Економіко-правові механізми охорони інтелектуальної власності

Формування з інтелектуальних ресурсів суспільства ін­телектуального капіталу прямо залежить від ефективного режиму охорони інтелектуальної власності. Його можна вважати важли­вою передумовою нарощування інтелектуального капіталу і кон­курентоспроможності компаній в умовах зростаючої конкуренції у галузі високих технологій. Актуальність питання щодо оптимі-зації системи охорони інтелектуальної власності обумовлена ак­тивізацією процесу поширення наукових і технологічних досяг­нень. В умовах науково-технічного прогресу, коли відтворення інтелектуального товару не вимагає значних матеріальних та ча­сових затрат, зростає необхідність у становленні ефективного режиму охорони інтелектуальної власності. При цьому проблема становлення дієвої охорони інтелектуальної власності постає як на національному, так і на глобальному рівнях. Факторами її ак­туалізації є зростання ресурсів, які витрачаються на створення нових технологій, швидке розповсюдження знань і технологій та зменшення періоду часу, необхідного для відшкодування витра­чених ресурсів.

Науково-технічний прогрес сприяє спрощенню технологічно­го процесу відтворення інтелектуальних товарів та зменшенню фінансових ресурсів на таке відтворення. Це обумовлює збіль­шення кількості правопорушень і складність виявлення порушень прав інтелектуальної власності. При цьому останнє десятиріччя характеризується не тільки зростанням кількості порушень у сфері інтелектуальної власності, а й тим, що такі порушення нині стосуються ширшого спектру об'єктів інтелектуальної власності: комп'ютерних програм, біотехнологічної та фармацевтичної про­дукції тощо. М. Валлерстайн та М. Моджі називають серед при­чин активізації неправомірної діяльності у сфері інтелектуальної власності високі доходи від незаконного використання прав; низь­кий ризик виявлення правопорушень у зазначеній сфері, що по­в'язано з недостатнім правовим регулюванням відносин інтелек­туальної власності у більшості країн світу, а також нематеріаль­ним характером інтелектуальної власності; зменшення фінансо­вих ресурсів, необхідних для несанкціонованого відтворення об'єктів інтелектуальної власності [145, рр. 6—7].

Нематеріальна природа, кумулятивний і мультиплікаційний характер інтелектуальної власності ускладнюють охорону прав авторів та винахідників. Дискусійним залишається питання про те, до якої межі право інтелектуальної власності може вважатися ексклюзивним правом його носія, щоб воно здатне було служити інтересам суспільства. Пошуку підходів до вирішення зазначеної проблеми присвячені роботи зарубіжних фахівців у сфері інтелек­туальної власності — П. Драхоса, Р. Мейн, В. Лейндс та Р. Поз­нера [94, р. 1533; 110].

У своїх роботах ці автори зосереджуються на дослідженні та­ких питань: яким чином забезпечити економічний стимул для технологічного прогресу та яким має бути оптимальний режим охорони інтелектуальної власності; як досягти баланс між стиму­люванням винахідників (авторів) здійснювати інноваційну (твор­чу) діяльність і розповсюдженням знань і технологій та, відповід­но, як розробити підхід до охорони інтелектуальної власності, за якого розповсюдження знань і технологій не завдаватиме шкоди інтересам власників прав інтелектуальної власності. Автор цієї книги не поділяє поширену в Україні думку про те, що макси­мально доступний високий рівень охорониінтелектуальної власності — запорука успішного економічного розвитку. Спро­буємо відповісти на питання, яким має бути оптимальний ре­жим охорони,що має не суто академічний, але й очевидний практичний вимір. Отже, спробуємо оцінити економічний ефект від охорони інтелектуальної власності.

Передусім необхідно з'ясувати ключові терміни, які застосо­вуватимуться далі. Під виключним правом розуміють майнове право особи, яка має щодо об'єкта інтелектуальної власності право на використання цих об'єктів лише особисто і на видачу лише особисто дозволу чи заборону їх використання іншим осо­бам. Відтворенням об'єктів інтелектуальної власності є виготов­лення одного або більше інтелектуального товару в будь-якій ма­теріальній формі з використанням права інтелектуальної влас­ності. Розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності — будь-яка дія, внаслідок якої об'єкти інтелектуальної власності безпосередньо чи опосередковано стають доступними суспільст­ву, в тому числі доведення цих об'єктів до відома суспільства та­ким чином, що його представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним ви­бором.

Вартість виробництва книги або іншого твору (далі — інтелек­туальний товар) складається з двох компонентів: вартість ство­рення інтелектуального товару і вартість виробництва його при­мірників. Перший компонент не залежить від кількості виготов­лених або проданих примірників, оскільки включає тільки витрати часу автора та його зусиль, а також витрати видавця на редагування та опублікування рукопису. Вартість створення ін­телектуального товару є сталою величиною. Другий компонент, вартість виробництва примірників інтелектуального товару, зрос­тає пропорційно кількості виготовлених примірників та включає в себе вартість друку та розповсюдження кожного такого примі­рника. Ця вартість є змінною величиною.

Економісти В. Лейндс і Р. Познер стверджують, що попит на певний інтелектуальний товар залежить від конкурентоспромож­ності аналогічних товарів на ринку. Кількість інтелектуальних товарів на ринку та кількість примірників кожного такого товару становлять величину, на яку в умовах жвавої конкуренції може зменшуватися попит на певний інтелектуальний товар [110, р. 38]. Звісно, на нашу думку, попит в такому випадку залежати­ме від якості представленого на ринку аналогічного товару, рівня творчого та оригінального характеру інтелектуального товару, репутації, іміджу та визнання автора споживачем (наприклад, у випадку книги — читацькою аудиторією) тощо.

У випадку відмови від здійснення реєстрації твору, що необ­хідна для одержання певних переваг охорони відповідно до зако­нодавства про авторське право, вартість створення інтелектуаль­ного товару є нижчою. Однак, зменшуючи витрати на охорону, автор та/або інший власник (наприклад — видавець) ризикують опинитися в ситуації, за якої не зможуть покрити витрати на створення інтелектуального товару (у випадку неправомірного використання і розповсюдження товару за короткий період часу, протягом якого автор і та/або інший власник (видавець) не змо­жуть відшкодувати витрати). Найбільше це стосується творів, створених із залученням цифрових технологій, що можуть бути розповсюджені за короткий період часу в мережі Інтернет. Таким чином, дохід від інтелектуального товару збільшується прямо пропорційно періоду часу, необхідного конкурентам для відтво­рення товару і створення його аналогу.

Проблема відшкодування витрат на створення інтелектуаль­ного товару є досить серйозною, особливо якщо власник здійс­нює такі витрати в момент, коли не може спрогнозувати попит на цей товар. Різниця між ціною та собівартістю інтелектуального товару повинна не лише покривати витрати на його створення і витрати, що можуть виникнути за умови відсутності попиту на такий товар, а також приносити прибуток. Враховуючи особли­вість певного інтелектуального товару, власник об'єкта інтелек­туальної власності може уникати витрат на охорону інтелектуаль­ного товару правом інтелектуальної власності, адже у певних ви­падках потреба в такій охороні є обмеженою.

Якщо скопійований інтелектуальний товар поступається якіс­тю оригінальному товару, перший не може бути гідною заміною останнього. У випадку відтворення такого інтелектуального то­вару як літературний твір, якість друку або паперу не має значно­го впливу на попит (порівняно з оригіналом). Однак у випадку відтворення ексклюзивних творів мистецтва відтворений товар не є конкурентоспроможним порівняно з оригіналом. Відтворе­ний примірник художнього твору, як правило, настільки поступа­ється якістю оригіналові, що не в змозі справити негативний вплив на попит на оригінал та спричинити зниження ціни на останній. Наприклад, ціна картини Рембрандта в оригіналі за будь-яких обставин буде вищою за ціну копії. Навпаки, розпо­всюдження примірників відтвореного інтелектуального товару може мати позитивний вплив на вартість оригіналу, оскільки ви­конує функцію рекламування останнього (з іншого боку, розпов­сюдження відтворених примірників може позбавити автора час­тини прибутку від продажу товарів, що є похідними відносно оригінального інтелектуального товару — плакатів, листівок і т. п.).

Після закінчення періоду часу, необхідного для відтворення інтелектуального товару, вартість товару зменшується, і попит на нього знижується. Відносно певного кола інтелектуальних това­рів, що характеризуються обмеженим у часі попитом, потреба в охороні авторським правом відсутня. Таке правило стосується так званих «короткочасних» інтелектуальних товарів (наприклад, стаття в газеті), на які попит є високим протягом короткого періоду часу і суттєво зменшується з його плином. В такому випадку зна­чення охорони авторського права для інтелектуальних товарів є мінімальним. Вартість створення «короткочасних» товарів влас­ник відшкодовує за короткий період часу, який часто може пере­вищувати період часу, необхідний для відтворення товару та розміщення його примірників на ринку. Так, вистави, як правило, мають досить обмежений в часі попит, а їх відтворення вимагає значних часових затрат (відтворювачеві знадобиться тривалий час для придбання сценарію та здійснення постановки (підбір ак­торів, постановника тощо). За цей час інтерес глядачів зменшить­ся, і попит знизиться.

Відтворення інтелектуальних товарів, виражених у цифровій формі, не вимагає значних часових і матеріальних витрат. Втім, функцію запобігання несанкціонованому відтворенню та розпов­сюдженню комп'ютерних файлів виконують криптографічні про­грами, що встановлюють фізичну неможливість відтворення «цифрового» інтелектуального товару. Крім цього, наприклад, у США в Законі про авторське право цифрової епохи (Digital Millenium Copyright Act) встановлена заборона створення крипто­графічних приладів, призначених для сприяння несанкціонова­ному електронному копіюванню записів, захищених авторським правом. Фактично захист «цифрових» інтелектуальних товарів криптографічними програмами навіть більш ефективно виконує функцію запобігання порушенням авторських прав, ніж правова охорона нормами авторського права.

Властивість інтелектуального товару бути відтвореним (куму­лятивний характер інтелектуальної власності) сприяє підвищен­ню вартості інтелектуального товару і зростанню доходів влас­ника авторського права. Зрозуміло, що ставлення до несанкці­онованого використання, виробництва і розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності («піратства») є негативним; «піратст­во» розцінюється як протиправна діяльність, що спричиняє знач­ні збитки власникам прав на такі об'єкти. Попри це виявляється, що «піратство» може мати позитивний вплив на економічні інте­реси власників авторських прав. Так, навіть «піратство» на ринку комп'ютерного забезпечення, що є постійним джерелом занепо­коєння компаній комп'ютерної індустрії, не спричиняє лише збит­ки для виробників комп'ютерного забезпечення. Несанкціонова­не виробництво і розповсюдження інтелектуальних товарів може послужити фактором підвищення попиту на додаткові продукти виробника (під додатковими продуктами ми розуміємо так звані пов'язані товари; ціна одного з таких товарів завжди прямо зале­жить від попиту на інший).

Більш того, «піратське» розповсюдження примірників інтеле­ктуального товару може сприяти ствердженню позицій власника авторського права на ринку. Відсутність можливості або бажання «пірата» сплатити ціну за інтелектуальний товар може означати, що такий порушник не є потенційним покупцем, а значить влас­ник авторського права так чи інакше навряд чи одержав би дохід від цього «пірата». З огляду на нематеріальний і кумулятивний характер інтелектуальної власності порушення авторського права відрізняється від порушення матеріальних прав власника (остан­ній у випадку порушення його прав зазнає прямих матеріальних збитків). Хоча немає підстав вважати, що «піратство» не спричи­няє жодних збитків власнику авторського права, проте немасове розповсюдження несанкціонованих примірників інтелектуально­го товару в незначному обсязі може позитивно вплинути на про­сування товару на ринку.

Вище зазначено фактори, що надають підстави не абсолюти­зувати потребу в охороні авторського права: це науково-техніч­ний прогрес, в процесі якого винайдені технологічні заходи об­меження відтворення інтелектуальних товарів, а також можли­вість рекламування інтелектуального товару на ринку внаслідок розповсюдження його примірників. В еру комп'ютеризації витра­ти на відтворення примірників інтелектуального товару зменши­лись, що спричинило поширення «піратства», яке, якщо не набу­ває значних масштабів, в певних випадках навіть позитивно впливає на інтереси авторів, а тому не може розглядатися як ви­ключно негативне явище.

Щоправда інший суб'єкт авторського права, (наприклад -ви­давець), значно більше зацікавлений в охороні інтелектуального товару (книги), ніж автор. У випадку значних витрат на інтелек­туальний товар і безперешкодного доступу суспільства до такого товару (з метою відтворення) охорона авторських прав є необхід­ною. Наприклад, для опублікування літературного твору вида­вець повинен отримати дозвіл від автора і, як правило, сплатити останньому гонорар. Більш вигідним для видавця (з точки зору витрат) є видання твору, що перебуває у суспільному надбанні («банк знань» людства). Так, чим багатше суспільне надбання (англійською мовою — public domain), тим ширші можливості для здійснення видавничої діяльності.

Яким має бути оптимальний режим охорони авторського пра­ва? Для того, щоб дати відповідь на це питання, розглянемо фор­мальну модель охорони авторського права. Припустимо, що p — ціна інтелектуального товару, q(p) — попит на ринку, x — кіль­кість оригінальних примірників інтелектуального товару та y — кількість відтворених (неоригінальних) примірників інтелекту­ального товару. Так, q = x + y. Рівень охорони авторського права становить z > 0. Таким чином, якщо z = 0, твір є незахищеним, а у випадку, коли z = 1, твір повністю захищений (тобто відтворення інтелектуального товару є неправомірним без дозволу власника авторського права). Режим охорони авторського права (z) харак­теризується об'єктом, тривалістю, ефективністю та вартістю охо­рони, всі ці показники ми враховуємо під єдиним індексом охо­рони авторського права z.

Відтворення інтелектуального товару в умовах охорони на рі­вні z = 0 у певних випадках є правомірним (наприклад, відтво­рення запису телевізійної програми для особистого перегляду або використання інтелектуального товару в цілях створення нового товару в межах доктрини «добросовісного використання», відо­мої країнам прецедентної правової системи). Чим вище рівень охорони г, тим нижча можливість неправомірного використання прав на інтелектуальний товар. При рівні охорони г < 1 процес відтворення пожвавиться, що сприятиме скороченню витрат на створення нових інтелектуальних товарів. Суспільство матиме нагоду вільно використовувати і відтворювати інтелектуальні то­вари, а тому вартість створення нових товарів на базі відтворення існуючих товарів буде низькою. Крива пропозиції відтворювання матиме такий вигляд:

У = У (р, г), (1.1)

де у_Р > 0, а у_г < 0. Таким чином, підвищення ціни на інтелектуаль­ний товар або зниження рівня охорони є передумовами зростання пропозиції.

Валові витрати на відтворення примірника інтелектуального то­вару становлять М = М (у, г), де М_у > 0 (тобто дорівнює собівартос­ті), М_уу >0, М_г > 0, М_гг > 0, а М_уг > 0. З підвищенням рівня охорони ін­телектуального товару собівартість та валові витрати на відтворення примірників товару (Му) збільшуються, оскільки, якщо г збільшу­ється, то зростає обсяг захищеного матеріалу певного інтелектуаль­ного товару. Таким чином відтворювачі повинні залучати власний матеріал або вносити суттєві зміни до інтелектуального товару з ме­тою уникнення порушення, що означатиме підвищення витрат на відтворення примірників. Отже, крива пропозиції відтворення інте­лектуального товару зменшується прямо пропорційно підвищенню рівня охорони, як зазначено на графіку (рис. 1.3).

За методикою В. Лейндса і Р. Познера, дохід автора обчислю­ється за формулою:

П = (р - с) х - е (г), (1.2)

де с — собівартість примірника інтелектуального товару, а е — вартість ідеї. Шляхом заміни х одержимо

П = (р - с) [д (р) - у (р, г)] - е (г), (1.3)

де е (г) означає вартість ідеї, яка зростає разом з підвищенням рів­ня охорони [110, р. 73]. Припустимо, що валовий дохід автора (В) становить величину, яка дорівнює доходу від продажу примірни­ків інтелектуального товару з вирахуванням вартості створення таких примірників. Разом з тим, В залежатиме від рівня охорони г (В зростатиме прямо пропорційно г). Отже, створення інтелектуа­льного товару є економічно обґрунтованим, коли В > е (г).

Рис. 1.3. Крива пропозиції відтворення інтелектуального товару (у) в залежності від рівня охорони авторського права (г) Складено автором за даними [110]

Вартість ідеї інтелектуального товару е (г) є нижчою у випадку запозичення автором ідеї створеного раніше інтелектуального то­вару. Очевидно, що розвиток запозиченої ідеї вимагає менших ви­трат, ніж створення цілком нового інтелектуального товару. Однак кількість товарів, створених з використанням запозиченої ідеї, мо­же зростати до моменту, доки попит на такі інтелектуальні товари не зменшиться (у зв'язку зі зниженням інтересу суспільства до та­кої ідеї). В цьому полягає значення творчого характеру інтелекту­ального товару як необхідної передумови попиту на нього.

Певний, не занадто низький рівень охорони інтелектуального товару є необхідним, оскільки за умов низького рівня охорони кількість товарів на ринку зменшується, тому що вільний доступ суспільства до інтелектуального товару, активне відтворення і розповсюдження його примірників спричиняє неможливість влас­ника авторського права компенсувати витрати на створення ідеї. Втім, занадто високий рівень охорони вимагає збільшення витрат до такого рівня, коли дохід власника авторського права становить суму, недостатню для відшкодування витрат на створення інте­лектуального товару. Проблема розробки оптимального режиму охорони авторського права полягає у встановленні й дотриманні балансу між інтересами власників авторського права та інтереса­ми суспільства.

Оптимальний рівень охорони авторського права залежить не тільки від кількості інтелектуальних товарів на ринку і вартості

створення оригінального інтелектуального товару, але також і від кількості та вартості примірників такого товару. Як зазначено на рис. 1.4 і 1.5, рівень охорони авторського права (г) одночасно ви­значає ціну примірника інтелектуального товару (р), кількість оригінальних примірників (х) та кількість несанкціонованих при­мірників (у), дохід автора від товару (В), загальну кількість ство­рених на ринку інтелектуальних товарів (Л).

Рис. 1.4 зображує ринок примірників інтелектуального товару. Попит на примірники оригінального інтелектуального товару становить величину, яка обчислюється шляхом вирахування по­питу на відтворені товари (у = у (р, г⁰)) із загального попиту на ринку. Автор встановлює собівартість інтелектуального товару (с), що визначає ціну на товар (р), кількість оригінальних примір­ників (х) і кількість відтворених примірників (у), а також загаль­ну кількість примірників інтелектуального товару д = (х + у). В результаті автор одержує дохід (Я), позначений на графіку мар­куванням. При цьому собівартість відтворення та крива пропози­ції залежать від рівня охорони авторського права — із зростан­ням г збільшується ціна інтелектуального товару (р), кількість оригінальних примірників такого товару (х) і дохід автора (Я); а кількість відтворених (несанкціонованих) примірників (у) і загаль­на кількість примірників інтелектуального товару на ринку (д) зменшуються.

Як бачимо, відповідно до графіку (рис. 1.4), підвищення рівня охорони має позитивний вплив на інтереси власника авторського права, оскільки означає збільшення його доходу і скорочення рин­ку відтворених примірників. Але для інтересів суспільства обме­ження процесу відтворення внаслідок підвищення рівня охорони має негативне значення, оскільки спричиняє обмеження доступу суспільства до «банку знань», внаслідок чого уповільнюється об­мін знаннями. Це ставить під сумнів характер суспільного при­значення авторського права.

На ринку нових інтелектуальних товарів, зображеному на рис. 1.5, кількість інтелектуальних товарів (Ы) збільшується про­порційно підвищенню рівня охорони авторського права до межі, коли вартість створення ідеї інтелектуального товару, що визна­чає бажання авторів створювати нові товари, дорівнює доходу автора (тобто не приносить прибутку). Припустимо, що рівень

охорони авторського права становить г , як зображено на рис. 1.4, за умов якого автор одержує валовий дохід Я⁰. За допомогою рис. 1.5 можна визначити кількість нових інтелектуальних товарів, які, ймовірно, будуть створені на ринку (№). У випадку підви­щення рівня охорони дохід автора становить Я¹. В. Лейндс та Р. Познер зазначають, що при цьому пропозиція нових інтелекту­альних товарів на ринку ф) підвищується [110, р.76]. На нашу думку, однак, таке твердження не є коректним, оскільки воно не враховує фактору пожвавлення конкуренції на ринку інтелектуаль­них товарів у випадку підвищення рівня охорони авторського права (пожвавлення конкуренції може спричинити зростання впливу охорони г на рівень доходу власника авторського права). Режим охорони є оптимальним, якщо не досягає рівня, за якого відбувається різке збільшення кількості інтелектуальних товарів на ринку. Підвищення рівня охорони до межі, коли на ринку ви­никає стимул створювати нові інтелектуальні товари і активізу­ється конкуренція, призводить до ситуації, за якої дохід від інте­лектуального товару є нижчим, ніж витрати на охорону такого товару авторським правом.

Таким чином підвищення рівня охорони означає збільшення витрат на створення інтелектуального товару, що обумовлює зростання ціни на такий товар і зменшення кількості відтворених (несанкціонованих) примірників товару на ринку. Чим вищі вит­рати на створення нового інтелектуального товару та нижчі вит­рати, необхідні для неправомірного відтворення його примірни­ків, тим вищим має бути рівень охорони авторського права. Крім цього, ми з'ясували, що підвищення рівня охорони сприяє збіль­шенню доходу власника авторського права і зростанню пропози­ції нових інтелектуальних товарів (рис. 1.5). Ринок відчуває пот­ребу у підвищенні рівня охорони у випадку зростання попиту на інтелектуальний товар. Разом з тим, підвищення рівня охорони спричиняє обмеження процесу обміну знаннями, що негативно впливає на інтереси суспільства. Отже, з одного боку, високий рівень охорони створює стимул для здійснення інтелектуальної діяльності, а з іншого — створює обмеження для доступу суспіль­ства до «банку знань». На нашу думку, оптимальний режим охо­рони авторського права повинен враховувати як інтереси власни­ків авторського права, так і суспільні інтереси, — тобто має вста­новлюватися на рівні, за якого показники ринку відтворених інтелектуальних товарів і ринку нових товарів збалансовані, тоб­то — на «середньому» рівні. Оптимальний рівень охорони автор­ського права повинен розраховуватися залежно від адміністрати­вних та інших витрат на здійснення такої охорони, від характеру твору, а також від прогнозованого попиту на інтелектуальний то­вар. Чим більш творчим та оригінальним є характер інтелектуа­льного товару, тим вищим має бути рівень його охорони, оскіль­ки ціна інтелектуального товару підвищується на вартість ідеї, яка лежить в основі такого товару.

Вивченню проблем охорони винаходів патентами та значення патентів для розвитку інноваційної діяльності присвячені чис­ленні роботи таких зарубіжних дослідників, як П. МакДональд, Дж. Шумпетер, Р. Мерджес, С. Глез'є, Ф. Мечлап, С. Селл, В. Лейндс та Р. Познер. До недавнього часу панувала думка про те, що високий рівень охорони винаходів сприяє розвитку вина­хідницької активності та інноваційної діяльності. На підтримку позиції про позитивний вплив патентів на інноваційний розвиток було висунуто два аргументи. Перший з них базується на переко­нанні, що патенти, забезпечуючи винахідника доходом від ство­рення винаходів, стимулюють винахідницьку активність. Другий аргумент полягає в значенні патентної системи для обміну інфор­мацією між винахідником та суспільством. Р. Мерджес зазначає, що значення патентів полягає в тому, що суспільство надає вина­хіднику право власності на його винахід, а винахідник в обмін надає суспільству інформацію, що випливає з його винаходу [118, рр. 805—76].

На сучасному етапі розвитку науки про інтелектуальну влас­ність західні дослідники все частіше ставлять під сумнів тради­ційні уявлення. П. МакДональд, Дж. Шумпетер, В. Кінгстон і С. Глез'є дискутують з приводу значення патентів для інновацій­ної діяльності. Так, П. МакДональд вважає, що із загальних ре­сурсів інновації тільки незначна частина запозичена з винаходів. На думку Дж. Шумпетера, більшість винахідників не здійснюють вкладу до інноваційного процесу: інноваційний прогрес можли­вий без винаходу, а винахід не завжди стимулює інноваційний розвиток [130]. За словами В. Кінгстона, суспільство покладає сподівання на патентну систему як на стимулятор інноваційного прогресу, однак система охорони патентами не сприяє розвитку інноваційної діяльності в значній мірі [107].

Заслуговує на увагу точка зору, відповідно до якої патенти не тільки не сприяють інноваційному прогресу, а більш того, в окремих випадках гальмують його. Як вважає С. Глез'є, це пов'я­зано з тим, що охорона патенту розповсюджується тільки на об­межене коло об'єктів, а велика кількість інтелектуальних товарів залишаються поза межами охорони [93, р. 34]. Крім цього вислов­люється думка, що патенти стримують інноваційний розвиток шляхом обмеження доступу суспільства до винаходу. Ф. Мечлап ще в 1958 р. зазначив: «Якби в нас не було патентної системи, було б безвідповідальним рекомендувати її створення, враховую­чи наші знання про економічні наслідки функціонування такої системи. Проте, оскільки ми маємо патентну систему протягом тривалого часу, безвідповідально, виходячи з нашого досвіду, ре­комендувати скасувати її» [115, р. 80]. Отже, охорона винаходів патентами, призначеними забезпечувати права винахідників, вик­ликає занепокоєння сучасних дослідників, але альтернативи такій системі не винайдено.

Нинішня сфера інтелектуальної власності — це щось на кшталт класичної фізики. Відомо, що є і квантова фізика. Мож­ливо, і у сфері інтелектуальної власності у майбутньому буде створена система, відмінна від класичної. Економісти В. Лейндс та Р. Познер зазначають, що високий рівень охорони винаходів патентами створює загрозу обмеження доступу суспільства до винаходів [110, р. 296]. З іншого боку, відсутність або недостат­ність охорони спричиняє ситуацію, за якої винахідник не одер­жує дохід від своєї діяльності або навіть не може відшкодувати витрати на створення винаходу.

Безперечно, неможливо переоцінити значення патентів для охорони винаходів, адже у випадку незахищеності винаходу па­тентом винахідник може зіткнутися з проблемою відшкодування витрат на створення й впровадження винаходу тоді, коли такий винахід вже знаходиться в процесі його несанкціонованого від­творення. За відсутності охорони завжди існує загроза, що у ви­падку створення нового товару, яке вимагає значних витрат, кон­курент матиме можливість відтворити новий товар без жодних витрат і, як результат, одержуватиме дохід від нього. Це, у свою чергу, призведе до ситуації на ринку, коли ціна на товар впаде і первинний виробник не зможе компенсувати свої витрати. Отже, на прикладі простої моделі з'ясуємо питання про те, яким має бу­ти режим охорони винаходу та який вплив патенти мають на стимулювання винахідницької активності.

Для з'ясування економічного ефекту патенту спочатку роз­глянемо, як впливає введення у виробництво патенту на процес (спосіб)на зміну витрат, необхідних для створення товару (при цьому мова йде не про патент на новий продукт (пристрій). Па­тент на процес зменшує витрати на створення продукту.

Відповідно до графіку (рис. 1.6), ВВ позначає криву попиту для X, МЯ — чистий дохід, МС₁ — собівартість продукції (криву пропозиції) до впровадження у виробничий процес інновації, яка зменшує витрати на виробництво, МС₀ — собівартість продукції після впровадження у виробничий процес інновації, яка зменшує витрати на виробництво.

Різниця між МС₁ і МС₀ становить різницю у витратах, необ­хідних для виробництва одиниці продукції до і після впрова­дження винаходу (заощаджені витрати на виробництво X). Так, припустимо, що компанії можуть виготовляти X за МС₁, вироб­ляючи обсяг продукції Х₀ за ціною Р₁. В цілому, введення патен­ту на процес у виробництво не має значного впливу на зміну ціни продукції або обсягів випуску продукції (за винятком ситуації, що зазначена нами нижче). На відміну від патенту, що захищає процес, впровадження до виробничого процесу патенту на прис­трій (продукт)завжди суттєво впливає на збільшення обсягів випуску продукції, оскільки на стадії до введення інновації ви­пуск продукції не відбувався. У випадку впровадження у вироб­ництво патенту на процес власник патенту збільшує доходи за кожен період (ділянка, позначена на графіку маркуванням) шля­хом виробництва продукції Х₀ за ціною, що становить величину, трохи нижчу Р₁, або шляхом видачі ліцензій на патент іншим компаніям за ставкою роялті трохи нижче Рі - Р₀. Дохід після впровадження винаходу становить для власника патенту вартість заощаджених витрат в поточному та наступних періодах за вира­хуванням витрат на створення винаходу.

Рис. 1.6. Економічний ефект патенту на процес відтворення

Хоча ціна та обсяг виробництва продукції суттєво не зміню­ються із впровадженням у виробництво патенту на процес, вина­хід приносить соціальну користь, яка становить різницю між МС₁ і МСо (ділянка, позначена на графіку маркуванням) за вирахуванням витрат на створення винаходу. В цілому ж, на думку В. Лейндса і Р. Познера, чим більш гнучким є попит на Х₀ та чим вищими є заощаджені витрати внаслідок впровадження винаходу (різниця між МСі і МС₀), тим більш ймовірно, що ціна, встановлена влас­ником патенту, становитиме величину дещо нижче Р₁, а обсяг виробництва — вище Х₀ [110, р. 298]. Аналіз економічного ефек­ту патенту, об'єктом якого є процес, на ціну та обсяги виробни­цтва привів В. Лейндса та Р. Познера до висновку про те, що ані ціна, ані обсяги виробництва X суттєво не змінюються внаслідок впровадження у виробництво патенту на процес.

На нашу думку, при дослідженні економічного ефекту патенту необхідно враховувати особливості правового режиму охорони па­тенту які встановлюються національним патентним правом. Патен­тне право містить положення, відповідно до якого заявка на патент має містити детальний опис винаходу (корисної моделі), метою яко­го є надання фахівцям певної галузі (і суспільству в цілому) можли­вості відтворити певний винахід (корисну модель). З моменту вида­чі патенту, коли інформація про винахід, що міститься в заявці, стає публічно доступною, конкуренти можуть використати таку інфор­мацію в цілях інноваційної діяльності. Це дозволяє конкурентам за­ощаджувати витрати на створення нового винаходу без порушення прав власника патенту. Крім цього, інформація в заявці на патент дозволяє потенційним конкурентам з'ясувати питання щодо мож­ливості практичного застосування певного винаходу, звільняючи їх від необхідності здійснення витрат на експериментування.

Вимога щодо розкриття інформації про винахід дозволяє кон­курентам зменшити витрати на створення X, що зумовлює змен­шення собівартості X для конкурентів до рівня нижче МС₁ (зви­чайно, собівартість навряд чи впаде до МС^^ тобто, собівартості для власника патенту). Але це може спричинити ситуацію, за якої в умовах жвавої конкуренції попит для власника патенту на X (далі — остаточний попит) знизиться і становитиме різницю між ВВ (загальним попитом на X) та кількістю виготовленої конку­рентами продукції X. Обсяг випуску продукції на ринку Х_т ста­новить величину, що дорівнює сумі обсягу випуску продукції власника патенту Х_р і обсягу випуску продукції конкурентів (Х_т -- Х_р). При цьому ціна на продукцію на ринку становитиме вели­чину між Р1 (ціна до впровадження винаходу у виробничий про­цес) та Р0 (собівартість створення продукції для власника патенту після впровадження винаходу у виробництво). Отже, внаслідок використання конкурентами інформації про винахід обсяг продук­ції збільшується порівняно з періодом до впровадження винаходу у виробництво Х₀, і ціна буде нижчою за Р₁. Таким чином зак­ріплене в межах патентного права положення про необхідність розкриття інформації про винахід в заявці на одержання патенту спростовує зазначене вище припущення щодо відсутності впливу патенту на процес на рівень ціни та обсягів виробництва продукції.

Підвищення рівня охорони винаходів, навпаки, обмежує дос­туп конкурентів до інформації про винахід, внаслідок чого для останніх зростають витрати на відтворення винаходу та підвищу­ється ймовірність подачі власником патенту позову до суду про порушення прав. Підвищення рівня охорони спричиняє змен­шення пропозиції (скорочення обсягу виробництва продукції).

Економічний ефект патенту для суспільства пов'язаний з вит­ратами власника патенту на створення винаходу та можливістю суспільства використовувати інформацію про винахід. Так, чим вищими є витрати винахідника на створення винаходу і чим ниж­чими є витрати на його відтворення, тим вищим має бути рівень охорони такого винаходу (як в цілях інноваційного розвитку, так і для залучення інвестицій). Але у випадку відсутності доступу суспільства до інформації про винахід процес відтворення буде обмеженим, а власник патенту матиме можливість встановити більш високі ціни на продукцію (при незмінному рівні її собівар­тості), що дозволить йому одержувати вищі доходи. Внаслідок підвищення рівня охорони обмеження доступу суспільства до за­патентованого винаходу буде не єдиним наслідком — крім цього знизяться темпи інноваційної діяльності, що спричинить збіднін­ня інтелектуального потенціалу суспільства.

Прагнення компанії до завоювання лідерства на ринку зумов­лює розробку стратегії одержання патенту, від вибору якої зале­жить не тільки рівень доходів певної компанії, але й процес об­міну інформацією і технологіями в суспільстві та темпи інноваційної діяльності. Вивченню стратегій патентування при­свячені праці Дж. Еллісона, М. Лемлі та Н. Галліні [72, рр. 2099, 2104; 91, рр. 131, 140, 149; 104, рр. 531, 539-540]. Дослідники ви­діляють дві стратегії патентування: так звану стратегію стриму­вання конкурента і захисну стратегію.

За мету одержання патенту на винахід суб'єкти господарюван­ня часто ставлять запобігання одержанню конкурентом патенту на подібний винахід. У випадку стратегії стримування конкурента суб'єкт господарювання прагне якнайшвидше захистити нову тех­нологію патентом для запобігання витрат, які б йому довелося здійснити у випадку використання ним винаходу на умовах ліцен­зії конкурента. На думку дослідників, стратегія стримування кон­курента створює на ринку умови, за яких відбувається обмеження технологічного прогресу. Стратегія стримування конкурента може бути проілюстрована наступними висловлюваннями. Патентний повірений компанії Хьюлет Паккард (Hewlett Packard) зазначив: «Ми одержуємо патенти не для того, щоб захистити наші продук­ти, а тому, що це дозволяє нам виключити сфери, в яких інші мо­жуть побажати взяти участь. Ми беремо до уваги те, що наші кон­куренти можуть отримати патенти в різних сферах. Ми не хочемо бути останніми» [139, p. B1]. Суть стратегії стримування конкуре­нта при одержанні патенту, вважає Р. Парр, зводиться до наступ­ного: «Патентувати слід будь-що для переконання й попередження конкурентів про те, що створення продукту або здійснення бізнесу певним чином є незаконним. Отримання доходу від надання ліцен­зії не є метою такої стратегії» [124, pp. 271, 282].

Застосування компаніями стратегії стримування конкурента при одержанні патенту на винахід ставить під сумнів загально-поширене уявлення про те, що патент є інструментом оптимізації інноваційної діяльності. Втім, на думку Н. Галліні, застосування стратегії стримування конкурента при одержанні патенту може мати і позитивний вплив на розвиток інноваційної діяльності, оскільки збільшення кількості патентів, що виконують функцію стримування, призводить до появи інформації про існування но­вих технологій та створює потенційну можливість їх подальшого використання суспільством [91, p. 140]. З цим важко погодитися. Якщо відбувається різке збільшення кількості патентів в окремих високотехнологічних сучасних галузях, продиктоване виключно стратегією стримування конкурента, і в такий спосіб підвищуєть­ся рівень охорони інтелектуальної власності, це скоріш призведе до гальмування інноваційної діяльності.

Захисна стратегія патентування полягає у прагненні компаній (або фізичних осіб-винахідників) захистити свій винахід шляхом встановлення ексклюзивних прав на останні. Для оптимізації сус­пільно корисної інноваційної діяльності суб'єкти господарюван­ня при здійсненні патентної політики мають застосовувати захи­сну стратегію, оскільки вона не спричиняє обмеження конкурен­ції на ринку певної технології.

В цілому охорона винаходів патентами є привілеєм власників прав інтелектуальної власності, але, разом з тим, патентне право передбачає необхідність стимулювання інноваційної діяльності (вимога щодо розкриття інформації про винахід в заявці на па­тент). Занадто високий рівень охорони має негативний вплив на інтереси суспільства, оскільки обмежує доступ суспільства до тех­нологій, створюючи перешкоду інноваційному розвитку. В умовах «середнього» рівня охорони винаходів патентами власники прав інтелектуальної власності одержують досить високі доходи, а ін­новаційна діяльність характеризується позитивними показниками.

Як зазначено вище, оптимальний режим охорони інтелектуальної власності досягається шляхом встановлення балансу інтересів влас­ників та суспільства. Досягнення такого балансу можливе шляхом застосування правових механізмів охорони інтелектуальної власнос­ті. Оскільки для авторського та патентного права характерні різні механізми регулювання балансу, розглянемо ці інститути окремо.

Авторським правом,як вже зазначалося, є сукупність право­вих норм, що регулюють відносини, пов'язані зі створенням та використанням художніх, літературних, музичних та інших тво­рів (інтелектуальних товарів). Оптимальний рівень охорони автор­ського права повинен встановлюватися з урахуванням зазначених в табл. 1.1 правових норм, покликаних збалансовувати інтереси власників прав і суспільства.

Таблиця 1.1

Поиск по сайту: