Охорона винаходів за законодавством України і США

В процесі гармонізації законодавства з міжнародними стандартами охорони Україна значно наблизила національне правове поле до законодавства країн центру. При розробці націо­нальної стратегії інноваційно-технічного розвитку України доці­льно використати досвід з охорони прав інтелектуальної власнос­ті США. Порівняльний аналіз законодавства України і США в сфері інтелектуальної власності свідчить про те, що Україна знач­но вдосконалила своє авторське право, в той час як національний режим охорони промислової власності (патентне право) поки що багато в чому поступається міжнародним стандартам. Ефективна система охорони винаходів в межах патентного права є необ­хідною передумовою розвитку національної економіки. Іннова­ційно-технічний розвиток безпосередньо залежить від правового забезпечення інтересів національних винахідників. З'ясуємо пи­тання про те, чи відповідає національне законодавство України про охорону прав на винаходи сучасним вимогам на прикладі країни, де зазначені права надійно захищені, поважаються в сус­пільстві та забезпечують розвиток інноваційної діяльності. Отже, здійснимо порівняльний аналіз положень патентного права України і США.

Нині чинним у США є Закон про патенти 1952 р., який поши­рює охорону на винаходи, промислові зразки та сорти рослин. Розділ 35 Зводу законів Сполучених Штатів «Патенти» є великим за розміром федеральним законом, який об'єднує положення, представлені в українському законодавстві, зокрема, в законах «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на про­мислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охо­рону прав на топографії інтегральних мікросхем», Цивільному, Цивільному процесуальному, Кримінальному, Митному кодексах і Кодексі про адміністративні правопорушення.

Відповідно до законодавства США, об'єктами винаходу мо­жуть бути нові й корисні процеси, способи, технології, машини, склади матеріалу, вироби та вдосконалення (способу, машин, ви­робів, матеріалів). Пункт 2 ст. 459 Цивільного кодексу України встановлює, що об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технологій. Відпо­відно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винахо­ди і корисні моделі», об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рос­лини і тварини тощо) та процес (спосіб), а також нове застосу­вання відомого продукту чи процесу.

Параграфи 102 і 103 Закону про патенти США визначають умови патентопридатності винаходів — тобто вимоги, яким має відповідати заявлене технічне рішення для видачі патенту: нови­зна, неочевидність, корисність. Відповідно до § 102 (а) Закону про патенти США, особа не має права на патент, якщо винахід був відомим або використовувався іншими особами у США, або запатентованим і опублікованим у США чи інших країнах до то­го, як заявник патенту здійснив своє відкриття [88]. Втім законо­давство США не позбавляє охорони винаходи, які раніше були відомими або використовувалися за межами США. В багатьох країнах, у тому числі і в Україні, такого лояльного для винаходів положення законодавство не містить. Суть зазначеного положен­ня зводиться до того, що американський законодавець вірить у малоймовірність обізнаності заявника у сфері виробничого ринку інших країн. Але у випадку опублікування інформації про певний винахід в іншій країні припускається можливим, що заявник міг володіти знаннями про такий винахід, отже, винахід не може від­повідати критерію новизни.

Критерій неочевидності вимагає, щоб винахід був неочевид­ним для спеціаліста певної галузі на час отримання патенту. Ви­рішуючи питання про відповідність винаходу критерію неочевид­ності, суди США беруть до уваги такі фактори:

— наявність певної наукової проблеми, що існувала протягом тривалого часу, але не була втілена в технологічному рішенні;

— історія вирішення цієї проблеми іншими винахідниками;

— потенційний комерційний успіх від винаходу;

— ймовірність відтворення технологічного рішення конкурен­тами.

Законодавство США містить спеціальний порядок визнання винаходу «неочевидним» для так званих «комбінованих патен­тів», тобто для винаходів, які містять елементи, що були відоми­ми раніше. Критерій неочевидності як умова патентопридатності означає, що патент не може бути одержано, якщо суть винаходу була очевидною для особи, яка володіє певними знаннями в галу­зі цього винаходу на момент його створення. Законодавство України не передбачає порядку визнання винаходу неочевидним і не визначає критеріїв, які повинен брати до уваги Державний департамент інтелектуальної власності при прийнятті рішення про видачу патенту. «Корисність» в законодавстві США є фор­мальним критерієм, що пов'язано з ліберальною політикою Па­тентного відомства та судів США (було видано чимало патентів, які не могли мати практичного застосування).

Зі вступом в силу 1 січня 2004 р. Цивільного кодексу Украї­ни термін «патентоздатність» винаходу було замінено на «при­датність» у зв'язку з тим, що український законодавець розме­жував поняття «придатності» та «здатності», зазначивши, що «здатність» притаманна лише живим істотам, в той час як нежи­ві продукти і технології можуть бути лише придатними для па­тентування. Ст. 459 Цивільного кодексу встановлює, що умова­ми придатності винаходу є новизна, винахідницький рівень і придатність для промислового використання. Таке положення продубльоване також в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 7). Зазначений Закон наділяє винаходи охороною за умови, якщо винахід «не суперечить пуб­лічному порядку, принципам гуманності і моралі» (п. 1 ст. 6 За­кону). На відміну від законодавства США, закони України лише містять вказівку на умови придатності винаходу, а порядок ви­значення відповідності винаходів таким критеріям залишається поза межами правового регулювання, що негативно впливає на національну практику прийняття рішення про видачу патентів.

Строк дії патенту за законодавством США становить 20 років і обчислюється з дня подання заявки. Однак є виняток: якщо ви­дача патенту затримується через перегляд апеляції Палатою апе­ляції з патентних спорів і пріоритетних конфліктів або Федераль­ним судом, і патент видається внаслідок винесення рішення в та­кому перегляді, термін дії патенту продовжується на період роз­гляду, але не більш ніж на 5 років (§ 154 (а)(2), (Ь)(2). Тривалий час термін дії патенту в США становив 17 років і обчислювався від дати видачі патенту. Нині в Україні, як і в США, строк дії па­тенту на винахід становить 20 років і обліковується від дати по­дання заявки (п. 4 ст. 6 Закону). Пункт 3 ст. 465 Цивільного коде­ксу зазначає, що строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через 20 років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід.

Різними в законодавстві США і України є умови визнання осіб винахідниками. П. 4 ст. 8 Закону України зазначає: не виз­наються винахідниками фізичні особи, які не здійснили особис­того творчого внеску у створення винаходу, а надали винахідни­ку тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні. Законодавство США виглядає менш вибагливим у визнанні осіб винахідниками: винахідники можуть подати заяв­ку на патент спільно, навіть якщо вони фактично не працюва­ли разом або одночасно, або кожний заявник не здійснив якісно або кількісно однакового внеску до предмету кожної заявки на патент.

Більш досконалим та прозорим у законодавстві США (на від­міну від українського законодавства) є порядок визначення ста­тусу винаходу як службового. В США винахідник більш захище­ний законодавством, він вважається первинним власником па­тентних прав. Роботодавець володіє винаходом свого найманого працівника, якщо працівник уклав контракт про передачу вина­ходу роботодавцеві. Таким чином передача патентних прав пра­цівниками своїм роботодавцям регулюється договірним законо­давством Сполучених Штатів [81]. В Україні відносини, пов'язані зі службовими об'єктами інтелектуальної власності, ре­гулюються на користь роботодавця: майнові права інтелектуаль­ної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудо­вого договору, належать спільно працівникові та юридичній або фізичній особі, де або у якої працівник працює, якщо інше не встановлено договором (ст. 429 Цивільного кодексу). Тільки осо­бисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт належать працівникові, що його створив. Аналогічні норми про­голошені Цивільним кодексом щодо об'єктів права інтелектуаль­ної власності, створених на замовлення (ст. 430 Цивільного кодек­су). До введення в дію Цивільного кодексу законодавство Украї­ни не давало відповіді на питання, чи має роботодавець право на безоплатне використання винаходу свого працівника. Як бачимо, новий Цивільний кодекс заповнив прогалину в українському за­конодавстві щодо визнання права власності роботодавця на ви­нахід найманого працівника.

Глава 11 Закону США про патенти визначає порядок подання заявки на патент. Аналогічно вимогам українського законодавст­ва щодо подання заявки (ст. 12—15 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі») законодавство США встановлює ви­моги щодо форми заявки (письмова), сплати мита тощо. Різними є вимоги щодо змісту заявки: відповідно до законодавства США, заявка повинна містити опис, креслення та присягу (§ 111 (2) За­кону про патенти); згідно із Законом України — заявку про вида­чу патенту на винахід, опис, формулу, креслення винаходу, рефе­рат (п. 5 ст. 12 Закону). Отже, українське законодавство містить більше формальностей, які ускладнюють процедуру подання за­явки.

Заявка на патент, за законодавством США, може подаватися не пізніше одного року після пропозиції винаходу до продажу, здійснення продажу або публічного використання. Спочатку здійснюється так звана формальна експертиза, після чого експер­ти перевіряють заявку за сутністю заявленого винаходу. Від дати подання заявки до видачі патенту минає близько двох років. Процедура прискорюється, якщо винахіднику виповнилося 65 років, він хворіє або винахід стосується енергозбереження чи охорони навколишнього середовища, або якщо заявка базується на результатах здійсненого заявником, чи за його дорученням па­тентного пошуку. Американський заявник має докласти зусиль для переконання експерта Патентного відомства не лише в тому, що заявлений винахід відповідає вимогам патентопридатності, але й довести останньому важливість свого винаходу для суспіль­ства, розвитку науки тощо [141]. Заявка повинна описувати вина­хід «найкращим чином» (best mode), оскільки у випадку виявлен­ня наміру приховати найкращий аспект винаходу від конкурентів навіть виданий патент може бути визнано недійсним. До того ж, у майбутньому такому заявникові може бути відмовлено у видачі інших патентів. Під час подання заявки заявник несе обов'язок

«бути чесним» (duty of candor), тобто давати щирі свідчення що­до винаходу. У випадку недотримання такого обов'язку заявни­кові може бути відмовлено в подальшому розгляді заявки або в задоволенні позову (якщо такий факт буде виявлено в процесі судового розгляду позову про порушення патенту).

Порядок одержання патенту в Україні регулює розділ IV За­кону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Для одер­жання патенту зацікавлена особа подає до Державного департа­менту інтелектуальної власності (Інститут промислової власнос­ті) заявку, складену за встановленою формою, і комплект необ­хідних документів. Як і в США, в Україні заявка проходить дві стадії: спочатку формальну експертизу, під час якої перевіряється комплектність, правильність оформлення, наявність підписів, пе­чаток тощо; потім — кваліфікаційну експертизу, завданням якої є перевірка відповідності заявленого винаходу умовам патенто-придатності. Отримання патенту на винахід в Україні є процеду­рою більш складною, ніж отримання патенту на промисловий зразок або корисну модель. Це пов'язано зі скороченим порядком видачі патентів на останні — після проведення формальної екс­пертизи і позитивних її результатів приймається рішення про ви­дачу патенту. Державний департамент інтелектуальної власності за позитивним результатом проходження заявкою формальної експертизи не має сумнівів щодо новизни і промислової придат­ності промислового зразка або корисної моделі.

З моменту прийняття правильно оформленої заявки до розгля­ду, тобто з часу проведення формальної експертизи, розпочина­ється перебіг строку чинності патенту. У випадку неподання за­явником клопотання про проведення експертизи за сутністю поданої заявки протягом 3 років, заявка вважається відкликаною. За результатом експертизи за сутністю заявка відхиляється або приймається рішення про видачу патенту, яке зумовлює подаль­ші публікацію, реєстрацію та видачу патенту. І. Дахно зазначає, що публікацію відомостей про заявку називають «відкладеною заявкою», а експертизу за сутністю — «відкладеною експерти­зою», адже вона відбувається не автоматично й не одразу після закінчення формальної експертизи, як у США й СРСР. «Відкла­дена експертиза» відома в практиці окремих країн, зокрема Німе­ччини [17, c. 13].

До набрання чинності Цивільним кодексом від 16.01.2003 р. в Україні існував інститут так званого деклараційного патенту на винахід. Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моде­лі» встановлювалося, що при позитивному результаті експертизи заявки на локальну новизну видавався деклараційний патент на винахід. За клопотанням будь-якої особи та за наявності докумен­та про сплату збору за проведення кваліфікаційної експертизи Державний департамент інтелектуальної власності проводив ква­ліфікаційну експертизу винаходу, під час якої перевіряв відповід­ність заявленого винаходу умовам придатності, і приймав рішен­ня про видачу або про відмову у видачі патенту строком на 6 ро­ків. Відповідно до нововведення Цивільного кодексу, з 1 січня 2004 р. Державний департамент інтелектуальної власності не приймає заявки про видачу таких патентів. Тепер патент на вина­хід видається після проведення державної науково-технічної екс­пертизи, що відновить втрачений останнім часом авторитет запа­тентованого винаходу.

Якщо процедура отримання патенту в США триває приблизно 2 роки, то в Україні цей строк є довшим. Основним недоліком Закону України про винаходи є відсутність чітко визначених строків кожного з етапів розгляду заявки. Строки розгляду заявки на винахід умовно можна поділити на три етапи: перший етап — подання заявки до початку експертизи по суті; другий — експер­тиза по суті і прийняття рішення за заявкою; третій — видача па­тенту або оскарження рішення про відмову у його видачі. О. О. Підропригора зазначає, що перший етап розгляду складної заявки триває близько трьох років, другий — один рік, третій — два [49]. В цілому заявка може розглядатись до 6 років. Отже, Україна обрала досить складний, тривалий та переобтяжений фор­мальностями шлях розгляду заявки.

Глава 12 Закону США про патенти регулює порядок оскар­ження рішення про відмову у видачі патенту. Згідно з § 134, осо­ба, якій двічі було відмовлено у видачі патенту, може оскаржити рішення старшого експерта в Палаті апеляцій з патентних спорів. Незадоволений рішенням Палати заявник може подати апеляцію до Апеляційного суду США федерального округу Колумбія. Проте, подаючи апеляцію, заявник позбавляється права на по­дання цивільного позову Комісару окружного суду США округу Колумбія. Як бачимо, незадоволений заявник має альтернативу: оскаржити рішення в Апеляційному суді або ж подати цивільний позов Комісару окружного суду. В Україні можливості оскаржен­ня рішення про невидачу патенту вужчі, ніж у США (рис. 4.1).

Стаття 24 Закону України про винаходи встановлює, що заяв­ник може подати заперечення на рішення про відмову до Апеля­ційної палати. Рішення останньої є остаточним і може бути ска­соване лише судом. Як бачимо, українське законодавство позбав­лене додаткової інстанції на взірець американського Комісара в окружному суді. Відповідно до ст. 24 Закону України, заявник може оскаржити рішення про відмову у видачі патенту в судово­му порядку або до Апеляційної палати протягом 2 місяців від да­ти одержання відповідного рішення. До речі, змінами до Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 22.05.2003 р. строк позовної давності був скорочений (з 6 до 2 місяців).

США

Незадоволений заявник

Палата апеляцій з патентних спорів і пріоритетних зіткнень

Апеляційний суд

США

федерального округу Колумбія

Комісар окружного суду США округу Колумбія

Суд

Рис. 4.1. Порядок оскарження рішення про відмову у видачі патенту відповідно до законодавства України і США

Глава 29 Закону США про патенти визначає засоби захисту прав у випадку порушення патенту. Власник порушеного патенту може використати такі засоби судового захисту:

— попередня й постійна судові заборони;

— грошова компенсація, яка зазвичай відповідає втраченому прибутку, встановленій або можливій виплаті за користування патентом і відсотковим відрахуванням;

— прогресивна компенсація;

— прокурорський збір.

Значним досягненням законодавства США про патенти є виз­начення способів виміру грошової компенсації за неправомірне використання патенту. Двома такими традиційними способами є відшкодування втраченого прибутку і плата за користування па­тентом. Спосіб виміру втраченого прибутку застосовується, якщо власник патенту і порушник конкурують на одному ринку. Ком­пенсація не може бути меншою, ніж обґрунтована плата за вико­ристання патенту. Отже, потерпіла сторона має право на одер­жання компенсації прибутку, втраченого через зменшення обся­гів продажу, падіння ціни і зростання витрат, довівши ці причини збитків. Правило перевірки всіх обставин справи для вирішення питання про виплату компенсації було сформульоване Верхов­ним суддею з митних і патентних апеляцій Мерлі у справі Panduit Corp. v. Stahlin Bros. Fibre Works Inc., яке проголошує, що для одержання як компенсації прибутку від продажу, який мав би місце за відсутності порушення, власник патенту має довести:

— наявність попиту на запатентований винахід;

— відсутність аналогів винаходу, права на які не було пору­шено;

— виробничі та ринкові можливості задоволення попиту;

— розмір прибутку, який він одержав би при цьому [24, cc. 177—79].

Пункт 2 ст. 34 Закону України встановлює, що у випадку пору­шення патенту власник має право вимагати припинення такого по­рушення, відшкодування заподіяних збитків і поновлення поруше­них прав. Статтею 432 Цивільного кодексу України впроваджені додаткові заходи судового захисту. Відповідно, у випадку порушен­ня прав інтелектуальної власності суд може ухвалити рішення про:

— застосування негайних заходів щодо запобігання порушен­ню права інтелектуальної власності та збереження доказів;

— зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав інтелек­туальної власності;

— вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуаль­ної власності;

— вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з пору­шенням права інтелектуальної власності;

— застосування разового грошового стягнення замість від­шкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності;

— опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рі­шення щодо такого порушення.

Незважаючи на неодноразове внесення змін до Закону Украї­ни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (зміни від 10.01.2002 р., 04.07.2002 р., 15.05.2003 р. і 22.05.2003 р.), ситуація в сфері охорони прав на винаходи в Україні не покращувалася, оскільки ці зміни мали радше декларативний характер, а концеп­ція залишалася незмінною. З прийняттям Книги IV Цивільного кодексу України «Право інтелектуальної власності» ситуація змі­нилася на краще, оскільки нові положення заповнили деякі про­галини національного законодавства; вирішено питання права ін­телектуальної власності на об'єкти, створені у зв'язку з виконан­ням трудового договору та на замовлення; впроваджені додаткові заходи судового захисту прав інтелектуальної власності; вдоско­налено порядок одержання патенту.

Аналіз національного правового поля України дозволяє зро­бити висновок, що, на відміну від країн центру, для яких харак­терним є високий рівень охорони прав інтелектуальної власності, законодавство України в достатній мірі не забезпечує охорону прав авторів і винахідників. Українське законодавство досі не міс­тить чітко встановлених строків розгляду заявок на отримання патентів на винаходи і переобтяжує порядок одержання патентів формальностями, що перешкоджає розвитку інноваційної діяль­ності. Україні бракує досвіду з судового розгляду справ про по­рушення патентів. Законодавство США чітко формулює обстави­ни, що підлягають з'ясуванню при розгляді позову, способи виміру грошової компенсації тощо, а українське законодавство містить лише уніфіковані (загальні для всіх інститутів цивільного права) процесуальні положення Цивільного процесуального ко­дексу України. Очевидно, що такі положення не можуть бути ефективно застосовані при розгляді справ про порушення патен­тів на винаходи, оскільки не враховують специфіки права інтелек­туальної власності. Законодавство України про патенти на вина­ходи має бути розширене й доповнене для усунення вказаних вище недоліків та прогалин.

Поиск по сайту: