Основні тенденції національного інноваційного розвитку України

Процес глобалізації соціального та економічного сере­довища не може обійти Україну, яка з метою забезпечення належ­ного рівня міжнародної конкурентоспроможності та завоювання позиції гідного учасника міжнародних науково-технологічних відносин має інтегруватися у глобальний економічний простір. Нині Україна стала об'єктом глобалізаційних процесів, однак во­на ще недостатньо готова ані до глобальної конкуренції, ані до глобальної інтеграції. Вступ України до глобального простору та приєднання до європейських інтеграційних процесів значною мі­рою залежатиме від розробки національної стратегії інтеграції України до системи міжнародного науково-технологічного спів­робітництва.

Роль і місце країни у світовому господарстві та міжнародному поділі праці (МПП) залежить від динаміки розвитку національної економіки, ступеню її відкритості й залучення до МПП, рівня її адаптації до міжнародного господарського життя. Україна поки що незначною мірою впливає на МПП та інтеграційні процеси світової економіки. Для набуття перспектив розвитку України в найближче десятиліття необхідно збалансувати відносини з краї­нами ЄС. Пріоритетним завданням для України є налагодження ефективного співробітництва з ЄС, що відповідає концепції ЄС, проголошеній ще в 1993 р. на зустрічі в Копенгагені (ЄС заявив про розширення на схід за рахунок країн Центральної та Східної Європи) [6].

В 1998 р. Україна та ЄС уклали Угоду про партнерство і спів­робітництво (Partnership and Cooperation Agreement), яка поста­вила перед Україною завдання реструктуризації економіки, замі­ни механізму співробітництва з ЄС і підготовки національного правового поля для забезпечення положень Угоди. В 2005 р. було підписано План дій Україна — ЄС (EU — Ukraine Action Plan).

У березні 2007 p. Україна та ЄС уклали Європейську угоду про сусідство та партнерство на 2007—2013 pp. (European Neighbourhood and Partnership Instrument), яка визначила основні напрямки співробітництва України та ЄС. Відповідно до остан­ньої, пріоритетами національного розвитку для України мають стати, зокрема, розвиток демократії, адміністративна та судова реформи, розвиток науки та освіти, регуляторна та соціальна ре­форми, покращання інвестиційного клімату та розвиток торгівлі.

В Європейській угоді про сусідство та партнерство зазнача­ється, що адміністративна реформа та вдосконалення системи соціального забезпечення є передумовами створення розвинутого інституційного середовища і забезпечення прозорості та публіч­ності діяльності державних органів. Судова та адміністративна реформи дозволять знизити рівень правопорушень. Відповідно до Європейської угоди, від України очікується, зокрема, приведення Цивільного, Кримінального кодексів і Кодексу про адміністратив­ні правопорушення України у відповідність до європейських ста­ндартів та здійснення заходів щодо вдосконалення судової сис­теми.

Відповідно до Європейської угоди, реформа системи освіти сприятиме демократичному розвитку України, забезпеченню со­ціальної стабільності та конкурентоспроможності національної економіки й успішній інтеграції України до європейського дослід­ницького простору. Підтримка наукових та технологічних зв'яз­ків між ЄС та Україною мають важливе значення для економіч­ного розвитку України, зазначається в Європейській угоді про сусідство та партнерство. Результатом реформи у сфері освіти має стати зростання потенціалу дослідницьких структур (людсь­ких і матеріальних ресурсів) та розвиток національної науки.

План дій Україна — ЄС передбачає широкий спектр пріоритет­них напрямів регуляторної реформи України, включаючи вдос­коналення митного і податкового законодавства, правового поля у сфері захисту прав споживачів, фінансових послуг, розвитку малого і середнього бізнесу, прав інтелектуальної власності, за­конодавства про недобросовісну конкуренцію.

Країні, яка перебуває на перехідному етапі й відчуває дефіцит капітальних ресурсів, а також обмеженість зовнішніх економіч­них зв'язків, необхідно приділяти першочергову увагу врахуван­ню сучасних тенденцій світової економіки. Динаміка національ­ної економіки і рівень міжнародної конкурентоспроможності значною мірою залежать від розробки ефективної системи охо­рони інтелектуальної власності та стратегії розвитку національ­ної технологічної бази. Ефективність системи охорони інтелекту­альної власності залежить від створення економічних, правових та організаційних механізмів, що у своїй тісній взаємодії здатні забезпечити адекватну охорону інтелектуальної власності та за­безпечити науково-технічний прогрес.

Прорив країн периферії до країн центру можливий за умови підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Щоб стати учасницею сучасних глобальних процесів, забезпечити належний рівень конкурентоспроможності та стати гідним учас­ником глобальних науково-технічних відносин Україна має поста­вити за мету активну участь в міжнародному технологічному об­міні. Для цього необхідно розвинути національний науково-тех­нічний потенціал, а також адаптувати стратегію науково-техніч­ного розвитку, економічні та соціальні механізми до вимог часу. Україні надзвичайно важливо визначити та реалізувати стратегію високотехнологічного розвитку, яка базується на концепції техно­логічного лідерства в певних галузях і на концепції гармонізації науково-технологічної сфери з глобальними трансформаціями.

Проблема розбудови національної стратегії інтеграції України до міжнародного інноваційно-технологічного середовища є пріо­ритетною з огляду на вступ України до СОТ. Інтеграція у всесвіт­ню торговельну систему передбачає виконання певних норм і стандартів, визначених текстами угод, які адмініструє СОТ (зок­рема, Угода ТРІПС) [177]. Приєднання до цієї організації Китаю та наміри Росії щодо вступу до неї свідчать про завершення про­цесу становлення СОТ як справді глобальної економічної інсти­туції. Вступ України до СОТ може стати поштовхом для станов­лення ринкового господарства в Україні, здійснення більш ради­кальних адміністративних і структурних реформ, прискорення інтеграції до світових та європейських економічних і політичних структур. Позитивними наслідками приєднання України до СОТ для виробників, споживачів і макроекономічного стану в цілому, є, зокрема, посилення стимулів для інновацій шляхом впрова­дження ефективної системи охорони інтелектуальної власності, позитивний ефект від чого країна зможе відчути вже через 3— 5 років. Для макроекономічного становища країни позитивним наслідком інтеграції є створення передумов для захисту конкурент­ного середовища і боротьби з корупцією, а також розвиток нових технологій для збільшення обсягу торгівлі товарами і послугами. Все це поліпшить позиції України в економічному й політичному аспектах, що позитивно впливатиме на наближення до Європей­ського Союзу.

Нагадуємо читачеві, що у навчальному посібнику І. І. Дахна «Міжнародна торгівля» (К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 296 с.) містяться розділ 4 «Правова база міжнародної тор­гівлі» та розділ 13 «Україна і Світова організація торгівлі». Там читач знайде додаткову інформацію про СОТ.

Прискорення процесів глобалізації та загострення геоекономіч-ної конкуренції зумовлює актуалізацію питання щодо розробки на­ціональної стратегії інноваційного розвитку. Важливим завданням для України є побудова економіки, в основу якої буде покладено ін­новаційну модель розвитку, для чого необхідним є перехід до інно­ваційного підприємництва на мікрорівні господарювання. Результа­ти наукової, науково-технічної, інноваційної праці постають вирішальними структуроутворюючими чинниками поетапного пе­реходу на інноваційний тип економічного розвитку господарських систем різного рівня та забезпечення їх високої ефективності. Жва­вий інноваційний розвиток є чинником ефективного використання науково-технічного потенціалу і економічного зростання, а також підвищення конкурентоспроможності як окремих підприємств і га­лузей, так і національної економіки України в цілому.

Національна інноваційна політика має бути сформована з огляду на запобігання нераціональному використанню ресурсів, у зв'язку з чим необхідним є виокремлення базових галузей, ство­рення дієвого механізму стимулювання пріоритетних виробників і вдосконалення на цій основі структури виробництва. Україна має багатий науково-технічний потенціал і розгалужену мережу наукових організацій. Структура національної промисловості і сфери послуг представлена рядом секторів (авіакосмічна промис­ловість, суднобудування, енергетичне машинобудування, мета­лургійна, хімічна промисловість, послуги з розробки програмно­го забезпечення тощо), які можуть бути використані з метою зростання національного експорту. Втім статистичні дані свід­чать про негативні тенденції національного інноваційного розвит­ку впродовж останніх років.

Структурні зміни в економіці України впродовж 2001— 2005 років характеризуються втратою позицій галузями, які визначають науково-технічний прогрес (див. рис. 3.1.). Відповід­но до даних Міністерства економіки України, впродовж 2001— 2005 років частка ВВП у виробництві машин та устаткування постійно і стрімко знижувалась, а в 2005 р. залишалась на рівні 2004 р. Динаміка трансформації структури промисловості свід­чить про зростаюче технологічне відставання України від розви­нених країн світу.

5 я |

□ 2001 П2002 П2003 П2004 П2005

Рис. 3.1. Частки ВВП у випуску за видами промислової діяльності (%), 200і—2005 рр. Складено за даними Міністерства економіки України

За даними Інституту економіки та прогнозування, в Україні продукції, що належить до 5-го технологічного укладу, випуска­ється лише 4 %, тоді як 3-й технологічний уклад складає майже 58 %, а 4-ий — 38 %. Частка високотехнологічної продукції в структурі ВВП становить менше 1 %. Кількість підприємств промисловості, що впроваджували інновації, не перевищує 8 % від загальної кількості. Наукоємність промислового виробництва України є значно нижчою від світового рівня.

Інноваційна активність промислових підприємств характери­зувалася тенденцією до зниження впродовж 2003—2006 рр. (див. рис. 3.2).

Кількість підприємств, що впроваджували інновації, та їх пи­тома вага у загальній кількості промислових підприємств стрімко знижувалися впродовж 2003—2005 років і відзначилися тенден­цією до стабілізації в 2006 р. (див. табл. 3.1 і рис. 3.3).

■Ттттг

!і ІЩ Іііі 11 |і

о ° де

⁴ &

□ 2003 □ 2004 □ 2005 □ 2006

Рис 3.2. Кількість інноваційно активних підприємств за напрямами проведених інновацій (одиниць), 2003—2006 рр. Складено за даними Державного комітету статистики України [43].

Таблиця 3.1

КІЛЬКІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ, ЩО ВПРОВАДЖУВАЛИ ІННОВАЦІЇ, 2000-2006 рр. [43]

Закінчення табл. 3.1

1600 1400 1200 1000 800

600 400 200 0

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006

Рис. 3.3. Кількість підприємств, що впроваджували інновації, 2000-2006 рр. (одиниць). Складено за даними Державного комітету статистики України [43]

В Україні спостерігається різке скорочення державного фінан­сування науково-технічної сфери, що спричиняє постійне і стрім­ке зменшення чисельності виконавців наукових та науково-технічних робіт і дослідників (див. рис. 3.4) та виїзд вчених і спе­ціалістів за кордон.

■Виконавці наукових і науково-технічних робіт

Дослідники

Рис. 3.4. Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт і дослідників в розрахунку на 1000 осіб зайнятого населення, 2000—2006 рр. Складено за даними Державного комітету статистики України [43]

Важливими чинниками зниження активності в галузі винахід­ництва і раціоналізаторства є погіршення матеріально-технічних і фінансових умов діяльності у сфері науки і техніки; падіння прес­тижності діяльності у цій сфері; нерозвиненість нових інститутів науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки; недо­статня ефективність системи охорони інтелектуальної власності та стимулювання інноваційної діяльності й конкурентних відно­син; недоліки у сфері освіти. Проблема інтеграції України до си­стеми міжнародного науково-технологічного співробітництва полягає в технологічній неоднорідності України та міжнародного наукового співтовариства. Відставання національної бази нако­пичення інформації та трансферу технологій, недостатній розви­ток природоохоронних, ресурсозберігаючих технологій, певна ізольованість України від світового наукового співтовариства, недосконалість національної концепції науково-технологічної політики є іншими чинниками, які перешкоджають розвиткові конкуренції в науково-технологічному секторі.

Відповідно до дослідження Державного комітету статистики України 2006 р., факторами, які перешкоджають здійсненню ін­новаційної діяльності, були вартісні, а саме, нестача власних кош­тів (зазначили 80,1 % опитаних підприємств), значні витрати на нововведення (55,5 %), недостатня фінансова підтримка держави (53,7 %). Іншими факторами перешкоджання здійснення іннова­ційної діяльності є недосконалість законодавчої бази (40,4 %), відсутність кваліфікованого персоналу (20 %), нестача інформації про ринки збуту (17,4 %) і про нові технології (17,3 %) [43].

Статистичні дані, наведені в графіках (рис. 3.5, 3.6, 3.7, 3.8), свідчать про те, що впродовж останніх років в Україні спостері­галися неоднозначні тенденції у сфері реєстрації прав на об'єкти інтелектуальної власності. Як бачимо з рис. 3.5, з 1992 по 1996 рр. показники надходження національних заявок на винахо­ди були нестабільними. З 1996 по 2003 рр. кількість заявок харак­теризувалася тенденцією до зростання; у 2004 р. відбулося знач­не зменшення кількості заявок у порівнянні з 2003 р. Неста­більність таких показників свідчить про відсутність сприятливих умов для винахідницької діяльності в Україні, що пов'язано з по­гіршенням матеріально-технічних і фінансових умов діяльності у сфері науки і техніки. Крім цього спад винахідницької діяльності може бути пов'язаний з комерціалізацією цієї сфери, внаслідок чого певна частина комерційно непривабливих винаходів не за­являлася на одержання правової охорони. Динаміці надходження заявок на винаходи від іноземних заявників притаманні стабільно низькі показники.

Рис. 3.5. Надходження заявок на винаходи, 1992—2006 рр.

Складено за даними Державного департаменту інтелектуальної власності України [155]

Динаміка надходження заявок на корисні моделі від національ­них заявників характеризується позитивними показниками, знач­не збільшення кількості заявок відбулося за період з 2003 по 2006 рр. (рис. 3.6). Порівняно з 2000 р. у 2006 р. кількість заявок на корисні моделі збільшилася в 22 рази. Втім, частково це поясню­ється низьким вихідним рівнем (в 2000 р. було подано лише 376 заявок). Слід взяти до уваги і розширення кола об'єктів корис­ної моделі (раніше таким об'єктом могло бути лише конструкти­вне виконання пристрою, але не речовина та спосіб). Рівень акти­вності іноземних заявників з 1995 по 2002 рр. залишався стабіль­но низьким, а починаючи з 2003 р. характеризується слабкою тенденцією до зростання.

Рис. 3.6. Надходження заявок на корисні моделі, 1995—2006 рр.

Складено за даними Державного департаменту інтелектуальної власності України [155]

Нестабільною є ситуація в галузі реєстрації прав на промис­лові зразки (рис. 3.7). Динаміка надходження національних за­явок за період з 1992 по 1999 рр. була нестабільною; з 2000 по 2003 рр. вона почала характеризуватися значними темпами рос­ту. Кількість поданих заявок на промислові зразки у 2004 р. значно скоротилася порівняно з 2003 р. і знову зросла в 2005— 2006 рр. Нестабільність показників свідчить про недостатній рі­вень зацікавленості виробників у ринку високотехнологічних виробів в Україні.

В цілому, як випливає з табл. 3.2 і рис. 3.8, динаміка надхо­джень заявок на об'єкти права промислової власності свідчить про поступове збільшення звернень винахідників за реєстрацією своїх прав, однак ця тенденція є нестабільною (табл. 3.2).

2500 2000 1500 1000 500

aV ab ab ci³ àb ой c\\ Л Л r> _ЛЬ pfc

_чф _чф _чф _чф _чф _чф _чф _чф ^ ^ ^ ^ ^ ^ ^

■ Від іноземних заявників

Від національних заявників

Рис. 3.7. Надходження заявок на промислові зразки, 1992—2006 рр.

Складено за даними Державного департаменту інтелектуальної власності України [155]

Таблиця 3.2

НАДХОДЖЕННЯ І РОЗГЛЯД ЗАЯВОК НА ОБ'ЄКТИ ПРАВА ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ ТА РЕЄСТРАЦІЯ ОХОРОННИХ ДОКУМЕНТІВ ЗА 2000—2006 роки [155]

2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р.

□ Винаходи (20-річні)

□ Корисні моделі

□ Промислові зразки

□ Знаки для товарів і послуг за національною процедурою

Рис. 3.8. Динаміка надходження заявок на об'єкти права промислової власності [155]

За даними Державного комітету статистики України, протя­гом останніх років спостерігається постійне зменшення кількості впроваджених у виробництво раціоналізаторських пропозицій: порівняно з 2005 р. в 2006 р. їх кількість зменшилась на 5,5 %, з 2004 р. — на 10 %, з 2003 р. — на 13 %, з 2002 — на 22 %, з 2001 р. на 26 % [43].

Орієнтація України на інноваційний тип розвитку актуалізує проблему трансферу технологій та стратегій комерціалізації інте­лектуального продукту. Для країн з перехідною економікою ак­тивізація такого трансферу є вагомим фактором реструктуризації економіки і джерелом збільшення надходжень до державного бюджету. Проблема розвитку національної конкурентоспромож­ності у сфері трансферу технологій пов'язана з необхідністю ви­рішення трьох найважливіших завдань:

— створення конкурентного інтелектуального продукту;

— забезпечення прав інтелектуальної власності ефективною її охороною;

— становлення ринку інтелектуальної власності, що сприяти­ме комерційному використанню інтелектуального продукту.

Створенням конкурентного інтелектуального продукту можна досягти загального підвищення конкурентоспроможності українсь­кої економіки. Для цього необхідне стимулювання інноваційного розвитку для масового пошуку ефективних способів технологіч­них змін і швидкої підтримки позитивних знахідок. Головним за­вданням інноваційної політики України повинно стати забезпе­чення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробни­чого потенціалів, розробка та впровадження механізму активі­зації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поши­рення інновацій в усіх сферах національної економіки. Інноваційна політика має включати:

— вдосконалення законодавства в цілях пріоритетного розвит­ку інноваційного підприємництва (в т. ч. створення сприятливих умов для залучення приватних інвестицій в інноваційну інфра­структуру);

— організація моніторингу за виділеними бюджетними ресур­сами і ефективністю їх використання перерозподільними струк­турами, перехід на контрактні відносини між державними замов­никами і суб'єктами інноваційного підприємництва;

— координація дій державних структур, бізнесу і громадських організацій у сфері розвитку інноваційного підприємництва на принципах соціального партнерства;

— розвиток інноваційної інфраструктури.

Завдання державної інноваційної політики полягає в тому, щоб належним чином компенсувати винахідникам ефект, який інновації мають для суспільства. Така компенсація може набува­ти вигляду як прямого надання фінансових ресурсів через систе­му пільгового кредитування, оподаткування, митного обкладен­ня, грантів тощо, так і непрямого — через надання повністю чи частково безоплатних послуг в інфраструктурній, інформаційній, правовій та інших сферах.

Для розвитку інноваційної діяльності та забезпечення конку­рентоспроможності національної економіки в умовах інтеграції України до міжнародного інноваційно-технологічного простору необхідно здійснити реформу системи державного управління і наділити державні органи функціями сприяння розвитку іннова­ційно-технічного потенціалу. Крім цього Україна має поглибити міжнародну кооперацію шляхом активізації участі держави в глобальних або регіональних проектах високотехнологічного розвитку. В межах державного бюджету необхідно збільшити видатки на фінансування розвитку академічного, освітянського і виробничого секторів науки. Концентрація зусиль держави на здійсненні фундаментальних і прикладних досліджень за напря­мами, в котрих Україна має значний науковий, технічний і вироб­ничий потенціал, і які можуть сприяти виходу національної про­дукції на світовий ринок, є передумовою розвитку конкурентосп­роможної національної економіки. І, нарешті, перспективи інтег­рації України до глобального економічного простору визначати­муться дією низки факторів і залежатимуть, зокрема, від розбу­дови ефективної системи охорони інтелектуальної власності в напрямку приведення національного законодавства у відповід­ність до міжнародних зобов'язань України.

Розвиток конкурентоспроможності інноваційно-технологічної сфери України вимагає вдосконалення внутрішньої структури і організації інноваційно-технологічного середовища в напрямку адаптації до змін зовнішнього середовища, а також поглиблення міжнародної кооперації шляхом активізації участі України в гло­бальних або регіональних проектах високотехнологічного розвит­ку. Так, перед Україною стоїть завдання здійснення реформи у сфері науки з метою пристосування до вимог ринкової іннова­ційної економіки; забезпечення ефективної інтеграції науково-технічного потенціалу в систему міжнародного науково-техно­логічного співробітництва. Пріоритетами для України мають стати:

— концентрація ресурсів на здійсненні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, в котрих Україна має знач­ний науковий, технологічний і виробничий потенціал, і які мо­жуть сприяти виходу національної продукції на світовий ринок;

— впровадження механізмів підтримки прикладних дослі­джень і розробок, розширення участі малого і середнього бізнесу в науково-технологічному та інноваційному розвитку;

— фінансування розвитку академічного, освітянського і вироб­ничого секторів науки;

— вдосконалення національної системи охорони інтелектуаль­ної власності;

— розвиток і впровадження в Україні новітніх інформаційних технологій.

Україна, яка має великий досвід і розвинутий науково-тех­нічний потенціал, опинилася у становищі зростаючого відставан­ня від провідних технологічних центрів. Актуальною стає необ­хідність опрацювання якісно нового підходу до розвитку науко­во-технічного потенціалу та створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності.

В часи СРСР панував правовий нігілізм, в умовах якого зали­шалися незахищеними вітчизняні винаходи. Монополія держав­ної власності, що існувала впродовж тривалого часу, довго спо­творювала розуміння суспільством суті інтелектуальної влас­ності, а головне — командно-адміністративна економіка не ство­рювала належних стимулів для технічного прогресу. Правова охорона винахідництва почала розвиватися тільки після приєд­нання 1965 року Радянського Союзу до Паризької конвенції про охорону промислової власності. Із набуттям незалежності в Україні досить інтенсивно відбувалося становлення системи охо­рони інтелектуальної власності. Відразу став відчуватися недос­татній рівень охорони прав винахідників і авторів, виникла пот­реба у вдосконаленні законодавства у сфері інтелектуальної вла­сності та приведенні його у відповідність до світових стандартів.

Поиск по сайту: