Суперечності глобальної системи охорони інтелектуальної власності

В умовах глобалізації особливої ваги набирає пробле­ма нееквівалентного обміну інформацією і новітніми технологія­ми між країнами. Це зумовлює нерівномірність розподілу доходів між країнами, що призводить до загострення світової економіч­ної нерівноваги. Нееквівалентний обмін між країнами центру і периферії зі зростанням масштабів глобалізації має тенденцію до ускладнення. Раніше міжнародні економічні зв'язки розвивалися переважно між колоніальними імперіями (британською, францу­зькою, німецькою, голландською) і тільки пізніше — між самими метрополіями. Сучасні процеси глобалізації розгортаються пере­дусім між країнами центру і лише другорядно стосуються країн периферії [30]. Основною формою інтернаціоналізації господар­ського життя тривалий час була міжнародна торгівля між метро­поліями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоні­альні аграрно-сировинні товари. Нині напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі значно змінилися, товарообіг здійснюється насамперед між країнами центру, зокрема наукомісткими висо-котехнологічними товарами. Товарний обмін країн центру з краї­нами периферії носить нееквівалентний характер, оскільки вар­тість наукомістких товарів, які експортують країни центру до країн периферії, має до 50—70 % надприбутку. Країни центру створюють наукомісткі товари з використанням сучасних техно­логій, а країни периферії змушені оплачувати такий надприбуток шляхом заниження вартості своєї праці і надання дешевих при­родних ресурсів. Особливістю сучасної міжнародної торгівлі є реалізація процесів спеціалізації та кооперації між ТНК. В основі цієї торгівлі лежать не разові комерційні операції, а довгостроко­ві виробничі зв'язки на основі відповідних угод про співпрацю. Нееквівалентність обміну проявляється також у зв'язку з борго­вою залежністю країн периферії, що виникає внаслідок надання останнім кредитів країнами центру. Характерною рисою глобалі­зації є нерівномірність розподілу доходів між різними галузями економіки: певні галузі одержують переваги від зовнішньої тор­гівлі у вигляді припливу капіталу і кваліфікованої робочої сили, в той час як деякі галузі зазнають негативного впливу глобалізації, втрачаючи конкурентні переваги у зв'язку з відкритістю ринку (відтік капіталу і робочої сили).

Важливою характеристикою процесу глобалізації є міграція робочої сили, яка постає для країн периферії проблемою «відтоку мозків». Безперешкодне переміщення робочої сили пов'язане з пошуком кращих умов життя й праці і виражається в пересуванні працівників з однієї країни в іншу з метою працевлаштування. Частка робочої сили, що бере участь в такому переміщенні, по­стійно зростає у світовому масштабі. Негативні наслідки мобіль­ності висококваліфікованої робочої сили визнається як потенцій­на небезпека глобалізації, що має найбільший вплив на країни периферії.

У зв'язку з глобалізацією ринків та розвитком міжнародної торгівлі зростає роль транснаціональних корпорацій у формуван­ні глобальної системи охорони інтелектуальної власності. Діяль­ність ТНК в умовах глобалізації має суперечливі наслідки для країн. Зіткнення інтересів ТНК і країн відбувається за наступни­ми напрямами: конкуренція між ТНК в масштабах світової еко­номіки (як між ТНК і країнами, так і між самими ТНК); складний комплекс взаємовідносин між ТНК і країнами-реципієнтами (їх населенням, діловими та офіційними колами). Цікаво, що остан­нім часом критика щодо діяльності ТНК з боку країн периферії дещо послабилася, в той час як країни центру (з основним базу­ванням ТНК в них) висловлюють більше занепокоєння з приводу негативного впливу ТНК. Зокрема, йдеться про можливості ТНК обирати, право якої країни застосовувати (шляхом вибору певної територіальної прив'язки своєї діяльності). Це стосується не тільки податкового законодавства, але й стандартів охорони інте­лектуальної власності. Суперечності між країнами і ТНК у сфері науково-технологічного розвитку характеризуються тим, що стратегічні довгострокові альянси ТНК часто охоплюють всі ста­дії виробничого процесу — від наукових розробок до процесу власне виробництва і збуту.

Домінуючою тенденцією є та, що ТНК і країни центру спільно чинять тиск на країни периферії з метою нав'язування на власних умовах глобального режиму охорони інтелектуальної власності. Необхідність встановлення високого рівня міжнародної охорони вони зазвичай аргументують тим, що досконала охорона є перед­умовою технологічного прогресу та підвищення світового рівня економіки. Країни центру наполягають на уніфікації системи охорони інтелектуальної власності, що означає приведення наці­ональних режимів охорони інтелектуальної власності у відповід­ність до певних (часто занадто високих) стандартів і висувається як попередня умова міжнародного інвестування, інноваційної ді­яльності та торгівлі товарами з використаними об'єктами інтелек­туальної власності.

У зв'язку з інтернаціоналізацією винахідництва об'єктивно зростає вплив глобальної системи охорони інтелектуальної влас­ності. Глобалізація охорони інтелектуальної власності, що супро­воджується підвищенням ступеню уніфікації правового поля, створює сприятливі умови для залучення більшої кількості учас­ників до спільних проектів з розробки нових технологій. Надійна охорона інтелектуальної власності забезпечує надходження фі­нансових ресурсів для здійснення інноваційних проектів, стиму­лює процес передачі технологій за межі національних кордонів, сприяє підвищенню якості цього процесу і забезпечує стимул для здійснення спільних розробок на транснаціональному рівні. Крім цього встановлення високого рівня охорони в одній країні-учасниці тягне за собою підвищення рівня охорони в інших краї-нах-учасницях, отже глобалізація режиму охорони сприяє розви­тку глобальної економіки в цілому. Втім, переваги отримують в першу чергу країни центру.

Загроза глобалізації у сфері інтелектуальної власності для країн периферії пов'язана з гармонізацією національних режимів охорони до єдиних стандартів. Уніфікований режим охорони ін­телектуальної власності, що характеризується надто високими для цих країн стандартами, створює монополію країн центру і ТНК на знання і технології, підвищуючи ціни на такі технології та обмежуючи конкурентоспроможність країн периферії. Звісно, це негативно позначається на економічному розвитку останніх. У зв'язку з нееквівалентним характером обміну інформацією та технологіями зростає занепокоєння щодо обмеження доступу країн периферії до знань і технологій (особливо у сфері генетики і медицини).

Інтелектуальна власність є інститутом, що має забезпечувати суспільний розвиток. Як зазначено в розділі 1.3, певний рівень охорони інтелектуальної власності є необхідним для забезпечен­ня власників правами на використання результатів їх інновацій­ної діяльності та, відповідно, для науково-технічного прогресу. Однак встановлення монополії на права інтелектуальної власнос­ті (шляхом впровадження занадто високих стандартів охорони) може спричинити збідніння «банку знань» людства. У зв'язку з гармонізацією національних режимів охорони інтелектуальної власності в напрямку уніфікації сучасні тенденції формування системи охорони загрожують незбалансованістю такої системи із суспільними інтересами.

Проблема глобалізації у сфері інтелектуальної власності пов'язана з розмежуванням учасників відносин інтелектуальної влас­ності на дві категорії — власники таких прав (винахідники, автори, їх правонаступники) і користувачі інформації та технологій. В межах такої класифікації країни центру, які створюють техноло­гії, виступають як власники прав інтелектуальної власності, а краї­ни периферії, які відтворюють технології, виконують роль корис­тувачів. Так, характерною рисою глобалізації у сфері інтелекту­альної власності є передача інформації, що має переважно одно­сторонній характер: від власників прав інтелектуальної власності (найчастіше з країн центру) — до користувачів технологій (країн з нижчим рівнем економічного розвитку). Із зазначеної характерис­тики глобалізації (одностороннього відтоку інформації) випливає важлива проблема глобалізації, яка пов'язана, передусім, з рівнем економічного розвитку країни-учасниці глобалізації, — нерівномі­рність розподілу доходів від інтелектуальної власності між країнами.

Здійснені Міжнародним валютним фондом дослідження ви­явили показники нерівномірності відтоку інформації та обміну нею між країнами. Згідно з результатами дослідження світової торгівлі 1999 р., США отримали 36,5 млрд дол. США від експор­ту товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, сплати­вши іншим країнам 13,3 млрд дол. Таким чином прибуток США становив більш ніж 23 млрд дол. США [102]. Жодна інша країна не мала прибутку вище 1 млрд дол. США. Велика Британія була другою за розміром чистого прибутку (900 млн дол. США). Франція, Німеччина, Канада, Австралія зіткнулися з проблемою дефіциту товарів інтелектуальної власності, в той час як бідні країни взагалі не отримали доходу від міжнародного обміну тех­нологіями та інформацією. Очевидно, що підвищення рівня охо­рони інтелектуальної власності в умовах глобалізації може ускладнити проблему нерівномірності розподілу доходів. Однак головний внутрішній конфлікт глобальної системи охорони інте­лектуальної власності полягає у встановленні монополії країн центру і транснаціональних корпорацій на права інтелектуальної власності, які за своїм призначенням мають бути суспільними та служити інтересам людства.

Складні сучасні процеси в сфері інтелектуальної власності призвели до появи радикальних рухів опонентів системи охоро­ни, які дотримуються досить екстравагантних поглядів. Нині в США популярною течією є рух противників авторського права, що був започаткований В. Лессігом та одержав назву «Копі Лефт» (Copy Left). На думку В. Лессіга і його послідовників, праг­нення правонаступників авторського права максимально довго зберігати контроль за правом використання творів є зрозумілим, однак така монополія негативно впливає на інтереси суспільства. На думку Дж. Глассмана, наукового співробітника Американсь­кого інституту підприємництва (American Enterprise Institute), впровадження системи охорони інтелектуальної власності стало однією з причин того, що технологічний прогрес перетворився «з шляху до свободи на шлях до рабства». Противники авторського права вважають, що вже найближчим часом може виникнути си­туація, за якої стане неможливим використовувати тексти й цита­ти в цілях створення нових творів. Саме тому юрист Дж. Цитт-ран, засновник дослідницького Центру Беркмана з питань Інтернету та суспільства (Berkman Center for Internet and Society), вважає, що дії американських законотворців, спрямовані на охо­рону інтелектуальної власності, є «неконституційними і фанати­чними». Дослідник P. Бойнтон дійшов висновку, що єдиним віль­ним простором, де закони авторського права поки що безсилі, за­лишається мережа Інтернет. Однак і тут ситуація змінюється з часом. Кіновиробники та компанії звукозапису в останні роки розпочали практику використання програм, які дозволяють вик­ривати користувачів, які неправомірно здійснюють запис кінофі­льмів та музичних творів. Нещодавно було розроблене програмне забезпечення, призначене для пошуку в мережі Інтернет частин тексту, скопійованих з того чи іншого джерела. До таких програм належать, зокрема, «WCopyfinder» і «iThenticate», що використо­вуються юридичними фірмами, котрі захищають інтереси пись­менників та журналістів.

Як правило, нові технології створюються в країнах центру, а країни периферії не здійснюють значного вкладу до світового «банку» технологічних знань. Отже низький рівень охорони інте­лектуальної власності дозволяє останнім здобувати технології за низькими цінами. Нагадаємо, що ефективність вимірюється від­ношенням між вкладом (input) та віддачею (outptut). Разом з тим, запозичення зарубіжних технологій уповільнює розвиток націо­нальної інноваційної сфери таких країн. Інноваційна діяльність країн з недостатнім рівнем охорони інтелектуальної власності характеризується низькими показниками, оскільки національні винахідники (автори) усвідомлюють високу ймовірність втрати доходів від своєї інтелектуальної діяльності. Але важливо зазна­чити, що економіка країн периферії не характеризується значни­ми показниками росту навіть за умов відсутності охорони. З ін­шого боку, вважають М. Валлерстайн і М. Моджі, високий рівень охорони може прискорити темпи інноваційної діяльності в краї­нах периферії [145, р. 72]. Таке твердження, на нашу думку, ви­магає корекції: як зазначено у попередньому розділі, розвитку ін­новаційної діяльності сприяє не високий, а оптимальний (середній) рівень охорони, тобто режим, за якого збалансовані ін­тереси власників прав інтелектуальної власності і суспільства.

В цілях обчислення рівня охорони інтелектуальної власності західні економісти запропонували 100-бальну шкалу виміру. В результаті порівняння систем охорони інтелектуальної власно­сті різних країн було розроблено метод оцінки, який охоплює всі елементи системи (правове поле, адміністративну та судову сис­теми). За цим методом, на 1993 р. систему охорони інтелектуаль­ної власності Німеччини оцінювали дещо вище 90 балів; показ­ник ефективності системи охорони США та деяких європейських країн перевищував 80; в Мексиці становив близько 75 балів; в Аргентині — 30—40 балів. На думку дослідників, які підтриму­ють необхідність встановлення високого рівня охорони інтелек­туальної власності (М. Валлерстайн, М. Моджі, Р. Шоін), тільки система охорони, що обчислюється не нижче 70-ти балів, здатна позитивно впливати на розвиток економіки країни [145, р. 69].

Противники високого рівня глобальної охорони відстоюють необхідність створення диференційованої світової системи охо­рони інтелектуальної власності (тобто системи, за якої показник національного режиму охорони дещо нижчий 70-ти балів). Кон­цепція диференційованого режиму охорони інтелектуальної влас­ності відповідає Угоді ГАТТ і полягає в застосуванні щодо країн периферії режиму охорони з певними винятками для забезпечен­ня останніх адекватними умовами участі у світовій торгівлі.

Оцінюючи вплив Угоди ТРІПС на економічний розвиток країн, не можна говорити виключно в межах дихотомії — позитивний або негативний. Прийняття Угоди різними країнами по-різному позначається на їх розвиткові. На думку С. Селл, Угода має вели­ке значення для інноваційного прогресу, економічного розвитку і глобального поділу праці [132, р. 9]. Разом з тим, розширюючи та забезпечуючи охорону інтелектуальної власності, Угода ТРІПС спричиняє підвищення цін на інформацію і технології, що відпо­відає інтересам країн центру. Країни периферії, натомість, буду­чи користувачами цих технологій, відчувають негативний вплив від зростання цін. Дискусія про негативне значення уніфіковано­го глобального режиму охорони інтелектуальної власності для людства розпочалася лише після прийняття Угоди ТРІПС і набу­ває все більших масштабів. Однією з причин цього, вірогідно, є те, що відбувається усвідомлення суспільством та урядами країн негативних соціальних та економічних наслідків впровадження глобальної системи охорони. До того ж переговори про прийнят­тя Угоди відбувалися за участю лише небагатьох країн периферії. Нині такі країни найбільш гостро заявляють про негативний вплив Угоди на економічний розвиток.

Прийняття Угоди ТРІПС викликало виникнення табору її про­тивників, які зосереджують критичні аргументи, передусім, на двох аспектах охорони інтелектуальної власності: охороні форм життя та фармацевтичної продукції. Дійсно, негативні наслідки уніфікації правового поля у сфері інтелектуальної власності поз­начились, передусім, на сільському господарстві та охороні прав на сорти рослин. Дискусія виникла між представниками біотех-нологічної, фармацевтичної і хімічної галузей промисловості США, з одного боку, та спілками американських фермерів, захис­никами навколишнього середовища, об'єднаннями з захисту прав людини та споживачів, з іншого. В 1993 р. на етапі переговорів про прийняття Угоди ТРІПС, тисячі індіанських фермерів проте­стували проти Угоди, аргументуючи свою позицію тим, що імп­лементація положень цього міжнародного документу обмежить їх права зберігати, відтворювати і створювати нові види насіння [137, р. 293]. Набула значних масштабів кампанія проти «біопі-ратства» (біопіратством вважається несанкціоноване вилучення генетичних ресурсів і традиційних знань суспільства). На думку противників «біопіратства», ТНК дещо змінюють запозичені у суспільства винаходи біотехнологічної індустрії, одержують па­тенти на них, а потім здійснюють продаж продукції населенню за високими цінами. На думку прихильників такої позиції, амери­канські корпорації є найбільшими «піратами» в біотехнологічній індустрії. Противники високого рівня охорони інтелектуальної власності стверджують, що правова охорона прав на сорти рос­лин спричинила виникнення вкрай несприятливої ситуації: вер­тикальна інтеграція корпорацій, зайнятих селекційною діяльніс­тю та переробкою агрохімічної та харчової продукції, призвела до зосередження до 30 % світового ринку насіння у десятьох ТНК. У зв'язку з цим зазначається, що фермери традиційно ви­рощували, зберігали насіння, здійснювали експериментальну дія­льність з ним, приумножуючи біологічну варіативність планети. Така практика була припинена з прийняттям у серпні 1994 р. Конгресом США змін до Закону про охорону сортів рослин, згід­но з якими діяльність фермерів з продажу та зберігання насіння без одержання дозволу та сплати роялті стала вважатися неза­конною.

Інший табір опонентів Угоди ТРІПС сформувався з приводу патентування фармацевтичної продукції. Введення вимоги щодо патентування фармацевтичних препаратів викликало слушні за­киди щодо антигуманного характеру патентної політики, дисба­лансу суспільних і комерційних інтересів. Вимога щодо патенту­вання фармацевтичної продукції стала серйозною проблемою для країн периферії, оскільки означала підвищення цін на медичні препарати. Відповідно до ст. 27.2, 27.3 та 27.1 Угоди ТРІПС, країни-учасниці взяли на себе зобов'язання захищати всі патен-топридатні фармацевтичні продукти патентами.

Нині дослідники у сфері інтелектуальної власності ведуть дискусії щодо проблеми суспільного призначення авторського права. Оцінюючи вплив глобалізації у сфері авторського права, Сенат США зазначив: «Уніфікація законодавства про авторське право є вкрай важливою для стимулювання вільного надходжен­ня захищених творів на ринки та забезпечення використання ко­мерційної вартості таких творів на світових ринках на користь американських власників авторського права» [177]. На думку А. Сторі, однак, американські законодавці, проголошуючи подіб­ні гасла, не переймаються проблемами охорони, скажімо, досяг­нень національної культури Нігерії або ж Бразилії, а пересліду­ють в цих країнах інтереси власних виробників (зокрема, ком­панії «Microsoft») або останнього голлівудського блокбастеру) [94, p. 130].

Внаслідок уніфікації правового поля у сфері авторського пра­ва в умовах глобалізації країни периферії зустрілися з проблемою дисбалансу інтересів авторів та користувачів (суспільства). Угода ТРІПС та Бернська конвенція містять положення, якими встанов­лені мінімальні стандарти охорони авторського права. Втім, жо­ден з цих правових документів не встановлює максимальний рі­вень охорони (ст. 7.6 Бернської конвенції). Наприклад, відповід­но до Бернської конвенції, термін дії авторського права до недав­нього часу становив життя автора та 50 років після його смерті; за ініціативою урядів США і ЄС, такий строк в США та країнах ЄС був подовжений до 70 років (Франція та Німеччина, щоправ­да, застосовували 70-річний термін дії ще до прийняття Європей­ської Директиви 1993 р.). Тенденція збільшення терміну дії автор­ського права означає збідніння «суспільного архіву» творів внас­лідок встановлення більш тривалого періоду їх перебування у статусі приватної власності. Впровадження тривалого терміну дії авторського права обмежує розвиток творчої діяльності суспільст­ва, науки і культури та, врешті-решт, порушує права людини (та­кі, наприклад, як право на знання, свободу слова тощо), адже за­конодавчо закріплена заборона суспільству використовувати пе­вний твір виключає можливість створювати нові оригінальні твори на основі створених раніше.

Дисбаланс інтересів власників авторського права і суспільства обумовив виникнення проблеми обмеженого доступу в країнах периферії до комп'ютерних технологій, що спричиняє в них упо­вільнення обміну знаннями. Можна виділити два різновиди комп'ютерних програм: такі, що є власністю певного власника протягом строку дії авторського права на них; ті, що є доступни­ми та існують, зокрема, в просторі Інтернет, і є результатом спі­льного вкладу кількох розробників. Найвідомішими програмами першого типу є «Windows» та «Word». На відміну від програм, що є загальнодоступними, програми першого типу є підконтро­льними певному власникові (такому, як, наприклад, компанія «Microsoft»). Користувач може одержати ліцензію на викорис­тання такої програми на визначених власником умовах. Плата за використання програми компанії «Microsoft» є досить високою і встановлюється без врахування фінансових можливостей певного регіону (очевидно, що вони є різними, наприклад, для Оксфорд­ського або Гарвардського університетів та учбових закладів Азії, Африки чи Південної Америки). Більш того, в межах ліцензії на свої програмні продукти компанія «Microsoft» зберігає за собою ексклюзивні права на всі вихідні коди програм, в той час як змі­на, вдосконалення ресурсних кодів є єдиним способом розробки нових комп'ютерних програм. Тому не дивно, що протести проти узурпації знань комп'ютерної індустрії компанією «Microsoft» набувають все більш серйозного характеру, а дії компанії тлума­чаться судами як недобросовісна конкуренція, що стримує розви­ток комп'ютерних технологій у світі.

Видавництва країн периферії зустрічаються з проблемами пе­рекладу творів і одержання прав на опублікування книг. В 1960-их рр. в деяких країнах Африки та Азії розпочалися протистоян­ня певним положенням Бернської конвенції та концепції авторсь­кого права в цілому. Такі протистояння були зумовлені, переду­сім, неможливістю видавництв країн периферії здійснювати літе­ратурні переклади творів на національні мови та придбавати лі­цензії для повторного опублікування творів, що були опубліко­вані раніше, але не розповсюджувалися на території Азії або Африки (або ж ціна на які була занадто високою). В 1971 р. Берн-ська конвенція була доповнена додатком, метою прийняття якого було вирішення проблем країн периферії. Втім проблема доступу до літератури в деяких країнах продовжує існувати й зараз у зв'язку з неоднозначним тлумаченням у додатку до Бернської конвенції терміну «країна, що розвивається».

Досить гострою постає проблема ускладнення доступу до тво­рів фольклору, створених в результаті компіляції матеріалу тра­диційного твору або внесення незначних змін до нього. В 1996 р. німецька група «Enigma» випустила хіт «Повернення до чисто­ти», 5 млн примірників якого були розпродані в різних регіонах світу. Розкриваючи передісторію виникнення цього музичного твору, зазначимо, що ця пісня була виконана фольклорною гру­пою з Тайваню, що прибула на гастролі на запрошення Міністерст­ва культури Франції. Міністерство випустило компакт-диск кон­церту тайванської групи і пізніше здійснило його продаж музич­ному магнату М. Крету, який записав музичний твір на диску групи «Enigma». Такі дії фактично неможна кваліфікувати як не­правомірні, оскільки, відповідно до класичної теорії авторського права (втіленої як в положеннях Бернської конвенції, так і в нор­мах Угоди ТРІПС), твір підлягає охороні, якщо він є оригіналь­ним, втілений на матеріальному носієві та носить творчий харак­тер. В нашому випадку тайванському музичному твору браку­вало оригінального характеру, оскільки твір був народною піс­нею. Так, зазначаючи, що усна література і народні твори не мо­жуть вважатися інтелектуальною власністю певної особи, вида­вець з Кенії Г. Чавака пояснює: «в результаті... компіляції матеріа­лу та оприлюднення матеріалу певною особою (найчастіше — в країнах центру) твір набуває авторського права, і ніхто не зможе використовувати твір без її дозволу» [79, p. 20].

Глобалізація обумовила виникнення і поширення практики виробництва і розповсюдження товарів, створених з порушенням прав інтелектуальної власності. Посилення глобального режиму охорони внаслідок укладення Угоди ТРІПС призвело до зростан­ня рівня «піратства» в країнах периферії. Несанкціоноване вироб­ництво і розповсюдження контрафактних і «піратських» товарів приносить порушникам прав інтелектуальної власності високі прибутки і характеризується для порушників порівняно низьким ризиком виявлення порушень і застосування санкцій до них. В умовах технологічного прогресу виробництво товарів не вима­гає значних витрат ресурсів. Відповідно до даних досліджень Ор­ганізації економічного співробітництва та розвитку (1998 р.) і Міжнародної торгової палати (1997 р.), кількість несанкціонова­них товарів досягла 5—7 % світової торгівлі (близько 250 млрд євро за рік). Найбільших масштабів «піратство» досягло у сфері виробництва аудіовізуальної продукції. В 2000 р. майже 9 млн аудіовізуальних товарів (CD, DVD, аудіокасети) були конфіско­вані митними органами ЄС. Європейська комісія зазначає, що «піратство» підриває ринок художніх творів та промислових то­варів, спричиняє вкрай негативний вплив на інвестиційну та ін­новаційну діяльність і розвиток малих підприємств в ЄС. Вироб­ництво «піратських» фармацевтичних препаратів, медичного обладнання, харчових продуктів, алкогольних напоїв, сигарет, іг­рашок, деталей для літаків та автомобілів є небезпечним для сус­пільства. До 1999 р. Світова організація з охорони здоров'я ви­явила близько 770 «піратських» фармацевтичних препаратів, більшість з яких не містили активних інгредієнтів, а до складу деяких навіть входили небезпечні речовини. В 1995 р. в Нігерії внаслідок вживання «піратського» фармацевтичного препарату загинуло 2500 осіб, в Гаїті того ж року загинуло 89 осіб. Така статистика доводить небезпечний характер «піратства». Крім цього, «піратство» призводить до втрат значних сум податкових платежів як у країні походження товару, так і в країні-спожи-вачеві.

«Піратство» значною мірою обумовлене глобалізаційними процесами, що позначаються підвищенням рівня взаємозалежності країн центру і країн периферії та відкриттям національних кор­донів. Відомо, що рівень розвитку економіки країн центру і пе­риферії є різними. Отже, проблема «піратства» не може бути ви­рішена без застосування щодо країн периферії особливого «диференційованого» режиму охорони інтелектуальної власності та цінової реформи з одночасним впровадженням системи пере­вірок і запобігання порушенням прав інтелектуальної власності.

Негативний вплив високого рівня глобальної охорони інтелек­туальної власності полягає у стримуванні розвитку молодих ін­дустрій та сприянні домінуванню ТНК. Важливою перевагою для країн периферії в умовах низького рівня охорони є використання і відтворення ними іноземних технологій без витрат на їх прид­бання. Але в деяких галузях промисловості вартість відтворення технологій для таких країн є еквівалентною вартості розробки.

Можливість відтворення технологій є важливою передумовою інноваційного розвитку для країн периферії, адже останні не­спроможні здійснювати витрати на розробки подібних техноло­гій, які були б співрозмірними з витратам ТНК. Разом з тим, як зазначає М. Валлерстайн, не розмір бюджету є визначальним фак­тором інноваційного прогресу, а рівень інноваційного і творчого потенціалу певної країни [145, рр. 82—3]. Країни периферії ма­ють поставити за пріоритетне завдання збагачення національних технологічних баз і здійснення активної інноваційної діяльності.

На нашу думку, головна небезпека глобалізації полягає в спробі «зрівняння» країн з різним рівнем економічного розвитку встановленням єдиних стандартів охорони (тобто, уніфікація правового поля різних країн), що призводить до нерівномірного розподілу доходів від інтелектуальної власності між країнами. Основний внутрішній конфлікт глобалізації полягає у загостренні проблеми світової економічної нерівноваги, що пов'язано з нав'язуванням країнами центру і ТНК єдиних стандартів глобаль­ного економічного середовища (в тому числі охорони інтелекту­альної власності). Впровадження уніфікованої системи охорони інтелектуальної власності в країнах з докорінно різним рівнем економічного розвитку в умовах глобалізації має суперечливий вплив на економіку країн периферії. Для вирішення проблеми світової економічної нерівноваги необхідним є застосування ди­ференційованого режиму охорони інтелектуальної власності, що має встановлюватися з урахуванням показників стану національ­ної економіки кожної країни.

У зв'язку з цим К. Лоуренс зазначає, що, оскільки країни зна­ходяться на різних стадіях економічного розвитку, мають відмін­ні за характером інститути, пріоритети тощо, вони не можуть і не повинні здійснювати політику відкритих дверей всі одразу і в од­наковій мірі. Разом з тим, неможна протистояти силам глобаліза­ції, необхідно поступово навчитися управляти цим процесом, спрямовуючи економіку в її русло. Глобалізація потенційно може мати позитивний вплив на національні економіки. К. Лоуренс вважає, що необхідно відмовитися від спроб нав'язати західну модель глобалізації методами, що нагадують шокову терапію при переході від планової економіки до ринкової, або шляхом тота­льного дерегулювання фінансових ринків. Для того, щоб глобалі­зація була ефективною, а нові технології впроваджувалися належ­ним чином, варто дотримуватися певних засад міжнародної по­ведінки: інформаційної відкритості і прозорості, обмеження не­законної торгівлі та будь-яких форм корупції. Ані глобалізація, ані будь-яка форма міжнародного співробітництва та інтеграції не можуть дати позитивних наслідків, якщо суб'єкти і об'єкти глобалізації не дотримуватимуться міжнародних правових норм.

( УЩ\ висновки до розділу 2

1. Підвищення значення інтелектуальної власності у глобальній економіці та сучасна інтенсифікація торговельних відносин зумовили необхідність створення глобальної системи охорони інтелектуальної власності. Становлення глобальної сис­теми охорони інтелектуальної власності означає встановлення єдиних стандартів охорони, або, інакше кажучи, уніфікацію націо­нальних законодавств у сфері інтелектуальної власності.

2. Ініціаторами формування глобальної системи охорони інте­лектуальної власності виступили країни центру. Прийняття Уго­ди ТРІПС позначило початок ери глобалізації у сфері охорони ін­телектуальної власності. Як документ, що встановлює мінімальні стандарти охорони інтелектуальної власності та юридичну відпо­відальність за недотримання зобов'язань країнами-учасницями, Угода ТРІПС була розроблена приватним сектором США, після чого втілена на глобальному рівні. Країни периферії змушені по­годитися на приєднання до Угоди ТРІПС з огляду на застосуван­ня країнами центру певних економічних і політичних стимулів. Отже, Угода ТРіПС стала результатом цілеспрямованих зусиль американського бізнесу та інструментом втручання США в націо­нальні економіки країн периферії.

3. Використовуючи Угоду ТРІПС як правову підставу для впливу на країни периферії, уряд США застосовує заходи дво­стороннього і багатостороннього впливу на країни з недостатнім рівнем охорони інтелектуальної власності, маючи при цьому на меті встановлення в цих країнах занадто високих стандартів охо­рони (під загрозою застосування санкцій) для забезпечення охо­рони прав американських власників. Уніфікація режимів охорони без врахування особливостей економічного розвитку країн пери­ферії призводить до загострення проблеми світової економічної нерівноваги як основного внутрішнього конфлікту глобалізації.

4. Уніфікований режим охорони інтелектуальної власності, що характеризується надто високими для країн периферії стандарта­ми, створює монополію країн центру і ТНК на знання і техноло­гії, підвищуючи ціни на такі технології та обмежуючи конкурен­тоспроможність країн периферії, таким чином негативно впливає на економіку останніх. У зв'язку з нееквівалентним характером обміну інформацією та технологіями країни периферії обмежені у доступі до знань і технологій (особливо у сфері генетики і ме­дицини), що створює перешкоди для прогресу цих країн.

5. З огляду на розв'язання проблеми світової економічної не-рівноваги необхідним є застосування диференційованого підходу до розробки режиму охорони інтелектуальної власності в країнах периферії. Такий підхід має враховувати рівень економічного розвитку країн периферії та передбачати винятки правового ре­гулювання відносин інтелектуальної власності для таких країн.

6. Вдосконалення глобальної системи охорони інтелектуаль­ної власності має відбуватися з урахуванням наступного:

— країни периферії мають бути забезпечені широкими мож­ливостями вибору при імплементації багатосторонніх угод (зок­рема, розширено перехідний період приєднання країн периферії до Угоди ТРІПС);

— країни центру і ТНК мають відмовитись від практики здійс­нення тиску на країни периферії (в т. ч. шляхом застосування двосторонніх міждержавних засобів впливу);

— Угоду ТРІПС слід переглянути, зокрема, країнам периферії необхідно надати можливість вибору національної стратегії охоро­ни фармацевтичної продукції і в деяких інших галузях; в межах Угоди ТРІПС має бути розроблене положення про передачу техно­логій згідно з суспільним призначенням інтелектуальної власності;

— здійснення цінової реформи щодо товарів, які містять об'єкти інтелектуальної власності, з одночасним впровадженням системи перевірок і запобігання порушенням прав інтелектуаль­ної власності має стати ефективним способом подолання проб­леми «піратства» в умовах глобалізації;

— науково-технологічне співробітництво країн периферії з країнами центру має сприяти розвитку науково-дослідної діяль­ності та підвищення конкурентоспроможності національних ін­новаційно-технологічних баз країн периферії.

Контрольні питання

1. Коли були підписані Паризька конвенція про охорону промислової власності та Бернська конвенція про охо­рону літературних і художніх творів?

2. Чому США можна вважати головним ідеологом та ініціатором політики глобалізації у сфері інтелектуаль­ної власності?

3. Що таке Список «Спеціальні 301»?

4. Механізми, які застосовують США для глобального регулювання інтелектуальної власності.

5. Що таке «новий комерційний інструмент політики» ЄС?

6. Як розуміють «паралельний імпорт»?

7. Основні положення Угоди ТРІПС.

8. Пріоритети науково-технологічного співробітниц­тва ЄС.

9. Зростання ролі транснаціональних корпорацій у фор­муванні глобальної системи охорони інтелектуальної власності.

10. Нерівномірність розподілу доходів від інтелектуаль­ної власності між країнами.

11. Проблеми авторського права у зв'язку з мережею Інтернет.

12. Що таке «біопіратство»?

13. Проблеми обмеженого доступу країн периферії до комп'ютерних технологій.

14. Проблеми перекладів творів, які постають перед видавництвами країн периферії.

15. Проблема доступу до творів фольклору, створених у результаті компіляції матеріалу традиційного тво­ру або внесення незначних змін до нього.

16. Масштаби виробництва і збуту контрафактних і «піратських» товарів.

17. Дилема «уніфікована система охорони інтелекту­альної власності — диференційований режим охорони інтелектуальної власності» щодо країн з різним рів­нем економічного розвитку.

РОЗДІЛ 3

Поиск по сайту: