Правове регулювання авторського права в Україні та США

Законодавство України про авторське право розви­вається в напрямку гармонізації з міжнародними стандартами охорони. Тому важливо розглянути засади охорони авторського права в країні, яка пройшла шлях становлення авторського пра­ва і постала світовим економічним лідером — США. Нині, на етапі розвитку національного законодавства про авторське пра­во, вважаємо за доцільне звернутися до досвіду Сполучених Штатів.

Авторське право в США формувалося з практики — судові рішення, втілюючись у правових нормах, ставали відправними положеннями правового регулювання зазначеної сфери, сформу­вавши систему дієвої охорони авторського права. Україна успад­кувала засади правового регулювання авторського права від Ра­дянського Союзу, де законодавство про авторське право скла­далося з кількох десятків статей Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Розбудову правового поля у сфері авторського права і су­міжних прав Україна розпочала з прийняття 23.12.1993 р. Закону № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права». У 2003 р. бу­ло ухвалено Цивільний кодекс України, який закріпив режим охорони прав авторів та їх правонаступників, пов'язані зі ство­ренням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право у США регулюється на федеральному рівні Законом (Актом) про авторське право 1976 року, який встанов­лює, що охороні підлягають твори оригінального характеру, за­фіксовані будь-яким матеріальним носієм, та містить перелік об'єктів, які віднесено до поняття «твір», а саме:

— твори літератури;

— музичні твори, включно з словами (текстом);

— драматичні твори, включно з музикою;

— пантоміми та хореографічні постановки;

— ілюстрації, графічні твори, скульптури;

— аудіовізуальні твори;

— звукозаписи;

— твори архітектури.

Хоча цей перелік не є вичерпним, більшість творів підпадають під один із зазначених об'єктів. Наприклад, комп'ютерні програ­ми та бази даних реєструються як «літературні твори», а карти й архітектурні плани — як «ілюстрації, графічні твори, скульпту­ри». Під літературними розуміють твори, відмінні від аудіовізуаль­них і виражені словами, цифрами або іншими вербальними чи цифровими символами, або індексами залежно від форми матері­ального вираження цих творів (книги, періодичні видання, руко­писи, магнітофонні записи, фільми, касети або перфокарти). До категорії літературних творів відносять каталоги, довідники та інші види компіляції даних.

На ранньому етапі становлення законодавства про авторське право терміни «автор» та «твір» дістали широкого тлумачення у Верховному Суді США в результаті прийняття рішень з двох пер­ших позовів у сфері авторського права. Під час слухання й ухва­лення рішення у справі Burrow-Giles v. Sarony 1884 року суд опротестував пропозицію Конгресу про виключення фотографії з об'єктів авторського права в Законі про авторське право. Таке рішення Конгресу аргументувалося тим, що фотографія є суто механічним процесом, що не вимагає авторського підходу, а тому не може бути визнана твором. Суд зазначив у рішенні, що фотог­рафія «становить гармонійне, характерне і витончене» зображен­ня свого предмета і є значно більшим, ніж просте механічне від­творення, а саме справжнім твором мистецтва, продуктом інтеле­ктуальної творчості автора [24, c. 124].

Перелік об'єктів авторського права (творів), відповідно до ст. 433 Цивільного кодексу України, є ширшим порівняно з зако­нодавством США. Відповідно в Україні творами є:

1) літературні та художні твори, зокрема:

— романи, поеми, статті та інші письмові твори;

— лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

— драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореог­рафічні, інші сценічні твори;

— музичні твори (з текстом або без тексту);

— аудіовізуальні твори;

— твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

— фотографічні твори;

— твори ужиткового мистецтва;

— ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що сто­суються географії, топографії, архітектури або науки;

— переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літе­ратурних або художніх творів;

— збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми (охороняються як літературні твори);

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуаль­ної діяльності;

4) інші твори.

Під «іншими творами» Цивільний кодекс розуміє об'єкти ав­торського права, визначені Законом «Про авторське право і су­міжні права» — зокрема, похідні твори, про які не згадує Цивіль­ний кодекс. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються авторським правом тільки в частині, що не стосу­ється авторського права на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Законодавство США встановлює необхідні вимоги, яким по­винен відповідати твір для того, щоб на нього розповсюджувала­ся охорона. По-перше, такий твір повинен бути «оригінальним». Закон встановлює, що твір не може бути простим механічним втіленням попереднього твору, а також не може складатися з кіль­кох слів чи короткої фрази. Якщо твір є компіляцією, він, окрім простої алфавітної систематизації, має містити елемент «оригіналь­ності». У рішенні, винесеному в справі Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co. у 1991 році, Верховний Суд США виз­нав, що необхідною умовою охорони авторського права є оригі­нальний та винахідницький характер твору. Таким чином видан­ня чужого телефонного довідника не було визнано порушенням авторського права, хоч він і був створений з використанням ін­формації довідника компанії Rural Telephone Service Co. Суд пос­тановив: «Оригінальність у тій формі, як цей термін використо­вується в авторському праві, означає, що твір було самостійно створено автором, і що він містить елементи творчості. З певніс­тю можна сказати, що необхідний рівень елементів творчості ду­же низький, але навіть цієї мінімальної кількості цілком достат­ньо. Більшість творів досить просто одержують визнання, оскіль­ки вони містять елементи творчості, якими примітивними, посе­редніми або тривіальними вони б не були». Суд дійшов висновку, що звичайний телефонний довідник був позбавлений найменшо­го елемента творчості. Розташування інформації в алфавітному порядку було визнано «перевіреним часом», «рядовим переліком фактичних даних, розміщених у звичайному форматі» — таким, що не складає об'єкту авторського права.

По-друге, твір має бути зафіксований у будь-якій доступній сприйняттю формі, відомій нині або розробленій згодом, яку мо­же бути сприйнято, відтворено або передано чи безпосередньо, чи за допомогою спеціального обладнання або пристрою, — тоб­то закріплений за матеріальним носієм. Авторське право на фе­деральному рівні надається з моменту закріплення твору за пев­ним матеріальним носієм. Якщо твір було закріплено, Закон про авторське право має перевагу перед законами штату. Якщо ж твір не зафіксовано на матеріальному носієві, на нього розповсюджу­ється охорона відповідно до законодавства штату. Таким чином, особа, яка створила імпровізацію у звичайній обстановці, не за­писуючи її, має право захистити свої інтереси, що порушені не­санкціонованим записом цієї імпровізації, в суді тільки на підста­ві законодавства штату. Якщо ж виконавець зафіксував свій твір (написанням слів на папері або магнітофонним записом), тоді

особу, яка створила несанкціоновані копії магнітофонного запису вірша або пісні, можна притягти до відповідальності за ці дії від­повідно до федерального законодавства США.

Згідно з п. 2 ст. 433 Цивільного кодексу України, твори виз­наються об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей та незалежно від завершеності, призначення, цін­ності твору, способу чи форми їх вираження — як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети.

Закон про авторське право США встановлює, що охороні під­лягають також компіляції та похідні твори. Авторське право на компіляцію чи похідний твір розповсюджується тільки на автора такого твору незалежно від авторського права на твір, що існував до цього, і не впливає на межі та тривалість авторського права на твір, який був основою для створення компіляції чи похідного твору (§103). Компіляцією є «збирання та впорядкування матері­алів, що існували раніше, чи даних, які розміщені таким чином, що в результаті складають оригінальний авторський твір». Прик­ладом компіляції може бути збірка найвідоміших музичних тво­рів вісімнадцятого сторіччя. Кожний окремий твір цієї збірки не є об'єктом авторського права, оскільки строк авторського права на нього закінчився. Однак збірка в цілому є оригінальним новим твором, й тому захищається згідно з законодавством. Компіляції, що підлягають охороні авторським правом, можуть бути перелі­ком нових даних або даних, що перебувають в суспільному над­банні, на які розповсюджується чи не розповсюджується автор­ське право (справа Baldwin Cooke Co. v. Keith Clark, Inc.⁷). Для того, щоб бути об'єктом авторського права, компіляція повинна бути результатом збирання та впорядкування конкретних фактів, які існують ізольовано; тобто компіляція є синтезом (справа Triangle Publications v. New England Newspaper Pub. Co.⁸).

Відповідно до § 101, похідним твором визнається твір, що грун­тується на одному або кількох творах, які існували раніше (нап­риклад, переклад, музичне аранжування, інсценізація, літератур­ний виклад, кіноверсія, звукозапис, художня репродукція, скоро­чення, короткий виклад або будь-яка інша форма переробки, трансформації або адаптації оригінального твору). Похідним тво­ром є твір, що є переробкою, анотацією, розвитком або будь-

якою іншою зміною вже наявного твору, який в цілому є оригі­нальним авторським твором. У справі Reyher v. Children's Television Workshop книга стала втіленням спогадів автора про розповідь матері-росіянки. Такий твір було визнано похідним, оскільки він фактично був переробкою попереднього твору, що перебував на той час у суспільному надбанні.

Особливий інтерес становить позов West Publishing Co. v. Mead Data Central, Inc. (1987 р.). Комп'ютерна юридична база даних «Lexis» оголосила про свій намір долучити до судових рі­шень «зоряні сторінки», які б містили посторінковий розподіл неофіційних федеральних і місцевих повідомлень компанії West Publishing. Суд задовольнив позов компанії West Publishing, яка вважала, що такі дії порушують її авторське право на компіляцію та впорядкування судових справ. Суд вирішив, що розміщення справ у певній послідовності становить авторство компанії West Publishing.

Ст. 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає статус так званих складених творів, які у прецедентному праві віднесені до категорії «компіляції». Закон зазначає, що авто­ру збірника та інших складених творів належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та (або) інших да­них, що є результатом творчої праці (упорядкування). При цьому особа, що склала цей збірник (упорядник), має дотримуватися прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору. Автори творів, включених до складеного твору, зберігають виключні пра­ва на використання своїх творів і мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передба­чено авторським договором з упорядником збірника.

Закон про авторське право США не розповсюджує охорону на ряд творів, які не відповідають певним умовам або підлягають охо­роні, наприклад, патентного права. Відповідно до § 102 (b) Закону, авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, про­цес, систему, метод роботи, концепцію, принцип або відкриття, не­залежно від форми, в якій вони описані, пояснені, проілюстровані або включені до такого твору. Цей принцип втілений у справі Baker v. Selden, рішення в якій було ухвалене Верховним Судом 1879 р. і встановило три важливі положення авторського права:

— авторське право на твір не поширюється на ідеї, концепції і системи, а розповсюджується тільки на форму їх втілення;

— відтворення твору, який підлягає охороні авторським пра­вом, з метою використання незахищеної патентом ідеї, концепції чи системи, не є порушенням;

— бланки або форми, що використовуються для запису інфор­мації, не підпадають під дію авторського права — на них розпов­сюджуються норми патентного права.

Останнє положення відображене в § 201(с) Закону: бланкові форми, такі як хронометражні карти (робочі аркуші), міліметро­вий папір, бухгалтерські книги, щорічники, банківські чеки, кар­тки учасника змагання, адресні книги, бланки для запису судових рішень, бланки замовлення тощо, розроблено для запису інфор­мації і як такі інформації не містять. Вони не є предметом авто­рського права і заявки на їх реєстрацію не можуть бути прийняті до розгляду. До того ж, бланкова форма, яка не містить або міс­тить незначну кількість вписаної інформації, не має оригінально­го характеру.

Законодавство США не відносить до об'єктів авторського права назви, імена, короткі фрази й лозунги, оскільки зрозуміло, що зазначені категорії є занадто малими, щоб відповідати вимо­гам щодо оригінальності й фіксованості. Виключення ідей і від­криттів з об'єктів авторського права пояснюється тим, що на заз­начені об'єкти інтелектуальної власності розповсюджується охо­рона патентного права.

Відповідно до законодавства України, авторське право не поши­рюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концеп­ції як такі. Правова охорона поширюється тільки на форму виражен­ня твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Відповідно до ст. 10 Закону «Про авторське право і суміжні права», не є об'єктами авторського права:

— повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

— твори народної творчості (фольклор);

— видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністратив­ного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, держав­ні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

— державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; симво­ли та знаки підприємств, установ та організацій;

— грошові знаки;

— розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопе-редач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється пра­во sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

§ 106 Закону США про авторське право наділяє власників ав­торського права ексклюзивними правами, які відрізняються від тих прав, які має особа — утримувач примірнику твору. Ці права включають наступне:

— право на відтворення авторського твору;

— право на створення похідних творів з використанням первіс­ного твору;

— право на розповсюдження примірників творів;

— право публічно представляти авторський твір;

— право публічно показувати авторський твір.

Здійснення ексклюзивних прав обмежується згідно з поло­женнями Конституції та певних законів. Доктрина «добросові­сного» використання (fair use) розвивалася у Сполучених Шта­тах протягом багатьох років і є результатом прагнення суду збалансувати права авторів та інтереси суспільства. Ця докт­рина базується на переконанні, що не будь-яке відтворення твору має бути заборонено, особливо у таких сферах, як інфо­рмація, освіта та наука. «Добросовісне» використання є приві­леєм осіб, які не наділені авторським правом на твір, викорис­товувати цей твір належним чином без дозволу особи, яка має авторське право на нього. Доктрина була сформульована судо­вою практикою і нині закріплена в Законі про авторське право. Для визначення дій «добросовісними» суд звертається до чо­тирьох факторів:

— мета і характер використання, включаючи питання про те, чи носить використання комерційний характер або має на меті некомерційну освітню діяльність;

— природа авторського твору;

— обсяг твору, що було використано;

— вплив використання твору на зміну попиту та пропозиції на цей твір на ринку.

Іноді важко визначити, чи є використання «добросовісним». Згадані чотири фактори можуть суперечити один одному. Це доб­ре простежується на наступному прикладі. Розглянемо дію пер­шого фактору — мета і характер використання твору. Для того, щоб використання твору мало «добросовісний» характер, твір має бути використано з чесною, обґрунтованою, дозволеною ме­

тою (рішення у справі Tenessee Fabricating Co. v. Moultrie Mfg. Co)¹⁰. Скажімо, використання певного твору мало комерційний характер, що говорить на користь визначення такого користуван­ня «недобросовісним». Однак, факт, що твір був використаний з метою критики, говорить про «добросовісність» його викорис­тання. В 1991 році суд федерального округу штату Нью-Йорк ви­ніс рішення у справі Basic Books, Inc. v. Kinko'S Graphics Corporation. Суд визнав, що, створюючи копії окремих розділів книжок та здійснюючи їх продаж студентам, корпорація Kinko'S Graphics порушила авторське право «недобросовісним» викорис­танням об'єкту авторського права. Найважливішим мотивом для суду у визначенні використання «недобросовісним» був комер­ційний характер діяльності компанії. Суд зазначив, що за інших обставин дії відповідача могли б бути визнані як «добросовісне» використання об'єкту авторського права. Аналізуючи фактор природи (походження) твору, припустимо, що наш твір є первин­ним, новим у своєму роді зразком. Таким чином, другий фактор говорить про те, що використання такого твору є «недобросовіс­ним». У випадках, якщо такий твір не був опублікований, особ­ливо важко довести «добросовісність» його використання. Від­творення або обнародування твору в повному обсязі не можуть вважатися «добросовісним» використанням. Однак використання навіть невеликої частини твору може бути розцінене як «недоб­росовісне», якщо воно здійснюється порушником з метою заоща­дження часу та витрат, які лягають таким чином на власника ав­торського права. Припустимо, що у нашому випадку тільки невеликі розділи твору були використані з метою критики, що говорить на користь висновку про те, що використання було «доб­росовісним». Втім, якщо такі розділи складатимуть суттєву час­тину твору, третій фактор говоритиме про «недобросовісність» використання. При визначенні характеру використання авторсь­кого права суди вирішили, що копіювання книг вважається «не­добросовісним», якщо воно має на меті задоволення того ж само­го попиту на тому ж ринку, оскільки таке копіювання є спробою уникнення витрат на створення твору. У справі Stigwood Group Ltd. v. O'Reilly відповідач представив рок-оперу «Ісус Христос — суперзірка» у виконанні, яке суттєво відрізнялось від виконання позивача, наділеного охороною авторським правом. Таке вико­нання було визнане «недобросовісним», оскільки було цілком новим твором з використанням музики та тексту позивача¹¹. При вирішенні питання про «добросовісність» використання принци­пово важливо визначити питання про те, чи має місце продаж ви­користаного твору (мова йде про комерційний характер викорис­тання). У випадках використання незначної частини твору (в нашому випадку невеликих за розміром розділів) суди, як прави­ло, виносять висновок про відсутність істотного впливу на ринок і аналізують цей фактор на користь «добросовісного» викорис­тання твору.

Виносячи рішення, суди в залежності від ситуації визначають, який із зазначених факторів має перевагу. В нашому випадку найбільш вірогідним було б рішення про те, що використання ав­торського твору є «добросовісним». З наведеного прикладу вид­но, що процес визначення характеру використання є складним і багатоетапним і застосовується з урахуванням особливостей кож­ного окремого випадку.

Здійснення ексклюзивних прав обмежується не лише доктри­ною «добросовісного» використання. Закон про авторське право у сфері цифрових технологій 1998 року (The Digital Millenium Copyright Act) містить окремий розділ «Обмеження ексклюзив­них прав: здійснення авторських прав бібліотеками та архівами». Розділ 108 Закону надає бібліотекам та архівам право відтворю­вати та розповсюджувати копії статей періодичних видань, розді­лів книг тощо та надсилати їх для користування іншим бібліоте­кам і архівам, якщо таке відтворення не має комерційної мети, колекція бібліотеки або архіву є публічно доступною та відтво­рена копія твору містить знак про авторське право. Бібліотекам дозволено робити не більше трьох копій неопублікованого твору, якщо метою копіювання є утримання певного матеріалу у фонді бібліотеки. Бібліотеки вправі робити не більше трьох копій тво­рів, що були опубліковані, з метою заміни твору, що був знище­ний чи пошкоджений. Слід зазначити, що Законом про авторське право у сфері цифрових технологій 1998 року ці права було роз­ширено порівняно з правами, викладеними у старій редакції За­кону про авторське право. До вступу в силу Закону 1998 року та­кі права обмежувалися можливістю бібліотек створювати лише одну копію для зазначених цілей. Згідно з чинним законодавст­вом США, бібліотеки та архіви мають право відтворювати, роз­повсюджувати, показувати й застосовувати у цифровому вигляді будь-який твір лише протягом останніх 20-ти років дії авторсько­го права на нього з метою утримання у фонді, дослідження чи використання у навчальних цілях.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», автор наділений особистими немайновими і майновими правами. Ст. 14 Закону зазначає, що автору належать такі особис­ті немайнові права:

— вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публіч­ного використання твору, якщо це практично можливо;

— забороняти під час публічного використання твору зга­дування свого імені, якщо автор твору бажає залишитись ано­німом;

— вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псев­доніма замість справжнього імені автора на творі і його примір­никах і під час будь-якого його публічного використання;

— вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особливість немайнових прав автора полягає в невідчужува­ності особистих немайнових прав — тобто в неможливості цих прав бути переданими (відчуженими) іншим особам. Майнові ж права автора можуть бути відчужені, після чого особа, якій такі права передані, стає суб'єктом авторського права.

До майнових прав, що належать автору або іншій особі, ст. 15 Закону відносить виключне право на використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом та виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами. Виключне право дозволяти чи забороняти використання твору іншими осо­бами дає автору право дозволяти або забороняти:

— відтворення творів;

— публічне виконання і публічне сповіщення творів;

— публічну демонстрацію і публічний показ;

— будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійс­нюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше опри­люднення;

— переклади творів;

— переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

— включення творів як складових частин до збірників, анто­логій, енциклопедій тощо;

— розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчу­ження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примір­ників твору;

— подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

— здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксо­ваних у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

— імпорт примірників творів.

За будь-яке використання твору автор має право вимагати вип­лати винагороди, яка може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, відрахувань за кожний проданий примір­ник чи кожне використання твору (роялті) або комбінованих пла­тежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за ство­рення і використання твору встановлюються в авторському дого­ворі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з осо­бами, які використовують твори.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» перед­бачає можливість використання об'єктів авторського права сус­пільством. Так, дозволяється без згоди автора використовувати цитати з творів, твори у «виправданому поставленою метою» обсязі для ілюстрацій, звукозаписів навчального характеру, ви­ставок, аукціонів, ярмарок (у випадках некомерційного викорис­тання) тощо. Ст. 22 Закону передбачає право архівів та бібліо­тек без згоди автора відтворювати примірники творів у випад­ках, якщо:

1) відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за ви­нятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і якщо це відтворення здійснюється за запитами фізич­них осіб за умови, що:

— бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчан­ня і приватного дослідження;

— відтворення твору є поодиноким випадком і не має систе­матичного характеру;

2) відтворення здійснюється для збереження або заміни загуб­леного, пошкодженого та непридатного примірника бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи ар­хіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також якщо відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.

Закон передбачає випадки вільного відтворення примірників твору для навчання, а також вільного копіювання, модифікації та декомпіляції комп'ютерних програм (ст. 23, 24). Положення за­кону про можливість використання творів суспільством мають вкрай важливе значення для забезпечення балансу між правами автора і суспільства.

§ 101 Закону США про авторське право дає визначення твору, створеному в порядку виконання службових обов'язків: це твір, створений працівником у межах своєї роботи за наймом, а також твір, спеціально замовлений для використання його як внеску до колективного твору у вигляді частини кінофільму або іншого ау­діовізуального твору, компіляції, інструкції, відповіді на тест, а також у формі атласу; якщо сторони окремо домовляються, під­писавши письмовий документ про те, що даний твір має вважа­тися твором, здійсненим у порядку виконання службових обо­в'язків. § 201 (Ь) Закону визначає, що автором вважається робо­тодавець, а не творчий працівник, якщо між роботодавцем і пра­цівником не укладено угоди про інше. Незважаючи на деталь­ність визначення, поняття твору, що створюється у порядку виконання службових обов'язків, неоднозначно тлумачиться у рішеннях апеляційних судів.

Авторське право осіб, які здійснюють свій внесок у вигляді статей до журналів та інших колективних творів, та осіб, які во­лодіють авторським правом на такий колективний твір, ще доне­давна було неврегульованим. § 101 Закону 1976 р. визначає колек­тивний твір як такий, в якому зібрано низку внесків, кожен з яких є окремим, самостійним твором, а разом складають одне колек­тивне ціле. Можна сказати так: на відміну від творів, створених спільною працею (або у співавторстві), колективний твір є об'єднанням внесків, які є окремими, незалежними творами, зве­деними в єдине ціле без наміру. За Законом 1990 року для забез­печення дотримання передбачених законом формальностей, ав­тори статей часто передавали свої права видавцеві колективного твору, що давало можливість видавцеві використати таку статтю в цілях, що виходили за межі первинної публікації. Чинний § 201

(с) роз'яснює, що авторське право на індивідуальний творчий внесок первинно належить його автору. За відсутності спеціаль­ного письмового документу про передачу прав автором власник авторського права на колективний твір не володіє авторським правом на окремий внесок до твору, і вважається, що він одержав лише привілей відтворити й розповсюдити цей внесок у вигляді єдиного твору (§201 (с)).

Згідно із законодавством України, твір є службовим, якщо ав­тор створює його при виконанні службових обов'язків на підставі службового завдання або трудового договору. Статус службового твору визначається ст. 429 Цивільного кодексу і ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права». До 1 січня 2004 р. автор­ське право на службові твори визначалося ст. 16 Закону «Про ав­торське право і суміжні права». Тоді діяло правило: авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його ав­тору, а виключне майнове право на службовий твір належить ро­ботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором або договором між автором і роботодавцем. 1 січня 2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс, стаття 429 якого визначила, що осо­бисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, ство­рений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать пра­цівникові, який створив цей об'єкт. У певних випадках окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Очевидно, що така норма покращує ста­новище автора, однак, ускладнює положення роботодавця. Від­повідно до ст. 369 Цивільного кодексу, співвласники майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, володіють і користують­ся ним спільно за згодою всіх співвласників. Втім, згідно зі ст. 429, для забезпечення себе правами на твір роботодавець може укласти договір з працівником (трудовий або авторський). Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і викорис­тання службового твору визначається трудовим договором або договором між автором і роботодавцем.

Позначення твору знаком авторського права та його реєстра­ція не є обов'язковими умовами охорони твору авторським пра­вом. З 1978 р. в Сполучених Штатах почало діяти положення про автоматичне виникнення авторського права. До 1978 року діяло правило, згідно з яким необхідною умовою охорони твору була його обов'язкова реєстрація. Для твору, опублікованого після 1 березня 1989 року, позначення авторського права є добровіль­ним. Однак, опубліковані до 1 березня 1989 року твори повинні містити таке позначення, інакше на них не розповсюджується за­хист. Хоч позначення твору є нині добровільним заходом згідно з законодавством США, воно має певні переваги, оскільки інфор­мує громадськість про те, що твір захищається авторським пра­вом (і таким чином «відлякує» потенційних порушників) та іден­тифікує власника авторського права та рік першої публікації (таким чином надає третім особам контактну інформацію для отримання ліцензії).

Знак авторського права складається з трьох елементів: симво­лу або слова «Copyright» чи абревіатури «Copr.»; року першої публікації твору; імені власника авторського права на твір. Якщо твір не було опубліковано, позначення має містити слово «Не-опублікований твір» («Unpublished Work») та рік його створення.

Закон про авторське право наділяє зареєстрований твір пев­ними перевагами:

— якщо твір зареєстрований протягом п'яти років з дати його опублікування, реєстрація служить в суді первісним доказом дій­сності авторського права на твір;

— якщо реєстрація здійснена протягом 3 місяців після опублі­кування твору, власник авторського права звільняється від спла­ти судових зборів;

— запис про реєстрацію твору вноситься до реєстру творів. Реєстрація авторського права на твір може бути здійснена в

будь-який час. Для реєстрації до Відомства з питань авторського права необхідно подати заповнену належним чином реєстраційну форму; внести податок за реєстрацію у розмірі 20 дол.; депонува­ти твір, який підлягає реєстрації. Внесення примірників є необ­хідним для подальшого їх використання та розміщення в Бібліо­теці Конгресу (§ 407).

Відповідно до Закону 1998 р. (Sonny Bono Copyright Term Extension Act), на твори розповсюджуються три рівні охорони в залежності від часу їх написання:

— для написаних після 1 лютого 1978 року творів авторське право діє протягом всього життя автора та 70 років після його смерті. Якщо твір створено у співавторстві, то 70-річний строк відраховується з моменту смерті останнього із співавторів. На створені за договором твори, а також на анонімні твори й такі, що були написані під псевдонімом, розповсюджується 95-річний строк охорони, який обчислюється з дня опублікування твору, чи строк 120 років з часу написання такого твору;

— твори, створені до 1 січня 1978 року і не опубліковані до цього часу, автоматично підпадають під охорону. На них, як пра­вило, розповсюджується той самий строк дії авторського права, як і на першу категорію. Закон встановлює, що строк авторського права для таких творів не може закінчитись раніше 31 грудня 2002 року, а стосовно творів, опублікованих після 31 грудня 2002 року, раніше 31 грудня 2047 року;

— остання категорія представлена творами, написаними й опублікованими (чи зареєстрованими) до 1 січня 1978 року. Ав­торське право на такі твори діяло протягом 28 років з часу їх опублікування (чи реєстрації) та могло бути поновлене на додат­ковий 28-річний термін. Чинне законодавство розширило строк поновлення авторського права з 28 до 67 років, надаючи творам загальний строк охорони 95 років [165].

Як і в США, в Україні авторське право має автоматичний ха­рактер, тобто виникає внаслідок факту створення твору. Для ви­никнення і здійснення авторського права не вимагається реєстра­ція твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Відповідно до ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права», особа, яка має ав­торське право, для повідомлення суспільства про свої права може використовувати знак охорони авторського права — ©, ім'я осо­би, яка має авторське право, та рік першої публікації твору.

Автор або особа, яка має авторське право на твір, може зареєст­рувати своє авторське право на твір (оприлюднений чи неопри­люднений) у державному реєстрі. Реєстрація може бути здійсне­на у будь-який час протягом строку охорони авторського права. Порядок реєстрації визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію ав­торського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосу­ються права автора на твір, здійснюється Міністерством освіти і науки (МОН) в особі Державного департаменту інтелектуальної власності, що діє у складі зазначеного міністерства. МОН складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

§ 501 Закону США розкриває суть порушення авторського права. Рішення у справі Universal Athletic Sales Co. v. Salkeld про­голосило, що позивач повинен довести факт копіювання твору та істотної схожості двох творів, щоб довести порушення відповіда­чем авторського права¹². Для виявлення порушення суди прово­дать тест, який полягає в з ясуванні питання про те, чи дійсно відповідач використав матеріал позивача, що охороняється авто­рським правом; якщо ж так, то чи має місце подібність двох тво­рів, яка б дозволила зробити висновок про «недобросовісність» використання (справа Becker v. Loew's, Inc)¹³. Відповідно до рі­шення у справі Mazer v. Stein, авторське право охороняє оригіна­льність твору, а не його новизну чи вимисел, а тому не має місця порушення авторського права без «копіювання» твору¹⁴. Пору­шенням авторського права визнається відтворення важливої за значенням або великої за обсягом частини твору (з рішення у справі Toksvig v. Bruce Pub. Co.)¹⁵. Визначаючи питання про те, яка частина твору була використана, суд вивчає такі обставини, як цінність використаної частини, значення цієї частини для тво­ру в порівнянні з іншими, ціль, якій запозичена частина слугує у творі, та чи є загроза того, що використаний матеріал впливатиме на витіснення оригіналу з ринку або спричинятиме перешкоду його продажу (рішення у справі Carr v. National Capital Press, Inc.)¹⁶. Рішенням у справі Johns & Johns Printing Co. v. Paull-Pioneer Music Corporation було сформульоване правило про те, що наявність наміру не є обов'язковою умовою визнання особи відповідальною за порушення авторського права¹⁷. В результаті рішення суду округу північної Флориди у справі Playboy Enterprises, Inc. v. Fren в 1993 році було вироблене правило, згід­но з яким намір не є необхідною підставою для встановлення по­рушення авторського права. Суд прийшов до висновку, що опе­ратор електронного періодичного видання порушив авторське право журналу «Playboy», розмістивши в Інтернеті фотографії з журналу. Водночас суд вирішив у цій справі: «не має значення, знав відповідач про порушення авторського права, чи ні». Намір не є підставою відповідальності за вчинення порушення авторсь­кого права.

Суд може накласти тимчасову або остаточну судову заборону на вчинення певних дій на певний строк як захід запобігання по­рушенням авторського права (§ 502). У справі Ideal Toy Corp. v. Adanta Novelties Corp. суд виніс попередню судову заборону, якою відповідач позбавлявся права на продаж ляльок по тій при­чині, що його ляльки були вдягнені в такий самий одяг, як і ляль­ки позивача. Позивач довів необхідність винесення судової забо­рони шляхом переконання суду в тому, що одяг ляльок був настільки подібний, що сприяв введенню покупців в оману¹⁸.

§ 503 Закону зазначає, що після винесення остаточного рішення суд може вилучити та знищити всі примірники твору, що були створені чи використовувалися з порушенням ексклюзивних прав автора. Відшкодуванню підлягають фактичні збитки власника ав­торського права, незаконні прибутки порушника, а також інші встановлені законом збитки. Особи, винні у порушенні авторсько­го права, сплачують штраф у розмірі від 500 до 20 000 дол. Така сума може бути збільшена на розсуд суду до 100 000 дол., якщо суд дійшов висновку, що порушення було вчинене навмисно.

Встановлення суми збитків за порушення авторського права належить до компетенції суду. Так, скажімо, у справі Runge v. Lee суд присудив відповідачеві сплатити 80 000 дол. на користь по­зивача, незважаючи на те, що початковою сумою позову була су­ма 64 253 дол.¹⁹ Рішенням у справі F. W. Woolworth Co. v. Contemporary Arts було проголошене правило про те, що збитки, які стягуються з порушника авторського права за незаконні дії, не мають на меті покарати порушника, а спрямовані на відвер­нення незаконного збагачення порушника та компенсацію збит­ків власника. Однак суд вирішив, що присуджені позивачеві 5000 дол. за неправомірні дії відповідача, які полягали в пору­шенні авторського права на скульптуру кокер спанієля, не є пе­ребільшеною сумою, хоча, продаючи скульптуру, відповідач отримав дохід лише 899,16 дол.²⁰ При визначенні розмірів збит­ків суд не повинен застосовувати точний математичний метод підрахунку, а обґрунтовано визначає приблизний їх «справедли­вий» розмір. Питання про віднесення витрат на розгляд справи в суді вирішується на розсуд суду. Крім того, суд може зобов'язати сторону, яка виграла справу, сплатити витрати за послуги адво­ката (§ 505).

Злочином у сфері авторського права § 506 Закону визнає на­вмисне правопорушення, яке має на меті отримання прибутку, що карається штрафом та (або) позбавленням волі. У випадку звинувачення особи у вчиненні злочину суд, крім заходів пока­рання, про які йшлося вище, вправі конфіскувати та знищити чи іншим способом розпорядитися контрафактними примірниками, а також обладнанням, що було використане для виробництва цих примірників (§ 506). Позовна давність у цивільних та криміналь­них справах становить 3 роки (§ 507).

Порушенням авторського права, відповідно до законодавства України, є використання твору без дозволу автора будь-яким способом. Ст. 432 Цивільного кодексу визначає способи судово­го захисту права інтелектуальної власності. Якщо суд визнає по­рушення права інтелектуальної власності, він може постанови­ти про:

— застосування негайних заходів щодо запобігання порушен­ню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

— зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелек­туальної власності;

— вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуаль­ної власності;

— вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з пору­шенням права інтелектуальної власності;

— застосування разового грошового стягнення замість від­шкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності;

— опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рі­шення щодо такого порушення.

Розмір стягнення визначається відповідно до закону з ураху­ванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.

Сполучені Штати розвивають співробітництво у сфері охоро­ни авторського права з іншими країнами. В 1988 році США при­єдналися до Бернської конвенції, метою якої є взаємне визнання авторського права країнами-учасницями та розвиток міжнарод­них норм щодо охорони авторського права. Європейські держа­ви, а разом з ними і США, прийняли уніфіковане законодавство про авторське право. В результаті підписання конвенції відбули­ся суттєві зміни в системі охорони авторського права США, його власники отримали надійну охорону [145]. У грудні 1994 року Президент США Б. Клінтон підписав Уругвайський договірний акт, який засвідчив приєднання США до Генеральної угоди з та­рифів і торгівлі (ГАТТ), включаючи Угоду ТРІПС. 28 жовтня 1998 р. Президент Б. Клінтон підписав Закон про авторське право у сфері цифрових технологій, яким були введені в дію Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми.

Важливе значення для розвитку національної системи охоро­ни авторського права України мають підписані між США та Україною угоди: Угода про торговельні відносини між Україною та Сполученими Штатами Америки від 6 травня 1992 р., Угода про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях від 22 листопада 1994 р. та Договір про співробітництво у сфері науки і технологій (1994 р.).

Законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав розвивається в напрямку гармонізації до міжнародних стан­дартів охорони. Очевидно, що міжнародні стандарти охорони формувалися під впливом законодавства і досвіду Сполучених Штатів. Саме тому правові основи регулювання авторського пра­ва і суміжних прав в Україні схожі на положення американського законодавства.

На відміну від США, Україні бракує досвіду судового розгля­ду справ про порушення авторського права і суміжних прав, ви­сококваліфікованих кадрів та взагалі належного рівня правової культури громадян. Крім цього, вкрай актуальною залишається проблема неправомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав (здебільшого, «піратство» аудіовізуальних творів), що ставить під загрозу інтеграцію України до глобально­го економічного простору та погіршує імідж країни на міжнарод­ній арені.

Поиск по сайту: