ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ БАЛАНСУ МІЖ ІНТЕРЕСАМИ АВТОРІВ І СУСПІЛЬСТВА

Автоматичний характер виникнення авторського права забез­печується положенням, відповідно до якого право автора на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення автор­ського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Відповідно до ст. 446 Цивільного кодексу і ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. Таке положення забезпечує авто­рів правом на твір незалежно від здійснення ними формальних вимог щодо реєстрації твору.

Встановлення строку дії авторського права має на меті обме­ження монополії власників на свої права і є важливим механіз­мом досягнення балансу між інтересами власників прав і суспіль­ства. Згідно з Директивою СОТ про гармонізацію строків охорони авторських прав встановлено строк охорони 70 років. Відповідно, законодавство України передбачає строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір 70 років, що об­числюється з 1 січня року, наступного за роком смерті автора (ст. 446 Цивільного кодексу України). На нашу думку, цей термін є занадто тривалим, що сприяє створенню монополії спадкоємців автора на певний твір. Втім, згадана Директива СОТ встановила обов'язкову вимогу щодо уніфікації строку охорони. З огляду на вступ України до СОТ скорочення терміну охорони в межах на­ціонального законодавства є неприпустимим. Закінчення строку дії авторського права на твір означає перехід твору в суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вико­ристовуватися вільно, без виплати авторської винагороди. Поло­женням про перехід твору в суспільне надбання після закінчення строку його охорони певною мірою досягається баланс інтересів власників прав і суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону про авторське право, охороні авто­рським правом підлягають твори, як оприлюднені, так і не опри­люднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх при­значення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Але авторське право поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, спо­соби, концепції, відкриття. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права», не підлягають охороні авторським правом повідомлення про новини або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; сим­воли і знаки органів державної влади; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій тощо. Обмеження кола об'єктів, що підлягають охороні авторсь­ким правом, є механізмом стримання монополії власників шля­хом забезпечення певної інформації статусом «загальнодоступна».

Важливим механізмом балансування прав авторів і суспільних інтересів є встановлення різного режиму щодо майнових і особис­тих немайнових прав автора. На відміну від майнових прав (пра­во на використання твору), особисті немайнові права (право на зазначення імені (авторство), недоторканність твору) не можуть бути відчужені. Неможливість особистих немайнових прав бути відчуженими є нормативно закріпленою гарантією забезпечення нематеріальних прав авторів.

Ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить вичерпний перелік обставин, за яких дозволяється вільне використання твору із зазначенням імені автора:

— використання цитат з опублікованих творів в обсязі, виправ­даному поставленою метою;

— використання літературних і художніх творів в обсязі, вип­равданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, пере­дачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального харак­теру;

— відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне спові­щення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей;

— відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії в обсязі, виправданому інформа­ційною метою;

— відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;

— видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

— відтворення творів для судового і адміністративного про­вадження в обсязі, виправданому цією метою;

— публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

— відтворення з інформаційною метою у газетах та інших пе­ріодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне спові­щення публічно виголошених промов, звернень, доповідей у об­сязі, виправданому поставленою метою.

Статті 22—24 Закону містять перелік обставин, за яких дозво­ляється вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом, відтворення творів для навчан­ня а також вільне відтворення творів в особистих цілях.

Зазначені статті містять положення, спрямовані на досягнення балансу між інтересами власників і суспільства. Втім, для забез­печення балансу в повній мірі (на користь інтересів власників) в українському законодавстві доцільно додати положення про те, що таке вільне використання не повинно здійснювати значного впливу на попит твору на ринку. Запропоноване положення може вирішити проблему спричинення власникам авторського права значної шкоди внаслідок вільного використання творів в інтере­сах суспільства.

Законодавство передбачає відповідальність за порушення у сфері авторського права. Залежно від характеру протиправної по­ведінки порушники несуть цивільну, адміністративну або кримі­нальну відповідальність. В законодавстві України санкції перед­бачаються Цивільним кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Юридична відповідальність за порушення авторських прав є необхідним ін­струментом забезпечення прав авторів.

Патентне право— це сукупність правових норм, що регу­люють відносини, пов'язані зі створенням і використанням вина­ходів, матеріальне і моральне стимулювання масового винахід­ництва. Патентне право містить механізми досягнення і дотри­мання балансу між правами винахідників та інтересами суспільс­тва. Відповідно до табл. 1.2, баланс між інтересами власників па­тентного права та суспільства досягається шляхом застосування наступних правових механізмів.

Патентне право містить обмеження, спрямоване на запобіган­ня проблемі збідніння «банку знань» людства, що втілене у вимо­зі про необхідність розкриття інформації про винахід у заявці на одержання патенту. Відповідно до п. 7 ст. 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», заявка на оде­ржання патенту повинна містити опис винаходу, що має розкри­вати суть винаходу настільки ясно і повно, щоб його зміг здійс­нити фахівець у зазначеній галузі. Заявка на одержання патенту після видання патенту стає публічно доступним документом, що потенційно надає можливість певному сегменту суспільства, який володіє технологічними знаннями, виробити запатентова­ний продукт. Так, відповідно до п. 13 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», після опублікування відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки. З іншого боку, вимога розкриття детальної інформації про винахід може мати негативний наслідок: інфор­мація про патент може стати посібником для потенційних поруш­ників з метою неправомірного використання патенту.

Таблиця 1.2

Поиск по сайту: