванні національного режиму охорони інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1.1 Угоди ТРІПС, спосіб імплемен­тації положень Угоди може бути вільно визначений межами на­ціонального права та практикою застосування права певною країною. Положення Угоди ТРІПС мають бути розвинуті в межах національного законодавства в цілях розробки ефективної націо­нальної системи охорони інтелектуальної власності та розвитку конкурентних відносин.

При розробці національної стратегії інтеграції до глобального економічного простору Україна повинна поставити за мету під­вищення конкурентоспроможності країни, що вимагає розробки оптимального національного режиму охорони інтелектуальної власності в межах міжнародних зобов'язань України. Поповнен­ня прогалин законодавства, усунення його колізій, про які йшло­ся вище, приведення національного правового поля у сфері інте­лектуальної власності у відповідність до світових стандартів мають відбуватися в напрямку забезпечення національного інно­ваційного потенціалу належним рівнем охорони. Просування цим шляхом дозволить Україні успішно інтегруватися до міжнарод­ного інноваційно-технологічного простору і закріпити позиції конкурентоспроможного актора в глобальній економіці.

1. Успішне входження України до глобального еконо­мічного простору залежить від розробки ефективної національної стратегії інтеграції до системи міжнародного інноваційного спів­робітництва, спрямованої на розвиток конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу. Пріоритетним завданням для Украї­ни після вступу до СОТ є створення зони «вільної торгівлі плюс» з ЄС. Глобалізація вимагає від України не просто формального виконання вимог світового співтовариства, а цілеспрямованої підготовки національної економіки до інтеграції в глобальний економічний простір.

2. У зв'язку з поглибленням глобалізаційних процесів та інтег­рацією до міжнародної системи науково-технологічного співро­бітництва Україна постала перед завданням розвитку національ­ної інноваційної сфери, має значний досвід і розвинутий науково-технічний потенціал. Але Україна відстає від провідних техноло­гічних центрів світу, що актуалізує необхідність розробки якісно нового підходу до розвитку науково-технічного потенціалу та стратегії входження до міжнародного інноваційного середовища.

3. Структурні зміни в економіці України впродовж 2001— 2005 років характеризуються втратою позицій галузями, які визна­чають науково-технічний прогрес. Інноваційна активність про­мислових підприємств характеризувалася тенденцією до знижен­ня впродовж 2000—2006 рр. Скорочення державного фінансу­вання науково-технічної сфери спричиняє постійне і стрімке змен­шення чисельності виконавців наукових та науково-технічних робіт і дослідників та виїзд вчених і спеціалістів за кордон. Впродовж 1992—2007 рр. в Україні спостерігалися неоднозначні тенденції у сфері реєстрації прав на об'єкти інтелектуальної влас­ності. Нестабільність таких показників свідчить про відсутність сприятливих умов для винахідницької діяльності в Україні, що пов'язано з погіршенням матеріально-технічних і фінансових умов діяльності у сфері науки і техніки та недосконалою систе­мою охорони інтелектуальної власності.

4. В Україні закладено основи національної системи охорони інтелектуальної власності, хоча економічні та правові механізми такої системи ще не повністю відповідають сучасним тенденціям науково-технічного розвитку. Вимагають вирішення проблеми створення в Україні сучасного ринку інтелектуальної власності, відсутність системи обліку та порядку визначення ціни на об'єкти інтелектуальної власності, адаптації системи охорони ін­телектуальної власності до загальносвітових технологічних змін, відсутність ефективної судової системи, системи інформації з пи­тань інтелектуальної власності, традиційної недооцінки значення інтелектуальної власності в економічному, соціальному і суспіль­ному житті країни.

5. Правовому полю України у сфері інтелектуальної власності притаманна наявність численних прогалин — таких, як відсут­ність нормативно-правового забезпечення розвитку франчайзин­гу, комп'ютерних технологій, комерційних найменувань. Досі відсутня система ефективної охорони об'єктів авторського права і суміжних прав, що негативно впливає як на стабільний розвиток на національному рівні, так і у відносинах України з СІА та ін­шими країнами центру. Залишається актуальним завдання адап­тації національного законодавства до світових стандартів (зокре­ма, Угоди ТРІПС).

6. Реформа системи державного управління, концентрація зу­силь держави на здійсненні фундаментальних і прикладних дос­ліджень, поглиблення міжнародної кооперації шляхом активізації участі України в глобальних і регіональних проектах високо-технологічного розвитку, фінансування розвитку академічного,

освітянського і виробничого секторів науки на достатньому рівні, розвиток і впровадження в Україні новітніх інформаційних тех­нологій і, нарешті, створення повноцінної національної системи охорони інтелектуальної власності шляхом розробки ефективно­го законодавства у сфері інтелектуальної власності є важливими завданнями України в її стратегії інтеграції до міжнародного ін­новаційно-технологічного простору. Науково-технічний потенціал нашої країни дозволяє сподіватися, що за умови послідовного виконання стратегічних завдань інтеграції до міжнародного інно­ваційно-технологічного простору, Україна має шанс затвердити позиції конкурентоспроможного суб'єкта глобальної економіки.

1. Основні напрямки сучасноїполітики ЄЄ щодо України.

2. Основні тенденції національного інноваційного роз­витку України.

3. Еволюція законодавства України у сфері інтелекту­альної власності.

4. Показники діяльності заявників України у сфері промислової власності.

5. Стратегічні економічні імперативи України.

6. Основні заходи інноваційної політики України.

7. Пріоритети міжнародного науково-технологічного співробітництва України.

8. Який нині орган в Україні опікується питаннями правової охорони інтелектуальної власності?

9. Основні проблеми правової охорони об'єктів інтелек­туальної власності в Україні.

10. «Піратство» в Україні.

11. Шляхи удосконалення законодавства України у сфері інтелектуальної власності.

РОЗДІЛ 4

Поиск по сайту: