Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

УГОДА ПРО ТОРГОВЕЛЬНІ АСПЕКТИ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ



Переклад Українського Центру міжнародної інтеграції http://wto.inform.org.ua

ЧАСТИНА I.ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

ЧАСТИНА II.СТАНДАРТИ ЩОДО НАЯВНОСТІ, СФЕРИ ДІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Авторське право та суміжні права

2. Товарні знаки

3. Географічні зазначення

4. Промислові зразки

5. Патенти

6. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем

7. Захист нерозголошуваної інформації

8. Контроль за практикою антиконкурентних дій у договірних лі­цензіях

ЧАСТИНА III.ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1. Загальні зобов'язання

2. Цивільно-правові та адміністративні процедури і засоби право­вого захисту

3. Тимчасові заходи

4. Спеціальні вимоги щодо заходів на кордоні

5. Кримінальні процедури

ЧАСТИНА IV.НАБУТТЯ ТА ПІДТРИМАННЯ ЧИННОСТІ

ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ВІДПОВІДНІ ПРОЦЕ­ДУРИ INTER PARTES

ЧАСТИНА V.ЗАПОБІГАННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ СУПЕРЕЧОК ЧАСТИНА VI.ДОМОВЛЕНОСТІ НА ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД ЧАСТИНА VII.ІНСТИТУЦІЙНІ ДОМОВЛЕНОСТІ: ЗАКЛЮЧНІ

ПОЛОЖЕННЯ

Члени,

бажаючи зменшити викривлення і перешкоди в міжнародній торгівлі та беручи до уваги необхідність сприяти ефективній і належній охороні прав інтелектуальної власності, а також з метою гарантування того, що заходи та процедури, спрямовані на забезпечення права інтелектуальної власності, самі не стануть бар'єрами для законної торгівлі;

визнаючи з цією метою необхідність нових норм та правил щодо:

(a) можливості застосування основних принципів ГАТТ 1994 та міжнародних угод або конвенцій з інтелектуальної власності, які мають відношення до цієї Угоди;

(b) забезпечення адекватними стандартами та принципами, що сто­суються можливості надання, сфери дії і використання пов'язаних із торгівлею прав інтелектуальної власності;

(c) забезпечення ефективними та відповідними примусовими засо­бами захисту пов'язаних із торгівлею прав інтелектуальної власності з урахуванням розбіжностей національних законодавчих систем;

(сі) забезпечення ефективними і швидкими процедурами для багато­стороннього запобігання та врегулювання суперечок між урядами;

(е) заходів на перехідний період, спрямованих на якнайбільш повну участь у кінцевих результатах переговорів;

визнаючи необхідність багатосторонньої системи принципів, норм та правил міжнародної торгівлі сфальсифікованими товарами;

визнаючи, що права інтелектуальної власності є приватними правами;

визнаючи основні цілі державної політики, що лежать в основі націо­нальних систем охорони інтелектуальної власності, включаючи цілі, пов'язані з розвитком та технологіями;

визнаючи також специфічні потреби найменш розвинених країн-Членів у максимально гнучкому підході при впровадженні законів у національному законодавстві та з метою надання їм можливості ство­рити міцну і життєздатну технологічну базу;

підкреслюючи важливість зменшення напруги шляхом досягнення жор­стких зобов'язань у врегулюванні суперечок у питаннях з торговельних аспектів інтелектуальної власності через багатосторонні процедури;

прагнучи встановити на основі взаємної підтримки відносини між СОТ та Всесвітньою

організацією інтелектуальної власності (яка далі в цій угоді іменується ВІПО), а також з іншими відповідними міжнародними організаціями,

цим домовляються про наступне:

ЧАСТИНА І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ

Стаття 1

Характер та сфера дії зобов'язань

1. Члени надають чинності положенням цієї Угоди. Члени можуть, але не зобов'язані передбачати у своєму законодавстві більш високий рівень охорони, ніж цього вимагає ця Угода, за умови, що така охорона не порушує положень цієї Угоди. Члени є вільними у визначенні відпо­відного методу впровадження положень цієї Угоди у межах їх власної законодавчої системи та практики.

2. Для цілей цієї Угоди термін «інтелектуальна власність» означає всі об'єкти інтелектуальної власності, які підпадають під дію розді­лів 1—7 Частини II.

3. Члени надають режим, передбачений цією Угодою, підданим ін­ших Членів.23 Що стосується відповідного права інтелектуальної влас­ності, то підданими інших Членів вважаються такі фізичні або юридич­ні особи, які відповідають критеріям права на захист, передбаченим у Паризькій конвенції (1967), Бернській конвенції (1971), Римській кон­венції та у Договорі з інтелектуальної власності стосовно інтегральних мікросхем, якщо всі Члени є членами СОТ, що підписали ці конвенції24. Будь-який Член, що скористається можливостями, передбаченими у па­раграфі 3 Статті 5 або параграфі 2 Статті 6 Римської конвенції, має спо­вістити Раду з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності («Рада ТРІПС»), як передбачено цими положеннями.

Стаття 2

Конвенції з інтелектуальної власності

1. Що стосується Частин II, III та IV цієї Угоди, Члени повинні до­тримуватися Статей 1—12 та Статті 19 Паризької конвенції (1967).

2. Ніщо у Частинах І—IV цієї Угоди не означає часткової або повної відміни існуючих зобов'язань, які Члени можуть мати щодо інших Чле­нів згідно з Паризькою, Бернською, Римською конвенціями та Догово­ром з інтелектуальної власності стосовно інтегральних мікросхем.

Стаття 3

Національний режим

23 Термін «піддані», коли вживається в цій Угоді, означає у випадку Члена СОТ з окремою митною територією особу, фізичну або юридичну, яка мешкає постійно або яка має реальне чи діюче промислове або комерційне підприємство на такій митній території. У цій Угоді «Паризька конвенція» означає Паризьку конвенцію про захист проми­слової власності: «Паризька конвенція (1967)» означає Стокгольмський акт цієї Конвен­ції від 14 липня 1967 року. «Бернська конвенція» означає Бернську конвенцію про за­хист творів літератури та мистецтва: «Бернська конвенція (1971)» означає Паризький акт цієї Конвенції від 24 липня 1971 року. «Римська конвенція» означає Міжнародну Конве­нцію про захист права виконавців, виробників фонограм та радіомовних організацій, прийняту в Римі 26 жовтня 1961 року. «Договір з інтелектуальної власності стосовно ін­тегральних мікросхем» (Договір ІПІЦ) означає Договір з інтелектуальної власності сто­совно інтегральних мікросхем, прийнятий у Вашингтоні 26 травня 1989 року. «Угода СОТ» означає Угоду про створення СОТ.

1. Кожний Член повинен надати підданим інших Членів режим не менш сприятливий, ніж той, який він надає своїм підданим щодо охорони інтелектуальної власності25, за винятками, які вже передба­чені, відповідно, у Паризькій конвенції (1967), Бернській конвенції (1971), Римській конвенції або в Договорі з інтелектуальної власнос­ті стосовно інтегральних мікросхем. Що стосується виконавців, ви­робників фонограм та радіомовних організацій, таке зобов'язання застосовується лише щодо прав, передбачених цією Угодою. Будь-який Член, що скористається можливостями, передбаченими у Стат­ті 6 Бернської конвенції (1971) або у параграфі 1(Ь) Статті 16 Римсь­кої конвенції, має сповістити Раду ТРІПС, як передбачено в цих по­ложеннях.

2. Члени можуть скористатися винятками, дозволеними у параграфі 1, щодо судових та адміністративних процедур, включаючи зазначення адреси для послуги або призначення представника в межах юрисдикції Члена, лише у тому випадку, коли такі винятки необхідні для забезпе­чення відповідності до законів та правил, які не суперечать положенням цієї Угоди, коли такі дії не застосовуються у такий спосіб, який означав би приховане обмеження торгівлі.

 

Стаття 4

Режим нації, яка користується найбільшими перевагами

 

Стосовно охорони інтелектуальної власності, то будь-яка перевага, сприяння, пільга або імунітет, що надається Членом підданим будь-якої іншої країни, повинні бути негайно і безумовно надані підданим всіх інших Членів. Це зобов'язання не поширюється на будь-яку перевагу, сприяння, пільгу або імунітет, надані Членом:

(a) що є результатом дії міжнародних угод із судової допомоги або із захисту права у широкому розумінні і які не зводяться до охорони ін­телектуальної власності;

(b) відповідно до положень Бернської конвенції (1971) або Римської конвенції, які визначають, що наданий режим є результатом не націо­нального режиму, а режиму, наданого в іншій країні;

(c) стосовно прав виконавців, виробників звукозаписів та радіомов­них організацій, не передбачених цією Угодою;

25 Для цілей Статей 3 та 4 «захист» включає питання, що впливають на наявність, отримання, сферу дії, збереження та контроль за виконанням прав інтелектуальної влас­ності, а також ті питання, які впливають на використання прав інтелектуальної власнос­ті, що окремо розглядаються у цій Угоді.

(с) що є результатом дії міжнародних угод, які мають відношення до захисту інтелектуальної власності, і набрали чинності до введення в дію Угоди про СОТ при тому, що про такі угоди сповіщено Раду ТРІПС, і які не встановлюють самочинну або невиправдану дискримі­націю проти підданих інших Членів.

Стаття 5

Багатосторонні угоди про набуття та чинність охорони прав

 

Зобов'язання за Статтями 3 та 4 не застосовуються до процедур, пе­редбачених у багатосторонніх угодах, укладених під егідою ВІПО, які стосуються набуття та підтримання чинності прав інтелектуальної влас­ності.

 

Стаття 6

Вичерпання прав

 

Для цілей врегулювання суперечок за цією Угодою, згідно з поло­женнями Статей 3 та 4, ніщо в цій Угоді не використовується для вирі­шення питання вичерпання прав інтелектуальної власності.

 

Стаття 7

Цілі

 

Захист та контроль за дотриманням прав інтелектуальної власності повинні сприяти запровадженню технологічних нововведень та пе­редачі і розповсюдженню технологій для обопільної вигоди вироб­ників і користувачів технологічних знань у такий спосіб, що сприяє соціальному та економічному добробуту, а також балансу прав і обов'язків.

 

Стаття 8

Принципи

1. Члени можуть при формулюванні або внесенні змін та доповнень до своїх законів і правил здійснювати заходи, необхідні для захисту здоров'я та харчування населення, а також спонукати суспільний інте­рес у секторах, життєво важливих для їх соціально-економічного та технологічного розвитку, за умови, що такі заходи узгоджуються з по­ложеннями цієї Угоди.

2. Відповідні заходи за умови, що вони відповідають положенням цієї Угоди, можуть бути необхідні, щоб запобігти зловживанню права­ми інтелектуальної власності власниками цих прав або використанню практики, яка непомірно обмежує торгівлю чи негативно впливає на передачу технологій між країнами.

ЧАСТИНА II

СТАНДАРТИ ЩОДО НАЯВНОСТІ, СФЕРИ ДІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Розділ 1: Авторське право та суміжні права

 

Стаття 9

Відношення до Бернської конвенції

1. Члени повинні виконувати Статті 1—21 Бернської конвенції (1971) та Додатка до неї. Однак Члени не мають прав або обов'язків за цією Угодою стосовно прав, які надаються за Статтею 6-bis згаданої Конвенції або похідних від неї прав.

2. Захист авторського права поширюється на вислови, а не на ідеї, процедури, способи дії або математичні концепції як такі.

Стаття 10

Комп'ютерні програми та бази даних

1. Комп'ютерні програми у вихідному або об'єктному коді охоро­няються подібно до охорони, що надається літературним творам за Берн-ською конвенцією (1971).

2. Компіляція даних або іншої інформації в електронній чи іншій формі, яка завдяки відбору або упорядкуванню її змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охороняється як така. Така охорона не поширюється власне на дані або інформацію і не стосується будь-якого авторського права, яке вже існує на самі дані або інформацію.

Стаття 11

Право на здійснення комерційного прокату (оренди)

Що стосується принаймні комп'ютерних програм та кінематографіч­них творів, Член забезпечує авторів та їх правонаступників правом доз­воляти або забороняти комерційний прокат оригіналів або копій авто­рських творів широкому загалу. Член звільняється від цього зобов'я­зання стосовно кінематографічних творів, якщо такий прокат не приз­веде до широкого розповсюдження копій таких творів, що значно пос­лаблює виключні права на репродукування, що надаються цим Членом авторам та їх правонаступникам. Що стосується комп'ютерних прог­рам, це зобов'язання не застосовується до комерційного прокату (орен­ди), якщо сама програма не є суттєвим об'єктом комерційного прокату

(оренди).

Стаття 12

Строк захисту

Якщо строк захисту твору, крім фотографічного твору або твору прикладного мистецтва, обчислюється на основі, іншій, ніж тривалість життя людини, такий строк повинен бути не меншим 50 років від кінця календарного року дозволеної відповідною особою публікації, або у ра­зі, коли такої дозволеної відповідною особою публікації протягом 50 років від часу створення цього твору не було, — то 50 років від закін­чення календарного року створення такого твору.

 

Стаття 13

Обмеження та винятки

Члени дотримуються обмежень та винятків стосовно виключних прав у певних випадках, які не суперечать звичайному використанню твору та не призводять до надмірної шкоди законним інтересам влас­ника прав.

 

Стаття 14

Охорона прав виконавців, виробників фонограм (звукозаписів) та радіомовних організацій

1. Стосовно запису їхнього виконання на фонограмі, виконавцям надається можливість запобігти наступних дій у разі, якщо записи здійс­нюються без їхнього дозволу; наприклад, під час виступу та відтворен­ня такого запису. Виконавцям також надається можливість запобігти наступних дій, якщо вони здійснюються без їхнього дозволу: ефірне мовлення та пряма публічна трансляція виконань їх виступу в прямому ефірі для широкого загалу.

2. Виробники фонограм повинні мати право дозволяти або заборо­няти пряме чи опосередковане відтворення своїх фонограм.

3. Телерадіомовні організації мають право забороняти наступні дії, якщо вони здійснюються без їхнього дозволу: запис, відтворення та ре­трансляцію через радіомовні засоби, а також передачу телевізійними засобами. Якщо Члени не надають таких прав телерадіомовним органі­заціям, вони забезпечують власників авторського права щодо змісту передачі можливістю запобігти здійснення вищезгаданих дій згідно з положеннями Бернської конвенції (1971).

4. Положення Статті 11 щодо комп'ютерних програм застосовують­ся mutatis mutandis до виробників фонограм та будь-яких інших влас­ників прав щодо фонограм, як визначено в законодавстві Члена. Якщо за станом на 15 квітня 1994 року Член мав діючу систему виплати справедливої винагороди власникам прав за комерційний прокат фоног­рам, він може зберегти таку систему за умови, що комерційний прокат фонограм не може завдати суттєвої шкоди виключним правам власни­ків прав на фонограму на відтворення копій власників цих прав.

5. Строк захисту, що надається за цією Угодою виконавцям та вироб­никам фонограм, триває принаймні до закінчення 50-річного періоду, відлік якого починається від кінця календарного року, в якому було зроблено запис твору або в якому твір було виконано. Згідно з парагра­фом 3 строк захисту триває щонайменше 20 років, починаючи від за­кінчення календарного року, коли була зроблена передача.

6. Щодо прав, наданих згідно з параграфами 1, 2 та 3, будь-який Член може передбачити умови, обмеження, винятки та застереження настільки, наскільки це дозволяється за Римською конвенцією. Однак положення Статті 18 Бернської конвенції (1971) також застосовуються mutatis mutandis до прав виконавців у фонограмах та виробників фоно­грам у фонограмах.

 

Розділ 2: Товарні знаки

 

Стаття 15

Об'єкт, що охороняється

1. Будь-яке позначення або сполучення позначень, за допомогою яких можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від то­варів або послуг іншого підприємства, являють собою товарний знак. Такі позначення, зокрема слова, включаючи власні імена, літери, циф­ри, зображувальні елементи та комбінації кольорів, а також будь-яке сполучення таких позначень мають право бути зареєстровані як товарні знаки. Якщо позначенню не притаманна здатність відрізняти відповідні товари та послуги, Члени можуть запровадити реєстрацію в залежності від розрізнювальної здатності, що набувається завдяки використанню. Члени можуть вимагати як умову реєстрації, щоб позначення сприйма­лися візуально.

2. Параграф 1 не слід тлумачити таким чином, що він перешкоджає Члену відмовляти у реєстрації товарного знака на інших підставах за умови, що вони не суперечитимуть положенням Паризької конвенції (1967).

3. Члени можуть передбачити, що реєстрація залежатиме від ви­користання. Однак фактичне використання товарного знака не пови­нно бути умовою для подання заявки на реєстрацію. Заявка не пови­нна відхилятися лише на тій підставі, що використання, яке передбачалося, не відбулося до закінчення трирічного періоду від дня подання заявки.

4. Характер товарів або послуг, для яких має використовуватися то­варний знак, ні в якому разі не повинен бути перешкодою для реєстра­ції товарного знака.

5. Члени повинні публікувати кожний товарний знак або до його ре­єстрації, або відразу після того, як він був зареєстрований, і надавати достатні можливості для подання звернення про анулювання реєстрації. Крім того, Члени можуть надавати можливість для подання заперечен­ня проти реєстрації товарного знака.

 

Стаття 16

Права, що надаються

1. Власник зареєстрованого товарного знака повинен мати виключне право забороняти всім третім сторонам, які не мають згоди власника, ви­користовувати в процесі торгівлі ідентичні або схожі позначення для това­рів чи послуг, які є ідентичними або схожими на ті, стосовно яких реєстру­ється товарний знак, де таке використання призвело б у результаті до ймовірності плутанини. У випадку використання ідентичного позначення для ідентичних товарів або послуг ймовірність сплутати їх повинна вважа­тися презумпцією. Вищезгадані права не повинні завдавати жодної шкоди існуючим пріоритетним правам і не повинні впливати на можливість Чле­нів визнавати ці права чинними в залежності від їх використання.

2. Стаття 6-bis Паризької конвенції (1967) застосовується mutatis mutandis. При визначенні, чи є товарний знак загально відомим, Члени повинні брати до уваги обізнаність відповідного сектора широкого загалу про цей товарний знак, у тому числі відомість на території відповідного Члена, яка була отримана в результаті просування товарного знака.

3. Стаття 6-bis Паризької конвенції (1967) застосовується mutatis mutandis щодо товарів або послуг, відмінних від тих, для яких зареєст­ровано товарний знак, за умови, що використання цього товарного зна­ка відносно таких товарів або послуг вказувало б на зв'язок між такими товарами або послугами та власником зареєстрованого товарного знака, і при цьому є ймовірність, що інтересам власника зареєстрованого то­варного знака буде завдано шкоди в результаті такого використання.

 

Стаття 17

Винятки

Члени можуть надавати обмежені винятки з прав, що надає товар­ний знак, таких як чесне використання описових термінів, за умови, що такі винятки враховують законні інтереси власника товарного знака та третіх сторін.

Стаття 18

Строк захисту

Первісна реєстрація, а також кожне наступне продовження реєстрації товарного знака має здійснюватися на строк не менше семи років. Продо­вження реєстрації товарного знака може здійснюватися необмежено.

Стаття 19

Вимога використання

1. Якщо для збереження реєстрації необхідне використання, то реєстрація може бути анульована лише після невикористання протя­гом безперервного принаймні трирічного періоду, якщо тільки влас­ником товарного знака не будуть надані вагомі причини, що основа­ні на існуванні перешкод для такого використання. Обставини, які є перешкодою для використання товарного знака, що виникають неза­лежно від волі власника товарного знака, такі як обмеження імпорту або інші урядові вимоги для товарів і послуг, що захищаються цим товарним знаком, повинні визнаватися як поважні причини для не­використання.

2. Використання товарного знака іншою особою за умови контролю з боку власника знака повинно визнаватися як використання товарного знака з метою збереження реєстрації.

 

 

Стаття 20

Інші вимоги

 

Використання іншого товарного знака в процесі торгівлі не по­винно невиправдано ускладнюватися спеціальними вимогами, та­кими, як використання разом з іншим товарним знаком, викорис­тання у спеціальній формі або використання у такий спосіб, який шкодить здатності відрізняти товари або послуги одного підприємст­ва від товарів або послуг іншого. Це не усуває вимоги, яка визначає використання товарного знака, що ідентифікує підприємство, яке виробляє товари або послуги, разом, але без поєднання з ним, з то­варним знаком, що вирізняє специфічні товари або послуги такого підприємства.

 

 

Стаття 21

Ліцензування та передача прав

 

Члени можуть визначати умови ліцензування та передачі прав на товарні знаки; це означає, що примусове ліцензування товарного знака не дозволяється і що власник зареєстрованого товарного знака має право передавати право на товарний знак разом з передачею підприємства або без передачі підприємства, якому належить товар­ний знак.

Розділ 3: Географічні зазначення

 

Стаття 22

Захист географічних зазначень

1. Географічними зазначеннями, для цілей цієї Угоди, є зазначення, які визначають товар як такий, що походить з території Члена, регіону або місцевості на його території, коли дана якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням.

2. Щодо географічних зазначень Члени повинні забезпечити для за­цікавлених сторін законні способи, щоб запобігти:

(a) використання будь-яких засобів визначення або представлен­ня товару, який свідчить або передбачає, що товар походить з гео­графічної території іншої, ніж реальне місце походження, у такий спосіб, що вводить в оману широкий загал стосовно географічного походження товару;

(b) будь-якого використання, яке є актом недобросовісної конку­ренції в значенні зазначеному в Статті 10-bis Паризької конвенції

(1967).

3. Країна-Член, ех о$іеіо, якщо дозволяє її законодавство або на прохання зацікавленої сторони, відмовляє у реєстрації товарного знака або признає недійсною реєстрацію товарного знака, який містить або складається з географічного зазначення, стосовно товарів, які не похо­дять із зазначеної території, якщо використання зазначення у товарно­му знаку для таких товарів на території цієї країни має характер, котрий вводить в оману широкий загал щодо реального місця походження цих товарів.

4. Захист згідно з параграфами 1, 2 та 3 повинен застосовуватися проти географічного зазначення, яке, хоча у буквальному розумінні правильно визначає територію, регіон або місцевість походження това­рів, але викликає у широкого загалу хибне уявлення, що товар походить з іншої території.

 

Стаття 23

Додатковий захист географічних зазначень для вин та спиртних напоїв

1. Кожний Член повинен забезпечити для зацікавлених сторін за­конні засоби, що перешкоджають використанню географічних зазна­чень, які ідентифікують вина, для вин, що не походять з місця, визначе­ного даним географічним зазначенням, або зазначень, які характери­зують спиртні напої, щодо спиртних напоїв, що не походять з місця, ви­значеного даним географічним зазначенням, навіть коли реальне похо­дження товару вказане або географічне зазначення використане у перек­ладі чи супроводжується такими словами, як «сорт», «тип», «стиль»,

«імітація» тощо .

2. У реєстрації товарного знака для вин, який містить у собі або складається з географічного зазначення, що ідентифікує вина, або товар­ного знака для спиртних напоїв, який містить у собі чи складається з географічного зазначення, що ідентифікує спиртні напої, відмовляють або така реєстрація вважається недійсною ex officio, якщо це дозволя­ється згідно з законодавством Члена або на прохання зацікавленої сто­рони, щодо таких вин чи спиртних напоїв, які не мають цього похо­дження.

3. У випадку існування омонімічних географічних зазначень для вин захист надається для кожного зазначення, згідно з положеннями параг­рафа 4 Статті 22. Кожний Член повинен визначити практичні умови, які дозволяють розрізняти такі омонімічні зазначення, з урахуванням необ­хідності забезпечення справедливого режиму для відповідних виробни­ків і запобігання введення споживачів в оману.

4. З метою спрощення захисту географічних зазначень для вин в Ра­ді ТРІПС проводяться переговори стосовно встановлення багатосто­ронньої системи сповіщення та реєстрації географічних зазначень для вин, які відповідають вимогам для отримання захисту на території Чле­нів, що беруть участь у системі.

 

Стаття 24

Міжнародні переговори: винятки

26 Незважаючи на перше речення Статті 42, Члени можуть, з огляду на ці зо­бов'язання, натомість передбачити контроль за обов'язковим виконанням шляхом адмі­ністративного впливу.

1. Члени домовляються провести переговори, спрямовані на поси­лення захисту окремих географічних зазначень за Статтею 23. Поло­ження параграфів 4—8 далі не повинні використовуватися Членом для відмови від проведення переговорів або укладення двосторонніх чи ба­гатосторонніх угод. У контексті таких переговорів Члени повинні праг­нути розглядати питання про безперервне застосування цих положень до окремих географічних зазначень, використання яких було предме­том таких переговорів.

2. Рада ТРІПС повинна постійно розглядати застосування положень цього Розділу: перший такий розгляд проводиться протягом двох років від дати набрання чинності Угодою СОТ. Будь-яке питання, що впливає на виконання зобов'язань згідно з цими положеннями, може бути вине­сено на розгляд Ради, яка на прохання Члена проводить консультації з будь-яким Членом або Членами з питання, з якого не було можливо знайти задовільне рішення шляхом двосторонніх або багатосторонніх консультацій між зацікавленими Членами. Рада повинна здійснювати такі заходи, які можуть бути погоджені для спрощення дії та подальшо­го досягнення цілей цього Розділу.

3. При впровадженні положень цього Розділу Члени не повинні по­слаблювати охорону географічних зазначень, що існувала на території цього Члена безпосередньо до дати набрання чинності Угодою СОТ.

4. Жодне з положень цього Розділу не вимагає, щоб Член перешко­джав неперервному і аналогічному використанню певних географічних зазначень іншого Члена, що ідентифікують вина або спиртні напої, сто­совно товарів або послуг будь-яким із своїх підданих або мешканців, які постійно використовували це географічне зазначення щодо таких самих або зв'язаних з ними товарів чи послуг на території цього Члена або (а) протягом принаймні 10 років, що передують 15 квітня 1994 ро­ку, або (Ь) добросовісно до цієї дати.

5. Якщо було подано заяву на реєстрацію чи товарний знак був доб­росовісно зареєстрований або якщо права на товарний знак були отри­мані завдяки добросовісному використанню:

(a) до дати застосування цих положень в цій країні, як визначено у Частині VI; або

(b) до того, як географічне зазначення одержало захист у країні сво­го походження:

заходи, прийняті з метою впровадження положень цього Розділу, не повинні ущемляти права на реєстрацію чи чинні права на зареєстрова­ний товарний знак або право використовувати товарний знак на тій під­ставі, що товарний знак ідентичний з географічним зазначенням або подібний до нього.

6. Ніщо в цьому Розділі не вимагає від Члена застосовувати поло­ження цього Розділу щодо географічного зазначення будь-якого іншого Члена до товарів або послуг, для яких відповідне зазначення ідентичне з прийнятим у розмовній мові терміном, що означає загальноприйняту назву таких товарів або послуг на території цього Члена. Ніщо в цьому Розділі не вимагає від Члена застосовувати положення цього Розділу щодо географічного зазначення будь-якого іншого Члена щодо продук­тів виноробства, для яких відповідні зазначення є ідентичними із зви­чайною назвою сорту винограду, що існує на території цього Члена на дату набрання чинності Угодою СОТ.

7. Член може передбачати, що будь-який запит, зроблений згідно з цим Розділом у зв'язку з використанням або реєстрацією товарного зна­ка, має бути поданий упродовж п'яти років після того, як факт викорис­тання іншою особою зазначення, що охороняється, стало широко відо­мим на території Члена або після дати реєстрації товарного знака на території цього Члена за умови, що цей товарний знак був опублікований на цю дату, якщо така дата передує даті, коли факт використання іншою особою став відомим на території цього Члена за умови, що географічне зазначення не було використано або зареєстровано недобросовісно.

8. Положення цього Розділу ні у який спосіб не ущемляють право будь-якої особи використовувати в торгівлі ім'я цієї особи або ім'я по­передника цієї особи у бізнесі (господарській діяльності), крім випад­ків, коли таке ім'я використовується таким чином, що це вводить в оману широкий загал.

9. Згідно з цією Угодою немає жодних зобов'язань щодо захисту географічних зазначень, які не охороняються в країні свого походжен­ня, або охорону яких у країні їхнього походження припинено, або які більше не вживаються у цій країні.

 

Розділ 4: Промислові зразки

 

Стаття 25

Вимоги щодо охорони

1. Члени повинні забезпечувати охорону незалежно розроблених промислових зразків, які є новими або оригінальними. Члени можуть передбачити, що зразки не є новими або оригінальними, якщо вони не дуже відрізняються від відомих зразків або комбінацій ознак ві­домих зразків. Члени можуть передбачити, що такий захист не по­ширюється на зразки через, головним чином, технічні або функціо­нальні міркування.

2. Кожний Член повинен гарантувати, що вимоги щодо забезпечен­ня охорони текстильних зразків, особливо щодо будь-яких витрат, екс­пертизи або публікації, суттєво не зменшать можливості звертатися і отримувати таку охорону. Члени вільні виконувати це зобов'язання че­рез закон про промислові зразки або авторське право.

 

Стаття 26

Охорона прав

1. Власник промислового зразка, що охороняється, повинен ма­ти право перешкоджати третім сторонам, які не мають дозволу вла­сника на виробництво, продаж або імпорт продукції, яка містить у собі або включає зразок, який є копією або майже скопійований зі зразка, що охороняється, якщо такі дії здійснюються з комерцій­ною метою.

2. Члени можуть надавати обмежені винятки щодо охорони промис­лових зразків за умови, що такі винятки не будуть безпідставно супере­чити нормальному застосуванню промислових зразків, що охороняють­ся, і не будуть безпідставно завдавати шкоди законним інтересам власників промислових зразків, що охороняються, з урахуванням за­конних інтересів третіх сторін.

3. Захист надається на щонайменше 10 років.

Розділ 5: Патенти

Стаття 27

Патентоспроможні об'єкти

1. За положеннями параграфів 2 та 3 патенти видаються для будь-яких винаходів, незалежно від того, чи є вони продуктами або процеса­ми в усіх сферах технології за умови, що вони є новими, мають винахі­дницький рівень і є промислово придатними.27 За параграфом 4 Статті 65, параграфом 8 Статті 70 та параграфом 3 цієї Статті, патенти вида­ються і патентні права використовуються без будь-якої дискримінації за місцем створення винаходу, сферою технології та незалежно від то­го, чи є продукція зарубіжного чи вітчизняного виробництва.

2. Члени можуть не допускати патентування винаходів, перешко­джання комерційного використання яких на їх території необхідно для захисту громадського порядку або суспільної моралі, включаючи охо­рону життя або здоров'я людей, тварин чи рослин, або яке необхідне, щоб запобігти завдання значної шкоди навколишньому природному се­редовищу за умови, що такий виняток не зроблено тільки тому, що ви­користання заборонено їх законодавством.

3. Члени можуть також не дозволяти патентування:

(a) діагностичних, терапевтичних та хірургічних методів лікування людини або тварин;

(b) рослин та тварин, крім мікроорганізмів, та важливих біологічних процесів для продукування рослин або тварин, крім небіологічних та мікробіологічних процесів. Однак Члени повинні забезпечити захист сортів рослин або через патенти, або sui generis ефективну систему, або завдяки їх комбінації. Положення цього підпараграфа буде переглянуто через 4 роки після набрання чинності Угодою СОТ.

 

Стаття 28

Права, що надаються

1. Патент повинен надавати його власнику такі виключні права:

27 Для цілей цієї Статті термін «винахідницький рівень» та «промислово придатний» Члени можуть вважати синонімами термінів «неочевидний» та «корисний» відповідно. 28 Це право, подібно до інших прав, передбачених цією Угодою щодо використання, продажу, імпорту або іншого способу розповсюдження товарів, підлягає положенням Статті 6.

(a) коли об'єктом патенту є продукт, — перешкоджати третім сто­ронам, які не мають дозволу власника, виробляти, використовувати, пропонувати до продажу, продавати або імпортувати28 для цих цілей зазначений продукт;

(b) коли об'єктом патенту є процес, — перешкоджати третім сторо­нам, які не мають дозволу власника, використовувати процес або: вико­ристовувати, пропонувати на продаж, продавати або імпортувати для цих цілей принаймні продукт, який було безпосередньо отримано шля­хом цього процесу.

2. Власники патенту також повинні мати право передавати або пе­редавати у спадщину патент чи укладати ліцензійні угоди.

Стаття 29

Умови для заявників на отримання патенту

1. Члени повинні вимагати від заявників, які бажають одержати па­тент, щоб вони розкривали суть свого винаходу достатньо ясно і повно з тим, щоб кваліфікована у відповідній галузі особа могла використати винахід, а також можуть вимагати від заявників вказати найкращий ві­домий їм спосіб використання винаходу на дату подання заявки або при домаганнях на пріоритет — на дату пріоритету.

2. Члени можуть вимагати від заявника, який бажає одержати па­тент, надати інформацію, яка стосується його відповідних заявок та ви­дачі йому іноземних патентів.

 

Стаття 30

Винятки з прав, що надаються

Члени можуть надавати обмежені винятки з виключних прав, що надаються патентом, за умови, що такі винятки не будуть суттєво супе­речити нормальному використанню патенту та завдавати суттєвої шко­ди законним інтересам власника патенту, з огляду на інтереси третіх сторін.

Стаття 31

Інше використання без дозволу власника прав

Якщо законодавство Члена дозволяє інше використання29 об'єкта патенту без дозволу власника прав, включаючи використання урядом або третіми сторонами з дозволу уряду, повинні враховуватися наступ­ні положення:

29 «Інше використання» означає використання інше, ніж дозволене за Статтею 30.

(a) дозвіл на таке використання слід розглядати, виходячи з його ін­дивідуальних властивостей;

(b) таке використання може бути дозволене лише у тому разі, якщо до такого використання запропонований користувач зробив зусилля з метою отримати дозвіл від власника прав на прийнятних комерційних умовах і що такі зусилля не мали успіху у прийнятний період часу. Член може тимчасово відмовитися від цієї вимоги у випадку надзви­чайної ситуації в країні чи інших обставин крайньої необхідності або у випадках некомерційного використання в інтересах суспільства. Однак у випадках надзвичайної ситуації в країні або інших обставин крайньої необхідності власник прав повинен якомога швидше, наскільки це практично можливо, бути поінформований про це. У випадку некомер-ційного використання в інтересах суспільства, коли уряд або підрядник не здійснюючи патентного пошуку знає або має очевидні підстави, щоб знати, що чинний патент використовується або буде використовуватися урядом чи для уряду, власник прав повинен бути негайно поінформова­ний про це;

(с) сфера та тривалість такого використання повинні обмежуватися цілями, для яких воно було дозволене, а у випадках використання на­півпровідникових технологій це має бути лише громадське некомер-ційне використання або для виправлення практики, яку після судового чи адміністративного розгляду визнано антиконкурентною;

(сі) таке використання не повинно бути винятковим;

(е) таке використання не повинно передаватися, за винятком, коли воно передається разом з тією частиною підприємства або діловими зв'язками та репутацією, що пов'язані з таким використанням;

(ґ) будь-яке таке використання повинно дозволятися переважно для за­безпечення внутрішнього ринку Члена, який дозволив таке використання;

^) дозвіл на таке використання повинен супроводжуватися відпові­дальністю, підлягати відповідному захисту законних інтересів уповно­важених осіб, які надали дозвіл, і припиняється, якщо припиняються і навряд чи відновляться знову обставини, які до цього призвели. Компе­тентні органи влади повинні мати право переглядати, на мотивований запит, питання про те, чи продовжують існувати ці обставини;

(Іі) власник прав повинен отримувати адекватну компенсацію, вихо­дячи з обставин кожного випадку, та з урахуванням економічної варто­сті дозволу;

(і) законна сила будь-якого рішення щодо дозволу такого викорис­тання повинна підлягати судовому розгляду або іншому незалежному розгляду у відповідному вищому органі влади цього Члена;

0) будь-яке рішення щодо компенсації, надане стосовно такого вико­ристання, повинне підлягати розгляду в судовому порядку або іншому незалежному розгляду у відповідному вищому органі влади цього Члена;

(к) Члени не зобов'язані застосовувати умови, викладені у підпараг-рафах (Ь) та (ґ), де таке використання дозволяється для виправлення практики, яку визначено після судового або адміністративного процесу як антиконкурентну. Необхідність виправлення анти конкурентної практики може враховуватися при визначені суми компенсації у таких випадках. Компетентні органи повинні мати право відмовити у припи­ненні дозволу, якщо навряд чи знову виникнуть обставини, які призве­ли до надання дозволу;

(1) коли дозволено таке використання патенту («другий патент»), який не може використовуватися без порушення іншого патенту («пе­рший патент»), слід застосовувати такі додаткові умови:

(i) винахід, що заявляється у другому патенті, повинен включати
важливі технічні переваги великого економічного значення у порівнян-
ні з винаходом, що заявляється у першому патенті;

(ii) власник першого патенту повинен мати право на перехресну лі-
цензію за прийнятними умовами на використання винаходу, що заявля-
ється у другому патенті;

(iii) використання, дозволене щодо першого патенту, не повинно пе-
редаватися, за винятком, коли також передаються права за другим па-
тентом.

 

Стаття 32

Анулювання /Втрата права

Повинна існувати можливість судового перегляду будь-якого рі­шення щодо анулювання або втрати права на патент.

 

Стаття 33

Строк дії охорони

Строк дії охорони не повинен закінчуватися до закінчення двадця­тирічного періоду від дати подання заявки.

 

Стаття 34

Патенти на спосіб виготовлення продукту; обов'язок доведення

1. Для цілей цивільного судочинства стосовно порушень прав влас­ників згідно з параграфом 1(Ь) Статті 28, якщо суттю патенту є спосіб отримання продукту, органи судової влади повинні мати право наказу­вати відповідачу довести, що спосіб для отримання ідентичного проду­кту відрізняється від запатентованого способу. У зв'язку з чим Члени повинні передбачати, що принаймні за однієї з наступних обставин будь-який ідентичний продукт, коли він виробляється без дозволу вла­сника патенту, повинен, за відсутністю доказу протилежного, вважати­ся отриманим в результаті запатентованого способу:

(a) якщо продукт, отриманий запатентованим способом, є новим;

(b) якщо існує значна ймовірність того, що ідентичний продукт був виготовлений із

30 Зрозуміло, що ті Члени, які не мають системи надання попередніх охоронних до­кументів (original grant), можуть передбачити, що строк дії охорони має визначатися від дати направлення заявки до системи надання таких попередніх охоронних документів (original grant).

використанням даного способу і власник патенту був не в змозі шляхом прийнятних зусиль визначити спосіб, який фактично викорис­товувався.

2. Будь-який Член повинен мати можливість передбачати, що «обов'язок доведення», про який ідеться у параграфі 1, повинен існува­ти тільки для порушника, який підозрюється, якщо виконуються умови, передбачені в підпараграфі (а), або лише якщо виконуються умови, пе­редбачені в підпараграфі (Ь).

3. При наведенні доказів протилежного слід враховувати законні ін­тереси відповідача у захисті його виробничих та комерційних таємниць.

 

Розділ 6: Компонування (топографії) інтегральних мікросхем

 

Стаття 35

Відношення до Угоди ІПІЦ

Члени домовляються забезпечувати охорону компонувань (топогра-фій) інтегральних мікросхем (далі в цій Угоді — «топографії») відпові­дно до Статей 2—7 (окрім параграфа 3 Статті 6), Статті 12 та параграфа 3 Статті 16 «Угоди про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем» і, крім того, дотримуватися наступних положень.

 

Стаття 36

Обсяг охорони

За положеннями параграфа 1 Статті 37 Члени повинні вважати неза­конними такі дії, якщо вони здійснюються без дозволу власника прав:31 імпортування, продаж або розповсюдження в інший спосіб з комерцій­ною метою інтегральних мікросхем, топографіям яких надано охорону, інтегральних мікросхем, складовою частиною яких є інтегральні мікро­схеми, топографіям яких надано охорону, або вироби, які містять таку інтегральну мікросхему, лише доти, поки в ній містяться незаконно ви­роблені інтегральні мікросхеми.

 

Стаття 37

Дії, що не потребують дозволу власника прав

31 Термін «власник права» у цьому розділі слід розуміти як термін, що має таке ж значення, що і термін «власник права» в Угоді ІПІЦ.

1. Незважаючи на Статтю 36, жоден з Членів не повинен вважати незаконним здійснення будь-яких дій, про які йдеться у цій Статті щодо інтегральних мікросхем, складовою частиною яких є незаконно відтво­рена топографія, або щодо будь-якого продукту, що містить таку інтег­ральну мікросхему, якщо особа, що виконує або організує такі дії, не знала або не мала розумних підстав, щоб знати, купуючи інтегральну мікросхему або продукт, що містить таку інтегральну мікросхему, що він включає незаконно відтворену топографію. Члени повинні забезпе­чити, що після того, як особа отримала належне повідомлення про те, що топографію було відтворено незаконно, ця особа може виконувати будь-яку з дій стосовно запасу продукції, який вона має у своєму роз­порядженні або який вона замовила до цього моменту, але на неї накла­дається зобов'язання виплатити власнику прав суму, еквівалентну при­йнятній винагороді, яка сплачувалася б за вільно домовленою ліцензією стосовно такої топографії.

2. Умови, викладені у підпараграфах (a)—(k) Статті 31, слід засто­совувати mutatis mutandis у випадку будь-якого примусового ліцензу­вання топографії або її використання урядом чи на користь уряду без дозволу на те власника прав.

 

Стаття 38

Строк дії охорони

1. Для Членів, що вимагають реєстрації як умови охорони, строк дії охорони топографій не повинен закінчуватися раніше, ніж через 10 років, відлік яких починається від дати подання заявки на реєст­рацію або від дати її першого комерційного використання будь-де в світі.

2. Для Членів, що не вимагають реєстрації як умови охорони, топо­графії повинні бути під охороною протягом не менше ніж 10 років, від­лік яких починається від дати її першого комерційного використання будь-де в світі.

3. Незважаючи на положення параграфів 1 та 2, Член може передба­чити, що така охорона втрачає чинність через 15 років після створення топографії.

 

Розділ 7: Захист нерозголошуваної інформації

 

Стаття 39

1. При забезпеченні ефективного захисту проти недобросовісної конкуренції, як передбачено Статтею 10-bis Паризької конвенції (1967), Члени повинні надавати захист нерозголошуваної інформації згідно з параграфом 2, а також даних, що надаються Уряду та урядовим устано­вам згідно з параграфом 3.

2. Фізичні та юридичні особи повинні мати можливість перешко­джати тому, щоб інформація, яка законно знаходиться під їх контролем, розголошувалась, збиралась або використовувалась іншими особами без їхньої згоди у такий спосіб, який суперечить чесній комерційній практиці,32 якщо така інформація:

(a) є секретною у тому розумінні, що вона як єдине ціле або у точній сукупності та поєднанні її компонентів не є загально відомою або до­ступною для осіб у колах, що звичайно мають справу з інформацією, про яку йдеться;

(b) має комерційну цінність через те, що вона є секретною;

(c) зберігається у секреті внаслідок вжиття за відповідних обставин пе­вних заходів особою, яка законно здійснює контроль за цією інформацією.

3. Члени, вимагаючи як умову отримання дозволу на збут фармацев­тичної продукції або продукції сільськогосподарської хімії, у якій ви­користовуються нові хімічні речовини, надання нерозголошуваних да­них випробувань або інших даних, отримання яких потребує значних зусиль, повинні захищати такі дані від нечесного комерційного викори­стання. Крім того, Члени повинні захищати такі дані від розкриття, окрім тих випадків, коли це необхідно для захисту населення або якщо не вжито заходів для забезпечення захисту таких даних від нечесного комерційного використання.

 

Розділ 8: Контроль за практикою антиконкурентних дій у договірних ліцензіях

 

Стаття 40

32 Для цього положення «спосіб, який суперечить чесній комерційній практиці» означає принаймні таку практику, як порушення контракту, порушення довіри та спону­кання до порушення, і включає придбання інформації, що не підлягає розкриттю третіми сторонами, які знали або не могли не знати, що з цим придбанням пов'язана така прак­тика.

1. Члени домовляються, що деяка ліцензійна практика або умови, які мають відношення до прав інтелектуальної власності, що обмежу­ють конкуренцію, можуть мати негативні наслідки для торгівлі і мо­жуть бути перешкодою для передачі та розповсюдження технологій.

2. Ніщо в цій Угоді не перешкоджає Членам визначати у своєму за­конодавстві ліцензійну практику та умови, які можуть в окремих випа­дках означати зловживання правами інтелектуальної власності, що не­гативно впливатиме на конкуренцію на відповідному ринку. Як передбачено вище, Член може прийняти, згідно з іншими положеннями цієї Угоди, відповідні заходи для попередження або контролю такої практики, які, наприклад, можуть включати виняткові умови щодо зво­ротної передачі покупцем ліцензії технічної інформації продавцю ліце­нзії, умови, що перешкоджають оскарженню законності та примусово­му пакетному ліцензуванню, у світлі відповідних нормативних правових актів цього Члена.

3. Кожний Член повинен, отримавши відповідне прохання, консуль­туватися з будь-яким іншим Членом, який має підстави вважати, що власник прав інтелектуальної власності, який є підданим або мешкан­цем Члена, до якого адресовано прохання щодо консультації, дотриму­ватися практики, що порушує закони та правила Члена, що подав про­хання, щодо об'єкта положень цього Розділу, і який прагне забезпечити дотримання такого законодавства, не завдаючи шкоди будь-якій дії згі­дно з цим законом та повній свободі у прийнятті остаточного рішення будь-якого Члена. Член, до якого адресовано прохання, повинен приді­ляти повну та щиру увагу і надавати відповідні можливості для консу­льтацій із Членом, що звернувся з таким проханням, і співпрацювати шляхом надання відкритої для широкого загалу неконфіденційної інфо­рмації, яка торкається предмета обговорення, а також іншої інформації, якою володіє Член згідно з внутрішнім законодавством і до укладення взаємно прийнятних домовленостей щодо забезпечення її конфіденцій­ності Членом, який звернувся з проханням.

4. Члену, піддані або мешканці якого є суб'єктом судочинства на те­риторії іншого Члена стосовно підозри у порушенні законів та правил цього іншого Члена щодо предмета цього Розділу, на його прохання надається можливість для консультування з іншим Членом за такими ж умовами, які передбачені у параграфі 3.

 

ЧАСТИНА III

ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Розділ 1: Загальні зобов'язання Стаття 41

1. Члени повинні гарантувати, що процедури щодо захисту прав інте­лектуальної власності, як визначено в цій Частині, передбачаються їхнім законодавством з тим, щоб дозволити ефективні заходи проти будь-якої дії, що порушує права інтелектуальної власності, яка підлягає під цю Угоду, включаючи термінові заходи, спрямовані на запобігання пору­шень та заходи, що стримують від подальших порушень. Ці процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення бар'єрів для законної торгівлі та забезпечити гарантії проти їх зловживань.

2. Процедури, що стосуються захисту прав інтелектуальної власнос­ті, повинні бути справедливими та рівними для всіх. Вони не повинні бути безпідставно ускладнені, вартість їх здійснення не повинна бути високою або супроводжуватися значними матеріальними затратами, мі­стити безпідставні часові обмеження або невиправдані затримки.

3. Рішення по суті справи бажано викласти у письмовій формі і об­ґрунтовано. Вони повинні бути доступними принаймні для сторін судо­чинства без невиправданих затримок. Рішення по суті справи повинні базуватись лише на свідченнях, щодо яких сторонам було надано мож­ливість бути почутими.

4. Сторони судочинства повинні мати можливість перегляду орга­ном судової влади остаточних адміністративних рішень та, за дотри­мання юридичних положень законодавства Члена стосовно важливості справи, принаймні юридичних аспектів першого судового рішення по суті справи. Однак не повинно існувати жодних зобов'язань щодо на­дання можливості перегляду виправдання у кримінальних справах.

5. Зрозуміло, що ця Частина не створює жодних зобов'язань щодо запровадження судової системи для захисту прав інтелектуальної влас­ності, відмінної від тієї, що застосовується для контролю за виконанням закону в цілому і не впливає на можливість Членів контролювати вико­нання свого законодавства в цілому. Ніщо в цій Частині не створює жо­дних зобов'язань стосовно розподілу ресурсів між захистом прав інте­лектуальної власності та виконанням законодавства в цілому.

 

Розділ 2: Цивільно-правові та адміністративні процедури і засоби правового захисту

 

Стаття 42

Чесні та справедливі процедури

Члени повинні зробити доступними для власників прав33 цивільно-судові процедури стосовно захисту будь-якого права інтелектуальної власності, що охоплюються цією Угодою. Відповідачі повинні мати право на письмові повідомлення, які мають бути своєчасними, містити достатньо докладний виклад, в тому числі підставу для претензій. Сто­ронам повинно бути дозволено бути представленими незалежними ад­вокатами, а процедури не повинні накладати надмірно обтяжливі вимо­ги щодо обов'язкової особистої присутності. Всі сторони таких про­цедур повинні належним чином отримати право для підтвердження своїх претензій і для представлення всіх відповідних доказів. Процеду­ра повинна забезпечувати засоби визначення та захисту конфіденційної інформації, якщо це не буде суперечити існуючим конституційним ви­могам.

Стаття 43

Докази

33 Для цієї Частини термін «власник права» включає федерації та асоціації, юридич­ний статус яких дозволяє мати такі права.

1. Якщо Сторона надала розумний доказ, достатній для обґрунту­вання її претензій, і навела доказ на підтвердження претензій, який зна­ходиться під контролем протилежної сторони, органи судової влади по­винні мати право вимагати, щоб цей доказ був представлений протиле­жною стороною, що за отриманням у відповідних випадках умов, які гарантують захист конфіденційної інформації.

2. У випадках, коли сторона судового розгляду добровільно і не без достатніх підстав відмовляє у доступі до необхідної інформації, або ін­шим чином не забезпечує її у прийнятний період, або встановлює знач­ні перешкоди у здійсненні процедури, пов'язаної із заходом щодо захи­сту прав, — Член може надавати органам судової влади право приймати попередні та заключні рішення, ствердні або заперечні, на основі представленої їм інформації, включаючи скаргу або доказ, пред­ставлений стороною, яка зазнала негативних наслідків через відмову у доступі до інформації, що підлягає під забезпечення сторонам можли­вості бути заслуханими, з питань доказів або свідчень.

 

Стаття 44

Судова заборона

1. Органи судової влади повинні мати право вимагати від сторони припинити порушення прав інтелектуальної власності та inter alia запо­бігти введенню до комерційних каналів під їх юрисдикцією імпортова­них товарів, що ввозяться з порушенням прав інтелектуальної власнос­ті, відразу після проходження такими товарами митного кордону. Члени не зобов'язані надавати такі повноваження стосовно об'єкта, що охороняється, придбаного або замовленого стороною до того, як вона дізналася або мала достатні підстави, щоб дізнатися про те, що торгівля таким об'єктом означатиме порушення прав інтелектуальної власності.

2. Незважаючи на інші положення цієї Частини і за умови виконан­ня положень Частини 2, де конкретно розглядається використання прав без дозволу власника прав урядами або третіми сторонами, які мають дозвіл уряду, Члени можуть обмежити заходи судового захисту, що іс­нують проти такого використання виплатою компенсації згідно з підпа-раграфом (h) Статті 31. В інших випадках повинні застосовуватися за­ходи судового захисту за цією Частиною або, якщо такі заходи судового захисту суперечать законодавству Члена, повинні передбача­тися пояснювальне рішення або компенсація.

 

Стаття 45

Завдана шкода

1. Органи судової влади повинні мати право вимагати від порушни­ка сплачувати власнику прав збитки у розмірі, достатньому для адеква­тної компенсації шкоди, якої зазнав власник прав через порушення його прав інтелектуальної власності порушником, який свідомо або маючи достатні підстави для свідомої дії брав участь у порушенні.

2. Органи судової влади повинні також мати право вимагати від по­рушника сплатити власнику прав витрати, які можуть включати відпо­відну винагороду адвокату. У відповідних випадках Члени можуть до­зволити судовим органам вимагати стягнення прибутку та/або сплати встановлених раніше збитків навіть у випадках, коли порушник несві­домо або маючи достатні підстави щоб знати, брав участь у порушенні.

 

Стаття 46

Інші заходи усунення порушення прав

З метою створити ефективний засіб проти порушення прав інтелек­туальної власності органи судової влади повинні мати право вимагати вивести з комерційних каналів без будь-якої компенсації товари, стосо­вно яких були порушення, таким чином, щоб уникнути завдання будь-якої шкоди власнику прав, або, якщо це не суперечить існуючим кон­ституційним вимогам, знищити такі товари. Органи судової влади по­винні також мати право вимагати без будь-якої компенсації виведення з комерційних каналів матеріалів та обладнання, які були значною мірою використані для виробництва товарів, що порушують права інтелектуа­льної власності, таким чином, щоб зменшити ризик подальших пору­шень. При розгляді таких вимог слід враховувати необхідність співвід­ношення між серйозністю порушення та призначених заходів усунення порушення прав інтелектуальної власності, а також інтересами третіх сторін. Стосовно товарів з фальсифікованим товарним знаком недоста­тньо простого усунення незаконно використаного товарного знака, крім виняткових випадків, щоб дозволити введення товарів до комерційних каналів.

 

Стаття 47

Право інформації

Члени можуть передбачити, що органи судової влади повинні мати право, якщо це буде відповідати серйозності порушення, вимагати від порушника інформувати власника прав про третіх осіб, задіяних у ви­робництві та розповсюдженні товарів та послуг, що порушують його права, а також про їхні канали розповсюдження.

 

Стаття 48

Відшкодування відповідачу

1. Органи судової влади повинні мати право наказувати стороні, за вимогою якої було вжито заходів і яка порушила процедури захисту прав, надати стороні, яка зазнала хибних обмежень або була позбавлена права, адекватну компенсацію за шкоду, завдану їй внаслідок такого зловживання. Органи судової влади також повинні мати право вимагати від заявника сплатити витрати відповідача, які можуть включати оплату відповідних послуг адвоката.

2. Що стосується застосування будь-якого законодавчого акта, що має відношення до захисту прав інтелектуальної власності, то Члени повинні звільняти лише громадські органи управління та офіційних осіб від зобов'язання щодо відповідних заходів усунення порушення прав інтелектуальної власності, якщо дії сумлінно виконуються або призначаються в процесі застосування цього законодавчого акта.

 

Стаття 49

Адміністративні процедури

Якщо в результаті адміністративних процедур за конкретними об­ставинами справи може бути виданий наказ щодо адміністративних процедур за конкретними обставинами справи, такі процедури повинні відповідати принципам, еквівалентним по суті тим, що визначені в цьому Розділі.

Розділ 3: Тимчасові заходи Стаття 50

1. Органи судової влади повинні мати право вимагати виконання не-
гайних та ефективних тимчасових заходів з метою:

(a) запобігання порушень будь-якого права інтелектуальної власнос­ті і, зокрема, запобігати введенню до комерційних каналів під їх юрис­дикцією товарів, включаючи імпортовані товари, відразу після прохо­дження митного кордону;

(b) збереження відповідних доказів відносно інкримінованого по­рушення.

2. Органи судової влади повинні мати право ухвалювати принаймні попередні заходи inaudita altera parte там, де це доречно, особливо коли будь-яке відстрочення може завдати непоправної шкоди власнику прав або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено.

3. Органи судової влади повинні мати право вимагати від заявника надати всі прийнятні можливі докази з метою задовольнити їх з достат­нім рівнем певності у тому, що заявник є власником права і що права заявника були порушені або невідворотно будуть порушені, і видати заявнику судове розпорядження щодо забезпечення застави або еквіва­лентної гарантії, достатньої для того, щоб захистити відповідача і запо­бігти зловживанню.

4. Коли попередні заходи прийняті inaudita altera parte, слід негайно повідомити сторони, чиїх інтересів це торкається, щонайпізніше — піс­ля виконання заходів. Розгляд з правом бути заслуханим має відбувати­ся на прохання відповідача з метою вирішити, протягом прийнятного періоду після повідомлення про заходи, чи необхідно ці заходи змінити, скасувати або підтвердити.

5. Органи влади, які застосовуватимуть тимчасові заходи, можуть вимагати від заявника надати іншу інформацію, необхідну для іденти­фікації товарів, про які йдеться.

6. Без порушення положень параграфа 4 тимчасові заходи, вжиті на основі параграфів 1 та 2, повинні, на прохання відповідача, бути скасо­вані, або дію їх має бути призупинено, якщо судовий розгляд, що веде до прийняття рішення за конкретними обставинами справи, не почався протягом прийнятного періоду, який має бути визначений органом су­дової влади, що прийняв судове розпорядження про такі заходи, якщо це дозволяється законодавством Члена, або за відсутністю такого ви­значення, не перевищує більш тривалий з двох періодів: 20 робочих днів або 31 календарний день.

7. Коли тимчасові заходи скасовуються або вони втрачають чин­ність через будь-яку дію чи бездіяльність заявника, або, як згодом з'ясувалося, не було ніякого порушення чи загрози порушення прав ін­телектуальної власності, органи судової влади повинні мати право при­йняти щодо заявника судове розпорядження на прохання відповідача надати відповідачу належну компенсацію за будь-яку шкоду, завдану цими заходами.

8. Тою мірою, якою будь-які тимчасові заходи можуть вимагатися в результаті адміністративних процедур, такі процедури повинні відпові­дати принципам, еквівалентним по суті тим, які визначені в цьому Роз­ділі.

 

Розділ 4: Спеціальні вимоги щодо заходів на кордоні34

 

Стаття 51

Призупинення переміщення через митний кордон

34 Якщо Член скасував майже всі види контролю за рухом товарів через свій кордон з іншим Членом, з яким він становить частину митного союзу, на такому кордоні не по- трібно вимагати застосування положень цього Розділу. 35 Тобто, не повинно бути жодних зобов'язань застосовувати такі процедури до ім- порту товарів, випущених на ринок в інш

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.